Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 165/2454/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; Порушення недоторканності житла.
Надіслано для оприлюднення: 08.05.2023. Зареєстровано: 09.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.05.2023.
Дата набрання законної сили: 03.05.2023
Номер судового провадження: 11-кп/802/206/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62020140000001335

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 165/2454/21  Провадження №11-кп/802/206/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1  Доповідач:                 ОСОБА_2 
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		03 травня 2023 року                                 місто Луцьк
		Волинський апеляційний суд у складі:
		головуючого судді -          ОСОБА_2 ,
		суддів -                  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		з участю секретаря -          ОСОБА_5 ,
		прокурора -                  ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого -              ОСОБА_7 ,
		захисника -                  ОСОБА_8 ,
		представника потерпілих -      ОСОБА_9 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 62020140000001335 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого на вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 21 листопада 2022 року,
		В С Т А Н О В И В:
		Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, з вищою освітою, одруженого, на утримані двоє малолітніх дітей, працюючого, раніше не судимого
		визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
		На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		Вироком вирішено долю речових доказів.
		Згідно із вироку суду ОСОБА_7 визнано винними та засуджено за те, що він, обіймаючи посаду інспектора СРПП № 3 Нововолинського ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області, будучи працівником правоохоронного органу, маючи спеціальне звання старший лейтенант поліції, здійснюючи функції представника влади, маючи право відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» застосувати заходи, висувати вимоги та приймати рішення, обов`язкові для виконання, будучи таким чином службовою особою, наділеною владними повноваженнями, діючи умисно, усвідомлюючи незаконність своїх дій, всупереч чинному законодавству, а саме: ст. 30 Конституції України, ст. 38 Закону України «Про Національну поліцію», п. 6 Розділу ІІ Посадової інструкції в частині того, що ніхто не має права проникнути до іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє або на підставах, визначених у законі, а проникнення до іншого володіння особи не допускається інакше як за мотивованим рішенням суду, крім у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
		11.09.2020 ОСОБА_7 спільно з начальником сектору превентивної комунікації відділу превенції Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області капітаном поліції ОСОБА_10 під час несення служби у складі СРПП з позивним «Накат-II», перебуваючи на службовому автомобілі марки «Мітцубіші-Аутлендер», н.з. НОМЕР_1 , на вул. Сковороди у м. Нововолинську Волинської області виявили транспортний засіб марки «Опель-Інсігнія», д.н.з. НОМЕР_2 , сірого кольору, яким керував ОСОБА_11 , та який зупинився на узбіччі проїжджої частини напроти будинку АДРЕСА_3 . У подальшому, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_11 , котрий вийшов зі свого автомобіля, та, підозрюючи останнього у можливому вчиненні адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі  КУпАП), не представляючись працівником поліції (не вказав посаду, прізвище, ім`я, по батькові) попросив ОСОБА_11 пред`явити необхідні документи, що надають право на керування транспортним засобом, та повідомив про можливий подальший огляд останнього з метою перевірки на стан алкогольного сп`яніння. При цьому ОСОБА_7 не висував законну вимогу залишатись на місці події та не вжив заходів спрямованих на локалізацію пересування можливого правопорушника, в даному випадку ОСОБА_11 .
		Отримавши відмову від ОСОБА_11 щодо вчинення вказаних дій, ОСОБА_7 , маючи можливість на місці скласти щодо останнього протокол про адміністративне правопорушення у зв`язку з відмовою від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, усупереч вимогам ст. 30 Конституції України, ст. 38 Закону України «Про Національну поліцію», п. 6 Розділу II Посадової інструкції, 11.09.2020 близько 19 год 30 хв, достовірно знаючи про відсутність у нього вмотивованого рішення суду, підстав для врятування життя людей та майна, а також безпосереднього переслідування особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, незаконно проник на огороджену територію будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 , куди зайшов ОСОБА_11 та яке перебуває у володінні ОСОБА_12 та ОСОБА_12 , без відповідної добровільної згоди на це останніх, чим порушив їхнє конституційне право на недоторканість іншого володіння особи.
		Продовжуючи свої протиправні дії, у зазначений вище час ОСОБА_7 , перебуваючи на території вказаного будинковолодіння, застосував фізичну силу, заблокувавши своєю ногою вхідні двері жилого будинку, у якому на той час перебувала ОСОБА_12 та яка намагалась вийти на вулицю задля з`ясування причин перебування на земельній ділянці, якою вона користується, працівників поліції, чим без законних на те підстав обмежив право останньої вільно пересуватись.
