Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/8109/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 28.04.2023. Зареєстровано: 01.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2023.
Дата набрання законної сили: 30.05.2023
Номер судового провадження: 1-кп/201/46/2023
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022050000000665

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		                        Справа № 201/8109/22
		Провадження № 1-кп/201/46/2023
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 квітня 2023 року                                    м. Дніпро 
		Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі спеціального судового провадження в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022050000000665 від 02.08.2022 року, по обвинуваченню:
		 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Маріуполя Донецької області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, 
		 
		В судовому засіданні приймали участь:
		прокурор                         ОСОБА_4 
		захисник                         ОСОБА_5 (відеоконференцзв`язок)
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Формулювання обвинувачення, яке пред`явлене і визнане судом доведеним
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
		Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року №2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року №2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
		Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
		Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які с додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус,
		Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_3 .
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № З-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891- VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою
		створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення, у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 2! березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України 
		№ 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно- правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання п анексії.
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану продовжено Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, № 259/22 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 - востаннє з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.
		Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
		Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
		Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
		Зокрема, починаючи з 20.05.2022 до цього часу, Російською Федерацією тимчасово окуповано територію м. Маріуполя Донецької області
		Представниками Російської Федерації на тимчасово окупованій території м. Маріуполя Донецької області було створено підпорядковану, керовану та фінансовану Російською Федерацією окупаційну адміністрацію, в яку входили органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України. 
		При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів узурпували виконання владних функцій держави на тимчасово окупованій території м. Маріуполя Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі із числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу Російської Федерації.
		У травні 2022 представниками держави-агресора на тимчасово окупованій території м. Маріуполя Донецької області, серед іншого, організовано роботу не передбаченої законодавством України так званої «городской администрации города Мариуполя Донецкой народной республики», на яку незаконно покладено здійснення функції, властивих міській раді України. 
		Так, у громадянина України ОСОБА_3 , з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу Російської Федерації, будучи обізнаним про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України, невизнання РФ поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані її території, виник умисел на співпрацю з представниками держави агресора. 
		У липні 2022 року, але не пізніше 27.07.2022 (більш точна дата не встановлена), громадянин України ОСОБА_3 , перебуваючи на тимчасово окупованій території - в м. Маріуполь Донецької області, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, надав згоду і добровільно був призначений на посаду так званого «начальника отдела по вопросам молодежной политики администрации г. Мариуполя Донецкой народной республики», створеної на тимчасово окупованій території окупаційною адміністрацією Російської Федерації. 
		На ОСОБА_3 як на так званого «начальника отдела по вопросам молодежной политики администрации г. Мариуполя Донецкой народной республики», було покладено обов`язки щодо забезпечення та реалізації державної молодіжної політики так званої донецької народної республіки та патріотичного виховання дітей та молоді на території так званої донецької народної республіки та виконання програм, організація та проведення заходів, спрямованих на забезпечення соціального та правового захисту молоді та військово-патріотичне виховання дітей та молоді.
		Отже, громадянин України ОСОБА_3 у період часу з липня 2022 року, але не пізніше 27.07.2022 (більш точна дата не встановлена), до теперішнього часу, перебуваючи на вказаній посаді, виконує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації російської федерації, а саме а так званій «администрации города Мариуполя Донецкой народной республики» в окупованому м. Маріуполі Донецької області, за адресою: Донецька область, Центральний район, проспект Металургів, 84-Б.
		Дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
		 
		Позиція обвинуваченого
		Відповідно ст. 129 Конституції України, ст. 7 КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.
		Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, знає про розпочате щодо нього кримінальне провадження і протягом тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, ухвалою суду від 27.01.2023 року прийнято рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно вказаного вище обвинувального акту (т. 1 а.с. 78) та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченого. 
		У зв`язку з цим обвинувачений ОСОБА_3 не був допитаний судом в якості обвинуваченого по суті пред`явленого йому обвинувачення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).
		Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Обвинувачений ОСОБА_3 , будучи обізнаним, що стосовно нього розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру та обвинувальний акт спрямовано до суду, у судові засідання не з`явився, незважаючи на судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур`єр» (т. 1 а.с. 52, 72, 95), на сайті суду (т. 1 а.с. 54, 85) та на сайті Офісу Генерального прокурора (т. 1 а.с. 76, 86-88).
		 
		Докази, які досліджені судом
		Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Винуватість обвинуваченого  ОСОБА_3  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України підтверджується наступними дослідженими та перевіреними під час судового слідства доказами, а саме:
		- витягом з ЄРДР по к/п №12022050000000665 від 02.08.2022 року (т. 1 а.с. 99), який підтверджує факт внесення відомостей до ЄРДР та початок проведення досудового розслідування з відповідною правовою кваліфікацією кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 99); Підставою для внесення відомостей до ЄРДР став рапорт ДСР в Донецькій області щодо неправомірних дій з боку громадянина України ОСОБА_3 , які полягали у тому, що останній згідно даних інтернет ресурсу в телеграм-каналі « Новий Маріуполь », опублікованих 27.07.2022 року, обійняв посаду т.в. начальника відділу по питанням молодіжної політики адміністрації м. Маріуполя, який, згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 року (зі змінами в редакції № 92 від 14.05.2022 року), перебуває в тимчасовій окупації;
		- протоколом огляду від 05.08.2022 року (т. 1 а.с. 113-121), складеним старшим слідчим в ОВС відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Донецькій області, згідно якого оглянуто інформацію у месенджері «Телеграм», а саме на каналі з назвою « Новый Мариуполь », який розміщений за посиланням: http://t.me/nmrpl . При огляді виявлено відеозображення від 27.07.2022 під назвою « Единые » в Мариуполе (відеосюжет телеграм канал « НМ ») за посиланням https://t.me/nmrpl/1636 . При відкритті вказаного відеозображення встановлено, що з 21 секунди на ньому зображений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зустрічається у так званому центрі «Единой России», тимчасово окупованого м. Маріуполя Донецької області із заступником голови Державної Думи Федерального зібрання РФ ОСОБА_6 . Також на зазначеному відеозображенні ОСОБА_3 зазначений як начальник відділу по питанням молодіжної політики адміністрації м. Маріуполя та розповідає, що вони разом з їх колегами та друзями з Росії налагоджують відносини з організаціями Російської Федерації. В протоколі маються скріншоти екрану з зображенням особи, яка підписана як «ОСОБА_8, начальник отдела по вопросам молодежной политики Администрации города Мариуполя», датовані 27.07.2022. Сторінки телеграм-каналу заархівовано і збережено на DVD-R диск, який є додатком до протоколу огляду (т. 1 а.с. 121);
		- протоколом огляду від 27.09.2022 року (т. 1 а.с. 122 - 132), складеним прокурором Лівобережної окружної прокуратури в Донецькій області, згідно якого оглянуто публікацію з назвою « ДНР: в Маріуполе и Волновахе прошли празднования Дня Государственного флага России », яка розміщена 22.08.2022 о 20 годині 02 хвилині на сайті «RUPTLY» за посиланням : ІНФОРМАЦІЯ_4 . На вказаній сторінці містяться публікації з сайту « RUPTLY » з назвою « ДНР: В Мариуполе и Волновахе прошли празднования Дня Государственного флага Росии ». З метою збереження отриманих даних та недопущення видалення інформації з мережі Інтернет здійснено повне збереження Web-сторінки за допомогою браузера « ОСОБА_7 » на робочому столі комп`ютера у папці з назвою « RUPTLY ». З метою збереження отриманих даних та недопущення видалення інформації з мережі Інтернет здійснено архівацію вказаної публікації за допомогою Інтернет ресурсу «archive.today» за посиланням https://archive.ph . У зазначеній публікації, яка розміщена 22.08.2022 року 20 год. 02 хв. на сайті «RUPTLY» мається відеозапис тривалістю 2 хв. 38 сек. На відеозаписі зафіксовано групу людей, які знаходяться на площі Свободи в м. Маріуполь Донецької області, на перетині проспекту Миру та проспекту Будівельників . На 01:01 хв. на відеозапису з`являється ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, проведений огляд телеграм каналу, який розташований за інтернет адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якому в публікації від 19.09.2022 року мається публікація документу « Штатка администрации города Мариуполя ». При огляді файлу у графі «Начальник Отдела по вопросам молодежной политики», вказаний ОСОБА_8 , номер наказу №35 лс от 28.04.2022. Також проведено огляд публікації з назвою « Указ Главы Донецкой Народной Республики № 108 от 31.03.2022 года | Об администрации города ОСОБА_9 », яка розміщена 31.03.2022 на сайті «http://npa.dnronline.su/» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 На вказаному сайті розміщено так званий указ №108 від 31.03.2022 року так званого «главы народной республики» про створення так званої адміністрації м. Маріуполя. Також проведено огляд Веб-сайту - « Rusprofile » з доменом «http://www.rusprofile.ru/», який відповідно до його змісту є сервісом перевірки та аналізу контрагентів російський організацій. Під час огляду вказаного Веб-сайту за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_6 » виявлена Веб-сторінка, на якій розміщені дані щодо реєстрації в органах російської федерації юридичної особи - « Администрация города Мариуполя », де вказано юридичну адресу т. зв. адміністрації: м. Маріуполь, проспект Металургів, 84-Б ;
		- додатком до протоколу огляду від 27.09.2022 року (т. 1 а.с. 133-166), в якому мається найменування структурного підрозділу адміністрації м. Маріуполя, посада, дата і номер наказу про призначення. Так, ОСОБА_8 зазначений як «Начальник отдела по вопросам молодежной политики», приказ № 35-лс от 28.04.2022 (т. 1 а.с. 138). У зазначеному додатку міститься копія указу «главы донецкой народной республики об администрации города Мариуполя» від 31.03.2022 № 108, підписаного «главою донецкой народной республики» ОСОБА_10 та скріпленого печаткою (т. 1 а.с. 162-163). Крім того, мається скріншот веб-сторінки, на якій розміщені дані щодо реєстрації в органах російської федерації юридичної особи - «Администрация города Мариуполя», де вказано юридичну адресу т. зв. адміністрації: м. Маріуполь, проспект Металургів, 84-Б (т. 1 а.с. 164). Всі документи заархівовано і збережено на DVD-R диск, який є додатком до протоколу огляду (т. 1 а.с. 165-166);
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.08.2022 (т. 1 а.с. 167-168), відповідно до якого свідок ОСОБА_11 впізнав ОСОБА_3 на фото під № 3 за кольором та довжиною волосся, кольором та розрізом очей і формою обличчя і зазначив, що ОСОБА_3 працював на посаді помічника депутата від фракції ОПЗЖ ОСОБА_12 ;
		- протоколом огляду від 11.08.2022 року (т. 1 а.с. 169-172), проведеного за участю свідка ОСОБА_11 , складеного старшим о/у в ОВС УСР у Вінницькій області ДСР НП України, згідно якого оглянуто інформацію, яка знаходиться на DVD-R диску, а саме відеороліку у месенджері «Телеграм» на каналі з назвою « Новый Мариуполь », під назвою « Единые » в Мариуполе (відеосюжет телеграм канал « НМ ») від 27.07.2022 за посиланням https://t.me/nmrpl/1636 . Під час перегляду відеороліка свідок підтвердив, що на ньому дійсно приймає участь ОСОБА_3 , якого він впізнав;
