Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/365/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи, що виникають із сімейних правовідносин, з них:; про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2023.
Дата набрання законної сили: 27.04.2023
Номер судового провадження: 61-12632ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		27 квітня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 369/365/22
		провадження № 61-12632св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 січня 2022 року у складі судді Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
		Історія справи
		Короткий зміст заяви
		У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про видачу обмежувального припису. 
		Заявамотивована тим, що  ОСОБА_1  є законним представником дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 29 листопада 2021 року заявник звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 . Діти на сьогоднішній день постійно проживають з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . 04 жовтня 2021 року заявник попросила ОСОБА_2 з`їхати з квартири у зв`язку з постійними зрадами чоловіка, останній покинув спільне місце проживання, але продовжує в ночі час від часу, коли всі сплять, навідуватись до квартири. 10 листопада 2021 року спільна донька сторін - ОСОБА_4 повідомила бабусі «секрет» про те, що тато «гладить її статеві органи». Заявниця та її батьки 19 листопада 2021 року звернулися до дитячого психолога та отримали відповідний висновок про те, що батько ОСОБА_2 вчиняв розбещення шестирічної дитини ОСОБА_4 , надано відповідні рекомендації по корекції психологічного стану дитини та рекомендовано звернутись до правоохоронних органів. З метою отримання висновку іншого спеціаліста в галузі дитячої психології заявник звернулася до клініки « Медіком », де 30 листопада 2021 року отримала висновок про виявлені ознаки сексуального розбещення з боку батька відносно доньки - ОСОБА_4 . 08 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Національної поліції в Київській області Чайківського відділення поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 156 КК України. Всупереч поданій заяві представники правоохоронних органів зареєстрували в Єдиному реєстрі досудових розслідувань заяву щодо вчиненого правопорушення, передбаченого статтею 301-1 КК України, жодних обмежувальних заходів відносно кривдника не було застосовано. На разі дитина тимчасово проживає разом з бабусею та стоїть разом з матір`ю на відповідному обліку в спеціалізованому центрі соціальної служби. Таким чином, заявник вважає, що вона та двоє її дітей є особами, які зазнали і зазнають постійного домашнього насильства.
		ОСОБА_1 просила:
		видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк 6 місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:
		заборонити перебувати за адресою: АДРЕСА_1 , на строк 6 місяців;
		заборонити наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітнім сином ОСОБА_5 , в тому числі до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де проживають батьки ОСОБА_1 та сама вона проводить там багато часу з малолітніми дітьми на строк 6 місяців;
		заборонити спілкування з малолітньої донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 6 місяців;
		заборонити наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до місця роботи ОСОБА_1 та інших місць частого її відвідування, на строк 6 місяців; 
		заборонити наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до дитячої школи та інших місць частого відвідування та перебування спільних малолітніх дітей, на строк 6 місяців; 
		заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , малолітню доньку ОСОБА_4 та малолітнього сина ОСОБА_5 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними, на строк 6 місяців;
		заборони вести листування, телефонні перемовини з ОСОБА_1 , малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітнім сином ОСОБА_5 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, на строк 6 місяців.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 січня 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задоволено повністю. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , встановлено заходи тимчасового обмеження прав та покладено на нього обов`язки відповідно до поданої ОСОБА_1 заяви.Встановлено строк дії обмежувального припису шість місяців.
		Судові рішення мотивовані тим, що з урахуванням наданих заявником та заінтересованою особою доказів, її пояснення у судовому засіданні, з огляду на встановлені судом обставини та наявні реальні ризики щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 , існують обґрунтовані ризики вчинення заінтересованою особою домашнього насильства щодо заявника та її малолітньої дитини ОСОБА_4 . Наявність у ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності та застосування до нього заборони перебувати за вказаною адресою, не порушує його прав власності на житло, оскільки ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає, а питання щодо речових прав на квартиру не є предметом розгляду заяви про видачу обмежувального припису. Надані заявником висновок Центру психологічної допомоги «Рівновага» № 220/21 від 19 листопада 2021 року та висновок лікаря Медичного центру «Медіком» від 30 листопада 2021 року, якими рекомендовано обмеження спілкування батька з дитиною, не спростовані ОСОБА_2 належними та допустимими доказами. Невжиття правоохоронними органами термінового заборонного припису не може свідчити про відсутність реальних підстав для його застосування, в той час як рішення про відмову у застосуванні термінового заборонного припису стосовно кривдника суду не надано.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У грудні 2022 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний Суд» подав касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_3 , в якій просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
		            суд апеляційної інстанції не врахував практику застосування Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» щодо наявності кримінального провадження як обставину, яка зумовила необхідність застосування обмежувального припису. В постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 159/5880/18 Верховний Суд дійшов висновку, що наявність кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за зверненням заявника, не є доказом вини особи у вчиненні кримінального правопорушення. У постановах № 640/23804/18, 756/11732/18, 755/5273/19, 336/5627/19, 635/4854/19-ц, 761/49109/19, 165/3472/21, 201/5512/20 Верховний Суд зробив висновок, що саме по собі звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення домашнього насильства;
		            спір між сторонами про поділ майна подружжя не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису - постанова Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19. Суд апеляційної інстанції не врахував, що між заявницею та заінтересованою особою існують цивільні спори щодо поділу спільного майна подружжя.
