Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/2495/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних).
Надіслано для оприлюднення: 27.04.2023. Зареєстровано: 28.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.05.2023.
Дата набрання законної сили: 26.04.2023
Номер судового провадження: К/990/10117/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 квітня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 200/2495/19-а
		адміністративне провадження № К/990/10117/22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Білоуса О.В.,  
		суддів - Дашутіна І.В., Желтобрюх І.Л.,
		за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О.,
		представника позивача Верещаги Т.В., 
		представника відповідача Єгорова А.Є.,
		розглянувши у відкритому судовому в режимі відеоконференції засіданні касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року (головуючий суддя Чекменьов Г.А.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року (головуючий суддя Казначеєв Е.Г., судді - Міронова Г.М., Геращенко І.В.) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Єнакієвський металургійний завод» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		У С Т А Н О В И В:
		У лютому 2019 року Приватне акціонерне товариство «Єнакієвський металургійний завод» (далі - ПАТ «Єнакієвський металургійний завод») звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП ДФС), правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - Східне МУ ДПС по роботі з ВПП), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2018 року № 0004364706, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 110999571 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 27749892,75 грн.
		В обґрунтування позовних вимог зазначало, що за результатами позапланової документальної виїзної перевірки позивача з питань достовірності декларування від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту по деклараціям за листопад-грудень 2014 року, травень-червень 2015 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість по деклараціям за грудень 2014 року, січень, травень, червень 2015 року, контролюючим органом 1 жовтня 2018 року було складено Акт №97/28-10-47-06/00191193 (далі - Акт перевірки) на підставі якого 23 жовтня 2018 року було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №00004364706. 
		Вказане податкове повідомлення-рішення ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» вважає протиправним, посилаючись на те, що ним було надіслано на адресу Запорізького управління Офісу ВПП ДФС Повідомлення про втрату всіх первинних документів та інших документів за період з дати державної реєстрації по вересень 2015 року. У повідомленні, зокрема, було зазначено, що позивач станом на 14 квітня 2014 року був зареєстрованим та знаходився за адресою: Донецька область, місто Єнакієво, вулиця Леніна, 1 на тимчасово окупованій території. ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» змінило місцезнаходження з тимчасово окупованої території, при цьому, провадження господарської діяльності продовжувало здійснювати у місті Єнакієво Донецької області (за фактичним місцезнаходження виробничих потужностей підприємства).
		Відповідач проводив перевірку податкових деклараціям за листопад-грудень 2014 року, травень-червень 2015 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість по деклараціям за грудень 2014 року, січень, травень, червень 2015 року у період з 20 серпня 2018 року по 24 вересня 2018 року.
		Днем подання останньої податкової декларації з ПДВ, яку перевіряв відповідач, було 16 липня 2015 року. Таким чином, останнім днем, відповідно до якого у ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» був обов`язок на зберігання первинних документів за періоди, що перевірялися, було 16 липня 2015 року.
		Позивач вважає, що станом на період перевірки у ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» були відсутні зобов`язання щодо зберігання первинних документів, які знайшли своє відображення у податкових деклараціях з ПДВ за листопад-грудень 2014 року, січень, травень, червень 2015 року.
		Отже на думку позивача, відповідачем оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2018 року було прийнято поза межами строку давності (1095 днів).
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2018 року № 0004364706, прийняте Офісом ВПП ДФС. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Східного МУ ДПС по роботі з ВПП на користь ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» судові витрати на сплату судового збору у сумі 19210 грн та на проведення експертизи у сумі 103620 грн.
		Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Східне МУ ДПС по роботі з ВПП звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Східного МУ ДПС по роботі з ВПП на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року.
