Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/1786/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про визнання необґрунтованими активів та їх витребування.
Надіслано для оприлюднення: 21.04.2023. Зареєстровано: 22.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2023.
Дата набрання законної сили: 29.03.2023
Номер судового провадження: 22-ц/991/1/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 991/1786/22
		провадження № 22-ц/991/1/23
		 
		 
		ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
		АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 березня 2023 року                                                           м.Київ
		 
		Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі: 
		головуючого - судді Семенникова О.Ю., 
		суддів Калугіноі І.О., Михайленка Д.Г., 
		за участю секретаря судового засідання Ляшинської А.Ю.,
		представника позивача прокурора Касьяна А.О.,
		відповідача ОСОБА_1 ,
		представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Старости І.І., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Старости Івана Івановича на рішення Вищого антикорупційного суду від 05 вересня 2022 року у справі за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
		Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - САП) звернулась до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів у вигляді грошових коштів у розмірі 2 300 800 грн, 18 818,18 доларів США (в еквіваленті 468 132,96 грн. за банківським курсом на день проведення операцій), 1 000 Євро (в еквіваленті 31 599 грн. за банківським курсом на день проведення операцій), 17 632,01 доларів США (486 965,31 грн. за офіційним курсом НБУ), а всього на загальну суму 3 287 497,27 грн., набутих у власність відповідачем, та які були розміщені на банківських рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 у АТ «Перший український міжнародний банк», № НОМЕР_3 у АТ «ПриватБанк» та в подальшому частково з рахунків зняті, а у сумі 2 236 467,12 грн. на теперішній час перебувають на рахунках ОСОБА_1 № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , № НОМЕР_10 , № НОМЕР_11 , № НОМЕР_12 у АТ «Перший український міжнародний банк» та стягнення їх з відповідача в дохід Державного бюджету України. 
		Рішенням Вищого антикорупційного суду від 05 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено визнати необґрунтованими активи ОСОБА_1 у виді грошових коштів в розмірі 2 300 800 (два мільйони триста тисяч вісімсот) грн. та 35 481,42 (тридцять п`ять тисяч чотириста вісімдесят один 0-42) доларів США, зазначені кошти вирішено стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави.
		 
		Вимоги апеляційної скарги, доводи особи, яка її подала.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Староста І.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вищевказане рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. 
		Вказував, що оскаржуване рішення прийнято виключно на припущеннях позивача і суду про необґрунтованість активів відповідача, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження факту, який суд визнав встановленим, відсутні.
		Крім того представник відповідача зазначив, що норми ЗУ «Про прокуратуру», ЗУ «Про банки і банківську діяльність» не наділяють прокурора правом отримання інформації, яка містить банківську таємницю, на підставі запиту, а тому в силу ст.78 ЦПК докази, отримані у не передбаченому цим Кодексом порядку, в даній справі мали бути визнані судом недопустимими.
		При цьому, при виборі та застосуванні до спірних правовідносин стандарту доказування суд першої інстанції застосував ч.4 ст.89 ЦПК, яка за викладеними представником відповідача доводами апеляційної скарги є неконституційною, керувався лише процесуальним законом та виходив із презумпції незаконності активів ОСОБА_1 , натомість не застосував положення ч.2 ст.328 ЦК щодо презумпції законності набуття права власності, в результаті чого ухвалив неправильне по суті рішення.
		На переконання представника для з`ясування різниці між законними активами відповідача та спірними активами, які заявлені позивачем для визнання необґрунтованими, суд не врахував інші активи відповідача, які хоч в декларації за 2021 рік вказані не були, але існування яких підтверджено іншими доказами та встановлено судом першої інстанції, судом використано лише відомостіі відображені в декларації відповідача за 2021 рік. Також не враховано дохід дружини, сина та інших родичів відповідача для з`ясування його майнового стану, при цьому в результаті аналізу даних декларації ОСОБА_1 за 2021 рік у суду виник сумнів у правильності їх відображення, що покладено в основу оскаржуваного рішення, надавши правову оцінку змісту відомостей щорічних декларацій відповідача на предмет правдивості внесеної інформації, суд визнав внесення у них відповідачем недостовірних відомостей встановленим фактом, що безпосередньо виходило за межі предмета доказування та дослідження у даній справі.
		Так, встановивши факт наявності у відповідача станом на 28 листопада 2019 року грошових коштів в сумі 245 400 доларів США та 2 380 000 грн., суд не врахував їх під час обчислення різниці між загальним розміром активів та сумою законних активів в порядку ч.2 ст.290 ЦПК, так само як і отримання відповідачем відсотків за депозитними договорами у гривні в загальному розмірі 280 224,48 грн., відсотків за депозитними договорами у доларах США в загальному розмірі 4 122,35 доларів США, що за банківським курсом складало 110 924,74 грн.
