Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/49134/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 26.04.2023. Зареєстровано: 28.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.05.2023.

Номер судового провадження: 2/761/2748/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 757/49134/21-ц
		Провадження № 2/761/2748/2023
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого - судді:                                        Аббасової Н.В.,
		за участю секретаря судового засідання -                 Сухини А.С., 
		учасників справи: 
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представника відповідача - Гуцалової Т.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрпошта" про повернення коштів за ненадані послуги та відшкодування моральної шкоди, -
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Печерського районного суду міста Києва з позовом до АТ "Укрпошта" (далі - відповідач, Укрпошта) про повернення коштів за ненадані послуги та відшкодування моральної шкоди. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 24.12.2020 року направила цінний лист з описом вкладеного за адресою: поштове відділення 52501, ПрАТ "Синельниківський ресорний завод", вул. Центральна (Леніна), 130, м. Синельникове, Дніпропетровська обл. 
		28.01.2021 Укрпошта повернула лист з написом "За закінченням терміну зберігання". Лист було повернуто на поштове відділення №222, а не на відділення № 156, з якого було відправлено такий лист. 31.01.2021 року позивачка вдруге направила цінний лист з кур`єрською доставкою, з описом вкладеного, з повідомленням про вручення листа отримувачу.15.03.2021 року повернуто лист з написом "За закінченням терміну зберігання".
		Листи не були доставлені адресату, а були повернуті відправнику, у зв`язку з чим позивачка звернулась до відповідача з вимогою про повернення коштів, проте такі не були повернуті. Крім того позивачка просить відшкодувати завдану їй моральну шкоду.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.09.2021 справу передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2022 матеріали позову передані на розгляд судді Аббасовій Н.В.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.01.2022 відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
		03.11.2022 до суду від АТ "Укрпошта" надійшов відзив на позовну заяву, в якому висловлено прохання відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтовано тим, що з конверта поштового відправлення № 0215606478778, долученого до матеріалів справи, вбачається, що відправником є 15 Київська державна нотаріальна контора, а отримувачем ПрАТ "Синельниківський ресорний завод", з огляду на що слід дійти висновку, що подані докази підтверджують укладення договору на пересилання поштового відправлення №0215606478778 між АТ "Укрпошта" та 15 Київською державною нотаріальною конторою. Відношення до даного поштового відправлення ОСОБА_1 не має.
		Друге поштове відправлення № 0215606484506 було прийнято до пересилання 09.02.2021 було доставлено до відділення поштового зв`язку № 52501 м. Синельникове. Кур`єрську доставку до адресата проводила листоноша, однак, у зв`язку із тим, що ПрАТ "Синельниківський ресорний завод" на час здійснення доставки припинив свою діяльність (за вказаною в поштовому відправленні адресою), поштове відправлення вручено не було. Проте, у зв`язку із неможливістю вручення, повідомлення про надходження поштового відправлення залишено охороні та здійснено телефонний дзвінок на номер, вказаний в поштовому відправленні, та повідомлено про його надходження. 
		09.03.2021 у відповідності до Правил надання поштового зв`язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.2008 № 270 після закінчення строку зберігання поштове відправлення № 0215606484506 було повернуто адресату з поміткою "За закінченням терміну зберігання".
		З урахуванням наведеного, представник відповідача зазначає, що твердження позивача про ненадання послуг з доставки листів на адресу ПрАТ "Синельниківський ресорний завод" є безпідставними. АТ "Укрпошта" діяло в порядку, що визначений Правилами надання послуг поштового зв`язку. Також, на думку представника відповідача, позивач не зазначає у чому саме полягає моральна шкода та з яких міркувань виходила, визначаючи розмірі моральної шкоди та якими доказами це підтверджується. 
		22.11.2022 від відповідача до суду надійшли додаткові письмові пояснення.
		25.11.2022 від позивача до суду надійшло клопотання про збільшення позовних вимог, в якому позивачка зазначала, що у зв`язку з поверненням листів без вручення їй довелось звертатись до господарського суду. Так, 26.01.2022 до Господарського суду Дніпропетровської області були направлені матеріали справи, за лист було сплачено 58,8 грн. Також матеріали справи були направлені відповідачу ПрАТ "Синельниківський ресорний завод", за лист було сплачено 58,8 грн. Проте листи були повернуті позивачці без зазначення причини.
		03.01.2023 від відповідача до суду надійшли заперечення щодо клопотання про збільшення позовних вимог.
		02.02.2023 від відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позову без руху.
