Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 909/952/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Укладення договорів (правочинів); купівлі - продажу; поставки товарів, робіт, послуг; енергоносіїв.
Надіслано для оприлюднення: 25.04.2023. Зареєстровано: 26.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2023.
Дата набрання законної сили: 18.04.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 квітня 2023 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  909/952/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
		 
		за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача (відповідача за зустрічним позовом) - державного підприємства "Калуська Теплоелектроцентраль - Нова" (далі - Підприємство, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) - Качан А.А. (адвокат),
		відповідача - комунального підприємства "Калуська енергетична компанія" Калуської міської ради (далі - Компанія, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, скаржник) - Шевчук П.В. (самопредставництво),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії
		на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2022 (головуючий - суддя Кобецька С.М.)
		та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 (головуючий - суддя Кравчук Н.М., судді Марко Р.І., Плотніцький Б.Д.)
		 
		у справі №909/952/21
		 
		за первісним позовом Підприємства
		 
		до Компанії
		про зобов`язання Компанії укласти договір про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у редакції позивача,
		та за зустрічним позовом Компанії
		до Підприємства 
		про зобов`язання Підприємства укласти договір про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у редакції відповідача.
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		ВСТУП
		 
		Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для укладення договору в редакції Підприємства або Компанії.
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог 
		 
		1.1. Підприємство звернулося до суду з позовною заявою про зобов`язання Компанії укласти договір про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у редакції Підприємства.
		 
		1.2. Компанія звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про зобов`язання Підприємства укласти договір про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у редакції Компанії.
		 
		2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		 
		2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №909/952/21, первісний позов задоволено повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		3.1. Компанія, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №909/952/21, прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічні позовні вимоги.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		4.1. На обґрунтування своєї правової позиції, скаржник у касаційній скарзі, враховуючи подані пояснення, із посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що попередніми судовими інстанціями порушено норми статей 7, 13, 79 ГПК України та не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №916/3945/19, оскільки суди фактично надали перевагу тільки доводам Підприємства та відхилили твердження і аргументи Компанії без жодного належного мотивування та правового обґрунтування. Суди попередніх інстанції хоч і посилаються на стандарт доказування «вірогідність доказів», проте не враховують висновку Верховного Суду у справі №916/3945/19, яка є подібною з цією справою. 
		 
		4.2. Разом з тим, Компанія зазначає, що на підтвердження порушення норм матеріального та процесуального права суд апеляційної інстанції посилається на статтю 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та вказує Компанії про можливість врегулювання спору шляхом надсилання протоколу розбіжностей іншій стороні, зазначаючи, що відповіді надано не було чим автоматично було прийнято пропозицію про укладення договору, однак апеляційний суд посилається на статтю 181 ГК України у старій редакції, станом на 13.06.2021, коли дана стаття регулювала норми щодо вирішення договірних спорів шляхом укладення протоколу розбіжностей. 
		 
		4.3. Крім того скаржник зазначає, що у судовій практиці відсутній висновок щодо питання застосування статті 181 ГК України в чинній редакції з урахуванням можливості надсилання протоколу розбіжностей задля врегулювання спору щодо подібних правовідносин, що потребує формування правових висновків задля забезпечення єдності судової практики Верховного Суду.
		 
		5. Позиція інших учасників справи
		 
		5.1. У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
		 
		6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		 
		6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Калуської міської ради (далі - КМР) "Про концепцію теплопостачання" від 30.07.2020 №3319 визначено:
		- теплогенеруючу компанію Підприємство виробником та централізованим постачальником теплової енергії для всіх категорій споживачів м. Калуша;
		- комунальне підприємство "Водотеплосервіс" (далі - КП "Водотеплосервіс") теплотранспортуючою організацією, що здійснює транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, що є комунальною власністю територіальної громади м. Калуша.
		 
		6.1.1. Також вказаним вище рішенням встановлено, що відносини між Підприємством як теплогенеруючої компанії та КП "Водотеплосервіс" як теплотранспортуючої організації здійснюється виключно на договірних засадах.
		 