		Відповідно до наданих банківськими установами письмових доказів, відповідач станом на 28 листопада 2019 року вже мав законні грошові активи в розмірі 245 000 доларів США і 2 380 000 грн., однак суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення виходив із того, що відповідач станом на вищевказану дату не мав законних грошових активів в зазначеному розмірі, оскільки за твердженням суду не міг їх мати. Застосований судом підхід до оцінки доказів не відповідає вимогам ст.89 ЦПК, яка не передбачає ігнорування судом фактичних даних, що містяться в письмових доказах.
		В обґрунтування поданої апеляційної скарги представник відповідача посилався на порушення права власності дружини відповідача ОСОБА_2 , оскільки усі активи, які мали статус спільної сумісної власності, визнані судом необґрунтованими та стягнуті в дохід держави, без жодного врахування прав дружини відповідача як співвласника цих активів та яка до того ж не була залучена до участі у справі в якості третьої особи. Крім того, суд на підставі аналізу даних про офіційні доходи та витрати родини ОСОБА_3 визнав факт недостатності їх доходів для акумуляції суми в розмірі 140 000 доларів США та надання її у позику ОСОБА_1 , посилаючись на те, що доказів зворотного суду не надано. Вказані особи, майновий стан яких досліджувався, не були залучені до участі у справі, а тому були позбавлені можливості надати суду докази зворотного, натомість такі докази надавались суду відповідачем, а саме оригінал боргової розписки на суму 140 000 доларів США від 15 вересня 2018 року.
		 
		Позиції учасників справи.
		Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Староста І.І. просили суд задовольнити у повному обсязі апеляційну скаргу за викладених у ній підстав, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову. Крім того, під час апеляційного перегляду представник відповідача подав письмові пояснення щодо співставлення сум зняття та поповнення готівкових коштів з банківських рахунків ОСОБА_1 , що на його переконання доводить законність походження та обґрунтованість грошових коштів, які виступають предметом позову.
		Представник позивача прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Касьян А.О. у судових засіданнях заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Окремо зазначив, що викладені представником відповідача у апеляційній скарзі доводи щодо спростування позову не надавались під час розгляду в суді першої інстанції, є новими та не можуть бути прийняті до уваги судом під час апеляційного перегляду. 
		 
		Мотиви суду.
		Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.375 ЦПК).
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду від 05 вересня 2022 року в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Законом України від 31 жовтня 2019 року №263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» (далі - Закон України №263-IX) запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.Зазначений Закон набув чинності 28 листопада 2019 року.
		Наявність такого інституту стала можливою відповідно до Конвенції ООН проти корупції від 2005 року, Рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відповідно яким країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без винесення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину.
		Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені Главою 12 ЦПК.
		Згідно з ч.2 ст.290 ЦПК позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України №263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст.368-5 КК; активів, набутих після дня набрання чинності Законом України №263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом (1 003 500 грн.), а кримінальне провадження за статтею 368-5 КК, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі п.3, 4, 5, 8, 10 ч.1 ст.284 КПК і відповідне рішення набуло статусу остаточного; доходів, отриманих від активів, зазначених в абз.2, 3 цієї частини.
		       Термін "активи" означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (п.1 ч.8 ст.290 ЦПК).
		       Під "набуттям активів" слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п.2 ч.8 ст.290 ЦПК).
		При цьому, згідно з п.3 ч.8 ст.290 ЦПК, особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про запобігання корупції".
		Термін "законні доходи" визначено в п.5 ч.8 ст.290 ЦПК та означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених п.7, 8 ч.1 ст.46 ЗУ "Про запобігання корупції".
		Згідно з ст.291 ЦПК суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.
		При цьому положенням абз.2 ч.2 ст.81 ЦПК визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч.2 ст.290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.
		У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч.4 ст.89 ЦПК).
		Положеннями ст.292 ЦПК встановлено, що активи, визнані судом відповідно до ст.291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави.
