Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/1040/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 04.05.2023. Зареєстровано: 05.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2023.
Дата набрання законної сили: 04.05.2023
Номер судового провадження: К/9901/19739/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 травня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 320/1040/19
		адміністративне провадження № К/9901/19739/20 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Юрченко В.П.,
		суддів: Васильєвої І.А.,  Дашутіна І.В., 
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №320/1040/19
		за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги, провадження по якій відкрито
		за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року (суддя Журавель В.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року (головуючий суддя Епель О.В., судді: Губська Л.В., Степанюк А.Г.),
		В С Т А Н О В И В :
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі також - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.01.2019 №№ 0001251303, 0001281303, 0001291303, рішення від 30.01.2019 № 0001271303 та вимоги зі сплати єдиного соціального внеску від 30.01.2019                              № 0001261303.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач своєчасно та у встановленому порядку  повідомив податковому органу достовірні відомості щодо місця знаходження та податкову адресу, і не змінював місця здійснення господарської діяльності, як про це помилково зазначає контролюючий орган. Вказане в акті перевірки місце оренди площадки для стоянки автомобілів та приміщення під офіс було незмінним упродовж багатьох років, а інформація про нього наявна у податкового органу з часу попередньої перевірки у 2013 році. За час, який передував останній перевірці, змінилася лише дата укладання договору оренди вказаної площадки. Наголошує, що на момент подання цього позову відповідач не прийняв рішення про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку з 1 липня 2015 року, а тому не мав жодних правових підстав приймати оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимогу.
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року, позов задоволено повністю.
		Так, судами встановлено, що позивач з 29.02.2000 зареєстрований як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку, місце проживання: АДРЕСА_1 (свідоцтво платника єдиного податку від 25.05.2012 серії Б № 708320, реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 ).
		Основними видами діяльності позивача є: вантажний автомобільний транспорт (основний) (код КВЕД 49.41); інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (код КВЕД 52.29). Відповідно до цього свідоцтва позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 групи з 01.01.2012 (ставка єдиного податку 3%).
		З метою переходу на спрощену систему оподаткування позивачем було подано до Бориспільської ОДПІ реєстраційну заяву від 11.01.2012 № 1057/Г, в якій зазначено місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1 .
		16.06.2014 позивачем подано заяву № 2436/Г про застосування спрощеної системи оподаткування з внесенням змін до свідоцтва платника єдиного податку щодо місця провадження господарської діяльності та вказано, що місце провадження господарської діяльності позивача є територія України та за її межами.
		Позивач орендував офісне приміщення за адресою: м. Бориспіль, вул. Броварська, 2 , а також бокс (гараж) та місця для стоянки.
		З цією метою ним укладено наступні правочини:
		1) договір найму приміщення від 01.12.2010 № 24, відповідно до цього якого позивачем найнято площадку для стоянки автомобілів та приміщення під офіс, яке знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Броварська, 2 ;
		2) додаткову угоду № 1 до договору найму приміщення від 01.12.2010 № 24, відповідно до якої змінено строк дії договору - продовжено до 31.12.2011;
		3) договір від 01.12.2012 № 01/12, відповідно до якого позивачем взято в оренду площадку для стоянки автомобілів та приміщення під офіс, яке знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Броварська, 2. Вказаний договір діє до 31.12.2012;
		4) договір від 03.01.2013 № 0301/13-1, відповідно до якого позивачем взято в оренду площадку для стоянки автомобілів та приміщення під офіс, яке знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Броварська, 2. Вказаний договір діє до 31.12.2012;
		5) договір від 01.05.2014 № 01/05/14-1, відповідно до якого позивачем взято в оренду площадку для стоянки автомобілів та приміщення під офіс за адресою: м. Бориспіль, вул. Броварська, 2. Вказаний договір діє до 31.12.2015;
		6) договір від 01.01.2016 № 01/16-3, відповідно до якого позивачем взято в оренду площадку для стоянки автомобілів та приміщення під офіс, яке знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Броварська, 2. Вказаний договір діє до 31.12.2018.
