Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/1471/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 01.05.2023. Зареєстровано: 03.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.05.2023.
Дата набрання законної сили: 01.05.2023
Номер судового провадження: К/990/36399/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 травня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 420/1471/21
		адміністративне провадження № К/990/36399/22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Мороз Л.Л., судді Стеценка С.Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 
		до  ОСОБА_1 , Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бурана Андрія Володимировича 
		про припинення права на виконання будівельних робіт, скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, скасування рішень державного реєстратора
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на рішення Одеського окружного адміністративного суду в складі судді Єфіменка К.С. від 23 вересня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Кравець О.О., Зуєвої Л.Є., Коваля М.П. від 23 листопада 2022 року,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У лютому 2021 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - Управління ДАБК Одеської МР, позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 1), Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (далі - Департамент архітектури, відповідач 2), Державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Буран Андрія Володимировича (далі - Державний реєстратор, відповідач 3), в якому просить:
		- припинити право на виконання будівельних робіт, набуте на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідності) належить до об`єктів з незначними наслідками (CC1), № ОД 051201023646 від 26 жовтня 2020 року на об`єкт «Реконструкція нежитлової будівлі без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів в плані, з улаштуванням вітрини консольного типу, для розміщення офісу-магазину за адресою: АДРЕСА_1 »;
		- скасувати Містобудівні умови та обмеження (далі - МУО), затверджені наказом Департаменту архітектури від 13 серпня 2020 року № 01-07/316, для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів в плані, з улаштуванням вітрини консольного типу, для розміщення офісу-магазину за адресою: АДРЕСА_1 », які видані гр. ОСОБА_1 ;
		- скасувати рішення Державного реєстратора № 35923103 від 3 липня 2017 року, № 40815560 та № 40808243 від 25 квітня 2018 року.
		2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Департаментом архітектури 13 серпня 2020 року видано МУО забудови земельної ділянки № 01-07/316 на реконструкцію нежитлової будівлі без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, проте відповідно до містобудівного розрахунку, виконаного ВКФ у вигляді ТОВ «ТЕРМОДОМ-ЮГ», площа нежитлової будівлі до реконструкції складає - 34,5 кв. м, а після реконструкції складає - 75,34 кв. м, що свідчить про здійснення реконструкції вказаної нежитлової будівлі зі зміною геометричних розмірів фундаментів у плані, та захопленням земельної ділянки площею - 40,84 кв. м, яка в свою чергу належить територіальний громаді м. Одеса.
		3. Також позивач вважає, що у зв`язку з тим, що Держаним реєстратором було прийнято рішення № 35923103 від 3 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , з порушенням вимог законодавства України, така реєстрація підлягає скасуванню, а також позивач просить скасувати рішення Державного реєстратору № 40815560 та № 40808243 від 25 квітня 2018 року, оскільки вони є похідним від оспорюваної реєстрації рішення.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року позов задоволений частково: припинено право на виконання будівельних робіт, набуте на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єкта, що за класом наслідків (відповідності) належить до об`єктів з незначними наслідками (CC1), № ОД 051201023646 від 26 жовтня 2020 року на об`єкті «Реконструкція нежитлової будівлі без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів в плані, з улаштуванням вітрини консольного типу, для розміщення офісу-магазину, за адресою: АДРЕСА_1 ». У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
		5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу Управління ДАБК Одеської МР задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року скасовано у частині вирішення позовних вимог щодо скасування МУО для проектування об`єкта будівництва та про скасування рішень Державного реєстратору № 35923103 від 3 липня 2017 року, № 40815560 та № 40808243 від 25 квітня 2018 року та ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову: скасовано МУО, затверджені наказом Департаменту архітектури від 13 серпня 2020 року № 01-07/316, для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів в плані, з улаштуванням вітрини консольного типу, для розміщення офісу-магазину, за адресою: АДРЕСА_1 », які видані гр. ОСОБА_1 ; закрито провадження у справі у частині скасування рішень Державного реєстратора № 35923103 від 3 липня 2017 року, № 40815560 та № 40808243 від 25 квітня 2018 року, та роз`яснено Управлінню ДАБК Одеської МР, що вирішення вказаної частини спору віднесено до юрисдикції Київського районного суду м. Одеси в порядку цивільного судочинства та про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до П`ятого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року залишено без змін.
