Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 671/396/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
Надіслано судом: 22.05.2023. Зареєстровано: 22.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2023.
Дата набрання законної сили: 10.05.2023
Номер судового провадження: 11-кп/4820/170/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020240110000006

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		10 травня 2023 року
		м. Хмельницький
		 
		Справа № 671/396/20
		Провадження № 11-кп/4820/170/23
		 
		 
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		           суддів                                               ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,
		при секретарі ОСОБА_4 ,
		за участю прокурора          ОСОБА_5 ,
		потерпілих                          ОСОБА_6 , ОСОБА_7 
		захисника ОСОБА_8 
		обвинуваченого         ОСОБА_9 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого  ОСОБА_9  - адвоката ОСОБА_10   на вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2020 року у кримінальному провадженні №12020240110000006, внесеному до ЄРДР 07.01.20 року, яким
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, не одруженого, на утриманні четверо неповнолітніх дітей, з вищою освітою, не працюючого, працездатного, раніше не судимого,
		визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342 КК України, ч. 2 ст. 345 КК України, ч. 1 ст. 296 КК України та засуджено до покарання:
		       - за ч. 2 ст. 342 КК України у виді 1 року обмеження волі,
		       - за ч. 2 ст. 345 КК України у виді 2 років обмеження волі,
		       - за ч. 1 ст. 296 КК України у виді 6 місяців арешту.
		        Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено його у виді 2 років обмеження волі.
		       Цивільний позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 , на користь ОСОБА_6 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. . Цивільний позов ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 1600 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди та 20 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		 
		 
		Вироком суду встановлено, що 06 січня 2020 року, біля 21 год. 38 хв. в смт. Війтівці Волочиського району Хмельницької області на автодорозі М-12, неподалік торгово-готельного комплексу "Грецька долина", інструктором роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області сержантом поліції ОСОБА_6 та інспектором роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області лейтенантом поліції ОСОБА_7 , які виконували службові обов`язки по патрулюванню автодороги М-12, було здійснено супровід транспортного засобу "Toyota Avensis" на іноземній реєстрації НОМЕР_1 , за підозрою водія у керуванні ним у стані алкогольного сп`яніння. В подальшому, неподалік перехрестя вулиць Східної та Івана Франка в смт. Війтівці Волочиського району Хмельницької області інструктором роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області сержантом поліції ОСОБА_6 та інспектором роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області лейтенантом поліції ОСОБА_7 було здійснено вимогу про зупинку транспортного засобу "Avensis" на іноземній реєстрації НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_9 , шляхом увімкнення проблискових маячків синього і червоного кольору та спеціального звукового сигналу. Незважаючи на це, водій ОСОБА_9 вимог поліцейських про зупинку транспортного засобу не виконав та продовжив рух, після чого, неподалік господарства, розташованого по АДРЕСА_2 , залишив автомобіль та заховався від поліцейських, які здійснювали його безпосереднє переслідування з метою документування факту вчинення адміністративного правопорушення, за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 . Через декілька хвилин після цього, ОСОБА_9 вийшов із господарства, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та де він проживає, і вступив у конфлікт із інструктором роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області сержантом поліції ОСОБА_6 та інспектором роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області лейтенантом поліції ОСОБА_7 , котрі, перебували в одностроях поліцейських, з шевронами, погонами, іншими відповідними атрибутами, які розташовані на одностроях відповідно до Наказу МВС України від 19.08.2017 року №718 "Про затвердження Правил носіння однострою поліцейських",екіпіровані засобами індивідуального захисту встановленого зразка. Під час зазначеного конфлікту ОСОБА_9 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вчинив активний опір працівникам правоохоронного органу, не реагував на законні вимоги останніх, а навпаки, діючи умисно, усвідомлюючи, що перед ним перебувають поліцейські, чинив їм опір та поводив себе агресивно, а саме у відповідь на зауваження поліцейських, відмовився припиняти протиправні дії, обзивав їх нецензурними словами, погрожував останнім фізичною розправою.
		Враховуючи те, що ОСОБА_9 на вигляд перебував у стані алкогольного сп`яніння, подальші його дії були непередбачувані і могли завдати шкоди здоров`ю поліцейських, для забезпечення особистої безпеки, припинення правопорушення, на підставі ст. 44 Закону України "Про Національну поліцію", інструктор роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області сержант поліції ОСОБА_6 та інспектор роти № 3 Управління патрульної поліції Хмельницькій області лейтенант поліції ОСОБА_7 застосували до ОСОБА_9 фізичний вплив. В цей час ОСОБА_9 , усвідомлюючи, що інструктор роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області сержант поліції ОСОБА_6 та інспектор роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області лейтенант поліції ОСОБА_7 , які перебували у форменому одязі, є працівниками поліції і діють у зв`язку з виконанням своїх службових обов`язків, продовжуючи чинити їм опір, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків та
		усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно, штовхав руками та шарпав за одяг працівників правоохоронного органу, в результаті чого пошкодив формену жилетку поліцейського ОСОБА_6 та наніс йому близько трьох ударів кулаками обох рук в обличчя, а також два удари правою ногою в лівий колінний суглоб ОСОБА_7 , спричинивши останнім тілесні ушкодження.
		       Крім того, 06 січня 2020 року, біля 21 год. 40 хв. ОСОБА_9 , перебуваючи на АДРЕСА_1 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, вчиняючи опір працівникам правоохоронного органу, а саме інструктору роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області сержанту поліції ОСОБА_6 та інспектору роти №3 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області лейтенанту поліції ОСОБА_7 , які перебували в одностроях поліцейських, з шевронами, погонами, іншими відповідними атрибутами, які розташовані на одностроях відповідно до Наказу МВС України від 19.08.2017 року №718 "Про затвердження Правил носіння однострою поліцейських",екіпіровані засобами індивідуального захисту встановленого зразка, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень та усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно, наніс близько трьох ударів кулаками обох рук в обличчя ОСОБА_6 спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді: струсу головного мозку, садна шкіри обличчя, крововиливів м`яких тканин лобної ділянки голови зліва та нижньої щелепи справа, які згідно із висновком експерта № 25 від 25.02.2020 відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та два удари правою ногою в лівий колінний суглоб ОСОБА_7 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді: часткового розриву медіальної колатеральної зв`язки з накопиченням крові в лівому колінному суглобі з запаленням суглобової сумки та синовіальної оболонки суглобу, підвивиху лівого надколінника доверху, які згідно із висновком експерта № 26 від 25.02.2020 відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я. 
		 
