Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1.380.2019.003908 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 26.04.2023. Зареєстровано: 28.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2023.
Дата набрання законної сили: 26.04.2023
Номер судового провадження: К/9901/22913/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 квітня 2023 року 
		м. Київ
		справа №1.380.2019.003908
		провадження № К/9901/22913/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.
		 
		розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
		 
		за касаційною скаргою Виконавчого комітету Львівської міської ради 
		на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року (головуючий суддя Коваль Р.Й., судді Ільчишин Н.В., Святецький В.В.)
		у справі № 1.380.2019.003908 
		за позовом ОСОБА_1 
		до виконавчого комітету Львівської міської ради, 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 , 
		про визнання рішення частково протиправним та нечинним і зобов`язання вчинити дії.
		І. РУХ СПРАВИ
		1.          У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, у якому просила визнати протиправним та нечинним пункт 4.8 Положення про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м.Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл. А.Міцкевича, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 03 грудня 2018 року № 1278 "Про затвердження Положення про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл. А.Міцкевича", в частині видачі перепустки на право в`їзду транспортних засобів категорії В у пішохідну зону на один автомобіль для одного житлового приміщення (квартири, житлового будинку).
		2.          Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та зобов`язано Виконавчий комітет Львівської міської ради опублікувати оголошення про відкриття провадження у справі №1.380.2019.003908 про оскарження п.4.8 Положення про порядок в`їзду транспортних, засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл. А.Міцкевича, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 03 грудня 2018 року №1278 у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
		3.          У справу вступила третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 , який надав пояснення, що співпадають з доводами та вимогами позивача.
		4.          Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
		5.          Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року скасовано, позов задоволено.
		6.          Виконавчий комітет Львівської міської ради з постановою суду апеляційної інстанції не погодився, тому звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року.
		7.          Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		8.          Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Крім позивача, співвласниками вказаної квартири є її батьки - батько ОСОБА_3 та мати - ОСОБА_4 . Позивач та інші співвласники квартири зареєстровані за вказаною адресою.
		9.          У власності позивача перебуває легковий автомобіль "PEUGEOT", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Також на праві власності батькові позивача ОСОБА_3 належить легковий автомобіль "GEELY", реєстраційний номер НОМЕР_2 .
		10.          Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 27 червня 1996 року № 390 "Про створення пішохідної зони в центральній частині міста", пішохідною зоною центральної частини міста Львова визначено ту центральну частину, яка обмежена просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл, А. Міцкевича.
		11.          Площа Ринок з 1996 року входить до пішохідної зони центральної частини м. Львова та на проїзд транспортних засобів у ній встановлено обмеження, визначені Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі також - ПДР).
		12.          Надалі Львівською міською радою та її виконавчим органом приймалось ряд нормативно-правових актів, якими встановлено порядок в`їзду транспортних засобів різних видів у вказану пішохідну зону.
		13.          Зокрема, відповідно до пункту 11 Положення про порядок регламентованого в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл.  Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл. А. Міцкевича, затвердженого рішенням Львівської міської ради 05 грудня 2014 року № 929, встановлено право в`їзду без права стоянки та паркування автотранспорту (крім спеціально відведених для цього місць, вказаних у додатку 1) на територію пішохідної зони, яке надається мешканцям, які проживають та зареєстровані на території пішохідної зони, а також власникам житлових приміщень, які знаходяться на території пішохідної зони, їх подружжю, що мають власний автомобіль або управляють транспортним засобом на підставі генерального доручення, при наявності технічного паспорта на автомобіль та посвідчення водія. […] Вказані у цьому пункті транспортні засоби відносяться до категорії "В".
		14.          Позивачу як власнику житла у пішохідній зоні та легкового автомобілю "PEUGEOT", реєстраційний номер НОМЕР_1 , що віднесений до категорії "В", було видано перепустку № 171 із визначенням зони паркування № 3, строком дії з 01 серпня 2018 року до 01 серпня 2019 року. Батьку позивача ОСОБА_5 , який разом з позивачем є співвласником житла у пішохідній зоні та проживає з позивачем в одній квартирі, на належний йому на праві власності легковий автомобіль "GEELY", реєстраційний номер НОМЕР_2 , віднесений до категорії "В", було видано перепустку № 200 із визначенням зони паркування № 3, строком дії з 01 серпня 2018 року до 01 серпня 2019 року.
