Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/25174/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 19.04.2023. Зареєстровано: 20.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.04.2023.
Дата набрання законної сили: 19.04.2023
Номер судового провадження: К/990/29933/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 квітня 2023 року   
		Київ
		справа №640/25174/20
		адміністративне провадження №К/990/29933/22
		              
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
		суддів: Усенко Є.А.,  Яковенка М.М., 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №640/25174/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2021 року (суддя Погрібніченко І.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року (головуючий суддя - Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Степанюк І.Г.),
		ВСТАНОВИВ:
		У жовтні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, яке судом апеляційної інстанції було замінено на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просила: 
		- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС, оформлене листом від 09 липня 2019 року №80884/П/26-15-13-21-24;
		- зобов`язати ГУ ДПС зареєструвати ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку з 03 липня 2019 року.
		Адміністративний позов вмотивовано тим, що податковий орган безпідставно та неправомірно відмовився зареєструвати позивача платником єдиного податку. Вичерпний перелік підстав, за наявності яких суб`єкту господарювання може бути відмовлено у реєстрації платником єдиного податку, передбачений пунктом 299.6 статті 299 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Водночас, зазначена норма не містить такої підстави як відсутність відомостей щодо місця провадження господарської діяльності.
		Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 18 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року, адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ДПС, оформлене листом від 09 серпня 2019 року №80884/П/26-15-13-21-24, про відмову у реєстрації платником єдиного податку. Зобов`язав ГУ ДПС повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 від 08 липня 2019 року про застосування спрощеної системи оподаткування з 03 липня 2019 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. У задоволенні іншої частини вимог відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
		Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили наступні обставини.
		03 липня 2019 року ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа- підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, внесено запис №20700000000021992, та поставлена на облік в ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві (том 1 а.с.13).
		08 липня 2019 року ФОП ОСОБА_1 подала заяву про застосування спрощеної системи оподаткування з 03 липня 2019 року (том 1 а.с.91-92).
		ГУ ДПС листом від 09 липня 2019 року №80884/П/26-15-13-21-24 відмовило позивачу у внесенні відповідних записів до реєстру платників єдиного податку, оскільки у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування від 08 липня 2019 року не були вказані обов`язкові реквізити, а саме місце провадження господарської діяльності (том 1 а.с.89-90).
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, 18 серпня 2020 року позивач звернулась до ДПС України зі скаргою (том 1 а.с.61-68).
		ДПС України рішенням від 29 вересня 2020 року №29026/6/99-00-04-04-03-06 залишила без розгляду скаргу позивача у зв`язку з пропуском строку звернення з відповідною скаргою (том 1 а.с.69-71). 
		Частково задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції за результатами аналізу пункту 299.6 статті 299 ПК України дійшов висновку, що зазначена норма не передбачає такої підстави для відмови у реєстрації суб`єкта господарювання платником єдиного податку як не зазначення у заяві місця провадження господарської діяльності. Застосувавши за аналогією закону пункт 63.9 статті 63 ПК України, суд першої інстанції вважав, що у випадку отримання податковим органом заяви про реєстрацію платником єдиного податку, яка не відповідає вимогам пункту 298.3 статті 298 ПК України та Порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 грудня 2011 року №1675 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2011 року за №1537/20275 (був чинний на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1675), ГУ ДПС повинно було повернути таку заяву суб`єкту господарювання для виправлення помилок. З метою належного захисту порушених прав позивача та враховуючи частину четверту статті 245 КАС України, суд зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 .
