Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 368/1301/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; Зґвалтування.
Надіслано для оприлюднення: 26.05.2023. Зареєстровано: 26.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.05.2023.

Номер судового провадження: 1-кп-34/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42020111190000004

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 368/1301/20 
		Провадження № 1-кп-34/23
		 
		В И Р О К
		іменем України
		 
		24 травня 2023 року                 Обухівський районний суд Київської області в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		при секретарі ОСОБА_4 
		за участю прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , обвинувачених: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , представників потерпілої ОСОБА_15 - ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42020111190000004 від 11.01.2020 року за обвинуваченням:
		1) ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ясениця-Сільна Дрогобицького району Львівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1, ч. 2 ст. 127, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 152 КК України; 
		2) ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Обухіва Обухівського району Київської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1, ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 152 КК України; 
		 
		 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У начальника сектору карного розшуку Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_10 , та його підлеглих ОСОБА_11 та особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, далі Особа -3, виник спільний злочинний умисел на підшукування соціально незахищених, раніше судимих осіб, і в подальшому шляхом затримання та не визнання факту такого затримання, застосування під час затримання до потерпілих побоїв, мучення та інших насильницьких дій, схиляння їх до визнання скоєння кримінальних правопорушень.
		Реалізуючи свій злочинний умисел 09.01.2020 після 20:00 год., ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та Особа -3 прибули до одноповерхової будівлі, за адресою: АДРЕСА_3 , у якій на той час тимчасово знаходилися та відпочивали ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
		В подальшому, діючи узгоджено між собою, шляхом відкриття металопластикового вікна з зовнішньої сторони задля проникнення до приміщення та подальшого відчинення вхідних дверей з внутрішньої сторони ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та Особа -3 зайшли у першу кімнату даного приміщення, де на той час біля стіни знаходився ОСОБА_13 . Після чого ОСОБА_10 , побачивши ОСОБА_13 , застосував в обличчя останнього сльозогінний газ та почав наносити йому удари гумовим кийком в область шиї та спини, таким чином заподіявши йому сильний фізичний біль. Після чого ОСОБА_10 знову застосував в обличчя ОСОБА_13 сльозогінний газ та наказав лягти останньому на підлогу, завести руки за спину та не піднімати голову, що в подальшому ОСОБА_13 виконав. ОСОБА_10 одягнув на руки ОСОБА_13 кайданки, що явно, виходячи зі ст. 209 КПК України, є моментом затриманням особи. 
		В цей час ОСОБА_11 пройшов до другої кімнати, де на той час у ліжку знаходився ОСОБА_12 . Після чого ОСОБА_11 , побачивши ОСОБА_12 , застосував в обличчя останнього сльозогінний газ та витягнувши з ліжка кинув його на підлогу. В подальшому ОСОБА_11 почав наносити удари ногами по різним частинам тіла ОСОБА_12 . Після чого ОСОБА_11 підняв ОСОБА_12 та протягнувши останнього до кімнати, де лежав ОСОБА_13 , наказав ОСОБА_12 лягти на підлогу, завести руки за спину та не піднімати, що в подальшому ОСОБА_12 виконав, будучи змушеним, через застосування сили, що згідно ст. 209 КПК України, є моментом затриманням особи.
		В подальшому ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та Особа -3 приблизно 30 хвилин періодично, почергово наносили удари ногами та гумовою палкою по різним частинам тіла фактично затриманих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . 
		Далі ОСОБА_10 , нехтуючи всіма правилами суспільної моралі, зірвав штани та труси з ОСОБА_12 , знайшов у цьому ж приміщенні кухонний прилад «друшляк» з металевою рукояткою та почав всовувати рукоятку в анальний отвір ОСОБА_12 , спричиняючи останньому сильний фізичний біль, фізичні та моральні страждання. 