		15.          У зв`язку із закінченням 01 серпня 2019 року терміну дії виданої позивачу перепустки № 171 на в`їзд у центральну пішохідну зону м. Львова, ОСОБА_1 звернулась до ЛКП "Ратуша-Сервіс" за отриманням перепустки на наступний термін. За результатом звернення позивачу видано перепустку № В-3-С-307 на автомобіль легковий "PEUGEOT", реєстраційний номер НОМЕР_1 , строком дії з 10 липня 2019 року до 10 липня 2021 року.
		16.          Батьку позивача ОСОБА_3 за його зверненням від 06 липня 2019 року до виконавчого органу Львівської міської ради (ЦНАП № В-З-С-309) про видачу перепустки на новий термін листом ЛКП "Ратуша-сервіс" Департаменту адміністративних послуг Львівської міської ради від 09 липня 2019 року за № 432 відмовлено з тих підстав, що за вказаною у зверненні адресою вже видано перепустку на автомобіль "PEUGEOT", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з покликанням на пункт 4.8 Положення № 1287.
		17.          Рішення Львівської міської ради 05 грудня 2014 року № 929 з наступними змінами рішенням Львівської міської ради від 03 грудня 2018 року № 1287 скасоване та затверджено Положення про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл.  А.Міцкевича.
		18.          Пунктом 4.8 Положення № 1287 встановлено, що перепустка на право в`їзду транспортних засобів категорії "В" у пішохідну зону чинна два календарних роки та видається на один автомобіль для одного житлового приміщення (квартири, житлового будинку).
		19.          Для отримання перепустки на право в`їзду у пішохідну зону власники і користувачі транспортних засобів категорії "В" повинні надати у Львівське комунальне підприємство "Ратуша-сервіс" через ЦНАП визначений цим Положенням пакет документів.
		20.          З метою усунення обмежень у користування транспортним засобом батьком позивачки ОСОБА_3 , позивачка відмовилась від виданої їй перепустки на належний їй на праві власності автомобіль на користь свого батька, про що подала 18 липня 2019 року відповідну заяву до ЛКП "Ратуша-Сервіс", зареєстровану за вх. №3-С-82267-1102105.
		21.          10 серпня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернулася до ЛКП "Ратуша-Сервіс" із заявою про видачу перепустки для в`їзду на територію пішохідної зони центральної частини м. Львова, яка зареєстрована за вх.№ В-3-С-552.
		22.          За зверненням ОСОБА_1 від 10 серпня 2019 року до ЛКП "Ратуша-Сервіс" (ЦНАП № №В-3-С-552) про видачу перепустки на новий термін листом ЛКП "Ратуша-сервіс" Департаменту адміністративних послуг ЛМР від 12 серпня 2019 року за № 522 відмовлено з тих підстав, що за вказаною у зверненні адресою вже видано перепустку на автомобіль "GEELY", реєстраційний номер НОМЕР_2 , дійсний до 01 вересня 2021 року, покликаючись на пункт 4.8 Положення № 1287.
		23.           ОСОБА_1 , вважаючи, що пункт 4.8 Положення № 1287 порушує право її власності та інших власників транспортних засобів, які проживають у центральній частині міста Львова, яка є пішохідною зоною, в частині обмеження права користування належними їм транспортними засобами, в тому числі для доїзду до належних їм об`єктів нерухомого майна, використання для власних потреб тощо, паркування на спеціально облаштованих стоянках у пішохідній зоні, та принципу верховенства права в Україні, звернулася до суду.
		ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		24.          Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що чинним законодавством встановлено право органу місцевого самоврядування приймати рішення, які є обов`язковими до виконання. Водночас суд відхилив аргументи, наведені позивачем та третьою особою на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору, в частині визнання протиправним та нечинним оскаржуваного пункту Положення № 1287 з тих підстав, що вказаним пунктом не порушено право власності позивача і третьої особи щодо їх автомобілів. 
		Суд визнав такі доводи абстрактними, які не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного рішення на їх конкретні, реальні, індивідуально виражені права, свободи чи інтереси щодо володіння, користування та розпорядження їх власністю (автомобілями). Суд дійшов висновку, що безпосередньо ні позивач, ні третя особа не зазнали жодного втручання в їхні права власності на автомобілі внаслідок прийняття спірного пункту 4.8 Положення № 1287, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу, і позивач та третя особа не зазнали жодної реальної шкоди.
		25.          Окружний адміністративний суд вказав, що дозвіл на в`їзд у пішохідну зону транспортним засобам, що належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, є похідним від обов`язку цих же громадян використовувати лише інші під`їзди до об`єктів, розташованих на цій території, якщо вони є.
		26.          Суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився, і, задовольняючи позов, керувався тим, що, обмежуючи право користування окремим громадянам, які проживають (зареєстровані) у пішохідній зоні міста Львова, транспортним засобом категорії "В", яке належним їм на праві власності, складає суть втручання у право власності.
		27.          Суд апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача, що до його компетенції належить питання щодо затвердження вимог до облаштування майданчиків для паркування транспортних засобів з урахуванням норм, нормативів, стандартів у сфері благоустрою населених пунктів, державних будівельних норм, технічних умов, Правил дорожнього руху та інших нормативних документів, а також організації благоустрою населеного пункту, зокрема, центральної частини міста Львова.
		Попри те, приймаючи пункт 4.8 Положення про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул.  Підвальною, вул. Валовою, пл. А.Міцкевича, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 03 грудня 2018 року № 1278, в частині видачі перепустки на право в`їзду транспортних засобів категорії "В" у пішохідну зону на один автомобіль для одного житлового приміщення (квартири, житлового будинку), відповідача не довів, що діяв: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
		 
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
		28.          У касаційній скарзі виконавчий комітет Львівської міської ради стверджує, що не перешкоджає володінню позивачем належним їй транспортним засобом в межах дотримання правил дорожнього руху та правил, встановлених актами Львівської міської ради та її виконавчого комітету.
		29.          Скаржник наголошує на положеннях чинного законодавства щодо охорони культурної спадщини та на тому, що Львів - це унікальне місто, яке зберегло в процесі свого розвитку не тільки численні архітектурні пам`ятки та ансамблі, а й історичну планувальну структуру центральної частини.
		30.          Позивач у відзиві на касаційну скаргу погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, а також посилається на те, що жодною нормою, зокрема, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про благоустрій населених пунктів" та "Про охорону культурної спадщини", до повноважень міських рад та їх виконавчих органів не віднесено визначення кількості автотранспортних засобів, які можуть перебувати у власності будь- якого члена відповідної територіальної громади чи якими він може користуватись на власний розсуд з дотримання встановленого законом порядку, у залежності від місця його проживання в населеному пункті.
		V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		31.          Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
		32.          Відповідно до частини 2 статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування - органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
		33.          Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року N 10-рп/2010 - системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.
		34.          Частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеві ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень.
		35.          Законом України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно- правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
		36.          Пунктом 5 частини 2 статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини передбачено, що до повноважень виконавчого органу міської ради відповідно до її компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить зокрема забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження.
		37.          У преамбулі оскаржуваного акту вказано, що він прийнятий на реалізацію повноважень, наданих Конституцією України та Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про охорону культурної спадщини", "Про благоустрій населених пунктів", виконавчим комітетом Львівської міської ради 03 грудня 2018 року прийнято рішення №1287, яким затверджено Положення про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл.  А.  Міцкевича.