		У період з 04.12.2018 по 17.12.2018 ГУ ДФС у Київській області проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період діяльності з 01.01.2015 по 31.12.2017.
		За результатами зазначеної перевірки контролюючим органом складено акт від 28.12.2018 № 1191/10-36-13-03/2760813637, в якому зазначено, що:
		- позивачем 16.06.2014 подано заяву № 2436/Г про застосування спрощеної системи оподаткування з внесенням змін до свідоцтва платника єдиного податку щодо місця провадження господарської діяльності та вказано що місцем провадження господарської діяльності позивача є територія України;
		- у період з 01.01.2015 по 31.12.2017 позивач здійснював діяльність, яка полягала у надані міжнародних вантажних перевезень та вантажних перевезень по Україні, а також експедиційних послуг;
		- податкова декларація платника єдиного податку за 1-й квартал 2015 року подана позивачем до Бориспільської ОДПІ 09.04.2015 за відсутності заяви про зміну місця провадження господарської діяльності;
		- у період з 01.01.2015 по 31.12.2017 позивач використовував приміщення, а саме: офіс, гараж та 6 паркомісць згідно з договорами оренди від 01.05.2014 № 01/05/14-1 та від 01.01.2016 № 01/16-3 за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Броварська, 2, чим порушено п. 298.6 ст. 298 ПК України та вимоги, встановлені главою 1 розділу XIV ПК України, щодо перебування на спрощеній системі оподаткування.
		На підставі викладеного податковий орган в акті перевірки дійшов висновку, що реєстрація платником єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 анулюється з 01.07.2015 та з цієї дати позивач є платником інших податків і зборів, встановлених Податковим кодексом України (далі також - ПК України) для фізичних осіб-підприємців (п. 2.1 акту перевірки).
		Також в акті перевірки ГУ ДФС у Київській області зазначено, що податкові декларації про майновий стан і доходи за 2015, 2016 та 2017 роки до Бориспільської ОДПІ позивачем не подавались, що призвело до порушення пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49, п. 177.11 ст. 177 ПК України.
		Тобто висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, щодо визначення податкових зобов`язань позивача здійснені з урахуванням анулювання з 01.07.2015 його реєстрації як платника єдиного податку третьої групи та перебування його з цієї дати на загальній системі оподаткування.
		Таким чином, податковий орган дійшов висновку про:
		- заниження позивачем загального доходу від провадження господарської діяльності на суму 12 657 222, 79 грн. (без урахування ПДВ) за період з 01.07.2015 по 31.12.2017, у зв`язку з чим визнано порушення п. 177.1 ст. 177 ПК України;
		- заниження позивачем суми чистого доходу на загальну суму 6 025 443,07 грн. без урахування ПДВ, у зв`язку з чим визнано порушення п.177.2 ст.177 ПК України;
		- заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 1 127 589,34 грн., у зв`язку з чим визнано порушення п.167.1 ст. 167, п. 177.2 ст. 177 ПК України;
		- заниження позивачем ЄСВ на загальну суму 236 531,78 грн.;
		- заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 90 381,63 грн.
		30.01.2019 відповідачем на підставі зазначеного акта перевірки винесено податкові повідомлення рішення:
		1) № 0001251303, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) на суму 281 897,33 грн. і збільшено суму грошового зобов`язання на суму 1 127 589,34 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, а всього визначено грошове зобов`язання на суму 1 409 486,67 грн.;
		2) № 0001281303, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з військового збору на суму 120 977,03 грн., з яких за основним зобов`язанням 90 381,63 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 22 595,40 грн.;
		3) № 0001291303, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510,00 грн.
		Також 30.01.2019 відповідачем прийнято рішення № 0001271303 про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 69 181,40 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0001261303 про визначення позивачу заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 236 531,78 грн.