		В цей час інші працівники поліції, а саме ОСОБА_11 та Особа -3 насміхалися з вищевказаних дій ОСОБА_10 , та своєю присутністю, здійснювали додатковий психологічний тиск на ОСОБА_12 та таким чином підтримували його дії. В подальшому ОСОБА_10 , ОСОБА_19 та Особа -3, приблизно 10 хвилин, періодично та почергово наносили удари ногами по різним частинам тіла ОСОБА_12 .
		Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, приблизно через 10 хвилин, після вищевказаних дій, ОСОБА_10 разом з ОСОБА_11 підняли з підлоги ОСОБА_12 та напівголого вивели на вулицю, де помістили його у багажне відділення автомобіля марки «DAEWOO», модель «LANOS». В свою чергу ОСОБА_13 за наказом працівників поліції для ОСОБА_12 виніс штани, кросівки та куртку, а сам за наказом сів на заднє пасажирське сидіння вищевказаного автомобіля.
		Працівники поліції ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та Особа -3 на цьому автомобілі «DAEWOO» із затриманими ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , останній із яких знаходився у багажному відділенні автомобіля, поїхали у невстановлене досудовим розслідуванням місце, на безлюдну галявину з деревами.
		По прибуттю до безлюдної галявини, працівники поліції та ОСОБА_13 вийшли з салону автомобіля, а з багажного відділення без одягу та взуття виліз ОСОБА_12 . Далі потерпілі за наказом працівники поліції лягли на землю обличчям до низу. В такому положенні потерпілим протягом 30 хв. працівники поліції ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та Особа -3 наносили удари ногами в область голови, тулуба та ніг, а також супроводжували свої дії тим, що при температурі повітря 0.8 градусів Цельсія обливали потерпілих водою, спричиняючи цим фізичний біль та страждання. 
		Після вищевказаних дій ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ці працівники поліції підвели до автомобіля та ОСОБА_12 за наказом працівників поліції одягнув на себе штани, кросівки та куртку.
		Далі, виконуючи накази цих працівників поліції та маючи побоювання за своє життя та здоров`я, ОСОБА_13 першим, а ОСОБА_12 за ним залізли до багажного відділення службового автомобіля. 
		Після чого працівники поліції направились до Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП у Київській області, що за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Ярослава Мудрого, 13, де припаркувавши автомобіль, витягнули з багажного відділення ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
		В подальшому фактично затриманих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 обвинувачені, не записуючи в жоден з облікових журналів, провели на третій поверх відділення поліції та наказали залишатись на місці сидячи у кутку коридору.
		Через 10 хв. до затриманих підійшов ОСОБА_11 та, одягнувши кайданки на руки ОСОБА_12 , завів до кабінету №34. З порогу вказаного кабінету ОСОБА_10 накинув на голову мішок ОСОБА_12 та спільно з ОСОБА_11 звалили його з ніг на підлогу. Далі ОСОБА_11 своїми ногами прижав до підлоги голову ОСОБА_12 , а ОСОБА_10 сів на його ноги, таким чином спільно повністю контролювали затриманого. 
		В подальшому до рук ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 причепили два дроти, які вели від індуктора телефонного апарату «ТА-57», та, приводячи в дію шляхом обертання ручки індуктора, протягом 20-30 хвилин подавали електричний струм до тіла ОСОБА_12 , який міг при максимальному обертанні досягати до 100 Вольт, що спричиняло йому сильний фізичний біль та страждання. Періодично зупиняючи подачу електричного струму ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вимагали визнання від ОСОБА_12 у вчинених крадіжках, які мали місце на території м. Кагарлик та Кагарлицького району. 
		Не отримавши визнання від ОСОБА_12 його витягнули з кабінету №34 та положили на підлозі коридору поряд вказаного кабінету. 
