Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/6403/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2023.
Дата набрання законної сили: 19.04.2023
Номер судового провадження: 51-527км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021100020000397

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 квітня 2023 року
		м. Київ
		справа № 753/6403/21
		провадження № 51-527км23
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 
		у складі:
		головуючого                                                            ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                ОСОБА_5 ,
		виправданого                                                         ОСОБА_6 ,
		захисника                                                                ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 
		до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12021100020000397, 
		за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кожанка Фастівського району Київської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_6 .
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК, та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
		Суд також вирішив питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні. 
		Орган досудового розслідування пред`явив ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК, за наступних обставин. 
		06 лютого 2021 року діючи умисно з метою завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК, достовірно знаючи, що факт злочину не мав місце, і усвідомлюючи, що діє протиправно, ОСОБА_6 здійснив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення відносно нього кримінального правопорушення до органу досудового розслідування про те, що 06 лютого 2021 року приблизно о 15:17 за адресою: вул. Драгоманова, 1-Б, м. Київ, він виявив незаконне заволодіння транспортним засобом марки «Mitsubishi Outlander», д.н.з.   НОМЕР_1 . 
		Отже, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, достовірно знаючи, що злочин, передбачений ст. 289 КК, відносно нього не вчинявся, ОСОБА_6 звернувся із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення. 
		Київський апеляційний суд ухвалою від 25 жовтня 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням закону, який підлягає застосуванню, - ч. 1 ст. 383 КК.
		Вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки апеляційний суд належним чином не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора, не надав оцінки жодному доводу. 
		Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторний допит свідків та дослідження доказів, що призвело до порушення основної засади кримінального провадження - безпосередності дослідження доказів. При цьому місцевий суд не надав належної оцінки доказам сторони обвинувачення з точки зору достовірності, належності та допустимості у їх взаємозв`язку й безпідставно дійшов висновку про те, що наявні у кримінальному провадженні докази поза розумним сумнівом доводять невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК.
		На думку прокурора, висновок суду про допущені органом досудового розслідування порушення вимог КПК під час долучення до матеріалів провадження диска з відеозаписом із камер спостереження є безпідставним, оскільки відеозаписи отримано оперативними працівниками на виконання доручення слідчого у провадженні в порядку, передбаченому ст. 40 КПК.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор висловила мотиви щодо задоволення касаційної скарги та підтримала викладені у ній доводи.
		Виправданий ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора та просили залишити оскаржене судове рішення без зміни.
		Захисник ОСОБА_7 подала до суду письмові заперечення, у яких виклала мотиви сторони захисту щодо незгоди з доводами поданої касаційної скарги.
		Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про відкладення судового засідання від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
		Як встановлено приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
		Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК. 
		За вимогами, встановленими в ст. 370 цього Кодексу, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 373 КПК передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа. 
		Мотивувальна частина виправдувального вироку за п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а  також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в  мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та  захисту, в тому числі поданих у  судовому засіданні. 
		Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних слідчим і викладених слідчим чи прокурором в обвинувальному акті, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
		Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, що за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.
		Суд першої інстанції, дослідивши докази у кримінальному провадженні, дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК.
		Не погоджуючись із виправдувальним вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, де вказував на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне встановлення обставин провадження, істотні порушення вимог кримінального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироку суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданої апеляційної скарги з  додержанням вимог чинного законодавства.
		Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. 
		Суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону, дійшов передчасного висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість виправдувального вироку суду першої інстанції з огляду на таке.
		Спростовуючи версію сторони обвинувачення, місцевий суд послався на відсутність суб`єктивної сторони складу злочину, інкримінованого ОСОБА_6 , а саме прямого умислу щодо завідомо неправдивого повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, оскільки під час здійснення дзвінка на спецлінію 102 останній не вчиняв завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, не знав, що злочину не було вчинено, був переконаний у правдивості інформації, доведеної до відома правоохоронного органу.
		Суд першої інстанції визнав недопустимим доказом протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 06 лютого 2021 року, оскільки ОСОБА_6 всупереч вимогам КПК не був попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену 
		ст. 383 КК. 