		Узагальнені доводи апеляційної скарги.
		В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 просить вирок Волочиського районного суду від 11 вересня 2020 року змінити в частині призначення покарання, у зв`язку з невідповідністю тяжкості злочину та особі обвинуваченого, яке за своїм розміром є несправедливим через суворість. Призначити покарання ОСОБА_9 за ч.1 ст.296 та ч.2 ст. 342 КК України у вигляді штрафу, яке є спів розмірним його діянням та особі обвинуваченого, а за ч.2 ст.345 КК України у виді 2 років обмеження волі із застосуванням ст.75 КК України - звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. Крім того, просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог за цивільними позовами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до ОСОБА_9 . 
		Вважає, що суд не взяв до уваги докази, а саме відеозапис з нагрудної відеокамери ОСОБА_7 , показання свідків сторони захисту, висновок експерта №9 від 27.01.2020 року щодо стану здоров`я ОСОБА_9 , висновок досудової доповіді органу пробації та інформацію про соціально-психологічну характеристику, не взято до уваги міцні соціальні зв`язки обвинуваченого із родиною, спілкування та утримання чотирьох неповнолітніх дітей.
		Крім того, не враховано, що свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вказувалися обставини спричинення їм моральної шкоди та фізичного впливу від поліцейських, факт того, що вони заходили на господарство двічі та мали можливість вирішити конфлікт мирним шляхом. Зауважує, на тому, що суд у вироку послався лише на суперечливість показів свідків ОСОБА_14 , не зазначивши конкретно в чому вона полягає та фактично не надав оцінки показам цих свідків захисту. 
		Захисник вказує, що суд, ухвалюючи вирок не зважив на відсутність у ОСОБА_9 мотиву для супротиву працівникам поліції, та не надав оцінки тому, що за обставин викладених в обвинуваченні у ОСОБА_9 , існували умови для захисту життя та здоров`я свого та рідних. Зазначає, що неповно досліджено версію захисту щодо наявності в діях ОСОБА_9 необхідної оборони та явної провокативної протиправної поведінки, що не відповідає обов`язкам посадових інструкцій потерпілих - поліцейських ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , яка і стала причиною конфлікту. 
		Стверджує, що суд, приймаючи рішення в частині позовних вимог обох потерпілих про відшкодування моральної шкоди не зважив на відсутність доказів на її підтвердження. Вказує, що потерпілі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог про відшкодування шкоди, зокрема моральної, її наявності та розміру. В частині вирішення позовних вимог потерпілих, захисник вважає, що суд не додержався положень ст. 23 ЦК України щодо розумності та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди та рекомендацій, викладених в постанові Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.95 року «Про судову практику про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». 
		На думку апелянта, суд помилково дійшов висновку про суперечливість та непослідовність показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , батьків обвинуваченого та його сестри ОСОБА_13 щодо провокації поліцейськими конфлікту, оскільки вони були безпосередніми очевидцями події та також постраждалими від дій патрульних.
		Узагальнені позиції учасників апеляційного перегляду провадження.
		       Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_8 в суді підтримали апеляційні доводи захисту, просили вирок суду змінити, застосувати до обвинуваченого покарання з випробуванням, у позовних вимогах потерпілим відмовити. Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти апеляційних вимог сторони захисту. 
		       Вислухавши суддю - доповідача, учасників апеляційного перегляду провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисту не підлягає задоволенню та виходить з наступного.
		Мотиви, з яких виходив суд при винесенні ухвали з посиланням на норми кримінального та процесуального закону. 
		Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Колегія суддів вважає, що за наслідками судового розгляду судом було постановлено законне, обґрунтоване та мотивоване судове рішення з додержанням вимог ст. 370 КПК України, норм матеріального та процесуального права, постановлене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом у відповідності до ст. 94 КПК України з наведенням відповідних мотивів. 
		Згідно ст. 84 КПК України - доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Згідно ст.85 КПК України - належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. 
		     Переглядаючи вирок суду першої інстанції   в апеляційному порядку  після  скасування  попередніх  ухвал  апеляційного суду Верховним Судом в касаційному порядку,  колегія суддів також керується положеннями ст.439 КПК України, якими регламентований новий розгляд справи після скасування судового рішення судом касаційної інстанції.
		Виходячи  з положень  ст. 439 ч.2,3 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді. При новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.
		       Керуючись положеннями ст. 439 КПК України, виконуючи вказівки, викладені в Постанові Верховного Суду від 10.11.21 року та в Постанові Верховного Суду від 10.11.22 року у межах частково проведеного судового слідства під час апеляційного перегляду провадження апеляційним судом були допитані: обвинувачений ОСОБА_9 , потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , досліджений відеозапис з нагрудної камери спостереження ОСОБА_7 , досліджені висновки - судово-медичних експертиз № 25 від 25 лютого 2020 року, № 26 від 25 лютого 2020 року в частині тілесних ушкоджень зафіксованих у потерпілих, висновок судово-медичної експертизи № 9 від 27.01.2020 року щодо тілесних ушкоджень виявлених у обвинуваченого ОСОБА_9 .
		       Обвинувачений ОСОБА_9 , під час апеляційного перегляду провадження свої апеляційні вимоги підтримав, своєї вини у вчиненні інкримінованих злочинів не визнав та пояснив, що 06.01.20 року поліцейські безпідставно увійшли на територію подвір`я будинку де він мешкав разом з батьками за адресою АДРЕСА_1 . Він дійсно у той вечір день керував транспортним засобом але у стані алкогольного сп`яніння не перебував. Він вийшов у двір, побачив поліцейських які почали з ним конфліктувати, штовхати бити, повалили на землю, наносили удари по голові, тулубу, нозі, намагалися його скрутити, пізніше затримали. Поліцейські погрожували його батькам, бігали по двору, штовхнули мати, вона впала. Він особисто поліцейським ударів не наносив, сам лежав на землі і не міг від них захиститися. Тілесні ушкодження, що були виявлені у нього за висновками судово-медичної експертизи № 9 від 20.01.20 року, струс головного мозку, забій попереку, рвана рана гомілки утворилися внаслідок побиття поліцейськими. Вважає, що перебував у стані необхідної оборони від протиправних дій поліцейських. 
