Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/20152/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про стягнення аліментів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 11.05.2023.
Дата набрання законної сили: 10.04.2023
Номер судового провадження: 61-19405ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 квітня 2023 року
		місто Київ
		 
		справа № 752/20152/16-ц
		провадження № 61-19405сво21
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
		учасники справи:
		заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
		суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Кузьмишин Едуард Миколайович,
		стягувач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Стислий виклад позиції заявника
		ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (далі - Печерський РВ ДВС, відділ) Кузьмишина Е. М.
		Вимоги скарги заявник обґрунтовував тим, що 08 жовтня 2018 року Голосіївський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 752/20152/16-ц про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/5 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, тобто до 30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
		Виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого документа завершено у зв`язку із закінченням ОСОБА_3 навчання та за браком заборгованості.
		Водночас 09 листопада 2020 року головний державний виконавець Кузьмишин Е. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 752/20152/16-ц, виданого 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва, та 14 грудня 2020 року здійснив розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з липня до жовтня 2020 року, хоча із 01 липня до 11 вересня 2020 року ОСОБА_3 не навчалася, а отже, не мала права на утримання з боку батька.
		Оскільки державний виконавець невмотивовано нарахував йому заборгованість зі сплати аліментів за період з липня 2020 року, а не з дати винесення наказу про зарахування ОСОБА_3 на навчання у магістратурі (вересень 2020 року), то у нього утворилася заборгованість, що склала більше трьох місяців, і відомості про нього як боржника протиправно були внесені до Єдиного реєстру боржників.
		За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірними дії головного державного виконавця Кузьмишина Е. М. щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 14 грудня 2020 року за виконавчим листом № 752/20152/16-ц, виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва, із липня 2020 року і внесення відомостей про нього до Єдиного реєстру боржників та зобов`язати головного державного виконавця усунути ці порушення.
		Стислий виклад позиції інших учасників справи
		Головний державний виконавець Лазюк Д. М. подав пояснення на скаргу, в якому зазначив, що на виконанні в Печерському РВ ДВС перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 від 09 листопада 2020 року за заявою стягувача ОСОБА_2 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва від 08 жовтня 2018 року у справі № 752/20152/16-ц. Зокрема, до відділу надійшла заява стягувача про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/5 частини всіх доходів до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 року. До заяви долучено оригінал виконавчого документа та копія довідки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка про навчання дитини від 18 вересня 2020 року. Посадові особи відділу вживають заходи примусового виконання відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою від 20 квітня 2021 року Голосіївський районний суд міста Києва частково задовольнив скаргу ОСОБА_1 , визнав неправомірними дії головного державного виконавця Печерського РВ ДВС Кузьмишина Е. М. у частині здійснення розрахунку заборгованості від 14 грудня 2020 року № 40563/10 зі сплати аліментів за період з 01 липня 2020 року до 11 вересня 2020 року за виконавчим документом № 752/20152/16-ц, виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва. В іншій частині у задоволенні скарги відмовив.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про визнання неправомірними дій державного виконавця Кузьмишина Е. М. у частині здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 липня до 11 вересня 2020 року, оскільки відповідно до загальнодоступної інформації Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) зарахування на бюджет до магістратури на базі освітнього рівня бакалавра до закладів вищої освіти у сфері управління МОН України завершилося 11 вересня 2020 року о 18:00 год.
		Відмовляючи у задоволенні вимог скарги в частині внесення відомостей до Єдиного реєстру боржників, суд першої інстанції зазначив, що крім заборгованості за період із 01 липня до 11 вересня 2020 року, у ОСОБА_1 залишається й інша заборгованість за аліментами.
		Постановою від 28 липня 2021 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року в частині задоволення вимог скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій головного державного виконавця Печерського РВ ДВС Кузьмишина Е. М. щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з  01 липня 2020 року до 11 вересня 2020 року за виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва виконавчим листом № 752/20152/16-ц та ухвалив у цій частині нове судове рішення.
