Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18214/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин; пов’язані з правами на акції, частку у статутному капіталі.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.04.2023.
Дата набрання законної сили: 15.02.2023
Номер судового провадження: 12-8гс22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б. 
		щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22)
		за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»(далі - АТ «КБ «Приватбанк», Банк), Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) та Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - ФГВФО), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Національного банку України (далі - НБУ) і Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), про визнання договорів недійсними
		за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк» та КМУ на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року (головуючий суддя Зубець Л. П., судді Алданова С. О., Мартюк А. І.)
		 
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними:
		- договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, укладеного між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяв ФГВФО в особі своєї уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у Банку, та позивачем, від імені якого діяла уповноважена особа ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у Банку, щодо акцій додаткової емісії Банку в обмін на грошові зобов`язання перед позивачем;
		- договору купівлі-продажу акцій ПАТ «КБ «Приватбанк» № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, укладеного між державою в особі Мінфіну, і всіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені яких діяла уповноважена особа ФГВФО, в інтересах та за рахунок якої діяло Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «АБ «Укргазбанк»), у частині, що стосується прав та інтересів позивача, - щодо простих іменних акцій ПАТ «КБ «Приватбанк».
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на момент прийняття рішень про неплатоспроможність ПАТ «КБ «Приватбанк», виведення його з ринку за участі держави і відчуження пакета акцій Банку в цілому державі в особі Мінфіну за одну гривню позивач був акціонером Банку. 
		Станом на 16 грудня 2016 року позивач володів 2 068 656 простих іменних акцій номінальною вартістю 579 223 680 грн (2,7249 % статутного капіталу Банку), а 20 грудня 2016 року на підставі спірного договору набув у власність прості іменні акції додаткової емісії Банку кількістю 103 079 шт. в обмін на грошові зобов`язання Банку перед позивачем на суму 28 862 120 грн (0,1358 % статутного капіталу Банку).
		Вважав, що оспорювані правочини у частині, що стосується прав та інтересів позивача, є нікчемними в силу частини другої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як такі, що порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача за відсутності судового рішення.
		Примусове відчуження акцій позивача у статутному капіталі Банку на користь держави у процедурі виведення Банку з ринку відбулося без обґрунтування суспільної необхідності такого відчуження та без виплати компенсації за списані кошти, що позбавило позивача права на грошові вимоги до Банку і є фактично конфіскацією належного йому майна. Внаслідок укладення спірних договорів порушено право приватної власності позивача, гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України.
		Він не надавав повноважень уповноваженій особі ФГВФО діяти від його імені та укладати договори купівлі-продажу акцій.
		Укладенням оскаржуваних договорів порушено права позивача на отримання дивідендів, розпорядження належними йому акціями у статутному капіталі Банку та участь в управлінні справами Банку, якими він наділений у силу статей 3, 25 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» (далі - Закон № 514-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Водночас установлені частиною шостою статті 41 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) заборони вимагати повернення акцій та визнання недійсним правочину щодо акцій суперечать статтям 41, 55, 64 Конституції України, тому не можуть бути застосовані при вирішенні спору в цій справі.
		02 червня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва закрито провадження у справі. 
		Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що порушення прав і законних інтересів позивача як учасника ПАТ «КБ «Приватбанк» стосуються виконання рішень про виведення неплатоспроможного банку з ринку та укладення відповідачами спірних договорів № 85/2016 від 20 грудня 2016 року про придбання позивачем додаткової емісії акцій неплатоспроможного Банку та № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року про відчуження на користь держави 100 % акцій неплатоспроможного Банку, серед яких акції, якими володів позивач, були пов`язані з попереднім прийняттям відповідних рішень НБУ, ФГВФО, КМУ та відповідали цій процедурі.
		23 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» (далі - Закон № 590-IX), яким внесено зміни до статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і доповнено її частиною третьою, що визначає єдиним способом захисту прав та інтересів осіб, які є (були) учасниками банку, що їх порушено внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР), рішення КМУ, - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.