		        Свідок ОСОБА_11 пояснила, що є матір`ю обвинуваченого ОСОБА_9 06 січня 2020 року, мешкає за адресою АДРЕСА_1 , де мешкає разом зі своїм чоловіком. 06 січня 2020 року у вечорі до них додому прийшов її син ОСОБА_9 . Потім вона побачила двох поліцейських, які кликали її сина та щось від нього вимагали, що саме вона не розуміла. Син не був у стані сп`яніння. Поліцейські почали нападати на її сина, сваритися, штовхатися. Вона, її чоловік ОСОБА_12 та її донька ОСОБА_13 також перебували на подвір`ї. Вони не розуміли чому виник конфлікт і хотіли все вирішити мирно. Поліцейських у дворі було декілька, вони штовхали її, а вона просила їх піти. У її присутності її син ударів поліцейським не наносив. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Свідок ОСОБА_12 пояснив, що 06 січня 2020 року був вдома, прийшов додому ОСОБА_9 , за ним прийшли поліцейські, які почали з ним конфліктувати, штовхали,         били. Він та його жінка просили їх піти, що саме вони хотіли від ОСОБА_9 він не розумів. Потім приїхали інші поліцейські, шукали сина, який був у будинку. Їх було декілька, вони кричали, штовхнули ОСОБА_11 . Вважає, що поліцейські першими розпочали конфлікт, він не бачив щоб ОСОБА_9 когось бив. 
		Колегією суддів було відмовлено в задоволенні клопотання свідка захисту ОСОБА_13 , оскільки з пояснень обвинуваченого ОСОБА_9 вбачається, що на час судового розгляду вона перебуває поза межами території України у Польщі. 
		Потерпілий ОСОБА_6 пояснив, що січня 2020 року, біля 21 год. 38 хв. в смт. Війтівці Волочиського району Хмельницької області на автодорозі М-12, неподалік торгово-готельного комплексу "Грецька долина", під час виконання службових обов`язків по патрулюванню автодороги з ОСОБА_7 на службовому автомобілі з увімкненими проблисковими маячками було здійснено переслідування транспортного засобу "Toyota Avensis", за підозрою водія ОСОБА_9 у керуванні автомобілем у стані алкогольного сп`яніння. Водій не виконав вимог про зупинку транспортного засобу, продовжив рух, після чого залишив автомобіль в смт. Війтівці. Вони попередили водія про адміністративну відповідальність, однак він почав тікати від них і заховався в будинку за місцем свого проживання, як він пізніше дізнався за місцем мешкання своїх батьків. Коли ОСОБА_9 вийшов до них вулицю, то він був агресивно налаштований та мав ознаки алкогольного сп`яніння, запах алкоголю. Він заперечив керування автомобілем та вступив у конфлікт із ними. У зв`язку з цим вони прийняли рішення про затримання ОСОБА_9 , однак він почав чинити їм активний опір та наніс удари правою ногою в лівий колінний суглоб ОСОБА_7 . Далі він наніс ОСОБА_6 декілька ударів кулаками обох рук в обличчя, порвав йому одяг форму. Далі ОСОБА_9 втік та заховався на господарстві, Вони повідомили про цю подію свого керівника, викликали на місце швидку медичну допомогу та викликали додатковий екіпаж, який затримав ОСОБА_9 .
		               Аналогічні пояснення дав потерпілий ОСОБА_7 .
		       З відеозапису з нагрудної камери спостереження поліцейського ОСОБА_7 дослідженому під ас апеляційного перегляду провадження вбачається, що два поліцейських перебувають на подвір`ї будинку, до них виходить ОСОБА_9 , до якого вони звертаються з питаннями, чому він не зупинився на автомобілі, проте ОСОБА_9 поводить себе агресивно, починає нецензурно висловлюватися на адресу поліцейських, починає сутичку, штовханину, у ОСОБА_7 падає камера, яка не фіксує події. Через деякий час камера фіксує, як біля воріт будинку ОСОБА_11 та ОСОБА_13 голосно кричать та просять все зупинити. ОСОБА_7 повідомляє що мав місце напад на працівників поліції, що є криміналом. (а/с - 176 т.2)
		З дослідженого апеляційним судом висновку судово-медичної експертизи № 25 від 25 лютого 2020 року (а/с -169-170 т.1) вбачається, що у ОСОБА_6 виявлені наступні тілесні ушкодження: - струс головного мозку, що міг утворитися як від удару тупим твердим предметом, так і від удару об такий при падінні потрепілого з висоти власного зросту; - садна шкіри обличчя, що могли утворитися як від ударів тупими твердими предметами по дотичній, так і від ударів (удару) об такі (такий) при падінні потерпілого з висоти власного зросту; - крововиливів м`яких тканин лобної ділянки голови зліва та нижньої щелепи справа, що могли утворитися від ударів тупими твердими предметами з обмеженою контактуючою поверхнею. 
		Струс головного мозку та можливі точки прикладання сили (крововиливи лобної ділянки голови зліва та нижньої щелепи справа, садна обличчя) в сукупності за своїм характером відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. зазначені тілесні ушкодження могли утворитися не менше ніж від триразової травмуючої дії.; 
		Виходячи з висновку судово-медичної експертизи № 26 від 25 лютого 2020 року (а/с - 171-172 т.1), дослідженого колегією суддів, у ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді часткового розриву медіальної колатеральної зв`язки з накопиченням крові в лівому колінному суглобі з запаленням суглобової сумки та синовіальної оболонки суглобу, підвивиху лівого надколінника доверху, що могли утворитися не менше ніж від однієї травмуючої дії тупого твердого предмету в ділянку лівого колінного суглобу та за своїм характером відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я (понад 21 день). Локалізація та характер тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 не характерні та не специфічні для їх утворення при падінні потерпілого з висоти власного зросту.
		       Апеляційним судом також досліджено висновок судово-медичної експертизи № 9 від 20.01.20 року, з якого вбачається, що у ОСОБА_9 були виявлені тілесні ушкодження у виді струсу головного мозку та припухлості м`яких тканин з крововиливом на передньо-внутрішню поверхню правої гомілки. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися від дії якогось тупого твердого предмета можливо з обмеженою контактуючою поверхнею. Крововилив має давність утворення близько 11-16 діб до часу проведення СМЕ, тобто міг утворитися за обставин, викладених в постанові про призначення СМЕ. Встановити давність утворення струсу головного мозку неможливо, оскільки потерпілий пізно звернувся за медичною допомогою в поліклініку Волочиської ЦРЛ і відсутні записи лікаря невролога відразу після отриманої травми. 
		Струс головного мозку та припухлість з крововиливом на правій гомілці ОСОБА_9 , за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень. Забій поперекового відділу хребта не враховується при оцінці ступіня тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки встановлений на основі суб`єктивних факторів і не підтверджується об`єктивними відомостями.
		       Беручи до уваги кількість та розташування виявлених у ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, можна припустити, що вони могли утворитися від не менше як двох прикладань травмуючої дії, в ділянку голови та в ділянку правої гомілки. Не виключається виникнення наявних у ОСОБА_9 , тілесних ушкоджень при падінні з висоти власного зросту. (а/с - 179-174 т.1). 
		       Апеляційним судом також була досліджена постанова Волочиського районного суду Хмельницької області від 23.01.20 року, винесена у за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_9 за ст. 130 ч.1 КУпАП, надана стороною захисту під час апеляційного перегляду провадження та досліджену судом в порядку ст. 404 ч.3 КПК України, входячи з того, що ОСОБА_9 не був присутній при судовому розгляді справи про адміністративне правопорушення і дізнався про постанову суду у травні 2023 року, тобто після розгляду кримінального провадження судом першої інстанції. Аналізуючи зміст цього судового рішення, колегія суддів вважає, що правове вирішення судом питання про адміністративну відповідальність ОСОБА_9 за ст. 130 ч.1 КУпАП за обставин, які відбувалися 06.01.20 року не впливає на висновки суду про доведеність обставин, вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правову кваліфікацію його дій. 
		       
		Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_9 складу кримінальних правопорушень передбачених ст. 342 ч.2, ст. 345 ч.2 КК України, колегія суддів вважає їх неспроможними та виходить з наступного. 
		         Із об`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 342 ч.2 КК, полягає в опорі працівникові правоохоронного органу, під час виконання цими особами, покладених на них обов`язків щодо охорони громадського порядку.
		Опір - це активна фізична протидія здійсненню названими особами, покладених на них службових обов`язків або обов`язків з охорони громадського порядку і державного кордону. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи, наприклад, представника влади (винний перешкоджає слідчому пройти в одну з кімнат квартири для проведення огляду місця події або обшуку) або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов`язків (винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити). Опір характеризується такими ознаками: 1) він полягає в активних діях; 2) дії винного спрямовані на організм потерпілого, полягають у застосуванні фізичної сили до нього; 3) вони перешкоджають (протидіють) виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; 4) дії винного вчинені в момент виконання потерпілим покладених на нього обов' язків.
		Для об`єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов`язків або обов`язків по охороні громадського порядку і державного кордону. Виконанням службових обов`язків є виконання зазначеними особами обов`язків, передбачених відповідними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність органів влади чи правоохоронних органів, а також окремих службових осіб.
		Під виконанням обов`язків по охороні громадського порядку слід розуміти законодавець крім іншого розуміє несення постової чи патрульної служби, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо. Такі рекомендації містяться в п. 6 ППВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров 'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8 із змінами, внесеними ППВСУ від 3 грудня 1997р. № 12.
		Працівники правоохоронних органів безумовно визнаються потерпілими коли вони виконували свої службові обов`язки, перебуваючи безпосередньо на службі, та коли застосовували заходи по охороні правопорядку відповідно до своїх службових обов`язків.
		 Склад аналізованого злочину відсутній у випадках вчинення опору представникові влади, працівникові правоохоронного органу. До такого опору слід застосовувати правила необхідної оборони. Злочин вважається закінченим з моменту активної протидії.
		             Суб`єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Винний усвідомлює, що чинить опір саме представникові влади, працівникові правоохоронного органу під час охорони громадського порядку і бажає тим самим перешкодити виконанню ними своїх обов`язків. 
		       Матеріалами кримінального провадження встановлено, та учасниками провадження не заперечується, що потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під час подій, які відбувалися 06.01.20 року за участю обвинуваченого ОСОБА_9 працювали в департаменті патрульної поліції ГУНП в Хмельницікій області та перебували на посадах ОСОБА_7 , інспектора роти № 3 на підставі наказу № 27 від 21.12.15 року (а/с - 197 т.1), а ОСОБА_6 інструктора роти № 3 на підставі наказу № 162 від 17.05.17 року (а/с - 196 т.1) та 06.01.20 року здійснювали патрулювання автодороги, тобто виконували функції по охороні громадського порядку у відповідності з Законом України «Про національну поліцію» та діяли у межах обов`язків, визначених їх посадовими інструкціями ( а/с - 201- 206 т.1).
		       З пояснень потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 наданих в суді, а також з матеріалів провадження, зокрема відеозапису, на якому зафіксовано переслідування автомобіля під керуванням водія ОСОБА_9 (а/с - 238 т.1) вбачається, що 6 січня 2020 року, біля 21 год. в смт. Війтівці Волочиського району Хмельницької області на автодорозі М-12, працівниками патрульної поліції ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які виконували службові обов`язки по патрулюванню автодороги М-12, було здійснено супровід автомобіля "Toyota Avensis" НОМЕР_1 , за підозрою водія у керуванні ним у стані алкогольного сп`яніння, в подальшому вони вимагали від водія зупинитися, шляхом увімкнення проблискових маячків синього і червоного кольору та спеціального звукового сигналу. Однак водій ОСОБА_9 вимог поліцейських про зупинку не виконав та продовжив рух, після чого на АДРЕСА_2 , залишив автомобіль, незважаючи на вимоги поліцейських зупинитися та заховався від поліцейських, які здійснювали його безпосереднє переслідування з метою документування факту вчинення адміністративного правопорушення, за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 . 
		Наведені потерпілими обставини, що передували подіям, за якими обвинувачується ОСОБА_9 , підтверджуються також протоколом огляду місця події від 07.01.20 року (а/с - 148-149 т.1) на яком зафіксоване місце розташування автомобіля "Toyota Avensis" SK 414 FF на вул. І.Франка смт. Війтівці, залишеного ОСОБА_9 . 