		Виходячи з практики ЄСПЛ показовим при розгляді справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є рішення у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії» (заява №36862/05 від 12 травня 2015 року), за яким, зважаючи на такі міжнародні правові механізми як Конвенція ООН проти корупції від 2005 року, Рекомендації Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) і двох відповідних Конвенцій Ради Європи від 1990 та 2005 рр. щодо конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, Суд зазначає, що звичайні європейські і навіть універсальні правові стандарти можуть існувати і заохочувати, по-перше, до конфіскації майна, що пов`язане із серйозними кримінальними злочинами, зокрема такими, як корупція, відмивання коштів, обіг наркотичних засобів тощо, без попереднього кримінального звинувачення у цих злочинах. По-друге, тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. По-третє, заходи щодо конфіскації могли застосовуватись не тільки безпосередньо до майна, яке було отримане незаконним шляхом, а й майна, доходів та інших непрямих прибутків, які були отримані шляхом конвертування або перетворення цінностей, отриманих злочинним шляхом, або змішані з іншим майном, джерело походження якого, можливо, є законним. Зрештою, заходи з конфіскації можуть бути застосовані не тільки до осіб, які безпосередньо звинувачуються у кримінальних злочинах, а й до будь-яких інших третіх осіб, які мають право володіння майном без необхідної добросовісності з метою приховування їхньої злочинної ролі у накопиченні цінностей, які є предметом розгляду у справі [§ 105].
		При апеляційному перегляді оскаржуваного рішення судом встановлено наступне.
		Звертаючись до суду з позовом, представник позивача посилався на набуття першим заступником Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України ОСОБА_1 необґрунтованих активів та відповідно до заяви про уточнення позовних вимог просив визнати необґрунтованими активи відповідача у вигляді грошових коштів у розмірі 2 300 800 грн, 18 818,18 доларів США (в еквіваленті 468 132,96 грн. за банківським курсом на день проведення операцій), 1 000 Євро (в еквіваленті 31 599 грн. за банківським курсом на день проведення операцій), 17 632,01 доларів США (486 965,31 грн. за офіційним курсом НБУ), а всього на загальну суму 3 287 497,27 грн. 
		Як встановлено судом першої інстанції, позовні вимоги ґрунтувались на доводах про необґрунтованість грошових коштів, внесених на банківські рахунки відповідача після 28 листопада 2019 року готівкою, за відсутності в нього відповідних доходів, при цьому суми депозитів, оформлених раніше, та проценти від цих сум не були предметом позову.
		Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи необґрунтованими активи ОСОБА_1 у виді грошових коштів в розмірі 2 300 800 грн. та 35 481,42 доларів США, тобто у меншому розмірі, ніж просив прокурор, суд, проаналізувавши відомості щодо банківських операцій, дійшов висновку про внесення готівкою ОСОБА_1 на свої банківські рахунки в період з 05 грудня 2019 року по 11 січня 2022 року включно саме у вищевказаних розмірах та не врахував в якості необґрунтованих активів грошові кошти, внесені відповідачем внаслідок транзакцій коштів, набутих до 28 листопада 2019 року, а саме 1 000 Євро та 1 018,18 доларів США.
		Погоджуючись з такими висновками суд апеляційної інстанції звертає увагу на тому, що представник позивача посилався та просив визнати необґрунтованими активи відповідача, а саме грошові кошти у національній та іноземній валюті на відповідних банківських рахунках відповідача, які внесені готівкою після 28 листопада 2019 року, що є визначальним чинником у цій справі, адже за наслідком аналізу наявних доказів не встановлено, що готівкові грошові кошти, необхідні для придбання активів (трансформування готівки у безготівкові грошові кошти на банківські рахунки), щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів відповідача.
		Так, дослідженням банківської інформації про рух коштів за рахунками в акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк» встановлено здійснення ОСОБА_1 поповнення (внесення готівки), зокрема, таких банківських рахунків:
		- НОМЕР_2  (USD) (IBAN НОМЕР_13 ) (АТ «Перший український міжнародний банк») за період з 12 грудня 2019 року по 13 липня 2021 року на суму 17 800 долари США;
		-  НОМЕР_3  (АТ КБ «ПриватБанк»)за період з 07 травня 2021 року по 11 січня 2022 року на суму 17 681,42 долари США;
		- НОМЕР_1 (UAH) (IBAN НОМЕР_14 (АТ «Перший український міжнародний банк») за період з 05 грудня 2019 року по 11 серпня 2021 року на суму 2 300 800 грн.
		       При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на допущення судом першої інстанції арифметичної описки щодо проміжного визначення суми поповнення ОСОБА_1 банківського рахунку НОМЕР_1 (UAH) (IBAN НОМЕР_14 (АТ «Перший український міжнародний банк») на суму 1 950 800 грн., проте це не вплинуло на правильність визначення судом першої інстанції загального розміру внесених ОСОБА_1 готівкових грошових коштів на зазначені банківські рахунки в період з 05 грудня 2019 року по 11 січня 2022 року включно у 2 300 800 грн. та 35 481,42 доларів США відповідно.