		Згідно із частиною четвертою статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, визначено обставиною, що не може бути підставою для застосування способу захисту у вигляді визнання недійсним правочину, вчиненого у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку.
		Отже, і спосіб захисту порушеного права позивачем обрано неналежний.
		11 жовтня 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду міста Києва від 02 червня 2021 року скасовано, справу направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги учасника (акціонера) неплатоспроможного банку обґрунтовано іншими обставинами (укладенням оспорюваних договорів поза волею і без згоди позивача у примусовому порядку з порушенням Закону № 4452-VI), аніж визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР / рішення КМУ, як це визначено частиною третьою статті 5 ГПК України, що вимагає їх розгляду по суті спору. 
		Визначений статтею 231 ГПК України перелік підстав для закриття провадження у справі є вичерпним і не містить такої підстави, як обрання позивачем помилкового способу захисту порушених прав. 
		У листопаді 2021 року АТ «КБ «Приватбанк» і КМУ подали касаційні скарги, в яких просили постанову апеляційного суду скасувати, ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі залишити в силі. 
		Касаційні скарги мотивовані тим, що обраний позивачем спосіб захисту суперечить вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX щодо допустимих способів захисту прав учасників таких банків.
		Положення Закону № 590-IX не обмежують, а, навпаки, розширюють обсяг прав позивача, який може захистити свої майнові права як учасник неплатоспроможного банку, звернувшись з позовом про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Апеляційний суд помилково пов`язав можливість застосування до спірних правовідносин приписів пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX з установленням обставин незаконності (протиправності) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР / рішення КМУ згідно із судовим рішенням в адміністративній справі, оскільки обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсними правочинів з купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та не забезпечить поновлення порушених прав позивача виходячи із приписів частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI.
		15 лютого 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційні скарги АТ «КБ «Приватбанк» та КМУ задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року скасовано, ухвалу Господарського суду міста Києві від 02 червня 2021 року залишено в силі.
		У цій постанові Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що визначено правовий статус позивача у процедурі виведення ПАТ «КБ «Приватбанк» з ринку як неплатоспроможного банку як колишнього учасника такого банку, віднесено спір до корпоративних і таких, що підлягають розгляду за правилами господарського судочинства (пункти 9-9.6 постанови).
		Надано аналіз ефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав як акціонера Банку (пункти 9.7-9.39 постанови). При цьому Велика Палата Верховного Суду проаналізувала способи захисту прав, надала обґрунтування з урахуванням Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року «Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм», пояснила, що таке процедура «бейл-ін», зазначила про застосовність указаної Директиви в Україні (пункти 9.17-9.20) та Закону № 4452-VI (пункти 9.21-9.27) щодо спірних правовідносин.
		У пункті 9.28 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду наведено частину шосту статті 41 Закону № 4452-VI про те, що інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, і що такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.
		У пунктах 9.29, 9.30 зроблено висновок, що законодавчі гарантії прав інвестора зумовили те, що оскарження договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі «бейл-ін», не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору).
		Велика Палата Верховного Суду виснувала, що такі обмеження узгоджуються з регулюванням за статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС, не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (пункти 9.31-9.34).
		Крім того, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду надано аналіз позовних вимог та застосовність Закону № 4452-VI у вказаній справі (пункти 9.35-9.37).
		У пунктах 9.38, 9.39 постанови зроблено висновок, що провадження у цій справі не здатне поновити прав позивача як колишнього учасника (акціонера) незалежно від встановлення / невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів. Єдиним ефективним способом захисту прав позивача може бути лише відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди.
		Зроблено аналіз темпорального застосування Закону № 4452-VI до спірних правовідносин та наявності підстав для закриття провадження у справі з урахуванням приписів цього Закону (пункти 9.40-9.58).
		А саме на дату звернення акціонера з позовом діяли обмеження відповідно до частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI, які були чіткими та передбачуваними для позивача (після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору: 1) інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, які не можуть бути витребувані у нього на користь попереднього власника; та 2) попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку).