		Зважаючи на наведені обставини, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , виконуючи свої посадові обов`язки, перебуваючи форменому одязі поліцейських, з шевронами, погонами, тобто з очевидними зовнішніми ознаками того, що вони відносяться до працівників поліції зайшли на подвір`я цього домоволодіння. На зустріч до них вийшов ОСОБА_9 , який на самому початку розмови з ОСОБА_7 коли той намагається запитати у нього чому він не зупинив свій автомобіль на законну вимогу патрульних та втік, поводить себе агресивно та зухвало, починає нецензурно висловлюватися на адресу поліцейських, починає сутичку, штовханину, у ОСОБА_7 падає камера, яка не фіксує події. Через деякий час камера фіксує, як біля воріт будинку ОСОБА_11 та ОСОБА_13 голосно кричать та просять все зупинити. ОСОБА_7 повідомляє що мав місце напад на працівників поліції, що є криміналом. Такі обставини об`єктивно підтверджуються записом з нагрудної відеокамери ОСОБА_7 (а/с - 176 т.2), дослідженими судом. 
		З пояснень потерпілих працівників поліції ОСОБА_7 та ОСОБА_6 які є послідовними, сталими вбачається, що ОСОБА_9 перебуваючи, на подвір`ї АДРЕСА_1 продовжував чинити їм активний фізичний опір, не виконуючи їх законні вимоги, наніс ОСОБА_6 , удари кулаками обох рук в обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження, а також два удари правою ногою в лівий колінний суглоб ОСОБА_7 , заподіявши середньої тяжкості тілесні ушкодження. Такі пояснення потерпілих об`єктивно підтверджуються висновками судово-медичних експертиз, в яких зафіксовані локалізація, механізм заподіяння та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень заподіяних потерпілим, дослідженими судом (а/с -169-172 т.1) та відеозаписом з нагрудної відеокамери ОСОБА_7 , на якому зафіксований початок активного опору з боку обвинуваченого. 
		Колегія суддів вважає, що враховуючи такий розвиток подій, застосування фізичної сили та агресію з боку ОСОБА_9 патрульні на законних підставах вирішили затримати його, словесно вимагали від нього припинити свої дії, застосували до нього спецзасоби кайданки та фізичну силу. Після виклику оперативної групи ОСОБА_9 було затримано 07.01.20 року о 1 год. 20 хв. та складено протокол затримання (а/с - 150-152 т.1). 
		У колегії суддів нема підстав не довіряти поясненням потерпілих, оскільки вони були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень за 384, КК України, їх пояснення є послідовними та узгоджуються з іншими наведеними доказами, дослідженими судом під час апеляційного перегляду провадження. 
		З матеріалів кримінального провадження також встановлено, що у ОСОБА_9 були виявлені тілесні ушкодження у виді струсу головного мозку та припухлості м`яких тканин з крововиливом на передньо-внутрішню поверхню правої гомілки, а також забій поперекового відділу хребта (а/с - 179-174 т.1). 
		Аналізуючи зміст цього доказу, колегія суддів виходить з того, що крововилив на правій нозі обвинуваченого, який відноситься до легких тілесних ушкоджень, міг утворитися за обставин подій, що відбувалися 06.01.20 року, струс головного мозку та забій поперекового відділу хребта, описані у висновку СМЕ виключно з суб`єктивних пояснень ОСОБА_9 , який до 20.01.20 року не звертався за медичною допомогою або за лікуванням таких тілесних ушкоджень, встановити строк (давність) їх утворення не можливо, оскільки вони встановлені експертом на основі суб`єктивних факторів (скарг) обвинуваченого і не підтверджується об`єктивними відомостями. За висновком експерта не виключається виникнення наявних у ОСОБА_9 , тілесних ушкоджень, в тому числі і крововиливу на нозі, при падінні з висоти власного зросту. 
		Не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду провадження, і пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 , що після побиття патрульними він перебував у комі. 
		Приймаючи рішення за апеляційними вимогами сторони захисту про провокативні дії патрульних ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , не законне застосування заходів примусу, застосованих при затриманні обвинуваченого ОСОБА_9 06.01.20 року, колегія суддів вважає їх неспроможними та виходить з вимог Закону України «Про національну поліцію», якими регламентовано застосування поліцейських заходів, порядок застосування та види заходів примусу. 
		Виходячи з положень ст. 29 ЗУ «Про національну поліцію» поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.
		Згідно ст. 43 цього закону поліцейський зобов`язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров`я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим. Вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються з урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення.
		Крім інших, ст. 44,45 закону передбачені такі заходи примусу як застосування фізичної сили та кайданок, які можуть бути застосовані до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та чинить опір поліцейському або намагається втекти, або під час затримання особи.
		Аналізуючи  наведені  докази у сукупності,  колегія суддів вважає, що у обстановці що склалася,    патрульні    ОСОБА_7   та  ОСОБА_6 , які виконуючи свої  посадові обов`язки,  обґрунтовано  підозрювали  ОСОБА_9   у вчиненні  адміністративного  правопорушення, намагалися виконати   свої  функції, пов`язані  з його документуванням,  зіткнулися з  активною  фізичною протидією ОСОБА_9 , що мала на меті перешкодити їм виконанні їх обов`язків, діяли у відповідності з положеннями ст.ст. 29, 43,44,45 Закону України «Про національну поліцію». Заходи примусу, фізична сила та кайданки, які вони застосовували до ОСОБА_9 , мали на меті виключно протидію опору з боку ОСОБА_9 з метою виконання повноважень поліції. 
		Колегія суддів вважає, що заходи примусу, застосовані до ОСОБА_9 , відповідали конкретній ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення, були адекватними, були застосовані у відповідності до процедури установленої законом. 
