Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/14825/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних).
Надіслано для оприлюднення: 02.05.2023. Зареєстровано: 03.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.05.2023.
Дата набрання законної сили: 02.05.2023
Номер судового провадження: К/9901/22630/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 травня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа №640/14825/19
		адміністративне провадження № К/9901/22630/20  
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Хохуляка В.В., 
		суддів - Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,  
		розглянув у попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельна компанія «Факторія» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2020 (головуючий суддя -                 Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Кобаль М.І.) у справі №640/14825/19. 
		 
		встановив:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «Факторія» (далі - ТОВ  «ВТК «Факторія») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) від 01.08.2019 №10162615140102 та №10152615140102.
		 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 в позові відмовлено.
		 
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2020 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
		 
		Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ГУ ДПС у м. Києві звернулося із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
		 
		В обґрунтування своїх доводів ГУ ДПС у м. Києві зазначає, що векселі на дату виписки 26.10.2017 та 05.12.2017 є довгостроковими, у зв`язку із зазначенням у них строку пред`явлення 25.10.2047 та 05.12.2047. Позивач не визначив та не відобразив у фінансовій звітності дохід від дисконтування кредиторської заборгованості в момент її виникнення, внаслідок чого занизив інші фінансові доходи та не здійснив амортизацію дисконту.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ТОВ  «ВТК «Факторія» зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		 
		Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
		 
		Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ВТК «Факторія» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, іншого законодавства за період з 09.03.2016 по 31.03.2019, про що складено акт від 11.07.2019 №413/26-15-14-01-02/40326847.
		 
		Не погоджуючись з висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки від 11.07.2019 №413/26-15-14-01-02/40326847, позивачем подано до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві заперечення від 22.07.2019 №72.
		 
		За результатом розгляду вищезазначених заперечень, листом Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про розгляд заперечень від 30.07.2019 №42537/10/26-15-14-01-02, заперечення залишено без задоволення та викладено висновки акта перевірки відповідно до яких, зокрема, перевіркою встановлено порушення ТОВ «ВТК «Факторія»:
		 
		пунктів 44.1, .44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1. статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України, пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, пунктів 5, 6, 29 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, в результаті чого занижено об`єкт оподаткування податком на прибуток на загальну суму 638 652 грн, в тому числі за І квартал 2019 року на суму 638 652 грн та занижено податок на прибуток на загальну суму 3 521 696 грн, в тому числі за 2017 рік на суму 2 727 077 грн, за 2018 рік на суму 710 175 грн, за І квартал 2019 року на суму 84 444 грн;
		 
		На підставі акта перевірки від 11.07.2019 №413/26-15-14-01-02/40326847 відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
		 
		від 01.08.2019 №10162615140102, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 638 652,00 грн за звітний період І квартал 2019 року у декларації від 25.04.2019 № 9085453939;
		 
		від 01.08.2019 №10152615140102, яким збільшено (нараховано) суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 4 402120,00 грн, з яких податкове зобов`язання 3521696,00 грн, штрафні санкції 880 424,00 грн.
		 
		Судами також встановлено, між ТОВ «ВТК «Факторія» (Покупець) укладено типові договори купівлі-продажу від 08.08.2017 №08/08/17-1 з ТОВ «Промінь відродження» (Продавець) та від 16.08.2017 №16/08/17-1 з фермерським господарством «Маяк» ОСОБА_1 (Продавець), відповідно яких, Продавець зобов`язується поставити та передати Покупцю насіння гірчиці врожаю 2017 року, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість товару на умовах та в строки, визначених даними договорами.
		 
		Також, між ТОВ «ВТК «Факторія» (Покупець) та фермерським господарством «Маяк-2» ОСОБА_1 (Продавець) укладено договір поставки від 28.08.2017 №22/08/17-3, відповідно до якого, Продавець зобов`язується поставити та передати Покупцю насіння гірчиці врожаю 2017 року, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість товару на умовах та в строки, визначених даним договором.
		 
		Відповідно до пункту 5 вищезазначених типових договорів від 08.08.2017 №08/08/17-1, від 16.08.2017 №16/08/17-1 та від 28.08.2017 №22/08/17-3, Покупець здійснює оплату вартості поставленої партії товару, з урахуванням умов поставки, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання товару.
		 
		Також, між ТОВ «ВТК «Факторія» та його контрагентами укладено типові додаткові угоди, зокрема, товариством з обмеженою відповідальністю «Промінь відродження» укладено додаткову угоду від 01.09.2017 №1 та додаткову угоду від 24.10.2017 №2 до договору від 08.08.2017 №08/08/17-1, фермерським господарством «Маяк» ОСОБА_1 укладено додаткову угоду від 01.11.2017 №1 та додаткову угоду від 01.12.2017 №2 до договору від 16.08.2017 №16/08/17-1, фермерським господарством «Маяк-2» ОСОБА_1 укладено додаткову угоду від 01.11.2017 №1 та додаткову угоду від 01.12.2017 №2 до договору від 28.08.2017 №22/08/17-3.
		 
