Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/223/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2023.
Дата набрання законної сили: 26.04.2023
Номер судового провадження: 61-472ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                                
		 
		26 квітня2023 року 
		м. Київ
		 
		справа 201/223/21
		провадження № 61-472 св 23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідачі: Дніпропетровська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області,
		третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Наумової О. С. від 20 вересня 
		2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В. від 21 грудня 
		2022 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якому просила суд стягнути на її користь з Головного управління Державної Казначейської служби України в Дніпропетровській області моральну шкоду 
		у розмірі 5 000 000,00 грн за рахунок Державного бюджету України шляхом списання вказаної суми з відповідного казначейського рахунку. 
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 05 липня 2014 року її затримано працівниками Дніпровського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області та звинувачено у тому, що 05 липня 2014 року 
		у невстановленому слідством місці, незаконно, з метою подальшого збуту, 
		у невстановленої слідством особи вона придбала особливо небезпечний наркотичний засіб в кількості 50 мл, який у подальшому зберігала під кустовою рослиною у лісосмузі на перехресті просп. 50 років СРСР та Єлизаветинського шосе у м. Дніпродзержинську з метою подальшого збуту.   05 липня 2014 року приблизно о 15 год. 10 хв. вона незаконно збула      ОСОБА_2 11 мл вказаної речовини, отримавши від останнього винагороду в сумі 500 грн.
		Позивач указувала, що 05 липня 2014 року співробітниками міліції біля будинку АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 виявлений та вилучений одноразовий шприц, ємністю 20 мл, заповнений рідиною масою 10,554 г, яка згідно з висновком судової хімічної експертизи від 18 липня 2014 року № 70/10/1522 містив особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонений - «опій ацетильований», маса якого, у перерахунку на суху речовину, становить 0,2491 г.
		Відомості про кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР за 
		№ 12014040790001326 з правовою кваліфікацією за частиною другою 
		статті 307 КК України і в межах цього кримінального провадження 
		05 липня 2014 року її затримано в порядку статті 208 КПК України та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 27 червня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області запобіжний захід 
		у вигляді тримання під вартою змінено на домашній арешт строком на 60 днів.
		Вказувала, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 лютого 2020 року кримінальне провадження № 12014040790001326 закрито у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
		Позивач уважала, що дії Дніпровського РВ ДМУ ГКМВС України у Дніпропетровській області та прокуратури Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області були незаконними та такими, що порушили її права, передбачені Конституцією України, тому відповідно до статті 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вона має право на відшкодування завданої шкоди, так як майже шість років була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності і три роки позбавлена волі.
		У зв`язку з тривалим перебуванням у місцях позбавлення волі отримала ряд захворювань, яких до цього не мала й була здоровою людиною, до лікарів не зверталася, проте на час подання позову мала захворювання на гіпертонічну хворобу II ст., ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, які отримала в результаті позбавлення волі. Крім того, знаходячись в місцях позбавлення волі, перебувала постійно під тиском з боку як правоохоронців, так і ув`язнених, знаходилася в одній переповненій камері з особами, які палили, хоча не мала цієї звички, тому постійно не було чим дихати. 
		При цьому, вказувала, що поновлення її прав вимагає додаткових, раніше непередбачуваних зусиль для організації свого життя. Через тривалий час обмеження волі та втрати здоров`я вона не може знайти роботу з гідною оплатою праці, адже є літньою особою, якій постійно відмовляють у прийнятті на роботу, не запрошуючи на співбесіду. Їй рекомендовано щорічне санаторно-курортне лікування, продукти з високим вмістом вітамінів групи В, відпочинок, заняття спортом, але ці рекомендації вона не може виконувати у зв`язку із браком коштів.
		Ураховуючи вищевикладене,  ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто 
		з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 1 500,00 грн та витрати на експертне дослідження 
		у розмірі 507,60 грн.
		Судові витрати по сплаті судового збору віднесено на рахунок держави.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року залишено без змін.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що позивачка незаконно перебувала під слідством органів досудового слідства, прокуратури, протягом судового провадження позивачка перебувала під вартою, а саме з грудня 2014 року 
		по червень 2017 року, потім перебувала під домашнім арештом, внаслідок накладення арешту була позбавлена можливості користуватися належним їй майном - автомобілем, у результаті незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду зазнала моральних страждань, що призвели до позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, її нормальних життєвих зв`язків, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, у цілому негативно вплинули на стан її здоров`я, привели до інших негативних наслідків морального характеру.
		При визначенні розміру моральної шкоди суди врахували глибину моральних і душевних страждань позивачки, період її перебування під слідством та судом, а саме, 5 років, 2 місяці і 11 днів, тобто з урахуванням мінімальної зарплати у    6 500 грн буде становити 405 306,45 грн. Також суди врахували характер моральних страждань, їх наслідки й інші негативні впливи, внаслідок притягнення позивачки до кримінальної відповідальності, а також беручи до уваги конкретні обставини справи, зокрема, й висновок експерта                      від 10 лютого 2022 року № СЕ-19-21/29355-ПС, яким визначено орієнтовний розмір грошової компенсації за завдання моральної шкоди у розмірі від 54 до 216 мінімальних заробітних плат.
		При цьому суди вказали, що позивачкою не доведено, що саме у період перебування у місцях позбавлення волі нею отримані захворювання, яких до цього не було, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують причинно-наслідковий зв`язок між перебуванням у місцях позбавлення волі і виникненням цих захворювань.
		Також суди врахували відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
		Крім того, суди зазначили, що позивачем обґрунтовані і доведені витрати на правничу допомогу в сумі 15 000,00грн тавитрати на проведення експертизив сумі 5 076,00 грн, тому з урахуванням частини першої статті 141 ЦПК України стягнуто вказані витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог 
		у відповідних сумах.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг 
		 
