Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2704/8549/2012 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2023.
Дата набрання законної сили: 06.04.2023
Номер судового провадження: 51-3694км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		06 квітня 2023 року                                                                              
		м. Київ
		 
		справа № 2704/8549/2012
		провадження №51-3694км18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
		головуюча                                          ОСОБА_1 ,
		судді:                                                 ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 ,
		учасники судового провадження:
		прокурор                                                     ОСОБА_4 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 10 вересня 2013 рокуу кримінальній справі стосовно
		ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Гаджиєво Сєвєроморського району Мурманської області Російської Федерації,проживає в     АДРЕСА_1 ,
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені судами обставини 
		За вироком Нахімовського районного суду м. Севастополя від 03 липня 2013 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у  виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати будь-які атестовані посади в органах державної влади на строк 1 рік.
		На підставі ч. 5 ст. 74 КК України  ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання у зв`язку із закінченням строку давності, передбаченого ст. 49 КК України.
		ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він, обіймаючи посаду старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) Нахімовського районного управління юстиції (далі - РУЮ) в м. Севастополі, будучи службовою особою, наділеною функціями представника влади, 21 вересня 2005  року в своєму службовому кабінеті в приміщенні ВДВС Нахімовського району, що розташовано на вул. Ластовій у м. Севастополі, 3, діючи умисно, маючи на виконанні виконавчі провадження боржників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і   ОСОБА_8 , склав завідомо неправдиві документи державного виконавця від 21  вересня 2005 року (акти перевірки майнового стану кожного з указаних боржників), які є офіційними документами, до яких вніс завідомо неправдиві відомості про те, що він відвідав боржників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за їх місцем проживання і належного цим боржникам майна, що підлягає опису і арешту, не виявив, що не відповідає дійсності. Після цього того ж дня ОСОБА_5 виніс постанови про повернення виконавчих документів стягувачам цих виконавчих проваджень.
		Крім того, ОСОБА_5 , обіймаючи посаду старшого державного виконавця ВДВС Нахімовського району в м. Севастополі, будучи службовою особою, наділеною функціями представника влади, 07 грудня 2005 року, діючи умисно, маючи на виконанні виконавчі провадження боржників ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , склав завідомо неправдиві документи державного виконавця від 07 грудня 2005 року (акти перевірки майнового стану вказаних боржників), які є офіційними документами, до яких вніс завідомо неправдиві відомості про те, що він відвідав боржників ОСОБА_9 і ОСОБА_10 за їх місцем проживання і належного цим боржникам майна, що підлягає опису і арешту, не виявив, що не відповідає дійсності, а також підробив підпис в акті стосовно ОСОБА_9 від імені ОСОБА_11 . Після цього того ж дня ОСОБА_5 виніс постанови про повернення виконавчих документів стягувачам цих виконавчих проваджень. 
		За ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 10 вересня 2013 року апеляцію  ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
		Указану ухвалу апеляційного суду ОСОБА_5 оскаржив у касаційному порядку. 
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), який на той час діяв як суд касаційної інстанції, постановою судді від  10 лютого 2014 року витребував матеріали кримінальної справистосовно  ОСОБА_5 за йогокасаційною скаргою.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким, відповідно, внесено зміни до КПК України і визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд, при цьому припинено діяльність ВССУ.
		На виконання п. 4 параграфа 3 розділу 4 вказаного Закону касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5  06 лютого 2018 року передано до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
		З моменту відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 до 08 лютого 2023 року (дати ухвалення постанови про призначення касаційного розгляду) ВССУ і Верховний Суд вживали заходів щодо отримання матеріалів кримінальної справи за обвинуваченням  ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 366 КК України (справа № 2704/8549/2012), однак у зв`язку з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим і м. Севастополя витребувана справа на адресу Верховного Суду до теперішнього часу не надійшла. 
		Беручи до уваги значний час, що минув з моменту звернення ОСОБА_5 до суду касаційної інстанції, зміст питань, порушених у касаційній скарзі, й особливості процедури касаційного перегляду, а також те, що в матеріалах касаційного провадження наявні копії судових рішень, які оскаржуються, Верховний Суд дійшов висновку про можливість здійснення касаційного розгляду за документами і матеріалами, поданими засудженим  ОСОБА_5 , оскільки в цьому конкретному випадку таких документів і матеріалів буде достатньо для ухвалення відповідного судового рішення.
