Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/12292/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2023.
Дата набрання законної сили: 27.04.2023
Номер судового провадження: 14-35цс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		27 квітня 2023 року
		м. Київ
		 
		Справа № 355/12292/19
		Провадження № 14-35цс23
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Чумаченко Т. А.
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, до  ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства «Центр надання послуг» Балабинської селищної ради Гопки Юрія Володимировича, ОСОБА_2 , третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко Вікторія Миколаївна, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, визнання спадщини відумерлою та передання майна
		за касаційною скаргою  ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,
		УСТАНОВИЛА:
		У листопаді 2019 року заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що квартира      АДРЕСА_1 і належала на праві власності  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 08 квітня 1996 року № 355, виданим Орджонікідзевською районною адміністрацією Запорізької міської ради народних депутатів.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_3 . Після їх смерті спадкові справи не заводилися.
		17 жовтня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусомСадовніченко В. М., ОСОБА_1 відчужив квартиру   АДРЕСА_1 і на користь ОСОБА_2 .
		Прокурор зазначив, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019081050000093 встановлено, що державний реєстратор Гопка Ю. В. 13 жовтня 2017 року вніс запис № 22814879 про право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру на підставі підробленого свідоцтва про право власності від 08 квітня 1996  року № 335. Тобто право власності на квартиру ОСОБА_1 зареєстрував незаконно.
		Договір купівлі-продажу квартири від 17 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , на думку прокурора, є недійсним, оскільки укладений особою, яка не була власником спірної квартири та не могла її відчужувати.
		Оскільки спадкоємці за заповітом і за законом після смерті ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відсутні, ніхто у визначений законом строк до нотаріальної контори для прийняття спадщини не звернувся, тому квартира є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
		Прокурор просив:
		- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр надання послуг» Балабинської селищної ради Гопки Ю. В. від 13 жовтня 2017 року № 37560822 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 ; 
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 17 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В. М., зареєстрований за № 4074;
		- визнати відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а саме спірну квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1378079023101, загальною площею 30,89 кв. м, житловою площею 14,65 кв. м, та передати її територіальній громаді м. Запоріжжя.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		12 листопада 2020 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя в задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду мотивовано тим, що ефективним (правомірним) способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є пред`явлення віндикаційного позову. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.
		Суд першої інстанції врахував, що прокурор не сформулював вимогу про визнання недійсним свідоцтва, виданого на ім`я ОСОБА_1 , на підставі якого за ним зареєстровано право власності на спірну квартиру. Також суд врахував, що до переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_2 відбулися три реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором, наслідком яких є офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття права власності на квартиру у встановленому законом порядку спочатку ОСОБА_1 , від якого право власності за договором купівлі-продажу перейшло до ОСОБА_2 . Відтак, на переконання суду першої інстанції, задоволення позову і витребування спірної квартири у ОСОБА_2 як добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
		12 травня 2021 року постановою Запорізького апеляційного суду скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Суд визнав незаконним та скасував рішення державного реєстратора Гопки Ю. В. від 13 жовтня 2017 року № 37560822 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо квартири       АДРЕСА_1 і. Визнав недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 17 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Визнав відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 і  ОСОБА_3 , а саме об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1378079023101, загальною площею 30, 89 кв. м, житловою площею 14, 65 кв. м, та передав її територіальній громаді м. Запоріжжя. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що державний реєстратор здійснив реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 січня 1994 року № 355, яке Орджонікідзевська районна адміністрація Запорізької міської ради народних депутатів не видавала відповідачу. На час укладення договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року квартира не належала ОСОБА_1 , тому не могла бути ним відчужена на користь ОСОБА_2 , відтак зазначений договір є недійсним.
		На час звернення прокурора до суду з позовом спірне нерухоме майно не перебувало у володінні Запорізької міської ради. Існував лише законний інтерес територіальної громади м. Запоріжжя відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка регулює правовідносини щодо набуття і припинення права власності після смерті особи за відсутності спадкоємців. Ці законні очікування полягали у праві територіальної громади в особі Запорізької міської ради набути право власності на спадщину шляхом визнання її відумерлою в судовому порядку.
