Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 149/1791/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано для оприлюднення: 27.04.2023. Зареєстровано: 28.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.05.2023.
Дата набрання законної сили: 29.05.2023
Номер судового провадження: 2/149/23/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 149/1791/22
		Провадження №2/149/23/23 
		Номер рядка звіту 63
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20.04.2023                                м. Хмільник
		Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:
		головуючого судді Олійника І. В. 
		за участі секретаря Янюк А. Й.
		сторін:
		відповідача ОСОБА_1 , її представника адвоката Ткаченко Т. В., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмільнику цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		До Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області надійшла позовна заява, подана адвокатом Зільбертом О. Є., в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення.
		Позов мотивований тим, що у 2013 відповідач виявила бажання придбати будинок по АДРЕСА_1 , який належав покійним батькам позивача. Позивач являючись єдиним спадкоємцем, зважаючи на бажання відповідача придбати будинок, у 2013 році передав їй ключі від будинку та дозволив у нього заселитись. На той момент сторони домовились про вартість майбутнього договору купівлі-продажу, визначивши її у доларах США, однак попередній договір з відповідачем не укладався. Після одержання 24.03.2015 правовстановлюючого документа позивач звернувся до відповідача з пропозицією розрахуватися за будинок, укласти договір купівлі-продажу та доплатити до раніше сплачених 255000 грн суму еквівалентну 3000 доларів США, однак відповідач відмовилася сплачувати решту коштів мотивуючи це тим, що домовленість була про сплату коштів у гривнях, а не в доларах США. У 2021 позивач звернувся до відповідача із вимогою про сплату коштів або звільнення будинку, однак отримав відмову, яка мотивована тим, що відповідач сплатила повну обумовлену вартість житлового будинку. Вказані обставини, на думку позивача, вказують на те, що відповідач без жодних правових підстав проживає в житловому будинку, чим перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися цим будинком, а тому просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні будинком ; АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
		Ухвалою суду від 11.08.2022 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.
		13.09.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву узагальнені доводи зводяться до того, що у 2013 між сторонами виникла домовленість про укладення договору купівлі-продажу житлового будинку правовстановлюючого документа на який позивач ще не переоформив. На виконання домовленості сторони дійшли згоди, що при отриманні позивачем правовстановлюючого документа укладуть договір купівлі-продажу житлового будинку, обумовили вартість житлового будинку в розмірі 225000 грн, позивач отримав від відповідача аванс в розмірі 22500 грн та передав відповідачу ключі від будинку, а відповідач зробивши ремонт заселилася до даного житлового будинку. У 2015 позивач повідомив відповідача про отримання правовстановлюючого документа на житловий будинок, а також про те, що для укладення договору купівлі-продажу відповідачу необхідно розрахуватися внаслідок чого відповідач доплатила позивачу решту коштів до 225000 грн, однак позивач висунув вимогу доплатити більшу суму, враховуючи збільшенням курсу долара США, хоча раніше домовленість існувала про розрахунок у гривнях. Відповідач ще 30000 грн, а разом 255000 грн, однак укладення договору купівлі-продажу не відбулося так як позивач відмовився від його укладення до сплати відповідачем ще 3000 доларів США. У травні 2021 позивач направив на адресу відповідача лист-попередження, яким повідомив про те, що у разі несплати 3000 доларів США протягом 30 днів він передасть справу до суду. Вказані обставини, на думку представника відповідача, свідчать про те, що спір між сторонами виник із зобов`язальних правовідносин, що витікають із договору купівлі-продажу нерухомого майна, а не з приводу порушення відповідачем речового права власника щодо користування майном, а тому обраний позивачем спосіб захисту не відповідає правовій природі правовідносин, які витікають із договору та є зобов`язальними, що виключає можливість задоволення судом негаторного позову, а тому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
		26.09.2022 до суду надійшла відповідь на відзив узагальнені доводи котрої зводяться до того, що на момент заселення відповідача у житловий будинок позивач не набув права власності на цей будинок, а тому домовленості між позивачем та відповідачем не можна вважати а ні попереднім договором, а ні договором купівлі-продажу.