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.08.2022 (т. 1 а.с. 177-178), відповідно до якого свідок ОСОБА_13 впізнав ОСОБА_3 на фото під № 1 за кольором та довжиною волосся, кольором та розрізом очей і формою обличчя і зазначив, що ОСОБА_3 працював на посаді помічника депутата від фракції ОПЗЖ ОСОБА_12 ;
		- протоколом огляду від 11.08.2022 року (т. 1 а.с. 173-176), проведеного за участю свідка ОСОБА_13 , складеного старшим о/у в ОВС УСР у Київській області ДСР НП України, згідно якого оглянуто інформацію, яка знаходиться на DVD-R диску, а саме відеороліку у месенджері «Телеграм» на каналі з назвою « Новый Мариуполь », під назвою « Единые » в Мариуполе (відеосюжет телеграм канал « НМ ») від 27.07.2022 за посиланням https://t.me/nmrpl/1636 . Під час перегляду відеороліка свідок підтвердив, що на ньому дійсно приймає участь ОСОБА_3 , якого він впізнав;
		- показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_11 , який надав суду наступні покази: я є депутатом Маріупольської міської ради. Особисто я з ОСОБА_3 знайомий не був, я його бачив на комісіях і сесіях Маріупольської міської ради, де він був присутній як помічник депутата фракції ОПЗЖ ОСОБА_14 . Остання сесія міської ради була 23.02.2022 року. ОСОБА_3 трохи більшої тілобудови, ніж моя, і має залисину. Я виїхав з м. Маріуполя 24.02.2022 року, коли місто ще не було тимчасово окуповано. Мені не відомо, де був ОСОБА_3 з 24.02.2022, але я навесні 2022 року (дату точно не пам`ятаю) бачив в телеграм каналі « Новий Маріуполь », що ОСОБА_3 обійняв посаду начальника відділу молодіжної політики адміністрації м. Маріуполя в окупаційній владі. Я його точно впізнав. Там було відео і на відео він був підписаний як ОСОБА_3 і зазначена його посада. Наразі я не знаю де перебуває ОСОБА_3 , з ним я не спілкуюсь. Зі мною проводилася слідча дія - пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, де я точно і впевнено впізнав ОСОБА_3 . Також за моєю участю проводився огляд телеграм каналу « Новий Маріуполь ». Я підтверджую, що на фотографіях і відеозаписі, які маються у телеграм каналі « Новий Маріуполь » і зафіксовані в протоколі огляду за моєю участю знаходиться саме ОСОБА_3 ; 
		- показаннями допитаного у судовому засіданні через відеоконференцзв`язок свідка ОСОБА_13 , який надав суду наступні покази: я обвинуваченого ОСОБА_3 часто бачила на сесіях і комісіях Маріупольської міської ради, він був помічником депутата фракції ОПЗЖ ОСОБА_14 , але і одночасно був його охоронцем. Я забезпечувала проведення депутатських комісій в Маріупольській міській раді і бачила на комісіях ОСОБА_3 як помічника депутата ОСОБА_14 . Він має середній зріст, у нього майже немає волосся, на вигляд 30 - 35 років, має середню тілобудову. Я виїхала з м. Маріуполя 14.03.2022 року. Після окупації м. Маріуполя в кінці весни на початку літа 2022 я бачила на різних телеграм каналах ОСОБА_3 , який представлявся, у т.ч. якого представляли, начальником відділу з питань молодіжної політики адміністрації м. Маріуполя, ця посада в окупаційній адміністрації. Він надавав інтерв`ю щодо питань молодіжної політики в окупованому Маріуполі. Зі мною проводилася слідча дія - пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та був проведений огляд телеграм каналу « Новий Маріуполь », де я точно і впевнено впізнала ОСОБА_3 . Я підтверджую, що на фотографіях і відеозаписах, які маються у телеграм каналі « Новий Маріуполь » і зафіксовані в протоколі огляду за моєю участю знаходиться саме ОСОБА_3 . Я його точно впізнала і впевнена в цьому. Де наразі знаходиться ОСОБА_3 я не знаю.