		31.01.2019 посадовою особою відповідача (заступником начальника управління) подано службову записку до Бориспільського відділення ГУ ДФС у Київській області щодо анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 з 01.07.2015 та з визначенням, що з цієї дати позивач є платником інших податків і зборів, установлених главою 1 розділу XIV ПК України.
		З огляду на це управління податків і зборів з фізичних осіб надало витяг з акта перевірки від 28.12.2018 для прийняття рішення про анулювання реєстрації ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку з 01.07.2015 та направлення його платнику.
		30.08.2019 відповідачем складено акт № 323/10-042760813637 про результати перевірки щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування, в якому зазначено про виявлення органами Державної податкової служби під час проведення перевірок порушень платником податку вимог глави 1 розділу XIV ПК України (п. 299.11 ст. 299 ПК України), проте жодних конкретних відомостей про підстави та обставини проведення перевірки, а також про обставини, дату та суть вчинених позивачем порушень не наведено.
		30.08.2019 під час розгляду цієї адміністративної справи судом відповідачем прийнято рішення № 323/10-04/ НОМЕР_1 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку/виключення з реєстру платників податку щодо ОСОБА_1 на підставі виявлення органами Державної податкової служби під час проведення перевірок порушень платником податку вимог глави 1 розділу XIV ПК України (п. 299.11 ст. 299 ПК України).
		Документами, які підтверджують наявність підстав для анулювання свідоцтва платника єдиного податку, вказано: службова ГУ ДФС у Київській області від 31.01.2019, акт документальної перевірки від 28.12.2018 та зазначено, що 01.07.2015 платник єдиного податку виключений із реєстру.
		30.08.2019 згідно із службовою запискою посадової особи Бориспільського управління ГУ ДПС у Київській області від 06.09.2019 № 129/10-36-51, адресованою ГУ ДПС у Київській області, Відділом адміністрування податків і зборів з фізичних осіб позивачу анульовано реєстрацію єдиного податку з 01.01.2016, оскільки у Податковому блоці при введенні даних для анулювання з датою 01.07.2015 висвітлюється запис «неможливо анулювати з 01.07.2015, так як дата реєстрації більша або дорівнює даті анулювання ЄП».
		Позивач, вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення від 30.01.2019 №№ 0001251303, 0001281303, 0001291303, рішення 30.01.2019 № 0001271303 та вимогу зі сплати єдиного соціального внеску від 30.01.2019 № 0001261303, звернувся до суду з цим позовом.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем неправомірно прийнято оскаржувані позивачем рішення без прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку та виключення позивача з реєстру платників єдиного податку; відповідачем не надано належної оцінки господарській діяльності позивача та не враховано її специфіку (здійснення вантажних перевезень та надання експедиційних послуг), а також неправильно застосовано норми податкового законодавства.
		Крім того, суди вказали, що позиція контролюючого органу про те, що позивачу надано право здійснювати господарську діяльність, а саме вантажні перевезення по Україні і за межами України, лише в місці, яке ним орендовано для стоянки (м. Бориспіль, вул. Броварська, 2), або, що про кожне місце стоянки вантажного автомобіля під час слідування по маршруту з вантажем необхідно повідомляти податковий орган як про місце здійснення господарської діяльності, суперечить меті здійснення такого виду господарської діяльності.
		Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
		Обґрунтовуючи касаційну скаргу, контролюючий орган посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм п.п. 299.7, 299.10, 299.11 ст. 299 ПК України. Так, вказує, що позивачем не було зазначено в заяві про перехід на спрощену систему оподаткування місце провадження господарської діяльності відповідно до законодавчо визначеної форми заяви (точної адреси). Наполягає, що позивач мав вказати у такій заяві адресу орендованих офісу та гаража з прилеглою до нього територією для стоянки вантажного автотранспорту, та в подальшому подати заяву про зміну податкової адреси.
		Також відповідач вважає, що судами було порушено норми процесуального права при задоволенні заяви позивача щодо поновлення строку звернення до суду з цим позовом та відхиленні заяви податкового органу про залишення цього позову без розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 21.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11  жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року у цій справі.
		Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів  касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. 
		Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України та Цивільним кодексом України (далі також - ЦК України).
		Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з п.п. 291.2, 291.3 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
		Застосування спрощеної системи оподаткування фактично є одним із видів пільгового оподаткування господарської діяльності. Податковим кодексом України встановлено коло осіб, на яких розповсюджується вказана норма.
		Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
		Стаття 298 ПК України встановлює порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування.
		У підпункті 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України визначено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
		Відповідно до п. 298.6. статті 298 ПК України у разі зміни податкової адреси суб`єкта господарювання, місця провадження господарської діяльності заява подається платниками єдиного податку третьої групи разом з податковою декларацією за податковий (звітний) період, у якому відбулися такі зміни.
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку (п. 299.2 ст. 299 ПК України).
		Згідно з п.п. 299.10, 299.11 ст. 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу.
		У разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
		До Реєстру платників єдиного податку, крім податкової адреси, вносяться відомості, зокрема, щодо місця провадження господарської діяльності (п. 299.7 ст. 299 Кодексу).
		Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (п. 45.2 ст. 45 ПК України).
		Водночас згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
		Місцезнаходження юридичної особи може не співпадати з місцем провадження господарської діяльності.
		З огляду на викладене, суди прийшли до обґрунтованого висновку, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, установлених законом.
		При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході такої перевірки порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування.
		Як констатовано судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, станом на дату прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги, а саме 30.01.2019, рішення про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку шляхом виключення його з реєстру платників єдиного податку контролюючим органом не приймалося. Таке рішення прийнято податковим органом лише 30.08.2019, тобто вже під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції.
		Відтак, висновки податкового органу щодо анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку з 01.07.2015 та перебування його з цієї дати на загальній системі оподаткування, є безпідставними та суперечать вищенаведеним приписам податкового законодавства, як то правильно зазначено судами попередніх інстанцій. 
		Крім того, судами обґрунтовано вказано, що якщо місцезнаходження платника податку (його податкова адреса) співпадає з місцем провадження господарської діяльності у Реєстрі платників єдиного податку місце провадження господарської діяльності визначається за податковою адресою, а в разі їх невідповідності - зазначається фактична адреса місця провадження такої діяльності.
		Водночас, у разі здійснення діяльності з надання послуг у заздалегідь не визначених місцях, фізична особа-підприємець, який є платником єдиного податку, у рядку «Місце провадження господарської діяльності» заяви про застосування спрощеної системи оподаткування зазначає: «Надання послуг на території України», або зазначає конкретну територію (місто або область), на якій таким платником єдиного податку будуть надаватись послуги.
		Разом з тим, як було встановлено судами, саме такі відомості позивачем було надано податковому органу і у виданому контролюючим органом свідоцтві платника єдиного податку зазначено, що місцем провадження господарської діяльності позивача є «територія України та за її межами».
		Ці відомості узгоджуються зі специфікою основної господарської діяльності позивача - надання транспортних послуг з вантажних перевезень на території України та за її межами.
		Твердження ж відповідача, що оренда позивачем приміщення за адресою: м. Бориспіль, вул. Броварська, 2, означає зміну місця здійснення господарської діяльності без повідомлення контролюючого органу, обґрунтовано визнано судами безпідставним, оскільки такі висновки не відповідають законодавчо регламентованим засадам визначення місця провадження господарської діяльності та вказують на помилкове ототожнення податковим органом поняття «місцезнаходження суб`єкта господарювання», «податкової адреси суб`єкта господарювання» та «місця здійснення господарської діяльності суб`єкта господарювання», які підлягають розмежуванню.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності у позивача достатніх правових підстав для подання заяви про зміну ним місця провадження господарської діяльності, а отже, й порушень щодо місця здійснення господарської діяльності позивачем не допущено, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для прийняття відповідачем рішення від 30.08.2019 № 323/10-04/2760813637 про анулювання позивачу свідоцтва платника єдиного податку та виключення його з відповідного реєстру.