		08.02.2023 від позивача до суду надійшли заперечення на клопотання про залишення позову без руху.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.03.2023 року відмовлено у прийнятті заяви позивача про збільшення позовних вимог та залишено без задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху. 
		У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі.
		Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив та просив у позові відмовити. 
		Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 24.12.2020 направила цінний лист з описом вкладеного № 0215606478778 , за адресою: поштове відділення 52500, ПрАТ "Синельниківський ресорний завод", вул. Центральна (Леніна), 130, м. Синельникове, Дніпропетровська обл. 
		28.01.2021 АТ "Укрпошта" повернула лист на поштове відділення №222 з поміткою "За закінченням терміну зберігання". 
		Як вбачається з доданого до матеріалів справи конверта поштового відправлення №0215606478778, відправником зазначено 15 Київська державна нотаріальна контора, адреса: м. Київ - 222, вул. Закревського, 47.
		31.01.2021 ОСОБА_1 вдруге направила цінний лист № 0215606484506, з кур`єрською доставкою, з описом вкладеного за адресою: поштове відділення 52501, ПрАТ "Синельниківський ресорний завод", вул. Центральна (Леніна), 130, м. Синельникове, Дніпропетровська обл., з повідомленням про вручення листа отримувачу. 
		15.03.2021 лист було повернуто на поштове відділення з написом "За закінченням терміну зберігання".
		ОСОБА_1 вважає, що АТ "Укрпошта" не виконала свої обов`язки з надання поштових послуг.
		Оскільки листи не були доставлені адресату, позивачка неодноразово зверталась до відповідача з вимогою про повернення коштів у розмірі 125,56 грн. за ненадану послугу, проте, відповідачем листом, зокрема, від № 1853-П-2021032310318-В від 06.05.2021 було відмовлено у поверненні коштів. 
		При зверненні до суду за захистом своїх порушених прав, обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка просила стягнути кошти за ненадані послуги у розмірі 126 грн та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. 
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
		Згідно абзацу другого пункту 2.1. Статуту АТ "Укрпошта", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 14 грудня 2018 року № 611, товариство здійснює надання послуг поштового зв`язку, зокрема універсальних послуг поштового зв`язку на всій території України, з метою повного задоволення потреб користувачів у послугах поштового зв`язку та забезпечення ефективного розвитку єдиної національної мережі поштового зв`язку України. 
		Закон України від 04 жовтня 2001 року № 2759-III "Про поштовий зв`язок" (далі - Закон про поштовий зв`язок) згідно його преамбули визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв`язку і користувачами їх послуг.
		Відносини у сфері надання послуг поштового зв`язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 2 Закону України "Про поштовий зв`язок").
		Згідно з абз. 2, 4 ст. 13 Закону України "Про поштовий зв`язок", послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. Договір про надання послуги поштового зв`язку вважається укладеним після оплати користувачем вартості цієї послуги, якщо інше не передбачене відповідними договорами.
		Надання послуг поштового зв`язку проводиться об`єктами поштового зв`язку АТ "Укрпошти" згідно з вимогами Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (зі змінами) (надалі - Правила). 
		Оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх поштових відправлень, до яких, зокрема, належать рекомендовані листи (абзац четвертий пункту 8 Правил. До внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема, листи-прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю. Відправник, який бажає одержати повідомлення про вручення поштового відправлення через смс-повідомлення, повинен зазначити на лицьовому боці поштового відправлення (супровідному бланку) номер мобільного телефону, на який необхідно надіслати таке повідомлення (п.62 Правил). 
		Відповідно до п. 91 Правил інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.
		Відповідно до п. 94 Правил порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил.
		Прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об`єкта поштового зв`язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.
		Пунктом 114 Правил установлено, що у разі коли одержувач відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, такі поштове відправлення, поштовий переказ зберігаються в приміщенні об`єкта поштового зв`язку протягом установленого пунктом 116 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), після закінчення якого - повертаються поштовим оператором за зворотною адресою. 
		За змістом п. 117 Правил після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.
		Відповідно до абз. 2 п. 119 Правил невручені одержувачам або відправникам поштові відправлення, поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку протягом строку, визначеного цими Правилами. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення вважаються такими, що не вручені, поштові перекази - не виплачені. Невручені поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку до закінчення шестимісячного строку з дня прийняття їх для пересилання, невиплачені поштові перекази - протягом трьох років з дня прийняття їх для пересилання.
		Так, поштові відправлення №0215606478778 та № 0215606484506 були повернуті відправнику з поміткою "За закінченням терміну зберігання".
