Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/14821/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2023.
Дата набрання законної сили: 03.05.2023
Номер судового провадження: 61-6545ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                              
		Іменем України
		 
		03 травня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 686/14821/21
		провадження № 61-6545св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,                 Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2022 року в складі судді                 Палінчака О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду                                від 06 червня 2022 року в складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П.,                     Талалай О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Історія справи
		 
		За ініціативою позивача, якому було висунуто публічне обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення у сфері службової діяльності, суд закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування.
		 
		На думку позивача, таке закриття кримінального провадження встановлює незаконність дій, вчинених відносно нього органом досудового розслідування (відсторонення від роботи, арешт його майна, тримання під вартою тощо).
		 
		Вказує, що внаслідок цих незаконних дій йому спричинено моральну шкоду, яку має відшкодувати держава.
		 
		Розглядаючи цю справу, Верховний Суд має відповісти на таке ключове питання: чи є ініційоване обвинуваченим закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування безумовною підставою для відшкодування йому моральної шкоди за рахунок держави?
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області (далі - ГУ НП України в Хмельницькій області), Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - прокуратура), Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області (далі -                 ГУ ДКСУ у Хмельницькій області) про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури.
		 
		На обґрунтування позову зазначав, що ухвалою Ярмолинецького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 червня 2020 року, що набрала законної сили, закрито кримінальне провадження, за яким його було обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. 
		 
		Кримінальне провадження закрито на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з тим, що після повідомлення йому про підозру і до направлення справи до суду закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України.
		 
		У кримінальному провадженні відносно нього не встановлено його вини у вчиненні кримінального правопорушення, закриття відбулось, на думку позивача, з реабілітуючої підстави та підтвердило  незаконність усіх дій, вчинених відносно нього органом досудового розслідування. 
		 
		Зокрема, внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування йому завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює на загальну суму 867 000 грн, що полягає у душевних стражданнях, переживаннях, втраті сну та необхідності докладання зусиль для відновлення свого порушеного права.
		 
		Зокрема, йому спричинено моральну шкоду внаслідок таких незаконних дій:
		- затримання та утримання під вартою з 16 до 18 травня 2018 року;  
		- обшук за місцем проживання 16 травня 2018 року;
		- повідомлення 17 травня 2018 року про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;
		- обрання запобіжного заходу та тримання під вартою з 18 травня до 
		27 червня 2018 року; 
		- відсторонення від посади 25 травня 2018 року та звільнення 15 червня 
		2018 року зі служби в Національній поліції; 
		- дії запобіжного заходу у вигляді застави з 27 червня 2018 року до 15 січня 2021 року;
		- арешт грошових коштів та мобільного телефону з 16 травня 2018 року до 15 січня 2021 року ;
		- складання, затвердження та направлення до суду обвинувальних актів 
		02 жовтня, 28 листопада 2018 року та 15 квітня 2019 року ;
		- перебування в статусі підозрюваного, під слідством та судом з 16 травня 2018 року до 15 березня 2021 року.
		 
		Вважає, що завдана шкода підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) та статей 1173,1174, 1176 ЦК України.
		 
		Посилався, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення зі служби в органах поліції він втратив заробіток у розмірі 12 130,17 грн, який підлягає відшкодуванню з держави.
		 
		Також вказав, що у зв`язку з кримінальним переслідуванням він поніс витрати на правову допомогу у розмірі 101 000 грн, які підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України. 
		 
		За таких обставин позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь завдану майнову шкоду в розмірі 12 130,17 грн, моральну шкоду в загальному розмірі 867 000 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 101 000 грн.
		 
		Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
		 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області                  від 03 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 червня 2022 року, у задоволенні позову          ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вважав, що закриття кримінальної справи на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з тим, що після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, не є підставою виникнення права на відшкодування шкоди, оскільки ця обставина не є реабілітуючою.
		 
		Крім того, позивач не довів наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідачів, а тому суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її аргументи 
		У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на згадані судові рішення, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини першої статті 1 та пункту 1-1 частини першої статті 2 Закону у випадку закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито, і відповідні судові рішення не містять посилання на жоден доказ, який би підтверджував подію кримінального правопорушення, наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення та причетність останнього до його вчинення. При закритті кримінального провадження судом надано оцінку обвинувальному акту відносно позивача, визнано його незаконним, тобто таким, який складений поза строками, визначеними статтею 219 КПК України.
		 
		При розгляді цієї справи суди не врахували практику Європейського суду з прав людини, зокрема і правовий висновок, викладений у справі «Пантелеєнко проти України» (рішення від 12 лютого 2007 року, заява 
		№ 11901/02).
		 
		За таких обставин суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, порушили принцип презумпції невинуватості, вважаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями                   від 15 липня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		У серпні 2022 року ГУ НП України в Хмельницькій області та прокуратура подали відзиви на касаційну скаргу, мотивовані незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		14 травня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо ОСОБА_1 були внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 368 КК України.
		 