		24.10.2022 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив узагальнені доводи котрих зводяться до того, що позивачем не наведено обставин на підтвердження порушення права користування та розпорядження житловим будинком, а також невірно обрано спосіб захисту порушеного права.
		Ухвалою суду від 03.11.2022 вирішено допитати свідків, допитати відповідача у якості свідка, визнано обов`язковою явку позивача для надання особистих пояснень, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		Ухвалою суду від 08.02.2023 позивачу надано можливість приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а саме системи "EasyCon", однак з технічних причин відеоконференція не відбулася.
		Позивач та представник позивача у судове засідання не з`явилися, представник позивача подав заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити. Позивач надав докази того, що він працює за межами України з липня 2022 року та враховуючи його робочий графік та позицію роботодавця в судові засідання не з`являвся.
		Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні заперечили проти задоволення позову.
		Суд, заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши показання свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
		Учасники справи визнають, а тому, згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню обставини про те, що у 2013 між позивачем та відповідачем виникла домовленість про укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проте оформляючи спадкові права, позивач не отримав на той момент правовстановлюючого документа на цей будинок. На виконання вказаної домовленості позивач передав відповідачу ключі від будинку та дозволив заселитися до нього, а відповідач передала позивачу частину коштів та заселилася до даного житлового будинку. Укласти договір купівлі-продажу житлового будинку та провести остаточний розрахунок сторони домовилися після отриманні позивачем правовстановлюючого документа на житловий будинок.
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прова власності 36147398 від 09.04.2015 (а.с. 6) встановлено, що 09.04.2015 за позивачем, на підставі рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24.03.2015 у справі № 149/665/15-ц, зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Ринкова вартість вищевказаного житлового будинку, станом на 19.08.2016, складає 262625 грн (а.с. 11).
		Згідно довідки про реєстрацію місця проживання встановлено, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (зворот а.с. 7). 
		24.05.2021 позивач надіслав відповідачу попередження про звернення до суду у разі несплати протягом тридцяти календарних днів 3000 доларів заборгованості за купівлю будинку (а.с. 42).
		06.10.2021 відповідач надіслала позивачу відповід де зазначила, що повністю сплатила кошти за житловий будинок, вартість якого згідно домовленості склала 225000 грн, понад те доплатила ще 30000 грн, і залишилося нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу, однак внаслідок ігнорування та вимагання 3000 доларів США воно не відбулося (а.с. 8).
		Допитана у судовому засіданні в якості свідка відповідач надала показання та пояснила, що в 2014 у неї виник намір придбати будинок та вона знайшла в мережі Інтернет оголошення про продаж житлового будинку за 235 тисяч гривень, ціна влаштовувала, місцевість сподобалася, а тому вона зателефонувала власнику та домовилася про огляд будинку. Під час огляду, який проходив в присутності позивача виявилося, що батареї опалення розірвані, стеля частково впала, вікна прогнили, а тому вона просила зменшити ціну на 10 тисяч гривень та домовилися про продаж будинку за 225 тисячі гривень. Отримувати розрахунок в доларах позивач не хотів. Документів на будинок не було, однак позивач запевнив, що виготовить. Перед новим роком позивач приїхав до неї та в присутності свідків вона сплатила йому 10 відсотків від обумовленої вартості будинку, а саме 21 тисячу гривень та 100 доларів, позивач віддав 240 гривень решти. Вони уклали письмовий договір купівлі-продажу у двох примірниках, однак її примірник договору не зберігся, свідки ставили підписи в договорі. Вона зі згоди позивача здійснювала ремонт будинку, провела газ, воду, збудувала паркан, прибрала прибудинкову територію. Домовилася із позивачем укласти договір-купівлі продажу будинку в нотаріуса, однак нотаріус направила їх до БТІ, оскільки технічний паспорт був прострочений, позивач взяв у неї 1500 грн та пішов. Після того вона 3 роки не бачила позивача. У подальшому позивач сказав, що вона винна йому ще 5 тисяч доларів, уникав зустрічі, вимикав телефон, змінював сім-картки. Проживаючи в будинку вона користується та сплачує комунальні послуги, за газ та світло від імені покійних батьків позивача, за воду від свого імені. Про вимогу позивача про виселення із будинку дізналася отримавши позовну заяву.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 надала показання про те, що вона була свідком домовленості позивача та відповідача про купівлю-продаж будинку. Договір був складений в двох примірниках та вона розписувалась у кожному. Відповідач передала позивачу 25 тисяч гривень з яких 100 доларів, позивач віддав решту. Повністю розрахуватися відповідач мала після ремонту. Позивач хотів отримувати розрахунок у гривні. Відповідач пропонувала йти до нотаріуса. Відповідач продала іншу нерухомість та розраховувалась за будинок, однак чи розрахувалася повністю їй не відомо. В її присутності ключі від будинку не передавалися.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цими кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Стаття 5 цього Кодексу встановлює, що суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначний законом або договором.