		6. Частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлені обставини справи свідчать про те, що реконструкція спірної нежитлової будівлі здійснюється зі зміною геометричних розмірів фундаментів плані, а тому обґрунтованими є доводи позивача про захопленням відповідачем 1 земельної ділянки площею 40,84 кв. м, яка належить територіальній громаді м. Одеса.
		7. З огляду на це, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» необхідною умовою для отримання МУО є наявність документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а тому видача МУО без наявності такого документа є протиправною, а МУО слід скасувати.
		8. Разом з тим, у частині рішення про закритті провадження у справі суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, про те, що у разі, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис; належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		9. Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову; в іншій частині закрити провадження у справі.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		10. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме - невиконання завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, а також неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, положень статей 10, 11, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 7 Закону України «Про основи містобудування», внаслідок чого, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій розглянули справу за правилами адміністративного судочинства всупереч тому, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів.
		11. Скаржник зауважує, що суди під час розгляду цієї справи не врахували той факт, що спір між Управлінням ДАБК Одеської МР та Департаментом архітектури не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом не передбачена КАС України.
		12. ОСОБА_1 також зазначає, що розгляд цієї справи у відповідній частині у порядку адміністративного судочинства не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводиться до розгляду спору Одеської МР та її виконавчих органів із самим собою, що свідчить про те, що вказаний спір не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.
		13. Крім того, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення спірних рішень не було враховано правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/351/19, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/527/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 815/6347/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 9901/144/21, від 12 травня 2022 року у справі № 9901/370/21 та від 21 липня 2022 року у справі № 460/5132/22, а також Верховного Суду, що містяться у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 140/756/19, про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
		14. Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. Ухвала Верховного Суду від 4 січня 2023 року про відкриття касаційного провадження відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення № 0102937177760 була отримана Департаментом архітектури 17 січня 2023 року.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		12. Касаційну скаргу подано 22 грудня 2022 року.
		13. Ухвалою Верховного Суду від 4 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі №   420/1471/21, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
		14. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали. 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		15. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,5 кв. м, що також підтверджується договорами купівлі-продажу від 25 квітня 2018 року № 487 та № 492.
		16. Уперше державна реєстрація права власності на торгівельний павільйон, загальною площею 34,5 кв. м, відбулась 9 грудня 2008 року за ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 967 від 3 лютого 2007 року, реєстраційний номер майна - 11615734, номер запису про право власності - 3833 в книзі: 38неж-178.
		17. На підставі висновку ТОВ «Експерт Партнер» від 27 червня 2017 року № 01-02 щодо технічної можливості використання нежитлових приміщень, технічного паспорту серія б/н від 27 червня 2017 року та договору дарування № 967 від 3 лютого 2007 року рішенням Державного реєстратора № 3592103 від 3 липня 2017 року зареєстровано право власності на нерухоме майно.
		18. У подальшому, на підставі договорів купівлі-продажу від 25 квітня 2018 року № 492 та № 487, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О.І., гр. ОСОБА_1 набула право власності по 2 частки на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 34,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1290523651101, номери запису про право власності: 25889074 та 25889074, на підставі рішень державного реєстратору № 40815560 та № 40808243 від 25 квітня 2018 року.
		19. 13 серпня 2020 року Департаментом архітектури затверджено МУО № 01-07/316 для проектування об`єкта будівництва на реконструкцію нежитлової будівлі без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані, з улаштуванням вітрини консольного типу для розміщення офісу-магазину за адресою: АДРЕСА_1 .
		20. Пунктом 2 розділу МУО визначено, що максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки «Не змінюється відповідно до вимог розділу 5 ДБН В.2.2-9-2018 «Громадські будинки та споруди. Основні положення», додатку Е.4 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», з дотриманням існуючих санітарних та протипожежних норм».
		21. 26 жовтня 2020 року Управлінням ДАБК Одеської МР зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ОД051201023646 на реконструкцію нежитлової будівлі без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані, з улаштуванням вітрини консольного типу для розміщення офісу-магазину за адресою: АДРЕСА_1 .
		22. Проект об`єкта «Реконструкція одноповерхової нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, з улаштуванням вітрини консольного типу для розміщення офісу-магазину» розроблено ТОВ ВКФ «ТЕРМОДОМ-ЮГ» під головуванням архітектора Оленіна Є.В.