		 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений  ОСОБА_5 , посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд.
		На обґрунтування своєї вимоги засуджений зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 Кримінально-процесуального кодексу України 1960  року (далі - КПК України 1960 року), оскільки в ній не наведено належних підстав, через які його апеляцію визнано необґрунтованою.
		Указує, що при викладенні фактичних обставин справи, визнаних судом доведеними, суд першої інстанції зазначив про складання завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до них завідомо неправдивих відомостей, а надаючи юридичну оцінку його діям, суд кваліфікував їх за ч. 1 ст. 366 КК України як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Таким чином, суд утратив обов`язковий признак об`єктивної сторони злочину - складання завідомо неправдивого офіційного документа.
		Вважає, що бланк акта державного виконавця до підписання його державним виконавцем, понятими та іншими особами не має ознак офіційного документа. Водночас після підписання ніяких доповнень чи змін до акта не вноситься, тобто, на його думку, технічно неможливо внести до акта державного виконавця завідомо неправдиві відомості.
		Зазначені обставини не було належним чином перевірено судом апеляційної інстанції, який порушень, допущених судом першої інстанції, не усунув.
		 
		Позиції інших учасників судового розгляду щодо поданої касаційної скарги
		У судовому засіданні прокурор просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни.
		Інших учасників повідомлено про день і час касаційного розгляду через оголошення на вебсайті Суду, що розміщений на порталі «Судова влада України», однак вони в судове засідання не з`явилися. Засобів електронного або мобільного зв`язку стороною захисту не надано.
		 
		Мотиви Суду
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим.
		Відповідно до ч. 2 ст. 377 КПК України 1960 року при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою. 
		З долучених до касаційної скарги судових рішень вбачається, що ці вимоги закону судами першої та апеляційної інстанцій виконано.
		Так, не погодившись з ухваленим стосовно нього вироком, засуджений ОСОБА_5 подав апеляцію, в якій просив апеляційний суд скасувати вирок, а провадження у кримінальній справі закрити за відсутністю в його діях складу злочину. За змістом доводи апеляції засудженого аналогічні доводам його касаційної скарги. 
		Посилаючись на ст. 334 КПК України 1960 року, ОСОБА_5 в апеляції вказував, що фабула справи викладена судом першої інстанції неповно та не відповідає складу злочину, за яким його засуджено. На його думку, з об`єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, має містити у своєму складі обвинувачення у складанні та видачі завідомо неправдивих документів, проте про видачу акта суд не вказав. Крім того, акт є технологічним документом, залишається у виконавчому провадженні та не підлягає видачі. Акт державного виконавця набуває статусу документа лише після його підписання виконавцем, понятими та іншими особами, тобто підробити його неможливо, можливо лише скласти як свідомо неправдивий. Незважаючи на це і дані фабули звинувачення, суд першої інстанції кваліфікував його дії як внесення до офіційного документа свідомо неправдивих відомостей, тобто втратив кваліфікуючу ознаку - складання свідомо неправдивого документа. Однак згідно з матеріалами справи до акту державного виконавця нові відомості не вносилися. Також суд першої інстанції недостатньо проаналізував і предмет злочину, не врахував той факт, що акт перевірки майнового стану положення боржника не є документом, а юридичне значення має постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Щодо неповноти судового слідства ОСОБА_5 стверджував, що виконавчі провадження судом не досліджувалися, не були допитані поняті, які брали участь у складанні актів, а також усі боржники.
		Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дослідив матеріали кримінальної справи та ретельно проаналізував доводи апеляції  ОСОБА_5 , надавши їм належну оцінку, з якою погоджується і Суд.
		Так, за диспозицією ч. 1 ст. 366 КК України на час вчинення ОСОБА_5 злочину було передбачено кримінальну відповідальність за службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.
