Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/16139/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 08.05.2023. Зареєстровано: 09.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.05.2023.
Дата набрання законної сили: 03.05.2023
Номер судового провадження: 854/1181/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/16139/22Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.
		 
		Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду 
		у складі: головуючої судді  Шевчук О.А.,
		суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,
		при секретарі  Вовненко А.В.,
		за участю представника апелянта  Буднік В.Ю.,
		представника позивача  Стоянова М.М.
		 
		 
		розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року та на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, - 
		ВСТАНОВИЛА:
		В листопаді 2022 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за № 272327 від 14.10.2022 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 ;
		- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 ;
		- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання. 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є громадянкою російської федерації та проживала на її території до 2002 року. У 2002 році позивач емігрувала до України, а 14.06.2003 вступила у шлюб із громадянином України, ОСОБА_2 . 30.05.2006 ОСОБА_1 отримала в Україні реєстраційний номер облікової картки платника податків. У 2012 році, позивач звернулася до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області із заявою про надання їй посвідки на постійне проживання на території України. За результатами перевірки відомостей, викладених у заяві та доданих документах, 03.07.2012 вказаним суб`єктом надано дозвіл на імміграцію та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 . 01.11.2022 під час перевірки власної поштової скриньки позивач виявила конверт, який містив рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 14.10.2022 із зазначенням номера -  НОМЕР_2  про скасування дозволу на імміграцію в Україну із супровідним листом за вих. № 5100.5.3-8861/51.1-22 від 17.10.2022. Представником позивача направлено адвокатський запит до ГУ ДМСУ в Одеській області щодо надання інформації та копій документів, які стали підставою для прийняття рішення. У відповідь листом ГУ ДМСУ в Одеській області за вих. № 5100.5.3-9595/51.1-22 від 04.11.2022 повідомлено, що позивач звернулася до ГУ ДМСУ в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки, за результатами якої було прийняте рішення про відмову в оформленні (видачі) їй посвідки на постійне проживання на підставі пп. 3 п. 62 Порядку 321. Також зроблене посилання на п.п. 1 та 6 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-ІІІ, на підставі положень яких відповідачем скасований дозвіл на імміграцію. Таким чином, з аналізу змісту рішення та листа слідує, що відповідачем у якості підстав для скасування дозволу на імміграцію за п.п. 1 та 6 ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію використані положення пп. 1 п. 64 Порядку 321 та як підставу для відмови у оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання - положення пп. 3 п. 62 Порядку 321.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300012019 від 07.12.2021 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 272327 від 14.10.2022 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 03.11.2021 щодо обміну та видачі посвідки на постійне проживання. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.
		23 січня 2023 року від представника позивача  адвоката Стоянова М.М. до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу за Договором про надання професійної правничої допомоги № 107/22 від 01.11.2022 р. та за Додатковою угодою до договору від 01.11.2022 у розмірі 20 000,00 (двадцяти тисяч) грн. Зазначену заяву обґрунтовано тим, що фіксована сума у вигляді 20000,00 грн. за надання професійної правничої допомоги, на думку сторони позивача, є обґрунтованою та відповідає обсягу дій, необхідних для здійснення належного представництва інтересів ОСОБА_1 .
		Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.
		Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи просить скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що стягнення витрат на послуги з надання професійної правової допомоги в розмірі 10 000 грн. є необґрунтованим та безпідставним. Апелянт вказує, що в результаті перевірки матеріалів справи встановлено, що дозвіл на імміграцію в Україні громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оформлювався. Посилання на статтю 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» на час документування посвідкою на постійне проживання є невірним застосуванням норми Закону, оскільки вказаний Закон є загальною нормою, тане містить в собі чітко визначених підстав для документування посвідкою на постійне проживання іноземних громадян. 07.08.2001 набув чинності та діє до теперішнього часу Закон України «Про імміграцію», пунктом 1 частини 3 статті 4 якого передбачена можливість імміграції в Україну одного з подружжя, якщо другий з подружжя , з яким він перебуває у шлюбі понад 2 роки, є громадянином України. Оскільки шлюб громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з громадянином України на час її звернення із заявою про залишення на постійне проживання та на момент отримання посвідки на постійне проживання тривав менше двох років, у заявниці не було правових підстав щодо залишення на постійне проживання в України та документування її посвідкою на постійне проживання. Інші будь-які передбаченні статтею Закону України «Про імміграцію» підстави для отримання заявницею дозволу на імміграцію в Україні в матеріалах справи відсутні. Отже, враховуючи викладене в матеріалах справи громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не передбачав підстав для імміграції на територію України, визначених статтею 4 Закону України «Про імміграцію». На підставі викладеного, керуючись підпунктами 1 та 6 статті 12 Закону України «Про імміграцію», пунктами 21,22 Порядку провадження та підпунктом 1 пункту 64, підпунктом 4 пункту 72 Порядку оформлення ГУ ДМС в Одеський області прийнято рішення про скасування рішення відділу ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 03.07.2012.