		Апеляційний суд відмовив у задоволенні вимоги скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій головного державного виконавця Печерського РВ ДВС Кузьмишина Е. М. щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 липня 2020 року до 11 вересня 2020 року за виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва виконавчим листом № 752/20152/16-ц.
		В іншій частині ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року апеляційний суд залишив без змін.
		Апеляційний суд зазначив, що після закінчення навчання на бакалавраті ОСОБА_3 продовжила навчання на магістратурі, а чинне законодавство не передбачає зупинення нарахування аліментів або звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання або вступу до магістратури.
		Визнавши неправомірними дії державного виконавця в частині здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період із 01 липня 2020 року до 11 вересня 2020 року, суд першої інстанції фактично змінив рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у листопаді 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року та залишити в силі ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини другої статті 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у подібних правовідносинах, коли право на утримання припиняється у разі припинення навчання. 
		Заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив поняття «період канікул» та період «переходу на навчання або вступу до магістратури». При цьому канікулярний період включається до періоду навчання, а час переходу на навчання або вступу до магістратури - ні, тому у цей період аліменти на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, нарахуванню не підлягають.
		Також ОСОБА_1 зазначив, що оскаржена постанова апеляційного суду не відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц (провадження № 61-12782св18), відповідно до яких дитині призначено аліменти лише за період підтвердженого навчання.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		ОСОБА_2 у лютому 2022 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишити без змін. Стягувач зазначила, що боржник фактично намагається ще раз переглянути рішення суду про стягнення аліментів через оскарження дій державного виконавця, зловживаючи своїми правами.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ 
		Ухвалою від 20 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував її матеріали справи із суду першої інстанції.
		Ухвалою від 21 квітня 2022 року Верховний Суд призначив справу до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		Ухвалою від 07 червня 2022 року Верховний Суд передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалою від 30 червня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду прийняв та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у ній матеріалами.
		Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		В ухвалі від 07 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважав, що існує нагальна потреба відступити від висновку щодо застосування частини другої статті 199 СК України в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 753/20347/20 (провадження № 61-9584св21), за змістом якого у зв`язку з припиненням навчання особою у червні 2020 року та зарахуванням її на навчання лише з 01 жовтня 2020 року не було підстав для стягнення з боржника грошових коштів за виконавчим листом у зазначений період.
		Доцільність перегляду (відступлення) висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначеній постанові Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтувала тим, що перед Верховним Судом постало питання, чи є в розумінні частини другої статті 199 СК України припиненням навчання завершення особою навчання на певному освітньому рівні.
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що завершення повнолітньою дочкою/сином, до досягнення ними 23 років, навчання на певному освітньому рівні та безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу на наступний рівень освіти; або безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу для здобуття освіти на наступному рівні чи за іншою спеціальністю, незалежно від того відбувається це в тому самому чи різних закладах освіти, не свідчить про припинення навчання та, відповідно, саме по собі, не є підставою для припинення права на утримання (аліменти).
		При цьому як вступ (перехід) на наступний освітній рівень, так і вступ (перехід) до іншого навчального закладу після завершення навчання та здобуття певного рівня освіти, пов`язані із певними часовими періодами, протягом яких не відбувається безпосередньо освітній процес, однак триває освітня діяльність, зокрема вступна кампанія (подача документів, здача іспитів, проходження співбесід, видання наказу про зарахування до навчального закладу тощо).
		Такі процедури й часові періоди є об`єктивними, нормативно врегульованими та їх тривалість не залежить від волі особи, яка здобуває освіту.
		Колегія суддів вважає, що виключення цих періодів із часу, протягом якого повнолітні дочка, син мають право на утримання, не узгоджується із вимогами статті 53 Конституції України, статей 1, 3, 10 Закону України «Про освіту», частини другої статті 199 СК України та є несправедливим.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ОБ`ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням від 03 липня 2018 року (справа № 752/20152/16-ц), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, Голосіївський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/5 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, тобто до 30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років, тобто до  ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		На виконання зазначеного рішення Голосіївський районний суд міста Києва 08 жовтня 2018 року видав виконавчий лист № 752/20152/16-ц.
