Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/22001/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 24.04.2023. Зареєстровано: 25.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2023.

Номер судового провадження: 2/753/1711/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
		справа № 753/22001/20
		провадження № 2/753/1711/23
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 березня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді Сирбул О.Ф.,
		за участю секретаря: Херенкової К.К.
		позивача:         ОСОБА_1 
		представника відповідача:         Мохонька О.А.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральних збитків,
		 
		в с т а н о в и в 
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - по тексту відповідач, АТ «Укрпошта») про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральних збитків.
		В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на протиправність дій та бездіяльність з боку працівників поштового відділення № 175 щодо порядку врученню рекомендованих листів, користувачеві послуг ОСОБА_1 . 
		Позивач, у зв`язку з систематичним порушенням встановленого порядку вручення рекомендованих поштових відправлень протягом 2020 року службовими особами Київського відділення поштового зв`язку № 175 неодноразово звертався з письмовими зверненнями до керівника АТ «Укрпошта».
		Позивач 17.02.2020 письмово звернувся до керівника АТ «Укрпошта» Смілянського І.Ю. з приводу перевірки обставин невручення рекомендованого листа № 0100174777211 з Національного банку України, який перебував на поштовому відділенні № 175 без руху близько двох місяців і був віднайдений позивачем безпосередньо у відідленні, при цьому, що користувач послуг неодноразово за цей час звертався до операторів і цікавився його надхожденням.
		У відповіді від 03.03.2020 № 1853-А-2020021910245-В вказано, що з метою покращення яксті надання послуг у колективі поштового відділення № 175 проведено збори та надано роз`яснення щодо дотримання термінів обробки вхідної пошти, при цьому були попереджені про недопущення подібних порушень у подальшому. Проте вжиті заходи виявилися неефективними, порушення продовжували мати місце.
		Зокрема, протягом березня-квітня 2020 року позивачеві не були вручені під розпис рекомендовані листи з рекомендованим повідомленням з державної виконавчої служби, судових оргінів, у тому числі судових повісток, при цьому оператори поштового відідлення самостійно вчинили підпис за користувача на корінці поштового відправлення, чим порушили норми Закону України «Про поштовий зв`язок».
		Відповідач у листі-відповіді від 27.04.2020 № 1853-А визнав допущені порушення, зокрема, щодо вручення поштового відправення з позначкою «Судова повістка».
		У червні 2020 року позивач звернувся із листом до очільника Національного ругулятора з приводу з`ясування причин невручення рекомендованих листів із спеціальною позначкою «Судова повістка» за № 0102930071363 та № 0105105176046, які були вкладені в абонентську поштову скриньку користувача.
		У відповіді від 21.07.2020 № 1853-А-2020062410478-В/2020062410480-В зазаначалося, що вказані рекомендовані листи доставлені користувачеві не під розпис, а простим порядком, у зв`язку з чим Адміністрація Київської дирекції Укрпошти приносить свої щирі вибачення за незручності, які виникли під час обслуговування працівниками Укрпошти. Зазаначалося також, що з працівниками причетними до оброблення та вручення поштової кореспонденції проведена роз`яснювальна бесіда, співробітники попереджені про відповідальність згідно чиного законодавства за неналежне виконання службових обов`язків.
		У липні 2020 року позивач звернувся з письмовим зверненням до керівника АТ «Укрпошта» у якому просив перевірити обставини невручення рекомендованих листів з позначною «Судова повістка» за № 0102930138867 та № 0315070321905.
		У відповіді від 12.08.2020 № 1853-А-202007210063-В вказувалося, що викладені у зверненні зауваження щодо обслуговування у відідленні поштового зв`язку 02175, м. Київ, вул. Харківське шосе, 53, АТ «Укрпошта» передані до відповідного підрозділу спеціального оператора поштового зв`язку з метою реагування та вирішення питання.
		У жовтні 2020 року позивач у черговий раз звернувся з листом до керівника АТ «Укрпошта» з вимогою перевірити та дати принципову оцінку бездіяльності службових осіб поштового відідлення зв`язку № 175 щодо вручення рекомендованих листів користувачеві, оскільки надавач послуг фактично відмовився доставляти рекомендовану кореспонденцію адресатові.