		Тому подальше внесення змін до статті 5 ГПК України на цей висновок не впливають (пункту 9.40, 9.41).
		Надано також аналіз способів захисту відповідно до статті 16 ЦК України в контексті Закону № 4452-VI та позовних вимог, у зв`язку з чим підтверджено висновок щодо єдиного можливого способу захисту - відшкодування шкоди (пункти 9.42-9.46).
		Крім того, наведено попередню практику Великої Палати Верховного Суду, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не зумовлює тих наслідків, на які воно спрямоване, тому не допускається відмова в позові (наприклад, про відшкодування шкоди) з тих мотивів, що рішення органу влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке не оскаржене, відповідна позовна заява не пред`явлена. Суд має виходити з принципу «суд знає закони» і надає оцінку такому рішенню у мотивувальній частині (пункт 9.42).
		У пунктах 9.43-9.48 наведено частини третю та четверту статті 5 ГПК України та наголошено, що вона підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт / рішення, зазначений у цій частині. А частина четверта цієї статті вказує, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного у частині третій статті5 ГПК України, є неналежним способом захисту прав особи і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди. 
		У пунктах 9.49-9.53 наведено правила дії закону в часі та положення пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX про закриття провадження у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України.
		У пунктах 9.54-9.58 зазначено, що ГПК України не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту. Це є самостійною підставою для відмови в позові. Разом з тим пункт 7 розділу II«Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX є винятком, що не суперечить статті 6 Конвенції. Законодавством передбачені й інші винятки із загального правила, що уможливлює застосування пункту 7 розділу II«Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX.
		Не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.
		Необхідно зазначити, що питання, яке перебувало на розгляді Великої Палати Верховного Суду, жодним чином не стосувалося повернення Банку колишнім акціонерам чи повернення їм акцій. Чинним законодавством урегульовано вказане питання, і за будь-яких обставин інвестор захищений від втрати акцій, набутих у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку.
		Разом з тим це питання не стояло перед Великою Палатою Верховного Суду. 
		Велика Палата Верховного Суду мала розглянути процесуальне питання про можливість закриття провадження у справі у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту. Інших питань апріорі не могло бути вирішено, оскільки провадження у справі не закінчене і суди першої та апеляційної інстанцій жодного рішення по суті не ухвалювали, а суд касаційної інстанції, яким є і Велика Палата Верховного Суду, не наділений повноваженнями розгляду справу як суд першої чи апеляційної інстанції у справах господарської юрисдикції. 
		Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд не втручається у зміст спірних правовідносин, не встановлює обставин справи та доказів, а обмежується лише відповіддю на питання: 1) чи існує законодавчий дозвіл на закриття провадження у справі;2) чи є процесуальна ситуація у справі, що перебуває на перегляді, такою, що уможливлює закриття провадження.
		Інших питань при вирішенні процесуального (процедурного) питання не вирішується і вирішуватися не може. Якщо досліджуються обставини справи, визначається зміст спірних правовідносин та тлумачиться і застосовується закон, що регулює спірні правовідносини, то суд має ухвалити не процесуальне судове рішення, а рішення по суті розгляду справи з висновком про задоволення чи відмову в задоволенні позову.
		Про це свідчить системний аналіз статей 232 (види судових рішень), 237 (питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду) ГПК України. 
		При ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		Порядок ухвалення судових рішень судом касаційної інстанції передбачений у статті 314 ГПК України, з чого складається постанова суду касаційної інстанції - у статті 315 цього Кодексу.
		Вирішення судом касаційної інстанції спору по суті, без урахування того, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не встановлювали обставин справи, не досліджували наданих сторонами доказів, не застосовували норм матеріального права, порушує принцип змагальності сторін, статтю 6 Конвенції щодо доступу особи до правосуддя, оскільки сторони фактично позбавляються можливості заперечити проти позиції суду з приводу застосування норми права та реалізувати право на апеляційне та касаційне оскарження, бо рішення суду касаційної інстанції не підлягає оскарженню, а норми чинного ГПК України на надають можливості стороні передбачити, що вища судова інстанція сама розгляне по суті спір.
