Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/2396/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про визнання необґрунтованими активів та їх витребування.
Надіслано для оприлюднення: 15.05.2023. Зареєстровано: 16.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.05.2023.
Дата набрання законної сили: 10.05.2023
Номер судового провадження: 22-ц/991/2/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 991/2396/22
		провадження № 22-ц/991/2/23
		 
		 
		ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
		АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 травня 2023 року                                                                                    м. Київ
		Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
		головуючого судді                     Панаіда І.В.
		суддів                                          Боднара С.Б., Панкулича В.І., 
		 
		за участю: 
		секретаря судового засідання -  Чайки О.О.,
		представника позивача - прокурора Ткача І.М.,
		представника відповідача-2 - адвоката Гордейчука В.В. (в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв`язку за посиланням на офіційному веб-порталі судової влади України vkz.court.gov.ua за допомогою КЕП/ЕЦП),
		розглянула апеляційну скаргу відповідача-2 ОСОБА_1 на рішення Вищого антикорупційного суду від 18 жовтня 2022 року у справі за позовом прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_2 (відповідач - 1) та ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави, 
		ВСТАНОВИЛА:
		Рішенням Вищого антикорупційного суду від 18 жовтня 2022 року позов прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури задоволено повністю, визнано необґрунтованими активами: 
		- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 187,7 кв м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 170229932109, вартістю на день набуття 1 686 800 грн;
		- земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:111:0028 площею 0,1892 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 67474732224, вартістю на день набуття 683 882,32 грн.);
		та вирішено стягнути солідарно з відповідачів вартість необґрунтованих активів у сумі 2 370 682,32 грн. 
		Приймаючи дане рішення, колегія суддів виходила з наступного. ОСОБА_1 , обіймаючи посаду заступника начальника відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слобожанського управління Головного управління ДПС у Харківській обл., уклавши двосторонній договір позики з ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_4 за довіреністю), договори іпотеки вищевказаного будинку та земельної ділянки на забезпечення позики, договори задоволення вимог іпотекодержателя у зв`язку з неповерненням позики, з урахуванням її фінансового становища, не могла набути у власність вищезазначені активи лише за рахунок законних доходів, тому суд визнав їх необґрунтованими.
		Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, вважаючи його таким, що прийняте з грубим порушенням вимог процесуального та матеріального права, ОСОБА_5 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову Держави в особі прокурора САП до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
		В обґрунтуваннях апеляційної скарги відповідач-2 зазначає наступне:
		1)суд помилково дійшов висновку про доведення позивачем ознак необґрунтованого активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України, відхиливши доводи щодо фактичних обставин надання позики саме ОСОБА_6 (матір`ю відповідача-2);
		2)суд першої інстанції, порушивши вимоги ст. 89 ЦПК України, не вирішуючи питання належності, допустимості та достовірності доказів, прийняв надану прокурором копію двостороннього договору позики коштів від 21.05.2020, сторонами якого є ОСОБА_1 як позикодавець і ОСОБА_3 ( в особі ОСОБА_4 за довіреністю) як позичальник. При цьому, судом проігнорований наданий ОСОБА_5 тристоронній договір позики від 21.05.2020 (оригінал), сторонами якого є ОСОБА_6 як позикодавець, ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_4 за довіреністю) як позичальник та ОСОБА_5 , яка набула права вимоги позикодавця за цим договором. 
		3)суд порушив вимоги ст.ст. 82, 89 ЦПК України, проігнорувавши обставини, встановлені рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі №520/25012/21, яким скасовано абз. 1, 2 п. 4.1 розділу IV «Висновки» довідки Національного агентства з питань запобігання корупції №588/21 від 23.09.2021. Даним рішенням встановлено, що відносини позики були між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (за довіреністю) і виникли вони на підставі тристороннього договору позики від 21.05.2022, а відтак позику ОСОБА_3 отримав саме від ОСОБА_6 .