		23. 3 грудня 2020 року Департаментом архітектури ОСОБА_1. видано дозвіл № 3865 на встановлення тимчасового огородження за адресою: АДРЕСА_1 , із терміном дії з 8 грудня 2020 року до 8 грудня 2021 року.
		24. Посадовими особами Управління ДАБК Одеської МР із залученням головного спеціаліста Київської районної адміністрації Одеської МР 20 січня 2021 року відповідно до статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Порядку взаємодії виконавчих органів, комунальних підприємств, установ, закладів та організацій Одеської міської ради з питань, пов`язаних з виявленням самочинного будівництва у місті Одесі та вжиттям заходів реагування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської МР № 135 від 29 березня 2018 року, проведено обстеження об`єкта містобудування «Реконструкція нежитлової будівлі, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, з улаштуванням вітрини консольного типу для розміщення офісу-магазину за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1» щодо дотримання законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові на території м. Одеси, за результатами якого складено акт обстеження об`єкта містобудування від 20 січня 2021 року.
		25. За результатами обстеження встановлено, що відповідно до висновку № 01-02 від 27 червня 2017 року, виготовленого ТОВ «Експерт Партнер», торгівельний павільйон площею - 34,5 кв. м за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1 переобладнано в нежитлову будівлю площею - 34,5 кв. м, що відповідно до пункту 3.2 Інструкції про проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна не є самочинним. 27 червня 2017 року ТОВ «Експерт Партнер» виготовлено технічний паспорт № 01-27 на нежитлову будівлю загальною площею - 34,5 кв. м. 13 серпня 2020 року Департаментом архітектури видано МУО забудови земельної ділянки № 01-07/316 на реконструкцію нежитлової будівлі без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, з улаштуванням вітрини консольного типу для розміщення офісу магазину за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1. Відповідно до містобудівного розрахунку, виконаного ВКФ у вигляді ТОВ «ТЕРМОДОМ-ЮГ», площа нежитлової будівлі до реконструкції складає - 34,5 кв. м, однак площа нежитлової будівлі після реконструкції складає - 75,34 кв. м, що є підтвердженням реконструкції вказаної нежитлової будівлі зі зміною геометричних розмірів фундаментів у плані та захоплення земельної ділянки площею - 40,84 кв. м, яка належить територіальній громаді м. Одеса.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		27. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		28. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		29. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		30. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року у відповідній частині відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними, з огляду на наступне. 
		31. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		32. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, у зв`язку із неправильним застосуванням положень статей 10, 11, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 7 Закону України «Про основи містобудування» та порушенням положень статті КАС України, неправильно розглянули справу за правилами адміністративного судочинства та не надали належної правової оцінки тому, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів.
		33. Також скаржник звернув увагу, що судами попередніх інстанцій розглянуто цю справу з порушенням правил юрисдикції з огляду на неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/351/19, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/527/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 815/6347/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 9901/144/21, від 12 травня 2022 року у справі № 9901/370/21 та від 21 липня 2022 року у справі № 460/5132/22, а також Верховного Суду, що містяться у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 140/756/19.
		34. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного. 
		35. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		36. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовим спором є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		37. Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		38. За правилами частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
		39. Пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
		40. Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.
		41. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, визначених Конституцією та законами України. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		42. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі № 812/1234/18 та Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19.
		43. При цьому приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		44. Публічно-правовим є, зокрема спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема, між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.
		45. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.
		46. У касаційні скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції під час розгляду та вирішення справи у зв`язку з тим, що вважає, що цей спір не належить до юрисдикції жодного суду з огляду на відсутність у даному випадку в органу місцевого самоврядування права на звернення до суду з позовом до іншого органу місцевого самоврядування. 
		48. Колегія суддів вважає такі доводи касаційної скарги безпідставними, з огляду на наступне.
		49. Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
		50. Статтею 140 Основного Закону України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		51. Відповідно до статті 145 Конституції України гарантовано судовий захист прав місцевого самоврядування. 
		52. Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування (ратифікована відповідно до Закону України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР):
		місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення (частина перша статті 3);
		органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу (частина друга статті 4);
		повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними; вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом (частина четверта статті 4);
		органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і вимагати поваги до принципів місцевого самоврядування, які закріплені в конституції чи національному законодавстві (стаття 11).
