Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/1668/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 12.05.2023. Зареєстровано: 13.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2023.
Дата набрання законної сили: 25.04.2023
Номер судового провадження: 22-ц/811/2954/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 466/1668/22                    Головуючий у 1 інстанції: Едер П. Т. 
		Провадження № 22-ц/811/2954/22                Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. 
		Категорія: 77
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		   25 квітня 2023 року                                 м.Львів
		Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого  судді Бойко С.М.,
		суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., 
		секретаря  Матяш С.І.,
		з участю: представника позивача  Юхименко Р.І.,
		представника відповідача Міністерства юстиції України  
		Коваль Є.В., представника відповідача ЛНДІСЕ  Сидор А.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
		 
		в с т а н о в и в:
		У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним запис №21 у трудовій книжці від 01 березня 2022 року, визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №226/к від 21 лютого 2022 року про її звільнення із займаної посади директора Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за угодою сторін, з достроковим припиненням контракту №11 від 18 грудня 2020 року; визнати незаконним та скасувати наказ Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №48-0 від 28 лютого 2022 року про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №226/к; поновити її на посаді директора Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з 02 березня 2022 року; стягнути Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а з Міністерства юстиції України  моральну шкоду в розмірі 150000 грн.
		Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 03 листопада 2020 року наказом Міністерства юстиції України №3339/к її визначено переможцем конкурсу, а 18 грудня 2020 року між нею та Міністерством юстиції України укладено контракт №11, за умовами якого вона приступила до виконання обов`язків директора Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі  ЛНДІСЕ), однак, оспорюваним наказом Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №226/к її звільнено із займаної посади з 01 березня 2022 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з достроковим припиненням контракту №11 від 18 грудня 2020 року.
		На виконання наказу Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №226/к винесено наказ ЛНДІСЕ №48-о від 28 лютого 2022 року «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 21.02.2022 року №226/к».
		Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки жодної домовленості сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою сторін, пов`язаною із датою 01 березня 2022 року, не існувало, як і не існувало на вказану дату її волевиявлення на припинення контракту. Крім того, позивач стверджує, що заява про звільнення з 01 березня 2022 року написана нею виключно з метою уникнення будь-якої напруги.
		Також позивач вказує на те, що наказ про її звільнення з посади керівника ЛНДІСЕ прийнятий всупереч встановленій чинним законодавством процедурі звільнення, оскільки було відсутнє погодження голови Львівської обласної державної адміністрації щодо її звільнення з посади.
		Обґрунтовуючи моральну шкоду позивач зазначає, що її звільнення, яке відбулось поза її волею та було не планове, створило умови, за яких вона залишилась без засобів заробітку; була позбавлена права пошуку альтернативного місця праці для забезпечення продовження безперервного трудового стажу; звільнення призвело до появи репутаційних ризиків та створило некомфортні умови в колективі, оскільки разом з її звільненням звільнилось ще ряд працівників, які разом з нею прийшли на роботу та планували своє життя і спосіб його організації з урахуванням терміну дії контракту позивачки. Моральну шкоду позивач оцінила в 150000 грн.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_1 , просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Апелянт зазначає, що фактичні обставини справи підтверджують її доводи про незаконність винесення Міністерством юстиції України оспорюваного наказу №226/к від 21.02.2022 року та є безумовним підтвердженням того, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. 
		На переконання апелянта, суд дійшов помилкового висновку, вказавши, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було наявне відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору саме з 01.03.2022 року, і не врахував, що вона неодноразово наголошувала, що не мала волевиявлення на припинення трудового договору саме з 01.03.2022 року, і разом із заявою про звільнення з 01.03.2022 року нею було скеровано іншу заяву про звільнення з 01.05.2022 року, що підтверджується доказами, яким суд не дав належної оцінки.
		Наголошує, що погодження між працівником та роботодавцем дати звільнення є обов`язковою умовою досягнення взаємної домовленості із суб`єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за угодою сторін та, у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, правові підстави для такого звільнення за угодою сторін відсутні.
