Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/1941/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.05.2023. Зареєстровано: 19.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.05.2023.
Дата набрання законної сили: 18.05.2023
Номер судового провадження: К/990/4514/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 травня 2023 року 
		м. Київ
		справа № 240/1941/20
		адміністративне провадження № К/990/4514/23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року (суддя: Семенюк М.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року (судді: Граб Л.С., Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Житомирської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
		визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 24 грудня 2019 року № 406-к «Про звільнення ОСОБА_1 » із внесеними змінами розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 27 січня 2020 року № 11-к;
		поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації з 27 січня 2020 року;
		стягнути з Житомирської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 січня 2020 року по дату набрання законної сили винесеного рішення по справі.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що звільнення останньої є незаконним, оскільки відповідачем порушено вимоги статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Відповідачем при звільненні позивачки не було запропоновано рівноцінні посади, що свідчить про упереджене відношення до неї.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
		Постановою Верховного Суду від 26 травня 2022 року скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
		Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 24 грудня 2019 року № 406-к «Про звільнення ОСОБА_1 » із внесеними змінами розпорядженням голови Житомирської ОДА від 27 січня 2020 року № 11-к.
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації з 28 січня 2020 року.
		Зобов`язано Житомирську обласну державну адміністрацію виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 січня 2020 року по день ухвалення судового рішення в сумі 814 178,48 грн.;
		Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, покликаючись на постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20, від 06 липня 2021 року у справі № 640/3456/20, від 20 вересня 2021 року у справі № 340/221/20 виходив з того, що норми Кодексу законів про працю України мають перевагу над нормами Закону України «Про державну службу» № 889-VII для вирішення цих правовідносин. 
		Суд першої інстанції зазначив, що норми частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не врегульовують порядок та процедуру припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої цією статті, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство про працю.
		Виходячи з наведеного, а також застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 805/84/16-а та від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17 про те, що власник або уповноважений ним орган в силу частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, суд першої інстанції виснував, що відповідачем не дотримано зазначених вимог Кодексу законів про працю України,  позаяк ОСОБА_1 не були запропоновані рівнозначні посади, які були наявними у період з дати видачі позивачці попередження про вивільнення до дати вивільнення з державної служби.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року в частині зобов`язання Житомирської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 січня 2020 року по день ухвалення судового рішення в сумі 814 178,48 грн. скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто з Житомирської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 січня 2020 року по 06 вересня 2022 року в розмірі 814 178,48 грн. В інші частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції погодився з незаконністю звільнення позивачки та необхідністю поновлення останньої на посаді, яку вона обіймала до звільнення, проте обрав інший спосіб захисту її порушених прав. Так, суд апеляційної інстанції уважав, що оскільки даний спір стосується виплати конкретної грошової суми, яка підлягає виплаті позивачці, то правильним та ефективним способом захисту прав останньої буде стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не зобов`язання останнього виплатити кошти.
		Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
		У касаційній скарзі Житомирська обласна державна адміністрація, покликаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
		Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої    статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Обґрунтовуючи у якості підстави для касаційного оскарження зазначений пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права (частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VII у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 380/3661/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 380/3572/20, від 17 листопада 2022 року у справі № 200/8267/20-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 380/3422/20. Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не ураховано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 640/20074/19 щодо застосування Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади».
		Покликаючись на наведені постанови Верховного Суду скаржник доводить, що процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі була врегульована положеннями Закону України «Про державну службу» № 889-VII, що виключає застосування до спірних правовідносин Кодексу законів про працю України.
		В цьому аспекті скаржник зауважує, що Закон України «Про державну службу» № 889-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагав від працедавця при звільненні державного службовця пропонувати іншу рівнозначну посаду, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
		З цих підстав, скаржник уважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилково висновку про недотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення позивачки.
		Що стосується підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови позбавив представника відповідача права бути ознайомленим з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , оскільки ухвала суду про відкриття провадження за апеляційною скаргою разом з копією апеляційної скарги скаржниці ні на електронну пошту відповідача, ні на електронну пошту представника відповідача Шакалова А.В., ні на поштову адресу не надсилалась.
		Скаржник доводить, що через відсутність інформації про наявність апеляційної скарги ОСОБА_1 відповідач був позбавлений права на подання відзиву на апеляційну скаргу, що є порушенням пункту 3 частини третьої статті 44, статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не було призначено та проведено підготовче судове засідання у справі, що є порушенням вимог статті 179 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Також скаржник указує, що судом апеляційної інстанції було порушено право на захист відповідача, оскільки безпідставно відхилено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.