		Державний виконавець Кузьмишин Е. М. під час виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 752/20152/16-ц здійснив розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 14 грудня 2020 року № 40563/10, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 за період із липня до листопада 2020 року становить 42 463, 97 грн.
		11 вересня 2020 року о 18:00 год. завершилося зарахування на бюджет до магістратури на базі освітнього рівня бакалавра до закладів вищої освіти у сфері управління МОН України.
		Згідно з довідкою Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 18 вересня 2020 року № 1019 ОСОБА_3 є студентом першого року навчання ОС «Магістр» денної форми навчання Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка ІV рівня акредитації і закінчує навчання 31 травня 2022 року.
		Відомості про ОСОБА_1 , як боржника зі сплати аліментів, внесено до Єдиного реєстру боржників.
		Оцінка мотивів передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		За обставинами справи боржник не погоджується з наявністю підстав для нарахування та стягнення державним виконавцем з нього на користь повнолітньої дочки аліментних платежів у період з липня 2020 року до моменту прийняття наказу про зарахування повнолітньої дитини до навчання (вересень 2020 року) відповідно до рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року (справа № 752/20152/16-ц). На переконання боржника, державний виконавець, нараховуючи заборгованість зі сплати аліментів у цей період, допустив порушення норм матеріального права та не застосував частину другу статті 199 СК України.
		Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, предметом спору є саме період нарахування та стягнення з боржника аліментних платежів після закінчення повнолітньою дочкою боржника навчання на бакалавраті та до моменту її зарахування на навчання до магістратури навчального закладу. На переконання боржника, цей період не можна вважати періодом проходження навчання повнолітньою дочкою, а тому протягом цього часу не підлягали нарахуванню та стягненню з нього аліментні платежі.
		Тож Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у вирішенні цього спору в цілому та поставленого перед нею завдання визначила основною правовою проблемою, яка підлягає розв`язанню нею, тлумачення положень частини другої статті 199 ЦК України щодо визначення періоду, протягом якого повнолітні дочка, син мають право на утримання батьками.
		Право, застосоване судом
		Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 Сімейного кодексу України).
		Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
		Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
		Період навчання - це будь-яка частина освітньої програми з вищої освіти, оцінена і документально підтверджена, яка, не становлячи повного курсу навчання за програмою, є істотним здобутком знань чи навичок (Порядок визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 05 травня 2015 року № 504 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 травня 2015 року за № 614/27059).
		За пунктом 19 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» освітня програма - це єдиний комплекс освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення визначених результатів навчання.
		Відповідно до пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про вищу освіту» освітня (освітньо-професійна, освітньо-наукова чи освітньо-творча) програма є єдиним комплексом освітніх компонентів (навчальних дисциплін, індивідуальних завдань, практик, контрольних заходів тощо), спрямованих на досягнення передбачених такою програмою результатів навчання, що дає право на отримання визначеної освітньої або освітньої та професійної (професійних) кваліфікації (кваліфікацій). Освітня програма може визначати єдину в її межах спеціалізацію або не передбачати спеціалізації.
		Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).
		Рівнями освіти є: дошкільна освіта, початкова освіта, базова середня освіта, профільна середня освіта, перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, фахова передвища освіта, початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти, перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, другий (магістерський) рівень вищої освіти, третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти (частина друга статті 10 Закону України «Про освіту»).
		Після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту (частина перша статті 40 Закону України «Про освіту»).
		Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень (частина перша статті 5 Закону України «Про вищу освіту»).
		Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва (частина друга статті 5 Закону України «Про вищу освіту»).