		       Висловлюючи незгоду з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості зазначених активів, представник відповідача в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду зазначив про те, що для мети з`ясування різниці між вартістю необґрунтованих активів і законними доходами, суд першої інстанції визнав законними доходами відповідача лише відомості декларації останнього за 2021 рік, проте не врахував законні доходи ОСОБА_1 , якими є його заробітна плата та інші активи сім`ї не лише за 2021 рік, а й за 2019 та 2020 роки, а також усі активи, які були наявні у відповідача станом на 28 листопада 2019 року, в тому числі грошові кошти на банківських рахунках. Крім того, не визнання і не врахування у оскаржуваному рішенні факту існування у відповідача боргового зобов`язання в сумі 140 000 доларів США, підтвердженого дослідженим судом письмовим доказом, є безпідставним та впливає на обґрунтованість активів останнього.
		       Надаючи оцінку зазначеним доводам та перевіряючи відповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, колегією суддів враховано таке.
		       Як вбачається з оскаржуваного рішення судом першої інстанції наведено ретельне дослідження майнового стану відповідача, у тому числі близьких родичів дружини.
		       Судом взято до уваги декларації, подані ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру декларацій, за 2019, 2020 та 2021 роки та проаналізовано їх зміст саме щодо грошових активів, та встановлено що суми грошових активів його родини у зазначені роки склали 630 000 грн., 930 000 грн. та 1 600 000 грн. відповідно. Внаслідок аналізу зазначених даних у суду першої інстанції виник обґрунтований сумнів у правильності відображення даних в останній декларації за 2021 рік, оскільки сума грошових активів родини ОСОБА_4 збільшилась на 670 000 грн., хоча офіційні доходи становили лише 235 242 грн. (без відрахування податків та зборів), джерело збільшення доходів невідомо та в декларації не відображено.
		При цьому, суд зазначив, що оскількипозовні вимоги стосуються активів, набутих протягом тривалого періоду часу, доцільним є врахування останніх за часом даних щодо майнового стану ОСОБА_1 , найбільш повні такі дані містяться у декларації за 2021 рік, відображені у цій декларації активи мають бути результатом діяльності відповідача за попередні роки.
		На переконання суду апеляційної інстанції такий висновок є цілком логічним, адже доходи попередніх періодів в будь-якому випадку трансформуються або в активи та видатки, які підлягають декларуванню в наступному році (придбані об`єкти нерухомості, об`єкти незавершеного будівництва, цінне рухоме майно, цінні папери, корпоративні права, нематеріальні активи, наявні (накопичені) грошові активи, видатки, що перевищують поріг декларування), або у видатки чи придбане рухоме майно, які за своєю вартістю не досягають порогу декларування. Тобто доходи усіх попередніх періодів поглинаються даними декларації за наступний звітний період або є такими, що витрачені на дрібні («допорогові») придбання.
		        Також судом першої інстанції дослідженобанківську інформацію та встановлено наявність станом на 28 листопада 2019 року у ОСОБА_1 депозитних рахунків у АТ «ПУМБ», при цьому, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на доводах про необґрунтованість грошових коштів, внесених на банківські рахунки після 28 листопада 2019 року готівкою за відсутності відповідних доходів, суд дійшов висновку, що суми депозитів, оформлених раніше, та проценти від цих сум не є предметом позову.
		Тож суд апеляційної інстанції при перевірці обґрунтованості активів виходив з реальної фінансової спроможності ОСОБА_1 придбати такий актив за законні доходи. Це означає, що для обґрунтування відповідачем можливості придбати актив (поповнити готівкою банківські рахунки та таким чином трансформувати готівкові кошти у безготівкові на відповідних банківських рахунках), що є предметом позову, не можуть враховуватися (всупереч законам логіки, арифметики) двічі: фактично здійснені видатки (безповоротного характеру) на проживання та інші цілі, підтверджені документально, а також не витрачені на момент придбання спірного активу грошові активи відповідача (заощадження, кошти на рахунках, вклади тощо).
		Враховуючи відсутність відомостей про здійснення банківських операцій щодо зняття ОСОБА_1 готівки у національній та іноземній валюті з досліджених депозитних рахунків, останні не можуть вважатись джерелом законних доходів, за рахунок яких відповідач міг здійснювати внесення готівкових грошових коштів на свої банківські рахунки в період з 05 грудня 2019 року по 11 січня 2022 року включно у 2 300 800 грн та 35 481,42 доларів США відповідно. 