		4)в порушення вимог ЦПК України суд першої інстанції прийняв до уваги як доказ переписку з месенджера «WhatsApp» між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не залучаючи до її огляду спеціаліста/експерта з метою перевірки можливих видалених, змінених повідомлень. Окрім цього, суд взяв до уваги покази свідка ОСОБА_3 , який на думку ОСОБА_5 є зацікавленою особою, та незаконно проігнорував покази свідка ОСОБА_4 
		5) ОСОБА_5 вважає, що суд безпідставно, не дослідивши зміст довіреностей, на які посилався прокурор, визнав їх доказом наявності сталого майнового зв`язку між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У зв`язку з цим, суд дійшов помилкового висновку про прямий зв`язок із активами ОСОБА_2 та надання ним доручень, здійснення впливу на придбання ОСОБА_5 активів, визнаних судом необґрунтованими. 
		Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження відносно відповідача-2.
		Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26 січня 2023 року апеляційну скаргу відповідача-1 повернуто апелянту у зв`язку з не усуненням недоліків. Відповідач -1 ОСОБА_2 неодноразово викликався в судові засідання шляхом направлення повісток на його електронну пошту, поштовою кореспонденцією АТ «Укрпошта» за місцем реєстрації та відомим фактичним місцем проживання, телефонограмою, однак в судові засідання останній не з`являвся та про поважність причин пропуску суд не повідомляв.
		Будучи належно повідомленими про дату та час судового засідання, відповідач-2, відповідач-1 та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, в судове засідання не з`явилися, причини неявки до суду не повідомили, що згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. 
		Заслухавши суддю-доповідача, думку представника відповідача-2, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив задовольнити її в повному обсязі, прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Згідно оскаржуваного рішення 21.05.2020 між ОСОБА_7 як позикодавцем та ОСОБА_3 як позичальником, від імені якого на підставі довіреності від 24.01.2020 діяв ОСОБА_4 , укладено в простій письмовій формі договір позики коштів (далі - Договір позики), за умовами якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у сумі 5 358 000 грн. (еквівалентно 200 000 доларів США) на строк до 02.06.2020. 
		22.05.2020 між тими ж сторонами - ОСОБА_7 як іпотекоднржателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем, від імені якого на підставі довіреності від 24.01.2020 діяв ОСОБА_4 , з метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним Договором позики укладено іпотечний договір, за яким іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: 
		- житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 187,7 кв м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 170229932109, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тарасовою Н.В., зареєстровано в реєстрі за №496 (далі - Іпотечний договір №1);
		- земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:111:0028 площею 0,1892 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 67474732224, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тарасовою Н.В., зареєстровано в реєстрі за №498 (далі - Іпотечний договір №2).
		У подальшому, 05.06.2020 та 05.07.2020, ОСОБА_7 на адресу ОСОБА_3 поштою направила вимоги щодо виконання зобов`язань за Договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі Іпотечних договорів 1 та 2.
		29.10.2020 та 02.11.2020 між ОСОБА_7 як іпотекодержателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем, від імені якого на підставі довіреності від 17.09.2020 діяв ОСОБА_4 , укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, предметом якого була домовленість сторін щодо визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки згідно вищевказаних іпотечних договорів. Дані договори були посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тарасовою Н.В., зареєстровані в реєстрі за №1029 та №1036 відповідно.
		Однак, ОСОБА_7 , будучи заступником начальника відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слобожанського управління Головного управління ДПС у Харківській обл., згідно відомостей з ДФС України за період трудової діяльності з 2017 по 2020 рр. отримала дохід (без витрат) на загальну суму 404 312,04 грн, що, за висновком суду, свідчить про відсутність коштів в останньої для передачі їх у позику ОСОБА_3 . З огляду на це, набуте за договором іпотеки майно суд визнав необґрунтованими активами та стягнути їх вартість у дохід держави.
		Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Пунктом 2 ч. 8 ст. 81 ЦПК України встановлено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.
		Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов пред`являється, зокрема, щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України. Станом на час подачі позову такі суми перебували в межах від 1 003 500 грн до 6 831 500 грн. 