		Підставою для відкриття касаційного провадження у справі визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки контролюючий орган у касаційній скарзі посилається на  неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та на те, що в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України), а також на те, що у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
		Зокрема, в обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що судами попередніх інстанцій не було застосовано норми статей 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та 39 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Податковий орган вказує, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських операцій із постачальниками у листопаді-грудні 2014 року, травні-червні 2015 року на суму 110 946 275 грн, оскільки фактично у платника податків відсутні належним чином оформлені первинні документи (незалежно від причини такої відсутності), які б могли підтвердити факт здійснення таких господарських операцій. Судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги фактично повну відсутність будь-яких первинних документів на підтвердження спірних господарських операцій, у зв`язку з чим не підтверджено реальність здійснення господарських взаємовідносин з задекларованими контрагентами та відповідно не підтверджено правомірність формування податкового кредиту позивачем за періоди, які перевірялися, за рахунок податкових накладних, розрахунків коригувань, не підтверджених первинними документами. Також,   проведена на замовлення платника податків експертиза не спростувала правильності висновків податкового органу. Крім того, відповідачем у скарзі зазначено, що суди попередніх інстанцій помилково врахували приписи підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 Перехідних положень ПК України, оскільки «повідомлення» про неможливість вивезення первинних документів ПАТ «Єнакієвський металургійний комбінат» не відповідає формі, визначеній підпунктом 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX ПКУ, в якому зазначено, що повідомлення підписується керівником підприємства та головним бухгалтером, загальний перелік первинних документів, а надане позивачем повідомлення не містить переліку первинних документів та підписано лише головним бухгалтером. За вказаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували положення підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 Перехідних Положень ПК України та поширили визначені цією нормою пільги на позивача, оскільки, як було встановлено при дослідженні доказів у суді першої інстанції, подане «повідомлення» до податкового органу: взагалі не відповідає формі, яка передбачена Перехідними положеннями ПКУ; не містить чіткого переліку первинних документів, які були втрачені позивачем та доступ до яких є неможливим; подане до податкового органу значно пізніше дати початку податкової перевірки. На думку відповідача, у судів попередніх інстанцій були усі підстави для застосування приписів пункту 44.6 статті 44 ПК України, яким передбачено, що у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Крім того, податковий орган посилається на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне тлумачення статті 102 ПК України, оскільки системний аналіз пункту 102.1 статті 102 ПК України дає підстави вважати, що строк давності у 1095 днів від останнього дня граничного строку подання податкової декларації, застосовується тільки у разі проведення перевірки та визначення податкових зобов`язань за ініціативою контролюючого органу, а не на виконання рішення суду. У даному випадку перевірка щодо позивача була проведена на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Також, контролюючий орган вказує, що 10 січня 2022 року ним було заявлено клопотання про закриття провадження у даній справі з огляду на те, що з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами, що, на думку відповідача, свідчило про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 328 КАС України для закриття провадження у справі. Разом з тим, розглянувши зазначене клопотання про закриття провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання. Вказане рішення мотивоване тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято 23 жовтня 2018 року, позивач із позовом про скасування вказаного податкового повідомлення-рішення звернувся до суду першої інстанції 15 лютого 2019 року, а провадження у справі про банкрутство ПАТ «Єнакієвський металургійний комбінат» відкрито згідно ухвали Господарського суду Донецької області від 1 липня 2019 року. Відповідач не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій та посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), яка на думку відповідача, не була врахована судами попередніх інстанцій.
		ПАТ «Єнакієвський металургійний завод», скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
		28 березня 2023 року до Верховного Суду надійшла електронна справа №200/2495/19-а.  
		Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПАТ «Єнакієвський металургійний завод»   зареєстроване розпорядженням юридичного департаменту Маріупольської міської ради від 15 грудня 1993 року, що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію від 15 грудня 1993 року №1268120000000051 (ЄДРПОУ 00191193).
		Місцезнаходження суб`єкта господарювання відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію: 87504, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Ілліча, будинок 54. блок 4.
		На виконання постанови Донецького апеляційного суду від 2 березня 2018 року №805/2258/17-а, відповідно до наказу Офісу ВПП ДФС від 16 серпня 2018 року №1536, контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності декларування від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту по деклараціям за листопад-грудень 2014 року, травень-червень 2015 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість по деклараціям за грудень 2014 року, січень, травень, червень 2015 року.