		Щодо підстав та умов стягнення аліментів на повнолітню дитину
		Стягнення із батьків аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
		Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що завершення повнолітньою дочкою/сином, до досягнення ними 23 років, навчання на певному освітньому рівні та:
		1) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу на наступний рівень освіти; або
		2) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу для здобуття освіти на наступному рівні чи за іншою спеціальністю,
		незалежно від того, чи відбувається це в тому самому або у різних начальних закладах освіти, не свідчить про припинення навчання та, відповідно, саме по собі не є підставою для припинення права на утримання (аліменти).
		При цьому, як вступ (перехід) на наступний освітній рівень навчання, так і вступ (перехід) до іншого навчального закладу після завершення навчання та здобуття певного рівня освіти, пов`язані із певними часовими періодами, протягом яких не відбувається безпосередньо освітній процес, однак триває освітня діяльність, зокрема вступна кампанія (подача документів, здача іспитів, проходження співбесід, видання наказу про зарахування до навчального закладу тощо).
		Такі процедури, що тривають певні періоди часу, є об`єктивними, нормативно врегульованими та їх тривалість не залежить від волі особи, яка здобуває освіту.
		Виключення цих періодів із часу, протягом якого повнолітні дочка, син мають право на утримання, не узгоджується із вимогами статті 53 Конституції України, статей 1, 3, 10 Закону України «Про освіту», частини другої статті 199 СК України та є несправедливим.
		Аналіз положень частини другої статті 199 СК України свідчить, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, зокрема коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, або звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури. Правило частини другої статті 199 СК України виключно охоплює випадки припинення права повнолітньої дитини на утримання у разі припинення навчання, тобто закінчення або відрахування з навчання. Законодавець не передбачив винятку з правила частини першої статті 199 СК України, зокрема застереження про те, що канікулярний період, період вступу до вищого навчального закладу для здобуття вищого рівня освіти не входять до складу періоду нарахування та сплати аліментів одним із батьків на користь повнолітньої дитини.
		Також потрібно враховувати, що стаття 199 СК України не враховує зміни в системі освіти в Україні, які відбулися після прийняття цього Кодексу. Станом на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діє новий Закон України «Про вищу освіту», прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2014 року за № 1556-VII у редакції Закону України від 17 червня 2020 року № 720-IX.
		СК України, який встановив обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, був прийнятий 10 січня 2002 року і набрав чинності 01 січня 2004 року.
		На момент прийняття СК України був чинним Закон Української РСР від 23 травня 1991 року «Про освіту», системне та логічне тлумачення правових норм якого дає підстави для висновку, що законодавець станом на 10 січня 2002 року розглядав навчання на магістерському рівні як продовження освіти за спеціальністю з метою здобуття повної вищої освіти на основі бакалаврського рівня (який на той час не вважався повною вищою освітою і надавався тільки закладам І-ІІІ рівня акредитації).
		За умови, якщо особа після здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра реалізувала своє право на продовження освіти, передбачене пунктом 4 частини першої статті 51 Закону Української РСР «Про освіту», для продовження навчання на магістерському рівні, не перериваючи його іншими видами постійної зайнятості, то таке навчання вважалося безперервним процесом здобуття вищої освіти (наскрізним).
		Водночас, після набрання чинності 01 січня 2004 року СК України, освітнє законодавство зазнало суттєвих змін, зокрема після офіційного приєднання України 19 травня 2005 року до Болонського процесу, що мало на меті створення єдиного європейського простору вищої освіти. Результатом цієї реформи стало те, що вища освіта в Україні складається із двох незалежних етапів: навчання в бакалавраті, а згодом, за бажанням студента, - навчання в магістратурі за умови успішного складання іспитів. Такого розділення на момент ухвалення СК України не існувало.
		Тож зміни в освітньому законодавстві не були узгоджені з сімейним законодавством, яке не враховує можливість існування паузи/перерви між закінченням бакалаврату і вступом до магістратури.
		У ситуації, яка виникла, не має жодного підтвердження того, що законодавець свідомо мав на меті закріпити таке тлумачення положень СК України, коли б аліменти не підлягали сплаті у період від закінчення бакалаврату та до вступу до магістратури, а отже, у законодавстві існує правова неузгодженість (невідповідність), яка повинна бути виправлена не шляхом формального підходу, а подолання шляхом застосування правових принципів, які відповідатимуть духу інституту аліментів у чинному законодавстві.