		Положення ст.291 ЦПК України передбачають визнання судом активів необґрунтованими, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.
		Частиною 1 ст. 292 ЦПК України визначено, що активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави.
		Згідно п.5 ч.8 ст. 290 ЦПК України, законними є доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». 
		Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд, дослідивши матеріали провадження, дійшов висновку про доведеність позивачем відповідності набутого відповідачем-2 майна поняттю активів згідно ст.290 ЦПК України. Встановлено, що відповідач-2 ОСОБА_1 згідно наказу №43-0 від 15.01.2020 призначена на посаду заступника начальника відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слобожанського управління Головного управління ДПС у Харківській обл. Обіймаючи дану посаду в період набуття активів, згідно пп. е п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» відповідач-2 відноситься до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Відповідач-2 на підставі договору позики від 21.05.2020, шляхом укладення договорів іпотеки від 22.05.2020, договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.10.2020 та 02.11.2020 набув у власність житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , вартістю на день набуття 1 686 800 грн. та земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:111:0028, вартістю на день набуття 683 882, 32 грн. Судом з наданих сторонами матеріалів встановлено, що законні доходи відповідача-2 станом на час укладання договору позики від 21.05.2020 могли складати 151 777,01 грн, а тому різниця згідно ч. 2 ст. 81 та ст. 290 ЦПК України між доходами та вартістю набутого майна становить 2 218 905,31 грн. Зазначена різниця свідчить, що відповідач-2 не використовував законних доходів для набуття у власність вищевказаного будинку та земельної ділянки, а отже таке майно можна вірно вважати активами у розумінні ст. 290 ЦПК України. 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками, критично оцінює доводи відповідача-2 про невідповідність набутого майна ознакам активу згідно ст. 290 ЦПК України та зазначає наступне. За змістом ст. 290 ЦПК України задля вирішення питання наявності у справі активів з подальшим визнанням їх необґрунтованими, варто встановити такі складові: що набуто у власність; чи відбулось набуття у власність після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», тобто після 31.10.2019; чи є набувач особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; рівень законних доходів набувача; вартість майна, що передається у власність; різницю між вартістю майна та законними доходами набувача. З оскаржуваного рішення вбачається, що суддями Вищого антикорупційного суду належним чином досліджено та оцінено надані сторонами докази, а також встановлено вищевказані факти. Зокрема, на підтвердження набутого майна (будинку та земельної ділянки) досліджено відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.11.2020 та 29.10.2020, згідно яких приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тарасовою Н.В. засвідчено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер:1036, виданий 02.11.2020 та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер:1029, виданий 29.10.2020 відповідно (т. 1, а.с. 54, т.1 а.с.71-78, т. 6, а.с.62 на зв.). В подальшому дане майно було зареєстровано на відповідача-2, інформацію про що останнім відображено в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік (т. 1 а.с.33-34, т.6 а.с.62 на зв.). З огляду на зазначене, саме відповідач-2 набув у власність майно - житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:111:0028 в період після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів». Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, вартість вищевказаного майна становить: житловий будинок - 1 686 800 грн. ( т. 1, а.с. 64), земельна ділянка - 683 882,32 грн. (т. 1, а.с. 85), що в сумі складає 2 370 682,32 грн.
		На підтвердження статусу особи, до якої може бути пред`явлено позов про визнання необґрунтованими активів, колегією суддів досліджено наказ №34-0 від 15.01.2020, яким відповідача-2 призначено на посаду заступника начальника відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слобожанського управління Головного управління ДПС у Харківській обл. (т.1, а.с. 41). Отже, судом вірно встановлено, що обіймаючи дану посаду в період набуття активів 29.10.2020 та 02.11.2020, відповідач-2 відповідно до пп. е п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» відноситься до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а відтак до неї може бути пред`явлено позов про визнання необґрунтованими активів. 