		Таким чином, ОСОБА_7 здійснив незаконне проникнення до іншого володіння особи, вчинене службовою особою, тобто кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 162 КК України.
		Не погодившись з вказаним рішенням, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що місцевим судом належним чином не з`ясовано усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також було необґрунтовано звужені межі доказування з недопустимим посиланням на припущення.
		Апелянт зазначає про відсутність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, а саме суб`єктивної сторони. В обґрунтування вказує, що суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст.162 КК України характеризується лише прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що порушує недоторканість житла громадян і бажає вчинити такі дії. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 зайшов на домоволодіння третіх осіб з метою безпосереднього переслідування правопорушника ОСОБА_11 , який вчинив ряд адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, не виконував своїх обов`язків і чинив як пасивний так і активний опір, намагаючись уникнути відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Таким чином, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення», у діях поліцейського ОСОБА_7 наявний невідкладний випадок пов`язаний з безпосереднім переслідуванням особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.
		На підставі викладеного, на переконання сторони захисту, у діях ОСОБА_7 відсутній умисел порушувати недоторканість житла чи іншого володіння особи, у зв`язку з чим апелянт просить оскаржуваний вирок скасувати, постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 слід виправдати за ч.2 ст.162 КК України.
		Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та виклав основні доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо підтримали апеляційну скаргу з мотивів викладених у ній, прокурора та представника потерпілого, які кожен окремо заперечили щодо задоволення вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
		Відповідно дост.370КПК України  судоверішення повиннобути законним,обґрунтованим івмотивованим.  Законнимє рішення,ухвалене компетентнимсудом згідноз нормамиматеріального праваз дотриманнямвимог щодокримінального провадження,передбачених цимКодексом.  Обґрунтованимє рішення,ухвалене судомна підставіоб`єктивно з`ясованихобставин,які підтвердженідоказами,дослідженими підчас судовогорозгляду таоціненими судомвідповідно дост.94цього Кодексу.  Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Проте, оскаржуване судове рішення вказаній вимозі закону не відповідає.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження за доводами апеляційної скарги сторони захисту судом апеляційної інстанції встановлено, що під час судового розгляду були допущені порушення, що тягнуть скасування судового рішення.
		Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		За положеннямист.91КПК Україниу кримінальномупровадженні підлягаютьдоказуванню,окрім іншого:  подіякримінального правопорушення(час,місце,спосіб таінші обставинивчинення кримінальногоправопорушення);  винуватістьобвинуваченого увчиненні кримінальногоправопорушення,форма вини,мотив імета вчиненнякримінального правопорушення;  виді розміршкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,а такожрозмір процесуальнихвитрат;  обставини,які впливаютьна ступіньтяжкості вчиненогокримінального правопорушення,характеризують особуобвинуваченого,обтяжують чипом`якшують покарання,які виключаютькримінальну відповідальністьабо єпідставою закриттякримінального провадження;  5)обставини,що єпідставою длязвільнення відкримінальної відповідальностіабо покарання  .
		При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
		Обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієїстатті,покладається наслідчого,прокурора та,в установленихцим Кодексомвипадках,-на потерпілого.  Обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає (ч.ч.1, 2 ст.92 КПК України).
		Відповідно до ст.368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, у першу чергу повинен вирішити питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи винуватий обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
		Так суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст.162 КК України, яка інкримінується ОСОБА_7 , виражається у виконанні однієї з таких дій: 1) незаконне проникнення до житла або іншого володіння особи проти її волі; 2) незаконне проведення в них огляду або обшуку; 3) незаконне виселення; 4) інші дії, що порушують недотарканість житла громадян.
		Суб`єктивна ж сторона цього кримінального правопорушення характеризується лише прямим умислом.
		Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
		Отже, особа повинна усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій і бажає їх вчинити.