		У відзивах на апеляційну скаргу представник позивача  адвокат Стоянов М.М. зазначає, що фіксована сума у вигляді 20 000,00 грн. за надання професійної правничої допомоги, на думку сторони позивача, є обґрунтованою та відповідає обсягу дій, необхідних для здійснення належного представництва інтересів ОСОБА_1 . Відповідно, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Додатковій угоді №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 107/22 від 01.11.2022 у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу та не звужує обсяг дій, направлених на представництво інтересів позивачки. Представник позивача вказує, що суд першої інстанції у рішенні, що оскаржується, маючи у наявності належні, допустимі та достатні докази того, що ОСОБА_1 фактично понесені витрати на професійну правничу допомогу, вільно тлумачив положення чинного КАС та Закону № 5076-VI, що мало за наслідок лише часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
		Також, представник позивача зазначає, що відповідачем порушені процедурні норми Порядку 321  у частині ненадання інформації позивачці у встановлений п. 63 порядок та строк, що унеможливило усунення недоліків, що мали б за наслідок прийняття рішення про обмін Посвідки для реалізації її прав у відповідності до п. 63 Порядку (строк, встановлений п. 17  15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні). Представник позивача наголошує, що при прийнятті рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та видачі посвідки, ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивачки. Підстав для відмови у наданні їй дозволу на імміграцію, визначених Законом України "Про імміграцію", не виявив, у зв`язку з чим видав Посвідку. Саме по собі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності передбачених статтею 12 Закону України "Про імміграцію" обставин, не є підставою для скасування такого дозволу. На фізичну особу не може бути покладено тягар доведення правомірності свого перебування в Україні внаслідок різної оцінки уповноваженими державними органами інформації, яка міститься в офіційних письмових документах. У даному конкретному випадку, такими органами є ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області та ГУ ДМС України в Одеській області. Представник позивача вказує, що позивачка перебуває у шлюбі, має чотирьох неповнолітніх дітей, що народилися в Україні, проживає з родиною за адресою: АДРЕСА_2 , у 2006 році отримала РНОКПП України  тобто, є платником податків у розумінні чинного податкового законодавства України. 
		З огляду на зазначене, представник позивача  адвокат Стоянов М.М. просить у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду, ухвалене по суті справи 18.01.2023 р., відмовити у повному обсязі; відмовити у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 р., додаткове рішення у справі - скасувати частково, ухваливши постанову, за якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу за Договором про надання професійної правничої допомоги № 107/22 від 01.11.2022 та за Додатковою угодою до договору від 01.11.2022 у розмірі 20 000,00 (двадцяти тисяч) грн.
		Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.
		Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації та проживала на її території до 2002 року.
		У 2002 році позивач емігрувала до України, 14.06.2003 вступила у шлюб із громадянином України ОСОБА_2 .
		12.12.2003 позивач - громадянка російської федерації ОСОБА_1 звернулася до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні у зв`язку з тим, що перебуває в шлюбі із громадянином України.
		09.03.2004 відділом ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області прийнято висновок про залишення на постійне проживання в Україні громадянки російської федерації ОСОБА_1 .
		Відповідно до висновку про залишення на постійне проживання в Україні від 09.03.2004 клопотання ОСОБА_1 на документування посвідкою на проживання задоволено.