		Копію наказу Офісу ВПП ДФС від 16 серпня 2018   року №1536   «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» та направлень № 149 від 16 серпня 2018   року, № 148 від 16 серпня 2017   року вручено позивачу 20 серпня 2018   року.
		За результатами перевірки 1 жовтня 2018 року складено Акт №97/28-10-47-06/00191193 (далі - Акт перевірки).
		В Акті перевірки зазначено, що під час перевірки ПАТ   «Єнакієвський металургійний завод» первинні документи було надано не в повному обсязі. 
		Листом від 24 вересня 2018 року №39/0918 позивачем надано контролюючому органу пояснення про те, що не має можливості надати всі первинні документи у повному обсязі через захоплення 15 березня 2017   року всього його майна (у тому числі первинних документів, комп`ютерної техніки) невідомими особами.
		Згідно висновків Акта перевірки позивачем порушено підпункти 14.1.18, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункт 44.1 статті 44, пункти 198.1, 198.3 статті 198, пункти 200.1, 200.3, 200.4 статті 200, пункти 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, розділу І   Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 25 листопада 2013 року №708, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 грудня 2013 року №2118/24650, наказу Державної податкової адміністрації України від 23 вересня 2014 року №966   «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість»   із змінами внесеними згідно з   Наказом Міністерства фінансів України № 13 від 23 січня 2015 року, завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 110999571 грн, що призвело до завищення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 110999571 грн, у тому числі: листопад 2014 року - 22627490 грн; грудень 2014 року - 33664589 грн; травень 2015 року - 24000944 грн; червень 2015 року - 30706548 грн, що призвело до завищення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 23.1, 23.2, 30) у розмірі 110999571 грн, у тому числі по періодам: грудень 2014 року - 22627490 грн; січень 2015 року - 33664589 грн; травень 2015 року - 24000944 грн; червень 2015 року - 30706548 грн.
		Не погодившись з висновками Акта перевірки, ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» подало на нього заперечення №42/10-18 від 1 жовтня 2018 року, які були відхилені контролюючим органом.
		На підставі висновків Акта перевірки, відповідачем 23 жовтня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 110999571 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 27749892,75 грн.
		Зокрема, відповідно до вказаного рішення та розрахунку до нього, податковим органом зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 110999571 грн за такими деклараціями з ПДВ: №9078885982 (звітний період грудень 2014 року, дата реєстрації 21 січня 2015 року, сума завищення задекларованого бюджетного відшкодування 22627490 грн, застосовано штрафні санкції 5656872,50 грн); №9019227123 (дата реєстрації 20 лютого 2015 року, звітний період січень 2015 року, сума завищення задекларованого бюджетного відшкодування 33664589 грн, застосовано штрафні санкції 8416147,50 грн); №9125255133 (дата реєстрації 16 червня 2015   року, звітний період травень 2015 року, сума завищення задекларованого бюджетного відшкодування 24000944 грн, застосовано штрафні санкції 6000236 грн); №9148985723 (дата реєстрації 16 липня 2015 року, звітний період червень 2015   року, сума завищення задекларованого бюджетного відшкодування 30706548 грн, застосовано штрафні санкції 7676637 грн).
		На вказане податкове повідомлення-рішення позивачем було подано скаргу до Державної фіскальної служби України, яка за результатами її розгляду 28 грудня 2018 року прийняла рішення №42246/6/99-99-11-04-02-25, яким скаргу залишила без задоволення, а податкове повідомлення-рішення 23 жовтня 2018 року №00004364706 - без змін.
		Не погоджуючись із прийнятим контролюючим органом рішенням від 23 жовтня 2018 року, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив визнати його протиправним та скасувати.
		Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами   ПК України.
		Відповідно до підпункту   14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Згідно підпункту   14.1.165 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу   - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню.
		За приписами підпункту   14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
		Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
		Підпунктами   16.1.2,   16.1.4 пункту 16.1 статті 16   ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;   сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
		Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи).
		За приписами пункту   44.1,   44.2 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
		Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
		Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього   Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього   Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
		Пунктом 185.1 статті 185 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до   статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
		З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
		Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
		За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14   цього   Кодексу.
