Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Категорія справи № 748/1376/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2023.
Дата набрання законної сили: 20.04.2023
Номер судового провадження: 51-3107км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42019270320000015

justify" style="background-color:#FFFFFF;font-family:Roboto Condensed Light;font-size:14pt;">року № 1153/2008, військовослужбовці, якібажають звільнитися зі служби, подають по команді рапорти та документи, що підтверджують підстави звільнення.
		Після цього уточнюються дані про проходження служби, документально підтверджуютьсяперіоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги років, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
		У разі звільнення військовослужбовця звійськової служби у зв`язку з закінченням строку контракту, видання наказу про звільнення та здача посади повинні бути здійснені не пізніше дня закінчення строку контракту, якщо інше не передбачене законодавством.
		Накази про звільнення з військової служби оголошуються командирами військових частин. Після цього військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини та направленню на військовий облік до військового комісаріату за місцем проживання.
		Сам факт завершення строку дії контракту автоматично не позбавляє особу статусу діючого військовослужбовця тане звільняє від необхідності виконання обов`язків військової служби.
		Відповідно до Закону України від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» на території України діє особливий період.
		Для звільнення з військової служби в умовах особливого періоду необхідно звернутись з відповідним рапортом, підготувати документи для звільнення, провести розрахунок вислуги років, розрахунок і виплату грошового забезпечення, видачу та утримання майна, здачу зброї, отримання документів для постановки на облік військовозобов`язаних. 
		Як убачається з матеріалів провадження,      ОСОБА_6 , надаючи показання у місцевому суді, зазначив, що йому відомий алгоритм дій при звільненні з військової служби, однак до цього часу він не звільнений з військової служби та на обліку у військовому комісаріаті не перебуває. Наказ Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 08 листопада 2018 року № 243 про його переведення на нове місце служби він не оскаржував.
		Вказане свідчить про те, що  ОСОБА_6 порядок звільнення з військової служби не дотримано.
		Також вироком від 02 травня 2018 року      ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК., який набрав законної сили і факти, викладені у ньому, мають преюдиційне значення. 
		Отже, вказаним вироком підтверджено факт проходження ОСОБА_6 військової служби за контрактом у період самовільного залишення військової частини у 2015 році, тобто у період дії контракту з 19 червня 2014 року по 19 червня 2019 року.
		Що стосується тверджень засудженого про те, що контракт від 19 червня 2014 року є недійсним, то вони не є слушними.
		З матеріалів провадження видно, що      ОСОБА_6 звернувся до адміністративного судуз позовом про визнання недійсним контракту від 19 червня 2014 року. Верховний Суд постановою від 11 лютого 2021 року (справа № 0640/3618/19) прийшов до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, зробивши висновок про те, що новий контракт від 19 червня 2014 року був укладений та в цій частині визнав указаний контракт неукладеним. Оскільки неукладений контракт не може бути визнаний недійсним, то суди в результаті судового розгляду дійшли все ж правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Також зазначив, що факт не підписання позивачем нового контракту не може поставити під сумнів встановлені судами обставини щодо дійсного проходження      ОСОБА_6 військової служби після 19 червня 2014 року і до моменту дезертирства у січні 2015 року.
		Крім того колегія суддів Верховного Суду вказала, що      ОСОБА_6 досить тривалий строк перебував на військовій службі, а тому повинен бути добре обізнаним як з підставами його служби, так і з установленим порядком звільнення.  У відповідачів не було обов`язку вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_6 зі служби після закінчення строку дії попереднього контракту, оскільки останній виявив бажання укласти новий контракт (рапорт капітана ОСОБА_6 від 11 лютого 2014 року з проханням продовжити йому термін військової служби за новим контрактом на п`ять років з 19 червня 2014 року по 18 червня 2019 року).
		Також зазначив, що визнаннясудом контракту неукладеним, як правової підстави відповідної служби, за умови підтвердження дійсноговиконання позивачем обов`язків військової служби, не може знівелювати сам факт служби, оскільки це може вплинути на реалізацію можливих трудових, соціальних чи інших прав військовослужбовця.
		Крім того, суди адміністративної юрисдикції констатували, що ОСОБА_6 проходив військову службу з 19 червня 2014 року, а отже на нього поширювалися як права, так і обов`язки військовослужбовця.
		Доводи засудженого про те, що він не отримував грошового забезпечення, а тому не є військовослужбовцем, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які надали обґрунтовані висновки.
		Так, суди встановили, що ОСОБА_6 самовільно залишив службу 29 січня 2015 року у зв`язку з чим, на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 31 березня 2015 року № 1013 йому було призупинено виплату грошового забезпечення, а після повернення 06 червня 2018 року капітана ОСОБА_6 до в/ч НОМЕР_2 наказ про поновлення виплати йому грошового забезпечення виданий не був. Наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 25 вересня 2020 року № 213 були внесені зміни до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 06 червня 2018 року № 146 про зарахування капітана ОСОБА_6 на всі види забезпечення та поновлення йому виплат грошового забезпечення з 06 червня 2018 року. Для вирішення цього питання ОСОБА_6 було запропоновано прибути до в/ч НОМЕР_2 . Крім того, оскільки капітан ОСОБА_6 до в/ч НОМЕР_1 не прибув, то йому грошове забезпечення не нараховувалось.
		Згідно з виписки по клієнтському картковому рахунку відкритому в АТ «Альфа-Банк» на ім`я ОСОБА_6 в/ч НОМЕР_2 за період з 01 грудня 2013 року по 30 березня 2018 року останнє зарахування по заробітній платі на карту було 20 березня 2015 року. 
		Таким чином, проаналізувавши вищенаведене та дослідивши в судовому засіданні вказані докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що  ОСОБА_6 міг оскаржити наказ Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 08 листопада 2018 року № 243 про його переведення на нове місце служби у військову частину  НОМЕР_1 , стягнути кошти або звернутися до правоохоронних органіву разі з його незгодою, але він вказаних вище дій не вчинив, а будучи військовослужбовцем, не виключеним зі списків особового складу Збройних Сил України, не виконав наказ Командування та не прибув на нове місце служби.
		Вказане свідчить про доведеність винуватості     ОСОБА_6  у нез`явленні вчасно на службу без поважних причин в умовах особливого періоду, як правильно дійшли висновків суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів.
		Дії      ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 407 КК кваліфіковано правильно. 
		Апеляційнийрозгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК. 
		Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив усі доводи апеляційної скарги засудженого, надав на них вичерпні відповіді та обґрунтовано залишив скаргу без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й всебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК, не встановлено.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого не вбачає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Чернігівського районногосуду Чернігівської області від 24 листопада 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційногосуду від 11 липня 2022 року щодо     ОСОБА_6  залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
		 Постанова є остаточною  та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                                ОСОБА_2                                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...