		Однією з основних ознак, які характеризують злочин, передбачений ст. 162 КК України є суспільна небезпека. Визначаючи зміст умислу, тобто, інтелектуального критерію вини, необхідно встановити і факт усвідомлення вчиненого особою діяння. Таке усвідомлення повинно включати дві складові: 
		1) усвідомлення особою фактичного змісту та характеру подій як акту її вольової поведінки; 
		2) усвідомлення особою соціальної шкідливості її поведінки для інтересів суспільства, громади чи окремої людини
		Отже, суб`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 162 КК України характеризується умисною виною, яка проявляється у прямому умислі. Винна особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, а її вольовий прояв свідчить про бажання вчинити дії, визначені диспозицією ст. 162 КК України
		Таким чином, за відсутності умислу на порушення недоторканості житла чи іншого володіння особи  кримінальна відповідальність за ст.162 КК України не може наступити через відсутність складу злочину, а саме суб`єктивної сторони.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення заперечив. Пояснив, що фізичне його перебування на подвір`ї на АДРЕСА_3 було пов`язане із безпосереднім переслідуванням правопорушника, оскільки він йшов за водієм який вчинив адміністративне правопорушення, виконуючи свої функціональні обов`язки з метою не дати змоги водієві втікти, сховатися та притягнути водія до відповідальності. Так водій ОСОБА_11 , вчинивши ряд адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, не виконував своїх обов`язків і чинив як пасивний, так і активний опір, намагаючись уникнути відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Зазначає, що в подальшому водій ОСОБА_11 залишав земельну ділянку самостійно, сів в автомобіль і поїхав.
		Як вбачається з вироку свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердив не виконання ОСОБА_11 , як водієм транспортного засобу, вимог поліцейського щодо пред`явлення посвідчення водія та страхового полісу. А також зазначив, що після того як ОСОБА_11 самостійно вийшов з земельної ділянки, поліцейські в свою чергу продовжили переслідування особи правопорушника та викликали на допомогу додатковий екіпаж. В результаті блокування автомобіля особи правопорушника, останній був зупинений і відбулось оформлення адміністративних правопорушень.
		Свідок ОСОБА_11 у своїх поясненнях наданих суду першої інстанції вказав, що після залишення домоволодіння батьків дружини сів в автомобіль і поїхав.
		Тобто, водій ОСОБА_11 продовжив чинити як активний, так і пасивний опір працівниками поліції, не виконуючі законні вимоги останніх щодо пред`явлення документів та складання адміністративних матеріалів за відмову від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що є порушенням п. 2.5 ПДР України та тягне адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КупАП.
		Крім того, хоча місцевим судом і досліджено відеозапис з бодікамери поліцейського ОСОБА_7 , що міститься на компакт-диску формату "DVD-R" TM "Verbatim", однак йому було надано односторонню оцінку з обвинувальним нахилом, таким чином поза увагою суду залишився той факт, що ОСОБА_11 як водій автомобіля вимоги працівника поліції щодо предявлення документів для встановлення особи та свідоцтва реєстрації на транспортний засіб не виконував та фактично почав уникати настання можливої адміністративної відповідальності шляхом слідування до домовлодіння родичів. Нереагування з боку працівників поліції на вказану поведінку правопорушника, на переконання апеляційного суду, потягло б неможливість подальшого складання щодо останнього адміністративних матеріалів та притягнення його до адміністративної відповідальності. 
		Долучені до матеріалів кримінального провадження копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 229582, протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 229740, постанови судді Шацького районного суду Волинської області від 23.12.2020, постанови Волинського апеляційного суду від 27.01.2021, свідчать про притягнення ОСОБА_11 як водія транспортного засобу до адміністративної відповідальності. Проте вказаним доказам місцевий суд не надав належної правової оцінки, а лише обмежився формальним посиланням на їх неврахування, хоча, на переконання апеляційного суду, вказані вище докази з урахуванням пояснень обвинуваченого та встановлених фактичних обставин справи відіграють важливу роль для встановлення наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_7 суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.162 КК України, а саме прямого умислу щодо незаконного проникнення на земельну ділянку потерпілих.
		Україна ратифікувала Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод», а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід`ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосується тлумачення і застосування Конвенції.
		Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження та провадження у справах про адміністративне правопорушення. Так у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		Так Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що правопорушення за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». У справі « Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року Європейський суд з прав людини позбавлення права на управління транспортним засобом також розглядається як кримінально-правова санкція, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності».