		Крім того, судом першої інстанції досліджено докази відповідача, зокрема щодо прийняття ним у 2014 році на зберігання від свого тестя ОСОБА_5 140 000 доларів США та подальше їх використання за згодою останнього з 2018 року на власний розсуд, оформивши досягненні домовленості складанням боргової розписки від 15 вересня 2018 року.
		Тож, всупереч доводам представника відповідача, дослідження майнового стану родини ОСОБА_3 відбулось у відповідності до ст.89 ЦПК.
		Разом з цим, внаслідок аналізу наявних в матеріалах справи даних про офіційні доходи та витрати родини ОСОБА_3 на придбання нерухомості суд першої інстанції дійшов однозначного висновку про недостатність доходів родини ОСОБА_3 для акумулювання суми в розмірі 140 000 доларів США та надання її у позику ОСОБА_1 . Доказів зворотного ані суду першої, ні апеляційної інстанції не надано, а тому колегія суддів погоджується з вказаним висновком.
		З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що відомості про доходи (майновий стан) відповідача відображені у поданих ним щорічних деклараціях за відповідні звітні періоди.
		Зокрема, ОСОБА_1 за період з 2005 року по другий квартал 2021 року включно отримав доходи у розмірі 3 004 757,40 грн. (з урахуванням утриманих податків). У 2018 році його чистий дохід склав 339 162,83 грн., у 2019 році - 484 159,84 грн., у 2020 році - 696 409,36 грн., у 2021 році (за два квартали) - 199 233,99 грн.
		Доходи дружини відповідача незначні: за період з 2005 року - 191 649 грн. Після першого кварталу 2019 року вона не отримувала доходів.
		Доходи дітей ОСОБА_1 незначні.
		Аналіз банківських рахунків, на які відповідач отримував заробітну плату, свідчать про витрачання отриманих коштів на поточні потреби родини та відсутність можливості здійснення значних заощаджень.
		Враховуючи відсутність відображення у щорічних деклараціях  ОСОБА_1  будь-яких доходів ніж заробітна плата, відсутність будь-яких інших доказів щодо походження доходів відповідача та/або членів його родини, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що не може дійти висновку про набуття грошових коштів, що є предметом позову у цій справі, за рахунок законних доходів, адже за встановлених обставин є очевидною неможливість, за рахунок єдиного законного джерела - заробітної плати, набуття відповідачем активів у розмірі 245 000 доларів та 2 380 000 грн. станом на 28 листопада 2019 року, а також у 2 300 800 грн. та 35 481,42 доларів США після цієї дати, а тому висновок пронеобґрунтованість активів відповідача у виді грошових коштів, внесених готівкою на відповідні банківські рахунки в період після 28 листопада 2019 року є правомірним.
		При цьому, всупереч викладеним в апеляційній скарзі доводам, суд першої інстанції дійшовши висновку про очевидну неможливістьнабуття відповідачем активів у розмірі 245 000 доларів та 2 380 000 грн. станом на 28 листопада 2019 року, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не визнавав їх необґрунтованими у розумінні ст.291 ЦПК та тим більш не застосовував до них правових наслідків, передбачених ст.292 ЦПК.
		Також судом апеляційної інстанції відхиляються доводи представника відповідача про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо набуття активів ОСОБА_1 після його звільнення з поліції 11 червня 2021 року, які визнані судом необґрунтованими.
		Мотивуючи таку позицію представник відповідача стверджував, що суд не наділений повноваженнями досліджувати активи особи в той період, коли остання не була уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		Так, судом першої інстанції досліджено банківську інформацію та встановлено, щопісля звільнення ОСОБА_1 ним були внесені на банківські рахунки готівкові грошові кошти, а саме:
		13 липня 2021 року - 5 500 доларів США;
		11 серпня 2021 року - 350 000 грн.;
		11 січня 2022 року - 7 600 доларів США. 
		У своїх показаннях в суді першої інстанції відповідач зазначив, що після звільнення з поліції 11 червня 2021 року ніде не працевлаштований, заробітну плату не отримував, а внесені на банківські рахунки грошові кошти набуті за рахунок продажу певного майна родини ОСОБА_4 та за рахунок повернення боргів іншими особами.
		Водночасу цій справі внесення готівки на банківські рахунки є першими відомими операціями відповідача з цими грошовими коштами, джерело походження яких невідомо. 