		38.          Пунктом 4.8 Положення встановлено, що перепустка на право в`їзду транспортних засобів категорії "В" у пішохідну зону чинна два календарних роки та видається на один автомобіль для одного житлового приміщення (квартири, житлового будинку).
		39.           ОСОБА_1 вважає, що вказаний пункт обмежує її право власності на користування належним їй транспортним засобом.
		40.          Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		41.           Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і "майном".
		42.          Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		43.          Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
		44.          Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. 
		Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
		45.          Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
		"Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". 
		При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
		46.          Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		47.          Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи варто врахувати, що ОСОБА_1 внаслідок оскаржуваного пункту рішення відповідача не втрачає свого права власності на транспортний засіб, проте обмежується її право на під`їзд її автомобілем до її будинку.
		48.          Тобто, позивач зазнає втручання у право власності. У зв`язку з цим, з`ясуванню підлягає законність та виправданість такого втручання.
		49.          Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
		50.          Згідно зі статтею 6 Закону України "Про дорожній рух" до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить: організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами.
		51.          Відповідно до статті 9 Закону України "Про дорожній рух" до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить: розробка програм та здійснення заходів щодо розвитку, удосконалення, ремонту та утримання у безпечному для дорожнього руху стані доріг, вулиць та залізничних переїздів, зон відчуження; визначення структур управління, проектування, будівництва та утримання доріг, вулиць та залізничних переїздів; участь у розробці положень про спеціальні структури управління дорожнім рухом; забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху; передача права на експлуатаційне утримання доріг, вулиць та залізничних переїздів іншим юридичним особам; визначення нормативів та виділення необхідних коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів; передача права на будівництво комунальних та інших споруд, прокладання комунікацій, на захисні роботи і споруди, сервісні споруди та обладнання відповідно до чинного законодавства; термінове усунення пошкоджень на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах; влаштування місць для зупинок транспортних засобів, стоянок і відпочинку учасників дорожнього руху та створення інших об`єктів дорожнього сервісу; організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; вирішення інших питань дорожнього руху згідно з чинним законодавством.
		52.          За приписами 16 Закону України "Про автомобільні дороги" вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.
		53.          У статті 18 Закону України "Про автомобільні дороги" визначено, що складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.
		54.          Статтею 19 Закону України "Про автомобільні дороги" встановлені основні обов`язки органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, зокрема: 
		1) забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; 
		2)  організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами; 
		3) видача дозволів на прокладання нових та ремонт існуючих мереж у межах "червоних ліній" вулиць і доріг міст та інших населених пунктів; 
		4) завчасне оповіщення учасників руху і мешканців міст та інших населених пунктів про строки та порядок тимчасового обмеження або припинення руху транспортних засобів; 
		5) здійснення статистичного обліку та паспортизації вулиць і доріг міст та інших населених пунктів; 6) забезпечення дотримання норм природоохоронного законодавства у процесі будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів; 
		7) видача в установленому порядку дозволів на тимчасове припинення руху.
		55.          Правила дорожнього руху затверджені постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року за №1306 відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
		56.          Пунктом 26 Правил дорожнього руху передбачено, що пішоходам дозволяється рухатися у житловій та пішохідній зоні як по тротуарах, так і по проїзній частині. Пішоходи мають перевагу перед транспортними засобами, але не повинні створювати безпідставних перешкод для їхнього руху.
		У житловій зоні забороняється:
		а)          транзитний рух транспортних засобів;
		б)          стоянка транспортних засобів поза спеціально відведеними місцями і таке їх розташування, яке утруднює рух пішоходів і проїзд оперативних чи спеціальних транспортних засобів;
		в)          стоянка з працюючим двигуном;
		г)          навчальна їзда;
		ґ)           рух вантажних автомобілів, тракторів, самохідних машин і механізмів (крім тих, що обслуговують об`єкти і громадян, виконують технологічні роботи або належать громадянам, що проживають у цій зоні).