		Сторони не погодились з такими висновками суду та подали апеляційні скарги. ГУ ДПС наполягало на законності прийнятого ним рішення про відмову в реєстрації ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку. Позивач просила змінити рішення суду першої інстанції шляхом зобов`язання відповідача саме зареєструвати її платником єдиного податку. Таку вимогу, зокрема, мотивувала тим, що у спірних правовідносинах у податкового органу відсутні дискреційні повноваження. Водночас, запропонований позивачем спосіб поновлення порушених прав є ефективним та виключатиме подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
		Суд апеляційної інстанції відхилив обидві апеляційні скарги, в повній мірі погодившись з висновками суду першої інстанції. Суд зауважив, що вирішення питання про реєстрацію платником єдиного податку в Реєстрі платників єдиного податку або перехід на спрощену систему оподаткування відноситься до компетенції органів Державної податкової служби України (дискреційні повноваження). Відтак, адміністративний суд не може підміняти своїм рішенням рішення суб`єкта владних повноважень, окрім вказівки на усунення виявлених судом порушень.
		Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2021 року, виклавши пункт 3 резолютивної частини наступним чином: «Зобов`язати ГУ ДПС зареєструвати ОСОБА_1 платником єдиного податку з 03 липня 2019 року».
		Підставами касаційного оскарження вказано пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 січня 2020 року (справа №804/2506/16), відповідно до якої за аналогічних обставин Суд не знайшов підстав для зобов`язання відповідача до повторного розгляду поданої платником податків заяви. 
		Натомість, під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій порушили вимоги частини четвертої статті 245 КАС України. За змістом пункту 299.3 статті 299 ПК України у разі відсутності визначених цим Кодексом підстав для відмови у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку контролюючий орган повинен протягом двох робочих днів від дати надходження відповідної заяви зареєструвати таку особу платником єдиного податку. У цій справі суди не встановили жодних підстав для відмови в реєстрації платником єдиного податку, які встановлені пунктом 299.6 статті 299 ПК України. Відтак, відсутні підстави вважати, що у контролюючого органу у спірному випадку є вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, його повноваження не є дискреційними. Така позиція, за твердженням скаржника, відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 травня 2021 року (справа №442/3936/17), від 11 вересня 2019 року (справа №819/570/18), від 12 червня 2020 року (справа №808/3187/17), від 29 вересня 2020 року (справа №814/2221/17).
		На переконання позивача, обраний судами спосіб захисту порушеного права не є ефективним та не призведе до відновлення порушених прав шляхом усунення відповідного порушення саме з моменту його вчинення. Не відновлення права позивача на реєстрацію як платника єдиного податку з дати її реєстрації як фізичної особи-підприємця призведе до необхідності доплатити податок з доходів фізичних осіб, який справляється на загальній системі оподаткування, у розмірі понад 152000 грн. Про те, що спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц.
		Також скаржник вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 підпункту 298.1.2 пункту 298.1 статті 298 ПК України.
		Враховуючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, ухвалою від 06 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки вищезазначених доводів ФОП ОСОБА_1 .
		У відзиві відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог. Зауважив, що до обов`язкових відомостей, які зазначаються в заяві для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування відповідно до пункту 298.3 статті 298 ПК України, відноситься місце провадження господарської діяльності. При цьому підпункт 1 пункту 299.6 статті 299 ПК України визначає підставою для відмови у реєстрації суб`єкта господарювання платником єдиного податку невідповідність такого суб`єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу. Відтак, з огляду на незазначення ФОП ОСОБА_1 відомостей про місце провадження господарської діяльності ГУ ДПС не мало підстав для внесення відповідних записів про цього суб`єкта господарювання до Реєстру платників єдиного податку. 
		Відповідач також вказав на незгоду із висновком судів про зобов`язання повторно розглянути заяву позивача, в якій відсутні обов`язкові відомості. У податковому законодавстві відсутній механізм розгляду таких заяв, тому лише повторна подача ФОП ОСОБА_1 належним чином заповненої заяви стане підставою для реєстрації її платником єдиного податку, а не розгляд неналежно заповненої.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суди встановили і це не спірним між сторонами, що при поданні заяви про застосування спрощеної системи оподаткування з 03 липня 2019 року ФОП ОСОБА_1 у пункті 7 не зазначила місце провадження господарської діяльності (індекс, найменування населеного пункту, адреса) (том 1 а.с.91-92).