		Також слід зазначити, що аналіз норм Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також справ, розглянутих Європейським судом, дає підстави стверджувати, що з точки зору міжнародно-правових актів законними можна вважати обмеження права на недоторканність житла, якщо: 1) вони мають правову основу; 2) їхні цілі є пропорційними (відповідними) шкоді, яка ними заподіюється; 3) діють тимчасово; 4) під час їх застосування не допускається будь-яка дискримінація; 5) є підконтрольними суду; 6) не застосовуються до кола абсолютно недоторканних прав і свобод; 7) про їх введення інформується світове співтовариство; 8) паралельно з ними існує механізм поновлення незаконно порушених прав та свобод; 9) у законі передбачена можливість їх оскарження.
		Європейський суд не визнав порушення Європейської конвенції в тому, що наділена відповідними повноваженнями поліція увійшла до житла з тим, щоб здійснити арешт особи, яка вчинила злочин (справа «Мюррей проти Сполученого Королівства»). Тобто в таких та аналогічних випадках дії особи, яка проникає в житло чи інше володіння, хоча формально і порушують їх недоторканність, але вони корисні, оскільки зумовлені необхідною обороною або крайньою необхідністю. В такому разі шкода від проникнення в чуже житло чи інше володіння завжди буде менша, ніж та, що могла виникнути, якщо такого проникнення своєчасно не здійснити.
		Саме на такі випадки орієнтує ч. 2 ст. 8 Європейської конвенції, в якій зазначено, що держава не може втручатись у здійснення права на повагу до приватного та сімейного життя людини, житла і таємниці кореспонденції інакше, ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
		Таким чином наведене вище з урахуванням пояснення як самого обвинуваченого, так і свідків та надання правильної правової оцінки щодо перебігу і розвитку події між поліцейським ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , саме як водієм транспортного засобу, який не виконав законних вимог працівника поліції чим вчинив ряд адміністративних правопорушень, зокрема, правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, санкція якого передбачає значний розмір штрафу та позбавлення особи права керування транспортним засобом, є суттєвими, а правильність їх оцінки впливає на доведеність факту вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України.
		Суспільний баланс між формальним порушенням обвинуваченим ОСОБА_7 недоторканості іншого володіння потерпілих та припинення вчинення адміністративних правопорушень працівником прокуратури ОСОБА_11 , щодо якого у працівників поліції були підставні причини вважати, що останній керуючи транспортним засобом перебуває у стані алкогольного сп`яніння, та подальша його поведінка, яка полягала в уникненні відповідальності, на думку апеляційного суду, є виправданим.
		Такі обставини, на думку колегії суддів, є суттєвими та не повинні залишатись баз належної оцінки суду.
		Відповідно до п.6 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок чи ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Підставою для скасування судового рішення при розгляді в суді апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК України, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону відповідно до ч.1 ст.412 КПК України, є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року (справа № 520/14112/14-к, провадження № 51-846км20) зазначив, що переглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами та ухвалюючи рішення, є недопустимим обмеження дослідження меншої сукупності доказів порівняно з тією сукупністю, яку дослідив місцевий суд.
		Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення.
		Також відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15.05.2006 року «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» передбачено, що «виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи».
		Апеляційний суд вважає, що допущенні судом першої інстанції порушення у відповідності до ст.412 КПК України є істотними, оскільки вони перешкодили суду ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення, як того вимагає ст.370 цього ж Кодексу, а відтак такими, які згідно з п.3 ч.1 ст.409, ст.415 КПК України є правовою підставою для скасування судового рішення з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
		Таким чином, враховуючи, що стороною захисту питання про повторне дослідження усієї сукупності доказів, яку досліджував місцевий суд, в апеляційних скаргах не заявляється, апеляційна скарга сторони захисту підлягає до часткового задоволення.
		Тому, під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону проаналізувати докази у кримінальному провадженні, дати їм юридичну оцінку з огляду на їх достовірність, допустимість та достатність, усунувши недоліки, вказані в ухвалі суду апеляційної інстанції, з дотриманням прав учасників процесу, перевірити усі доводи апеляційної скарги сторони захисту і, дотримуючись вимог статей 2, 7, 8, 9, 17, 370 КПК України, ст.62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і в залежності від встановленого постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 409, 412, 415 КПК України, апеляційний суд
		У Х В А Л И В:
		Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
		Вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 21 листопада 2022 року щодо  ОСОБА_7 скасувати, призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
		   
		Головуючий 
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...