		Частина четверта статті 13 ЦК України проголошує, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
		Аліментні зобов`язання за своєю природою та генезою є саме морально-етичною категорією, яка втілена у нормі позитивного права. Фактично йдеться про повністю не охоплені правом, проте визнані суспільством базові принципи моралі.
		Відповідно у застосуванні правил частини другої статті 199 СК України потрібно враховувати, що нерозумно і несправедливо тлумачити положення статті 199 СК України так, що аліменти на повнолітню дитину, яка навчається, виплачуються виключно за ті періоди, коли фактично триває навчальний процес.
		Між закінченням шкільного навчання та початком навчання професійного чи початком отримання вищої освіти завжди існує певний проміжок часу, що зумовлено способом організації системи освіти, а також об`єктивними чинниками: особа повинна мати час для того, щоб визначитися із напрямом свого подальшого навчання (якщо вона взагалі бажає його продовжувати і не визначилася з таким напрямом раніше), а також має виконати певні формальності - зібрати і подати необхідні документи, скласти вступні іспити тощо.
		Так само і в разі переходу на наступний освітній рівень особа не може вважатися такою, яка припинила навчання, адже наявність часового проміжку між закінченням підготовки за попереднім рівнем та початок навчання на наступному освітньому рівні не залежить від волі та бажання учня (студента). Тому розумний (визначений характером організації навчального процесу) період фактичної перерви у навчанні не може в таких випадках вказувати на його припинення у розумінні частини другої статті 199 СК України.
		Щодо наявності підстав для відступу від правових висновків, викладених колегіями суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		З огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що існують підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 753/20347/20 (провадження № 61-9584св21), про те, що у зв`язку з припиненням навчання особою у червні 2020 року та зарахуванням її на навчання лише з 01 жовтня 2020 року немає підстав для стягнення з боржника грошових коштів за виконавчим листом у зазначений період, тобто у період між завершенням навчання на одному освітньому рівні і до початку навчання на наступному освітньому рівні.
		Щодо вирішення скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця по суті вимог
		Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		Оскільки рішення Голосіївського районного суду міста Києвавід 03 липня 2018 року (справа № 752/20152/16-ц) набрало законної сили, воно підлягає обов`язковому виконанню заявником.
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала, що зміст рішення Голосіївського районного суду міста Києвавід 03 липня 2018 року (справа № 752/20152/16-ц), залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, свідчить, що суд чітко визначив період, за який підлягають стягненню аліменти - щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, тобто до 30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше ніж до досягнення нею 23 років, тобто до  ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Суд чітко зазначив, що у разі продовження повнолітньою дитиною навчання, обов`язок платника зі сплати аліментів продовжується до досягнення ОСОБА_3 23 років, тобто до  ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд у зазначеному рішенні не зробив застереження, що такий період розпочинається з моменту вступу ОСОБА_3 на новий освітній рівень, а отже, він продовжується з 01 липня 2020 року.
		Період стягнення аліментних платежів є безперервним. Момент його закінчення залежить від настання тих чи інших обставин, визначених у рішенні суду, якими зумовлено припинення підстав для їх сплати; зокрема, чи продовжить навчання повнолітня дитина після 30 червня 2020 року, у разі, якщо вона не продовжить навчання, - такий період закінчиться 30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
		Тож державний виконавець, виконуючи таке рішення суду, у межах своїх повноважень має з`ясовувати питання настання обставин, з якими суд пов`язував припинення нарахування стягувачеві та сплати ним аліментних платежів. У разі встановлення таких обставин державний виконавець вправі ухвалювати відповідне процедурне рішення, зокрема, про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного повного виконання судового рішення боржником, про відкриття виконавчого провадження - у разі подання виконавчого документа протягом періоду, на який присуджені платежі, а у разі існування заборгованості - вчиняти дії із її стягнення на користь стягувача у межах періоду, визначеного судом у резолютивній частині судового рішення, яке виконується.