		Згідно із пунктом   198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
		За приписами пункту   198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг.
		Пунктом   198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до   статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом   193.1 статті 193   цього   Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Відповідно до пункту   198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом   201.11 статті 201   цього   Кодексу.
		У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього   Кодексу.
		Згідно із пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
		За приписами пункту 201.7 статті 201   вказаного Кодексу, податкова   накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
		У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.
		Відповідно до пункту   201.10 статті 201   ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
		Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
		Згідно частин першої та другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року                №996-XIV    «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі   - Закон №996-XIV), метою   ведення   бухгалтерського   обліку   і   складання фінансової   звітності   є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої інформації про фінансове становище,   результати   діяльності   та   рух   грошових   коштів підприємства.
		Бухгалтерський облік є   обов`язковим   видом   обліку,   який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності,   що використовують грошовий вимірник,   ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
		Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу частини 2   статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.
		Відповідно до частин першої, п`ятої, сьомої, восьмої статі 9 Закону № 996-XIV, підставою   для   бухгалтерського   обліку   господарських операцій   є   первинні   документи, які фіксують   факти здійснення господарських операцій.   Первинні документи повинні бути   складені під   час здійснення господарської операції,   а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі   первинних   документів   можуть складатися зведені облікові документи.
		 
		Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
		Підприємство   вживає   всіх   необхідних   заходів   для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних   документах   і   регістрах бухгалтерського обліку   та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
		Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку   та   недостовірність відображених у них даних несуть особи,   які склали та підписали ці документи.
		Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.
		У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
		З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування.
		Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.   При цьому, у первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.   За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.
		Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
		Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності   повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
		Отже, при оцінці обґрунтованості заявленої податкової вигоди суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
		При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ   «Єнакієвський металургійний завод» станом на 14 квітня 2014 року знаходилося за адресою Донецька область, місто Єнакієво, вулиця Леніна, 1, тобто, на території, що визнана тимчасово окупованою відповідно до Постанови Верховної Ради України   «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями».
		У вересні 2015 року позивачем здійснено зміну місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України за адресою Донецька область, місто Маріуполь, проспект Ілліча 54, будівля 4, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		На запит податкового органу, ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» листом від 24 вересня 2018 року №39/0918 (вх. №62973/10 від 24 вересня 2018 року) повідомило про втрату первинних документів через захоплення 15 березня 2017 року усього майна підприємства, у тому числі первинних документів, комп`ютерної техніки, невідомими особами, які назвалися представниками влади так званої «Донецької народної республіки».
		Також, у матеріалах електронної справи наявні повідомлення про втрату первинних документів, які надсилались позивачем до контролюючого органу у 2017 році з зазначенням обставин втрати.
		Так, пунктом 38 підрозділу 10 розділу ХХ   ПК України   (у редакції чинній на момент проведення перевірки) встановлено, що тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, для платників податків, які станом на 14 квітня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) на тимчасово окупованій території, що визнана такою відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", або в населених пунктах на лінії зіткнення, та/або платників податків, які мають об`єкти оподаткування місцевими податками, зборами на цих територіях, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті. Дія цього пункту не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
		Згідно підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ   ПК України, тимчасово, до завершення проведення антитерористичної операції, до платників податків/ податкових агентів, які провадили діяльність на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, вільної економічної зони "Крим" і не можуть пред`явити первинні документи, на підставі яких здійснюється облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, як виняток із положень статті 44 цього Кодексу   застосовуються спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності.
		Підстави неможливості пред`явлення первинних документів: первинні документи втрачені (знищені чи зіпсовані) у зв`язку з проведенням антитерористичної операції; первинні документи знаходяться на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, вільної економічної зони "Крим" і їх неможливо вивезти або їх вивезення пов`язане з ризиком для життя та здоров`я платника податків, фізичних осіб чи неможливе у зв`язку з іншими адміністративними перешкодами, встановленими органами влади.