		Судом також встановлено, що згідно інформації з щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік станом на кінець року будь-які грошові активи відображені не були.(т. 1, а.с. 135). Згідно довідки про нараховану заробітну плату, видану ГУ ДПС у Харківській області, №49/т/20-40-10-02-09 від 27.05.2021 фактично отримані ОСОБА_1 законні доходи у вигляді заробітної плати за період з січня по травень 2020 року (до дати укладання договору позики) становили не більше 55 727,01 грн. З огляду на те, що предметом договору позики від 21.05.2020 була сума у розмірі 5 358 000 грн, колегія суддів вважає доведеним факт відсутності законних доходів у відповідача-2 для надання коштів за вказаним договором ОСОБА_3 , невиконання якого призвело до набуття уповноваженою особою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування у власність активів у вигляді житлового будинку та земельної ділянки.
		Таким чином, різниця між вартістю набутого майна ( 2 370 682,32 грн) та законними доходами відповідача-2 (151 777,01 грн) складає 2 218 905,31 грн, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб і дає підстави суду вважати, що набуття у власність вищевказаного майна здійснено не з використанням законних доходів. 
		З огляду на вищевказані обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином досліджено матеріали провадження та вірно встановлено доведеність прокурором набутого ОСОБА_1 майна (житлового будинку та земельної ділянки) ознакам активу, встановленим ст. 290 ЦПК України.
		Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Як вбачається з оскаржуваного рішення та апеляційної скарги, між сторонами виник спір про договір позики, який в подальшому слугував передумовою переходу права власності на житловий будинок (Актив 1) та земельну ділянку (Актив 2), а саме чи це був двосторонній договір (позикодавець ОСОБА_7 , позичальник ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 ) чи трьохсторонній (позикодавець ОСОБА_6 , позичальник ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_7 з правом вимоги від імені ОСОБА_6 ). Вирішуючи дане питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані прокурором докази укладання саме двостороннього договору позики є більш переконливіші ніж надані на противагу цьому докази відповідача-2. Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Незважаючи на наданий відповідачем-2 оригінал трьохстороннього договору позики з ОСОБА_6 як позикодавцем, а також заперечення відповідача-2 і ОСОБА_4 щодо укладання двостороннього договору у сукупності з іншими долученими доказами відповідача-2, колегія суддів, з урахуванням обставин справи, вважає завірену нотаріусом копію Договору позики такою, що відповідає ознакам доказів згідно ст. 77-80 ЦПК України та підтверджує факт виникнення відносин позики саме за ним. Вказана копія двостороннього Договору позики грошових коштів була вилучена з нотаріальної справи приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Тарасової Наталії Вікторівни (яка на підставі нього засвідчила іпотечні договори та договори задоволення вимог іпотекодержателя відносно Активу 1 та Активу 2) на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 10.01.2021 по справі №642/8449/21. На кожній сторінці копії договору позики, розташованого на двох аркушах, міститься засвідчувальний підпис нотаріуса «З оригіналом вірно», дата та підпис (т. 1, а.с. 199-200), а, власне, надані копії доказів прокурора засвідчені його підписом та печаткою САП Офісу Генерального прокурора (т.1, а.с. 294 на зв.). Окрім цього, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, в розділі «Деталізована інформація про Іпотеку» щодо основного зобов`язання (позики від 21.05.2020), зазначено видавником ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 49, 51; т. 4, а.с. 133-134, 138-139). Згідно іпотечних договорів Активу 1 та Активу 2 від 22.05.2020 (т. 1, а.с.56-60, 186-188) та договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 02.11.2020 та 29.10.2020 ( т. 1, а.с.67-70, 89-92), стороною, іменованою «ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЬ», вказано саме ОСОБА_7 . При цьому, згідно пункту 2 вищевказаних іпотечних договорів та п. 3 договорів про задоволення вимог іпотекодержателя, вони ґрунтуються на договорі позики від 21.05.2020, укладеними сторонами (тобто ОСОБА_7 та ОСОБА_3 ) у простій письмовій формі. В жодному нотаріально посвідченому договорі не згадується ОСОБА_6 (мати відповідача - 2) як сторона за договором позики. Таким чином, письмові докази справи переконливо вказують, що відносини щодо позики, іпотеки та стягнення іпотеки виникли саме між ОСОБА_1 і ОСОБА_8 , а не ОСОБА_6 , на чому наполягає відповідач-2. До того ж, згідно наданого приватним нотаріусом Тарасовою Н.