Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 671/612/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.05.2023.
Дата набрання законної сили: 27.04.2023
Номер судового провадження: 51-3717км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016240110000087

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		27 квітня 2023 року
		м. Київ
		справа № 671/612/16-к
		провадження № 51-3717 км 22
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		засудженого в режимі відеоконференції        ОСОБА_6 ,
		захисника                                                               ОСОБА_7 ,
		потерпілих в режимі відеоконференції            ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		представника цивільного відповідача 
		в режимі відеоконференції                                 ОСОБА_10 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника    ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у кримінальному провадженні № 12016240110000087 за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Заліщики Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Волочиського районного суду Хмельницької області від 15 вересня           2020 року засуджено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання           ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 26 лютого 2016 року по 27 лютого 2016 року включно та з 26 квітня 2016 року по 15 червня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Зазначеним вироком вирішено цивільні позови потерпілих, вирішено питання про судові витрати та речові докази.
		Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 25 лютого 2016 року приблизно о 21:30, керуючи автомобілем марки «Lexus RX300» д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухаючись зі швидкістю понад 60 км/год по вул. Музейній у м. Волочиську Хмельницької області у напрямку вул. Незалежності біля домогосподарства № 10, порушуючи вимоги пунктів 1.5, 2.3 б, 2.9 а, 12.3, 12.4, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, не врахував дорожньої обстановки, при виникненні перешкоди, яку він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, не обрав безпечного бокового інтервалу, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода        ОСОБА_12 , який рухався по проїжджій частині у попутному напрямку, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер. 
		Крім того, ОСОБА_6 , 25 лютого 2016 року, після здійснення наїзду на пішохода ОСОБА_12 , керований ним автомобіль не зупинив, чим поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та позбавив можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану.
		Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників ОСОБА_13 та ОСОБА_14 задоволено частково, а вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року змінено.
		Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду на перевищення ОСОБА_6 допустимої швидкості руху в населеному пункті та порушення ним пунктів 1.5, 2.3 б, 12.4, 13.1 Правил дорожнього руху України.
		Відповідно до положень ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання за ч. 1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Виключено з резолютивної частини вироку посилання суду на призначення      ОСОБА_6 остаточного покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України.
		Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 ставить питання про зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду в частині призначеного засудженому покарання. Просить призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, а в решті судові рішення просить залишити без зміни. При цьому захисник у касаційній скарзі через неповноту судового розгляду не погоджується з висновками судів про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що під час розгляду кримінального провадження місцевий суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про допит свідків та дослідження доказів з метою з`ясування обставин, які мають істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Вказує, що до внесення відомостей до ЄРДР та після проведення огляду місця події, слідчий ОСОБА_15 провів нову слідчу дію - додатковий огляд місця події, який вже не може вважатися невідкладною слідчою дією у розумінні ч. 3 ст. 214 КПК України. Зазначає, що механізм та обставини дорожньо-транспортної пригоди встановлені виключно на підставі показань свідка ОСОБА_16 , який не був очевидцем події. Вважає, що під час проведення слідчого експерименту за участю вказаного свідка не дотримано методику проведення такої слідчої дії, оскільки у автомобіля «Lexus», за допомогою якого проводився слідчий експеримент, не працювала права фара, що вплинуло на об`єктивні результати видимості пішохода, при цьому не були описані антропометричні дані та одяг статиста, не вказано як був розташований автомобіль та статист, не зазначено з якою швидкістю рухався автомобіль до моменту виявлення пішохода. Крім того, вказує, що під час судового розгляду не було з`ясовано темп та траєкторію руху пішохода, що в сукупності є важливими обставинами для встановлення можливості у водія виявити перешкоду у вигляді пішохода. Наголошує, що з метою усунення цих недоліків сторона захисту заявляла клопотання про повторне проведення слідчого експерименту з використанням технічно справного автомобіля в умовах максимально наближених до умов, за яких відбулася дорожньо-транспортна пригода, однак у задоволенні такого клопотання судом було відмовлено. Також звертає увагу, що слідчий експеримент проведений з використанням засобів фіксації та фотографування, однак у порушення