		6.2. Рішенням КМР від 13.09.2021 №800 внесено зміни у пункти 1.3., 1.4 рішення від 30.07.2020 №3319 та визначено:
		- Компанію виробником, виконавцем, надавачем послуг з виробництва теплової енергії, постачання теплової енергії від квартальних котелень та теплотранспортуючою організацією, що здійснює транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, що є комунальною власністю територіальної громади м. Калуша з початком опалювального сезону. 
		 
		6.2.1. Також вказаним вище рішенням встановлено, що відносини між Підприємством як теплогенеруючої компанії та Компанією як теплотранспортуючої організації здійснюються виключно на договірних засадах.
		 
		6.3. Листом від 11.08.2021 №557 КП "Водотеплосервіс" інформувало Підприємство про те, що транспортування теплової енергії споживачам м. Калуша під час проведення опалювального сезону 2021/2022 буде здійснюватись Компанією, у зв`язку з тим, що на підставі рішення КМР від 29.07.2021 №653 частину майна КП "Водотеплосервіс", зокрема об`єктів, які здійснюють транспортування теплової енергії передано Компанії та закріплено за ним на праві господарського відання.
		 
		6.4. Листом від 03.09.2021 №100-1344 позивач за первісним позовом адресував відповідачу за первісним позовом проєкт договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами з проханням підписати угоду в строк до 17.09.2021. Компанія договір не підписала, протоколу розбіжностей не надала, незгоди з умовами договору не висловила.
		 
		6.5. Натомість листом від 20.09.2021 №30 відповідач за зустрічним позовом надіслав Підприємству для підписання свій проєкт договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, встановивши строк для його підписання до 30.09.2021.
		 
		6.6. У відповіді від 30.09.2021 №100-1485 позивач за первісним позовом наполягає на укладенні договору в редакції Підприємства.
		 
		6.7. Суди попередніх інстанцій вказали, що з письмового листування сторін від 03.09.2021 №100-1344, від 20.09.2021 №30, від 30.09.2021 №100-1485 вбачається, що сторони не заперечують та визнають свій обов`язок щодо необхідності укладення договору для провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами. Проте, згоди щодо окремих умов договору між Компанією та Підприємством не досягнуто, позаяк кожна із сторін їх формує виходячи з власного тлумачення на свій власний розсуд.
		 
		6.8. Здійснивши правову оцінку у кореляції договору на умовах викладених, як позивачем, так і відповідачем з правилами закону та вимогами нормативно правових актів, якими урегульовано спірні правовідносини сторін, врахувавши те, що законом не визначено ні примірної, ані типової форми договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що умови договору, викладені позивачем узгоджуються з вимогами законодавства та відповідають істотним умовам, що є необхідними для договорів даного виду.  
		 
		6.9. Судами попередніх інстанцій вказано, що:
		 
