Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/3964/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.05.2023.
Дата набрання законної сили: 03.05.2023
Номер судового провадження: 61-3800ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		03 травня 2023 року
		м. Київ
		справа № 336/3964/20
		провадження № 61-3800св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Запорізька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, Державна казначейська служба України, 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гребнєв Ігор Ігорович, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, в складі судді Дмитрюк О. В., від 30 липня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Онищенка Е. А., від 02 лютого 2022 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У липні 2020 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
		Позов мотивований тим, що 24 червня 2018 року на трасі Харків-Сімферополь в районі с. Григорівка сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), що стало підставою для внесення 25 червня 2018 року прокуратурою Запорізької області відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42018080000000236 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
		Він, маючи статус адвоката та депутата обласної ради, 07 листопада 
		2018 року був допитаний слідчим в якості свідка у вказаному кримінальному провадженні, однак 29 серпня 2019 року прокурор Запорізької області, перебуваючи в сесійній залі Запорізької обласної ради, всупереч вимог частини першої статті 31 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та пункту 1 частини першої статті 481 КПК України за його відсутності, здійснив незаконне повідомлення про підозру. 
		В подальшому прокурор та слідчий тричі незаконно ініціювали в суді застосування до нього запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту у вказаному кримінальному провадженні.
		02 вересня 2019 року прокурор прийняв постанову про оголошення його у розшук, проте він ніколи не переховувався від органу досудового розслідування, брав участь у сесіях Запорізької обласної ради, а також у судових засіданнях, пов`язаних із розглядом клопотань сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу. 
		Незаконний розшук тривав понад 6 місяців.
		У зв`язку з безпідставним звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення йому доводилось постійно виправдовуватися перед друзями, рідними, оточуючими людьми, роз`яснювати їм дійсні причини ситуації, яка склалася, що викликало у нього додаткові хвилювання, спричинило душевний біль та небезпідставні занепокоєння щодо погіршення репутації, яка була позитивною та складалась багато років. Він був змушений завершити свою політичну діяльність.
		Для здійснення захисту у кримінальному провадженні він звертався за правовою допомогою адвоката, внаслідок чого поніс витрати на загальну суму 106 000 грн.
		Посилаючись на викладене і остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути із держави Україна за рахунок коштів державного бюджету 765 126 грн на відшкодування моральної шкоди, кошти, сплачені у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у кримінальному провадженні в розмірі 106 000 грн, а також всі понесені ним судові витрати.
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 
		2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили із відсутності судових рішень, у яких встановлено факт незаконного повідомлення ОСОБА_2 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
		Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності діяння (визнання незаконними дій) органу досудового розслідування та прокуратури, наявності причинного зв`язку між шкодою і діями посадових осіб прокуратури чи органу досудового розслідування у кримінальному провадженні № 4201808000000023.
		Закриття прокурором 04 травня 2020 року кримінального провадження на підставі абзацу другого пункту 10 частини першої статті 284 КПК України не є реабілітуючою обставиною. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзіОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гребнєв І. І., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		22 квітня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гребнєв І. І., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
		У травні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права, що виявилось у не дослідженні зібраних у справі доказів та розгляді у порядку спрощеного позовного провадження справи, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій невірно тлумачать положення пункту 1-1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у якому вказано, що право на відшкодування шкоди виникає у випадках встановлення в рішенні суду факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян. З аналізу вказаної норми вбачається, що «іншим рішенням суду (крім ухвали про призначення нового розгляду)» може бути будь-яке судове рішення. 
		Вказує, що прокурор прийняв рішення про закриття кримінального провадження, а не складання та передання обвинувального акта до суду, тобто не виявив бажання відстоювати свою позицію в суді. 
		Суди попередніх інстанцій не дослідили судові рішення, які підтверджують незаконність повідомлення про підозру. 
		Поза увагою судів також залишився науково-правовий висновок, у якому вказано, що незаконність повідомлення про підозру в конкретному судовому рішенні може бути виражена, зокрема, через вказівку на те, що внаслідок допущених процесуальних порушень підозра з юридичної точки зору взагалі не вважається пред`явленою. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У відзиві на касаційну скаргу Запорізька обласна прокуратура просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на мотиви, викладені судами в оскаржених судових рішеннях. 
		У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Національної поліції в Запорізькій області звертає увагу, що підстава закриття кримінального провадження (абзац другий пункту 10 частини першої статті 284 КПК України) не є реабілітуючою обставиною. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Головним слідчим управлінням Національної поліції в Запорізькій області під процесуальним керівництвом прокуратури Запорізької області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному проваджені 
		№ 42018080000000236 зареєстрованому 25 червня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
		29 серпня 2019 року прокурор Запорізької області склав письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та в це же день оголосив його на черговій сесії Запорізької обласної ради, за відсутності позивача.
		02 вересня 2019 року прокурор у вказаному кримінальному провадженні - начальник відділу прокуратури Запорізької області, прийняв постанову про оголошення ОСОБА_1 як підозрюваного у розшук та зупинення досудового розслідування.
		02 вересня 2019 року прокурор звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 , а також клопотанням про надання дозволу на затримання ОСОБА_1 з метою приводу.