		12.03.2004 позивач документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 .
		03.07.2012 позивач звернулася до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області із заявою про оформлення нової посвідки на проживання в Україні у зв`язку з 25-річчям.
		03.07.2012 позивач документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 терміном дії безстроково.
		03.11.2021 громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 звернулася до відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ Головного управління ДМС в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання.
		07.12.2021 відділом з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах біженців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321. 
		14.10.2022 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 .
		В результаті перевірки матеріалів справи встановлено, що дозвіл на імміграцію в Україні громадянці російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оформлювався. Посилання на статтю 3 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на час документування посвідкою на постійне проживання є невірним застосуванням норми Закону, оскільки вказаний Закон є загальною нормою, та не містить в собі чітко визначених підстав для документування посвідкою на постійне проживання іноземних громадян.
		14.10.2022 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 272327 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
		На підставі пунктів 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України Про імміграцію скасовано дозвіл на імміграцію в Україну виданий 09.03.2004 року (у формі висновку). Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 видана 03.07.2012 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.
		Листом від 17.10.2022 № 5100.5.3-8861/51.1-22 відповідач повідомив ОСОБА_1 про прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
		01.11.2011 представником позивача направлено адвокатський запит до ГУ ДМСУ в Одеській області щодо надання інформації та копій документів, які стали підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
		На запит стосовно громадянки РФ ОСОБА_1 . ГУ ДМСУ в Одеській області листом № 5100.5.3-9595/51.1-22 від 04.11.2022 повідомило, що позивач звернулася до ГУ ДМСУ в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання, за результатом розгляду якої на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321 було прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання. Під час перевірки матеріалів справи щодо надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці росії ОСОБА_1 було встановлено, що дозвіл на імміграцію надано в порушення Закону України Про імміграцію. 14.10.2022 на підставі пунктів 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України Про імміграцію рішенням Головного управління ДМС України в Одеській області громадянці росії ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.
		Не погоджуючись із прийняттям рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання в Україні, позивач звернулася до суду із цим позовом.
		Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України при прийнятті рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 14.10.2022 року № 272327, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування даного рішення.
		Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем в ході розгляді цієї справи не доведено належними і допустимими доказами, що зазначена саме позивачем при зверненні у листопаді 2021 року інформація не підтверджується даними, отриманими з баз даних Реєстру, картотек, зокрема щодо підстав видачі позивачу посвідки на постійне проживання. 
		Відповідачем не спростовано, що раніше видані позивачу посвідки на постійне проживання мали іншу підставу їх видачі.
		У зв`язку з чим суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300012019 від 07.12.2021 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , позовні вимоги позивача зобов`язального характеру підлягають задоволенню частково, а саме шляхом зобов`язання відповідача розглянути звернення позивача щодо обміну посвідки на постійне проживання з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.
		Приймаючи додаткове рішення суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., оскільки дана сума є співмірною до предмету спору і ціни позову, складності даної справи та об`єму виконаних робіт.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
		Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
		Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України Про імміграцію іммігрувати в Україну на постійне проживання.
		Відповідно до ст.1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
		Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
		Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
		Відповідно до ст.2, ст.3 Закону України «Про імміграцію» питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України.
		Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про імміграцію, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
		Відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України Про імміграцію, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
		Відповідно до ст. 6 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:
		1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
		2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
		3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
		4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
		5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
		Статтею 11 Закону України Про імміграцію визначений порядок в`їзду іммігрантів в Україну і видачі посвідки на постійне проживання, згідно якої особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в`їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України. 
		Згідно з ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
		1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
		2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
		3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
		4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
		5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
		6) в інших випадках, передбачених законами України.
		Відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
		Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
		Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
		Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
		У разі скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом місяця з дня відбуття покарання.
		Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої - четвертої цієї статті.
		 Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі-Порядок №1983).Вказаний порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
		Згідно з пунктом 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: 1) ДМС - стосовно іммігрантів, які є: діячами науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; особами, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тис. доларів США; особами, імміграція яких становить державний інтерес.