вимог статей 105, 107 КПК України до протоколу вказані додатки не долучені. Зазначає про неповноту та однобічність автотехнічної експертизи № 93-А від             13 квітня 2016 року, оскільки розрахунки експертом проведені на підставі неповних, недостатніх та неконкретизованих вихідних даних, а під час допиту експерт ОСОБА_17 без проведення додаткового повного дослідження ключових обставин констатував, що ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди. Стверджує, що апеляційний суд, маючи реальну можливість усунути неповноту судового розгляду, встановити дійсний механізм дорожньо-транспортної пригоди, не взяв до уваги наданий стороною захисту висновок автотехнічної експертизи № 354-А від 06 жовтня 2016 року, вказуючи про те, що такий висновок експерта суперечить версії обвинувачення. Крім того, захисник зазначає, що в ході досудового розслідування докази зібрані неуповноваженими на те службовими особами. Зокрема, вказує, що допит свідка ОСОБА_16 , показання якого в подальшому були використанні під час проведення слідчого експерименту, проведений працівником оперативного підрозділу на підставі доручення, при цьому слідчий ОСОБА_15 під час його допиту повідомив, що такого доручення не надавав. Крім того, начальник СВ Волочиського ВП Теофіпольського ВП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_18 не включався до групи слідчих, а тому не був уповноважений на проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні. У зв`язку з цим допит ОСОБА_6 , а також вручення йому повідомлення про підозру, які проведені   ОСОБА_18 , здійснено з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону. З огляду на викладене, вважає, що винуватість ОСОБА_6 не доведена поза розумним сумнівом, що вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду. Крім того, вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, його особі, та є явно несправедливим через суворість. Зазначає, що судами не було враховано, що ОСОБА_6 раніше не судимий, на медичному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, вжив заходів для відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_19 .
		Позиції інших учасників судового провадження 
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу захисника ОСОБА_11 , просили її задовольнити.
		Потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також прокурор ОСОБА_5 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
		Представник цивільного відповідача ОСОБА_10 щодо розгляду касаційної скарги захисника поклалася на розсуд суду.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
		Мотиви суду
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Висновки суду в частині вирішення цивільних позовів потерпілих у кримінальному провадженні у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
		У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
		Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
		Обвинувачений ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому дій не визнав та просив його виправдати, проти задоволення цивільних позовів заперечував у повному обсязі, в ході судового розгляду відмовився надавати показання, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 63 Конституції України.
		Однак такі висновки суд зробив на підставі показань потерпілих ОСОБА_8 ,        ОСОБА_9 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,          ОСОБА_28 , ОСОБА_15 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , та на підставі показань експертів ОСОБА_38 , ОСОБА_17 , спеціалістів           ОСОБА_39 , ОСОБА_40 .
		Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_6 дані, що містяться у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 25 лютого 2016 року та фототаблицях до нього, протоколі огляду місця події від 25 лютого 2016 року та фототаблицях до нього, протоколі слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_16 від 26 лютого 2016 року з фототаблицями до нього, протоколі огляду транспортного засобу від 26 лютого 2016 року.
		Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 № 21 від 25 березня 2016 року, висновку автотехнічної експертизи № 93-А від 13 квітня 2016 року, висновку судово-токсикологічної експертизи № 410 від 01 березня 2016 року (1,21 проміле), заяві ОСОБА_41 від 26 лютого 2016 року про дозвіл на огляд домогосподарства на АДРЕСА_2 , заяві ОСОБА_6 про дозвіл на проведення огляду автомобіля «Lexus RX300» д.н.з. НОМЕР_1 , довідці лікаря Волочиської центральної районної лікарні ОСОБА_24 про виявлення у ОСОБА_6 стану алкогольного сп`яніння (1,19 проміле), заяві ОСОБА_6 про надання добровільної згоди на відібрання у нього експериментальних зразків крові для експертного дослідження.
		В ході судового розгляду за участі спеціалістів ОСОБА_39 , ОСОБА_42 , ОСОБА_17 місцевим судом оглянуті речові докази, а саме одяг загиблого ОСОБА_12 , та уламки пластику і скла.
		Місцевий суд критично поставився до показань свідків ОСОБА_43 та         ОСОБА_44 щодо зустрічей з ОСОБА_6 25 лютого 2016 року, оскільки їхні показання є суперечливими та спростовуються сукупністю інших доказів, досліджених під час судового розгляду.
		Крім того, суд першої інстанції визнав неналежним доказом відеозапис з камер спостереження магазину на вул. Незалежності у м. Волочиську, який зафіксований на диску DVD-R «Videx» 16х4,7 gb, та визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки з відеозапису неможливо встановити, який саме автомобіль рухався, які його ідентифікаційні ознаки, а тому визнав цей відеозапис таким, що не підтверджує та не спростовує обставин, які є предметом доказування.
