Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/21935/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 25.04.2023. Зареєстровано: 26.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2023.
Дата набрання законної сили: 19.04.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 квітня 2023 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/21935/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
		 
		на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 
		та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 
		 
		у справі № 910/21935/21
		за позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
		до:           1) Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк";
		2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 
		про зобов`язання вчинити дії
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - позивач, Управління ДПС) як відокремлений підрозділ ДПС України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ "Дельта Банк", відповідач-1) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, відповідач-2) про зобов`язання вчинити дії.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про включення кредиторських вимог на загальну суму                          48 429 603,77 грн, які утворилися внаслідок невиконання АТ "Дельта Банк" податкових зобов`язань, проте Уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ "Дельта Банк" відмовила у визнанні позивача кредитором, у зв`язку з чим позивач просив суд зобов`язати відповідача-1 подати відповідні зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів АТ "Дельта Банк" на затвердження виконавчою дирекцією відповідача-2 та затвердити зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів у частині включення до нього кредиторських вимог позивача на вказану суму.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2022 у справі №910/21935/21 позовну заяву Управління ДПС залишено без руху, встановлено строк для усунення її недоліків протягом 5 днів з дня вручення ухвали та спосіб їх усунення шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 726 444,06 грн.
		19.01.2022 до Господарського суду міста Києва від Управління ДПС надійшла заява про усунення недоліків, до якої позивачем додано докази сплати судового збору - платіжне доручення № 8497 від 30.12.2021 на суму                         2 270,00 грн. 
		У заяві про усунення недоліків позивач зауважив, що позовна заява містить вимогу немайнового характеру, а тому підлягає сплаті судовий збір саме у розмірі 2 270,00 грн, а не у сумі 726 444,06 грн, як визначено судом у зазначеній ухвалі місцевого господарського суду від 06.01.2022.
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі №910/21935/21 позовну заяву Управління ДПС і додані до неї документи повернуто заявнику.
		Ухвала суду мотивована тим, що позовна вимога про зобов`язання вчинити дії, в цьому випадку, має вартісну оцінку, носить майновий характер і розмір ставок судового збору за подання такого позову визначається на підставі статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру грошових вимог позивача. Дійшовши таких висновків, суд першої інстанції повернув позовну заяву на підставі частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з підстав того, що недоліки позовної заяви щодо сплати судового збору у передбаченому законом порядку у розмірі позивачем не усунуто у строк, встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 06.01.2022, оскільки сплачено судовий збір у меншому розмірі, ніж зазначено судом у наведеній ухвалі.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 апеляційну скаргу Управління ДПС залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі № 910/21935/21 залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції у своїй постанові дійшов висновку про правомірність повернення позовної заяви на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України, з огляду на неусунення її недоліків, погодившись при цьому з мотивами місцевого господарського суду про те, що вимога про затвердження змін шляхом включення кредиторських вимог податкового органу до акцептованого реєстру вимог кредиторів неплатоспроможного банку є вимогою майнового характеру, тому за подання такого позову сплачується судовий збір у відповідному розмірі з урахуванням ціни позову (суми грошових вимог Управління ДПС).
		У питанні визначення характеру (майнового чи немайнового) позовних вимог  судами враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, від 02.12.2020 у справі №905/105/20.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 у цій справі, Управління ДПС подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
		Підставами касаційного оскарження скаржник зазначив обставини, визначені пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права (у питанні повернення позовної заяви без розгляду) внаслідок невірного застосування положень частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за відсутності висновку Верховного Суду щодо визначення характеру (майнового чи немайнового) позовних вимог про зобов`язання відповідача-1 вчинити дії шляхом внесення відповідних змін до акцептованого реєстру вимог кредиторів.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
		Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень у касаційному порядку. 
		Касаційне провадження
		07.02.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління ДПС.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2023 для розгляду справи № 910/21935/21 визначено колегію суддів у складі: Колос І.Б. - головуючий, Бенедисюк І.М., Малашенкова Т.М.
		Ухвалою Верховного Суду від 14.02.2023, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління ДПС та ухвалено здійснити перегляд ухвали Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 у справі №910/21935/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		16.03.2023 зазначеною колегією суддів подано заяву про самовідвід від участі у розгляді справи № 910/21935/21, мотивовану порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи, оскільки спір у справі виник із недоговірних зобов`язань щодо спонукання виконати або припинити певні дії; відповідно до рішення зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду "Про затвердження складу судових палат, персонального складу постійних колегій суддів у складі судових палат, спеціалізації судових палат та суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду" № 12 від 17.10.2022 (у редакції зборів суддів від 23.12.2022 № 18) спір у справі відноситься до спеціалізації судової палати для розгляду справ про банкрутство, до якої вищезазначені судді не входять.
		Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2023 заяву суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Колос І.Б., Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М. від 16.03.2023 про самовідвід у розгляді справи № 910/21935/21 задоволено; справу передано для повторного автоматизованого розподілу між суддями з урахуванням їх спеціалізації.
		Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.03.2023 № 29.2-02/706 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/21935/21 у зв`язку з ухвалою про самовідвід суддів.
		Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи                                     № 910/21935/21 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Пєсков В.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2023.
		Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2023 прийнято до провадження у новому складі колегії суддів справу № 910/21935/21 за касаційною скаргою Управління ДПС на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023, ухвалено здійснити її перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
		Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи та перевіривши правильність застосування судами норм права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
		Частиною 1 статті 174 ГПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
		Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
		За вимогами частини четвертої статті 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою. 
		Повертаючи позовну заяву Управління ДПС без розгляду на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, оскільки не подано докази сплати судового збору в повному обсязі.
		Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди Управління ДПС із висновками судів попередніх інстанцій про віднесення вимог про зобов`язання внести та затвердити зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів неплатоспроможного банку до вимог майнового характеру, що мало наслідком визначення відповідного розміру судового збору за подання таких вимог та повернення позовної заяви без розгляду через неусунення її недоліків (з підстав несплати (недоплати) судового збору у визначеному законом розмірі).
		Отже, предметом касаційного дослідження є питання правомірності застосування судами норм Закону України "Про судовий збір" у контексті визначення характеру позовних вимог про зобов`язання Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію неплатоспроможного банку внести та затвердити зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів цього банку.
		Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
		Згідно з частиною другою     статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2), а позовної заяви немайнового характеру - 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 2).
		З наведеного слідує, що від визначення характеру позовної вимоги (майновий чи немайновий) залежить розмір судового збору, належного до сплати за подання до суду відповідного позову.
		У питанні визначення характеру позовних вимог суди попередніх інстанцій врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 (наведені також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №905/105/20), за якими майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
		Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1 - 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
		Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
		Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
		Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.19 у справі № 907/9/17).
		Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
		Ураховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанцій у цій справі зазначили, що позов Управління ДПС спрямований на захист порушених, на його думку, прав щодо включення його кредиторських вимог на загальну суму 48 429 603,77 грн до реєстру вимог кредиторів АТ "Дельта Банк", що  є майновими позовними вимогами, оскільки їх об`єктом виступає благо, яке підлягає грошовій оцінці.
		Втім, Верховний Суд не погоджується з такими висновками попередніх судових інстанцій та зазначає про помилкове врахування вищенаведених правових позицій Великої Палати Верховного Суду з огляду на їх нерелевантність обставинам цієї справи. 
		Так, колегія суддів зважає на те, що грошові вимоги дійсно є майновим поняттям, оскільки мають конкретно визначену вартісну оцінку, однак при пред`явленні податковим органом позову про зобов`язання Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію неплатоспроможного банку внести, а виконавчої дирекції Фонду затвердити зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів цього банку об`єктом вимоги є саме дія зобов`язаної сторони, яка не піддається грошовій (вартісній) оцінці, адже вирішення такого спору не вплине на припинення вимог податкового органу до неплатоспроможного банку.
		Наведене пояснюється тим, що задоволення Фондом (що здійснює процедуру ліквідації банків) вимог кредиторів неплатоспроможного банку відбувається (за певними винятками щодо вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури) виключно після затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, інвентаризації майна банку, формування ліквідаційної маси та реалізації майна, включеного до цієї маси (статті 44 - 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
		Отже, особливістю спірних правовідносин є те, що наслідком задоволення таких позовних вимог до відповідачів (Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Дельта Банк" та самого Фонду) та виконання судового рішення НЕ є припинення грошових вимог Управління ДПС (позивача) безпосередньо до неплатоспроможного банку (АТ "Дельта Банк"), що виникли як податкові зобов`язання цього банку перед податковим органом. 