		Злочин за ч. 1 ст. 366 КК України, має формальний склад, який   визнається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із указаних у диспозиції дій, а не всіх дій разом, як стверджує в апеляційній та касаційній скаргах засуджений.
		Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 366 КК України як службове підроблення, а саме внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. 
		Документ - це письмовий або зафіксований у будь-якій формі (цифровій, знаковій) акт, призначений засвідчувати події або факти, які мають юридичне значення. Офіційними вважаються документи, які виходять від службових осіб, що їх склали або видали від імені державних органів, а також установ, підприємств і організацій незалежно від форми власності.
		Відповідно до примітки, якою доповнено ст. 358 КК України згідно із змінами,  внесеними Законом України  від 07 квітня 2011 року № 3207-VI, під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
		Службове підроблення полягає в умисному перекручуванні істини в офіційному документі, яке вчинене службовою особою, що діяла при цьому з використанням свого службового становища.
		Внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей означає включення до них інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності. При цьому форма документа, його реквізити відповідають необхідним вимогам.
		З вироку видно, що суд першої інстанції встановив, що предмет вчиненого ОСОБА_5 злочину - акти державного виконавця щодо перевірки майнового стану боржників, які стали підставою для складання постанов про повернення виконавчих документів стягувачам виконавчих проваджень, що спричинило певні правові наслідки, -відносяться до офіційних документів.
		Безпосередньо вчинені ОСОБА_5 дії щодо внесення в ці акти завідомо неправдивих відомостей про відвідування ним боржників та відсутність в останніх майна, що підлягає опису і арешту, утворюють об`єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. 
		Крім того, суд першої інстанції встановив, що  ОСОБА_5 підробив в акті стосовно ОСОБА_9 підпис від імені ОСОБА_11 . 
		За змістом вироку та ухвали, не зважаючи на невизнання ОСОБА_5 своєї вини, його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, підтверджується зібраними у справі доказами, які узгоджуються між собою, зокрема показаннями свідків ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) і ОСОБА_11 , наданих в ході судового засідання, та показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_10 , наданих в ході досудового слідства та оголошених в судовому засіданні в порядку ст. 306 КПК України 1960 року. Ці свідки стверджували, державний виконавець до них за вказаними адресами, у тому числі з метою перевірки їхнього майнового стану, не звертався, тобто акти державного виконавця не відповідають дійсності. 
		Як зазначено в ухвалі, підстав для сумніву у достовірності зазначених свідчень до апеляційного суду не надано.   Крім того, винуватість ОСОБА_5 підтверджується письмовими доказами, а саме:
		- постановою про долучення до справи речових доказів;
		- наказами про стягнення заборгованості з  суб`єктів  підприємницької діяльності; 
		- актами державного виконавця від 21 вересня 2005 року стосовно боржників  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , від 07 грудня року - боржників ОСОБА_10 і ОСОБА_9 ; 
		- копією наказу про  начальника ВДВС Нахімовського РУЮ в м. Севастополіпро призначення  ОСОБА_5 на посаду старшого державного виконавця та копією посадової інструкції старшого державного виконавця;
		- висновком судово-почеркознавчої експертизи від 28 листопада 2006 року №2/190, згідно з яким підпис у графі «інші особи» в акті про перевірки майнового стану виконаний не ОСОБА_11 , а іншою особою.
		Апеляційний суд установив, що суд першої інстанції на підставі об`єктивного дослідження обставин справи та ретельного аналізу всіх наявних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 та правильності кваліфікації його дій. Як зазначено в ухвалі, судом доведено, що вищевказані акти було складено з порушенням чинного законодавства - без виходу місце, у чому і звинувачується ОСОБА_5 . При цьому самі по собі акти державного виконавця щодо майнового стану боржників дають підстави для невиконання судового рішення про стягнення грошових сум з боржників.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляції засудженого та спростував їх. 
		Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.
		З огляду на вищезазначене Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. 
		Керуючись статтями 394-396, 400-2 КПК України 1960 року, п. 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК 2012 року, пунктами 4, 6 § 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Суд
		п о с т а н о в и в:
		 
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		Ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 10 вересня 2013 року стосовно ОСОБА_5 залишити без зміни.
		Ухвала Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...