		Також, перевіряючи вирок суду в апеляційному порядку, апеляційним судом було допитано ОСОБА_6 , який свою винуватість у вчиненні злочинів не визнав, вказав, що у стані алкогольного сп`яніння не перебував, однак не заперечував того факту, що за його участю відбулася дорожньо-транспортна пригода. При цьому ОСОБА_6 повідомив, що рухався на своєму автомобілі зі швидкістю 60 км/год, попереду побачив пішохода у темному одязі, який йшов прямо у попутному напрямку, після чого приблизно за 30 м до його автомобіля пішохід різко змінив траєкторію руху. Така зміна руху пішохода для нього була несподіваною, не вивертаючи кермо він намагався гальмувати, однак через малу відстань не зміг цього зробити. Злякавшись, він відпустив гальмо та поїхав далі і лише через декілька годин добровільно прийшов до відділення поліції, де був затриманий. Через наїзд на пішохода у його автомобілі була розбита права фара та тріснуло лобове скло.
		З огляду на викладене, колегія суддів не може погодитися з твердженням захисника про те, що механізм та обставини дорожньо-транспортної пригоди встановлені виключно на підставі показань свідка ОСОБА_16 , який не був очевидцем події, оскільки зі змісту вироку вбачається, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів ґрунтується на сукупності доказів, про що детально викладено у мотивувальній частині вироку.
		При цьому безпідставними є посилання захисника на те, що допит свідка ОСОБА_16 проведений працівником оперативного підрозділу без відповідного доручення слідчого.
		Постановляючи вирок, місцевий суд не встановив будь-яких порушень процесуального закону під час допиту свідків на стадії досудового розслідування кримінального провадження.
		Вказані обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який також вказаних порушень не встановив.
		Не погоджуючись з доводами сторони захисту про допит свідка ОСОБА_16 неуповноваженою особою, апеляційний суд зазначив, що допит такого свідка проведено безпосередньо на місці дорожньо-транспортної пригоди за дорученням слідчого ОСОБА_15 працівником оперативного підрозділу ОСОБА_45 , який був включений до складу слідчо-оперативної групи.
		Водночас згідно з ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. 
		Як визначено ч. 2 ст. 23 КПК України не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Оскільки свідок ОСОБА_16 був допитаний під час судового розгляду за участю сторін кримінального провадження, і саме ці показання відображені судом у мотивувальній частині вироку, а не ті, які ним надані під час досудового розслідування, то посилання про допит такого свідка, на думку сторони захисту,  неуповноваженою особою, не свідчать про порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому не вказують про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
		Необґрунтованими також є доводи захисника про те, що під час проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_16 не дотримано методику проведення такої слідчої дії (не описані антропометричні дані та одяг статиста, не вказано як був розташований автомобіль та статист, не зазначено з якою швидкістю рухався автомобіль).
		Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Частиною 2 цієї статті передбачено, що під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу. Згідно з ч. 3 ст. 240 КПК України до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
		Тобто, положеннями наведеної процесуальної норми визначений порядок проведення слідчого експерименту та зазначені обставини, які з`ясовуються під час його здійснення.
		При цьому обставини, які зафіксовані у протоколі, мають бути предметом дослідження під час судового розгляду в сукупності з іншими доказами, а зміст протоколу повинен відповідати вимогам статей 104, 240 КПК України.
		Зі змісту протоколу слідчого експерименту від 26 лютого 2016 року, що міститься в матеріалах кримінального провадження, вбачається, що відповідна слідча дія проведена з 04:40 по 05:00 (після внесення відомостей до ЄРДР) слідчим СУ ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_27 (внесений до групи слідчих у цьому кримінальному провадженні) за участю свідка ОСОБА_16 та понятих       ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , з використанням автомобіля «Lexus RX300» д.н.з. НОМЕР_1 (добровільно наданого на підставі заяви ОСОБА_6 ), з метою перевірки показань свідка ОСОБА_16 та встановлення видимості пішохода при світлі фар автомобіля, в ході якого здійснювалося вимірювання відстані між автомобілем та статистом. За результатом вказаної слідчої дії було складено відповідний протокол, який без зауважень підписаний усіма його учасниками. У тексті протоколу зазначено, що слідчий експеримент проводиться з фотографуванням його результатів, а до самого протоколу долучено ілюстровану таблицю у виді роздрукованих фотознімків з їх описом.
		Вказаний протокол слідчого експерименту був предметом дослідження суду першої інстанції, який не встановив підстав для визнання його недопустимим чи неналежним доказом, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.