		17 травня 2018 року заступник начальника відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління ГУ НП у Хмельницькій області Баштанюк О. В. за погодженням з прокуратурою повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
		 
		Постановою прокурора від 10 липня 2018 року продовжено строк досудового розслідування кримінального провадження до 3 місяців, тобто до 17 серпня 2018 року.
		 
		15 серпня 2018 року повідомлено обвинуваченого про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Обвинувальний акт доставлено до суду 12 вересня 2018 року.
		 
		Ухвалою Ярмолинецького міськрайонного суду Хмельницької області                     від 23 червня 2020 року у справі № 676/6116/18 (провадження                                        №1-кп/689/59/20) задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про закриття кримінального провадження.
		Закрито кримінальне провадження № 42018140400000102, відомості про яке 14 травня 2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з тим, що після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України.
		 
		Вказане судове рішення було предметом апеляційного та касаційного переглядів за скаргами прокурора та набрало законної сили 17 грудня 
		2020 року.
		 
		15 червня 2018 року за вчинення дій, які підривають авторитет поліції, в порядку дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 було звільнено зі служби в Національній поліції. У задоволенні його позову про визнання звільнення незаконним йому відмовлено рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду  від 27 вересня 2018 року, яке набрало законної сили (справа № 2240/2329/18). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.
		 
		ОСОБА_1 , висловлюючи свої доводи щодо відшкодування йому моральної шкоди, завданої протиправними діями і процесуальними рішеннями органів досудового розслідування, вказував на проведення незаконного обшуку; незаконне перебування його майна під арештом; незаконне відсторонення від посади; незаконне складання, затвердження та направлення обвинувального акта після закінчення строку досудового розслідування, визначеного статтею 219 КПК України, відповідно, і незаконне висунення обвинувачення; незаконне перебування протягом 34 місяців під слідством та судом.
		 
		Як на правову підставу для задоволення своїх вимог, позивач посилався на вимоги статей 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України та на спеціальний Закон.
		 
		Щодо вимог про відшкодування шкоди на підставі спеціального закону та статті 1176 ЦК України
		 
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		 
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
		 
		Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		 
		Відповідно до статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
		- постановлення виправдувального вироку суду;
		- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
		- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
		- закриття справи про адміністративне правопорушення.
		 
		Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону, є вичерпним.
		 
		Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі. 
		 
		Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.
		 
		Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
		 
		Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним. 
		 
		Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості  на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.
		 
		Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.
		 
		Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17; від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17; від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 та інші).
		 
		Нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. 
		 
		Правова позиція щодо відсутності передбачених Законом підстав для відшкодування моральної шкоди особі, кримінальне провадження відносно якої було закрито з нереабілітуючих підстав, неодноразово висловлювалось судом касаційної інстанції. 
		 
		Так, Верховний Суд виснував, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністію, декриміналізацією, відмовою потерпілого  від обвинувачення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону (постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 463/1380/15-ц; від 06 березня 
		2019 року у справі № 161/10842/15-ц; від 23 жовтня 2019 року у справі 
		№ 646/1591/18; від 20 листопада 2019 року у справі № 369/1591/18; 
		від 18 листопада 2020 року у справі № 199/7894/19; від 14 липня 2021 року 
		у справі № 766/8892/17).
		 
		Тобто Верховний Суд неодноразово та послідовно робив висновки щодо застосування норм права при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, й вказані висновки застосовуються судами при розгляді подібних спорів.
		 
		У справі, що переглядається, встановлено, що під час розгляду кримінальної справи № 676/6116/18 (провадження №1-кп/689/59/20) обвинувачений                   ОСОБА_1 та його захисник заявили клопотання про закриття кримінального провадження з підстав завершення строків досудового розслідування та звернення до суду з обвинувальним актом поза межами встановленого законом строку. 
		 
		Як слідує з ухвали Ярмолинецького районного суду Хмельницької області               від 23 червня 2020 року, встановлені судом обставини щодо закінчення строків досудового розслідування стали підставою для задоволення клопотання обвинуваченого та закриття кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_2 на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України (а. с. 84-88, т. 1).
		 
		Суди апеляційної та касаційної інстанцій підтвердили правильність застосування судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону, відхиливши доводи прокурора (а. с. 89-95, т.1).
		 
