Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/8127/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 27.04.2023. Зареєстровано: 28.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2023.
Дата набрання законної сили: 27.04.2023
Номер судового провадження: К/990/11690/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 квітня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 140/8127/22
		адміністративне провадження № К/990/11690/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Блажівської Н. Є.,
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу   Державної податкової служби України
		на ухвалу   Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року (суддя Волдінер Ф.А.)
		та постанову   Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2023 року (головуючий суддя Коваль Р.Й., судді: Гуляк В.В., Ільчишин Н.В.)
		у справі за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопаливно-енергетична компанія»
		до   Державної податкової служби України
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Волинській області
		про   визнання протиправним та скасування розпорядження,
		В С Т А Н О В И В:
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1. Короткий зміст позовних вимог
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Біопаливно-енергетична компанія» (надалі також - Позивач, ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія») звернулось до суду з позовом до Державної податкової служби України (надалі також - Відповідач, ДПС, скаржник), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління ДПС у Волинській області (надалі також - третя особа, ГУ ДПС у Волинській області), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Державної податкової служби України від 30 листопада 2022 року №21-р «Про виключення з реєстру».
		Позовні вимоги мотивовані безпідставністю оскаржуваного розпорядження, згідно з яким Позивача виключено з Електронного реєстру суб`єктів господарювання, які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини (надалі - Електронний реєстр) на підставі висновків фактичної перевірки про порушення: підпункту 230.1.1 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України, а саме: неподання даних про добові фактичні обсяги отриманого та реалізованого спирту етилового, у тому числі біоетанолу, у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТЗЕД у декалітрах 100-відсоткового спирту, приведеного до температури 20° С, за період з 1 січня 2022 року по 31 жовтня 2022 року включно в кількості 80 разів (діб), які відображені в додатку №4; та абзацу 7 частини п`ятої статті 71 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (надалі - Закон №481), а саме: не повідомлено центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику про внесення змін до документів, копії яких додавалися до заяви на включення до Електронного реєстру.
		Позивачем подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження ДПС від 30 листопада 2022 року №21-р «Про виключення з реєстру» до набрання чинності рішенням суду.
		Необхідність вжиття ініційованих заходів забезпечення позову Позивач обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення Відповідача має ознаки протиправності, а невжиття судом заходів щодо зупинення дії оскаржуваного розпорядження зумовить негативні наслідки для Позивача у вигляді неможливості здійснювати виробництво продукції хімічного та технічного призначення, а відтак неможливість виконання господарських угод щодо поставки зазначеної продукції, сплати кредиту, виплати заробітної плати працівникам, сплати податків та зборів.
		На думку Позивача, у разі встановлення судом протиправності оскаржуваного розпорядження та задоволення вимог про його скасування доведеться докласти значних зусиль для відновлення свого становища, або ж таке виявиться неможливим через неплатоспроможність підприємства та репутаційні втрати. При цьому Позивач пояснює, що основним продуктом в умовах воєнного часу, що виготовляє та реалізує ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія», є розчинник універсальний органічний «BioNOL», який є продукцією хімічного і технічного призначення та широко використовується на ринку України, зокрема, для виготовлення лако-фарбової продукції, флексо-друку або як компонент при виготовленні інших органічних сполук. Зауважує, що протягом 2022 року ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія» було виготовило 10545,5 тисяч тонн такого розчинника, з якого реалізовано 10506,9 тисяч тонн. Проте з отриманням оскаржуваного розпорядження ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія» 10 грудня 2022 року повністю зупинено виробництво, позаяк товариство позбавлене права виготовляти зазначену продукцію. Це критично впливає на платоспроможність, а невідновлення виробництва найближчим часом призведе до банкрутства та ліквідації підприємства. Також звертає увагу на те, що у зв`язку з прийняттям Відповідачем оскаржуваного розпорядження у ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія» залишаються невиконаними зобов`язання щодо поставки розчинника універсального органічного «BioNOL» на суму понад 12 мільйонів гривень, термін виконання яких вже настав, тому подальше