		53. Аналогічні за суттю гарантії місцевого самоврядування також містяться у Всесвітній декларації місцевого самоврядування (прийнята XXVII Конгресом Міжнародного союзу місцевої влади (International Union of Local Authorities; IULA) 26 вересня 1985 р. у м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія), а також Європейській Хартії міст (Charte urbaine europeenne) (прийнята Постійною конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи Ради Європи (Congress of Local and Regional Authorities; CLRA) 18 березня 1992 р. у м. Страсбург (Франція).
		54. Крім того, згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України № 1678-VII від 16.09.2014), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.
		55. Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється на принципах, зокрема, судового захисту прав місцевого самоврядування.
		56. Згідно із статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.
		57. Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
		58. Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
		59. Право органу місцевого самоврядування на звернення до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, передбачено статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (частина четверта статті 71).
		60. Колегія суддів також враховує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18, від 6 червня 2018 року у справі № 811/289/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 822/1544/16, постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 806/1592/16, від 21 листопада 2018 року у справі №504/4148/16-а, від 11 червня 2019 року у справі № 820/2639/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 804/2272/17, від 21 листопада 2019 року у справі №325/283/16-а (2-а/325/3/2016), від 5 грудня 2019 року у справі № 400/2509/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 816/844/18 неодноразово висловлювався правовий висновок стосовно права органу місцевого самоврядування на звернення до адміністративного суду з позовом до іншого органу місцевого самоврядування або органу державної влади, іншого суб`єкта публічно-владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій або бездіяльності з метою захисту прав та інтересів відповідної територіальної громади чи належного виконання своїх функцій.
		61. У цій справі колегія суддів також звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, що міститься у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/2243/17, від 18 листопада 2021 року у справі № 813/2243/17 та від 20 квітня 2022 року у справі   № 826/16127/16, про те, що спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, якщо він має ознаки публічно-правового спору, а саме: відповідачем виступає суб`єкт владних повноважень або орган місцевого самоврядування, оскаржувані рішення та дії є результатом здійснення цим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій; позов подано органом місцевого самоврядування, право якого на звернення до суду визначено статтею 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». 
		62 Крім того, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, що міститься, зокрема у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11, від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а, від 15 травня 2018 року у справі № 520/10754/14-ц та від 22 квітня 2019 року у справі №369/3043/17-ц, у разі, якщо позивачем є орган місцевого самоврядування, судами має враховуватися дуалістичний характер повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування, як власних, так і делегованих, а саме, що одні повноваження є владними, інші - такими, що спрямовані на реалізацію цими органами повноважень власника, управителя, знаходяться поза межами публічно-правової сфери. Тому, якщо такі органи звертаються з позовом з метою захисту суспільного інтересу щодо відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні, то такі справи підсудні адміністративним судам, а якщо з метою захисту права комунальної власності, то - цивільним або господарським.
		63. Як вбачається зі змісту спірних правовідносин у цій справі, їх предмет не пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю Управління ДАБК Одеської МР, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення порушення встановленого законодавством порядку надання Департаментом архітектури МУО на реконструкції об`єкта будівництва за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1, а також надання права на виконання будівельних робіт на цьому об`єкті. 
		64. Спеціальним нормативно-правовим актом, що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		65. Відповідно до частини восьмої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: за заявою замовника або за рішенням суду.
		У разі скасування за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.
		66. Згідно з положеннями частини сьомої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, може бути припинено відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі:
		1) подання замовником заяви про припинення права, набутого на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт;
		2) отримання відомостей про ліквідацію юридичної особи, що є замовником;
		3) на підставі судового рішення, що набрало законної сили.
		67. На цій підставі колегія суддів доходить висновку, що скасування оскаржуваних у цій справі рішень виконавчого органу Одеської МР - про надання права на виконання будівельних робіт та про затвердження МУО можливе у судовому порядку. 
		68. Рішенням Одеської МР № 3043-VІІ від 21 березня 2018 року затверджено Положення про Управління ДАБК Одеської МР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до пункту 2.1 розділу 2 якого визначено, що основним завданням Управління є здійснення на території м. Одеси державного архітектурно-будівельного контролю, виконання дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності відповідно до законодавства України.
		69. Пунктом 1.7 розділу 1 цього Положення передбачено, що Управління підзвітне і підконтрольне Одеській МР, підпорядковано міському голові, виконавчому комітету Одеської МР, заступнику міського голови відповідно до розподілу обов`язків, а з питань здійснення повноважень, передбачених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» - Держархбудінспекції. 
