Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/4714/16 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.05.2023.
Дата набрання законної сили: 10.05.2023
Номер судового провадження: 61-18008ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України                                      
		 
		10 травня 2023 року   
		м. Київ
		 
		справа № 766/4714/16
		провадження № 61-18008 св 20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі - публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бездрабко В. О., Семиженка Г. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк», банк) про захист прав споживача, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 26 лютого 2016 року між ним 
		і ПАТ «Промінвестбанк» було укладено строковий договір банківського вкладу «Депозит Стабільний» в іноземній валюті, за умовами якого ним внесено грошові кошти у розмірі 18 900,22 доларів США на відкритий банком депозитний рахунок, строком на 3 місяці за відсотковою ставкою 
		10,258 % річних.
		За умовами вказаного договору банк прийняв від нього грошові кошти 
		у розмірі 18 900,22 доларів США із зобов`язанням повернути вклад готівкою із нарахованими процентами у валюті вкладу із закінченням строку дії депозитного договору.
		26 травня 2016 року у зв`язку із закінченням строку дії депозитного договору він звернувся до банку із заявою про отримання вкладу з нарахованими відсотками. Однак, у задоволенні заяви йому було відмовлено, оскільки банком тимчасово встановлено обмеження (ліміти) по видачі готівкових коштів у національній та іноземній валюті з поточних рахунків клієнтів через каси в межах 5 000,00 грн на добу на одного клієнта в еквіваленті 
		за офіційним курсом Національного банку України.
		Вказував, що за період з 26 травня 2016 року по 28 грудня 2016 року отримував частинами кошти з депозитного рахунку по 186-200 доларів США за один раз, останню суму у розмірі 1 188,85 доларів США отримав 28 грудня 2016 року. Вважав, що такими діями банк порушив свої зобов`язання.
		З урахуванням вищевикладеного та уточнених позовних вимог, 
		ОСОБА_1 просив суд на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» стягнути з банку на його користь пеню 
		за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 01 липня 
		2016 року по 18 грудня 2016 року у розмірі 1 770 467,46 грн, а також 
		100 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, яка полягала 
		у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з позбавленням його права розпорядження власними коштами.
		 
		Короткий зміст судових рішень 
		 
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 
		2017 року у складі судді Дорошинської В. Е. в задоволенні позову 
		ОСОБА_1 відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання банку повернути вклад після закінчення дії договору не передбачають відповідальності за прострочення виплати коштів вкладнику відповідно 
		до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки в розумінні вказаної норми закону банківський вклад не є результатом роботи чи надання послуг.
		Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд виходив із того, що позивач не довів наявність душевних та психологічних страждань, 
		їх тривалість через неповернення банком вкладу.
		Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Апеляційного суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року скасовано, справу передано 
		на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження 
		№ 61-36355св18).
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року скасовано 
		та ухвалено нове судове рішення. 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Стягнуто з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та 15 000,00 грн 
		на відшкодування моральної шкоди. У решті позовних вимог відмовлено. 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що банк усупереч встановленого ліміту видачі готівкових коштів на добу Національним банком України здійснював таку виплату у значно меншому розмірі без належного обґрунтування. При цьому банк не був позбавлений можливості видати позивачеві належні йому кошти значно швидше з урахуванням обмежень, установлених постановою Правління Національного банку України 
		від 03 березня 2016 року № 140, а тому на нього покладається відповідальність у вигляді стягнення пені за весь час порушення зобов`язання.
		Суд апеляційної інстанції вказав, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем 
		і несе відповідальність за неналежне надання відповідних послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % загальної вартості замовлення. У цій частині суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду України від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16.
		Здійснивши перевірку правильності нарахованої позивачем пені, 
		з урахуванням обов`язку банку щодо видачі коштів з рахунку позивача 
		у межах обмежень, встановлених указаною вище постановою Правління Національного банку України, суд апеляційної інстанції вважав, 
		що нарахований її розмір у сумі 1 640 157,34 грн (сума утримуваних банком коштів х 3 % х кількість днів) не відповідає принципу пропорційності.
		Керуючись положеннями частини третьої статті 551 ЦК України, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц (провадження 
		№ 14-442цс18), апеляційний суд зменшив розмір пені з 1 640 157,34 грн 
		до 15 000,00 грн, уважаючи, що це відповідає принципу пропорційності.