		З такими висновками погодився апеляційний суд, який, крім того, взяв до уваги, що на момент складання 06 лютого 2021 року протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення працівники правоохоронного органу із інших джерел знали про те, що злочин відносно ОСОБА_6 не вчинявся, з огляду на що, виходив із того, що у працівників поліції були відсутні підстави до його складання. 
		Разом з тим об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 383 КК, полягає у завідомо неправдивому повідомленні про вчинення кримінального правопорушення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання. Цей злочин вважається закінченим з моменту надходження такого повідомлення до вказаних адресатів у будь-якій формі (зокрема, усній, письмовій, засобами зв`язку, поштового або кур`єрського направлення, шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, тощо), тобто доведення до їх відома завідомо для винуватого неправдивої інформації про факт вчинення правопорушення (про факт його скоєння, про фактичні обставини, про осіб, що брали участь у вчиненні злочину, тощо). 
		Кримінальна відповідальність за ст. 383 КК не пов`язана із завчасним попередженням особи про її настання за такі дії, і відсутність такого попередження не впливає на притягнення особи до відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення. Практика застосування приписів ст. 383 КК є сталою в темпоральному аспекті, про що, зокрема, свідчать правові позиції, відображені в ухвалі Верховного Суду України від 23 лютого 2010 року (справа № 5-4756км09), і обґрунтованих підстав до відступу від такого застосування приписів закону України про кримінальну відповідальність як на час вчинення ОСОБА_6 дій, інкримінованих за ч. 1 ст. 383 КК, так і судового провадження, не існує.
		Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення кримінальний закон не вимагає попереджати її про настання кримінальної відповідальності за вказані дії. Наявність такого попередження в окремих провадженнях полегшує доказування винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, проте не визначає підстави кримінальної відповідальності за ст. 383 КК. 
		Отже, документи, які відображають відомості про те, що особа була попереджена про кримінальну відповідальність за ст. 383 КПК (за їх наявності), не мають виключного значення (пріоритету) над іншими доказами і повинні бути оцінені судом за правилами, встановленими в ст. 94 КПК, у сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами в  провадженні. 
		Відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 383 КК, було внесено до ЄРДР 07 лютого 2021 року на підставі рапорту. За фабулою відповідного витягу з ЄРДР відомості про те, що 06 лютого 2021 року приблизно о 15:17 слідчо-оперативна група за вказівкою чергового здійснила виїзд за адресою: вул. Драгоманова 1-Б, м. Київ, де заявник ОСОБА_6 здійснив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, а саме про незаконне заволодіння автомобілем «Mitsubishi Outlender», д.н.з. НОМЕР_1 , слідчим отримані з рапорту працівника Дарницького УП ГУНП у м. Києві.
		У відповідному рапорті (т. 1, а.п. 41-42) відображено, серед іншого, відомості про те, що на підставі повідомлення ОСОБА_6 на спецлінію 102 про незаконне заволодіння транспортним засобом слідчо-оперативна група здійснила виїзд за відповідною вказівкою оперативного чергового Дарницького УП ГУНП у м. Києві. Прибувши за адресою: вул. Драгоманова 1-Б, м. Київ, слідчо-оперативна група прийняла від ОСОБА_6 заяву про вчинення злочину. ОСОБА_6 повідомив, що після того як його сусід ОСОБА_8 заблокував своїм автомобілем автомобіль заявника, котрий рухався по проїжджій частині дороги в бік вул. Анни Ахматової, він бачив двох невідомих осіб чоловічої статі, які вибігли з його заблокованого автомобіля та побігли в бік дворів за адресою: вул. Драгоманова, 2, м. Київ. 
		Отже, прокурор небезпідставно зазначає, що предметом досудового розслідування є обставини, які ОСОБА_6 повідомив після прибуття слідчо-оперативної групи за адресою: вул.  Драгоманова, 1-Б, м. Київ, про незаконне заволодіння автомобілем «Mitsubishi Outlender», д.н.з. НОМЕР_1 . Натомість суди попередніх інстанцій безпідставно зосередилися на обставинах повідомлення ОСОБА_6 відомостей на спецлінію 102. 