		Далі в кабінет №34 працівники поліції завели ОСОБА_13 , де стягнувши на голову куртку, його повалили на підлогу. Ставши ногами на куртку та силою утримуючи іншу частину тіла, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 здійснили повний його контроль та спільно під пояс штанів вставили дроти, які вели від індуктора телефонного апарату «ТА-57», та, приводячи в дію шляхом обертання ручки індуктора, протягом 20-30 хвилин подавали електричний струм до тіла ОСОБА_13 , який міг при максимальному обертанні досягати до 100 Вольт, що спричиняло йому сильний фізичний біль та страждання. Періодично зупиняючи електричний струм, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вимагали визнання від ОСОБА_13 у вчинених крадіжках, які мали місце на території м. Кагарлик та Кагарлицького району. 
		Не отримавши визнання від ОСОБА_13 , його також витягнули з кабінету №34 та положили на підлозі коридору поряд вказаного кабінету.
		За вищевказаними діями працівників поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 із застосуванням до затриманих електричного струму спостерігав Особа -3, який своєю присутністю здійснював додатковий психологічний тиск на ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , оскільки перед цим й сам застосовував відносно них насильство, тим самим усував можливі перешкоди з боку затриманих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 в реалізації свого злочинного умислу.
		В подальшому ОСОБА_11 за вказівкою ОСОБА_10 фактично затриманих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 причепив наручниками поряд свого кабінету до батареї опалення, а самі працівники поліції ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і Особа -3 покинули робоче місце в Кагарлицькому ВП Обухівського ВП ГУНП у Київській області. 
		Під час перебування ОСОБА_13 та ОСОБА_12 на третьому поверсі відділення поліції, ОСОБА_12 близько 04.50 год. побачив свого знайомого ОСОБА_20 , який о 04.59 год. надав можливість, використовуючи мобільний зв`язок з номером НОМЕР_1 поспілкуватись з матір`ю ОСОБА_21 за номером НОМЕР_2 . В ході розмови тривалістю 04 хв. 10 сек. ОСОБА_12 повідомив своїй матері про його затримання, катування та місце перебування в Кагарлицькому ВП Обухівського ВП ГУНП у Київській області. 
		У свою чергу ОСОБА_21 o 05.06 набрала своїй дочці ОСОБА_22 , яка є рідною сестрою ОСОБА_12 , на номер мобільного зв`язку НОМЕР_3 та в ході розмови тривалістю 04 хв. 56 сек. зазначила про затримання ОСОБА_12 , його катування та місце перебування.
		Близько 08.00 год. 10.01.2020 ранку на робоче місце у Кагарлицькому ВП Обухівського ВП ГУНП у Київській області прибули працівники поліції ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та Особа -3. Будучи на третьому поверсі ОСОБА_10 відстібнув кайданки з ОСОБА_12 та провів останнього до свого службового кабінету. Під тиском ОСОБА_10 , ОСОБА_12 розповів про його телефонні розмови з матір`ю та обізнаність родичів про його затримання та місце перебування. 
		ОСОБА_10 з метою прикриття своїх злочинних дій по невжиттю заходів з припинення насильницького зникнення у вигляді затримання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , продовжуючи не визнавати факт такого затримання, приніс останнім Журнал обліку доставлених, відвідувачів та запрошених, у якому ОСОБА_12 та ОСОБА_13 під примусом ОСОБА_10 , зазначили про відсутність будь-яких претензій до працівників поліції та час залишення ними відділення поліції - 22:30 год. 09 січня 2020 року, та далі в порушення вимог ст. ст. 210, 212, 213 КПК України, продовжив утримувати ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на третьому поверсі відділення поліції протягом тривалого часу, пристебнутими наручниками до батареї опалення. 
		Близько 08-09 год. 10.01.2020 до приміщення Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області прибули ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та її чоловік ОСОБА_23 для з`ясування місця перебування ОСОБА_12 . Не отримавши від чергового відділення поліції інформацію про долю ОСОБА_12 , його родичі вимагали зустрічі з виконуючим обов`язки начальника відділення поліції особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, далі - Особа 2. 