		Стверджує, що обидві заяви про звільнення були використані недобросовісно, поза її волею, та передана одна із них суб`єкту призначення.
		Звертає увагу, що судом першої інстанції не було встановлено способу отримання заяви про її звільнення 01.03.2022 року і відповідач не зміг надати докази на підтвердження отримання такої заяви та пояснити її появу.
		Зазначає, що судом не взято до уваги те, що волевиявлення позивача на припинення трудового контракту в момент видачі оскаржуваного наказу не було, про що нею здійснено запис на самому тексті наказу.
		Крім того, зауважує, що відповідачем було порушено процедуру її звільнення, як керівника підприємства (установи, організації), визначеної Кабінетом Міністрів України.
		Додає, що звільнення з роботи у час воєнного стану унеможливило здійснення будь-якого працевлаштування на роботу, а відтак, моральні переживання лише посилились, тому розмір завданої моральної шкоди було оцінено в 150000 грн. 
		03 та 12 січня 2023 року відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких заперечили доводи та вимоги апелянта.
		В судове засідання апеляційного суду позивач повторно не з`явилась, подала клопотання про відкладення розгляду справи, у задоволенні якого було відмовлено, оскільки таке клопотання стороною позивача заявлялося повторно, і розгляд справи апеляційним судом проведено за участі представника позивача  адвоката Юхименко Р.І. 
		Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідачів, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
		Судом встановлено, що наказом Міністерства юстиції України №3339/к від 03 листопада 2020 року ОСОБА_1 визначено переможцем конкурсу на заміщення вакантної посади директора Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (т.1 а.с.6).
		18 грудня 2020 року між Міністерством юстиції України, в особі Міністра юстиції України ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 укладено контракт №11, яким врегульовано трудові відносини між Уповноваженим органом управління і Директором (т.1 а.с.76-80).
		Наказом Міністерства юстиції України від 18 грудня 2020 №3791/к, ОСОБА_1 призначено на посаду директора Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, як таку, що успішно пройшла конкурсний відбір, на умовах контракту.
		Наказом Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №226/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 01 березня 2022 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (т.1 а.с.5, 81).
		Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України, оскільки контракт може укладатися з працівником лише за умови, що він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом.
		Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
		Крім того, відповідно до статті 24 КЗпП України, контракт укладається в письмовій формі, він є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника на посаду (наймання на роботу) з дня, встановленого за угодою сторін у контракті.
		За змістом наведених норм закону, працівник (у нашому випадку директор інституту) призначається на посаду на підставі наказу, а у контракті лише визначаються особливі умови роботи: строк трудових правовідносин, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці особи, яка призначена на посаду на умовах контракту, відповідальність.
		Згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.
		Згідно з пунктом 13 контракту №11 від 18.12.2020 року, цей контракт укладено терміном на два роки, з 18 грудня 2020 року по 17 грудня 2022 року. 
		У пункті 15 контракту визначено перелік умов, за який цей контракт припиняється, зокрема: після закінчення терміну дії контракту (п. «а»); за угодою сторін (п. «б»); до закінчення терміну дії контракту (п. «в»): за ініціативою Уповноваженого органу управління; за ініціативою Директора.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є угода сторін.
		При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
		Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
		Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. 
		За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. 
		Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
		Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі №183/7159/18 (провадження №61-9167св20) зроблено висновок, що «розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
		Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
		Приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
		Отже, анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді на це роботодавця і працівника.
		Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 року у справі №6-1269цс16, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 року у справі №306/1425/17, від 27.05.2020 року у справі №404/6236/19, від 09.02.2022 року у справі №216/1947/20-ц.
		Із змісту заяви від 14.02.2022 року, адресованої Міністру юстиції України, встановлено, що позивач ОСОБА_1 просила звільнити її з із займаної посади за угодою сторін з 01.03.2022 року (т.1 а.с.10, 75), під час розгляду справи позивач визнавала факт написання та подання нею такої заяви.
		Отже, пропозиція (ініціатива) позивача щодо звільнення її з роботи за угодою сторін за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України викладена у письмовій формі (заяві), в якій вказані прохання звільнити її за угодою сторін і конкретна дата звільнення.