		У січні 2023 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області подано касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду 
		м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
		06 лютого 2023 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку  ОСОБА_1  подано касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі.
		14 лютого 2023 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку керівником Дніпропетровської обласної прокуратури подано касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 
		2022 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог 
		 ОСОБА_1  скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким 
		у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		 
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 201/223/21 з Жовтневого районного суду 
		м. Дніпропетровська, у задоволенні клопотання Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2023 року клопотання 
		ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1  у вказаній справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2023 року клопотання 
		керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Дніпропетровської обласної прокуратури у вказаній справі, у задоволенні клопотання керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		21 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2023 року у задоволенні клопотання керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, про розгляд справи за участю представників Офісу Генерального прокурора відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		Касаційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області мотивована тим, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199 гс 18), від 19 червня 2018 року у справі 
		№ 910/23967/16 (провадження № 12-110 цс 18), від 15 грудня 2020 року 
		у справі № 752/17832/14-ц провадження № 14-538 цс 19 у справах відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, питання участі 
		у вказаних спорах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів.
		Зазначає, що суди не звернули уваги на те, що ні Державна казначейська служба України, ні Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не можуть виступати відповідачами у справі у зв`язкуз тим, що вони не порушували норму чинногозаконодавства. Державна казначейська служба лише виконує рішення суду простягнення коштів державного бюджету. При цьому, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не уособлює собою Державу Україна, а його рахунки не уособлюють Державний бюджет України, так як вони є самостійною юридичноюособою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
		Також вказує, що суди належним чином не встановили фактичні обставини у справі, так як у матеріалах справи відсутні будь-які докази які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків у період затримання позивача.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1  мотивована тим, що судами було встановлено факт завдання їй моральної шкоди на підставі належних та допустимих доказів, проте суди дійшли помилкового висновку про часткове відшкодування моральної шкоди, належним чином не врахували той факт, що відповідно до висновку експерта від 10 лютого 2022 року 
		№ СЕ-19-21/29355-ПС їй завдано шкоду, відповідно до поданих доказів, які були предметом дослідження експерта, яка складає 216 мінімальних заробітних плат, тобто 216 X 6 500 грн = 1 404 000 грн, що майже у три рази перевищує суму задоволеної судом суми відшкодування завданої шкоди.
		Зазначає, що суди помилково зменшили суми судових витрат на професійну правничу допомогу та судових витрат на проведення експертизи відповідно до пропорційного розміру задоволених позовних вимог, так як це суперечить чинному законодавству та судовій практиці Верховного Суду. При цьому, вказує, що судами не застосовано практику Верховного Суду у справах 
		№№ 922/3436/20, 910/7586/19, 910/16803/19, 904/5929/19 щодо вирішення питання розподілу судових витрат.
		 