		У пішохідну зону в`їзд дозволяється лише транспортним засобам, що обслуговують громадян і підприємства, які розташовані у зазначеній зоні, а також транспортним засобам, що належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, чи автомобілям (мотоколяскам), позначеним розпізнавальним знаком "Водій з інвалідністю", якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять пасажирів з інвалідністю. Якщо до об`єктів, розташованих на цій території, є інші під`їзди, водії повинні користуватися лише ними.
		Під час виїзду з житлової та пішохідної зони водії повинні дати дорогу іншим учасникам дорожнього руху.
		57.          Отже, постановою Кабінету Міністрів України визначено випадки, коли дозволено заїзд транспортних засобів на територію пішохідної зони, зокрема, автомобілів, які належать на праві власності громадянам, які зареєстровані та проживають в межах вказаної пішохідної зони. 
		58.          Статтею 8 Конституції України закріплено принцип верховенства права, відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. У зв`язку з чим, в силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, на всій території України, в тому числі і на території міста Львова.
		59.          Положеннями Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про охорону культурної спадщини", "Про благоустрій населених пунктів", "Про дорожній рух" тощо не передбачено повноважень Львівської міської ради або її виконавчого комітету обмежувати реалізацію права власності мешканців центральної частини м.Львова, у якій організовано пішохідну зону, у частині користування належними їм транспортними засобами, а саме: обмежувати доїзди до їх помешкань. Навпаки підпунктом 3 пункту 26 Правил дорожнього руху громадянам, які проживають у пішохідній зоні, надано право на в`їзд у пішохідну зону до власних помешкань.
		60.          Отже, відповідачем при втручанні у мирне володіння майном не дотримано критерію законності.
		61.          У касаційній скарзі Виконавчий комітет Львівської міської ради, обґрунтовуючи виправданість обмеження кількості транспортних засобів, які можуть в`їжджати до пішохідної зони, стверджує, що межі зони історичного ареалу визначено рішенням виконавчого комітету від 05 липня 2013 року № 536 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 22 липня 2011 року № 692" та рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року "№ 1311 "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м.Львова". Відповідно до вказаних рішень виконавчого комітету Львівської міської ради територія пл.Ринок у м.Львові належить до зони історичного ареалу м.Львова. У м.Львові зона ЮНЕСКО - територія, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО відповідно до рішення виконавчого комітету від 21 лютого 1997 року № 81 "Про включення історичної забудови Львова до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО". 
		63.          Колегія суддів вважає, що Львівська міська рада, приймаючи положення про те, що перепустка на право в`їзду транспортних засобів категорії "В" у пішохідну зону видається на один автомобіль для одного житлового приміщення (квартири, житлового будинку) не довела, що мала на меті збереження культурної цінності центральної частини міста Львова, не надала конкретних доказів того, як саме обмеження кількості автомобілів збереже культурну цінність міста або навпаки їй зашкодить.
		64.    При цьому колегія суддів зазначає, що саме встановлення режиму пішохідної зони у центральній частині міста Львова спрямоване на збереження охоронюваної культурної спадщини і досягає такої легітимної мети. Обмеження ж проїзду мешканцям центральної частини міста Львова до своїх помешкань прямо суперечить нормативному акту вищої, ніж оскаржуваний, юридичної сили.
		Отже, відповідачем не дотримано вимог для здійснення  втручання держави у право на мирне володіння майном.
		65.          Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції законно і обґрунтовано задовольнив позов і визнав протиправним та нечинним пункт 4.8 Положення про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл. А.Міцкевича, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 03 грудня 2018 року № 1278 "Про затвердження Положення про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл. А.Міцкевича", в частині видачі перепустки на право в`їзду транспортних засобів категорії В у пішохідну зону на один автомобіль для одного житлового приміщення (квартири, житлового будинку).
		66.           Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
		67.          Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		68.          З огляду на викладене, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
		69.          Оскільки Верховний Суд залишає без змін судове рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 242, 341, 345, 349, 350, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                А.А. Єзеров
		 
		Суддя                                                                                                    В.М. Кравчук
		 
		Суддя                                                                                                    О.П. Стародуб

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...