		- предметом договору є послуга з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами м. Калуш, Івано-Франківської області;
		- відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" предмет закупівлі (товари, роботи чи послуги), визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого наказом Мінекономіки від 15.04.2020 №708;
		- у разі якщо предмет закупівлі не має в ієрархічній структурі Єдиного закупівельного словника відповідного коду, у електронній системі закупівель технічно реалізована можливість обрання замовником показника "99999999-9 - Не визначено";
		- в цьому спірному випадку, код предмета закупівлі - послуга з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, відсутній в ієрархічній структурі Єдиного закупівельного словника, а тому правомірним визнано судом першої інстанції зазначення позивачем у пункті 1.1 договору коду послуги згідно з ДК 021:2015: 99999999-9, в той час, як визначений відповідачем код ДК 021:2015:09320000-8: Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (постачання теплової енергії) не відповідає відносинам сторін;
		- спір між сторонами щодо обліку кількості прийнятої теплової енергії, оформлення актів-приймання передачі наданих послуг фактично відсутній проте, пунктами 2.4, 2.5, 2.6, 3.1, 3.2 договору позивачем доповнено та конкретизовано алгоритм дій сторін при оформленні первинних документів обумовлених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і така деталізація, в тому числі з урахуванням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 №308, за переконанням суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не суперечить законодавству та призводить до порушення прав та обов`язків відповідача;
		- визначені позивачем у пунктах 3.3, 4.2, 4.3, 5.6, 5.7, 6.1, 7.2, 8.2 облік, тариф, розмір і порядок відшкодування нормативних і понаднормативних втрат теплової енергії, втрат мережної води, збитків, штрафних санкцій відповідають рішенню Виконавчого комітету КМР від 31.05.2005 №235 "Про внесення змін до рішення Виконавчого комітету від 22.06.2004 №286 "Про затвердження норм втрат" від 31.05.2005 №235, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства "Про затвердження Порядку розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення" від 25.06.2014№179, постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії" від 21.08.2019№830, приписам статей 22, 1209, 1210 ЦК України, статей 224, 231 ГК України;
		- у свою чергу відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували необхідність укладення спірного договору саме на його умовах, як і не спростував в тому числі нормами чинного законодавства аргументів позивача щодо укладення договору на умовах останнього;
		-при цьому, у відповідь відповідачу на заперечення про неотримання адресованого позивачем листа від 03.09.2021 №100-1344 з проєктом договору суд зазначає, що згідно з інформацією у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником юридичної особи - Підприємства (ідентифікаційний код 36894559) є КМР. Місцезнаходження Підприємства, до проведеної 26.10.2021 державної реєстрації зміни юридичної адреси, було аналогічним місцезнаходженню КМР - вул. Івана Франка, 1, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300;
		- у відповідності до пункту 1.1. Статуту Підприємства, затвердженого рішенням міської ради від 25.03.2021 №352 Підприємство утворене КМР, входить до сфери управління КМР, яка є представником власника - територіальної громади м. Калуша і безпосередньо підпорядковане виконавчому комітету КМР;
		- за таких обставин, беручи до уваги вище викладене та приписи статті 93 ЦК України, які вказують на те, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку, то правових підстав стверджувати про те, що Підприємством не отримано листа від 03.09.2021 №100-1344 з проєктом договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами - немає;
		- слід зазначити, що рішення КМР, яким відповідача визначено теплотранспортуючою організацією датовано 13.09.2021, і як наслідок у визначений позивачем строк до 17.09.2021 у відповідача були, як підстави, так і можливість підписати запропонований позивачем проєкт договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами. 
		 
		7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
		 
		7.1. Ухвалою Верховного Суду від 09.02.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №909/952/21 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		7.2. Від Підприємства 18.04.2023 до суду надійшли пояснення до відзиву на касаційну скаргу.
		 
		7.3. Протокольною ухвалою від 18.04.2023 Суд долучив вказані вище письмові пояснення до розгляду.
		 
		7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		 
		8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
		 
		8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
		 
		8.7. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		 
		8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
		 
		8.9. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		 
		8.10. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		 
		8.11. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		 
		8.12. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		 
		8.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		 
		8.14. Предметом розгляду у даній справі є первісні позовні вимоги про укладення договору про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, у редакції Підприємства, та зустрічні позовні вимоги про укладення відповідного договору у редакції Компанії.
		 
		8.15. Предметом розгляду у справі №916/3945/19 було стягнення заборгованості. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, щодо своєчасної оплати виконаних будівельно-підрядних робіт за договором реконструкції гуртожитку.
		 
		8.16. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій порушено норми статей 7, 13, 79 ГПК України та не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.09.2022 у справі №916/3945/19 такого змісту:
		 
		- відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;
		- колегія суддів звертає увагу на те, що у статті 79 ГПК України впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів";
		- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;
		- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
		- водночас, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
		- суд зауважує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів;
		- всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення;
		- отже, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому;
		- відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи;
		- пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
		- недотримання попередніми судовими інстанціями вищезазначених норм процесуального права стало причиною порушення судами принципу змагальності, визначеному у статті 13 ГПК України, та оцінки доказів, зважаючи на положення статті 79 ГПК України, щодо їх вірогідності, що відповідно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даного спору.
		 
		8.17. Норми права, а саме статті 7, 13, 79, 237 ГПК України, є загальними та універсальними, адже є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від предмету доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин.
		 