		Водночас суди не встановлювали обставин, які б вказували на факти, що свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується. 
		Відповідно до абзацу першого пyнкту 10 частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.
		Частиною дев`ятою статті 284 КПК України передбачено, що якщо закінчилися строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру, встановлені частиною першою статті 219 цього Кодексу, слідчий суддя може винести ухвалу про закриття кримінального провадження за клопотанням іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника.
		Водночас ні частина друга статті 284 КПК України, у якій передбачено підстави для закриття кримінального провадження виключно судом, ні частина сьома статті 284 КПК України, якою визначаються випадки обов`язкового ухвалення виправдувального вироку чи постановлення ухвали про закриття кримінального провадження судом, не покладають на суд обов`язок закрити кримінальне провадження у випадку встановлення підстави, передбаченої пунктом 10 частини першої статті 284 КПК України.
		Указана у пункті 10 частини першої статті 284 КПК України підстава для закриття кримінального провадження до реабілітуючих не відноситься, а тому, враховуючи за аналогією положення частини дев'ятої статті 284 КПК України, обов`язковою умовою для прийняття судом такого рішення є наявність відповідного процесуального приводу - клопотання учасника судового провадження.
		Такі висновки висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду 23 лютого 2023 року у справі                             № 372/2485/20.
		Оскільки указана у пункті 10 частини першої статті 284 КПК України підстава для закриття кримінального провадження до реабілітуючих не відноситься, таке закриття кримінального провадження саме по собі не свідчить про незаконність усіх дій органу досудового розслідування, вчинених у його межах. Вчинені в межах такого кримінального провадження процесуальні дії, що обмежують права громадян, не є самостійною підставою для автоматичного відшкодування завданої особі шкоди в порядку та розмірах, передбачених частиною першою статті 1176 ЦК України та Законом.
		Апеляційний суд, вирішуючи цю справу, обґрунтовано узяв до уваги той факт, що ОСОБА_1 надав свою згоду (заявив відповідне клопотання) на завершення кримінального провадження через завершення процесуальних строків досудового розслідування з нереабілітуючих підстав, не використав своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та наполягав на цій позиції в суді апеляційної інстанції.
		Таким чином, позивач клопотав перед судом на застосуванні такої форми завершення кримінального провадження, яка не виправдала та не реабілітувала його та не довела незаконності усіх процесуальних рішень, здійснених органом досудового розслідування відносно нього.
		З огляду на те, що за ініціативою ОСОБА_1 кримінальне провадження відносно нього закрито з підстав, що не є реабілітуючими (закінчення строків досудового розслідування), тому останній не вправі вимагати безумовного відшкодування моральної шкоди, яка була йому завдана в процесі розслідування, на підставі частини першої статті 1 Закону.
		 
		Враховуючи, що право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних процесуальних дій правоохоронних органів, що обмежують права громадянина, виникає у випадку його повної реабілітації, а закриття кримінального провадження у зв`язку із поданням обвинувального акта до суду поза межами встановленого законом строку не є реабілітуючою обставиною, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що у позивача не виникло право на відшкодування шкоди на підставі частини першої статті 1176 ЦК України та Закону.
		 
		Щодо вимог про відшкодування шкоди з інших підстав 
		 
		Заявляючи позовні вимоги, позивач також посилався на наявність підстав для відшкодування шкоди, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України.
		 
		Аналізуючи відповідні доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає про таке.
		 
		У справі «Шульгін проти України» (заява № 29912/05, рішення від 08 грудня 2011 року) ЄСПЛ звертав увагу, що українське законодавство передбачає можливість вимагати компенсацію будь-кому, хто став жертвою незаконного кримінального переслідування, затримання та/або засудження.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди згаданими органами чи їх посадовими особами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими або службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
		Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом України та неодноразово відтворений у постановах Верховного Суду від 23 січня              2019 року в справі 638/1413/17; від 20 листопада 2019 року у справі                            № 569/4199/15-ц та інших.
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
		Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та їх посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім цими нормами не передбачена обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є одночасна наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
		Отже, встановлення незаконності дій (бездіяльності) відповідачів -Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, внаслідок яких позивачу завдано шкоди, є основним предметом доказування, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших елементів правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).
		 
		Тому на підтвердження обставин про відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконності дій, вчинених відносно нього органом досудового розслідування під час цього кримінального провадження, позивач мав надати відповідні докази.
		 
		Водночас надані позивачем докази не свідчать про існування обставин, якими він обґрунтовує вимоги про притягнення органу державної влади до відповідальності.
		 
		Зокрема доводи ОСОБА_1 про те, що сам по собі факт закриття кримінального провадження щодо нього у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, колегія суддів відхиляє з таких міркувань.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19) зроблено висновок про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
		 
		Водночас у справі, що переглядається, закриття кримінального провадження відносно особи відбулось з підстав, що не є реабілітуючими, отже, твердження ОСОБА_1 про незаконність дій органів досудового розслідування відносно нього слід доводити в порядку, визначеному процесуальним законом.
		 
		Стала судова практика свідчить, що вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях має вирішуватись за правилами КПК України, а не в порядку цивільного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня                    2019 року в справі № 236/893/17 та від 21 листопада 2018 року                                             № 826/2004/18).
		 