		Касаційна скарга керівника Дніпропетровської обласної прокуратури мотивована тим, що суди при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом не вірно застосували норми матеріального права та не враховали правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі 
		№ 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 14 квітня 2021 року у справі 
		№ 520/144448/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц щодо питання визначення розміру моральної шкоди.
		Вказує, що суди при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди помилково взяли до уваги висновку експерта від 10 лютого 2022 року 
		№ СЕ-19-21/29355-ПС, так як він є неясним та нечітким, а суди повинні були дослідити та встановити завдану моральну шкоду відповідно до фактичних обставин у справі, керуватися принципом розумності та справедливості.
		Зазначає, що суди не врахували, що позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду.
		Крім того, суди невірно визначили розмір відшкодування моральної шкоди, так як розмір необхідно було визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з дати повідомлення позивачу про підозру (16 грудня 2014 року) до набрання законної сили ухвалою суду про закриття провадження у справі 
		(27 липня 2020 року).Таким чином, сума стягнення може дорівнювати 
		403 000,00 грн (6 500 грн х 62 місяців = 403 000,00 грн), а не 500 000,00 грн.Установлений законодавством розмір відшкодування повністю враховує компенсацію психологічних переживань позивача, залагодження принижень його честі та гідності тощо.
		 
		Відзиви на касаційні скарги від учасників справи до суду не надходили.
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		СВ Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровської області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні від 06 липня 2014 року № 12014040790001326 за частиною другою статті 307 КК України за фактом незаконного збуту наркотичних речовин.
		16 грудня 2014 року  ОСОБА_1 затримано слідчим СВ Дніпровського 
		РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області та повідомлено її про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого      частиною другою статті 307 КК України (122, 123, 125, т. 1).
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська 
		від 16 грудня 2014 року у справі № 209/222/15-к відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 13 лютого 
		2015 року, який у подальшому судом неодноразово продовжувався 
		до 24 жовтня 2015 року (123 зворот ст., 124, 126-128, т. 1).
		Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 16 жовтня 2015 року у справі № 209/222/15-к ОСОБА_1 визнано винною за частиною другою статті 307 КК України за епізодом від 05 липня 2014 року та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього майна, що їй належить; за епізодом від 16 грудня 
		2014 року ОСОБА_1 виправдано (128 зворот ст.-133, т. 1).
		За результатами оскарження прокурором прокуратури Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області та обвинуваченою ОСОБА_1 і її захисника Фесюком Ю. О. ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 16 жовтня 2015 року залишено без змін (134-136, т. 1).
		За результатами оскарження заступником прокурора Дніпропетровської області і засудженою ОСОБА_1 у касаційному порядку ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року, ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу прокурора задоволено, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції 
		(136 зворот ст., 137, т. 1).
		Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу прокурора відхилено, апеляційні скарги ОСОБА_1 та її захисника задоволено частково, вирок Дніпровського районного суду 
		м. Дніпродзержинська від 16 жовтня 2015 року скасовано, призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Запобіжний захід ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на домашній арешт строком на 60 днів. 
		Враховуючи відсутність доказів вини ОСОБА_1 у скоєнні злочину (епізод від 05 липня 2014 року), мети збуту наркотичних засобів та недостатність маси опію екстракційного, вилученого в останньої, в перерахунку на суху речовину - 0,0484 г. (епізод від 16 грудня 2014 року), прокурор Дніпродзержинської місцевої прокуратури Петропольська М. Л. постановою від 10 лютого 
		2020 року відмовилася від підтримання публічного обвинувачення в порядку статті 340 КПК України (а. с. 106 - 109, 139 зворот ст., 140, т. 1)
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська 
		від 19 лютого 2020 року у справі № 209/222/15-к кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із відмовою прокурора 
		від підтримання обвинувачення (а. с. 8, 9, т. 1)
		 
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,  ОСОБА_1 та керівник Дніпропетровської обласної прокуратурипосилаються на таке: 1) судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволенню не підлягають.
		 