		8.18. Слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		 
		8.18. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
		 
		8.19. Разом з тим, справи, визначені скаржником, і дана справа, враховуючи критерій подібності, не є подібними ні за предметом розгляду, ні за підставою та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли з різних підстав, ні за предметом доказування, ані за фактичними обставинами та доказами, які досліджувалися судами.
		 
		8.20. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		8.21. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №909/952/21 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
		 
		8.22. Також, Компанією у касаційній скарзі як підставу касаційного оскарження визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		8.23. Так, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування статті 181 ГК України у подібних правовідносинах.
		 
		8.24. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		8.25. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		8.26. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду, які просить надати скаржник, у подібних правовідносинах, відсутні.
		 
		8.27. Так, відповідно до статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (редакція, що діяла станом на вересень 2021 року та діє наразі).
		 
		8.28. Компанія зазначає, що судом апеляційної інстанції зроблено посилання на статтю 181 ГК України в редакції до 01.07.2021, а саме такого змісту:
		"1. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
		2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
		3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
		4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
		5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
		6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
		7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
		8. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України".
		 
		8.29. Отже, судом апеляційної інстанції процитовано норму матеріального права, яка не діяла ні станом на виникнення спірних правовідносин (вересень 2021 року), ані станом на день прийняття оскаржуваної постанови (15.11.2022).
		 
		8.30. Слід зазначити, що зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний договір має бути укладено в силу приписів Закону України "Про теплопостачання".
		 
		8.31. Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб`єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
		Теплогенеруючі організації, які використовують різні технології виробництва теплової енергії, мають рівні права доступу на ринок теплової енергії.
		Споживач або суб`єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо.
		Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи.
		Теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
		Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
		Газопостачання об`єктів у сфері теплопостачання припиняється у разі порушення теплогенеруючими, теплопостачальними організаціями строку розрахунків за фактично спожитий природний газ та/або у разі відбору природного газу за відсутності у таких організацій планового обсягу поставки природного газу на поточний місяць, що виділяється постачальником згідно з договором на постачання природного газу, та/або в разі невиконання вимог статті 19-1 цього Закону. Таке припинення здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
		 
		8.32. З огляду на вказану норму законодавець визначив теплогенеруючі та теплотраспортуючі організації.
		 
		8.33. Суди попередніх інстанцій зазначили, що вказівка здійснювати відносини між сторонами виключно на договірних засадах встановлена рішенням КМР.
		 
		8.34. Оцінюючи доводи скаржника в контексті звернення до суду з переддоговірним спором у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з того, що права іншої сторони на укладення договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії у разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону.
		 
		8.35. Відповідно до частин третьої, четвертої, сьомої статті 179 ГК України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
		 
		8.36. Згідно зі статтею 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
		 
		8.37. Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341, зокрема, стосовно того, що: "переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору".
		 
		8.38. Верховний Суд також виходить з того, що суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому, у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме - прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору [такий правовий висновок, викладений у пункті 6.2.2 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі №910/15590/17].
		 
		8.39. Верховний Суд висновує, що відповідно до статті 187 ГК України господарські суди розглядають спори про спонукання до укладання договору чи з умов договору у разі, якщо: а) договір укладається за державним замовленням, прийняття якого є обов`язковим для відповідного суб`єкта господарювання (стаття 183 ГК України), або б) існує публічне зобов`язання суб`єкта господарювання (стаття 178, частина шоста статті 179 ГК України), або в) укладався попередній договір, і одна з його сторін ухиляється від укладення основного договору (стаття 182 НК України), або г) наявна згода обох сторін на розгляд спору судом [такий же правовий висновок, викладений в пункті 5.7 постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №46/606].
		 
		8.40. Верховний Суд також виходить з того, що у розумінні статті 187 ГК України, статті 649 ЦК України переддоговірний спір може полягати у розбіжностях між сторонами щодо змісту (спір про врегулювання розбіжностей) або виникати у разі відмови чи ухиленні від його укладення (спір про спонукання укласти договір).
		 
		8.41. У справі, що розглядається, виник переддоговірний спір, водночас, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили підстави виникнення вказаного спору, у зв`язку з чим такий спір виник, зокрема, який саме та чому учасник спору ухилявся від укладання договору, що, на думку позивачів за первісним і зустрічним позовами, є обов`язковим для укладення, та чи є підстави у розумінні статті 187 ГК України та статті 649 ЦК України для передання даного спору на вирішення суду.
		 