		У разі втрати та/або неможливості вивезення первинних документів платник податків/податковий агент за місцем свого обліку подає до контролюючого органу в довільній формі повідомлення про неможливість вивезення первинних документів, підписане керівником підприємства та головним бухгалтером, в якому зазначаються: обставини, що призвели до втрати та/або неможливості вивезення первинних документів, податкові (звітні) періоди, а також загальний перелік первинних документів (за можливості - із зазначенням реквізитів).
		Дані та показники податкової звітності платника податків/податкового агента за податкові (звітні) періоди, зазначені у повідомленні, не можуть бути піддані сумніву лише на підставі відсутності первинних документів. Подане повідомлення є також підставою для збереження витрат (включаючи витрати у зв`язку з придбанням цінних паперів/корпоративних прав) та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток (включаючи від`ємний фінансовий результат за операціями з цінними паперами/корпоративними правами), та/або податкового кредиту з податку на додану вартість, та/або суми від`ємного значення податку на додану вартість минулих податкових (звітних) періодів без наявності договірних, розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
		Після подання до контролюючого органу повідомлення про неможливість вивезення первинних документів до завершення проведення антитерористичної операції запроваджується мораторій на проведення будь-яких перевірок щодо зазначених у повідомленні податкових (звітних) періодів.
		Якщо після подання повідомлення про неможливість вивезення первинних документів платнику податків/податковому агенту стане відомо про втрату цих документів, такий платник податків/податковий агент зобов`язаний подати до контролюючого органу повідомлення про втрату первинних документів із зазначенням обставин такої втрати.
		Платники податків/податкові агенти, які подали повідомлення про втрату первинних документів відповідно до цього підпункту, не можуть бути перевірені контролюючим органом щодо зазначених у повідомленні податкових (звітних) періодів, у тому числі після завершення проведення антитерористичної операції.
		Втрата документів, що не пов`язана з проведенням антитерористичної операції, не надає права платнику податків/податковому агенту застосовувати положення цього підпункту.
		Зазначені в цьому підпункті положення застосовуються до платників податків/ податкових агентів, які станом на 1 квітня 2017 року здійснили зміну свого місцезнаходження (місця проживання) з тимчасово окупованої території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення на іншу територію України та сплачували податки до бюджету в період проведення антитерористичної операції згідно з цим Кодексом.
		Платник податків/податковий агент не може застосовувати положення цього підпункту щодо податкових (звітних) періодів після перереєстрації підприємства на іншій території України.
		Обов`язок доведення відсутності підстав для застосування положень цього підпункту покладається на контролюючий орган. Платник податків/податковий агент, який безпідставно застосував положення цього підпункту, вважається таким, що ухиляється від сплати податків та несе відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
		У разі відмови контролюючого органу у застосуванні положень цього підпункту контролюючий орган зобов`язаний видати вмотивоване рішення у строк не пізніше одного місяця з дати отримання відповідного повідомлення від платника податків/ податкового агента, в якому зазначаються підстави та докази такої відмови.
		Рішення контролюючого органу може бути оскаржено в адміністративному чи судовому порядку. До винесення остаточного рішення по справі контролюючий орган не може піддати сумніву показники податкової звітності, а також ініціювати проведення будь-якої перевірки платника податків/податкового агента щодо податкових (звітних) періодів, зазначених у відповідному повідомленні.
		У податкових (звітних) періодах, зазначених у відповідному повідомленні, не може бути переглянуто у бік збільшення суми податкових зобов`язань з податків і зборів, задекларовані в податкових деклараціях за вказані податкові (звітні) періоди, у бік збільшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток, задекларовані в податкових деклараціях/розрахунках за вказані податкові (звітні) періоди, у бік збільшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявлені в податкових деклараціях за вказані звітні періоди.
		З аналізу викладеної норми вбачається, що на період проведення антитерористичної операції, для платників податків, які станом на 14 квітня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) на тимчасово окупованій території, або в населених пунктах на лінії зіткнення, та/або платників податків, які мають об`єкти оподаткування місцевими податками, зборами на цих територіях, та станом на 1 квітня 2017 року здійснили зміну свого місцезнаходження (місця проживання) з тимчасово окупованої території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення на іншу територію України та сплачували податки до бюджету в період проведення антитерористичної операції згідно з цим Кодексом, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у пункті 38.