		Водночас, судами констатовано й порушення контролюючим органом порядку прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника податку. 
		Як зазначено у рішенні, підставою для його прийняття стали службова записка від 31.01.2019 та акт перевірки від 28.12.2018, однак рішення прийнято лише 30.08.2019, тобто через 8 місяців після складення акта перевірки і через 7 місяців після складення службової записки, що суперечить не тільки приписам податкового законодавства, а й принципам належного урядування, своєчасності притягнення до відповідальності та юридичної визначеності.
		Крім того, перед прийняттям цього рішення контролюючим органом було складено акт перевірки від 30.08.2019, який, як констатовано судами,  не містить не тільки необхідних відомостей про підстави та обставини її проведення, але й жодних даних про встановлені конкретні факти вчинених позивачем порушень.
		При цьому, саме вказані підстави (анулювання позивачу свідоцтва платника єдиного податку та, як наслідок, набуття за період з 2015-2017 років статусу платника на загальній системі оподаткування) зумовили нарахування позивачу спірних податкових зобов`язань, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях від 30.01.2019 №№ 0001251303, 0001281303, 0001291303, рішенні від 30.01.2019 № 0001271303 та вимозі зі сплати єдиного соціального внеску 30.01.2019 № 0001261303.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з твердженнями судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності оскаржених податкових повідомленнях-рішеннях, рішення та вимоги зі сплати єдиного соціального внеску та наявності правових підстав для їх скасування.
		Верховний Суд погоджується також й з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність тверджень контролюючого органу про порушення норм процесуального права при задоволенні заяви позивача щодо поновлення строку звернення до суду з цим позовом та відхиленні заяви податкового органу про залишення позову без розгляду, оскільки ухвала суду, за результатами розгляду вказаних клопотань, набрала законної сили та разом із судовим рішенням по суті вирішення позовних вимог відповідачем не оскаржувалася. Окрім того, звернення позивача до суду відбулось до зміни судової практики.
		Відповідно до частини третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на викладене, Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, не спростовані доводами касаційної скарги, про наявність підстав для задоволення позову.
		Що ж стосується заявленого у відзиві на касаційну скаргу клопотання Товариства про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 35000,00 грн, то колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до пунктів частини третьої  статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із прибуттям сторін та їх представників належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно до  статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		Статтею 134 КАС України  передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Згідно з частиною третьою  статті 134 КАС України  для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої  статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Відповідно до частини шостої  статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України  у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома  статті 134 КАС України).
		Контролюючим органом у відзиві на касаційну скаргу заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. 
		За правилами частини першої  статті 139 КАС України  при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього  Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята  статті 139 КАС України).
		При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо,  - є неспівмірним.
		Як вбачається з матеріалів справи, 05 лютого 2019 року між позивачем та Адвокатським Бюро «Оксани Яценко» в особі керуючого - адвоката Яценко О.В. було укладено договір про надання правової допомоги № 05/02/19. 
		Відповідно до вимог п. 1.1 розділу 1 договору надання правничої (правової) допомоги клієнтові з приводу захисту законних прав та інтересів у кримінальному провадженні, представництва у цивільному, адміністративному та господарському судочинстві, представництва інтересів в усіх без винятку державних, громадських та інших установах і організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, в органах виконавчої влади та управління, в місцевих судах, апеляційних судах, вищих спеціалізованих судах, у Верховному Суді, в Європейському суді з прав людини, ООН, ОБСЕ, в органах Міністерства юстиції, в органах досудового розслідування (слідства), у тому числі в органах Служби безпеки України, прокуратури, з правом подання, підпису позовних заяв, заяв, клопотань та будь - яких інших процесуальних документів без обмежень та отримання інформації, у тому числі конфіденційної інформації, а також оригіналів документів. 
		Згідно з вимогами п.2.1 розділу 2 вартість наданих юридичних послуг Адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги.