		У разі необхідності ДМС може приймати рішення стосовно інших категорій іммігрантів; 2) територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України; батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.
		Пункт 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
		Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
		Відповідно до пункту 23 Положення № 1983 ДМС територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
		Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
		Відповідно до п. 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
		Відповідно до п.3 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.
		Згідно з п. 9 Порядку № 321 оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів (далі - Центр).
		Відповідно до п.18, п.19 Порядку № 321 у разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій). У разі коли у зв`язку із зміною прізвища та (або) власного імені чи по батькові, встановленням розбіжностей у записах необхідно обміняти паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, документи для обміну посвідки подаються не пізніше ніж через місяць після отримання нового паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства.
		У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається іноземцю або особі без громадянства та здається ними під час отримання нової посвідки.
		Відповідно до п. 43, 44 Порядку № 321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
		Якщо втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету про оформлення, обмін посвідки, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС порівнює дані іноземця або особи без громадянства та їх фотозображення з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та даними відомчої інформаційної системи ДМС і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
		Згідно з п. 69 Порядку № 321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки на підставі підпункту 2 пункту 64 цього Порядку, яке не призвело до скасування дозволу на імміграцію, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та з урахуванням вимог, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, можуть звернутися за оформленням нової посвідки відповідно до пунктів 32-34 цього Порядку.
		Відповідно до п. 72 Порядку № 321 посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі:
		1) коли вона підлягає обміну у зв`язку із зміною інформації, внесеної до посвідки (крім додаткової змінної інформації);
		2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;
		3) непридатності посвідки для подальшого використання;
		4) скасування посвідки;
		5) коли вона заявлена як втрачена або викрадена та прийнято рішення про оформлення нової посвідки;
		6) смерті особи, якій видано посвідку;
		7) закінчення строку її дії або прийняття рішення про обмін такої посвідки до закінчення строку її дії;
		8) оформлення посвідки з порушенням вимог законодавства;
		9) неотримання посвідки іноземцем або особою без громадянства протягом шести місяців.
		Згідно з п. 73 Порядку № 321 у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.
		За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.
		Відповідно до п. 78, 79, 80 Порядку № 321 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
		ДМС, територіальний орган ДМС мають право переглянути рішення, прийняте відповідно територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, за наявності підстав зобов`язати їх відмінити попереднє рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування і прийняти нове рішення на підставі раніше поданих документів.
		Інформація про результати розгляду скарги доводиться до відома іноземця або особи без громадянства в установлений законодавством строк.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області прийнято рішення про залишення громадянки російської федерації ОСОБА_1 на постійне мешкання в Україні та надано посвідку на постійне проживання в Україні від 12.03.2004 серії НОМЕР_5 та від 03.07.2012 серії НОМЕР_1 .
		При цьому, вірним є висновок суду першої інстанції, що за період з 2004 року до прийняття оскаржуваного рішення, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію від 09.03.2004 року.
		Спірне рішення ГУ ДМС України в Одеській області прийнято на підставі п. 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» та, з огляду на висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці рф ОСОБА_1 , підставою для прийняття вказаного рішення стала обставина, що дозвіл на імміграцію в Україну не оформлювався.
		Відповідно до приписів зазначених норм статті 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
		з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
		в інших випадках, передбачених законами України.
		Водночас, матеріали справи не містять доказів, і відповідач не довів перед судом, що позивач при зверненні до нього подавала підроблені документи, або що зазначені в них відомості є неправдивими, або що подані нею документи втратили чинність.
		Таким чином, наявність підстави, визначеної пунктом 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» - не підтверджена.
		Щодо іншої підстави для скасування дозволів на імміграцію, передбаченої пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», тобто за наявності інших випадків, передбачених законами України, колегія суддів зазначає, що жодної норми іншого закону України, якою б конкретизувалася причина скасування дозволів на імміграцію відповідачем не зазначено.
		Не вказано про це також і у висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 від 14.10.2022 р.
		Колегія суддів зазначає, що законами України не передбачена можливість скасування дозволу на імміграцію у разі, якщо такий дозвіл надано без достатніх підстав.