		Застосування патрульними  ОСОБА_7   та  ОСОБА_6 фізичної сили до ОСОБА_9 , на думку колегії суддів, мало на меті забезпечення особистої безпеки, припинення правопорушення, затримання обвинуваченого, який вчинив правопорушення, оскільки застосування інших поліцейських заходів, у тій обстановці що склалася, не забезпечувало виконання поліцейськими повноважень, покладених на ним законом. Заходи примусу до обвинуваченого були застосовані відповідно до процедури установленої законом, зокрема положенням ст. 43 Закону України «Про національну поліцію». ОСОБА_9 , виходячи з пояснень потерпілих, було повідомлено про необхідність зупинити свій автомобіль, пройти перевірку на стан сп`яніння, проте обвинувачений ігнорував законні вимоги патрульних та скрився від них на території свого домоволодіння. 
		Колегія суддів також виходить з того, що застосування заходів примусу до ОСОБА_9 , виходячи з досліджених колегією суддів доказів, зокрема відеозапису з відеокамери ОСОБА_7 (а/с - 176 т.2) відбулося після того, як ОСОБА_9 розпочав конфлікт, почав наносити удари ОСОБА_7 , висловлюючись нецензурно на його адресу, штовхав руками та порвав одяг працівнику правоохоронного органу. 
		Зважаючи на наведені обставини,  колегія суддів вважає, що  у  цій  обстановці,  зволікання  з застосуванням  сили  до ОСОБА_9   могло спричинити  посягання на життя  та здоров`я поліцейських чи інші тяжкі наслідки  та в ситуації,  що  склалася     попередження про застосування фізичної сили  та спеціальних засобів у межах  ст. 43  ЗУ «Про національну поліцію»,  було   фактично неможливим, а застосування  фізичної сили було виправданим, враховуючи  зухвалу поведінку  ОСОБА_9    та   подальші дії  обвинуваченого, пов`язані з заподіянням тілесних  ушкоджень  обом  поліцейським,  що  повністю  підтверджує   його   кримінально  спрямовані  наміри.    
		Зважаючи на наведені докази, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_9 пов`язані з опором та заподіяння тілесних ушкоджень поліцейським ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не були обумовленими бажанням припинити незаконні дії та вимоги патрульних, а були спрямовані на активну фізичну протидію здійсненню патрульними, покладених на них службових обов`язків під час їх виконання, спрямовані безпосередньо проти працівників поліції. 
		Оцінюючи пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , в яких вони повідомляють про провокативні, не виправдані насильницькі дії працівників патрульної служби 06.01.20 року щодо їх сина ОСОБА_9 та щодо них самих, колегія суддів не вважає їх об`єктивними та відкидає, оскільки свідки є батьками обвинуваченого, об`єктивно зацікавлені в результатах розгляду кримінального провадження на користь сина. Крім того, пояснення свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 повністю спростовуються наведеними доказами. 
		Викладені висновки, в свою чергу виключають перебування ОСОБА_9 06.01.20 року у стані необхідної оборони або дію з перевищенням меж необхідної оборони. Отже, колегія суддів вважає апеляційні твердження захисту в цій частині неспроможними. 
		У підсумку, приймаючи рішення за апеляційними доводами захисту про недоведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 , колегія суддів виходить також з того, що ст.2, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477 від 23.02.06 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як обов`язкове джерело права. Основним джерелом правозастосовної діяльності ЄСПЛ є Конвенція «Про захист прав людини та основоположних свобод», якою на міжнародному рівні закріплені головні принципи права на справедливий публічний розгляд справи незалежним та безстороннім судом, права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Таким чином, норми Конституції України, національного законодавства, в тому числі і кримінально процесуального законодавства мають узгоджуватися з нормами Конвенції та рішеннями ЄСПЛ. Пріоритетність та загальна значущість норм Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» та практики ЄСПЛ закріплена і в принципі законності, визначеному в ст. 9 КПК України в редакції 2012 року, за якою положення відповідного міжнародного договору України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України є обов`язковими, кримінально - процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ. Правова концепція доведення вини особи «поза розумним сумнівом» сформульована та обґрунтована у рішеннях ЄСПЛ «Авшар проти Туреччини», «Кобець проти України» від 14.02.08 року, «Козинець проти України» від 06.12.17 року та ін.. За цією концепцією сукупність зібраних слідством та безпосередньо досліджених судом доказів з додержанням критеріїв їх належності, допустимості, достатності, виваженості та зваємозв`язку між собою з урахуванням особливостей національного кримінального та кримінально-процесуального закону повинна відповідати загальним принципам права особи на справедливий суд, закріпленим в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сам процес та результат доведення вини особи має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Колегія суддів вважає, що докази, зібрані слідством та надані суду у даному кримінальному провадженні не викликають сумнівів з приводу їх належності, допустимості, достовірності та взаємозв`язку з іншими, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню.
		 