невиконання цього зобов`язання спричинить застосування до Позивача штрафних санкцій. Підсумовуючи зауважує, що ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія» є бюджетоутворюючим підприємством і навіть у період воєнного стану продовжує сплачувати податки та збори: у 2022 році сплачено ПДВ у загальній сумі 7388028,00 грн, податок на прибуток - 1851787 грн, податок з доходів фізичних осіб - 2148471,50 грн, військовий збір 178610,15 грн, ЄСВ 2581455,99 грн, натомість неможливість виготовлення продукції призведе і до неможливості наповнювати як місцевий так і державний бюджет країни, що в умовах воєнного стану є вкрай необхідним. Також Позивач має зобов`язання з погашення кредитних зобов`язань перед ПрАТ «Укргазбанк» у розмірі 75500000,00 грн, що зумовить й невиконання таких (зобов`язання підприємства з погашення кредиту в грудні 2022 року становлять 15740000,00 грн, у січні 2023 року 11250000,00 грн, у лютому 2023 року - 11250000,00 грн). Окрім того, зупинка виробництва зумовить й вивільнення працівників (на зараз у ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія» 94 працівника), які, враховуючи постійне скорочення кількості робочих місць через закриття підприємств в умовах воєнного стану, будуть позбавлені засобів існування.
		1.2. Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2023 року, заяву про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію розпорядження Державної податкової служби України від 30 листопада 2022 року №21-р «Про виключення з реєстру» до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
		Приймаючи рішення про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком заподіяння Позивачу невідворотної шкоди та настання негативних наслідків, для виправлення яких Позивачу буде необхідно докласти значних зусиль у випадку задоволення судом позову; також воно може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів Позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності.
		Роблячи такі висновки суди попередніх інстанцій виходили з того, що положеннями частини першої статті 7-1 Закону №481 встановлено, що відпуск спирту етилового його виробниками та отримання спирту етилового суб`єктами господарювання, які використовують його для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини, здійснюється за умови внесення таких суб`єктів господарювання до Електронного реєстру, тому виключення підприємства з Електронного реєстру відповідно до оскаржуваного у справі розпорядження позбавляє його можливості здійснювати господарську діяльність з виробництва біоетанолу та похідного виробу розчинника універсального органічного «BioNOL», що є основним видом діяльності Позивача. 
		Погоджуючись з тим, що зупинення виробництва матиме істотне значення для функціонування підприємства Позивача, враховуючи істотні обсяги виробництва та реалізації як біоетанолу, так і розчинника універсального органічного «BioNOL», та беручи до уваги те, що в умовах воєнного стану та руйнування економіки України внаслідок прямої збройної агресії РФ особливе значення має збереження функціонування виробних потужностей та збереження суб`єктів економічної системи з метою здійснення виробництва матеріальних активів та насичення коштами фінансової системи країни, судами обох інстанцій визнано доведеними підстави, визначені у пункті 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.
		Оцінюючи співмірність ініційованих заходів з предметом розгляду у цій справі судами зауважено на тому, що невжиття заходів забезпечення позову матиме наслідком заподіяння значно більшої шкоди для різних учасників господарських, податкових та соціальних відносин, аніж ймовірне недотримання Позивачем податкової дисципліни, окрім того заходи забезпечення позову спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
		1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї, а також доводів сторін
		У касаційній скарзі Відповідач стверджує про ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права, які просить скасувати ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі.
		Не вважаючи необхідним за обставин цієї справи застосування ініційованих Позивачем заходів забезпечення позову, як і достатньо обґрунтованим висновок щодо заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача внаслідок дії оскаржуваного у справі розпорядження, Відповідач наполягає насамперед на тому, що аргументи Позивача, які фактично зводяться до незгоди зі спірним рішенням, як і судове оскарження розпорядження, не утворюють достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі. Такі доводи Відповідач обґрунтовує тим, що оскарження розпорядження про виключення з Електронного реєстру не є безумовним свідченням очевидної його протиправності, як і того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів Позивача підлягає доведенню в суді під час розгляду справи по суті. Більше того, твердження про очевидну протиправність оскаржуваного розпорядження доводить, на думку Відповідача, сформовану наперед позицію суду по суті заявленого позову. У таких доводах Відповідач спирається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17, Верховного Суду у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №420/7063/20.