		При цьому, як слушно зауважив суд першої інстанції, наявність явних невідповідностей у декларації за 2021 рік в частині збільшення активів на суму 670 000 грн. породжує сумнів у правдивості відображених грошових активів в цілому, зокрема наявності боргових зобов`язань, та вказує на намагання легалізувати у такий спосіб отримані з невідомих джерел кошти, відсутність офіційних доходів у відповідача після його звільнення,неможливість набуття активів за рахунок законних доходів, про що зазначалось раніше, формують у суду впевненість про набуття відповідачем грошових коштів, внесених на банківські рахунки 13 липня 2021 року, 11 серпня 2021 року та 11 січня 2022 року саме під час виконання ним функцій держави або місцевого самоврядування, доказів 
		Враховуючи ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, про необґрунтованість активів відповідача, в тому числі грошових коштів, внесених ним на банківські рахунки готівкою після його звільнення з поліції, в розмірі 350 000 грн. та 12 100 доларів США, а тому відсутні підстави для зменшення визначеного судом першої інстанції загального розміру необґрунтованих активів відповідача.
		При цьому, на спростування визнаної судом достатньої доведеності зазначених фактів щодо необґрунтованості активів в зазначеній частині, доказів щодо набуття грошових коштів з інших законних джерел, зокрема з правочинів, відповідно до ч.2 ст.81 ЦПК суду не надано, та під час апеляційного розгляду не встановлено.
		Тому суд у цій справі з урахуванням стандарту «переваги більш вагомих доказів» дійшов обґрунтованого висновку про правильність ототожнення моменту внесення на банківський рахунок готівки, яка не відображена в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, і щодо законності походження якої відсутні розумні пояснення, з набуттям права на ці кошти, що не протирічить висновку про необґрунтованість набуття активів у виді готівкових грошових коштів до звільнення відповідача з поліції та трансформованих у безготівкові грошові кошти вже після звільнення зі служби.
		Суд першої інстанції дав належну оцінку всім доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. 
		Доводи представника відповідача про те, що оскаржуване рішення прийнято виключно на припущеннях про необґрунтованість активів відповідача, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту, який суд визнав встановленим, колегією судів відхиляються виходячи з наступного.
		Змагальність у цивільному процесі (ст.12 ЦПК) розкривається в тому числі через те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. При чому обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Згідно з ч.2 ст.81 ЦПК у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч.2 ст.290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача. У справах цієї категорії суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч.4 ст.89 ЦПК). Тобто застосовується стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів» (preponderance of the evidence) або так званий баланс імовірностей (balance of probabilities). Тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж ні. Такий підхід при оцінці доказів становить процесуальну особливість інституту цивільної конфіскації.
		Як доказування зв`язку суб`єкта декларування з активом (ствердження чи заперечення опосередкованого набуття його через третіх осіб), так і доказування необґрунтованості активу за вартісним критерієм, у кінцевому рахунку може зводитись не тільки і не стільки до надання кожною з протилежних сторін своєї сукупності доказів на підтвердження своєї позиції, які суд має зважити (співставити), і визначити ту сторону, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони, скільки до співставлення версій сторін, пояснення ними фактів, встановлених на підставі загальної сукупності доказів, наданих суду. Вирішення судом питання «переваги більш вагомих доказів» або «балансу імовірностей» в такому випадку може трансформуватися в питання - яка з протилежних версій сторін видається більш переконливою (правдоподібною) і такою, що заслуговує на довіру. Зазначене відповідає положенням ст.80, 89 ЦПК та не протирічитьположенням ч.6 ст.81 ЦПК, яка передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КЦС ВС від 24 березня 2021 року у справі №320/4186/18, від 08 червня 2022 року у справі №757/18772/19-ц, п.81 постанови ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
		Отже, використаний в національній системі термін «більша переконливість доказів» означає, що існують розумні підозри вважати, що факт скоріше має місце. При цьому, вказаний стандарт доказування підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		При вирішенні питання про визнання активів необґрунтованими для задоволення позовних вимог достатньою є підтверджена доказами сукупність фактичних обставин, з якими закон пов`язує набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та відповідна різниця між їх вартістю та законними доходами.
		Застосування для визнання необґрунтованих активів методів цивільного процесу пов`язане з покладенням на відповідача тягаря доказування обґрунтованості набуття майна. Власник активу має довести законність походження майна, а якщо має місце опосередковане набуття через третіх осіб (як у цій справі), - спростувати свій зв`язок з цим активом. Доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна у сумісності з неможливістю власником цього майна довести протилежне достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		На переконання суду апеляційної інстанції правовий спір у цій справі між державою та відповідачем щодо визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави був предметом всебічного судового розгляду в незалежному й об`єктивному суді. Суд створив однакові умови сторонам для реалізації процесуальних прав та обов`язків, в тому числі щодо доказування обставин на підтвердження або спростування обставин, що мають значення. 