		Враховуючи вищевикладене, твердження позивача щодо ненадання послуг з доставки листів на адресу ПрАТ "Синельниківський ресорний завод" є необґрунтованими, оскільки Укрпошта діяла у відповідності до Правил надання послуг поштового зв`язку. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		Приймаючи рішення по суті спору, суд має зазначити про застосування положень цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
		Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, згідно до ст. 79 ЦПК України.
		В свою чергу положеннями ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне. 
		Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи   юридичній   особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. 
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, з`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. 
		Зазначені положення кореспондуються з висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №826/18130/16, в якій зазначено: "При цьому, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо." 
		За змістом частини 1 статті 1167 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Проте фізична чи юридична особа звільняється від відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини. 
		З п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" слідує, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи шкода, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. 
		Отже, для покладення відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди необхідна сукупність таких обов`язкових умов: а) наявність шкоди; б) протиправність дій заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; г) вина у заподіянні шкоди. Диспозиція наведених норм покладає на позивача обов`язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір. Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України № 6-183цс14 від 03 грудня 2014 року. 
		Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини і основних свобод та інші міжнародні договори. 
		Стаття 41 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Європейська конвенція) установлює, що якщо суд визнає факт, що мало місце порушення Європейської конвенції або Протоколів до неї, а внутрішнє право Високої Договірної Сторони допускає можливість лише часткового відшкодування, суд у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. Необхідно зазначити, що при цьому Європейська конвенція не розкриває сутності використаного в ній поняття «справедлива сатисфакція», що дає ЄСПЛ змогу в силу наданої йому компетенції тлумачити зазначене поняття самостійно. Справедлива компенсація може бути присуджена щодо матеріальних збитків, моральної шкоди, судових витрат. Так, згідно з Регламентом, моральна шкода - це шкода, що не піддається оцінюванню, може бути виражена в психічних чи фізичних стражданнях заявника. Якщо встановлено, що моральна шкода була заподіяна, і суд вважає за необхідне присудити відповідну грошову компенсацію, оцінювання її розміру здійснюється на основі принципу справедливості й з урахуванням практики, що склалася. 
		Справедливість компенсації як категорія, що застосовується й національним законодавцем, проте є не розкритою в судових прецедентах, визначається ЄСПЛ з урахуванням усіх обставин, а також особливостей справи. Суд суворо дотримується позиції, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер. 
		У своїх рішеннях ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де Суд послався на своє рішення у справі Бурдова № 2, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». В рішенні у справі «Ромашов проти України» (заява № 67534/01) від 27 липня 2004 року ЄСПЛ вказав, що моральна шкода завдана самим фактом правопорушення. Суд не розглядав питання щодо матеріальної шкоди, оскільки заявник не обґрунтовував таку шкоду. Проте Суд ураховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Тобто випливає висновок, що сам лише факт правопорушення має своїм наслідком спричинення моральної шкоди. 
		У позовній заяві в обгрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача на її користь 20 000,00 грн. завданої моральної шкоди позивач посилалася на те, що внаслідок порушення її прав протиправною поведінкою відповідача їй було завдано моральної шкоди, яка полягає в неналежному наданні відповідачем послуг поштового зв`язку, що призвело до необхідності відстоювати свою правоту в суді, а відповідно, і до душевних страждань через неможливість належним чином користуватись поштовим зв`язком. 
		Суд вважає, що позовні вимоги позивача по стягнення з відповідача моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів заподіяння відповідачем їй моральної шкоди, в тому числі у заявленому нею розмірі та за зазначених нею обставинах, а також не надано доказів наявності причинного зв`язку між вищевикладеними діями відповідача і заподіяною за її твердженням моральною шкодою, та вини відповідача у її заподіянні, зважаючи на те, що суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про повернення коштів за ненадані послуги задоволенню не підлягають як не доведені. 
		Зважаючи на викладене, позовні вимоги позивача ОСОБА_1  про повернення коштів за ненадані послуги та відшкодування моральної шкоди, не підлягають задоволенню у повному обсязі.
		З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, витрати по справі слід віднести за рахунок держави.
		Керуючись ст. ст. 23, ЦК України, Законом України «Про поштовий зв`язок», ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 229, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279, 282, 284, 354 ЦПК України, суд,-
		в и р і ш и в:
		Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ "Укрпошта" про повернення коштів за ненадані послуги та відшкодування моральної шкоди.
		Витрати по справі віднести за рахунок держави. 
		Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                Н.В. Аббасова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...