Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 159/1241/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 02.05.2023. Зареєстровано: 03.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.05.2023.
Дата набрання законної сили: 11.10.2023
Результат оскарження 11.10.2023 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: скасовано повністю постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі ухвалу суду першої інстанції
Номер судового провадження: 2/159/107/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 159/1241/22
		Провадження № 2/159/107/23
		 
		КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		01 травня 2023 року м. Ковель 
		 
		Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:
		головуючого судді - Денисюк Т.В.
		з участю секретаря судового засідання  Шокот С.Т.
		позивача - ОСОБА_1 
		представника відповідача  ОСОБА_2 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу 
		 
		за позовом: ОСОБА_1 
		до відповідача: Заклад загальної середньої освіти (ЗЗСО) І-ІІІ ступенів №12 м.Ковеля 
		про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку,
		в с т а н о в и в:
		 
		Стислий виклад позиції позивача.
		У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що працює на посаді вчителя світової художньої культури у ЗЗСО І-ІІІ ст.№12 м.Ковеля. 
		 
		08 листопада 2021 року директором закладу виданий наказ про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку із ненаданням документів, які підтверджують вакцинацію від COVID-19 або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації. 
		 
		Позивач вважає наказ про відсторонення від роботи незаконним, оскільки згідно чинного законодавства вакцинація від COVID-19 є добровільною і не віднесена Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до переліку обов`язкових. 
		 
		Відповідач виконуючи постанову Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096, наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 фактично обмежив гарантоване їй статтею 43 Конституції України право на працю та можливість заробляти собі на життя, в той час як обмеження конституційних прав може встановлюватись виключно законом. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1,3,6,19,64 Конституції України, на що вказав Конституційний Суд України у рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020. 
		 
		Враховуючи наведене позивач просила суд визнати незаконним і скасувати наказ директора ЗЗСО І-ІІІ ст.№12 м.Ковеля від 08.11.2021 № №211-к/тр про відсторонення від роботи і зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		 
		Стислий виклад позиції відповідача.
		У відзиві на позовну заяву представник ЗЗСО І-ІІІ ст.№12 м.Ковеля проти задоволення позову заперечив. Вказав на відповідність оскаржуваного наказу вимогам частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, якими встановлений обов`язок керівника, зокрема закладу освіти, відсторонити від роботи працівників, які не надали документи на підтвердження проходження вакцинації від COVID-19 чи про наявність протипоказань.
		 
		21 жовтня 2021 року керівник навчального закладу ознайомив ОСОБА_1 із наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 і листом Волинської обласної державної адміністрації №7961/53/2-21 від 13 жовтня 2021 року.
		 
		27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 вручено повідомлення, в якому роз`яснено необхідність надати документи на підтвердження щеплення або довідки про абсолютні протипоказання.
		 
		Актом від 08 листопада 2021 року зафіксовано невиконання позивачем зазначених вимог, що і слугувало підставою для відсторонення від роботи.
		 
		Наказом від 28 лютого 2022 року № 51-к/тр ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року на час дії військового стану. 
		 
		Позиція сторін в судовому засіданні.
		Позивач ОСОБА_1 позов підтримала, просила суд врахувати, що з 1974 року працювала вчителем, 31 серпня 2022 року звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строкового трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. Під час оформлення пенсії період відсторонення не зарахований у страховий стаж і відповідно зменшено розмір пенсійного забезпечення. Тому відсторонення від роботи негативно вплинуло не лише на її право заробляти собі на життя, але й на належний рівень життя на пенсії.
		 
		Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечив і пояснив, що держава видала низку нормативних актів, які зобов`язували його як директора навчального закладу відсторонити невакцинованих від COVID-19 вчителів від роботи. Більшість колективу надала підтверджуючі документи щодо проходження вакцинації, тому зміна графіків роботи заради кількох вчителів було недоцільним. На час відсторонення ОСОБА_1 її дисципліну викладав інший вчитель, який отримав відповідну заробітну плату.
		 