		Тому допущення посадовими особами відділом ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області порушень при видачі дозволу на імміграцію в Україну в 2004 році позивачу не може бути обґрунтованою підставою для їх скасування в 2022 році.
		Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію з підстави, передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним.
		Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №810/916/16.
		Скасування дозволу на імміграцію, виданого в 2004 році, за умови постійного проживання на території України є неспівмірним та непропорційним.
		Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію» є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
		Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №820/3098/17.
		Прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
		У разі звернення особи із відповідною заявою уповноважений орган повинен розглянути вказану заяву та прийняти відповідне вмотивоване рішення.
		Як вже було зазначено вище, у рішенні від 24.10.2022 року про скасування дозволу на імміграцію відповідачем не надано доказів того, що позивачем порушено вимоги діючого законодавства України при отриманні дозволу на імміграцію.
		Водночас, скасування дозволу на імміграцію тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими, відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію», є вилучення посвідки на постійне проживання, обов`язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством.
		Крім цього, при прийнятті рішень про скасування дозволу на імміграцію, суб`єкту владних повноважень слід враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію, наявність подружжя із громадянством України, наявність дітей та підстави їх перебування в Україні.
		Колегія суддів зазначає, що відповідач, скасовуючи дозвіл на імміграцію позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім`ю, інтереси для добробуту дітей позивача та міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків у сім`ї позивача.
		Так, оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію» є безальтернативний обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
		Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.
		Відповідачем при прийнятті спірного рішення не приймалось до уваги, що позивач проживає на території України понад 18 років, у цей період з 14.06.2003 року перебуває у шлюбі з громадянином України ОСОБА_2 та є матір`ю 4 дітей  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім`ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої двоє неповнолітніх дітей.
		Суд звертає увагу, що перекладати тягар негативних наслідків рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, у зв`язку з виявленням порушення терміну перебування на території України через значний проміжок часу, після отримання такого дозволу, на особу (позивача у справі) є неприпустимим та не пропорційним у розумінні практики ЄСПЛ.
		Аналіз обставин прийняття оскаржуваного рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію дають підстави для висновку, що при його прийнятті порушено принцип верховенства права.
		Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №300/564/19 та від 28.11.2019 по справі №826/3689/16.
		Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно із пунктами 42, 43, 46 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.
		Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
		Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.
		Підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки передбачені п. 62 Порядку №321. Зокрема, підпунктом 3 вказаного пункту Порядку № 321 визначено, що територіальний орган/ територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.
		Відповідно до п. 63 Порядку №321 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.
		У порушення зазначеного вище положення, відповідачем  суб`єктом владних повноважень станом на час звернення до суду не було надано позивачу інформацію про відмову у видачі посвідки із зазначенням причин на підставі пп. 3 п. 64 Порядку №321. 
		Не зазначена ця інформація також і у справі про надання позивачу дозволу на імміграцію.
		Не вказані відповідачем обставини, які слугували підставою для висновку про відмову у видачі посвідки, також і у відзиві на позовну заяву.
		Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що відповідачем порушені процедурні норми Порядку №321 у частині ненадання інформації позивачу у встановлені п. 63 Порядку № 321 порядок та строк, що унеможливило усунення недоліків, що мали б за наслідок прийняття рішення про обмін Посвідки для реалізації її прав у відповідності до п. 63 Порядку.
		Вказану інформацію було отримано з відповіді ГУ ДМСУ в Одеській області від 14.11.2022 №5100.5.3-9889/51.1-22 на адвокатський запит від 04.11.2022. За змістом відповіді, такою обставиною є те, що позивач вказала в заяві-анкеті №205028338 від 03.11.2021 підставою видачі посвідки на постійне проживання  шлюб понад два роки з громадянином України, однак на час її звернення із заявою про залишення на постійне проживання (у 2003 році) шлюб тривав менше двох років, а тому у заявниці не було правових підстав щодо залишення на постійне проживання в Україні та документування посвідкою на постійне проживання.