		Касаційний господарський суд чітко сформулював виключну правову проблему, прийняту до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, яка полягає в розумінні змісту частин третьої та четвертої статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX, а саме:
		- чи поширюється дія цих норм на всі спори, які виникають за позовами учасників банку, обґрунтованими порушенням їх прав унаслідок застосування процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку;
		- чи визначені у цих нормах обмеження способу захисту стосуються лише тих спорів, у яких доведено факт протиправності (незаконності) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР / рішення КМУ, яким було порушено права учасників банку, і чи лише після встановлення доведеності такого факту суд вправі застосувати положення частин третьої та четвертої статті 5 ГПК України.
		Стаття 5 ГПК України має назву «Способи судового захисту» і передбачає у частині третій, що єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.
		У частині четвертій зазначеної статті вказано, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій / визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку / ліквідації банку.
		Статтю 5 доповнено частинами третьою та четвертою згідно із Законом № 590-IX.
		У пункті 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX передбачено, що судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.
		Вказані норми необхідно тлумачити у їх взаємозв`язку та у взаєморозумінні з іншими положеннями Закону № 590-IX, оскільки у протилежному випадку це може зумовити як порушення прав держави у вигляді надання особі прав, які не передбачені чинним законодавством, так і прав особи (фізичної чи юридичної), коли законодавець вказав обмеження, але суд не може їх розповсюджувати і тлумачити розширювально чи звужувально, оскільки він не є органом законодавчої влади, а має застосовувати закон і керуватися аналогією закону чи права лише і виключно у випадку, якщо законодавець не врегулював певних питань.
		Щодо спорів, пов`язаних з процедурою виведення з ринку неплатоспроможного банку, то законодавець у Законі № 590-IX чітко і однозначно врегулював порядок вирішення спірних питань і максимально убезпечив інвестора від негативних наслідків, пов`язаних з можливим визнанням протиправними рішень, дій, бездіяльності чи правочинів, які вчинялися компетентними органами у вказаній процедурі.
		У даному випадку необхідно враховувати, що Законом № 590-IX внесено зміни до трьох процесуальних кодексів. Зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України доповнено статтею 266-1, відповідно до якої передбачено особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФРта рішень КМУ стосовно виведення банків з ринку.
		Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
		1) законності індивідуальних актів НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції НБУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;
		2) законності індивідуальних актів ФГВФО про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб ФГВФО, делегування їм повноважень;
		3) законності рішень КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;
		4) законності індивідуальних актів Мінфіну, прийнятих на виконання рішень КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;
		5) законності індивідуальних актів НКЦПФР, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
		Установлено строки оскарження індивідуального акта / рішення та наслідки пропуску строку. Передбачено, що під час розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, суд використовує як підставу для власної оцінки та покладається на кількісні, якісні оцінки та висновки, зроблені НБУ, ФГВФО, КМУ, Мінфіном, НКЦПФР, на підставі яких були прийняті відповідні рішення, крім випадків, якщо:
		1) оскаржуване рішення / акт прийнято з істотним порушенням установленого порядку його прийняття (порушення, яке істотно вплинуло на результат оцінки);
		2) кількісні, якісні оцінки та висновки ґрунтуються на очевидно помилкових відомостях та/або не враховують суттєвих обставин (фактів), за умови врахування яких оскаржуване рішення / акт не могло бути прийнято;
		3) наявні очевидні розбіжності та/або логічні суперечності між кількісними, якісними оцінками та/або висновками;
		4) оскаржуване рішення / акт прийнято за відсутності повноважень або з використанням повноважень усупереч меті, з якою вони надані законом.