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2019 року у справі № 335/9740/19 (провадження № 1-кс/335/6104/2019) відмовлено прокурору в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 . При цьому слідчим суддею встановлено, що в матеріалах справи відсутнє повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2019 року у справі № 335/9742/19 (провадження № 1-кс/335/6105/2019) відмовлено прокурору в задоволенні клопотання про надання дозволу на затримання підозрюваного з метою приводу відносно ОСОБА_1 . Відмовляючи в задоволенні клопотання, слідчий суддя дійшов висновку, що органом досудового розслідування не надано повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у справі 
		№ 335/9740/19 (провадження № 11сс/807/920/19) залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2019 року про відмову в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Апеляційний суд вказав, що доводи прокурора щодо повідомлення 
		ОСОБА_1 29 серпня 2019 року про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, не підтверджені матеріалами провадження.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у справі 
		№ 335/9742/19 (провадження № 11сс/807/921/19) залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2019 року про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на затримання підозрюваного з метою приводу.
		25 жовтня 2019 року прокурор повторно звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з клопотаннями про застосування запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою та про надання дозволу на затримання підозрюваного з метою приводу.
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2019 року у справі № 335/11981/19 (провадження № 1-кс/335/7554/2019) відмовлено прокурору в задоволенні клопотання про надання дозволу на затримання підозрюваного ОСОБА_1 з метою приводу.
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2019 року у справі № 335/11980/19 (провадження № 1-кс/335/7553/2019) відмовлено прокурору в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 .
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2020 року у справі № 335/7408/18 (провадження № 1-кс/335/107/2020) відмовлено в задоволенні скарги захисника ОСОБА_1 на постанову про зупинення досудового розслідування від 02 вересня 2019 року. При цьому судом встановлено, що у ОСОБА_1 відсутній статус підозрюваного у кримінальному провадженні № 42018080000000236.
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2020 року у справі № 335/7408/18 (провадження № 1-кс/335/1413/2020) органу досудового розслідування відмовлено в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно ОСОБА_1 . Судом встановлено, що ані з клопотання, ані з долучених до нього документів, неможливо встановити у який спосіб 
		ОСОБА_1 був повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та чи був він взагалі про це повідомлений у встановленому законом порядку.
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2020 року у справі № 335/3300/20 (провадження № 1-кс/335/1799/2020) відмовлено прокурору та слідчому в задоволенні клопотання про продовження строків досудового розслідування. Судом встановлено, що органом досудового розслідування не надано доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про підозру. Аналізуючи у сукупності докази, наявні в матеріалах кримінального провадження, а також фактичні обставини, встановленні судовими рішеннями у кримінальному провадженні № 42018080000000236, слідчий суддя виходив із того, що ОСОБА_1 не має статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2020 року у справі № 335/3588/20 (провадження № 1-кс/335/1900/2020) відмовлено слідчому в задоволенні клопотання про продовження строків досудового розслідування у кримінальному провадженні в якому жодній особі не було повідомлено про підозру.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2019 року у справі 
		№ 335/7408/18 (провадження № 11-сс/807/508/20) відмовлено прокурору в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2020 року.
		Постановою прокурора від 04 травня 2020 року кримінальне провадження 
		№ 42018080000000236 закрите на підставі абзацу другого пункту 10 частини першої статті 284 КПК України. 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що в результаті незаконних дій прокуратури та органу досудового розслідування, які виявились в незаконному повідомленні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконному оголошенні в розшук та неодноразовому намаганні ініціювати обрання запобіжних заходів йому була завдана майнова та моральна шкода. 
		Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя 
		і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. 
		Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право 
		на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
		За змістом частини першої статті 1173, статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені зокрема статтею 1176 ЦК України.
		Так, частинами першою-другою, п`ятою-шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право 
		на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
		Відповідно до абзацу другого пункту 10 частини першої статті 284 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані закрити кримінальне провадження у разі, коли строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в судових рішеннях, прийнятих у кримінальному провадженні № 4201808000000023, констатовано порушення встановленого порядку (процедури) повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, які призвели до того, що 
		ОСОБА_1 не вважався підозрюваним в розумінні кримінального процесуального закону (не набув процесуального статусу підозрюваного). Вказані судові рішення не містять висновків судів щодо оцінки обґрунтованості підозри (наявності та вагомості доказів вчинення особою кримінального правопорушення), у зв`язку з чим саме по собі порушення порядку (процедури) повідомлення про підозру, які призвели до того, що особа не набула процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, не свідчать про наявність передбачених законодавством України підстав для відшкодування шкоди. 
		Верховний Суд погоджується із такими висновками лише частково, оскільки вони зроблені без урахування всіх обставин розглядуваної справи.
		Так, суди правильно звернули увагу на те, що в даному випадку запроваджена державою система судового контролю на стадії досудового розслідування забезпечила в порядку, передбаченому КПК України здійснення ефективного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, чим запобігла настанню більш значних негативних наслідків, зокрема порушенню права особи на свободу та особисту недоторканість.