		В зв`язку з чим ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з метою прикриття своїх злочинних дій по невжиттю заходів з припинення насильницького зникнення у вигляді затримання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , продовжуючи не визнавати факт такого затримання, поза полем зору близьких родичів ОСОБА_12 , близько 14.00 год. 10.01.2020 вивели останнього з приміщення відділення поліції. Автомобілем ОСОБА_12 працівники поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вивезли на територію металобази, що на перехресті вулиць Городецького та Першого травня у м. Кагарлик Київській області. У вказаному місці працівники поліції перед тим як відпустити надали ОСОБА_12 можливість о 14.32 год. здійснити телефонний дзвінок з номеру НОМЕР_4 матері ОСОБА_21 , де в ході розмови тривалістю 12 сек. ОСОБА_12 вимушено повідомив про задовільний стан його здоров`я та місце знаходження. В подальшому працівники поліції ОСОБА_12 залишили та він з численними тілесними ушкодженнями у вказаному місці виявлений близькими родичами. 
		В той же день, фактично затриманий ОСОБА_13 продовжував бути прикутим кайданками до батареї опалення та в подальшому приблизно о 21:00 год. 10.01.2020 працівники поліції, знявши з нього кайданки та, не визнаючи факт такого затримання, з погрозами відпустили з приміщення Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП у Київській області.
		Працівники поліції ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Особа -3, здійснивши фактичне затримання ОСОБА_13 , приблизно з 20.00 год. 09.01.2020 по 21:00 год. 10.01.2020 року, та ОСОБА_12 , приблизно з 20:00 год. 09.01.2020 року по 14.00 год. 10.01.2020, не вчинили жодних обов`язкових дій, передбачених ст. ст. 210, 212, 213 КПК України, тим самим відмовились визнати факт такого затримання.
		Таким чином, дії ОСОБА_10 , ОСОБА_11 за вказаними обставинами кваліфіковані за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1 КК України як насильницьке зникнення потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а саме затримання, вчинене працівником держави, з подальшою відмовою визнати факт такого затримання. Окрім цього, дії ОСОБА_10 , ОСОБА_11 за вказаними обставинами кваліфіковані за ч. 2 ст. 127 КК України, як катування ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шлязом нанесення побоїв, мучення з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від них визанння, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
		Провина вказаних осіб в інкримінованих ним кримінальних правопорушеннях знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду на підставі сукупності доказів, які відповідають критеріям достатності, допустимості на належності. 
		Звання, посади обвинувачених доводяться наданими стороною обвинувачення документами (а. с. 143-157, 174 - 191, 192-201, том 18), їхні повноваження відображені в посадових інструкціях (205-211, том 18)
		Потерпілий ОСОБА_12  під час судового розгляду зазначив наступне. 09.01.2020 року близько 20 год. 00 хв. він із його приятелем ОСОБА_13 відпочивали в кімнаті гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , належній на праві власності їх знайомому ОСОБА_24 , який передав вказане приміщення в тимчасове користування ОСОБА_25 та йому, на час перебування в місцях позбавлення волі. В цей день раніше через вікно кімнати вони бачили ОСОБА_10 у дворі гуртожитку, який їм добре знайомий як співробітник Кагарлицької поліції, і зрозуміли, що він розшукує ОСОБА_13 . В зв`язку з чим, коли почули стук в двері, вирішили не відчиняти, світла в кімнатах не було. Через 5 хвилин після стуку до дверей почувся грохот, він зрозумів, що робітники поліції влізли через вікно в кімнату ОСОБА_13 , після чого він почув крик останнього, в його кімнату увірвався ОСОБА_11 , який не назвавшись, направив на нього ліхтариком телефона, а потім бризнув йому в обличчя із газового балончику, далі скинувши його із ліжка, почав наносити