		Покликаючись до висновків Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 та від 17 червня 2020 року у справі №380/930/20 стверджує, що певні рішення органу контролю можуть зумовлювати й негативні наслідки для господарюючого суб`єкта, проте жодним чином не утворюють підстав для вжиття заходів забезпечення позову, як і ймовірність ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав має бути доведено належними засобами доказування.
		Відповідач посилається й на висновки Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №826/9263/17 стверджуючи про непропорційність та неспівмірність застосованих судом заходів забезпечення позову у цій справі. 
		Вважає, що враховуючи правову спрямованість інституту забезпечення позову, заходи забезпечення позову не мають зобов`язувати суб`єкта владних повноважень до вчинення активних дій, навпаки, мають бути направленими на обмеження активної поведінки суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, й такий вид забезпечення позову, як зупинення дії індивідуального акта, не є виключенням із наведеного. Тому Відповідач зазначає про те, що податковий орган не має вчиняти жодних дій у зв`язку із забезпеченням позову у цій справі. 
		Позивач вважає оскаржувані судові рішення обґрунтованими і законними, які просить залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.
		У відзиві на касаційну скаргу Позивач, з огляду особливостей та специфіки проваджуваної діяльності, пояснює невчинення виявлених за фактом перевірки дій, які слугували підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваного розпорядження про виключення Позивача з Електронного реєстру, існуванням небезпеки та очевидної загрози підприємствам нафтопереробної галузі в умовах воєнного стану - підприємство відноситься до об`єктів підвищеної небезпеки та здійснює виробництво біотехнічної продукції з використанням біоетанолу. 
		Обґрунтовуючи безпідставність винесеного розпорядження стверджує про те, що за період неподання даних про добовий фактичний обсяг використаного біоетанолу облік обсягів обігу (отримання/відпуску) та залишків спирту на акцизному складі Позивача вівся безперервно та належним чином, оскільки підприємство обладнане витратомірами-лічильниками та масовими витратомірами, а також системою відеоспостереження. Оскаржуване розпорядження вважає винесеним всупереч нормам підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, якими платників податків звільнено від відповідальності з наданням можливості виконання податкових обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні, з чим фактично погодився і Відповідач у листі «Про результати розгляду заперечення до акту перевірки» за вих.№13700/6/03-20-09-01-15 від 13 грудня 2022 року. Неповідомлення ж податкового органу про зміни до документів, які додавалися до заяви про включення Позивача до Електронного реєстру, вважає таким, що самостійно не утворює підстав для виключення з Електронного реєстру.  
		Також Позивач наводить ряд доводів щодо негативних наслідків у зв`язку із зупиненням виробництва, як-от: втрата очікуваного прибутку від господарської діяльності, що зумовить невиплату заробітної плати найманим працівникам та подальше їх вивільнення, що матиме й негативний вплив на виконання податкових зобов`язань, оскільки обсяг сплачуваних підприємством податків напряму корелюється з фінансовими результатами господарської діяльності підприємства, а збереження фінансової та виробничої спроможності суб`єктів економічного сектору має надважливе значення в умовах війни.
		Вважає помилковим посилання скаржника на висновки Верховного Суду у постановах від 27 серпня 2019 року у справі №540/2077/18 та від 18 лютого 2021 року у справі №420/7063/20, оскільки у цих справах Верховний Суд дійшов висновку, що зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування не свідчить про унеможливлення наступної реєстрації цих документів податкової звітності у разі подання платником податків відповідних документів, відтак ці висновки зроблено за відмінних зі спірними обставин.
		Підсумовуючи стверджує, що судами попередніх інстанцій зроблено обґрунтовані висновки про те, що вжиття заходів забезпечення позову у цій справі не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог та є тимчасовим заходом.
		2. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		2.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також арґументи у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.
		Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
		Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
		В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
		Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
		Визначальним є те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
		Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
		Колегія суддів зазначає, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія» з власно виробленого спирту етилового денатурованого (біоетанолу) виготовляє «Розчинник універсальний органічний «BioNOL»  та з 10 вересня 2021 року внесено до Електронного реєстру.
		Задовольняючи заяву Позивача про забезпечення позову   суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за нормами частини першої статті 7-1 Закону №481 відпуск спирту етилового його виробниками та отримання спирту етилового суб`єктами господарювання, які використовують його для виробництва продукції хімічного і технічного призначення здійснюється за умови внесення таких суб`єктів господарювання до Електронного реєстру, а тому виключення ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія» з Електронного реєстру відповідно до оскаржуваного у справі розпорядження від 30 листопада 2022 року №21-р фактично позбавить його можливості здійснювати господарську діяльність з виробництва біоетанолу та похідного виробу розчинника універсального органічного «BioNOL», що є основним видом діяльності Позивача. 
		За результатом дослідження та оцінки наданих Позивачем доказів, аналізу та перевірки наведених ним доводів судами попередніх інстанцій визнано, що виключення Позивача з Електронного реєстру, зважаючи на істотні обсяги виробництва та реалізації як біоетанолу так і розчинника універсального органічного «BioNOL», та зупинення виробництва буде мати істотне значення для функціонування підприємства Позивача й зумовить наслідки, усунення яких вимагатиме докладення значних зусиль. 
		У таких висновках судами попередніх інстанцій правильно враховано те, що неможливість провадження господарської діяльності зумовить невиконання Позивачем договірних зобов`язань перед добросовісними контрагентами, що призведе до розриву відповідних господарських зв`язків, зупинення виробництва, втрати очікуваного прибутку, що очевидно вплине на результати господарської діяльності підприємства, заблокує формування доходу та виплати заробітної плати працівникам, а надалі і вивільнення працівників, що значно ускладнить відновлення господарської діяльності у разі вирішення спору на користь Позивача. 
		Вирішуючи питання забезпечення позову й оцінюючи співмірність вимог заяви про забезпечення позову з предметом заявленого позову у цій справі суди обґрунтовано виходили й з того, що положення воєнного стану та руйнування економіки України в нинішніх складних для країни умовах вимагають здійснення безперервного виробництва матеріальних активів та насичення коштами фінансової системи країни, тому особливого значення набуває збереження функціонування виробничих потужностей та збереження суб`єктів економічної системи.
		Надаючи оцінку доводам скаржника щодо визнання судами очевидної протиправності оскаржуваного розпорядження й вирішення у такий спосіб справи по суті, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про їх помилковість, оскільки зміст вжитих судом заходів забезпечення позову відносно предмета спору у даній справі свідчить про те, що ці заходи спрямовано виключно на збереження існуючого становища Позивача до вирішення судом спору по суті і є тимчасовим заходом, покликаним запобігти виникненню ускладнень та докладенню значних та невиправданих зусиль для відновлення господарської діяльності підприємства у разі ухвалення рішення на його користь.   
		Викладений у касаційній скарзі довід про ненадання судами оцінки будь-яким доказам, які б підтверджували, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду чи унеможливить ефективний захист порушеного права є безпідставним та спростовується вищенаведеним. Натомість доводів про порушення судами попередніх інстанцій правил оцінки доказів, що визначені статтею 90 КАС України, касаційна скарга не містить, а судом касаційної інстанції такі обставини не встановлені.
		Колегія суддів також вважає зауважити на тому, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин цієї справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
		Надаючи оцінку доводами касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, щодо неправильного застосування судами попередніх інстанції положень статей 150, 151 КАС України в контексті висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17, Верховного Суду у постановах від 18 лютого 2021 року у справі №420/7063/20, від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18, від 17 червня 2020 року у справі №380/930/20, від 19 червня 2018 року у справі №826/9263/17, Суд враховує таке.
		Так, за результатом аналізу положень статей 150 та 151 КАС України Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 зроблено висновок про те, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами, виходячи з якого визнано правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони видавати накази щодо припинення трудових відносин з Позивачем, оскільки його доводи ґрунтуються на припущеннях, а доказів на підтвердження настання негативних наслідків заявник не надав. 