		Таких обставин не встановлено і колегією суддів, оскільки зазначений протокол відповідає вимогам ст. 240 КПК України, а тому не вбачає підстав для визнання його недопустимим, про що зазначає захисник у своїй касаційній скарзі.
		З цих же підстав колегія суддів не погоджується з доводами захисника про те, що у порушення вимог статей 105, 107 КПК України до протоколу не долучено додатки, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Крім того, вказуючи про незаконність вироку місцевого суду, захисник вважає, що при проведенні експертизи не встановлено наявність технічної можливості у     ОСОБА_6 уникнути наїзду на пішохода, не встановлено швидкість руху автомобіля, швидкість та траєкторія руху пішохода, що перешкодило встановити всі обставини дорожньо-транспортної пригоди. Разом з тим, під час допиту експерт ОСОБА_17 без проведення додаткового повного дослідження ключових обставин констатував, що ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди.
		Обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що призвели до дорожньо-транспортної пригоди, місцевий суд послався на висновок автотехнічної експертизи № 93-А від 13 квітня 2016 року, відповідно до якого водій автомобіля «Lexus RX300» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись з швидкістю 50-60 км/год, з моменту виявлення перешкоди мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом вживання заходів до гальмування керованого ним транспортного засобу.
		Під час допиту у судовому засіданні суду першої інстанції експерт ОСОБА_17 підтвердив зазначений висновок та пояснив, що експертизу було проведено на підставі вихідних даних, наданих слідчим. Експертний висновок він зробив з огляду на те, що швидкість автомобіля «Lexus RX300» д.н.з. НОМЕР_1 була приблизно 50-60 км/год, а пішохід був у нерухомому стані. У разі, якби пішохід рухався, водій автомобіля мав можливість уникнути наїзду на нього, до того ж при більшому освітленні (робочі обидві фари автомобіля) відповідно видимість для водія була би більшою.
		При цьому місцевий суд не взяв до уваги надані стороною захисту висновки комплексної транспортно-товарознавчої та автотехнічної експертизи № 354-А від       06 жовтня 2016 року та № 813/16-22 від 23 листопада 2016 року, які досліджені під час судового розгляду, та не взяв до уваги показання експертів ОСОБА_46 та ОСОБА_47 , які складали зазначені висновки. Обґрунтовуючи свої висновки, місцевий суд надав перевагу висновку автотехнічної експертизи № 93-А від 13 квітня 2016 року, оскільки під час проведення такої експертизи були використані найбільш повні вихідні дані та відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, а її висновки узгоджувалися з іншими доказами у кримінальному провадженні.
		Перевіряючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд зазначив, що сторона захисту звернулась до експертної установи для проведення комплексних транспортно-трасологічних та автотехнічних експертиз 06 вересня    2016 року та 24 жовтня 2016 року, тобто після завершення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, що свідчить про порушення принципу змагальності сторін, оскільки позбавило сторону обвинувачення на проведення слідчих дій з метою спростування вказаних доказів. Апеляційний суд також вказав, що при проведенні експертиз використовувався автомобіль «Lexus RX300» 2003 року випуску, кузов якого візуально відрізняється від автомобіля ОСОБА_6 , крім того не зазначено стан алкогольного сп`яніння водія, що впливає як на уважність, так і на швидкість реакції останнього, обрано невірний спосіб визначення швидкості руху за умови повної зупинки транспортного засобу, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутня інформація про зупинку ОСОБА_6 транспортного засобу, а тому зазначив, що вказані висновки не відповідають матеріалам кримінального провадження.
		Водночас апеляційний суд зауважив про те, що вимоги пунктів 1.5, 2.3 б Правил дорожнього руху України є загальними для всіх водіїв у всіх дорожніх ситуаціях, тому не могли стати причиною дорожньо-транспортної пригоди. З огляду на те, що відповідно до висновку автотехнічної експертизи № 93-А від 13 квітня 2016 року ОСОБА_6 рухався із швидкістю руху 50-60 км/год, порушення пунктів 12.4, 13.1 Правил дорожнього руху України не підтверджується дослідженими доказами.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини вироку посилання суду на перевищення ОСОБА_6 допустимої швидкості руху в населеному пункті та порушення ним пунктів 1.5, 2.3 б, 12.4, 13.1 Правил дорожнього руху України.
		Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що водій автомобіля «Lexus RX300» д.н.з. НОМЕР_1 при заданих обставинах з моменту виникнення перешкоди для руху, вказаної у вихідних даних, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_12 шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу.