		Рух справи в суді.
		Позовна заява надійшла до суду 29.03.2022.
		 
		Ухвалою судді Волкової Ю.Ф. від 01.04.2022 позовна заява залишена без руху.
		 
		Ухвалою від 27.04.2022 позовну заяву повернуто позивачу.
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 09.06.2022 ухвалу від 27.04.2022 скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2022 головуючим суддею визначена суддя Денисюк Т.В.
		 
		Ухвалою від 20.06.2022 відкрито провадження у справі.
		 
		На підставі п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
		 
		Ухвалою від 18.07.2022 провадження у справі зупинено.
		 
		Поновлено провадження 13.03.2023.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом.
		Позивач ОСОБА_1 з 15.08.1974 працює вчителем.
		 
		Починаючи з 17.09.1994 працювала у школі №12 м.Ковеля (на даний час ЗЗСО І-ІІІ ст.№12 м.Ковеля). 
		 
		27.10.2021 керівником закладу освіти позивачу вручено письмове Повідомлення, в якому доведено до відома включення працівників закладів освіти до переліку професій, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, роз`яснений зміст статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, і запропоновано до 08.11.2021 надати документ, який підтверджує наявність щеплення або медичну довідку про абсолютні протипоказання. 
		 
		08.11.2021 складено акт про відсутність у ОСОБА_1 документів про щеплення чи довідки про протипоказання.
		 
		Того ж дня директором ЗЗСО І-ІІІ ст.№12 м.Ковеля виданий наказ №221-к/тр про відсторонення ОСОБА_1 вчителя художньої культури від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 чи медичної довідки про наявність протипоказань. 
		 
		Наказом №51к/тр від 28.02.2022 на виконання наказу МОН №380 від 25.02.2022 «Про зупинення дії наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153» ОСОБА_1 допущено до роботи з 01.03.2022.
		 
		На підставі наказу №148-к/тр від 31.08.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя мистецтв у зв`язку із закінченням строкового трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України.
		 
		Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.
		Позов належить задовольнити з таких мотивів.
		 
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
		 
		Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
		 
		Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
		 
		Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина першастатті 46 КЗпП України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).
		 
		У пункті 4 частини четвертоїстатті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено:
		 
		«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
		 
		За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».
		 
		Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.
		 
		За приписами частини другої статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод при втручанні у права людини повинен бути дотриманий принцип пропорційності, тобто чи є відповідний захід нагально потрібним і у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути законної мети задля якої він застосується. 
		 
		Відповідач у письмових пояснення від 12.04.2023 доцільність відсторонення позивача мотивував тим, що зважаючи на очну форму навчання за затвердженим розкладом, приймаючи до уваги, що були відсторонені інші педагогічні працівники, можливості забезпечити дистанційний режим роботи, вносячи зміни до розкладу чи режиму роботи начального закладу, не було.
		 
		Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими, з огляду на таке.
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1974 року працює вчителем. Останнім часом викладала мистецтво (світову художню культуру). На дату відсторонення (08.11.2021) мала 20,5 годин загального тижневого навантаження, проводила уроки у 12 класах ( для учнів 8-х, 9-х класів по одній годині в тиждень, для учнів 10-х, 11-х класів по дві годині в тиждень), також мала щотижневі індивідуальні зайняття з 4  ма учнями, які навчаються за індивідуальною формою.
		 
		В період з 08.11.2021 по 26.12.2021 учні навчались очно. З 27.12.2021 по 09.01.2022 перебували на канікулах. З 10.01.2022 по 23.02.2022 навчались очно. 24.02.2022 і 25.02.2022 навчались дистанційно. З 28.02.2022 перебували на канікулах. 01.03.2022 позивач допущена тимчасово до роботи на період воєнного стану.
		 