		Зокрема, 07.10.2020 при відвідуванні поштового відідлення № 175, позивачем були відправлені поштові відправлення, які тривалий час перебували без вручення користувачеві та повідомлень про їх надходження.
		Так, лист з Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого знаходився без руху з 29.08.2020, лист із вкаладенням з судовими документами з Верховного Суду з 11.09.2020, лист з виконавчими документами з Печерського РВДВС м. Києва з 18.09.2020.
		Наразі відповіді на звернення позивач не отримав.
		Очінюючи глибину та ступінь моральних стражнань позивач виходить з того, що він впродовж розумного строку перебував у правомірному, виправданому очікуванні та отриманні інформації, яка містилася в рекомендованих листах, адже сама природа цих відправлень передбачає певний врегульований чинним законодавством порядок їх доставлення користувачеві на його поштову адресу.
		Тривале законне сподівння на отримання відповідей на листи, які фактично надійшли на відділення зв`язку № 175, але знаходилися без руху попри запевнення службових осіб про начебто їх відсутність, викликала у позивача почуття тривоги та невизначеності, примушувало його витрачати час докладати зусилля на самостійні пошуки та відслідковування усього ланцюжка надходження рекомендованих відправлень.
		Так, шляхом телефонних перемовин зі службовими особами різних рівнів установ та оргінізацій, позивачем самостійно були віднайдені рекомендовані листи із вкладеннями офіційних документів з Верховного Суду, Національного банку України, Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, державної виконавчої служби, які знаходилися на поштовому відділенні без руху та без повідомлення про їх надходження.
		Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність акціонерного товариства «Укрпошта», яка полягає у неналежному виконанні взятих зобов`язань у сфері надання послуг поштового зв`язку, зобов`язати акціонерне товариство «Укрпошта» вжити заходів щодо своєчасного виконання зобов`язань з підстав передбачених ч.2 ст. 19 Закону України «Про поштовий з`язок» та стягнути з акціонерного товариства «Укрпошта» на його користь 200000,00 грн. завданої моральної шкоди.
		Ухвалою суду від 26.01.2021 позовну заяву було залишено без руху.
		Ухвалою суду від 19.02.2021 було відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.
		20.05.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача.
		27.05.2021 у судовому засіданні було долучено відзив представника відповідача до матеріалів справи.
		25.05.2021 надійшла відповідь на відзив від позивача.
		29.07.2021 надійшли заперечення на відповідь на відзив від представника відповідача.
		28.10.2021 у судовому засіданні було долучено відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
		У судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про передачу справи за підсудністю.
		Ухвалою суду від 28.10.2021 клопотання представника відповідача було задоволено, передано матеріали справи за підсудністю.
		Постановою Київського апеляційного суду від 18.11.2022, ухвалу Дарницького районного суду від 28.10.2021 скасовано, а справу направлено для подальшого розгляду.
		У підготовчому судовому засіданні 09.02.2023 позивач підтримав позовні вимоги.
		Ухвалою суду від 09.02.2023 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		У судовому засіданні 31.03.2023 позивач надав пояснення, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.
		У судовому засіданні 31.03.2023 представник відповідача заперечував проти позову з підстав викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні позову.
		Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У відповідності до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.  Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи  захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
		У відповідності до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно абзацу другого пункту 2.1. Статуту АТ «Укрпошта» здійснює надання послуг поштового зв`язку, зокрема універсальних послуг поштового зв`язку на всій території України, з метою повного задоволення потреб користувачів у послугах поштового зв`язку та забезпечення ефективного розвитку єдиної національної мережі поштового зв`язку України.
		Відповідно до умов пункту 2.3. Статуту АТ «Укрпошта», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 14 грудня 2018 року № 611 (далі - Статут), АТ «Укрпошта» у своїй діяльності керується Конституцією України, законодавством України, у тому числі законодавством щодо запобігання корупції, актами Всесвітнього поштового союзу, Статутом, а також внутрішніми документами АТ «Укрпошта», прийнятими відповідно до Статуту.
		Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року № 10-р «Про національного оператора поштового зв`язку» АТ «Укрпошта» є національним оператором поштового зв`язку.
		Закон України від 04 жовтня 2001 року № 2759-III «Про поштовий зв`язок» згідно його преамбули визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв`язку і користувачами їх послуг.
		Відносини у сфері надання послуг поштового зв`язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 2 Закону про поштовий зв`язок).
		Відповідно до статті 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» оператори надають користувачам послуги поштового зв`язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в встановленому законом порядку.
		Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджені Постановою бінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, та повинні відповідати встановленим нормам якості.
		Договір про надання послуги поштового зв`язку вважається укладеним після оплати користувачем вартості цієї послуги, якщо інше не передбачене відповідними договорами.
		Зі змісту абз. 3 ст. 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» підтвердженням укладанням договору є квитанція, касовий чек чи письмовий договір.
		Сторонами в договорі надання поштового зв`язку є Виконавець та Замовник, що підтверджується квитанцією, касовим чекам чи письмовим договором.
		Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
		Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; також сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати слугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач не проводив оплату послуг поштового зв`язку, а отже, між ним та АТ «Укрпошта» договірні правовідносини щодо надання послуг поштового зв`язку не виникли.
		Крім цього ст.18 Закону України «Про поштовий зв`язок» є спеціальною нормою стосовно відшкодування збитків, пов`язаних з надання послуг поштового зв`язку.
		Указом Президента № 316/2017 від 10.10.2017 затверджена Всесвітня поштова конвенція, яка підписана від імені України 11 жовтня 2012 року в м. Доха. Відповідно до Наказу Міністерства інфраструктури України від 14.06.2013 № 405 (Зареєстровано в Мінюсті України 05.07.2013 р. за №1123/23655) визначено Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» призначеним оператором для здійснення поштових послуг і виконання зобов`язань, що випливають із актів Всесвітнього поштового союзу.
		Згідно із п. 1.7 ст. 23 Всесвітньої поштової конвенції, всі положення стосовно відповідальності призначених операторів, є беззаперечними, обов`язковими і вичерпними. Призначені оператори за будь-яких обставин не несуть відповідальності навіть у випадку серйозної помилки вище межі, встановленої в Конвенції та Регламентах.
		Такі вимоги міжнародного договору та Закону України «Про поштовий зв`язок» обумовлені специфікою послуг, які надають поштові оператори, адже поштовий оператор відповідає тільки за доставку поштивих відправлень і не має відповідати за інші ризики відправників чи одержувачів пошти.
		Згідно із п. 1.7 ст. 23 Всесвітньої поштової конвенції, всі положення стосовно відповідальності призначених операторів, є беззаперечними, обов`язковими і вичерпними. Призначені оператори за будь-яких обставин не несуть відповідальності навіть у випадку серйозної помилки вище межі, встановленої в Конвенції та Регламентах.
		Такі вимоги міжнародного договору та Закону України «Про поштовий зв`язок» обумовлені специфікою послуг, які надають поштові оператори, адже поштовий оператор відповідає тільки за доставку поштових відправлень.
		Зважаючи на викладене, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо вручення йому рекомендованих листів задоволенню не підлягають як недоведені.
		Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди слід зазначити наступне.
		 Статтею 23 ЦК України передбачено, що  особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.  Моральна шкода полягає:  1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;  2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;  3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;  4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.  Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.  Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, з`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Зазначені положення кореспондуються з висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №826/18130/16, в якій зазначено: «При цьому, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо».
		За змістом частини 1 статті 1167 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Проте фізична чи юридична особа звільняється від відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини.
		Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» слідує, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи шкода, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
		Отже, для покладення відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди необхідна сукупність таких обов`язкових умов: а) наявність шкоди; б) протиправність дій заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; г) вина у заподіянні шкоди. Диспозиція наведених норм покладає на позивача обов`язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір.
		Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України № 6-183цс14 від 03 грудня 2014 року.
		Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини і основних свобод та інші міжнародні договори.