		Судом досліджені документи, які характеризують особу обвинуваченого:
		- довідка № 10-29092022/14210 станом на 29.09.2022 року (т. 1 а.с. 208), відповідно до якої ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягався;
		- довідка КНП КМР «МЦ з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ» від 23.09.2022 року (т.1 а.с. 211), згідно якої ОСОБА_3 до вказаної установи за спеціалізованою наркологічною допомогою не звертався, лікарем наркологом не оглянутий, на обліку не перебуває;
		- довідка КНП «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування» Покровськоїміської ради Донецької області від 26.09.2022 (т. 1 а.с. 212), згідно якої ОСОБА_3 на диспансерному обліку в психіатричному кабінеті вказаної установи не знаходився і не знаходиться.
		 
		Оцінка суду
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження. 
		Так, свідки впізнали ОСОБА_3 як під час проведення слідчої дії - пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та огляду телеграм каналу « Новий Маріуполь », їх показання, надані в суді, були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, - часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
		Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого у інкримінованого йому злочині.
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_3  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, поза розумним сумнівом.
		Виходячи з зазначеного, судом достовірно встановлено, що дії  ОСОБА_3 , який є громадянином України, кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, вірно.
		 
		Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
		Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудним у розумінні  ст. 19 КК України.
		При призначенні покарання, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
		Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
		При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
		Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
		Призначаючи покарання суд виходить із наступного.
		Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України за ступенем тяжкості вчиненого злочину, останній віднесено до категорії тяжкого злочину.
		Обставин, які, відповідно до  ст. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
		Обставин, які, відповідно до  ст. 67 КК України, обтяжують покарання, також не встановлено.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_3 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, проте враховуючи також, що обвинувачений вчинив даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли у сприянні окупаційної влади держави-агресора, з метою його перевиховання та упередження скоєння злочинів в подальшому, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк, встановленому санкцією ч. 5 ст. 111-1 КК України, з додатковим покаранням.
		При цьому, визначаючи розмір призначеного покарання, суд враховує той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 як громадянин України, вчинив тяжкий злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинив цей злочин умисно з прямим умислом, а тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливе без реального відбування покарання.
		Призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.
		При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_3 , не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
		Підстави для застосування положень ст. 75 КК України також відсутні.
		Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
		Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
		Оскільки ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.10.2022 року (справа № 201/7735/22) ОСОБА_3 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити незмінним.
		Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.10.2022 року на майно ОСОБА_3 (справа № 201/7542/22), а саме: на земельну ділянка, загальною площею 0.0639 га, кадастровий номер 1412300000:04:008:0151; на легковий автомобіль ВАЗ 2106 бежевого кольору, 1982 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 VIN. НОМЕР_3 який належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_3 відповідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , з огляду на призначення йому додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, слід залишити незмінним до приведення вироку до виконання в частині конфіскації всього належного йому майна.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
		Процесуальні витрати на залучення експертів відсутні.
		Речові докази по справі відсутні.
		Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -
		 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_3  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна на користь держави, та позбавленням права обіймати посади в органах державної влади? державного управління, місцевого самоврядування, пов`язаних з наданням публічних послуг, виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 15 (п`ятнадцять) років.
		ОСОБА_3  початок строку відбування покарання обраховувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
		ОСОБА_3  залишити незмінним запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
		Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади? державного управління, місцевого самоврядування, пов`язаних з наданням публічних послуг, виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, рахувати з моменту відбуття основного покарання.
		Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11.10.2022 року на майно, яке на праві власності належить  ОСОБА_3  (справа № 201/7542/22), - залишити незмінним до приведення вироку до виконання в частині конфіскації всього належного йому майна на користь держави.
		Витрати на залучення експертів відсутні.
		Речові докази відсутні.
		       Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Суддя                                                                                         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...