		Апеляційний суд зробив висновок про те, що оскільки у померлої ОСОБА_3 немає спадкоємців, спадщина, що складається зі спірної квартири, підлягає визнанню відумерлою та переданню територіальній громаді в особі Запорізької міської ради.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор не мав правових підстав для представництва інтересів Запорізької міської ради, що узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/15.
		Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до вирішення спору статті 215, 216 ЦК України та не врахував правові висновки, викладені в постановах:
		- Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) про те, що коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші вимоги є неефективними; 
		- Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) про те, що у разі якщо об`єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема якщо вони відчужені добросовісному набувачу, який набув право власності на нього (стаття 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини третьої статті 1212, частина друга статті 1213 ЦК України);
		- Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 609/1231/19 (провадження № 61-13902св20) та від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц (провадження № 61-39511св18), відповідно до яких спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником із часу відкриття. Відсутність реєстрації права власності на спадкове нерухоме майно зумовлює обмеження тільки у праві розпорядження ним. За аналогією закону в територіальної громади право власності на відумерлу спадщину виникає лише з моменту набрання законної сили судовим рішенням про це. Суд апеляційної інстанції не визначився з моментом виникнення в позивача права власності на майно;
		- Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), згідно з якими у разі визнання недійсним договору, що став підставою для ухвалення рішення про державну реєстрацію прав, потрібно одночасно заявляти вимогу про скасування цього рішення про державну реєстрацію прав; 
		- Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) та постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 357/2418/15-ц (провадження № 61-1959св18), відповідно до яких належним способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав, а скасування запису про державну реєстрацію права.
		ОСОБА_2 посилалася на те, що вона є добросовісним набувачем, тому квартира не може бути витребувана в неї, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), про те, що факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правові наслідки для добросовісного набувача; у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16 (провадження № 61-19921св18), відповідно до яких не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади.
		Позиція інших учасників справи
		У серпні 2021 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		У відзиві прокурор зазначив, що звернення прокурора до суду з позовом спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності та в поверненні територіальній громаді комунального нерухомого майна, що вибуло з її володіння на підставі підроблених документів. ОСОБА_2 не позбавлена можливості відновити свої права шляхом пред`явлення майнових вимог до ОСОБА_1 у порядку статті 661 ЦК України.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		28 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі. 
		14 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
		08 березня 2023 року ухвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини третю та четверту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), з огляду на підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду. 
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що позивач у справі, яка переглядається, незважаючи на некоректне формулювання позовної вимоги, під час звернення до суду з позовом обрав правомірний та ефективний спосіб відновлення порушених прав - витребування майна від добросовісного набувача.
		Саме вимога про витребування нерухомого майна є ефективним і правомірним способом захисту порушеного права, який повністю забезпечує відновлення порушеного права територіальної громади, у якої майно вибуло із правомірно очікуваного володіння поза її волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи. Застосування речово-правового механізму повернення майна (віндикації) забезпечить захист прав та інтересів не тільки територіальної громади, а й добросовісних набувачів, які є також учасниками цивільного обороту. В іншому разі для широкого кола добросовісних набувачів, які виявили при укладенні договорів добру волю, розумну обачність, буде існувати ризик неправомірної й несправедливої втрати майна або покладення на них додаткових витрат задля збереження такого майна у своїй власності. Така незахищеність прав добросовісних набувачів суперечить Конституції України та свободі договору.
		У постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 Верховний Суд України виснував, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду переконана у тому, що конструкція надання захисту правомірному інтересові, сформульована у правовому висновку у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, є справедливою, правомірною та ефективною, повністю враховує правову природу права власності, відштовхується від ідеї безперервності існування цивільного правовідношення та цілком підставно надає спадкоємцям померлого власника право на застосування усіх речово-правових способів захисту щодо спадкового майна, навіть до моменту реєстрації ними права власності на нього.