		Зазначений висновок експерта визнано належним та допустимим доказом, покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 , та з огляду на сукупність встановлених судами фактичних обставин справи у колегії суддів не викликає сумнівів достовірність відомостей щодо механізму та обставин дорожньо-транспортної пригоди.
		Що стосується доводів захисника про те, що до внесення відомостей до ЄРДР та після проведення огляду місця події, слідчий ОСОБА_15 провів нову слідчу дію - додатковий огляд місця події, який вже не може вважатися невідкладною слідчою дією у розумінні ч. 3 ст. 214 КПК України, то такі доводи є необґрунтованими.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчим СВ Волочиського ВП Теофіпольського ВП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_15 25 лютого 2016 року у період часу з 22:30 по 23:10 проведено огляд місця події, про що складено відповідний протокол (т. 2, а. с. 240-243).
		Крім того, слідчим СУ ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_27 25 лютого         2016 року у період часу з 23:30 по 01:00 проведено огляд місця дорожньо-транспортної події, про що також було складено протокол (т. 2, а. с. 234-239).
		Відомості в ЄРДР за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, внесені 26 лютого 2016 року о 01:49.
		Відповідно до ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.
		Згідно з вимогами ч. 3 ст. 214 КПК України здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду).
		Отже з метою встановлення та фіксації повноти всіх обставин, які мають значення для кримінального провадження, положення кримінального процесуального закону не забороняють провести додатковий огляд місця події, який по своїй суті є тією ж самою слідчою дією, може проводитись як невідкладна слідча дія, що не свідчить про порушення вимог ч. 3 ст. 214 КПК України.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
		У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статей 85, 86, 94 КПК України.      В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.
		Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.
		Кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, та за ч. 1 ст. 135 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, особою, яка поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, є правильною.
		Порушень процесуального законодавства в процесі збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, які б давали підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, колегією суддів не встановлено, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів недопустимими.
		Враховуючи викладене, колегія суддів не може погодитись з доводами касаційної скарги захисника про те, що місцевий суд не надав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, що, на думку захисника, перешкодило встановити всі обставини дорожньо-транспортної пригоди.
		Більше того, неспроможними є доводи захисника про неповноту судового розгляду. Такі доводи не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях. 
		Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
		При цьому колегія суддів не може погодитися з доводами захисника про те, що під час розгляду кримінального провадження місцевий суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про допит свідків, визнання доказів недопустимими, про повторне проведення слідчого експерименту, дослідження доказів з метою з`ясування обставин, які мають істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України прибуття в суд перекладача (за винятком залучення його судом), свідка, спеціаліста або експерта забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.
		Так, місцевим судом за клопотанням сторони захисту викликано та допитано свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_48 , ОСОБА_33 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_28 , ОСОБА_51 , ОСОБА_15 , ОСОБА_37 , допитано експертів ОСОБА_38 , ОСОБА_17 , ОСОБА_52 , ОСОБА_47 , залучено для участі у судовому засіданні спеціалістів ОСОБА_39 , ОСОБА_42 для дослідження речових доказів. Також за клопотанням сторони захисту було викликано свідків ОСОБА_41 та ОСОБА_53 , які у судовому засіданні на підставі ст. 63 Конституції України відмовились давати показання. Крім того, судом неодноразово вживались заходи для виклику у судове засідання свідків ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , за адресами, які були зазначені захисником у клопотанні, однак вказані свідки до суду для допиту жодного разу не прибули.
		З огляду на викладене колегією суддів не встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду клопотань сторони захисту про виклик свідків, а тому доводи захисника в цій частині є безпідставними.
		Крім того, як вбачається зі змісту вироку суду, а також із звукозаписів та журналів судових засідань, місцевий суд з метою дотримання принципів доступу до правосуддя, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості, розглянув всі клопотання сторони захисту про призначення експертизи, однак не знайшов підстав для їх задоволення, а також про визнання доказів недопустимими, мотивуючи своє рішення тим, що доказам у справі буде надана оцінка в нарадчій кімнаті.
		При цьому колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні того чи іншого клопотання сторони кримінального провадження, які, на переконання суду, не були обґрунтовані належним чином, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення виключно через незгоду такої сторони з результатом розгляду клопотання.
		З огляду на викладене колегією суддів не встановлено порушення принципу змагальності через неповноту судового розгляду, про що наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, а тому такі доводи є непереконливими.