		За позицією контролюючого органу, цей недолік заяви про застосування спрощеної системи оподаткування є підставою для відмови суб`єкту господарювання у її задоволенні. Натомість, позивач наполягає, що пункт 299.6 статті 299 ПК України не містить таких підстав для відмови у реєстрації платником єдиного податку.
		Суди попередніх інстанцій підтримали позицію позивача, проте, виснували, що заяву ФОП ОСОБА_1 про застосування спрощеної системи оподаткування належить розглянути повторно з огляду на дискреційність повноважень податкового органу. Позивач вважає, що у спірному випадку відсутні підстави вважати повноваження ГУ ДПС щодо розгляду цієї заяви дискреційними.
		Враховуючи наведене та виходячи з визначених скаржником підстав касаційного оскарження, ключовими питаннями, що належало вирішити судам та які підлягають касаційному перегляду, були:
		- застосування підпункту 298.1.2 пункту 298.1 статті 298, пункту 299.6 статті 299 ПК України;
		- застосування статті 245 КАС України в частині дискреційності повноважень податкового органу при розгляді заяви про застосування спрощеної системи оподаткування;
		- наявність підстав для зобов`язання відповідача зареєструвати позивача платником єдиного податку за встановлених обставин.
		Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку унормовані главою 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV «Спеціальні податкові режими» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
		Згідно з підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 ПК України до третьої групи платників єдиного податку належать фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.
		У пункті 291.5 статті 291 ПК України перелічені випадки, за яких суб`єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої груп.
		За правилами пункту 299.3 статті 299 ПК України у разі відсутності визначених цим Кодексом підстав для відмови у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний протягом двох робочих днів від дати надходження заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування зареєструвати таку особу платником єдиного податку.
		У разі відмови у реєстрації платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний надати протягом двох робочих днів з дня подання суб`єктом господарювання відповідної заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб`єктом господарювання у встановленому порядку (пункт 299.5 статті 299 ПК України).
		У постанові від 24 січня 2020 року у справі №804/2506/16 Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 299.6 статті 299 ПК України підставами для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку є виключно: 1) невідповідність такого суб`єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу; 2) наявність у суб`єкта господарювання, який утворюється у результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов`язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації; 3) недотримання таким суб`єктом вимог, встановлених підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу.
		Отже, Податковий кодекс України передбачає вичерпний перелік випадків, за наявності яких контролюючий орган відмовляє суб`єкту господарювання у реєстрації платником єдиного податку. 
		Вирішуючи спір між сторонами у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли аналогічного висновку та вказали, що незазначення у заяві місця провадження господарської діяльності не може слугувати підставою для відмови позивачу у реєстрації платником єдиного податку. Суди також встановили, що жодних інших підстав, передбачених вимогами пункту 299.6 статті 299 ПК України, для відмови позивачу у задоволенні його заяви не було. У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС, оформленого листом від 09 липня 2019 року №80884/П/26-15-13-21-24. Судові рішення в цій частині скаржником не оскаржуються.
		Поряд з цим суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для задоволення позовної вимоги позивача про зобов`язання ГУ ДПС зареєструвати ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку з 03 липня 2019 року. Суди дійшли висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірному випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву з урахуванням правової оцінки, наданої судами. Скаржник не згоден з обраним судами способом судового захисту та вважає, що таким чином порушені права позивача поновлені не будуть. З урахуванням підстав касаційного провадження суд касаційної інстанції при вирішенні цього питання враховує наступне.
		Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		Частина четверта статті 245 КАС України передбачає, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
		Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
		Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
		Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
		Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
		При вирішенні питання щодо виконання ФОП ОСОБА_1 всіх умов, визначених законом, для прийняття відповідачем рішення про реєстрацію її платником єдиного податку на підставі заяви від 03 липня 2019 року, а також наявності у податкового органу дискреції при розгляді зазначеної заяви врахуванню підлягають наступні норми податкового законодавства.
		Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування врегульований статтею 298 ПК України.
		Згідно з підпунктом 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 ПК України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб`єкт господарювання подає до контролюючого органу заяву.
		За правилами абзацу другого підпункту 298.1.2 пункту 298.1 статті 298 ПК України зареєстровані в установленому законом порядку суб`єкти господарювання (новостворені), які протягом 10 днів з дня державної реєстрації подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої групи, яка не передбачає сплату податку на додану вартість, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації.
		Пункт 298.3 статті 298 ПК України передбачає, що у заяві зазначаються такі обов`язкові відомості: 1) найменування суб`єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків); 3) податкову адресу суб`єкта господарювання; 4) місце провадження господарської діяльності; 5) обрані суб`єктом господарювання види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2010; 6) обрані суб`єктом господарювання група та ставка єдиного податку або зміна групи та ставки єдиного податку; 7) кількість осіб, які одночасно перебувають з фізичною особою - підприємцем у трудових відносинах, та середньооблікова чисельність працівників у юридичної особи; 8) дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.
		Реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку (пункт 299.1 статті 299 ПК України).
		Відповідно до підпункту 3 пункту 299.7 статті 299 ПК України до реєстру платників єдиного податку вносяться, зокрема, відомості про місце провадження господарської діяльності платника єдиного податку. 
		На час виникнення спірних правовідносин був чинним Порядок подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20 грудня 2011 року №1675 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2011 року за №1537/20275 (далі - Порядок №1675). Указаний нормативно-правовий акт фактично дублює норми підпунктів 298.1.2 пункту 298.1 статті 298, пункту 291.4 статті 291 ПК України, а також вказує на необхідність зазначення у заяві про обрання/перехід на спрощену систему оподаткування відомостей про місце провадження господарської діяльності (пункт 3). 
		Отже, податкове законодавство визначає інформацію про місце провадження господарської діяльності платником єдиного податку істотною, тому остання є обов`язковою для зазначення у заяві платника про обрання спрощеної системи оподаткування. Відтак, праву платника податків обрати спрощену систему оподаткування кореспондує його обов`язок подати належним чином заповнену заяву із зазначенням усіх передбачених пунктом 298.3 статті 298 ПК України відомостей. Саме виконання платником податків усіх встановлених законом умов є підставою для вимоги до контролюючого органу прийняти відповідне позитивне рішення.
		Водночас глава 1 розділу XIV ПК України та Порядок №1675 не містить положень про порядок дій податкового органу у разі, якщо заява оформлена неналежним чином (не відповідає встановленим законом вимогам). Проте, очевидним є те, що обов`язкові відомості мають бути зазначені у заяві, враховуючи також те, що пункт 299.2 статті 299 ПК України зобов`язує саме центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, вести реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку, а підпункт 3 пункту 299.7 статті 299 ПК України до відомостей, які зазначаються в такому реєстрі, відносить також місце провадження господарської діяльності.
		За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
		За таких обставин суд касаційної інстанції вважає правильним посилання судів попередніх інстанцій на пункт 63.9 статті 63 ПК України, відповідно до якого документи, що подаються платниками податків для взяття на облік у контролюючих органах, перевіряються у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, і в разі виявлення помилок або подання недостовірних відомостей повертаються для виправлення. Платники податків, які не подали протягом 5 календарних днів, наступних за днем отримання повернутих документів, виправлених документів для взяття на облік у контролюючих органах або повторно подали такі документи з помилками, несуть відповідальність відповідно до закону.