		Як слідує із змісту оспорюваного наказу №226/к від 21.02.2022 року, підставою для його оформлення зазначено: заява ОСОБА_1 , пункт 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, пункт 15 контракту №11 від 18.12.2020 року.
		22 лютого 2022 року начальником Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Т. Грень письмово ознайомлено ОСОБА_1 з наказом про звільнення №226/к від 21.02.2022 року (т.1 а.с. 92, 93), жодних заперечень чи зауважень позивач не висловила, чим зафіксувала свою згоду на звільнення саме з 01.03.2022 року. 
		Аналізуючи встановлені обставини та досліджені докази, колегія суддів доходить висновку, що між сторонами існувала домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП. 
		Зі сторони Міністерства юстиції України не було жодних заперечень чи зауважень з приводу погодження дати звільнення ОСОБА_1 з 01.03.2022 року, про що свідчить оформлення наказу №226/к від 21.02.2022 року.
		Водночас, ОСОБА_1 , бажаючи звільнитись за згодою сторін з 01.05.2022 року, не заявляла про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін з 01.03.2022 року і доказів на підтвердження належним чином оформленого волевиявлення сторін на її звільнення з 01.05.2022 року суду не надала. 
		Звертаючись до суду з означеним позовом, позивач не надала суду доказів, які б свідчили про те, що подання заяви про звільнення за згодою сторін з 01.03.2022 року не було добровільним і не виражало її волевиявлення щодо звільнення з роботи на цій підставі і саме з цієї дати.
		Слід зазначити, що волевиявлення це передбачений законодавством зовнішній вияв волі дієздатних суб`єктів права, який тягне за собою юридичні наслідки.
		Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення.
		Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зробленими у постанові від 11.03.2020 у справі №120/930/19-а.
		Також необхідно зазначити, що волевиявлення позивача було реалізовано направленням до Міністерства юстиції України заяви про звільнення за угодою сторін з 01.03.2022 року, яка датована 14.02.2022 року. 
		Таким чином, доводи позивача про те, що звільнення проведене без її волевиявлення щодо дати звільнення з 01.03.2022 року в момент видачі наказу про звільнення, є безпідставними.
		Покликання апелянта на те, що суб`єкт призначення зобов`язаний був з`ясувати дійсні наміри позивача щодо звільнення та вжиття всіх заходів щодо досягнення згоди щодо дати звільнення, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що дата звільнення визначена позивачем самостійно у заяві від 14.02.2022 року, а роботодавець, розглядаючи цю заяву, лише вирішує: задовольняти її чи ні. Саме у цьому полягає згода сторін, коли працівник і роботодавець спільно вирішують, коли і як звільнитися працівникові. Чинне трудове законодавство не передбачає з`ясування роботодавцем дійсних намірів працівника, оскільки він лише погоджує або відмовляє у погодженні у звільненні з дати, яка визначена особисто працівником. 
		У даній справі, за відсутності відмови роботодавця у задоволенні заяви про звільнення за угодою сторін, суд доходить висновку, що дата звільнення позивачки з роботи з 01.03.2022 року була погоджена ним та задоволена. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2013 року №818 «Про затвердження Порядку погодження з головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих і державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, і внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року №203» затверджено Порядок погодження з головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
		Згідно з пунктом 1, цей Порядок визначає процедуру погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посаду та звільнення з посади (крім звільнення за власним бажанням) керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - підприємство), крім керівників підприємств, установ, організацій Збройних Сил та інших військових формувань, МВС, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умовами конкурсу.
		Згідно з пунктом 4 Порядку, пропозиція щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства, яке зареєстроване на території м. Києва та Севастополя, погоджується відповідно з головою Київської та Севастопольської міської держадміністрації; керівника підприємства, яке зареєстроване на території району - з головою райдержадміністрації.
		Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, голова місцевої держадміністрації під час розгляду пропозиції щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства враховує усні чи письмові пояснення особи, що звільняється (пункт 5 Порядку).