удари ногами по тулубу. Далі ОСОБА_11 затягнув його до кімнати, в якій знаходився ОСОБА_13 , а також ОСОБА_26 та Особа -3. Всі ці особи на той момент йому були добре знайомі, як співробітники Кагарлицького відділу поліції, де він неодноразово бував в зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності. ОСОБА_11 та ОСОБА_10 він знав за прізвищами, Особа -3 в обличчя. Після чого йому та ОСОБА_13 вказані особи почали наносити удари ногами в район тулуба, сідниць, ніг, він лежав на животі, голова набік, також намагався закривати руками голову та обличчя. Особа - 3 наносив удари менше за інших, він давав постійні вказівки не піднімати голови, та періодично притискав ногою їх голови до підлоги. Потім ОСОБА_10 віднайшов в приміщенні металевий друшляк, та стягнувши із нього штани та спіднє почав намагатися всунути рукоятку в анальний отвір. Намагаючись уникнути вказаного приниження, він просив його зупинитися, рухався в різні боки, в результаті його активних дій проникнення предмету в анальний отвір не відбулося. Вказане побиття тривало близько 30-40 хв. В ході побиття обвинувачені вимагали від них зізнання в злочинах, пов`язаних із викраденням телевізора із «білого дома», проводів, кабелів, до яких він не мав жодного відношення. Після чого ОСОБА_11 та ОСОБА_10 вивели його напівоголеного в одній футболці та жилетці без штанів та взуття на вулицю, де наказали залізати до багажного відділення їхнього автомобіля «Ланос» без будь-яких абревіатур поліції. Особа -3 та ОСОБА_13 вийшли із приміщенні трохи пізніше і разом із іншими сіли до салону автомобіля. Після руху автомобіля протягом 5-10 хв. його витягнули посеред безлюдної місцевості із деревами та кущами, поклали на землю разом із ОСОБА_13 та вказані особи почали знову завдавати чисельних ударів ногами по всіх ділянках тіла. Потім обливали їх водою або, він не виключає, що справили на них нужду. Вказані дії обвинувачені знімали на камеру телефона. Побиття на цій ділянці місцевості тривало близько 30-40 хв. Далі йому наказали одягнутися в якісь чужі речі - взуття, штани та куртку, поклали їх із ОСОБА_13 до багажника і через 15-20 хвилин їзди автомобіля дістали на парковці біля приміщення Кагарлицького ВП. Завели через центральний вхід, підняли на 3 поверх, надягнули на нього та ОСОБА_13 кайданки, заламавши руки за спину, та залишили в коридорі. Їх прибуття із ОСОБА_13 в приміщенні поліції на вході ніяких не фіксувалося, журнал реєстрації ОСОБА_26 приніс на наступний день. Через короткий час із заламаними назад руками в кайданках затягли його до кабінету, де ОСОБА_11 надягнув йому на голову чорний мішок, та сів на нього зверху на голову, ОСОБА_10 сів на нижню частину тіла, потім, не знімаючи з нього кайданки, пристосували до його пальця руки якесь металеве кільце - защіпку та встромили в руку провід, після чого він відчув биття електричним струмом по всьому тілу, почув звук на кшталт працюючої бабини, яке загалом тривало 20-30 хв, подача електричного струму переривали кожні 15-20 с. та ставили запитання по крадіжкам. В цей період він просив їх зупинитися, готовий був визнати провину в будь-яких злочинах заради припинення сильного фізичного болю, який він відчував по всьому тілу, в нього було відчуття, що зараз зупиниться серце, руки по лікті оніміли, він кричав до надриву голосу. В нього склалося враження, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 знущалися над ним заради власного задоволення. Після цього його витягнули із кабінету та залишили на підлозі в коридорі. Далі до кабінету затягли ОСОБА_13 , звідти почав доноситися несамовитий крик останнього. Через 30-40 хв. витягнули і ОСОБА_13 , їх обох пристебнули кайданками до батареї опалення, після чого ОСОБА_11 та ОСОБА_10 залишили поверх приміщення. ОСОБА_12 зазначив, що в кабінеті під час застосування до нього електричного струму окрім ОСОБА_10 та ОСОБА_11 інших осіб не чув, і не бачив. Приблизно о 05 год. ранку він побачив свого знайомого