		Скаржник додає, що судом апеляційної інстанції порушено принцип безпосереднього дослідження доказів у справі, так як суд апеляційної інстанції не досліджував докази у справі.
		Позиція інших учасників справи
		ОСОБА_1 скористалась своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
		Рух касаційної скарги
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у цій справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року (суддя: Загороднюк А.Г.) зупинено виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року в частині стягнення з Житомирської обласної державної адміністрації середнього заробітку за час затримки виконання рішення крім суми стягнення за один місяць, що підлягає негайному виконанню до закінчення перегляду в касаційному порядку.
		Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 17 травня 2023 року призначено справу до розгляду.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		ОСОБА_1 з 07 вересня 2018 року перебувала на посаді начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, що відносилася до категорії «Б» посад державної служби, на яку була призначена на підставі конкурсного відбору (т. 1 а.с.49-51).
		Згідно з пунктами 5, 6 розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 26 вересня 2019 року № 337 «Про упорядкування структури обласної державної адміністрації» з наступними змінами (т.1 а.с.6-9, 42-43), утворено Департамент культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації; припинено шляхом приєднання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації і Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації до Департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації.
		31 жовтня 2019 року позивачка отримала попередження про майбутнє вивільнення (т.1 а.с.44-47), про скорочення посади начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації відповідно до розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 26 вересня 2019 року № 337. 
		Крім того, позивачці було запропоновано переведення на вакантні посади відповідно до її кваліфікації, а саме: заступник начальника управління-начальник відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; головний спеціаліст відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; провідний спеціаліст відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; завідувач сектору з питань персоналу Департаменту культури, молоді та спорту; головний спеціаліст сектору з питань персоналу Департаменту культури, молоді та спорту; начальник відділу у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини Управління культури та туризму; державний реєстратор відділу у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини управління культури та туризму; головний спеціаліст у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини Управління культури та туризму; заступник начальника управління-начальник відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; начальник відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; заступник начальника відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; начальник відділу-головний бухгалтер відділу фінансово-господарського забезпечення Департаменту культури, молоді та спорту; заступник начальника відділу фінансово-господарського забезпечення Департаменту культури, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу Департаменту культури, молоді та спорту; спеціаліст Департаменту культури, молоді та спорту; водій легкового автомобіля Департаменту культури, молоді та спорту.
		Однак ОСОБА_1 відмовилась від переведення на запропоновані посади, оскільки уважає, що такі посади не рівноцінні, а нижчі за посаду, яку вона обіймає.
		Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 24 грудня 2019 року №406-к «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» позивачку з 31 грудня 2019 року звільнено з посади начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації у зв`язку із скороченням посади (т. 1 а.с.66).
		Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 27 січня 2020 року № 11-к (т.1 а.с.65) внесено зміни до розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 24 грудня 2019 року №406-к щодо дати звільнення ОСОБА_1 , зумовленої листками її непрацездатності, відповідно до якого позивачка уважається звільненою із займаної посади 27 січня 2020 року.
		Не погодившись з таким рішенням відповідача та уважаючи своє звільнення незаконним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
		ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ 
		Відповідно до частини другої    статті 19 Конституції України    органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені    Конституцією    та законами України.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулює Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон України «Про державну службу»).
		Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
		Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		Відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.
		За приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
		Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІІ у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VІІІ рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
		Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Частиною другою статті 40 КЗпП України установлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. 
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Відповідно до частини першої    статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України    суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга    статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Предметом спору у справі є звільнення державної службовиці із посади начальника управління культури та туризму  Житомирської обласної державної адміністрації. Підстава звільнення -        пункт 1 частини першої статті 87    Закону № 889-VIII, а саме - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.
		Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 . Колегія суддів Верховного Суду погоджується із вказаним висновком з огляду на наступне.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка працювала у Житомирській обласній державній адміністрації. Внаслідок прийняття головою Житомирською обласною державною адміністрацією розпорядження від 26 вересня 2019 року №337 були внесені зміни до структури апарату вказаної адміністрації, штатного розпису та скорочена посада позивачки.
		Доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що на час звільнення ОСОБА_1 такі нормативно-правові акти як Закон № 889-VIII та КЗпП України зазнали значних змін у зв`язку із набранням чинності    Законом України        від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади»    з 25 вересня 2019 року. Зокрема, були внесенні зміни до    Закону № 889-VIII, в тому числі до статей 22 та 87 (перша частина останньої була доповнена пунктом 1-1), які регулювали підстави та порядок припинення державної служби.
		Крім того, у зв`язку із набранням чинності    Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» з 13 лютого 2020 року стаття 87 Закону № 889-VIII також зазнала змін шляхом доповнення частини третьої цієї статті новим абзацом, згідно з приписами якого суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
		На переконання скаржника процедура звільнення державних службовців на момент виникнення спірних правовідносин у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення була врегульована положеннями Закону №889-VIII, що виключає державних службовців із під дії трудового законодавства, а тому правові підстави припинення державної служби регулюються виключно    Закону №889-VIII, яким урегульовано статус державних службовців. Однак, таке твердження є безпідставним, з огляду на наступне.
		25 вересня 2019 року набрав чинності    Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-IX, який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.
		Внаслідок цих законодавчих змін частиною першою    статті 87 Закону №889-VIII    (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I    Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:
		- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
		- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).
		Законом № 117-ІХ    були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87    Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
		У свою чергу ретроспективний аналіз положень    Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що    стаття 87 цього Закону    до набрання чинності    Законом №117-IX    (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
		Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності    Закон №113-IX, яким    статтю 40 КЗпП України    доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього    Кодексу, встановлюються    законом, що регулює їхній статус».
		З аналізу вищевказаних законодавчих змін вбачається, що аналіз статті 87    Закону № 889-VІІІ (у редакції    Закону № 117-IX) дає підстави для висновку про те, що відповідні питання стосовно особливостей вивільнення працівників у разі реорганізації, ліквідації державного органу нормами спеціального    закону    не врегульовано, що свідчить про необхідність застосування положень законодавства про працю.
		Окрім того, виключення зі статті 87    Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої    статті 5 цього Закону    та неврегульованість цим    Законом    відповідних правовідносин.
		Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №140/90/20.
		Приписи частини четвертої    статті 40 КЗпП України    вказують лише на можливість врегулювання спеціальним    законом    особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
		Аргументованість застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, підтверджують наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із    Законами України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ    та    від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87    Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
		Норми, які змінилися внаслідок цих законодавчих змін не регулюють спірних правовідносин, оскільки вони набрали чинності у лютому 2020 року, а тому застосування цих норм не є предметом правового аналізу у цій справі.
		Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного    статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у    статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.
		Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів    КЗпП України    у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії    закону    як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.
		Підстави припинення державної служби у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією державного органу за своєю правовою природою відповідають ознакам вивільнення працівників, що ґрунтується на загальних підставах звільнення за пунктом 1 частини першої    статті 40 КЗпП України.
		У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини першої    статті 40 КЗпП України    трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої    статті 40 КЗпП України    (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті    40, статей    42,    49-2    цього    Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		Отже, враховуючи відсутність на момент виникнення спірних правовідносин у спеціальному    законі    норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців у разі реорганізації, ліквідації державного органу, незважаючи на виключення зі статті 87    Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин вищевказаних положень    КЗпП України.
		Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2021 року (справа №340/221/20) наголосив, що можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
		Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
		Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі №826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
		При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
		Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.
		Судами першої та апеляційної інстанцій з наданого Житомирською обласною державною адміністрацією переліку вакантних посад державних службовців категорії «Б» в апараті та структурних підрозділах Житомирської обласної державної адміністрації установлено, що за період роботи з 31 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року у відповідача були вакантні посади:
		директор департаменту регіонального розвитку (вакантна в період з 21 вересня 2019 року по 13 листопада 2019 року);
		директор департаменту агропромислового розвитку та економічної політики (вакантна в період з 17 грудня 2019 року по 27 січня 2020 року);
		начальник управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю (вакантна в період з 04 липня 2019 року по 17 листопада 2019 року, з 21 листопада 2019 року по 16 грудня 2019 року);
		директор департаменту культури, молоді та спорту (вакантна в період з 31 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року);
		керівник служби управління персоналом апарату (вакантна в період з 01 листопада 2019 року по 20 грудня 2019 року).
		Разом з тим, вищезазначені посади ОСОБА_1 не пропонувались.