		За правилами частини третьої статті 7 Закону України «Про виконавче провадження» у разі наявності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів або заперечення її розміру боржником стягувач має право пред`явити виконавчий документ для примусового виконання.
		Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах зокрема про стягнення аліментів може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі (частина третя статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Виконавче провадження закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2019 року у справі №810/3430/16 (адміністративне провадження № К/9901/20310/18) зазначив, що про закінчення виконавчого провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», ухвалюється мотивована постанова, яка має містити інформацію про обставини, що доводять фактичне виконання судового рішення та засоби їх встановлення. Закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано суто відповідно до резолютивної частини рішення суду. Джерелом відомостей про фактичне і повне виконання рішення згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання.
		Застосовуючи до спірних правовідносин наведений правовий висновок Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду врахувала, що у справі, яка переглядається, боржник не довів, що існували підстави для закінчення виконавчого провадження 30 червня 2020 року у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду або що після цієї дати державний виконавець не мав повноважень нараховувати до сплати боржнику аліментні платежі відповідно до змісту резолютивної частини виконуваного ним судового рішення, адже не було підстав для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 199 СК України у зв`язку з продовженням повнолітньою дитиною навчання у магістратурі. Наведене підтверджує, що період, протягом якого суд вирішив стягувати з боржника аліментні платежі, не закінчився та продовжився у зв`язку з настанням обставин, з якими суд пов`язував підстави для нарахування до стягнення повнолітній дитині утримання до закінчення нею навчання (але не більше ніж до досягнення нею 23 річного віку).
		Нарахування державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментних платежів, починаючи з липня 2020 року, є правомірним та обґрунтованим, відповідає змісту виконуваного державним виконавцем судового рішення, зокрема визначеного судом періоду нарахування та стягнення із боржника аліментів на користь стягувача - повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.
		Потрібно враховувати, що період, протягом якого суд вирішив визначити обов`язок щодо сплати боржником аліментних платежів, визначений не конкретними календарними датами, а певними подіями, від настання яких і залежить обрахунок і тривалість цього періоду. Адже у разі, якщо б повнолітня дитина не продовжила б навчання на освітньому рівні магістратури, тоді за змістом виконуваного рішення суду настали б обставини, з якими суд пов`язував припинення обов`язків з нарахування та сплати боржником аліментних платежів - закінчення дитиною навчання. Водночас, продовження навчання дитиною свідчить, що такий період не закінчився, а тому у боржника продовжив існувати обов`язок зі сплати аліментних платежів до закінчення дитиною навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-річного віку. При цьому переривання такого періоду законодавством не передбачено.
		Боржник погодився з постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, не оскаржував її, так само не просив державного виконавця закінчити відкрите виконавче провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду, тож дії державного виконавця з нарахування боржникові заборгованості зі сплати аліментів є правомірними, адже за встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_3 продовжила навчання, а отже, має право на утримання батьком до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23-річного віку.
		Верховний Суд наголошує на тому, що виконанням певного виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду. Оскільки у рішенні суд визначив період нарахування та стягнення аліментів з боржника на користь стягувача, визначивши подію, з якою пов`язується припинення сплати таких аліментів, виконавець не вправі змінювати рішення суду, що виконується, оскільки таке судове рішення набрало законної сили, на його виконання суд видав виконавчий лист, а державний виконавець відкрив виконавче провадження. Таке рішення є обов`язковим для виконання сторонами та уповноваженим державним виконавцем.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
		За правилами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
		Відповідно до частини першої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.
		Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Кузьмишина Е. М. щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 липня 2020 року до 11 вересня 2020 року за виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва виконавчим листом № 752/20152/16-ц, апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин правила частини другої статті 199 СК України, з урахуванням фактичних обставин справи, а саме продовження повнолітньою дитиною навчання до досягнення 23-річного віку, змісту рішення суду, що виконується, та врахував, що чинне законодавство не передбачає зупинення нарахування аліментів або звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання або вступу до магістратури.