		Таким чином, у випадку подання платником податків заяви про обрання спрощеної системи оподаткування, яка містить незаповнені графи щодо обов`язкових відомостей, передбачених пунктом 298.3 статті 298 ПК України, і якщо відсутні підстави для відмови у реєстрації платником єдиного податку, визначені пунктом 299.6 статті 299 ПК України, податковий орган, керуючись пунктом 63.9 статті 63 ПК України, повинен надати платнику податків можливість виправити недоліки шляхом подання належного документа протягом 5 календарних днів. Якщо платник податків належним чином та у встановлений законом строк усунув недоліки заяви про обрання спрощеної системи оподаткування, він підлягає реєстрації платником такого податку з дня подання ним первинної заяви. До отримання заяви, оформленої відповідно до вимог законодавства, контролюючий орган не має підстав для прийняття рішення відповідно до пункту 299.4 статті 299 ПК України.
		У розглядуваній справі ФОП ОСОБА_1 в заяві від 03 липня 2019 року про обрання спрощеної системи оподаткування не заповнила обов`язкову графу «місце провадження господарської діяльності», що об`єктивно є перешкодою у внесенні відповідачем відповідних даних до реєстру платників єдиного податку. Водночас, відповідач за результатами розгляду означеної заяви ухвалив протиправне рішення про відмову у реєстрації позивача платником єдиного податку, в той час, як повинен був надати ФОП ОСОБА_1 можливість виправити допущений нею недолік в порядку, встановленому пунктом 63.9 статті 63 ПК України.
		З огляду на приведені вище обставини (недодержання позивачем усіх умов для отримання позитивного результату розгляду її заяви; невжиття відповідачем тих дій, які передбачені законом у спірному випадку) суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норму абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України, зобов`язавши відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
		Оскаржувані у цій справі судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 травня 2021 року (справа №442/3936/17), від 11 вересня 2019 року (справа №819/570/18), від 12 червня 2020 року (справа №808/3187/17), від 29 вересня 2020 року (справа №814/2221/17), на неврахування яких покликався скаржник. У приведених позивачем справах суди встановили, що позивачі дотримались усіх передбачених законом умов задля отримання позитивного рішення, а суб`єкт владних повноважень не мав вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Натомість, у цій справі позивач неналежним чином виконав свій обов`язок із заповнення усіх обов`язкових реквізитів заяви по обрання спрощеної системи оподаткування, тоді як відповідач протиправно не надав ФОП ОСОБА_1 можливості виправити цей недолік. Поряд з цим відсутні підстави вважати, що відповідач не має наміру прийняти обґрунтоване та законне рішення про реєстрацію позивача платником єдиного податку з дати подання нею первинної заяви після виправлення недоліків в порядку, встановленому пунктом 63.9 статті 63 ПК України.
		Аналогічно не суперечать судові рішення у цій справі і висновкам, викладеним Верховним Судом у постанові від 24 січня 2020 року у справі №804/2506/16. Довід скаржника, що суди попередніх інстанцій не врахували, що Верховний Суд у приведеній справі дійшов висновку саме про зобов`язання відповідача зареєструвати позивача платником єдиного податку, є безпідставним, оскільки у межах справи №804/2506/16 суд касаційної інстанції взагалі не вирішував питання щодо належності обраного способу захисту порушеного права. Отже, наведена постанова Верховного Суду не може бути прикладом іншого правозастосування. 
		Щодо посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 298.1.2 пункту 298.1 статті 298 ПК України суд касаційної інстанції зазначає, що вказаною нормою передбачено можливість для новоствореного суб`єкта господарювання перебувати на спрощеній системі оподаткування з дня їх державної реєстрації за умови, якщо він подасть відповідну заяву у десятиденний строк з дня такої реєстрації. Водночас, вказана норма як не звільняє платника податків від обов`язку з належного заповнення відповідної заяви, так і не є підставою для прийняття рішення про відмову у реєстрації платником єдиного податку.
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що обґрунтування касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 аналогічне доводам, викладеним у позові та апеляційній скарзі, і зводиться виключно до незгоди з оцінкою, наданою судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. 
		В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про їх невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року у справі №640/25174/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
		 
		СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко   М.М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...