		Крім того, п. 2.5 2 договору встановлено, що за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським бюро  юридичної допомоги і її вартість.
		На підтвердження заявлених витрат на професійну правничу допомогу суду касаційної інстанції надано акт прийому-передачі виконаних робіт від 14.09.2020 з визначенням їх видів (надання правничої інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, пов`язаних із  супроводом цієї справи в суді касаційної інстанції, складання відзиву на касаційну скаргу та інших процесуальних документів, представництво інтересів позивача в суді касаційної інстанції), звіт до акту прийому-передачі від 15.09.2020, квитанцію від 15.09.2020 до прибуткового касового ордера № 3.
		Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у Касаційному адміністративному суді, колегія суддів враховує таке.
		Зі змісту звіту до акту прийому-передачі виконаних робіт вбачається, що Адвокатським Бюро «Оксани Яценко» були надані позивачу наступні послуги:
		- усна консультація 5 год х 600,00 грн = 3000,00грн;
		- вивчення документації та правовий аналіз 25 год х 600,00 грн = 15000,00 грн;
		-  підготування відзиву на касаційну скаргу 20 год х 700,00 грн = 14000,00 грн;
		- підготування інших процесуальних документів, в тому числі використання копіювальної техніки, 5 год х 500,00 грн = 1000,00 грн;
		- участь адвоката у судовому засіданні = 2000,00 грн. 
		У клопотанні про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, контролюючий орган вказує, що тривалість консультації (5 год) позивача на стадії касаційного перегляду справи, вивчення документів та правовий аналіз, на які адвокатом витрачено 25 годин, а також написання відзиву на касаційну скаргу протягом 20 годин, який, як вказує відповідач, фактично відтворює доводи відзиву на апеляційну скаргу, викликають сумнів, оскільки адвокат був обізнаний з обставинами справи та доводами сторін у справі, що свідчить про необхідність зменшення розміру гонорару адвоката. 
		З приводу наведеного, колегія суддів зауважує, що у будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань у касаційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому або такому ж розмірі, як надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. В свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.
		Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг,  розмір відшкодування, отриманий за аналогічні послуги у судах першої та апеляційної інстанції, колегія суддів вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складення відзиву на касаційну скаргу явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
		Крім того, участь одного адвоката при розгляді справи в судах всіх інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
		Колегія суддів також критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом послуги з вивчення документів та їх правового аналізу, оскільки доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалися, а доводи відзиву на касаційну скарги не відрізняється від доводів позову та відзиву на апеляційну скарги.
		Таким чином, враховуючи, що правова позиція представника позивача у судах всіх інстанцій не змінювалась, об`єктивна необхідність для професійного досвідченого адвоката, який надав правову допомогу позивачу в судах попередніх інстанцій, втретє вивчати додаткові джерела права та судову практику зі спірних питань була відсутня, оскільки такий представник не міг не бути обізнаним із позицією відповідача, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводи, якими відповідач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, а отже підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, - з огляду на що розмір таких витрат також підлягає зменшенню.
		Викликає сумнів також необхідність такої тривалої консультації (5 год.) клієнта на етапі касаційного перегляду справи, оскільки за умови успішного досвіду судового супроводу справи у судах першої та апеляційної інстанцій необхідність додаткового погодження правої позиції та роз`яснення перспектив судового розгляду у такому обсязі не вбачається обґрунтованим та необхідним для досвідченого фахівця, а тому, на переконання колегії суддів, розмір, заявлений позивачем до відшкодування за надання такої послуги, так само є необґрунтованим та підлягає зменшенню.
		Враховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної роботи та її незначну складність, колегія судів касаційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок контролюючого органу в розмірі 17 000,00 грн за всіма визначеними складовими професійних правничих послуг. Вказаний розмір витрат обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час супроводу справи у Касаційному адміністративному суді, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом касаційного перегляду.
		Керуючись ст. 134, 139, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року у справі №320/1040/19 залишити без змін.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва   І.В. Дашутін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...