ОСОБА_27 , який перебував у відділені вже добу за підозрою у вчинення злочину, на його прохання той надав йому телефон з метою додзвонитися до матері або інших членів сім`ї. Не додзвонившись самостійно, через деякий час на телефон ОСОБА_27 йому передзвонила матір, ОСОБА_12 повідомив про обставини через які знаходиться у відділу поліції. При цьому, ОСОБА_12 називає телефон матері по пам`яті НОМЕР_8. Десь о 08 ранку 10.01.2020 року до нього підійшов Особа -3 після розмови із ОСОБА_28 неподалік від нього і запитав «що будемо робити із твоїми дзвінками додому». Потім з`явилися ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , останній завів його до свого кабінету, зняв кайданки, запропонував кави та почав розпитувати про деталі розмови із матір`ю. Під час перебування в відділу поліції він зустрів свого знайомого ОСОБА_29 , на запитання якого, що сталося, відповів про потрапляння в дорожньо-транспортну пригоду. Зі слів ОСОБА_30 він не міг повідомити іншу інформацію, оскільки біля нього знаходилися обвинувачені по справі. Також свідком його перебування у відділу поліції був співробітник на ім`я ОСОБА_31 , якого він описав як кремезного чоловіка, та прибиральниця. Потім він якийсь час перебував в кабінеті із ОСОБА_27 , а згодом ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вивели його із приміщення Кагарлицького ВП, посадили в салон автомобіля «Ланос», який стояв впритул біля входу, та вивезли на територію металобази, там надали мобільний телефон і сказали повідомити матері про місце його перебування, після чого залишили. За весь час, починаючи із вечора 09.01.2020 року і до залишення приміщення будівлі поліції, йому не повідомлялося про затримання, про його права та обов`язки як затриманого, на пропонувалося право на захист або право зв`язатися із родичами, ніяких процесуальних документів не складалося. При цьому ОСОБА_12 зазначив, що весь час був впевнений, що не може самостійно та добровільно покинути приміщення поліції, оскільки поруч перебували особи, які застосовували до нього насильство, - обвинувачені по справі, або його пересування обмежувалося кайданками, якими він був прикутий до батареї опалення. Десь через 15 - 20 хвилин на території металобази до нього приїхали його родичі, матір, сестра та її чоловік, та звідти разом вони вирушили до Кагарлицької прокуратури з метою повідомити про вчинюваний проти нього злочин співробітниками Кагарлицької поліції. В приміщенні прокуратури 10.01.2020 року його сестра написала з його слів заяву на ОСОБА_32 , ОСОБА_33 та ОСОБА_34 , в зв`язку з тим, що на той момент помилково вважали ОСОБА_35 особою із прізвищем - ОСОБА_36 . Після цього в цей же день вони направилися до лікарні в м. Кагарлик для зняття побоїв, але їм відмовили в зв`язку із відсутністю направлення від органів поліції. Пройти медичне обстеження вдалося лише в понеділок, в ході огляду сімейний лікар та ще декілька спеціалістів зафіксували в нього всі тілесні ушкодження. Лікарям про біль в районі анального отвору не повідомляв через відчуття сорому. Про завдані йому тілесні ушкодження із демонстрацією повідомляв своїм знайомим - ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , а також про інцидент із друшляком. Десь через тиждень після подій його викликав до себе слідчий ОСОБА_41 для допиту. Потім слідчий ОСОБА_41 вийшов із кабінету, залишивши його наодинці із ОСОБА_10 , який перебував там в той час. ОСОБА_10 почав погрожувати йому розправою та іншими тяжкими наслідками, на кшталт зламаного життя, якщо не відмовиться від заяви на них. Під впливом страху, викликаного погрозами ОСОБА_10 , сприймаючи їх реально, він в той же день написав заяву до прокуратури, в якій відмовився від звинувачень відносно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , і вказавши, що побиття скоєне іншими невідомими йому цивільними особами. Почувши в травні 2020 року про епізод із ОСОБА_15 , він вирішив повторно звернутися із відповідною заявою. 
