Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 459/2988/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.05.2023.
Дата набрання законної сили: 26.04.2023
Номер судового провадження: 61-7539ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		                                                                   
		                                                                   
		Постанова
		Іменем України
		 
		26 квітня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 459/2988/19
		 
		 
		провадження № 61-7539св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
		суб?єкт оскарження - державний виконавець Червоноградського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),
		заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 рокуу складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2021 року  ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії та постанову державного виконавця Червоноградського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі -Червоноградський ВДВС).
		 
		Скарга мотивована тим, що постановою Львівського апеляційного суду від 
		19 травня 2020 року, з урахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 
		01 вересня 2020 року про виправлення описки, стягнено з ОСОБА_2 на її користь аліменти на час навчання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів доходу боржника щомісяця, починаючи з 22 жовтня 2019 року і до закінчення сином навчання 
		у Львівському державному університеті внутрішніх справ, але не довше ніж до досягнення ним двадцятитрьохрічного віку. 
		 
		28 вересня 2020 року Червоноградський міський суд Львівської області видав виконавчий лист № 459/2988/19, який пред`явлено до виконання 
		у Червоноградський ВДВС, де 05 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження. 
		 
		Постановою від 25 листопада 2021 року вказане виконавче провадження закінчено на підставі пункту 9 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», а саме в результаті фактичного виконання рішення суду в повному обсязі.
		 
		Заявниця зазначала, що з такою постановою не згодна, оскільки син закінчив 
		4 курси бакалаврату та продовжує навчання у Львівському державному університеті внутрішніх справ, яке буде тривати до лютого 2023 року, 
		а 23 роки йому виповниться 04 лютого 2023 року. 
		 
		Вказала, що державний виконавець на час винесення спірної постанови не звертався із запитом до університету з приводу встановлення інформації, чи продовжує син навчання. Тому вважала, що рішення суду про стягнення 
		з боржника аліментів на час навчання сина має виконуватись і надалі. На її думку, дії державного виконавця щодо передчасного закінчення виконавчого провадження є протиправними.
		 
		ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії державного виконавця Червоноградського ВДВС щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 25 листопада 2021 року № НОМЕР_1 та скасувати дану постанову, зобов`язати державного виконавця Червоноградського ВДВС поновити виконавче провадження.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 25 січня 
		2022 року скаргу задоволено.
		 
		Визнано неправомірними дії державного виконавця Червоноградського ВДВС щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 
		25 листопада 2021 року № НОМЕР_1 та скасовано її.
		 
		Зобов`язано державного виконавця Червоноградського ВДВС поновити виконавче провадження за виконавчим листом № 459/2988/19, виданим 
		28 вересня 2020 року.
		 
		Ухвала суду мотивована тим, що станом на час винесення спірної постанови про закінчення виконавчого провадження від 25 листопада 2021 року син сторін, ОСОБА_3 , продовжував навчання у Львівському державному університеті внутрішніх справ та не досягнув двадцятитрьохрічного віку. Рішення суду про стягнення аліментів на час навчання не було виконане 
		у повному обсязі. Державний виконавець не вчинив усіх необхідних дій для перевірки фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно 
		з виконавчим документом.
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено.
		 
		Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 січня 
		2022 року скасовано та винесено нову постанову про відмову в задоволенні скарги.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що син сторін, ОСОБА_3 , закінчив навчання 25 червня 2021 року, а тому державний виконавець правомірно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому суд вказав, що в даному випадку мав місце новий вступ 
		ОСОБА_3 29 жовтня 2021 року на 1 курс того ж навчального закладу, що не було тією обставиною, за якою ухвалювалось рішення про стягнення аліментів.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		06 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року та залишити в силі ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 січня 2022 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що вступ ОСОБА_3 29 жовтня 
		2021 року для продовження навчання за освітнім рівнем «магістр» після закінчення навчання за освітнім рівнем «бакалавр» не свідчить про закінчення ним навчання. Заявниця вказує, що оскаржувана постанова державного виконавця винесена під час навчання ОСОБА_3 .
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Червоноградського міського суду Львівської області.
		 
		08 листопада 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
		 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права 
		у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, 
		з урахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 01 вересня 
		2020 року про виправлення описки, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на час навчання сина, ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів доходу боржника щомісяця, починаючи від дня пред`явлення позову - 22 жовтня 2019 року 
		і до закінчення ОСОБА_3 навчання у Львівському державному університеті внутрішніх справ, але не довше ніж до досягнення ним двадцятитрьохрічного віку.
		 
		На підставі цього рішення 28 вересня 2020 року суд видав виконавчий лист, який пред`явлено до виконання у Червоноградський ВДВС та було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
		 
		Згідно з відповіддю ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 28 липня 2021 року № 46/1847 ОСОБА_3 30 червня 2021 року було відраховано з числа здобувачів вищої освіти Інституту управління психології та безпеки Львівського державного університету внутрішніх справ у зв`язку із завершенням навчання за освітньо-професійною програмою 
		053 «Психоглогія» згідно з наказом ЛьвДУВС від 25 червня 2021 року 
		№ 547 о/с «Про завершення навчання».
		 