		8.42. Слід зазначити, що з`ясування вказаних вище обставин є ключовим для вирішення питання щодо правильного застосування норм статей 6, 627, 649 ЦК України, статей 179, 187, 181 ГК України.
		 
		8.43. Також у справах щодо укладення договорів необхідним є з`ясування їх правової природи та чітке встановлення приписів закону, який регламентує укладення такого правочину. 
		 
		8.44. Суди попередніх інстанцій визначили, що договір, які просять визнати укладеним сторони є договором транспортування теплової енергії магістральними (розподільчими) та місцевими тепловими мережами. Водночас сторонами спірного правочину є виконавець (Компанія) і замовник (Підприємство).
		 
		8.45. Верховний Суд виходить з того, що Закон України "Про теплопостачання" вказує на те, що послуги з транспортування теплової енергії надаються безпосередньо споживачу.
		 
		8.46. Разом з тим, Закон України "Про теплопостачання" не містить норми, яка б чітко вказувала на обов`язковість укладення договору про транспортування теплової енергії магістральними (розподільчими) та місцевими тепловими мережами, сторонами якого були б виконавець і замовник. 
		 
		8.47. Оскільки, Підприємство та Компанія мотивували укладення спірного договору в судовому порядку саме на виконання Закону України «Про теплопостачання», то судам попередніх інстанцій слід було перевірити вказані доводи сторін і з`ясувати чи дійсно вказаний закон передбачає такий вид договору, а його укладення між сторонами є обов`язковим, в силу, зокрема, Закону України «Про теплопостачання».
		 
		8.48. Верховний Суд виходить з того, що існує процедура приєднання до теплових мереж, яка регулюється, зокрема, Правилами приєднання до теплових мереж, затверджених постановою 19.10.2012 №343 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
		 
		8.49. Так, в силу пункту 1.3 вказаних Правил приєднання до теплових мереж здійснюється власником на підставі договору про приєднання до теплових мереж (далі - Договір), що укладається між власником та замовником, умови якого мають відповідати Типовому договору про приєднання до теплових мереж (додаток до цих Правил).
		Договір укладається за взаємною згодою сторін після подання замовником заяви на приєднання до теплових мереж у випадках:
		приєднання до теплових мереж закінченого будівництвом, реконструйованого, технічно переоснащеного об`єкта;
		збільшення теплового навантаження або теплової потужності об`єкта внаслідок реконструкції або технічного переоснащення об`єкта.
		 
		8.50. Водночас, судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання фактичного приєднання/неприєднання Підприємства до теплових мереж Компанії, укладення/не укладення відповідного договору приєднання, який можливо містить умови, що дублюють спірний договір.
		 
		8.51. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		8.52. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		 
		8.53. Враховуючи викладене, у цій постанові вище, судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону (статті 236, 237 ГПК України) не відповідають.
		 
		8.54. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
		 
		8.55. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим Верховний Суд не формулює остаточного висновку з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		8.56. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення норм права, зокрема вищевказаних у цьому розділі, частково знайшли підтвердження, та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		8.57. Верховний Суд бере до уваги та вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
		 
		8.58. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		 
		8.59. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		 
		8.60. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		 
		9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		9.2. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.
		 
		9.3. Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
		 
		9.4. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		9.5. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Компанії задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
		 
		10. Судові витрати
		 
		10.1. Розподіл судового збору, спаленого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
		 
		Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційне провадження за касаційною скаргою комунального підприємства "Калуська енергетична компанія" Калуської міської ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду у справі №909/952/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
		 
		2. Касаційну скаргу комунального підприємства "Калуська енергетична компанія" Калуської міської ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду у справі №909/952/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити частково.
		 
		3. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №909/952/21 скасувати.
		 
		4. Справу №909/952/21 передати на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                              Т. Малашенкова
		 
		 
		Суддя                                                                                               І. Бенедисюк
		 
		 
		Суддя                                                                                               В. Селіваненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...