		У справі №420/7063/20 предметом судового оскарження було рішення платника податків про відповідність критеріям ризиковості й Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №420/7063/20 роблячи висновки про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову виходив з того, що зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування не є обставиною, що унеможливлює подальшу реєстрацію цих документів податкової звітності, водночас застосування забезпечення позову з підстав наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення допускається у виключних випадках, оскільки твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому суд, застосовуючи заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності визнано Верховним Судом такими, що не підтверджені судовою оцінкою будь-яких доказів, як і доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.
		Так само і в постанові від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 роблячи висновок про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про необхідність застосування виходив з того, що суди обмежилися загальними фразами щодо забезпечення позову і що можуть настати негативні наслідки для позивача, в той час як ані доказів, ані конкретних мотивів вжиття заходів забезпечення позову не навели.
		У постанові від 17 червня 2020 року у справі №380/930/20 Верховний Суд, виходячи з того, що оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень передбачає право особи заявлення й вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому відсутність особливого порядку відшкодування шкоди внаслідок необґрунтованого зупинення дії спеціального дозволу не може бути підставою вжиття заходів забезпечення позову. За наведеного Верховним Судом зроблено висновок про те, що невиконання оскаржуваних рішень ДАБІ до ухвалення рішення в адміністративній справі і можливий штраф за таке невиконання не є свідченням очевидної небезпеки та ймовірності істотного ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду. Також Суд виходив й з того, що застосування таких заходів забезпечення позову, як зупинення дії припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил та припису про зупинення підготовчих та будівельних робіт до вирішення спору по суті, фактично надає можливість підрядникам безперешкодно, без жодних обмежень, продовжувати будівництво об`єкта, не зважаючи на встановлені відповідачем під час позапланового заходу державного нагляду (контролю) порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.
		У справі №826/9263/17 предметом позову було визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно й зобов`язання відповідача розблокувати такий доступ. Саме в контексті змісту заявлених позовних вимог Верховний Суд, роблячи висновки про відсутність підстав для забезпечення цього позову шляхом зупинення дії цього наказу у постанові від 19 червня 2018 року вказав на те, що вжиття таких заходів може вважатися вирішенням спору, оскільки приватний нотаріус і в подальшому здійснює діяльність у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, незважаючи на те, що  оскаржуваний наказ, було винесено саме з підстав наявних порушень нотаріусом при вчиненні дій у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, що може в подальшому зашкодити правам третіх осіб. Водночас матеріалами справи не підтверджено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, як і відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
		Отже, висновки у наведених скаржником справах зроблені Верховним Судом виходячи з конкретного способу забезпечення позову у межах окремого спору та предмету його розгляду та не свідчать, що висновки судів попередніх інстанцій при вирішенні питання забезпечення позову у цій справі не відповідають усталеному правозастосуванню норм статей 150, 151 КАС України.
		Щодо тверджень скаржника про те, що заходи забезпечення позову не мають зобов`язувати податковий орган до вчинення жодних активний дій у зв`язку із забезпеченням позову у цій справі, то Суд звертає увагу на те, що ГУ ДПС у Волинській області було подано до Волинського окружного адміністративного суду заяву про роз`яснення ухвали про забезпечення позову від 12 грудня 2022 року, за результатом розгляду доводів якої судом постановлено ухвалу про роз`яснення судового рішення від 21 грудня 2022 року, згідно з якою ухвалу про забезпечення позову у цій справі роз`яснено таким чином: «Державній податковій службі України та Головному управлінню ДПС у Волинській області не потрібно вчиняти жодних дій на виконання вказаної ухвали.».
		Отже, аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів, що не узгоджується з приписами статті 341 КАС України, а доводи про порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження під час касаційного розгляду.
		2.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).
		Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 345, 350, 355, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2023 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.       
		 
		Суддя-доповідач                                                                      Н.Є. Блажівська
		 
		Судді                                                                                          О.В. Білоус 
		 
		                                                                                          І.Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...