		З цих же підстав колегія суддів не погоджується з доводами, викладеними захисником у касаційній скарзі про те, що винуватість ОСОБА_6 не доведена поза розумним сумнівом.
		Разом з тим, у своїй касаційній скарзі захисник наголошує, що начальник СВ Волочиського ВП Теофіпольського ВП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_18 не включався до групи слідчих, а тому не був уповноважений на проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні. У зв`язку з цим, на думку сторони захисту, допит ОСОБА_6 , а також вручення йому повідомлення про підозру, які проведені ОСОБА_18 , здійснено з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Аналогічні доводи стороною захисту були викладені і в апеляційній скарзі на вирок суду першої інстанції.
		Спростовуючи вказані доводи, апеляційний суд не встановив порушень вимог кримінального процесуального закону та у своїй ухвалі вказав, що начальник СВ Волочиського ВП ОСОБА_18 проводив досудове розслідування відповідно до наданих йому повноважень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 39 КПК України.
		На думку колегії суддів, такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними та відповідають вимогам статей 3, 39 КПК України.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що начальник СВ Волочиського ВП Теофіпольського ВП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_18            26 лютого 2016 року підписав та вручив ОСОБА_6 підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в рамках кримінального провадження                   № 12016240110000087.
		Крім того, в рамках об`єднаного кримінального провадження № 12016240110000087 слідчим СВ Волочиського ВП Теофіпольського ВП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_15 , який включений керівником органу досудового розслідування до складу групи слідчих, 19 квітня 2016 року ОСОБА_6 вручено підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.
		Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК України (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальних дій у цьому кримінальному провадженні) керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень.
		Згідно положень ч. 1 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
		Крім того, п. 6 ч. 2 ст. 39 КПК України передбачено, що керівник органу досудового розслідування уповноважений здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
		Відтак, вище вказані норми процесуального права передбачають, що саме на керівника органу досудового розслідування покладається обов`язок щодо організації та проведення досудового розслідування, якими з огляду на положення статей 3, 39 КПК України у їх взаємозв`язку наділений начальник слідчого відділу як структурного підрозділу органу досудового розслідування.
		Таким чином, вручення підозри ОСОБА_6 начальником СВ Волочиського ВП Теофіпольського ВП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_18 за відсутності його у постанові про визначення групи слідчих не є порушенням процесуального закону, як про це вказує захисник у своїй касаційній скарзі.
		Згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за апеляційними скаргами обвинуваченого та захисників, ретельно перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді.
		Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційних скарг обвинуваченого та захисників у порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення.
		На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами захисника про те, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його особі, та є явно несправедливим через суворість.
		Мотивуючи свої доводи, захисник зазначає, що судами не було враховано, що     ОСОБА_6 раніше не судимий, на медичному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, вжив заходів для відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_19 .
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_6 , призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, виходив із того, що ОСОБА_6 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, на утриманні має неповнолітню дитину.
		Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, судом визнано вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння. Обставин, які б пом`якшували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.
		Враховуючи викладене, а також з огляду на позицію потерпілих, яким заподіяна злочинами шкода не відшкодована, місцевий суд дійшов висновку, що покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів, та не встановив підстав для застосування статей 69, 75 КК України.
		Здійснюючи розгляд кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд відповідно до положень ч. 5 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_6 від відбування покарання за ч. 1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк    1 рік 6 місяців на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та виключив із резолютивної частини вироку посилання на призначення ОСОБА_6 остаточного покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України.
		При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки є законним та обґрунтованим.
		На думку колегії суддів, призначене засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 , попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України, та з огляду на вимоги      ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
		При цьому не заслуговують на увагу твердження захисника про те, що ОСОБА_6 вжив заходів до відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_19 , оскільки відповідно до її заяви від 10 вересня 2019 року, попри його обіцянки, вона не отримувала від ОСОБА_6 жодної матеріальної допомоги (т. 7, а. с. 245).
		Колегія суддів дійшла висновку, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної суворості призначеного ОСОБА_6 покарання, враховуючи, що всі обставини, на які посилається захисник, були враховані судами попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_6 покарання.
		Таким чином, враховуючи всі зазначені обставини в їх сукупності, не вбачається підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_6 покарання явно несправедливим через його суворість.
		Крім того, не вбачається підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, як про це просить захисник у своїй касаційній скарзі, оскільки з огляду на призначене ОСОБА_6 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, з яким погоджується і колегія суддів, застосування до нього інституту звільнення від відбування покарання не узгоджується із вимогами зазначеної статті.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		Вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                             ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...