		З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), щодо неможливості застосування у спірних правовідносинах віндикації та застосування за аналогією закону частини другої статті 1280 ЦК України, а також для формулювання правового висновку про те, що захист речових прав територіальної громади у випадку незаконного відчуження спадкового майна, яке за відсутності спадкоємців є відумерлою спадщиною, можливий шляхом зазначення в мотивувальній частині судового рішення висновку про відумерлість спадщини та її витребування від добросовісного (недобросовісного) останнього набувача.
		Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на її розгляд помилковими.
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		За пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
		Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
		Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
		Вмотивованість переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.
		Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду.
		З урахуванням наведеного для цілей застосування відповідних приписів процесуальних законів важливо встановити, що розуміють під подібністю правовідносин.
		Велика Палата Верховного Суду зазначає, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
		Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
		Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21).
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначала, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
		Порівнюючи обставини справи, що переглядається, з обставинами у справі № 461/12525/16-ц, Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини, з яких виникли спори в цих справах, не є подібними.
		У справі № 461/12525/16-ц (провадження № 14-190цс20) свідоцтво про право на спадщину за законом було видане відповідачу на підставі судового рішення (про встановлення факту проживання його зі спадкодавицею та визнання права на спадкування за законом після її смерті), яке в подальшому було скасоване, тому прокурор вважав, що покупець придбала квартиру в особи, яка не мала права її відчужувати (відповідача), у зв`язку із чим просив визнати квартиру відумерлою спадщиною і витребувати її у покупця на користь міської ради.
		У справі, що переглядається, спадщина, на думку прокурора, є відумерлою та власністю міської ради з тих підстав, що після смерті ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у визначений законом строк до нотаріальної контори для прийняття спадщини ніхто не звернувся, спадкоємців за заповітом і за законом немає. Спадщина після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не відкривалася, спадкові справи не заводилися, відомості у спадковому реєстрі про заповіти / спадкові договори стосовно квартири, укладені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відсутні. Відповідач зареєстрував право власності на спірну квартиру на підставі підробленого свідоцтва про право власності від 08 квітня 1996 року № 355.
		Таким чином, у справі, що переглядається, відповідач набув право власності не на підставі спадкування (рішення суду про визнання права на спадкування), а на підставі, на думку прокурора, підробленого свідоцтва про право власності, отже, правовідносини у вказаних справах не є подібними і в цьому випадку Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновку (його уточнення) у справі № 461/12525/16-ц (провадження № 14-190цс20) щодо способу захисту порушеного права позивача.
		Нерелевантними до спірних правовідносин є і висновки, висловлені Верховним Судом України в постанові від 23 січня 2013 рокуу справі № 6-164цс12, у якій з позовом до суду про витребування майна із чужого незаконного володіння звернувся позивач, який зазначив, що його матір за життя склала заповіт, яким заповіла йому квартиру. Проте, звернувшись в установлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, довідався, що квартира відчужена невстановленою особою на підставі підроблених документів. Тобто у справі не вирішувалося питання захисту інтересу територіальної громади щодо відумерлої спадщини.
		Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу за позовом заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до  ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства «Центр надання послуг» Балабинської селищної ради Гопки Юрія Володимировича, ОСОБА_2 , третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко Вікторія Миколаївна, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, визнання спадщини відумерлою та передання майна за касаційною скаргою  ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2021 року - повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                      О. М. Ситнік
		Судді:                                    Ю. Л. Власов                                             Г. Р. Крет
		І. В. Григор`єва                                         Л. М. Лобойко
		М. І. Гриців                                               К. М. Пільков
		Ж. М. Єленіна                                         О. Б. Прокопенко
		І. В. Желєзний                                         І. В. Ткач
		О. С. Золотніков                                     О. С. Ткачук
		Л. Й. Катеринчук                                    Т. А. Чумаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...