		При цьому, до вказаних платників податків, які провадили діяльність на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, і не можуть пред`явити первинні документи, на підставі яких здійснюється облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, як виняток із положень статті 44 цього Кодексу застосовуються спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності.
		З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що якщо платнику податків стане відомо про втрату первинних документів, останній зобов`язаний подати до контролюючого органу повідомлення про втрату первинних документів із зазначенням обставин такої втрати. Водночас, ПК України не містить вимог щодо затвердження форми наведеного повідомлення про втрату первинних документів, а визначає вимоги до повідомлення про неможливість вивезення первинних документів.
		Зазначені вище положення   ПК України   покладають обов`язок доведення відсутності підстав для застосування положень цього підпункту на контролюючий орган. У разі відмови контролюючого органу у застосуванні положень цього підпункту податковий орган зобов`язаний видати вмотивоване рішення у строк не пізніше одного місяця з дати отримання відповідного повідомлення від платника податків, в якому зазначаються підстави та докази такої відмови.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ПАТ   «Єнакієвський металургійний завод» дотримано вимоги підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, зокрема: 1) позивачем надіслано до контролюючого органу в довільній формі повідомлення про втрату первинних документів від 24 вересня 2018 року із зазначенням обставин їх втрати; 2) станом на 1 квітня 2017 року змінено місцезнаходження позивача   з тимчасово окупованої території на іншу територію України; 3) податкова перевірка стосувалась операцій, які виникли у податкових (звітних) періодах до перереєстрації підприємства на іншій території України; 4) відсутній факт відмови контролюючого органу у застосуванні положень підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.
		Відповідач у свою чергу, відмовляючи у застосуванні положень підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, як контролюючий орган, на якого покладено обов`язок прийняти вмотивоване рішення у разі надходження відповідного повідомлення, не прийняв такого рішення.
		Крім того, контролюючим органом, не доведено відсутності підстав для застосування положень підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.
		Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання контролюючого органу на невідповідність повідомлення вимогам підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, оскільки як зазначено у цій нормі повідомлення подається у довільній формі. Кодекс не містить вимог щодо затвердження форми наведеного повідомлення про втрату первинних документів, а визначає вимоги до повідомлення про неможливість вивезення первинних документів.
		За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що контролюючий орган не мав правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення з підстав відсутності первинних документів, оскільки у період, який перевірявся на позивача розповсюджувалась дія вимог підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.
		Стосовно посилання cкаржника на необхідність застосування вимог пункту 44.6 статті 44 ПК України   до спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що за вимогами підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України застосовуються спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності визначені цим пунктом, водночас, положення пункту 44.6   статті 44 ПК України застосуванню не підлягають.
		Крім того, виконання судового рішення щодо проведення перевірки правомірності формування податкового кредиту не позбавляє обов`язку відповідача при його виконанні керуватись положеннями підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України   у відповідності до спірних правовідносин.
		Щодо посилання контролюючого органу на не підтвердження господарських операції з огляду на аналіз податкової інформації, яка міститься в АІС   Податковий блок, то судами першої та апеляційної інстанції зазначено наступне.
		Так, статтею 83 ПК України, визначено перелік матеріалів, які є підставами для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок, серед яких, нарівні з документами, визначеними цим   Кодексом, податкова   інформація (підпункти 83.1.1 та 83.1.2 цієї статті).
		Правила збору, отримання, обробки та використання податкової інформації встановлені нормами   статей 72-74 ПК України.
		Згідно із пунктом   74.3 статті 74 ПК України,   зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.
		Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України,   доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Частинами першою, другою та четвертою   статті 73 КАС України   передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Правила оцінки доказів в адміністративному судочинстві встановлені   статтею 90 КАС України, зокрема, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Оцінка судом документів, які надав позивач, здійснюється з врахуванням податкової інформації, на яку посилався податковий орган. Тобто, податкова інформаціє, як зазначалось,   враховується у сукупності з іншими доказами про порушення позивачем податкового законодавства.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач фактично не посилається, які основні чинники та конкретні фактичні обставини та докази, зумовили такі висновки.