		Відповідачем не наведено доказів на підтвердження того, що позивач відповідно до своєї освіти, досвіду роботи, кваліфікації не могла бути переведена на одну з вищевказаних вказаних посад.
		До того ж, як установлено судами попередніх інстанцій з листа Житомирської обласної державної адміністрації від 09 червня 2020 року № 1210-19/4-20, у період з 01 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року відбувалися призначення (переведення працівників) на посади в Департаменті культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації, тобто у відповідача були наявні і інші вакантні посади, які позивачу не пропонувались.
		Будь-які пояснення з цього приводу відповідачем під час розгляду справи суду не надано.
		З огляду на викладене, ураховуючи, що відповідачем не були запропоновані позивачці всі вакантні посади, які з`явилися у нього з моменту попередження про вивільнення до фактичного звільнення ОСОБА_1 , які вона могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, висновок судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем порядку звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 87    Закону № 889-VIII та протиправність оскаржуваного наказу є обґрунтованим та законним.
		З наведеного слідує висновок, що відповідачем порушено установлений    законом    порядок звільнення позивачки у контексті виконання вимог    статті 49-2 КЗпП України    одночасно із попередженням про наступне вивільнення, відповідно не можуть бути визнані законними подальші дії відповідача щодо звільнення позивачки, не зважаючи на наступні зміни, внесені до Кодексу законів про працю України Законом України №440-IX, які набули чинності 13 лютого 2020 року.
		Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд уважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що порушення відповідачем установленого    законом    порядку звільнення позивачки свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої    статті 235 КЗпП України    є підставою для поновлення її на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 260/261/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, від 20 вересня 2021 року у справі № 340/221/20 та інші. Підстави для відступу від цієї позиції у цій справі відсутні.
		При цьому покликання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 вересня 2022 року у справі № 380/3661/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 380/3572/20, від 17 листопада 2022 року у справі № 200/8267/20-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 380/3422/20 та від 08 грудня 2022 року у справі № 640/20074/19 щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ зазначених висновків не спростовують, адже висловлені вони були за інших обставин справи.
		Так, як зазначалося вище, правовідносини у цій справі виникли до того, як    Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX    (набрав чинності 13 лютого 2020 року) частину третю    статті 87 Закону №889-VIII    доповнено новим абзацом наступного змісту:    «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
		Натомість, у справах № 380/3661/20, № 380/3572/20, № 200/8267/20-а та № 380/3422/20 предметом розгляду було звільнення державного службовця на підставі    Закону України «Про державну службу» з урахуванням змін, які внесені    Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX.
		Крім того, у справі № 640/20074/19 предметом розгляду було звільнення державного службовця на підставі статті 87-1 Закону України «Про державну службу».
		З огляду на викладене    колегія суддів уважає, що висновки Верховного Суду викладені у справах № 380/3661/20, № 380/3572/20, № 200/8267/20-а, № 380/3422/20, № 640/20074/19, не є релевантними у межах спірних правовідносин.
		Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 2, частини п`ятої статті 5, частини третьої статті 44, частин 1, 2 статті 174, статті 301 Кодексу адміністративного судочинства України, що полягає у не надсиланні судом апеляційної інстанції примірника апеляційної скарги ОСОБА_1 разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження за цією апеляційною скаргою відповідачу, колегія суддів зазначає наступне.
		За правилами    статті 301 Кодексу адміністративного судочинства України    суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження у справі.
		Відповідно до частин першої, п`ятої, сьомої    статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України    у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
		Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
		Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
		Положенням про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи», затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 липня 2021 року №1845/0/15-21(далі - Положення) визначено порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів).
		Згідно з підпунктом 5.6 пункту 5 Положення користувач ЄСІТС (користувач) - це особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшла автентифікацію та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до її повноважень.
		Пунктом 9 цього ж підрозділу передбачено, що процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема, адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
		Пунктом 17 цього ж підрозділу визначено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
		У постановах у справах №459/3660/21, №460/9523/21, №240/13276/21, №380/2760/21 за результатами                аналізу наведених норм Верховний Суд дійшов висновку, що функціонування Електронного кабінету та надсилання до нього документів в електронній формі у справах, в яких особи, що беруть в них участь пройшли процедуру реєстрації в ЄСІТС пов`язується саме з проходженням такими особами процедури реєстрації Електронного кабінету з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема, адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
		При цьому, Верховний Суд зазначив, що наведеними вище нормами Положення передбачено надсилання відповідних документів саме до Електронного кабінету незалежно від прив`язки до електронної адреси користувача такого кабінету, визначеної ним своїм внутрішнім документом як офіційна, оскільки для функціонування ЄСІТС офіційною електронною адресою в розумінні Положення визначається адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті.