		Позиція інших учасників справи 
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_7 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року залишити без змін.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
		в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не посилався на правові висновки Верховного Суду, не просив їх застосувати, а відтак апеляційний суд прийняв постанову в межах доводів апеляційної скарги;
		висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 був застосований судом апеляційної інстанції, про що свідчить текст постанови;
		в інших справах, розглянутих Верховним Судом, на які посилається ОСОБА_2 в касаційній скарзі, суди в сукупності з іншими доказами не встановили випадків домашнього насильства;
		розглядаючи цю справу суди з урахуванням висновків Верховного Суду, встановили форму домашнього насильства - сексуальне насильство відносно малолітньої дитини;
		доводи касаційної скарги в тій частині, що особа не набула статусу кривдника, оскільки не була притягнута до відповідальності за вчинення домашнього насильства не обґрунтовані, оскільки сам факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у в становленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника (постанова Верховного Суду від 19 травня 2020 року № 404/5203/19);
		доводи касаційної скарги в частині, що застосування заходів обмежувального припису є механізмом вирішення спору щодо поділу спільного майна є надуманими та безпідставним, оскільки 26 грудня 2022 року було ухвалено рішення у справі про поділ спільного майна подружжя, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частку квартири;
		щодо тимчасового обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом установлення обмежувального припису Верховний Суд в постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 дійшов висновку про те, що це є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
		Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 369/365/22, витребувано справу з суду першої інстанції.
		У березні 2023 року матеріали цивільної справи № 369/365/22 надійшли до Верховного Суду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження(частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 18 січня 2023 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 159/5880/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19, від 02 вересня 2020 року у справі               № 635/4854/19-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 26 травня 2022 року у справі № 165/3472/21, від 12 жовтня 2021 року у справі № 201/5512/20, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19.
		Фактичні обставини
		Суди встановили,що 02 червня 2012 року відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис № 592.
		ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої ОСОБА_4 .
		ОСОБА_1 та її батьки 19 листопада 2021 року звернулися до дитячого психолога та отримали відповідний висновок про те, що батько ОСОБА_2 вчиняв розбещення шестирічної дитини ОСОБА_4 , надано відповідні рекомендації по корекції психологічного стану дитини та рекомендовано звернутись до правоохоронних органів.
		З метою отримати висновок вже іншого спеціаліста в галузі дитячої психології ОСОБА_1 звернулася до клініки «Медіком» і 30 листопада 2021 року отримала висновок про виявлені ознаки сексуального розбещення з боку батька відносно доньки - ОСОБА_4 .
		29 листопада 2021 року ОСОБА_4 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , укладеного 02 червня 2012 року. Також до Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4 подано позов до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
		08 грудня 2021 року ОСОБА_4 звернулась до Чайківського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 156 КК України.
		Представники правоохоронних органів зареєстрували в Єдиному реєстрі досудових розслідувань заяву щодо вчиненого правопорушення, передбаченого статтею 301-1 КК України, жодних обмежувальних заходів відносно кривдника не було застосовано.
		ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
		Малолітня дитина ОСОБА_4 тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_3 з батьками ОСОБА_1 ; ОСОБА_1 та малолітній син ОСОБА_5 проживають за адресою:  АДРЕСА_1 , у зв`язку з необхідністю проведення реабілітаційних процедур малолітнього сина, заінтересована особа проживає окремо ( АДРЕСА_4 ).
		Позиція Верховного Суду
		У частині першій та другій статті 2 ЦПК Українизакріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України«Про запобігання та протидію домашньому насильству», батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України«Про запобігання та протидію домашньому насильству». 
		Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
		Відповідно до пунктів 3, 6, 8, 15 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIIIдомашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Законудо спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
		У частині другій статті 26 Закону № 2229-VIIIпередбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
		1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
		2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
		3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
		4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
		5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
		6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
		Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIIIрішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
		У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIIIвизначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
		Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349св22) зазначено, що: 
		«Справи про домашнє насильство неодноразово були предметом розгляду Верховного Суду. У справі № 404/5203/19 Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2020 року, підтримуючи висновки судів попередніх інстанцій, зазначив, що доводи заінтересованої особи відносно того, що він не набув статусу «кривдника», оскільки не притягувався до відповідальності за вчинення домашнього насильства, попри наявні факти звернень до правоохоронних органів з заявами про вчинення насильства у сім`ї, зареєстрованих у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР), не є обґрунтованими, оскільки сам по собі факт того, що особа не притягалась до юридичної відповідальності, не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.