		Постановою державного виконавця від 25 листопада 2021 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» в результаті фактичного виконання рішення суду в повному обсязі.
		 
		Згідно з довідкою від 08 грудня 2021 року № 3357 ОСОБА_3 у 2021 році вступив до Львівського державного університету внутрішніх справ 
		і навчається на 1 курсі Інституту управління, психології та безпеки (денна форма навчання, за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб), термін закінчення закладу вищої освіти - лютий 2023 рік.
		 
		Згідно з довідкою університету від 17 січня 2022 року № 46/028/22 
		ОСОБА_3 є студентом 1 курсу денної форми навчання Інституту управління, психології та безпеки Львівського державного університету внутрішніх справ за спеціальністю 053 «Психологія», освітнього ступеня «магістр». Зарахований на навчання наказом від 29 жовтня 2021 року № 856. Термін закінчення навчального закладу - лютий 2023 року.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
		 
		Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		 
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		 
		Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд. 
		 
		Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які 
		у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
		 
		Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними 
		і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
		 
		Таким чином, у разі встановлення обґрунтованості скарги судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а й на поновлення порушеного права заявника.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених 
		у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень 
		і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання 
		і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).
		 
		Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
		 
		Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними 23 років.
		 
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню в разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (посилаючись саме на цю підставу заявник звернувся до суду зі скаргою у цій справі).
		 
		У цій справі суди встановили, що постановою Львівського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, з урахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року про виправлення описки, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на час навчання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів доходу боржника щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову - 22 жовтня 2019 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання, але не довше, ніж до досягнення ним двадцятитрьохрічного віку.
		 
		30 червня 2021 року ОСОБА_3 відраховано з числа здобувачів вищої освіти Інституту управління психології та безпеки Львівського державного університету внутрішніх справ у зв?язку із завершенням навчання за освітньо-професійною програмою 053 «Психологія» згідно наказом університету від 
		25 червня 2021 року № 547 о/с «Про завершення навчання».
		 
		Згідно з довідкою університету від 17 січня 2022 року № 46/028/22 
		ОСОБА_3 є студентом 1 курсу денної форми навчання Інституту управління, психології та безпеки Львівського державного університету внутрішніх справ за спеціальністю 053 «Психологія», освітнього ступеня «магістр». Зарахований на навчання наказом від 29 жовтня 2021 року № 856. Термін закінчення навчального закладу - лютий 2023 року.
		 
		Оскаржувана постанова державного виконавця винесена 25 листопада 
		2021 року.
		 
		Тобто, на час винесення державним виконавцем постанови від 25 листопада 2021 року про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_3 є таким, що продовжує навчання, а тому 
		у державного виконавця не було підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження у зв?язку з виконанням рішення суду.
		 
		Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 01 грудня 
		2021 року у справі № 753/20347/20 (провадження № 61-9584св21).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2023 року у справі № 752/20152/16-ц (провадження № 61-19405сво21) зроблено висновок про те, що аналіз змісту частини другої статті 199 СК України дає підстави для висновку, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, зокрема коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, 
		а також звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури. Правило частини другої статті 199 СК України виключно передбачає припинення права повнолітньої дитини на утримання у разі припинення нею навчання, тобто закінчення або відрахування з навчання у навчальному закладі. Законодавець не передбачив винятку з правила частини першої статті 199 СК України, яка, зокрема не містить застереження про те, що канікулярний період, період вступу до вищого навчального закладу для здобуття вищого рівня освіти не входять до періоду нарахування та сплати аліментів одним із батьків на користь повнолітньої дитини.
		 
		Завершення повнолітньою дочкою/сином, до досягнення ними 23 років, навчання на певному освітньому рівні та:
		 
		1) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу на наступний рівень освіти; або
		 
		2) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу для здобуття освіти на наступному рівні чи за іншою спеціальністю,
		 
		незалежно від того, чи відбувається це в тому самому або у різних закладах освіти, не свідчить про припинення навчання та, відповідно, саме по собі не 
		є підставою для припинення права на утримання (аліменти).
		 
		Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на час винесення спірної постанови про закінчення виконавчого провадження від 25 листопада 2021 року син сторін, 
		ОСОБА_3 , продовжував навчання у Львівському державному університеті внутрішніх справ та не досягнув двадцятитрьохрічного віку. Рішення суду про стягнення аліментів на час навчання не було виконане у повному обсязі. Державний виконавець не вчинив усіх необхідних дій для перевірки фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо 
		в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги.
		 
		Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційний суд допустив помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції, судові витрати, понесені ОСОБА_1 за подання касаційної скарги, у розмірі 496,20 грн слід стягнути з Червоноградського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на її користь.
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 рокускасувати, ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 січня 
		2022 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з Червоноградського відділу державної виконавчої служби 
		у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 496,20 грн судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська        Судді: А. Ю. Зайцев         Є. В. Коротенко         В. М. Коротун         М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...