		Отже, з урахуванням наведеного та наявності у матеріалах справи довідки про доставку в електронному вигляді апеляційної скарги ОСОБА_1 та ухвали про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 до електронного кабінету Житомирської обласної державної адміністрації, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача у цій частині.
		Аргументи скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не було призначено та проведено підготовче судове засідання у цій справі відповідно до статті 179 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів уважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
		Статтею 179 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
		Дата і час підготовчого засідання призначається судом з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
		Згідно з частиною другої статті 173 Кодексу адміністративного судочинства України завданням підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
		Таким чином, підготовче засідання є формою підготовчого провадження, яка полягає у вчиненні судом та учасниками судового процесу відповідних процесуальних дій для правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
		В той же час положеннями частини першої статті 306 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: 
		1) з`ясовує склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;
		2) з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень;
		3) з`ясовує, які обставини визнаються та які заперечуються учасниками справи;
		4) пропонує учасникам справи подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, яка подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи;
		5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;
		6) за клопотанням учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;    вирішує інші письмово заявлені клопотання учасників справи;
		7) вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції;
		8) вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи.
		За частиною другою    статті 306 Кодексу адміністративного судочинства України    підготовчі дії, визначені пунктами 4-6 частини першої цієї статті,    вчиняються з дотриманням прав усіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
		Згідно    з статтею 307 Кодексу адміністративного судочинства України    після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього    Кодексу    розглядається з їх повідомленням.
		Так, відповідно до ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року підготовчі дії з підготовки справи до апеляційного розгляду були закінчені і справа була призначена до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
		З огляду на наведене, виходячи зі змісту вказаних процесуальних норм, колегія суддів зазначає, що здійснення судом апеляційної інстанції підготовчих дій з підготовки справи до апеляційного розгляду виключає необхідність проведення судом апеляційної підготовчого засідання у справі.
		Що стосується доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не досліджувалися докази наявні в матеріалах справи, то такі спростовуються обставинами встановленими судом апеляційної інстанції, та висновками зробленими судом за результатами встановлення цих обставин. 
		При цьому колегія суддів уважає за необхідне наголосити, що зазначені обставини в силу вимог пунктів 2, 3, 4 частини першої    статті 306 Кодексу адміністративного судочинства України з`ясовуються судом апеляційної інстанції в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, а не під час судового засідання, призначеного за закінченням підготовки таких дій, як помилково уважає скаржник.
		Колегія суддів також не бере до уваги аргументи скаржника про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, чим позбавлено його можливості скористатися своїми процесуальними правами, з огляду на наступне.
		Згідно з частиною першою    статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України    суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
		Тобто, відкладення розгляду справи у суді апеляційної інстанції передбачено у наступних випадках: якщо стосовно учасника справи немає відомостей про вручення йому судової повістки, а також у випадку наявності відповідного клопотання від учасника справи, якщо повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що повноваження суду щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є правом суду, а не його обов`язком. 
		При цьому, відпустка представника сторони не входить до підстав, визначених    статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, через які суд в обов`язковому порядку відкладає розгляд справи. 
		Крім того, відповідач не був позбавлений можливості забезпечити участь в цьому судовому засіданні іншого представника Житомирської обласної державної адміністрації відповідно до вимог    статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Узагальнюючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального        права чи порушення норм процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		Згідно з частиною першою    статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.
		Виходячи з наведеного вище, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі № 240/1941/20 залишити без змін.
		Відповідно до приписів статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		З огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року зупинено виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року в частині стягнення з Житомирської обласної державної адміністрації середнього заробітку за час затримки виконання рішення крім суми стягнення за один місяць, що підлягає негайному виконанню до закінчення перегляду в касаційному порядку, а також ураховуючи результати перегляду оскаржуваних судових рішень, Суд убачає підстави для поновлення їх виконання в означеній частині.
		Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                         А.Г. Загороднюк
		судді                                                                                                              Л.О. Єресько
		                                                                                                                       В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...