		Отже, позивач викладала мистецтво (світову художню культуру) у старших класах, що вочевидь не вимагало лише очного спілкування. Дистанційна форма навчання при сучасному рівні спілкування за допомогою інформаційних технологій могла забезпечити належний рівень знань і вмінь за даною дисципліною.
		 
		Крім того, учні навчались в одну зміну, що дозволяло з`ясувати думку учнів, батьків, педагогічного колективу і змінити розклад занять чи запланувати їх у другу зміну.
		 
		Всупереч вимог ст.81 ЦПК України відповідач не надав суду доказів неможливості забезпечення дистанційного режиму роботи позивача.
		 
		Як свідчить практика в умовах воєнного стану навчальні заклади розробляють графіки змішаної форми навчання не лише для учнів старших класів, але й для початкових.
		 
		З урахуванням наведеного відсторонення ОСОБА_1 від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення, а тому наказ директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №12 м.Ковеля від 08.11.2021 №211-к/тр про відсторонення від роботи ОСОБА_1 є незаконним і підлягає скасуванню.
		 
		Щодо стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення.
		 
		Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
		 
		Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата  це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 569/16206/21 (провадження № 61-5055св22) зазначено, що: «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/6466/19 (провадження № 61-16239св20) зроблено висновок, що: «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».
		 
		Наказ про відсторонення визнаний судом незаконним, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за період з 08.11.2021 по 01.03.2022 (день допуску до роботи).
		 
		Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		 
		Розмір середнього заробітку суд обраховує на підставі довідки про доходи від 10.04.2023 №131, яка відповідає довідці №148 від 25.04.2023 (довідку від 09.11.2021 №538 представник відповідача просив вважати помилковою): 13503,61 + 13503,61 (заробітна плата за два місці перед відстороненням) : 42 (кількість робочих днів фактично відпрацьованих протягом двох місяців перед відстороненням) = 643,03 гривень (середньоденна заробітна плата) х 78 (кількість робочих днів вимушеного прогулу) = 50156,34 гривень.
		 
		Суму середнього заробітку визначено без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Відрахування повинні бути проведені працедавцем при виконанні судового рішення.
		 
		Керуючись частиною другою статті 430 ЦПК України, суд допускає рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за один місяць до негайного виконання.
		 
		У цій справі відсутні підстави для застосування наслідків пропуску визначеного статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, оскільки відповідно до п.1 глави ХІХ Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		 
		Щодо розподілу судових витрат.
		 
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Позов задоволено повністю, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в розмірі 992,40 гривень за позовну вимогу про скасування наказу про відсторонення.
		 
		Судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку в розмірі 992,40 гривень (за ставкою на час звернення до суду з позовом у 2022 році) слід стягнути в доход держави з відповідача. 
		 
		Керуючись статтями 46, 235 Кодексу законів про працю України, статтями 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ, статтями 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 №4004-ХІІ, статтями 78-81, 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-265,273, 279, 280-282, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		Позов задовольнити.
		 
		Визнати незаконним і скасувати наказ Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №12 м.Ковеля від 08.11.2021 №211-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».
		 
		Стягнути з Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №12 м.Ковеля на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи з 08.11.2021 по 01.03.2022 в розмірі 50156 (п`ятдесят тисяч сто п`ятдесят шість) гривень 34 копійки, з яких відрахувати податки і інші обов`язкові платежі. 
		 
		Стягнути з Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №12 м.Ковеля на користь ОСОБА_1 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок судового збору, сплаченого при зверненні до суду.
		 
		Стягнути з Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №12 м.Ковеля в доход держави 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок судового збору.
		 
		Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за один місяць.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Повне найменування сторін:
		 
		Позивач  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий 11.12.1996 Ковельським МРВ УМВС України у Волинській області, адреса реєстрації : АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
		 
		Відповідач  Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №12 м.Ковеля, код ЄДРПОУ 141702, адреса : вул. Симоненка,76 м.Ковель.
		 
		Повний текст рішення складений 01.05.2023.
		 
		ГоловуючийТ. В. ДЕНИСЮК

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...