		Таким чином в ході судового розгляду судом першої інстанції встановлено доведеність зв`язку ОСОБА_1 з частиною активів, про які йдеться у позові, та їх необґрунтованість. Відповідний висновок зроблений судом першої інстанції на підставі наданих сторонами і досліджених в судовому засіданні належних, допустимих та достовірних доказів.
		Також колегія суддів не може погодитися з доводами представника відповідача про відсутність у прокурора права отримання інформації, яка містить банківську таємницю, на підставі запиту, що в свою чергу, на думку представника, є підставою для визнання доказів в цій справі недопустимими.
		Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками, в тому числі, органам прокуратури України - на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента та код банку контрагента (п. 3 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
		Зазначені вище положення Закону України «Про банки і банківську діяльність» не розмежовують можливість звернення органів прокуратури із запитом у кримінальних провадженнях або у інших справах, в яких ними здійснюється представництво інтересів держави.
		Враховуючи вищенаведені положення законодавства, судом першої інстанції надано належну оцінку допустимості отриманих прокурором доказів, адже як правомірно зазначено в оскаржуваному рішенні прокурор САП, який у межах вказаної справи діє від імені та в інтересах держави, реалізує процесуальні права та обов`язки позивача. Він є особою, яка зацікавлена у наданні до суду всіх необхідних доказів на підтвердження позовних вимог. За наведеного учасники справи мають вчинити всі можливі дії для збору доказів, і лише у разі неможливості здобути докази самостійно, звертатись до суду з клопотанням про витребування доказів.
		Під час судового розгляду встановлено, що інформація щодо ОСОБА_1 , яка становить банківську таємницю, отримана прокурором на підставі запиту останнього, в межах передбаченої законом процедури та власних повноважень, при цьому, оскільки прокурор отримав відповідні докази самостійно, підстав для звернення до суду з відповідним клопотанням у нього не було.
		Таким чином суд першої інстанції правомірно визнав надані прокурором, як представником позивача, відповіді АТ «ПУМБ» за вих. №КНО-07.8.6/529 БТ від 10 травня 2022 року та відповіді АТ КБ «Приватбанк» за вих. №20.1.0.0.0/7-220511/5311 від 11 травня 2022 року разом з усіма додаткаминалежними доказами, оскільки вони підтверджують обставини, які мають значення для вирішення справи, підстави для визнання їх недопустимими доказами відсутні.
		Враховуючи, що такі заходи по здобуттю доказів, як у цій справі, не могли спричинити такі ж правові наслідки як результати за незаконне збагачення (адміністративна відповідальність, кримінальна відповідальність тощо), а були використані лише для подання позову, при цьому прокурор при зборі доказів для цілей позову користувався повноваженнями, які передбачені відповідними законами та не визнані Конституційним Судом України неконституційними, відсутні підстави стверджувати про застосування неконституційних правил доказування.
		Доводи апеляційної скарги про неконституційність Глави 12 розділу ІІІ ЦПК щодо особливостей позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, колегія суддів відхиляє та зазначає, що вони не ґрунтуються на вимогах закону та не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції щодо підстав задоволення позову. 
		Нормативно-правовим актом, яким запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є Закон України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», що набрав чинності 28 листопада 2019 року, правові основи інституту «цивільної конфіскації» необґрунтованих активів (Non-Conviction Based Asset Forfeiture - Конфіскація активів без обвинувачення) чітко регламентовані вказаним Законом.
		Колегія суддів зазначає, що у застосованій національним законодавством моделі «цивільної конфіскації» державні органи не повинні доводити зв`язок майна з предикатним злочином. У конфіскації в рамках кримінального процесу держава зобов`язана довести, що майно є або предметом, або засобом вчинення злочину. Діюче законодавство ж передбачає, що правоохоронні органи доводять, а суд вирішує на основі принципу «переваги доказів» що активи набуті чиновником прямо або опосередковано з незрозумілих джерел, не конкретизуючи, який саме злочин/інша неправомірна поведінка були джерелом отриманих доходів.
		Крім того, вирішення, зокрема, питань про неконституційність законів України, є виключною прерогативою Конституційного Суду України, який «є органом конституційної юрисдикції, що забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України».
		Щодо доказів (письмових пояснень з відповідними розрахунками) поданих учасниками судового процесу в ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення. 
		За загальним положенням, закріпленим у ч.1 ст.367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Водночас рішення про дослідження нових доказів, які не було подано до суду першої інстанції, суд приймає лише у виняткових випадках. Серед критеріїв для їх прийняття є «винятковість випадку» і «об`єктивна неможливість» учасника справи подати такі докази до суду першої інстанції.