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції 
		в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою 
		для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції 
		в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
		Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
		Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
		Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. 
		Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження            № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження     № 14-4 цс 19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673 св 20), від 23 вересня 2021 року             у справі №295/13971/20 (провадження № 61-10849 св 21), від 29 вересня      2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023 св 21).
		Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
		У зв`язку з цим доводи касаційної скарги керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про необхідність виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з дати повідомлення позивачу про підозру (16 грудня 2014 року) до набрання законної сили ухвалою суду про закриття провадження у справі 
		(27 липня 2020 року), а розмір моральної шкоди має дорівнювати лише мінімально можливому розміру є безпідставними й такими, що суперечать як вимогам закону, так і сталій судовій практиці, про яку прокурору достовірно відомо.    
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Позивачка незаконно перебувала під слідством органів досудового слідства, прокуратури, протягом судового провадження позивачка перебувала під вартою, а саме з грудня 2014 року по червень 2017 року, потім перебувала під домашнім арештом, внаслідок накладення арешту була позбавлена можливості користуватися належним їй майном - автомобілем, 
		Вирішуючи спір, встановивши, що позивачка незаконно перебувала під слідством органів досудового слідства, прокуратури, протягом судового провадження позивачка перебувала під вартою, а саме з грудня 2014 року 
		по червень 2017 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що унаслідок повідомлення про підозру, порушення звичайних життєвих зв`язків позивачці було заподіяно моральну шкоду незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, порушені її конституційні права. ОСОБА_1 у результаті незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду зазнала моральних страждань, що призвели до позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, її нормальних життєвих зв`язків, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, у цілому негативно вплинули на стан її здоров`я, привели до інших негативних наслідків морального характеру, що підтверджується висновком експерта від 10 лютого 2022 року № СЕ-19-21/29355-ПС, якому судом надано оцінку у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами. 
		Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивачки у вищевказаний період та виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості дійшли обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, що спростовує доводи касаційних скарг у цій частині.
		Доводи касаційних скарг Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про недоведеність позивачкою факту завдання їй моральної шкоди на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищевказаними встановленими судами обставинами та оціненими судами у сукупності та взаємозв`язку доказами. 
		Посилання касаційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській областіна те, що ні Державна казначейська служба України, ні Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не можуть виступати відповідачами у справі є помилковими. 
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. 
		Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. 
		Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України (див. постанову Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 200/8310/18, провадження № 61-14033св20).
		 
		Доводи касаційної скарги  ОСОБА_1 про недостатній розмір морального відшкодування є безпідставними й наведеним доводам як суди у своїх судових рішеннях, так і Верховний Суд у цій постанові навели обґрунтовані мотиви. При цьому її посилання, що суди не врахували висновки експерта щодо розміру завданої їй моральної шкоди також є помилковими, так як суди взяли їх до уваги відповідно до вимог статей 89, 110 ЦПК України. 
		При цьому розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не експерт у висновку. Висновок останнього може слугувати для суду орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку експерта суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.
		Інші доводи касаційних скарг є безпідставними, суди надали їм правильну оцінку, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
		 
		Щодо питання судових витрат на професійну правничу допомогу та судових витрат на проведення експертизи
		 
		Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Як вбачається із частини третьої вказаної вище статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторонни, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Частиною четвертою вказаної вище статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Ураховуючи вищевказане, Верховний Суд приходить до висновку, що доводи ОСОБА_1 у цій частині є безпідставними, суд першої інстанції, з висновком, якого погодився суд апеляційної інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог стягнув судові витрати на професійну правничу допомогу та на проведення експертизи, відповідно до норм ЦПК України.
		Посилання ОСОБА_1 на постанови Верховного Суду, викладені у справах №№ 922/3436/20; 910/7586/19; 910/16803/19 є безпідставними, оскільки у вказаних постановах інші обставини справи. 
		 
		Щодо судових витрат за перегляд справи у суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідних касаційних скарг Верховним Судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 
		2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 
		2022 року залишити без змін.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною та оскарженню не підлягає.
		  Головуючий   Судді:  Д. Д. Луспеник   І. А. Воробйова   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...