		Протокол слідчого експерименту за участю потерпілого  ОСОБА_12  не містить будь-яких суперечностей із показаннями, даними ним під час судового розгляду, в зв`язку із чим суд не вважає за доцільне приводити його зміст в повному обсязі. Окрім цього, суд зважає, що вказаний слідчий експеримент проведено одночасно із двома потерпілими ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , здобута інформація від яких не містила будь-яких суперечностей. В свою чергу, детальний зміст протоколу слідчого експерименту ОСОБА_13 буде приведений нижче. 
		В ході обшуку, проведеного 27.05.2020 року в приміщенні Кагарлицького ВП Обухівського району за адресою: вул. Я. Мудрого, 13, м. Кагарлик на 3 поверсі в кабінеті із табличкою на дверях « Кагарлицький РВ УМВС України карний розшук», який розташований ліворуч в кінці коридору, відшукано та вилучено коробку коричневого кольору з наявними всередині проводами зеленого та синього кольору з написом «ТА 57» та пристрій електричний з приєднаними дротами, кінці якого обладнані клемою та електричною виделкою (а. с. 5-16, том 13). Дозвіл на вказаний обшук наданий ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва 04 червня 2020 року на підставі ч. 3 ст. 233 КПК України (а. с. 23-25, том 13).
		В подальшому за результатами висновку експертизи від 27.08.2020 року № 17805/20-46/21366/20-46 вказані пристрої виявилися військовим телефонним апаратом, який застосувався у підрозділах ВС армій Радянського Союзу, вказаний пристрій здатний подавати змінну напругу до 100 Вольт, є працюючим, приводиться у роботу шляхом обертання індуктору, подача напруги подається на оголені кінці дротів (а. с. 102-118, том 15.).
		Отримані за наслідками експертизи дані узгоджуються із показами ОСОБА_12 , які зводяться до застосування до нього електричного струму, дроти для проведення якого до тіла останнього вкладали в руки, що супроводжувалося звуком схожим на роботу бабини. 
		Показання потерпілого ОСОБА_12 в частині його візиту до лікаря через два дні після вказаних подій підтверджуються довідкою сімейного лікаря КНП «Центр первинної медико-санітарної допомог Кагарлицької районної ради» ОСОБА_43 від 13.01.2020 року із скаргами на головний біль та болі в грудній клітині, спині (а. с. 62, том 14). 
		Показання ОСОБА_12 , надані в судовому засіданні, підтверджуються також його заявою від 10.01.2020 року, із якою він звернувся до керівника Кагарлицької прокуратури ОСОБА_44 із повідомленням про вчинення 09.01.2020 року відносно нього насильницьких дій, в тому числі спроби здійснення протиправних дій сексуального характеру. Заява містить інформацію про перевезення його в багажнику автомобіля до приміщення райвідділу, биття током за допомогою пристрою - бабини, утримання в кайданках, прикутим до батареї, задля примушування його до самовикриття за крадіжки. Серед осіб, які застосовували насильство, в заяві ОСОБА_12 значиться ОСОБА_10 (а. с. 188, том 11).
		Вказана заява доводить, що ОСОБА_12 з моменту застосування до нього протиправних дій обвинуваченими в цьому кримінальному провадженні надавав послідовну, правдиву інформацію. 