		Відповідно до типових додаткових угод №1 до вищезазначених договорів, сторони прийшли до взаємної згоди доповнити розділ 5 договорів наступним пунктом: « 5.6. Покупець сплачує за товар в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця, вказаний у договорі. За домовленістю Сторін можлива інша, крім грошової, форма розрахунків незаборонена чинним законодавством України (в т.ч. векселями)».
		 
		Типовими додатковими угодами №2, визначено, що Сторони прийшли до взаємної згоди про те, що оплата за товар поставлений згідно з цими договорами здійснюється у вексельній формі шляхом видачі Покупцем на користь Продавця безвідсоткових простих векселів номінальною сумою рівною загальній сумі заборгованості по вищепереліченим договорам, укладеними між позивачем та його контрагентами.
		 
		На виконання умов вищевказаних договорів, з урахуванням додаткових угод та в рахунок оплати за поставлений товар, між ТОВ «ВТК «Факторія» на користь ТОВ «Промінь відродження», фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_1, фермерського господарства «Маяк-2» ОСОБА_1 було виписано наступні прості векселі: від 26.10.2017 №АА 2676079, №АА 2676080, №АА 2676081 та від 05.12.2017 №АА 2568521, №АА 2568522, №АА 2568523, №АА №2676082, №АА 2676083.
		 
		Загальна номінальна вартість векселів 20   813 068,20 грн, з яких 26.10.2017 видано векселів на суму 5792910,60 грн та 05.12.2017 - на суму 15   020 157,60 грн, строк пред`явлення 25.10.2047 та 05.12.2047 відповідно.
		 
		Станом на 31.03.2019 заборгованість по вищевказаним векселям обліковувалась на бухгалтерському рахунку 511 «Довгострокові векселі видані в національній валюті».
		 
		За наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов до висновку, що позивачем не визначено та не відображено фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості, чим занижено інші фінансові доходи, рядок 2220 Звіту про фінансові результати на загальну суму 20 307 543 грн, у т.ч.: 2017 рік на суму 20 307 543 грн. та не здійснено амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу, чим занижено інші витрати, рядок 2270 звіту про фінансові результати, на суму фінансових витрат (амортизація дисконту на суму 103 914 грн, у.т.ч.:  2017 рік на суму 1454 грн; 2018 рік на суму 80 432 грн; 1 квартал 2019 року на суму 22 028 грн.
		 
		Суд першої інстанції погодився з викладеними в акті перевірки податкового органу доводами та прийшов до висновку про їх обґрунтованість.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання, які виникли за простими векселями, виписаними за погашення заборгованості по оплаті товару за договором купівлі-продажу цінних паперів, за своєю суттю відноситься до поточних зобов`язань. Такі зобов`язання в бухгалтерському обліку платника відображаються не за теперішньою вартістю, а за сумою погашень. У даному випадку застосування порядку визначення амортизованої собівартості фінансових інвестицій для цілей визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання, різницю між собівартістю (номінальною вартістю) векселів позивача та договірною вартістю погашення його зобов`язання за договором купівлі-продажу цінних паперів відсутня, а самі векселі є простими і безвідсотковими.
		 
		Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з наступного.
		 
		Пунктом 2 частини п`ятої статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що боргові цінні папери - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання, зокрема емітента, сплатити у визначений строк кошти. До боргових цінних паперів належать, зокрема, векселі.
		 
		Відповідно до статті 14 цього Закону вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов`язань та стягнення за векселями визначаються законом.
		 
		Обов`язкові реквізити простого векселя визначені в статті 75 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі, затвердженого Женевською конвенцією 1930 року (Конвенція підписана 07.06.1930 і набрала чинності для України 06.01.2000) (далі - Уніфікований закон). Так, простий вексель містить: (1) назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; (2) безумовне зобов`язання сплатити визначену суму грошей; (3) зазначення строку платежу; (4) зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; (5) найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; (6) зазначення дати і місця складання простого векселя; (7) підпис особи, яка видає документ (векселедавець).
		 
		Згідно зі статтею 76 Уніфікованого закону документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у попередній статті, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті. Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред`явленням.
		 
		Статтею 33 Уніфікованого закону (з урахуванням вимог статті 77 цього закону стосовно простих векселів) встановлено строки платежу за переказним та простим векселем, а саме: за пред`явленням; у визначений строк від пред`явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.
		 
		Простий вексель строком за пред`явленням підлягає оплаті при його пред`явленні. При цьому, він повинен бути пред`явлений для платежу протягом одного року від дати його складання (стаття 34 Уніфікованого закону).
		 
		Частиною першою статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.
		 
		На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.
		 
		Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. При цьому, у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем (частини друга, третя статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»).
		 
		За змістом наведених норм операції щодо видачі та погашення векселя є способом проведення не грошового розрахунку за отримані товари (роботи, послуги).
		 
		У свою чергу, вексель за своєю сутністю є письмовим борговим зобов`язанням у вигляді цінного паперу, складеного за встановленою формою, що посвідчує відносини позики і передбачає зобов`язання особи, яка його видала (векселедавця), сплатити у визначений строк зазначену в ньому суму коштів особі, якій він виданий (векселедержателю).
		 