		70. Крім того, рішенням Одеської МР № 4686-VII від 12 червня 2019 року затверджено Положення про Департамент архітектури та містобудування Одеської МР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до підпунктів 2.3.1 та 2.3.2 пункту 2.3 розділу 2 якого Департамент відповідно до покладених на нього завдань у сфері регулювання забудови територій, зокрема:
		визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні та надає відповідну довідкову інформацію з цього питання.
		надає суб`єктам містобудівної діяльності у встановленому порядку  містобудівні  умови  та обмеження забудови земельних ділянок (далі - містобудівні умови та обмеження), забезпечує отримання інших вихідних даних на проектування об`єктів, а також забезпечує можливість отримання інформації з містобудівного кадастру відповідно до вимог чинного законодавства України.
		71. Пунктом 1.4 розділу 1 цього Положення передбачено, що Департамент підзвітний і підконтрольний Одеській міській раді, підпорядкований її виконавчому комітету, міському голові, заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу обов`язків, а при виконанні делегованих повноважень органів виконавчої влади - відповідним органам виконавчої влади.
		72. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що в структурі виконавчих органів Одеської МР повноваження у сфері регулювання містобудівної діяльності розподілені таким чином, що Департамент архітектури є органом, уповноваженим визначати наміри забудови та видавати МУО, а Управління ДАБК є органом, що здійснює контроль за дотриманням встановленого порядку надання МУО, дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, їх дотриманням. Ці органи не підпорядковані між собою та не є підзвітними один одному.
		73. Отже, оскільки саме на Управління ДАБК Одеської МР покладено контрольні повноваження у сфері регулювання містобудівної діяльності, дотримання містобудівної документації на місцевому рівні, включаючи контроль за правомірністю видачі МУО та набуттям права на виконання будівельних робіт, та з огляду на те, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (статті 29 та 36) допускали можливість скасування відповідних рішень Департаменту архітектури виключно у судовому порядку (крім випадків ліквідації юридичної особи - замовника будівництва або самостійного подання замовником будівництва заяви про таке скасування), звернення Управління ДАБК Одеської МР з цим позовом до суду в даному випадку зумовлено метою реалізації своїх контрольних повноважень.
		74. Стосовно наявності підстав вважати, що у спірних правовідносинах порушено інтереси територіальної громади, колегія суддів зазначає наступне.
		75. Згідно з частиною третьою статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» рішення з питань планування та забудови території приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
		76. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.
		77. Пунктами 7 та 8 частини першої статті 1 цього ж Закону визначено:
		містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; 
		містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		78. Статтею 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що планування і забудова територій діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема: прогнозування розвитку територій; забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій.
		79. Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
		Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (частина третя статті 8 вказаного Закону).
		80. Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території.
		81. Частиною першою статті 25 цього ж Закону передбачено, що режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. 
		82. Згідно з положеннями частин другої та четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. 
		Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		83. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.
		84. Статтею 14 цього ж Закону визначено, що до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать, зокрема:
		визначення території для містобудівних потреб згідно з рішенням відповідної ради;
		встановлення в межах своїх повноважень на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність;
		надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та ін.
		85. Таким чином, видачою МУО та наданням права на виконання будівельних робіт на спірному об`єкті будівництва з порушенням встановленого порядку, зокрема без отримання права власності або користування земельною ділянкою, на якій частково здійснюється будівництво, порушено інтереси територіальної громади м. Одеса, що виразилось у недотриманні порядку планування та забудови території.
		86. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 20 лютого 2020 року № 813/52/13-а.
		87. На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Управління ДАБК Одеської МР за даних обставин наділене повноваженнями на звернення до адміністративного суду із позовом до Департаменту архітектури, зокрема з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах у сфері містобудівної діяльності.
		88. Стосовно правильності висновків суду апеляційної інстанції та у відповідній частині суду першої інстанції про необхідність задоволення позову у частині припинення права на виконання будівельних робіт, набутого на підставі повідомлення про початок виконання таких робіт № ОД 051201023646 від 26 жовтня 2020 року, та скасування МУО, затверджених наказом Департаменту архітектури від 13 серпня 2020 року № 01-07/316, на об`єкт «Реконструкція нежитлової будівлі без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів в плані, з улаштуванням вітрини консольного типу, для розміщення офісу-магазину за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1», Суд зазначає наступне.