		Щодо стягнення моральної шкоди, то суд зазначив, що через неправомірні дії банку позивачу завдано моральної шкоди у зв`язку з порушенням права власності на належне йому майно шляхом позбавлення його у період 
		із травня 2016 року по грудень 2016 року можливості розпоряджатися своїми коштами, у зв`язку з чим, він був вимушений протягом семи місяців 94 рази звертатися до відповідача за отриманням своїх коштів по 186-200 
		доларів США за один раз, що порушило звичний спосіб його життя. 
		Виходячи з принципу справедливості та з огляду на характер встановленого у цій справі порушення, його тривалість апеляційний суд уважав, 
		що достатнім розміром для відшкодування позивачу моральної шкоди буде сума у розмірі 15 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, 
		ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржуване судове рішення й задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. 
		Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає те, що судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного 
		у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2020 року 
		у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Банк судове рішення апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржив. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу 
		№ 766/4714/16 із Херсонського міського суду Херсонської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих 
		до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу 
		та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року справу призначено 
		до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17-ц (провадження 
		№ 14-133цс20).
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у цій справі. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 199/3152/20 (провадження 
		№ 14-224цс21).
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1  мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального 
		та процесуального права, оскільки, вирішуючи питання про стягнення з банку пені, апеляційний суд не врахував висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі 
		№ 761/26293/16-ц (провадження 14-64цс19), про яку зазначено у постанові Верховного Суду (провадження № 61-36355св18) при попередньому розгляді цієї справи. 
		При цьому суд апеляційної інстанції без будь-якого обґрунтування 
		й клопотання відповідача зменшив розмір пені в 109 раз, що не відповідає принципу пропорційності та є фактичним звільненням банку від передбаченої законом відповідальності за прострочення зобов`язання. 
		Позивач указує також і на те, що апеляційний суд безпідставно зменшив розмір завданої йому моральної шкоди майже у 7 разів. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		26 лютого 2016 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Депозит Стабільний» 
		у доларах США, за яким банк прийняв від вкладника та зарахував 
		на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 
		18 900,22 доларів США строком на три місяці, з процентною ставкою 
		на суму вкладу в розмірі 10,258 % річних. Строк повернення депозиту встановлено 26 травня 2016 року (а. с. 3-4, т. 1).
		Після закінчення строку дії договору 26 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до банку з вимогою про отримання банківського вкладу 
		та нарахованих відсотків (а. с. 5, т. 1).
		Листом від 27 травня 2016 року ПАТ «Промінвестбанк» відмовило 
		ОСОБА_1 у видачі всієї суми грошей, посилаючись на обмеження видачі (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси, та повідомило, що видача готівкових коштів 
		із поточних рахунків тимчасово здійснюється в межах встановленого денного ліміту, про розмір якого позивач був повідомлений у відділенні банку (а. с. 6, т. 1). 
		У період з 26 травня по 28 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримав через касу банку депозитний вклад у повному обсязі на підставі поданих ним заяв 
		на видачу готівки у розмірах, що зазначені у цих заявах (а. с. 46-139, т. 1).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення 
		від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої 
		або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, 
		що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання 
		про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд 
		і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси 
		у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон 
		або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, 
		яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який 
		не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право 
		в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся 
		до суду з позовом до ПАТ «Промінвестбанк», в якому, посилаючись 
		на частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», просив суд стягнути з банку на свою користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання по поверненню банківського вкладу у розмірі 
		1 770 467,46 грн, а також 100 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Верховний Суд не погоджується з такими доводами позивача.
		Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, 
		що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
		Відповідно до частин першої, другої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).
		За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачою ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір 
		є нікчемним.
		Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку 
		в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його 
		від виконання зобов`язання в натурі.
		Пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується у разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.
		Згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1066, 1070 ЦК України). Сама сума коштів, розміщених на рахунках, не може бути врахована у базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).
		У пункті 38 ухвали від 13 квітня 2022 року про прийняття справи 
		№ 199/3152/20 до розгляду (провадження 14-224цс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що питання щодо бази нарахування пені 
		за частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», які були вказані Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду 
		як підстави для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), уже роз`яснені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) та щодо них зроблені правові висновки, тому відсутні підстави для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в цій частині. Зазначено, що Велика Палата Верховного Суду відступає не від конкретної постанови в конкретній справі, а від правового висновку щодо застосування норм процесуального чи матеріального права, а тому незазначення в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) відступу від конкретної постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) не свідчить, що правова позиція, яка є аналогічною тій, яка вже висловлена, є чинною. 