		Продовжуючи нарахування та стягнення аліментів із боржника на користь повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, до досягнення нею 23 років, державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, врахувавши зміст виконуваного ним судового рішення та визначений судом період стягнення аліментних платежів.
		Звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця щодо нарахування боржникові заборгованості зі сплати аліментних платежів, він не довів, що державний виконавець неправильно обрахував період нарахування та сплати боржником аліментних платежів на корись стягувача, доводи скарги зводяться до помилкового тлумачення правил частини другої статті 199 СК України, яке не відповідає суті та змісту цього правила. Боржник не довів, що настали обставини, з якими суд пов`язував припинення стягнення з боржника на користь стягувача аліментних платежів, зокрема припинення (завершення) навчання повнолітньою дочкою, що свідчило б про втрату права дочки на утримання батьком та відповідало б змісту частини другої статті 199 СК України. Доводи скарги зводяться до помилкового визначення й обрахування заявником періоду, протягом якого він має сплачувати аліментні платежі на користь повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, що визначений у рішенні суду.
		Щодо доводів касаційної скарги про невідповідність оскарженої постанови апеляційного суду правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 635/1139/17 
		(провадження № 61-350св17), Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала, що у зазначеній постанові Верховний Суд не зробив правових висновків щодо підстав та умов припинення сплати аліментних платежів за частиною другою статті 199 СК України, у зазначеній справі суд вирішував питання підставності стягнення з батька на користь повнолітніх дітей аліментних платежів, натомість у справі, яка переглядається, таке питання вже вирішено рішенням суду в іншій судовій справі, з обов`язком виконанням якого у період між здобуттям повнолітньою дитиною освіти на різних рівнях і не погоджується боржник у цій справі.
		В оцінці застосування висновків Верховного Суду, зроблених у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц 
		(провадження № 61-12782св18), Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала, що у зазначеній постанові суд касаційної інстанції не формував правового висновку щодо застосування частини другої статті 199 СК України, питання про підстави нарахування та стягнення аліментів у період з 01 червня 2016 року до 31 серпня 2016 року (вступ та зарахування до вищого навчального закладу дитини) Верховний Суд не досліджував.
		Висновки про застосування норм права
		Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
		На підставі викладеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.
		Аналіз змісту частини другої статті 199 СК України дає підстави для висновку, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, зокрема коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, а також звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури. Правило частини другої статті 199 СК України виключно передбачає припинення права повнолітньої дитини на утримання у разі припинення нею навчання, тобто закінчення або відрахування з навчання у навчальному закладі. Законодавець не передбачив винятку з правила частини першої статті 199 СК України, яка, зокрема не містить застереження про те, що канікулярний період, період вступу до вищого навчального закладу для здобуття вищого рівня освіти не входять до періоду нарахування та сплати аліментів одним із батьків на користь повнолітньої дитини.
		Завершення повнолітньою дочкою/сином, до досягнення ними 23 років, навчання на певному освітньому рівні та:
		1) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу на наступний рівень освіти; або
		2) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу для здобуття освіти на наступному рівні чи за іншою спеціальністю,
		незалежно від того, чи відбувається це в тому самому або у різних закладах освіти, не свідчить про припинення навчання та, відповідно, саме по собі не є підставою для припинення права на утримання (аліменти).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанцій ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
		Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням браку повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду та висновкам Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зробленим у цій справі, щодо застосування частини другої статті 199 СК України.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Розподіл судових витрат
		Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , залишення без змін оскарженої постанови апеляційного суду, підстав для розподілу судових витрат Верховний Суд не встановив.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                     С. О. Погрібний
		 
		 
		Судді                                                                                                  А. І. Грушицький
		 
		 
		Б. І. Гулько
		 
		 
		В. І. Крат
		 
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		 
		І. М. Фаловська
		 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...