		Обов`язковою умовою проведення розрахунків із застосуванням векселів є наявність договору, який укладений у письмовій формі і який передбачає такий порядок розрахунку. У випадку видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.
		 
		Простий вексель виписується позичальником (векселедавцем) і містить нічим не зумовлене зобов`язання сплатити борг векселедержателю. В цьому зобов`язанні векселедавець та платник співпадають.
		 
		Відповідно до пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 № 85/4306) (зі змінами, внесеними наказом від 08.02.2014 №48) зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.
		 
		Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду (пункт 5 П(С)БО 11).
		 
		Згідно з абзацами першим та восьмим пункту 4 П(С)БО 11 довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями, а поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. 
		 
		Пунктом 7 П(С)БО 11 передбачено, що до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.
		 
		Зобов`язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов`язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов`язання на довгострокове (пункт 8 П(С)БО 11).
		 
		Відповідно до пунктів 11, 12 П(С)БО 11 поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання.
		 
		Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.
		 
		За визначенням в абзаці дев`ятому пункту 4 цього ж П(С)БО сума погашення - не дисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
		 
		Згідно з пунктом 10 П(С)БО 11 довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання. 
		 
		Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства ( абзац десятий пункту 4 П(С)БО 11).
		 
		Наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2019 №379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2019 за №1065/34036, набрав чинності 29.10.2019) затверджено зміни, зокрема до П(С)БО 11, відповідно до яких довгострокові зобов`язання відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання (пункт 9 П(С)Б) 11 в редакції наказу від 16.09.2019 №379).
		 
		Порівняння вищенаведених норм П(С)БО 11 щодо відображення довгострокових зобов`язань в балансі дає підстави для висновку, що у 2016 році дисконтуванню (як способу визначення теперішньої вартості з метою відображення в балансі) підлягала сума довгострокових зобов`язань, на які нараховуються відсотки, а з 29.10.2019 - незалежно від нарахування відсотків.
		 
		Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин оцінка зобов`язань за теперішньою вартістю (дисконтованою сумою майбутніх платежів) вимагалась лише за наявності наступних умов: зобов`язання повинні бути довгостроковими та на них мають нараховуватись відсотки.
		 
		Відповідно до пунктів 5, 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі - П(С)БО 13), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 N 559 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.12.2001 за N 1050/6241) (наказом від 29.09.2020 № 588, який набрав чинності з 03.11.2020, наказ № 559 викладено в новій редакції) фінансові інструменти в бухгалтерському обліку поділяються на фінансові активи, фінансові зобов`язання, інструменти власного капіталу і похідні фінансові інструменти.
		 
		Фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.
		 
		Пунктом 11 цього ж П(С)БО передбачено, що безумовні права вимоги і зобов`язання визнаються фінансовими активами і фінансовими зобов`язаннями, якщо за умовами контракту підприємство має право на отримання грошових коштів або бере на себе зобов`язання сплатити грошові кошти. 
		Отже, виданий вексель - це фінансове зобов`язання як різновид фінансового інструмента.
		 
		Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо) (пункт 29 П(С)БО 13).
		 
		Відповідно до пункту 31 П(С)БО 13 на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами (похідні фінансові інструменти включають ф`ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти - пункт 9 зазначеного П(С)БО).
		 
		Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування для цілей податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
		 
		Таким чином зобов`язання, які виникли за простими та безвідсотковими векселями позивача відносяться до поточних зобов`язань, які в бухгалтерському обліку платника відображаються не за теперішньою вартістю, а за сумою погашення. 
		 
		Аналогічне правозастосування викладене у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №160/6855/19, від 24.11.2021 у справі №826/5209/18, від 03.05.2022 у справі №640/10170/19.
		 
		В даному випадку зобов`язання, які виникли за простими векселями виписаними на користь ТОВ «Промінь відродження» (Продавець) та ФГ «Маяк» ОСОБА_1 (Продавець), на погашення заборгованості по оплаті товару за договором купівлі-продажу, за своєю суттю відносяться до поточних зобов`язань. Такі зобов`язання в бухгалтерському обліку платника відображаються не за теперішньою вартістю, а за сумою погашення.
		 
		При цьому, та обставина, що зобов`язання за векселями відображалася позивачем помилково на бухгалтерському рахунку для довгострокових векселів, не змінює суті самих векселів та зобов`язань, що за ними виникли.
		 
		Також безпідставними є посилання контролюючого органу на пункти П(С)БО 28 для визначення формули дисконтування зобов`язань за векселями, оскільки відповідно до п. 1 цього Положення його норми застосовуються для формування в бухгалтерському обліку саме інформації про зменшення корисності активів (визначення яких як ресурсів, контрольованих підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, міститься у П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»), а не до зобов`язань.
		 
		За таких обставин суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку про протиправність прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та задоволення позовних вимог.
		 
		За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства  України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства  України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та  (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		постановив:
		Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення.
		 
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2020 у справі №640/14825/19 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття , є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		 
		СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева   І.Я.Олендер

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...