		Сторона обвинувачення не ставила під сумнів того, що обставини, повідомлені ОСОБА_6 на спецлінію 102, останній сприймав як такі, що відбувалися в об`єктивній дійсності, був переконаний у протиправному заволодінні невідомими особами його транспортним засобом. Водночас стверджує, що за висунутим обвинуваченням, ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою: вул. Драгоманова 1-Б, м. Київ, повідомив працівникам слідчо-оперативної групи завідомо неправдиві відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення. 
		Судові рішення не містять спростування того, що вказані вище дії, інкриміновані ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 383 КК, містять склад відповідного кримінального правопорушення, яке спиралося би на належну оцінку доказів, наданих стороною обвинувачення.
		Натомість апеляційний суд на доводи скарги прокурора вказав, що за обставин справи відсутня суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, оскільки дзвінок на спецлінію 102  ОСОБА_6  здійснив після того, як йому надійшло повідомлення на мобільний телефон про спрацювання сигналізації, тобто, це свідоме волевиявлення обвинуваченого у зв`язку із тим, що він був помилково переконаний, що його автомобілем незаконно заволоділи, а тому у правоохоронців, які, прибувши на місце події, переконалися у помилковості виклику, не було підстав для прийняття від ньогозаяви про вчинення щодо нього злочину і в подальшому внесення даних в ЄРДР.
		Колегія суддів звертає увагу, що мотиви вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК, як і момент виникнення умислу (був він завчасним і заздалегідь обдуманим чи виник і був реалізований негайно після виникнення), не мають значення для притягнення особи до кримінальної відповідальності і можуть бути взяті до уваги під час вирішення питання про форму її реалізації, вид і розмір призначеного покарання та про інші кримінально-правові наслідки. 
		Не впливає на кримінальну відповідальність особи за ст. 383 КК і наявність у  правоохоронного органу, на момент здійснення особою завідомо неправдивого повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, відомостей про те, що таке правопорушення не вчинялося.
		Колегія суддів уважає також небезпідставними доводи прокурора про необґрунтоване визнання недопустимими доказами відеозаписів від 06 лютого 2021 року з камер спостереження з підстав, зазначених судом.
		Місцевий суд дійшов висновку про їх недопустимість, оскільки вони отримані на запит оперативних працівників, що не уповноважені на здійснення слідчих та процесуальних дій, і до внесення відомостей до ЄРДР, без прийняття надалі жодних процесуальних рішень про використання цих доказів у кримінальному провадженні, як і протоколу огляду цих відеозаписів, з чим погодився апеляційний суд. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, до внесення відомостей до ЄРДР 06 лютого 2021 року у зв`язку з розслідуванням події за фактом звернення ОСОБА_6 на підставі статей 23, 27 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 93 КПК для встановлення істини у справі та особи злочинця оперуповноважений ВКП Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 зробив два запити про надання відеоматеріалів камер відеоспостереження, що розташовані на будівлі дитячого будинку «Золоче» за адресою: АДРЕСА_2 , в період часу з 14:25 по 15:40, а також на в`їзді до паркінгу за адресою: АДРЕСА_2 , в період часу з 14:20 по 14:30, один з яких адресований ОСОБА_10 , а інший - ОСОБА_11 як начальнику СБ. Цього ж дня вказані відеоматеріали було надано (т. 1, а.п. 53, 55).
		Суд першої інстанції пристав до доводів сторони захисту про недопустимість відеозаписів і протоколу їх перегляду, які обґрунтовані тим, що запит оперуповноваженого ВКП Дарницького УП ГУНП у м. Києва ОСОБА_12 від 06 лютого 2021 року адресований на ім`я начальника СБ ОСОБА_11 , а відповідь отримала інша особа - ОСОБА_13 (без зазначення повних анкетних даних, місця роботи та встановлення відношення до кримінального провадження). Виходив з того, що запит було надано до внесення відомостей до ЄРДР за № 12021100020000397, отже неуповноваженою особою, оскільки оперативні працівники не уповноважені на здійснення слідчих та процесуальних дій. Також з того, що у запиті зазначено, що отриманий відеозапис буде використовуватися виключно з метою перевірки за зверненням ОСОБА_6 від 06 лютого 2021 року, а  фактично його було використано в  кримінальному провадженні № 12021100020000397.