		Згідно з пунктом 6 Порядку, повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом з карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 5 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи.
		У разі коли протягом 5 днів повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації не надіслані, пропозиція вважається погодженою.
		Аналіз зазначеного нормативного акту свідчить про те, що пропозиція на погодження щодо звільнення з посади повинна виходити від роботодавця. Разом з тим, погодження чи відмова у погодженні такої пропозиції не впливає на результат звільнення з посади. Необхідність погодження звільнення керівника установи з метою захисту трудових прав працівника від незаконного звільнення. 
		Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказаний Порядок не передбачає необхідності погодження звільнення з посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, у випадку, коли зазначене звільнення ініційовано самим працівником та працівника звільнено за угодою сторін. В таких випадках роботодавець (суб`єкт призначення) лише інформує відповідну державну адміністрацію про звільнення особи. 
		Відповідно до п.1.5 Статуту ЛНДІСЕ, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 10.03.2021 року №919/5, інститут є державною спеціалізованою установою, яка належить до сфери управління Міністерства юстиції України і відповідно до законодавства здійснює судово-експертну та наукову діяльність у галузі криміналістики і судових експертиз (далі - Статут).
		Згідно з п.5.1 Статуту, Інститут очолює директор, який працює за контрактом з Мін`юстом та призначається на посаду і звільняється з посади наказом Мін`юсту.
		Відповідно до ст.8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністр як керівник міністерства, зокрема, призначає на посаду та звільняє з посади керівників підприємства, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерств; вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції у разі вмотивованої відмови Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної державної адміністрації (підтримки головою обласної державної адміністрації вмотивованої відмови голови районної державної адміністрації) погодити призначення керівника територіального органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується міністром, керівника підприємства, установи, організації, що належить до сфери управління цього міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується міністром, про надання Кабінетом Міністрів України згоди на призначення такого керівника.
		Аналіз змісту положень Закону свідчить, що звільнення з посади керівників підприємства, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерств, не підлягає додатковому погодженню, оскільки таке погодження виражене при укладенні контракту. Зокрема в даному випадку, сторони контракту передбачили про припинення трудового договору за угодою сторін. 
		Міністерством юстиції України на виконання пункту 10 зазначеного Порядку, листом від 03.03.2022 року №28480/14/9-22 проінформовано Львівську обласну військову адміністрацію про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. 
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Порядок погодження головами місцевих держадміністрацій звільнення з посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, встановлений законодавцем як додаткова гарантія, саме у разі звільнення особи за ініціативою суб`єкта призначення, позаяк, звільнення за угодою сторін передбачає першочергове волевиявлення (власне бажання) особи на таке звільнення та згоду на це роботодавця, що, відповідно, виключає необхідність додаткового погодження зазначеної дії з іншими органами.
		Доводи апелянта про те, що заява про звільнення з роботи за угодою сторін від 14.02.2022 року не проходила вхідної реєстрації у Міністерстві юстиції України, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
		Інструкцією з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.2019 року №3101/5, зокрема, п.п.153, 155 Розділу ІІІ Частини другої Інструкції, передбачено, що кореспонденція, яка надходить на адресу Міністерства підлягає попередньому розгляду в Управлінні забезпечення та документообігу. На стадії попереднього розгляду документів здійснюється відбір документів, що не підлягають реєстрації в Управлінні забезпечення та документообігу, а також таких, що передаються для спеціального обліку структурним підрозділам, що визначено у додатку 4. Примірний перелік документів, що не підлягають реєстрації, наведено в додатку 4 до Інструкції з діловодства. Відповідно до вказаного додатку, серед документів, що не підлягають реєстрації зазначено заяви працівників.
		Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для реєстрації заяви ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін. 
		Таким чином, суд правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, не допустив порушень норм процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення спору, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції  залишити без змін. 
		Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 05 травня 2023 року.
		 
		Головуючий                          С.М. Бойко 
		 
		Судді:                              С.М. Копняк
		 
		                                    А.В. Ніткевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...