		Заявляючи цей позов, позивач не надав належних доказів незаконності дій органів досудового розслідування щодо його затримання та тримання під вартою, повідомлення про підозру та висунення обвинувачення; обрання різних видів запобіжних заходів, обшуку та арешту його майна, відсторонення його від посади; перебування під слідством та судом.
		 
		Зокрема, судове рішення, яким закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підставі пункту 10 статті 284 КПК України, не містить даних про незаконність будь-яких процесуальних дій органів досудового слідства, прокуратури чи суду відносно нього.
		 
		Разом з тим, як слідує з даних Єдиного державного реєстру судових рішень,                             ОСОБА_1 під час досудового розслідування в порядку, визначеному КПК України, оскаржував окремі дії органу досудового розслідування, однак суди   не встановлювали незаконність таких дій (до прикладу, у справі 
		№ 686/10947/18 ухвалами Апеляційного суду Хмельницької області від 24 та 31 травня 2018 року, від 26 липня та 06 вересня 2018 року залишено без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвали слідчих суддів Хмельницького міськрайонного суду про застосування до нього запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, відсторонення його від посади тимчасово виконуючого обов`язків заступника начальника Кам`янець-Подільського відділу поліції та про накладення арешту на майно; у справі 
		№ 686/11649/18  ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2018 рокувідмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого, що полягала у неналежному виконанні процесуальної дії, а саме повідомлення йому про підозру).
		 
		Обставини щодо звільнення позивача зі служби у Національній поліції були предметом розгляду судом і рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (справа № 220/2329/18).
		 
		Позивач надав ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2018 року, якою встановлено, що всупереч вимогам частин другої та третьої статті 278 КПК України підозра ОСОБА_1 була вручена не протягом 24 годин з моменту його затримання, а на 16 хвилин пізніше (о 17 год. 39 хв. 19 травня 2018 року, при фактичному часі затримання 17 год. 55 хв. 17 травня 2018 року).Внаслідок цього порушення ОСОБА_1 негайно був звільнений з-під варти (справа № 686/10964/18).
		 
		Отже, запровадженою державою системою судового контролю на стадії досудового розслідування забезпечено в порядку КПК України здійснення ефективного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 у кримінальному провадженні та недопущення настання більш значних негативних наслідків. 
		 
		Таким чином, незначне (16 хвилин) порушення строку вручення підозри було компенсовано позивачу негайним звільненням з-під варти внаслідок реалізації права на судовий контроль за додержанням права особи у кримінальному провадженні, що, на думку суду, є достатньою сатисфакцією і не є безумовною підставою для відшкодування особі моральної шкоди.
		 
		Оскільки позивач не надав належних та достатніх доказів про те, що він став жертвою незаконного кримінального переслідування та затримання, а також не довів незаконності дій (бездіяльності) відповідачів, внаслідок яких позивачу завдано шкоди у зв`язку з обмеженням його прав у зв`язку із розслідуванням, суди попередніх інстанцій загалом дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
		 
		Щодо інших доводів касаційної скарги
		 
		Безпідставними є також аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували практику ЄСПЛ (рішення від 12 лютого 2007 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява № 11901/02) в якій суд визнав порушення пункту 2 статті 6 Конвенції, оскільки обставини справ не є тотожними.
		Так, справу ОСОБА_3 було закрито на досудовому етапі слідчими органами на тій підставі, що малозначність злочину, вчиненого заявником, робить його кримінальне переслідування недоцільним. Заявник скаржився на те, що відмова в задоволенні його позову про відшкодування шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням суперечила принципу презумпції невинуватості. Він посилався на пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з яким кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		 
		Так, у пункті 66 згаданого рішення ЄСПЛ зазначено, що ані пункт 2 статті 6, ані жодна інша стаття Конвенції не надає особі, обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, права на відшкодування її витрат або права на компенсацію за законне тримання під вартою у випадку, коли провадження проти неї було закрито.
		У пункті 67 вказаного рішення зазначено, що принцип презумпції невинуватості порушено, коли судове рішення стосовно особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, відображає думку про те, що вона винна, без доведення її вини у відповідності до закону. Навіть без формального висновку про винуватість достатньо наявності будь-якого висловлювання, з якого вбачається, що суд вважає особу винною.
		 
		Враховуючи, що у справі № 676/6116/18 суди не встановлювали обставин винуватості або невинуватості ОСОБА_1 , а лише констатували факт завершення строків досудового розслідування, що стало підставою для закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України, посилання заявника на порушення презумпції невинуватості внаслідок відмови у задоволенні позову про відшкодування шкоди є безпідставним.
		 
		Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими обставинами справи.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		 
		ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», 
		№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області                   від 03 лютого 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду                  від 06 червня 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников   О. В. Білоконь   Н. Ю. Сакара   С. Ф. Хопта   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...