		89. Відповідно до статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, видає містобудівні умови та обмеження.
		Згідно з частиною третьою вказаної статті містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому на платній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:
		1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
		2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
		3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000. Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.
		90. Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
		Влаштування засобів безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, їх комплексів та частин, об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури може здійснюватися без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, та за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, з дотриманням вимог законодавства, будівельних норм та правил. Порядок влаштування засобів безперешкодного доступу до об`єктів або їх розумного пристосування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		91. Зі змісту наведених норм права вбачається, що реконструкція вже існуючого об`єкту нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаменту може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, тобто вказані документи можуть не подаватись.
		92. Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 522/10650/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 808/3348/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 817/1214/16 та від 24 листопада 2021 року у справі № 420/998/21.
		93. Проте, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, площа нежитлової будівлі до реконструкції складала 34,5 кв. м, а після реконструкції склала 75,34 кв. м, з огляду на що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що реконструкції вказаної нежитлової будівлі здійснювалася зі зміною геометричних розмірів фундаментів плані.
		94. Отже, для отримання МУО та набуття права на виконання будівельних робіт відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ОСОБА_1 повинна була подати копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою (або копії договору суперфіцію), чого зроблено не було. 
		95. Відтак, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог про припинення права на виконання будівельних робіт, набутого на підставі повідомлення про початок виконання таких робіт № ОД 051201023646 від 26 жовтня 2020 року, та висновок суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог про скасування МУО, затверджених наказом Департаменту архітектури від 13 серпня 2020 року № 01-07/316, на об`єкт «Реконструкція нежитлової будівлі без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів в плані, з улаштуванням вітрини консольного типу, для розміщення офісу-магазину за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1».
		96. При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/351/19, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/527/19, 30 вересня 2020 року у справі № 815/6347/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 9901/144/21, від 12 травня 2022 року у справі № 9901/370/21 та від 21 липня 2022 року у справі № 460/5132/22, та Верховного Суду, що містяться у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 140/756/19, про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
		97. Зокрема, у постановах від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/351/19, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/527/19, 30 вересня 2020 року у справі № 815/6347/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 9901/144/21, від 12 травня 2022 року у справі № 9901/370/21 та від 21 липня 2022 року у справі № 460/5132/22 Велика Палати Верховного Суду висловлювалася стосовно відсутності в особи права оскаржувати деякі акти чи дії Президента України та Верховної Ради України з огляду на те, що вони не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції, оскільки під час прийняття таких актів або здійсненні відповідних дій зазначені суб`єкти не реалізовували свої владні (управлінські) функції.
		98. Крім того, у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 815/6347/17 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання стосовно наявності у прокурора права звертатися з позовом до Управління ДАБК про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення перевірки та скасування декларації про початок виконання будівельних робіт та дійшла висновку, що здійснювати публічно-владні повноваження у спірних правовідносинах наділене саме ДАБК, а тому прокурор не довів наявності підстав для звернення до суду.
		99. Також у постанові від 22 жовтня 2020 року Верховний Суд, розглядаючи у касаційному порядку справу № 140/756/19 за позовом прокурора в особі міської ради до її виконавчого комітету про скасування детального плану території, дійшов висновку, що виразником інтересів територіальної громади є відповідна рада, а виконком є її виконавчим органом, підзвітним раді; суди у цій справі встановили, що саме міська рада ініціювала розробку проекту детального плану території і виконавчий комітет, ухвалюючи рішення, що оскаржується прокурором, діяв на виконання рішення ради.
		100. Отже, наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду зроблені за різних фактичних обставин справи та не у релевантних спірних правовідносинах, а тому суди попередніх інстанцій правильне не врахували ці висновки у справі, що розглядається. 
		101. На підставі вищезазначеного, колегія суддів доходить висновку, що доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про основи містобудування», а також порушення статті 2 КАС України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.
		102. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.
		103. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, який частково скасував рішення суду першої інстанції, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		104. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		105. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
		106. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)). 
		107. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі. 
		108. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		109. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59). 
		110. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. the Netherlands» (заява №   16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи. 
		111. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).
		112. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. 
		113. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		114. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції та у відповідній частині рішення суду першої інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		115. Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                               Л.Л. Мороз 
		                                                                                          С.Г. Стеценко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...