В. опису документів щодо укладення іпотечних договорів між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 від 22.05.2020, реєстраційний номер 496 та 498 у справі 02-07 зазначено, що кількість аркушів договору позики грошових коштів від 21.05.2020 становить 2 арк. (т.1, а.с.175, 181). Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що наданий відповідачем-2 в якості належного трьохсторонній договір позики грошових коштів від 21.05.2020 складається з трьох аркушів, що, в свою чергу, не відповідає відомостям з нотаріальної справи (т.4, а.с. 36-38). На ньому відсутні відмітки нотаріуса, які б свідчили про його врахування останнім як підстави для іпотечних договорів і договорів про задоволення вимог іпотекодержателів. Таким чином, з урахуванням наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає більш переконливими докази позивача, які підтверджують, що іпотечні договори від 22.05.2020 відносно Активу-1 та Активу-2 та договори про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.10.2020 та 02.11.2020 були укладені на підставі Договору позики від 21.05.2020 між сторонами ОСОБА_7 як позикодавцем та ОСОБА_3 як позичальником. Колегія суддів вважає його належним, допустимим та достовірним, зроблену судом першої інстанції оцінку вірною, а тому доводи відповідача-2 відхиляє. 
		Пунктом 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України передбачено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.
		Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
		Частиною 5 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Згідно ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		Згідно вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч.2).
		Колегія суддів критично оцінює доводи відповідача-2 щодо ігнорування судом першої інстанції обставин, встановлених рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі №520/25012/21. Зазначеним рішенням встановлено, що відносини позики між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 виникли на підставі тристороннього договору позики від 21.05.2022, відтак позику ОСОБА_3 отримав саме від ОСОБА_6 . Судом першої інстанції встановлено, що дане рішення стосувалось визнання та скасування окремих положень довідки НАЗК №588/21 від 23.09.2021, тоді як у Вищому антикорупційному суді розглядається справа між Державою Україною та відповідачем-2 щодо визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави, що свідчить про різний характер спірних відносин. Таке рішення Харківського окружного адміністративного суду не має преюдиційного характеру, оскільки обставини укладення спірного договору позики викладені в мотивувальній частині рішення у справі, де прокурор не брав участі. З огляду на зазначене, з урахуванням ст. 54, 82 ЦПК України та усталеної судової практики КЦС ВС, встановлені рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 обставини у справі №520/25012/21 не є обов`язковими для застосування Вищим антикорупційним судом при розгляді даної справи. Більше того, згідно відомостей з ЄДРСР рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 по справі № 520/25012/21 скасовано постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2023 у цій же справі. 
		Згідно ч. 1 ст. 69 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Перелік осіб, які не можуть бути допитані як свідки визначено в ст. 70 ЦПК України.
		Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції за клопотаннями представника позивача та відповідача-2 з метою отримання показів щодо обставин справи викликав і допитав у встановленому порядку у якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 5, а.с. 47, 158, 161-176; т. 6, а.с. 6, 7-22). Дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає упередженості суду першої інстанції при оцінці наданих свідками показів, оскільки така здійснена згідно вимог ст. 89 ЦПК України як в цілому зібраним у справі доказам, так і кожному окремо. Доводи представника відповідача-2 щодо зацікавленості свідка ОСОБА_3 , а відтак неможливості прийняття його показів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки законом встановлено, що свідком може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які відомості щодо обставин справи. При цьому, покази ОСОБА_3 узгоджуються з іншими наявними у справі та прийнятими як належні доказами. Натомість, покази свідка ОСОБА_4 такими доказами спростовуються, тому обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції. 