		Крім того, у матеріалах справи відсутні докази проведення відповідачем зустрічних перевірок контрагентів позивача.
		Як вже зазначалось у цій постанові, у даних правовідносинах застосовуються спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності відповідно до підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України   .
		Таким чином, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що посилання відповідача щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання ґрунтуються лише на результатах податкового контролю контрагентів ПАТ «Єнакієвський металургійний завод», за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин останнього із його контрагентами.
		Судами правомірно зазначено, що лише доведення податковим органом та встановлення судом під час судового розгляду справи факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та формуванні податкового кредиту. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.
		На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами, вони були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
		Щодо дотримання контролюючим органом строків нарахування податкових зобов`язань та штрафної санкції, то судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
		Відповідно до пункту   102.1. статті 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до   статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133   цього   Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
		У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
		Пунктом 102.2 статті 102 вказаного Кодексу визначено перелік підстав за якими грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.
		Існування щодо позивача обставин, про які йдеться у пункту 102.2 статті 102 ПК України, судами не встановлено.
		Тобто, положенням наведеної норми податкового законодавства чітко визначено, що контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань.
		Враховуючи, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 ПК України, відповідно штрафні санкції можуть бути застосовані в межах 1095 днів, з дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.
		Згідно із пунктом   203.1 статті 203 ПК України,   податкова декларація (з податку на додану вартість) подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що граничні строки подання податкових декларацій з ПДВ, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2018 року №00004364706 є: по податковій декларації з ПДВ №9078885982 за грудень 2014   року граничний строк подання - 21 січня 2015 року; по податковій декларації з ПДВ №9019227123 за січень 2015   року граничний строк подання - 20 лютого 2015   року; по податковій декларації з ПДВ №9125255133 за травень 2015   року граничний строк подання - 22 червня 2015   року; по податковій декларації з ПДВ №9148985723 за червень 2015 року граничний строк подання - 20 липня 2015   року.
		З огляду на вказані положення чинного законодавства, відповідач мав право провести перевірку платника податків не пізніше закінчення 1095 днів з вказаної дати.
		Враховуючи викладені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що контролюючий орган в порушення вимог ПК України провів перевірку позивача поза межами встановлених строків (1095 днів) та за результатами такої перевірки застосував штраф, чим вийшов за межі наданих повноважень, а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
		Що стосується посилання податкового органу у касаційній скарзі на те, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, то колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
		Так, на думку відповідача, даний спір належить розглядати за правила господарського судочинства, оскільки господарським судом Донецької області відкрито провадження у справі про банкрутство ПАТ   «Єнакієвський металургійний завод». На обґрунтування своєї позиції контролюючий орган посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 15 грудня 2020 року (справа №904/1693/19), від 15 січня 2020 року (справа №607/6254/15-ц), від 18 лютого 2020 року (справа №918/335/17), від 15 травня 2019 року (справа №289/2217/17), від 12 червня 2019 року (справа №289/233/18), від 19 червня 2019 року (справа №289/718/18), від 19 червня 2019 року (справа №289/2210/17), а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року (справа №921/557/15-г/10), від 6 лютого 2020 року (справа №910/1116/18) та від 12 січня 2021 року (справа №334/5073/19). Відповідач вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги зазначені постанови Верховного Суду та відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.
		Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду вказує на безпідставність наведених вище посилань відповідача, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення податковим органом прийнято 23 жовтня 2018 року, до суду першої інстанції з позовом про його скасування позивач звернувся 15 лютого 2019 року, водночас, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» господарським судом Донецької області прийнята 1 липня 2019 року.
		Отже, скільки позивач з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення звернувся до суду до порушення справи про банкрутство, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що даний спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		За приписами частин першої, другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
		Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених   статтею 341   цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Повний текст постанови виготовлено 26 квітня 2023 року. 
		Суддя-доповідач                                                                                О.В.Білоус
		Судді                                                                                                     І.В.Дашутін
		                                                                                                    І.Л.Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...