		Відповідно до ст. 41 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод встановлює, що якщо суд визнає факт, що мало місце порушення Європейської конвенції або Протоколів до неї, а внутрішнє право Високої Договірної Сторони допускає можливість лише часткового відшкодування, суд у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. Необхідно зазначити, що при цьому Європейська конвенція не розкриває сутності використаного в ній поняття «справедлива сатисфакція», що дає ЄСПЛ змогу в силу наданої йому компетенції тлумачити зазначене поняття самостійно. Справедлива компенсація може бути присуджена щодо матеріальних збитків, моральної шкоди, судових витрат. Так, згідно з Регламентом, моральна шкода - це шкода, що не піддається оцінюванню, може бути виражена в психічних чи фізичних стражданнях заявника. Якщо встановлено, що моральна шкода була заподіяна, і суд вважає за необхідне присудити відповідну грошову компенсацію, оцінювання її розміру здійснюється на основі принципу справедливості й з урахуванням практики, що склалася.
		Згідно з Практичною інструкцією, сформульованою Головою ЄСПЛ відповідно до Правила 32 Регламенту 28 березня 2007 року, суд надає компенсацію тільки в разі дотримання одночасно двох умов: судом зроблено висновок про порушення Високою Договірною Стороною Європейської конвенції, національне право Високої Договірної Сторони не дає змоги повністю усунути наслідки цього порушення. Третя умова про наявність причинного зв`язку випливає із системного тлумачення рішень ЄСПЛ. Так, стосовно першої умови у справі «Тімотієвич Д. проти України» суд зазначив, що застосування і тлумачення внутрішнього законодавства належить виключно до компетенції внутрішніх судових органів і в рамках статті 19 Конвенції, його єдиним обов`язком є забезпечення дотримання зобов`язань Договірних Держав у рамках Конвенції.
		Справедливість компенсації як категорія, що застосовується й національним законодавцем, проте є не розкритою в судових прецедентах, визначається ЄСПЛ з урахуванням усіх обставин, а також особливостей справи. Суд суворо дотримується позиції, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.
		У своїх рішеннях ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де Суд послався на своє рішення у справі Бурдова № 2, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». В рішенні у справі «Ромашов проти України» (заява № 67534/01) від 27 липня 2004 року ЄСПЛ вказав, що моральна шкода завдана самим фактом правопорушення. Суд не розглядав питання щодо матеріальної шкоди, оскільки заявник не обґрунтовував таку шкоду. Проте Суд ураховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Тобто випливає висновок, що сам лише факт правопорушення має своїм наслідком спричинення моральної шкоди.
		У позовній заяві в обгрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 200 000,00 грн. завданої моральної шкоди позивач посилався на те, що він впродовж розумного строку перебував у правомірному, виправданому очікуванні та отриманні інформації, яка містилася в рекомендованих листах, адже сама природа цих відправлень передбачає певний врегульований чинним законодавством порядок їх доставлення користувачеві на його поштову адресу. Тривале законне сподівння на отримання відповідей на листи, які фактично надійшли на відділення зв`язку № 175, але знаходилися без руху попри запевнення службових осіб про начебто їх відсутність, викликала у позивача почуття тривоги та невизначеності, примушувало його витрачати час докладати зусилля на самостійні пошуки та відслідковування усього ланцюжка надходження рекомендованих відправлень.
		Суд вважає, що позовні вимоги позивача по стягнення з відповідача моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, в тому числі у заявленому ним розмірі та за зазначених ним обставинах, а також не надано доказів наявності причинного зв`язку між вищевикладеними діями відповідача і заподіяною за його твердженням моральною шкодою, та вини відповідача у її заподіянні, зважаючи на те, що суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволенню не підлягають як не доведені.
		Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
		Зважаючи на викладене, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральних збитків, не підлягають задоволенню у повному обсязі.
		З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, витрати по справі слід віднести за рахунок держави.
		Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 78-81, 133, 137, 258, 259, 264, 265, 268, 280-281, 284, 289, 352-355 ЦПК України, суд, - 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральних збитків - залишити без задоволення.
		Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Повний текст судового рішення складено 24.04.2023.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...