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Способи захисту цивільних прав визначені у ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зокрема, ними можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
		Статтею 386 ЦК України встановлено засади захисту права власності, відповідно до якої держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		Одним із способів захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, є право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Ця норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
		Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.
		Вказані висновки висловлені у правових позиціях, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16.
		Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 89 ЦПК України).
		Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач без жодних правових підстав проживає у належному йому на праві власності житловому будинку, чим перешкоджає йому користуватись та розпоряджатися цим майном.
		Проте, під час розгляду справи встановлено, що відповідач у 2013 році отримала від позивача ключі від будинку та дозвіл на вселення, передавши частину коштів в рахунок подальшої купівлі-продажу будинку, в той час як право приватної власності на будинок позивачем набуто у квітні 2015 року, тобто значно пізніше. Суд враховує, що визнається і сторонами, умовою вселення відповідача в будинок був подальший його продаж відповідачу, про існування таких домовленостей між сторонами свідчать показання свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також переписка між сторонами, яка підтверджує і проведення розрахунків між сторонами (а.с. 8, 42).
		Зазначені обставини спростовують доводи позивача про те, що його право розпорядження належним йому нерухомим майном порушено, оскільки ним як до набуття права власності на житловий будинок так і після вчинялися активні дії з приводу продажу цього будинку відповідачу. 
		Стосовно порушення права позивача на користування будинком, суд окрім встановлених обставин, приймає до уваги також те, що згідно довідки (а.с. 7 зворот) місце проживання позивача зареєстроване за іншою адресою: АДРЕСА_2 , і цю ж адресу зазачено у позові. При цьому у попередженні (а.с. 42) позивач не ставить питання про виселення відповідача, а зазначає про наявність заборгованості саме за купівлю відповідачем будинку. Отже фактично спір між сторонами виник з приводу визначення вартості житлового будинку, проте позивач заявляє вимогу про вислення відповідача.
		При цьому умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини, негаторний позов задоволенню не підлягає.
		Судом не встановлено протиправності дій відповідача, яка користується та вселилася до належного позивачу житлового будинку на підставі домовленості із позивачем про продаж будинку, передавши кошти, проживає там тривалий час та, зі згоди позивача, здійснила ремонт, сплачує комунальні послуги.
		Суд критично оцінює доводи відповідача та її представника про укладення між сторонами договору купівлі-продажу житлового будинку, оскільки за змістом ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		За встановлених у справі обставин, сторонами не дотримано вимог ст. 657 ЦК України, отже купівля-продаж житлового будинку у визначеній законом порядку та формі не відбулася.
		Приймаючи до уваги встановлені обставини у їх сукупності, відсутність протиправності у діях відповідача, яка вселилася до вказаного житлового будинку та проживає там за згодою позивача, відсутність будь-яких доказів здійснення відповідачем перешкод у реалізації позивачем права на володіння, користування та/або розпорядження вказаним будинком, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 386, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України суд,    
		 
		В И Р І Ш И В:
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні будинком, який знаходиться по АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 - відмовити повністю.    
		Судові витрати залишити за позивачем.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення суду складено 27.04.2023.    
		 
		Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає по АДРЕСА_2 );
		 
		Відповідач: ОСОБА_1 (проживає по АДРЕСА_1 )
		 
		   Суддя           Ігор ОЛІЙНИК

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...