		У підсумку апеляційного перегляду провадження, колегія суддів вважає, що під час досудового слідства було зібрано та судом під час судового розгляду досліджено достатньо доказів на підтвердження доведеності вини ОСОБА_9 «поза розумним сумнівом» в опіру працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов`язків, а також в умисному заподіянні працівникам правоохоронного органу легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, у зв`язку з виконанням цими працівниками службових обов`язків, за обставин викладених в обвинуваченні, дії ОСОБА_9 правильно кваліфіковані за ст. 342 ч.2 КК України та ст. 345 ч.2 КК України. 
		 
		Статтею 49 КК України передбачені підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності . Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років .
		У судовому засіданні   колегією суддів встановлено, що ОСОБА_9  обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 342 ч.1 КК  України,   яке згідно положень ст. 12 ч.4 КК України  є  нетяжким злочином, за який передбачено найсуворіше  покарання до двох років  позбавлення волі. Обставини  інкримінованого ОСОБА_9   злочину  відбулися  06 січня 2020 року, обвинувальний вироку суду щодо нього  не набрав  законної сили. Отже,  на час апеляційного  перегляду провадження минули строки  давності притягнення  ОСОБА_9  до кримінальної відповідальності, передбачені ст. 49 ч.1 п. 2 КК України. Будь-яких обставин для зупинення зазначених у ст. 49 ч.2 КК України щодо ОСОБА_9 прокурором у судовому засіданні не наведено та колегією суддів не встановлено. 
		Згідно ст. 74 ч.5 КК України особа може бути звільнена вироком суду від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України. 
		Враховуючи вимоги кримінального закону, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_9 підлягає звільненню від покарання, призначеного за ст. 342 ч.2 КК України, на підставі ст. 74 ч.5 КК України за спливом строку давності на підставі ст. 49 ч.1 п.2 КК України.
		Оскільки на час апеляційного перегляду провадження до обвинуваченого ОСОБА_9 підлягають застосуванню положення ст. 49 КК України за обвинуваченням на ст. 342 ч.2 КК України, за обвинуваченням за ст. 296 ч.1 КК України його звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, то з вироку суду в порядку ст. 408 КПК України підлягає виключенню посилання на застосування ст. 70 ч.1 КК України про призначення покарання за сукупністю злочинів. 
		Приймаючи рішення за апеляційними вимогами сторони захисту про пом`якшення покарання колегія суддів виходить з позиції ЄСПЛ, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» при розгляді справ застосовується як джерело права. У справі Скоппола проти Італії» від 17.09.09 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. Наведені правові тези Суду, щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».
		       Колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_9 покарання у виді обмеження волі за ст. 345 ч.2 КК України, суд дотримався вимог ст. 50,65 КК України та обгрунтовано врахував, що обвинувачений, зважаючи на положення ст. 12 КК України вчинив умисний, не тяжкий злочин. Зважив суд і зухвалість вчинення злочину ОСОБА_9 , у якості обставин, обтяжуючих покарання за ст. 67 КК України суд правильно врахував вчинення ним злочину у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується поясненнями обох потерпілих, обставин, пом`якшуючих покарання обвинуваченого згідно ст. 66 КК України в суді не встановлено. 
		       При призначенні покарання, суд зважив і на відомості, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_9 , негативну характеристику за місцем мешкання (а/с - 24 т.2), який характеризується як особа, що має неврівноважений характер, провокує сварки в родині де мешкають малолітні діти, будучі працездатним, не працевлаштований, будь-яких відомостей про існування у нього легальних джерел доходу для існування не надав, раніше не судимий (а/с - 13 т.2), має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей ОСОБА_15 2007 р.н, ОСОБА_16 2010 р.н., ОСОБА_17 2015 р.н., ОСОБА_16 2019 р.н. ( а/с - 15-18 т.2), мешкає разом з батьками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та сестрою ОСОБА_13 (а/с - 25 т.2). Характеристики надані стороною захисту за місцем мешканання ОСОБА_9 у смт Війтівці Волочиського району Хмельницької області, позитивного змісту, на думку колегії суддів не перебувають у суперечності з раніше наданим характеризуючими відомостями, оскільки вони надані за спливом значного часу після вчинення інкримінованих ОСОБА_9 кримінальних правопорушень. Врахував суд і позицію потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які вважали, що обвинувачений має нести покарання, пов`язане з реальним відбуттям. 
		Отже, всі обставини, вказані в апеляційних скаргах захисту у якості пом`якшуючих покарання або позитивно характеризуючих особу обвинуваченого були ретельно вивчені судом та піддані аналізу при вирішенні питання про вид та міру покарання яку слід призначити ОСОБА_9 . 
		Враховуючи наведені мотиви, а також висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10.11.22 року, колегія суддів, вважає, що підстав для застосування при призначенні покарання ОСОБА_9 положень ст. 75,69 КК України, не встановлено. 
		 