		При цьому об`єктом вимоги, як зазначено вище, є саме дія зобов`язаної сторони (відповідних органів чи уповноважених осіб Фонду), адже  внесення кредиторських вимог податкового органу та затвердження змін до акцептованого реєстру вимог неплатоспроможного банку ще не свідчить про реальне стягнення грошових вимог у виді податкової заборгованості. Задоволення (повне, часткове) чи незадоволення таких вимог залежить від низки факторів, основним серед яких є обсяг ліквідаційної маси банку, та відбувається за результатом проведення ліквідаційної процедури цього неплатоспроможного банку. 
		Таким чином, проаналізувавши предмет та підстави позову в цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги податкового органу про зобов`язання Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію неплатоспроможного банку внести, а виконавчої дирекції Фонду затвердити зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів цього банку мають немайновий характер, відтак розмір ставок судового збору за їх подання визначається відповідно до підпункту 2 пункту 2  частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
		Таке правозастосування положень Закону України "Про судовий збір" відповідає практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах, наведеній в ухвалах  Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 у справі № 910/19560/16 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №757/22692/14-ц, від 23.01.2023 у справі №761/4209/20 (за змістом яких, залишаючи касаційні скарги без руху з підстав невідповідності їх форми вимогам закону та вирішуючи питання належної до сплати суми судового збору, Верховний Суд виходив з того, що вимоги про зобов`язання вчинити дії, зокрема акцептувати та внести зміни до реєстру вимог кредиторів неплатоспроможного банку, затвердити зміни до такого реєстру, є вимогами немайнового характеру).   
		Наведене свідчить про обґрунтованість доводів касаційної скарги щодо невірного застосування судами попередніх інстанцій положень частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
		Як зазначалось вище, положеннями підпункт 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		У цій справі позовну заяву, що містить дві вимоги немайнового характеру (а саме: 1) зобов`язати Уповноважену особу Фонду подати відповідні зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів АТ "Дельта Банк"; 2) зобов`язати Фонд (виконавчу дирекцію) затвердити такі зміни до вказаного реєстру) Управлінням ДПС подано у грудні 2021 року.
		Згідно з Законом України "Про державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 складає             2 270,00 грн.
		Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
		Отже, за подання позовної заяви Управлінню ДПС належало сплатити  4540,00 грн судового збору (2 270,00 грн Ч 2 вимоги немайнового характеру).
		Однак, залишаючи на підставі частини першої статті 174 ГПК України позовну заяву Управління ДПС без руху ухвалою від 06.01.2022 у цій справі, місцевий господарський суд помилково встановив спосіб усунення недоліків цієї позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 726 444,06 грн (як за вимогу майнового характеру).
		Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що 19.01.2022 від Управління ДПС надійшла заява про усунення недоліків, до якої позивачем додано докази сплати судового збору, а саме платіжне доручення №8497 від 30.12.2021 на суму 2 270,00 грн.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про несплату Управлінням ДПС судового збору у визначеному законом розмірі (сплачено суму судового збору за подання однієї вимоги немайнового характеру у той час, коли позов містить дві такі вимоги).
		Однак, з огляду на те, що в порушення вимог частини другої статті 174 ГПК України судом першої інстанції невірно визначено спосіб усунення недоліків позовної заяви Управління ДПС (помилково зазначено розмір належного до сплати судового збору у сумі 726 444,06 грн, замість встановлених законом         4540,00 грн), Верховний Суд вважає передчасним вирішення судом питання щодо повернення цієї позовної заяви без розгляду на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України.
		Наведене порушення приписів процесуального закону (частини другої статті 174 ГПК України) не забезпечило можливості позивачу реалізувати його право щодо усунення недоліків поданої ним позовної заяви та свідчить про те, що місцевим господарським судом не вжито належних заходів щодо сприяння позивачу у реалізації ним права доступу до суду, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Апеляційний суд вказаних процесуальних помилок суду першої інстанції не виправив, відповідні обставини належним чином не дослідив.
		За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, серед іншого, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.
		Згідно з частиною шостою статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		Ураховуючи неправильне застосування місцевим господарським судом положень частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" та порушення норм процесуального права у вирішенні питання прийнятності позовної заяви, Верховний Суд на підставі частини шостої статті 310 ГПК України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з передачею справи до суду першої інстанції на стадію прийняття до розгляду позовної заяви Управління ДПС.
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві задовольнити.
		2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 у справі №910/21935/21 скасувати.
		3. Справу № 910/21935/21 передати до Господарського суду міста Києва на стадію прийняття до розгляду позовної заяви.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		Головуючийсуддя                                                                                К.М. Огороднік 
		Судді                                                                                                    С.В. Жуков
		                                                                                                    В.Г. Пєсков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...