		З наведених вище підстав, не встановивши та не вказавши інших, місцевий суд ухвалив уважати зазначені докази недопустимими.
		Дійсно, за матеріалами кримінального провадження йдеться про те, що 06 лютого 2021 року відеоматеріали за вказаними запитами було отримано до внесення відомостей до ЄРДР і досліджено працівниками правоохоронного органу в цей же день з метою перевірки заяви ОСОБА_6 про вчинення кримінального правопорушення. 
		Водночас у матеріалах кримінального провадження містяться інші документи, а саме дві довідки про надання на відповідні запити начальнику Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_14 відеозаписів з камер відеоспостереження, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , в період часу з 14:23 по 14:36, та за адресою: вул. Драгоманова, 1-Н, м. Київ, в період часу з 14:23 по 14:36 06 лютого 2021 року. В обох документах зазначено номер кримінального провадження - 1202110002000397 (т. 1, а.п. 28, 54), що означає, що вказані письмові документи про надання начальнику Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_14  відеозаписів було складено після внесення відповідних відомостей до ЄРДР 07 лютого 2021 року. 
		Відповідно до ч. 9 ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. Цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ. Негативним наслідком невиконання такого обов`язку для сторони кримінального провадження є відсутність обґрунтованих підстав стверджувати на етапі судового розгляду про те, що певні матеріали не були відкриті в порядку ст. 290 КПК і що стороні не було надано доступу до матеріалів у передбаченому законом порядку.
		Колегія суддів враховує, що сторона захисту в контексті положень ч. 9 ст. 290 КПК не стверджувала про невідкриття їй певних процесуальних рішень, зокрема, щодо вчинення ОСОБА_14 відповідних процесуальних дій, і матеріали провадження не містять належного підтвердження того, що за наслідками виконання приписів ст. 290 КПК стороні обвинувачення не відкривались процесуальні рішення про долучення вказаних вище доказів до матеріалів справи. 
		Зважаючи на викладене, небезпідставними виглядають доводи прокурора про отримання вказаних доказів у порядку ст. 40 КПК, які є аналогічними з доводами його апеляційної скарги, проте суд апеляційної інстанції не надав на них обґрунтованої і переконливої відповіді, натомість погодився з висновками місцевого суду, який обмежився загальним висновком про недопустимість як доказів відеозаписів з камер відеоспостереження від 06 лютого 2021 року, не конкретизуючи про які відеозаписи йдеться і з яких підстав ухвалено таке рішення. У порушення вимог ст. 419 КПК апеляційний суд не надав оцінки викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам про отримання оперативними працівниками диска з відеозаписами з камер спостереження з автомобільного паркінгу в  порядку ст. 40 КПК.
		Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК. В апеляційній скарзі прокурор порушував питання про перегляд вироку в апеляційному порядку та повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, у зв`язку з неправильною оцінкою місцевим судом доказів у кримінальному провадженні, і такі доводи виглядають небезпідставними з огляду на викладене вище. 
		У судовому засіданні 25 жовтня 2022 року прокурор, який брав участь під час апеляційного розгляду, конкретизував указане клопотання, просив дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження та повторно допитати свідків, дослідити інші докази, які, на його думку, оцінені судом першої інстанції з порушенням вимог 
		ст. 94 КПК. Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання як такого, що не містить визначених ч. 3 ст. 404 КПК підстав для повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження. При цьому висновки апеляційного суду не ґрунтуються на переконливих відповідях на всі доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та порушення вимог кримінального процесуального закону, не спираються на належну оцінку доводів сторони обвинувачення про неправильне встановлення обставин справи та недотримання правил оцінки доказів, а тому є необґрунтованими і передчасними. 
		Отже, касаційна скарга прокурора на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, ст. 419 КПК підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню із призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене в постанові касаційного суду, надати мотивовані відповіді на доводи прокурора та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокуроразадовольнити частково. 
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		  ОСОБА_1              ОСОБА_2                    ОСОБА_3  Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...