		        Колегія суддів також відкидає апеляційні вимоги захисту в частині безпідставного стягнення з обвинуваченого ОСОБА_9 , моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та виходить з наступного.
		При вирішенні вимог цивільних позовів обох потерпілих в частині відшкодування моральної шкоди, суд керувався положеннями  ст. 23 ЦК України, за якими особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		         Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		            Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		       Колегія суддів виходить з того, що визначаючи розмір моральної школи, що підлягає стягненню на користь потерпілих, обґрунтовано врахував, що ОСОБА_6 , отримав легкі тілесні ушкодження, перебував на стаціонарному лікуванні в ДУ "ТМО МВС України" з 08 січня 2020 року по 15 січня 2020 року, потерпілий ОСОБА_7 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у січні 2020 року перебував на амбулаторному лікуванні та у період з 02 лютого 2020 року по 10 лютого 2020 року перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні Кам`янець-Подільської ЦРЛ. Обидва потерпілих внаслідок протиправних дій обвинуваченого зазнали фізичного болю та страждань, перенесли стресову ситуацію, проходили лікування, змушені були змінювати свій уклад життя та докладали значних зусиль для відновлення свого стану. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди стягнутий судом на користь потерпілих з обвинуваченого є обґрунтованим та вмотивованим, відповідає засадам розумності та справедливості. Апеляційні вимоги захисту, не містять конкретних підстав на підтвердження не згоди з розміром стягнутої моральної шкоди на користь потерпілих і наведених судом висновків не спростовують. 
		 
		       Інших підстав для скасування або зміни вироку суду, передбачених ст.409 КПК України апеляційна скарга захисту не містить та колегією суддів не встановлено.
		 
		Керуючись ст. 404, 405,407,408 КПК України, колегія суддів, - 
		 
		 
		                                        УХВАЛИЛА: 
		 
		 
		 
		Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення. 
		 
		Вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_9 - змінити. 
		 
		Звільнити ОСОБА_9 від покарання, призначеного за ст. 342 ч.2 КК України в виді одного року обмеження волі на підставі ст. 74 ч.5 КК України за спливом строку давності на підставі ст. 49 ч.1 п.2 КК України.
		 
		Вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_9 в частині призначення покарання за сукупністю злочинів змінити, виключивши з вироку суду посилання про призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів за ст. 70 ч.1 КК України .
		 
		Вважати  ОСОБА_9  засудженим за вироком Волочиського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2020 року за ст. 345 ч.2 КК України до покарання в виді двох років обмеження волі.
		 
		В іншій частині вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_9 - залишити без зміни.
		 
		Ухвала суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		 
		 
		Судді: 
		 
		 
		ОСОБА_1 ОСОБА_2                          ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...