		З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідачем в ході розгляді цієї справи не доведено належними і допустимими доказами, що зазначена саме позивачем при зверненні у листопаді 2021 року інформація не підтверджується даними, отриманими з баз даних Реєстру, картотек, зокрема щодо підстав видачі позивачу посвідки на постійне проживання. 
		Відповідачем не спростовано, що раніше видані позивачу посвідки на постійне проживання мали іншу підставу їх видачі.
		З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300012019 від 07.12.2021 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 .
		Також, вірним є висновок суду, що позовні вимоги позивача зобов`язального характеру підлягають задоволенню частково, а саме шляхом зобов`язання відповідача розглянути звернення позивача щодо обміну посвідки на постійне проживання з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.
		Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, а адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Однак відповідач, усупереч зазначених вище положень, не надав належних та допустимих доказів наявності обставин, передбачених підпунктом 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», які були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.
		Крім того, слід зауважити, що станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не виявив.
		Водночас, саме по собі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності передбачених статтею 12 Закону України «Про імміграцію» обставин, не є підставою для скасування такого дозволу.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №808/3878/17.
		Що стосується доводів апелянта в частині скасування додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, 23 січня 2023 року від представника позивача  адвоката Стоянова М.М. до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу за Договором про надання професійної правничої допомоги № 107/22 від 01.11.2022 р. та за Додатковою угодою до договору від 01.11.2022 у розмірі 20 000,00 (двадцяти тисяч) грн. Зазначену заяву обгрунтовано тим, що фіксована сума у вигляді 20000,00 грн. за надання професійної правничої допомоги, на думку сторони позивача, є обґрунтованою та відповідає обсягу дій, необхідних для здійснення належного представництва інтересів ОСОБА_1 .
		Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.
		Апелянт вважає безпідставним стягнення з них судових витрат у розмірі 10000,00 грн. 
		Колегія суддів зазначає наступне, відповідно до ч.1, ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
		1) на професійну правничу допомогу;
		2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;
		3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
		4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
		5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Відповідно до ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Згідно з ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
		4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Відповідно до ч.1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Відповідно до п.6, п.9 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;
		представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Статтею 19 вказаного Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
		Згідно ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.11.2022 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «АС» в особі керуючого партнера Стоянова Миколи Михайловича укладений договір № 107/22 про надання правничої (правової) допомоги та додаткова угода № 1 від 01.11.2022 до нього а.с. 29, 31).
		Згідно п. 2.1 договору № 107/22 порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його оплати, умови повернення тощо визначається у додатковій угоді до даного Договору.
		Додатковою угодою №1 від 01.11.2022 визначено, що гонорар Адвокатського об`єднання за надання правової (правничої) допомоги  представництва інтересів у суді першої інстанції у провадженні за адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання рішень протиправними, зобов`язання вчинити дії становить 20000 гривень, які сплачуються Клієнтом у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
		Відповідно до акту надання послуг № 107/22 від 23.01.2023 сторони погодили, що вартість наданої Виконавцем Замовнику правничої допомоги склала 20000 грн. (а.с. 137)
		На підтвердження виконання умов вищевказаного договору, позивачем надано квитанцію № 0.0.2831418230.1 від 23.01.2023 на оплату гонорару за договором № 107/22 у сумі 20000 грн. (а.с. 138).
		Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, суд першої інстанції вважав заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги частково необґрунтованим та, як наслідок, завищеним, а, відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що розумно обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, тобто половини від заявленої, оскільки дана сума є співмірною до предмету спору і ціни позову, складності даної справи та об`єму виконаних робіт.
		У відзиві на додаткове рішення представник позивача просив частково скасувати додаткове рішення, ухваливши постанову, за якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. 
		Колегія суддів зазначає, що вищезазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки позивач не подавала апеляційну скаргу на додаткове рішення суду у встановленому законом порядку.
		На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні та додатковому рішенні, у зв`язку з чим підстав для їх скасування не вбачається. 
		Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 252, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області  залишити без задоволення.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року  залишити без змін.
		Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складено 08.05.2023 року.
		 
		 
		 
		Головуюча суддя: О.А. Шевчук 
		 
		Суддя: А.В. Бойко 
		 
		Суддя: А.Г. Федусик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...