		[…]
		Відповідно до преамбули Закону про запобігання домашньому насильству його мета саме у запобіганні та протидії домашньому насильству. При цьому важливою є і встановлена послідовність двох зазначених завдань. Обмежувальний припис визначений у цьому законі як один з інструментів досягнення відповідних завдань. Його реалізація передбачена як в межах ЦПК України (частина восьма статті 26 цього Закону), так і в межах КПК України (частина десята статті 26 цього Закону). Обмежувальний припис, передбачений КПК України є інструментом додаткового захисту постраждалого учасника кримінального провадження, завдання якого відповідно до статті 2 КПК України є значно ширшими, а кінцева мета - не тимчасовий захід перестороги, а вирішення питання відповідальності винної особи. Тобто в межах кримінального провадження обмежувальний припис визначений лише як супутній інструмент захисту права - кінцевим завданням судового процесу, в межах якого він може бути застосований, є покарання винної особи. Метою ж реалізації обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення. Це відповідає висновку, зробленому Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19.
		[…] стаття 194 КПК України та стаття 91-1 КК України не виключають за своїм змістом застосування частини восьмої статті 26 Закону про запобігання домашньому насильству, тому застосування інституту обмежуючого припису не може бути обмежене межами кримінального провадження, КК України та КПК України. Тобто, постраждала особа може ініціювати застосування цього інструмента в одній з юрисдикцій на свій власний розсуд. Якщо обмежувальний припис не застосований в межах кримінального провадження, то він може бути застосований в межах ЦПК України як тимчасовий захід, який виконує захисну та запобіжну функцію. Доказування в обох випадках має відбуватись відповідно до вимог профільного процесуального кодексу.
		[…] У випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення». 
		У справі, що переглядається, суди зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для застосування обмежувального припису як тимчасового заходу на підставі встановлених обставин справи та наявних доказів, а також наявних обґрунтованих ризиків вчинення заінтересованою особою домашнього насильства щодо заявника та її малолітньої дитини ОСОБА_4 , у результаті чого ухвалили обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
		Посилання  ОСОБА_2  на постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 159/5880/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 26 травня 2022 року у справі № 165/3472/21, від 12 жовтня 2021 року у справі № 201/5512/20, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, суд відхиляє, оскільки фактичні обставини справи у цій справі та фактичні обставини у постановах, на які посилається ОСОБА_2 , є різними.
		Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349св22) зазначив, що: «Висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 про те, що лише сам факт звернення до компетентних органів з заявою про вчинення домашнього насильства та відкриття кримінального провадження з цього питання не означають доведеність вчинення домашнього насильства є обґрунтованим відповідно до умов доведення винуватості особи, передбачених КПК України. Однак помилковим є тлумачення цього висновку з тієї точки зору, що лише наявність повідомлення підозри у факті вчинення домашнього насильства як кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акту або вирок кримінального суду є єдиними належними доказами вчинення домашнього насильства у вирішенні питання застосування обмежувального припису в межах ЦПК України. Сама по собі відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватись цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису (що було зроблено у справі № 753/23624/18 відповідно до постанови від 27 листопада 2019 року). Саме це мав на увазі Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19. У зазначених справах суди встановлювали конкретні обставини справ та досліджували конкретні докази, надаючи їм оцінку. Вказані результати досудового розслідування у кримінальному провадженні або безпосереднього розгляду кримінальної справи судом, чи їх відсутність розглядались як додатковий аргумент обґрунтування їх висновків щодо наявності чи відсутності підстав для застосування обмежуючого припису».
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що між заявником та заінтересованою особою існують цивільні спори щодо поділу спільного майна подружжя, заява про видачу обмежувального припису є лише способом вирішення питання про усунення заінтересованої особи від користування спірним майном колегія суддів відхиляє, оскільки відсутні обставини, які б свідчили, що застосування вказаних заявником заходів обмежувального припису вплине на розгляд питання поділу спільного майна подружжя.
		Твердження ОСОБА_2 про те, що заява про видачу обмежувального припису є лише способом вирішення питання про усунення заінтересованої особи від користування спірним майном є безпідставними, оскільки життя та здоров`я, недоторканність і безпека заявника та її малолітньої дитини ОСОБА_4 , як найвища соціальна цінність переважають над правом заінтересованої особи на її житло, а тому допускається його обмеження, оскільки втручання держави у це право через механізм обмежувального припису є виправданим, якщо суд встановив підстави для застосування цього обмежувального припису (пункт 73 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349св22)).
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не встановила.
		Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349св22), доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                              І. О. Дундар
		 
		Н. О. Антоненко
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...