		Разом із тим, незважаючи на послідовну позицію слідчого судді підтриману апеляційним судом, про те, що ОСОБА_1 в розумінні процесуального закону не вважається підозрюваним у кримінальному провадженні 
		№ 4201808000000023, орган досудового розслідування та прокурор замість виправлення недоліків, на які звертав увагу суд, продовжували сукупність дій, які можуть бути розцінені як кримінальне переслідування позивача, а саме не припиняли незаконний розшук ОСОБА_1 , здійснювали його допит в якості підозрюваного, неодноразово ініціювали в суді розгляд питань про застосування до нього приводів та запобіжних заходів.
		Вказані дії супроводжувались висвітленням у засобах масової інформації факту оголошення ОСОБА_1 в розшук як підозрюваного та внесення відомостей про нього до єдиної інформаційної системи МВС України, як особи, що переховується від органів влади.
		При цьому судами у кримінальному провадженні було встановлено, що 
		ОСОБА_1 веде активну громадську і політичну діяльність, є адвокатом та депутатом місцевої ради, від органів досудового розслідування на прокуратури не переховується.
		Підставою для закриття кримінального провадження № 42018080000000236 у постанові від 04 травня 2020 року прокурор вказав абзац другий пункту 10 частини першої статті 284 КПК України, чим фактично погодився із висновками слідчого судді про те, що ОСОБА_1 не є підозрюваним у цьому провадженні.
		Посилання судів попередніх інстанцій на те, що передбачена абзацом другим пункту 10 частини першої статті 284 КПК України підстава для закриття кримінального провадження є нереабілітуючою колегія суддів вважає помилковими, оскільки однією із умов закриття кримінального провадження із вказаної підстави є те, що жодній особі не було повідомлено про підозру, а отже в такому випадку, з точки зору кримінального закону, відсутня особа, яка б могла вважатися реабілітованою чи нереабілітованою.
		Закриття прокурором кримінального провадження з підстави передбаченої абзацом другим пункту 10 частини першої статті 284 КПК України не передбачало отримання згоди ОСОБА_1 на вчинення таких дій або надання йому можливості наполягати на продовженні досудового розслідування.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 звертала увагу, що необхідною підставою для покладення на державу відповідальності у вигляді стягнення шкоди за рішення, дії, бездіяльність органу державної влади є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач.
		Проаналізувавши вищезазначені обставини в їх сукупності Верховний Суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність вказаних умов для відшкодування шкоди.
		На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (див. рішення ЄСПЛ у справах 
		«C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgariа, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91), § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v.Ukraine, заява № 20372/11), § 65).
		У справі «Шульгін проти України» (заява № 29912/05) ЄСПЛ звертав увагу, що українське законодавство передбачає можливість вимагати компенсацію будь-кому, хто став жертвою незаконного кримінального переслідування, затримання та/або засудження. Крім того в цьому рішенні Суд застерігав від надмірного формалізму при вирішенні питання про відшкодування шкоди.
		За встановлених у розглядуваній справі обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 зазнав кримінального переслідування з боку органів досудового розслідування і прокуратури, яке супроводжувалось втручання у його права та приватне життя. Законність цього кримінального переслідування не була доведена уповноваженими органами у встановленому порядку та в межах відповідного розслідування.
		Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої 
		(пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		При визначенні у розглядуваній справі розміру відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд враховує принципи розумності, справедливості та співмірності, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, а також те, що держава, через запроваджену нею систему судового контролю на стадії досудового розслідування, забезпечила здійснення ефективного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 у кримінальному провадженні та запобігла настанню більш значних негативних наслідків. При цьому доказів причинного зв`язку між діями органів досудового розслідування і прокуратури та перериванням вагітності ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
		З огляду на вказані принципи та обставини колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення із держави на користь ОСОБА_1 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Крім того Верховний Суд погоджується, що кримінальне переслідування ОСОБА_1 з боку органів досудового розслідування і прокуратури  призвело до необхідності здійснення ним витрат на правову допомогу (захист) у кримінальному провадженні.
		Колегія суддів вважає, що завдана позивачу шкода,сплачена у зв`язку з наданням правової допомоги у кримінальному провадженні, в розмірі 
		30 000 грн відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони.
		Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надавав висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 26 серпня 2020 року № 2874/2875/20-27 витрати на проведення якої склали 
		7 845, 12 грн.
		Враховуючи часткове задоволення позовних вимог (6,88 %) на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 539, 74 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.
		Докази понесення позивачем витрат на складення науково-правового висновку від 27 січня 2021 року в матеріалах справи відсутні.
		Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати 
		Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 ЦПК України.
		Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 
		2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
		Колегією суддів не встановлено підстав, передбачених частиною п`ятою 
		статті 403 ЦПК України, а наведені у клопотанні представника 
		ОСОБА_1 - адвоката Гребнєва І. І. доводи щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не є тими обставинами, що свідчать про наявність виключної правової проблеми.
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гребнєв Ігор Ігорович, задовольнити частково.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 
		2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 
		2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
		Стягнути з Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, 
		60 000 (шістдесят тисяч) гривень, а крім того 539 (п`ятсот тридцять дев`ять) гривень 74 копійок витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.
		В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...