		У касаційній скарзі заявник посилався на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
		Отже, правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду 
		у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження 
		№ 14-64цс19), Верховним Судом до уваги не беруться.
		З урахуванням того, що одним з основних доводів касаційної скарги було питання щодо розміру стягненої з відповідача пені за частиною п`ятою 
		статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» Верховний Суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором 
		про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше 
		не встановлено договором.
		Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат 
		не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, 
		що послуга тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) і навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем.
		Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не всі договори, 
		які опосередковують зобов`язальні відносини з фінансовими ресурсами, вписуються у класичну модель послуг. Зокрема, договір банківського вкладу послугою у вказаному розумінні не є, адже вкладник як замовник такої «послуги» нічого не оплачує банку - навпаки, оплатність цього договору 
		є зворотною: саме вкладник отримує відсотки за депозитом. Крім того, результат депозитної операції як фінансової послуги в інтересах вкладника не можна визнати невіддільним від діяльності банку та необігоздатним, адже грошові кошти, виплачені як відсотки за депозитом, очевидно є найбільш ліквідним та цілком обігоздатним майном.
		Отже, у системі договірних зобов`язань, що запроваджена ЦК України, договір банківського вкладу (депозиту) є договором sui generis (свого роду), який не може бути кваліфікований як різновид договору про надання послуг. 
		Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
		Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 зазначеного Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
		Згідно з приписами пункту 17 частини першої статті 1 Закону України 
		«Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального 
		чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
		У цьому випадку вкладається істотно розширений зміст: послугами згідно 
		із цим Законом є всі види комерційної взаємодії суб`єктів господарювання 
		зі споживачами, які не вписуються в набагато більш конкретні й чіткі визначення понять «товари» та «роботи» і є набагато ширшими за аналогічне поняття, що вжите в ЦК України, адже включає в себе, наприклад, прокат, який ЦК України однозначно кваліфікується як різновид договору майнового найму.
		Таким чином, за договором банківського вкладу (депозиту) банк надає вкладнику послугу, поняття якої трактується в розумінні вищевказаних законів, але не в розумінні ЦК України.
		За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), 
		що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму 
		та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
		За змістом статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
		З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник 
		за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - 
		їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
		Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів 
		за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику, крім суми вкладу, також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 
		1061 ЦК України).
		У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.
		При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця 
		і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, 
		так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо 
		це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.
		Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові 
		від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження 
		№ 14-184цс20), у якій зазначила, що з урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України 
		«Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.
		Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Велика Палата Верховного Суду зауважила, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. 
		У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів 
		на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно 
		до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». 
		Разом із цим, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частина п`ята статті 1061 ЦК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року 
		у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, 
		що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, 
		а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті 
		статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
		У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) зроблено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором 
		процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються 
		частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. 
		Верховний Суд у цій справі вказав, що у зв`язку з розірванням відповідних договорів банківських вкладів за заявою вкладника між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини. Тому в задоволенні позовних вимог про стягнення пені 
		на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» належить відмовити.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено, 
		що строк дії договору банківського вкладу закінчився, що унеможливлює подальше нарахування процентів за цим договором. 
		Отже, оскільки відсутня можливість нарахування процентів за договором банківського вкладу з указаної вище підстави, то відсутні й правові підстави для нарахування пені на вказані проценти на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». 
		У зв`язку з цим відсутні підстави й для задоволення похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди. 
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, висновки суду апеляційної інстанції, які стосуються перевірки правильності нарахованої позивачем пені, не узгоджуються з вищенаведеними нормами матеріального права 
		та судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, зокрема, 
		із правовим висновком, викладеним у постанові від 18 квітня 2023 року 
		у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).
		Доводи касаційної скарги вказаного не спростовують, вони зводяться 
		до власного тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права, а тому відхиляються Верховним Судом.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення 
		у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, 
		але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 
		ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення 
		та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання 
		про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Верховний Суд ухвалює нове судове рішення про відмову 
		у задоволенні позову ОСОБА_1 , розподіл судових витрат касаційним судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Херсонського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року скасувати.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про захист прав споживача, стягнення пені 
		та відшкодування моральної шкоди відмовити.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                   Д. Д. Луспеник
		Судді:                                                                                             І. А. Воробйова
		Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...