		Також указано про наслідки визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта / рішення, визначеного частиною першою цієї статті, або окремих його положень:
		1) не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта / рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища / прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта / рішення;
		2) не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій / визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку / ліквідації банку;
		3) не породжує будь-яких прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта / рішення, крім права на відшкодування заподіяної шкоди.
		А також встановлено обмеження, що суд не може прийняти будь-яке інше рішення, що може мати наслідком зупинення / припинення розпочатої процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та/або ліквідації банку.
		Такі положення відсутні у ГПК та ЦПК України. Отже, висновок про можливість розгляду судами вказаних юрисдикцій питання про законність чи незаконність перерахованих актів НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР та рішень КМУ стосовно виведення банків з ринку не враховує вказаних особливостей, уможливлює розмиття меж юрисдикцій, а відтак не сприяє встановленню правової визначеності.
		Таким чином, частина третя статті 5 ГПК України вказує лише на ту обставину, що єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. 
		Тобто при визнані адміністративним судом будь-якого передбаченого акта одного із перелічених органів НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР та рішень КМУ стосовно виведення банків з ринку єдиним способом поновлення порушеного права є відшкодування шкоди у грошовій формі. І такий висновок є логічним, оскільки незаконність акта компетентного органу є складовою делікту, що свідчить про порушення права особи (акціонера, учасника), і за відсутності констатації порушення процедури виведення банку з ринку апріорі відсутні підстави для самого висновку про порушення права, а відтак і про його відновлення. Тобто діють загальні правила розгляду господарської справи, коли рішення на користь позивача приймається у разі встановлення судом порушення, невизнання чи оспорювання його права чи інтересу.
		У протилежному випадку створюється правова невизначеність щодо розгляду спорів про відшкодування шкоди акціонером чи учасником ліквідованого банку в разі відсутності рішення адміністративного суду про незаконність перерахованих актів НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР та рішень КМУ стосовно виведення банків з ринку та задіяння спеціальної процедури визначення розміру майнової шкоди.
		У такому разі логічною є наявність пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX, яким передбачено закриття судових проваджень, які існують на день набрання чинності вказаним Законом, з підстав невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України саме в разі існування судового рішення про незаконність перерахованих актів НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР та рішень КМУ стосовно виведення банків з ринку. Бо якщо такі акти (рішення, дії, інше) законні, то немає підстав вважати, що такими актами спричинено шкоду позивачу, оскільки відсутній будь-який закон, звичай тощо, якими б було передбачено відшкодування вартості акцій (частки) засновнику чи учаснику банку, визнаного неплатоспроможним і виведеного з ринку.
		Частина четверта статті 5 ГПК України передбачає, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій / визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку / ліквідації банку.
		Буквальне тлумачення цієї норми свідчить, що в разі якщо компетентним судом визнано незаконність перерахованих актів НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР та рішень КМУ стосовно виведення банків з ринку, це не є підставою для задоволення позову (застосування способів захисту) про визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій / визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку / ліквідації банку.
		У протилежному випадку (за відсутності рішення про незаконність актів стосовно виведення банку з ринку) відсутні загальні підстави для задоволення таких позовних вимог.
		Тому в разі відсутності рішення адміністративного суду про незаконність перерахованих актів НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР та рішень КМУ стосовно виведення банків з ринку відсутні також підстави для застосування приписів пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX, оскільки ні частини третя та четверта статті 5 ГПК України, ні частина шоста статті 41 Закону № 4452-VI про те, що після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору: 1) інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, які не можуть бути витребувані у нього на користь попереднього власника; та 2) попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку, - не містять вказівки на можливість закриття провадження у справі, а вказують на можливий результат розгляду справи по суті.
		За таких обставин вважаємо, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року є законною та обґрунтованою і її необхідно було залишити без змін, а касаційну скаргу відхилити.
		Судді:                                                                                                     О. М. Ситнік 
		                                                                                                               М. І. Гриців
		                                                                                                                О. Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...