Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 337/3725/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; факту смерті, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2023.
Дата набрання законної сили: 26.04.2023
Номер судового провадження: 61-1746ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		                                                                                 
		Постанова
		Іменем України
		 
		26 квітня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 337/3725/22
		 
		 
		провадження № 61-1746св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - Хортицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника  
		ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2022 року у складі судді Котляр А. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2023 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст заявлених вимог
		 
		08 листопада 2022 року  ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
		 
		Заява мотивована тим, що батько заявниці - ОСОБА_3 помер на тимчасово окупованій території України у с. Шелюги Мелітопольського р-ну Запорізької обл. Якимівська селищна адміністрація Мелітопольського району видала свідоцтво про смерть ОСОБА_3 . Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, який може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті.
		 
		За таких обставин ОСОБА_1 просила встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Шелюги Мелітопольського р-ну Запорізької обл., 
		Україна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Шелюги Якимівського р-ну, Запорізької обл. 
		 
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		 
		Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 
		2022 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2023 року, заяву залишено без задоволення.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що надана заявником копія «свидетельства о смерти» відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсною та не створює правових наслідків і не може бути належним доказом у судовому розгляді.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		02 лютого 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слєсарь О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що лікарські документи про смерть ОСОБА_3 , що видані на території, на якій органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, є недійсними і не створюють правових наслідків, що зумовило неможливість реєстрації його смерті у встановленому законом порядку, і усунення цього порушення іншим шляхом, ніж судовим, не є можливим. Заявник не має можливості отримати медичний документ, що може бути прийнятий відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Заявник зазначає, що можливість збору доказів смерті особи на окупованій території може бути істотно обмежена, тоді як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», за якими документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Хортицького районного суду м. Запоріжжя.
		 
		13 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права 
		у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Частинами третьою - четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		 
		Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.
		 
		Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 
		08 серпня 2006 року № 545.
		 
		Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.
		 
		Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану 
		в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; 
		г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом 
		з лікарським свідоцтвом про смерть.
		 
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		 
		Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
		 
		ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305 - 309 ЦПК України).
		 
		Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
		 
		Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).
		 
		У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та 
		з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша - друга статті 318 ЦПК України).
		 
		Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях»розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.
		 
		Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан встановлено із 
		05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на території України, цей спрощений порядок розширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України (як мінімум до закінчення воєнного стану). Здебільшого такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.
		 
		Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
		 
		Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: 
		письмові докази; 
		речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; 
		висновки експертів; 
		копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; 
		пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник;
		довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців);
		заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі 
		в обставинах, що загрожували їй смертю.
		 
		Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
		 
		Частинами першою, другою статті 294 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного 
		і об`єктивного з`ясування обставин справи.
		 
		З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
		 
		Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав 
		і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, 
		є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
		 
		Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, 
		є частиною національного законодавства України.
		 
		Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.
		 
		Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 
		1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними 
		і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
		 
		У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
		 
		При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; 
		і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі 
		й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються 
		у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто 
		є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
		 
		Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
		 
		Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі 
		№ 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22.
		 
		Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Проте держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
		 
		Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника. Рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні норм процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі 
		з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України. 
		 
		Крім того, відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		 
		Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що надана заявником копія «свидетельства о смерти» відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсною та не створює правових наслідків 
		і не може бути належним доказом у судовому розгляді, не надав належної оцінки доводам заявника та не врахував можливість надання заявником інших доказів на підтвердження факту смерті її батька.
		 
		Суд касаційної інстанції немає права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, 
		у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв`язку 
		з чим не може ухвалити власне рішення.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню 
		з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська    Судді: А. Ю. Зайцев     Є. В. Коротенко     В. М. Коротун     М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...