		Так, в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (п.6 ч.2 ст.356 ЦПК).
		Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Тлумачення п.6 ч.2 ст.356, ч.1-3 ст.367 ЦПК свідчить, що суд апеляційної інстанції може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
		Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
		Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції повинен врахувати як вимоги ч.1 ст.44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. 
		Таких обставин під час апеляційного перегляду не встановлено.
		Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах ВС КЦС від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) та від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
		До того ж слід зазначити, що у цій справі учасники судового процесу брали участь у справі в суді першої інстанції, а отже, не були позбавлені можливості скористатися своїми процесуальними правами, а отже встановлення обмежень щодо подання нових доказів і подальшого їх дослідження судом апеляційної інстанції у даному випадку є цілком правомірним та призводить до встановлення однакових процесуальних умов для всіх учасників.
		З урахуванням зазначеного, нові докази, подані учасниками судового процесу в ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, судом не приймаються та не враховуються при прийнятті рішення за наслідками апеляційного розгляду. 
		Також є неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо порушення права власності третьої особи, щодо майна якої вирішено питання про стягнення в дохід держави, а саме  ОСОБА_2 , як дружини відповідача та співвласниці грошових коштів, визнаних судом необґрунтованими активами, які знаходяться на відповідних депозитних банківських рахунках та є спільною сумісною власністю подружжя.
		06 липня 2022 року під час розгляду зазначеної справи в суді першої інстанції головуючий з`ясовував у учасників судового процесу думки щодо залучення інших осіб до участі у розгляді, на що представники сторін заявили про відсутність такої необхідності. 
		Як убачається зі змісту апеляційної скарги та доданих до неї письмових документів на підтвердження повноважень, апеляційна скарга подана адвокатом Старостою І.І., як представником ОСОБА_1 в інтересах останнього, разом з цим, зазначені вище доводи апеляційної скарги стосуються інтересів особи, яка з відповідною апеляційною скаргою не зверталась та не уповноважувала будь-яку особу на відстоювання її інтересів під час перегляду оскаржуваного рішення.
		При цьому, ОСОБА_2 , відповідно до ч.1 ст.352 ЦПК, як особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, має право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		З цих підстав колегія суддів не вбачає порушень матеріального чи процесуального права за вказаними доводами апеляційної скарги.
		Доводи апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності також перевірялись судом першої інстанції та правильно визнані безпідставними.
		За вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави застосовується позовна давність у чотири роки (ч.5 ст.258 ЦК). Перебіг позовної давності за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави починається від дня набуття оспорюваних активів відповідачем (ч.7 ст.261 ЦК).
		Активами, які прокурор просив визнати необґрунтованими та стягнути в дохід держави, є грошові кошти, набуті ОСОБА_1 у власність (розміщені на банківських рахунках шляхом внесення готівкових грошових коштів), починаючи з 05 грудня 2019 року. При цьому оцінка вартості активів ОСОБА_1 , набутих до 28 листопада 2019 року, здійснювалась для характеристики майнового стану відповідача в цілому, з урахуванням доводів та заперечень сторін під час розгляду справи, та не вплинула на правильність визначення початку перебігу строку позовної давності.
		Тож позов у цій справі подано у межах встановленого законодавством чотирирічного строку давності, про що правомірно зазначив суд першої інстанції.
		Підсумовуючи викладене, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції з посиланням на докази, встановлені фактичні обставини, та зміст спірних правовідносин, досліджені докази з відповідними мотивованими оцінками доводів учасників судового процесу щодо заявлених позовних вимог, зазначені застосовані при задоволенні позову норми права та обставини, на підставі яких судом зроблено висновок про необхідність задоволення позову, в тому числі в частині визнання активів необґрунтованими.
		Так, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, надано мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками судового процесу, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
		Таким чином, оскаржуване судове рішення у межах доводів апеляційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дослідивши докази у справі, надав їм належну оцінку з урахуванням принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства та не допустив при цьому порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		За таких обставин, з огляду на зміст оскаржуваного рішення, доводи представника відповідача про незаконність і недостатньо необґрунтованість оскаржуваного судового рішення є безпідставними.
		Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції та зводяться до незгоди представника відповідача з висновками суду, викладеними в оскаржуваному рішенні та переоцінки досліджених доказів.
		Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції є аналогічними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи представника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		За ч.1 ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, у зв`язку з чим керуючись ст.ст.259, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		Рішення Вищого антикорупційного суду від 05 вересня 2022 року у справі за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняттята може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Судді:
		 
		___________          ___________         ___________
		Семенников О.Ю.          Калугіна І.О.                        Михайленко Д.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...