		Відповідно до ч. 1-2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно ч. 1 чт. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
		Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
		Згідно ч. 5 ст. 100 ЦПК України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. 
		З матеріалів справи вбачається, що прокурором САП до позовної заяви в якості доказу на підтвердження факту спілкування відповідача-1 - ОСОБА_2 (рідного брата відповідача-2) з ОСОБА_3 на предмет укладення договорів про перехід права власності на Актив 1 та Актив 2 до відповідача-2 надано скріншоти з телефону ОСОБА_3 , а саме листування в месенджері «WhatsApp» (т.2, а.с.39-45). В судовому засіданні 27.09.2022 під час отримання пояснень від свідка ОСОБА_3 судом та сторонами було оглянуто його мобільний телефон, а саме листування останнього з ОСОБА_2 в месенджері «WhatsApp», яке було долучено прокурором в паперовому вигляді. Згідно інформації з журналу судового засідання №921392 від 27.09.2022 за результатами огляду вищевказаного телефону ані в колегії суддів, ані в представника позивача, ані у представника відповідача-2 не виникло питань щодо справжності таких повідомлень та відсутності ознак їх виправлення. Більше того, жодною зі сторін не було заявлено клопотання про призначення експертизи з метою перевірки вищевказаного листування на предмет видалення, зміни повідомлень, встановлення дати їх відправлення і т.д. ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції, тоді як згідно ст. 105 ЦПК України така експертиза не передбачена як обов`язкова. Окрім цього, колегія суддів зазначає, що оглянувши електронний пристрій, на якому міститься оригінал листування, навіть не маючи спеціальних технічних знань, можна встановити дату та час відправлення повідомлення, а також інформацію про його видалення чи редагування, оскільки відповідні відомості з`являються в діалоговому вікні месенджера «WhatsApp» у разі вчинення таких дій. З огляду на вищевказане, колегія суддів не вбачає порушень щодо дослідження переписки в месенджері «WhatsApp» між ОСОБА_3 та відповідачем-1, вважає її такою, що в сукупності з іншими доказами свідчить про їх спілкування щодо продажу активів, відносно яких вирішувалось питання про їх необґрунтованість, а тому доводи представника відповідача-2 в цій частині відхиляє. 
		Щодо інших доводів апеляційної скарги представника відповідача-2, колегія суддів зазначає наступне. 
		Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, зокрема, має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 
		У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» № 4909/04 від 10.05.2011 Європейський суд з прав людини зазначив «згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення...». 
		Решту доводів представника відповідача-2 колегія суддів вважає такими, що стосуються захисту прав відпадача-1 та не впливають на права та законні інтереси відповідача-2. Окрім цього, ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26.01.2023 відповідачу-1 було повернуто його апеляційну скаргу на рішення Вищого антикорупційного суду від 18 жовтня 2022 року по даній справі у зв`язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги, а саме не сплатою судового збору. З огляду на зазначене, колегія суддів розглядає доводи апеляційної скарги адвоката Гордейчука В.В. лише в межах прав та законних інтересів відповідача-2 і не вбачає підстав надавати відповіді на інші доводи, які стосуються виключно прав та інтересів відповідача-1.
		Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість рішення Вищого антикорупційного суду від 18.10.2022, а викладені в ньому висновки такими, що відповідають фактичним обставинам справи. Колегія суддів вважає, що прокурором доведено відповідність набутого ОСОБА_1 у власність майна ознакам активу, визначеного ст. 290 ЦПК України, а також відсутність доказів законності джерел походження коштів, за рахунок яких таке майно було набуте. Отже, за таких обставин, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача -2. 
		На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 259, 290-292, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів, -
		У Х В А Л И Л А:
		Рішення Вищого антикорупційного суду від 18.10.2022 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача-2 ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий                                                                 І.В. Панаід
		Судді                                                                        С.Б. Боднар
		                                                                               В.І. Панкулич
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		*Повний текст постанови складено та проголошено 15.05.2023.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...