		Заява від 23.01.2020 року ОСОБА_12 до керівника Кагарлицької прокуратури ОСОБА_44 із проханням припинити розслідування відносно працівників поліції і твердження про вчинення відносно нього протиправних дій цивільними особами, із врахуванням всіх здобутих доказів, переконують суд, що потерпілий ОСОБА_12 зазнав незаконного впливу шляхом погроз із боку ОСОБА_10 . Вказана відмова не носила добровільного характеру і базувалося виключно на реальних побоюваннях за своє життя та здоров`я. (а. с. 195, том 12).
		Висновком експерту від 11.06.2020 року № СЕ-19-20/16287-Б встановлені генетичні ознаки зразка букального епітелію потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 (а. с. 165-175, том 14), відібраного в ході освідування вказаних осіб 28.05.2020 року (а. с. 32-34, том 12) та (а. с. 89, том 12).
		За добровільною письмовою заявою від 28.05.2020 року ОСОБА_12  надав слідчому в цьому кримінальному провадженні медичну документацію, а саме медичну картку хворого, протокол УЗІ від 20.01.2020 року, рентген знімки (а. с. 35-58, том 12).
		В подальшому висновком судово-медичної експертизи № 042-938-2020, проведеної як на підставі вищевказаних медичних документів, так і безпосередньому огляді тіла ОСОБА_12 , встановлені тілесні ушкодження при зверненні за медичною допомогою 13.01.2020 року у вигляді саден на шкірі волосистої частини голови, на чолі, на шкірі обох колін, в дільниці сідниць, синці на тулубі з лівого боку 6-7 ребра, які спричинені травмуючою дією тупого предмету, могли мати місце як 13.01.2020 року так і на протязі 2-3 тижнів до цієї дати, і належать до легких за ступенем тяжкості. Експерт також зазначив, що характер та локалізація вказаних ушкоджень не виключає можливості утворення їх у спосіб, на який вказує ОСОБА_12 під час слідчого експерименту від 28.05.2020 року. Експерт також встановив рубці в ділянці 2-го пальця правої кисті та 2-3 пальців лівої кістки, які є слідами загоєння ран, мають однакову морфологію, за давністю відповідають терміну утворення 6 місяців - 1,5 років до моменту судово-медичного обстеження. (а. с. 68-85, том 12).
		Висновком судово-медичної експертизи від 22.06.2020 року № 042-939-2020, проведеної на підставі протоколів допиту  ОСОБА_13 та протоколу слідчого експерименту із останнім без медичної документації, із оглядом останнього, не виявлено видимих тілесних ушкоджень у потерпілого (а. с. 102-116, том 12). 
		При цьому суд звертає увагу, що і сам потерпілий ОСОБА_13 під час допиту в судовому засіданні, і під час слідчого експерименту від 28.05.2020 року зазначав, що не звертався за медичної допомогою після подій 09.01.-10.01.2020 року. В зв`язку із чим видається логічним, що єдиною можливістю експерта встановити наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_13 був огляд з 03.06.2020 по 23.06.2020 року, який не став інформативним із врахуванням часу, який минув (5-6 місяців).
		В ході пред`явлення для впізнання ОСОБА_12  та  ОСОБА_13 28.05.2020 року за фотографіями впізнали ОСОБА_10 , Особа -3, ОСОБА_11 , як осіб, які завдавали їм тілесних ушкоджень. (а. с. 117-156, том 12).
		Суд також зважає, що ОСОБА_12 під час допиту в суді зазначив, що події, відображені в обвинувальному акті розпочалися 09.01.2020 року і закінчилися 10.01.2020 року. В противагу цьому під час слідчого експерименту він зазначив інший час з 08.01.2020 року на 09.01.2020 року. Проте суд, враховуючи незначність вказаних розбіжностей, які складають один день, наявність інших доказів, які дозволяють впевнитися в правдивості показів ОСОБА_12 , вважає помилку в часі добросовісною і не спрямованою на введення суд або орган досудового розслідування в оману. 
		Стороною обвинувачення також надані докази, а саме матеріали з кримінального провадження по обвинувачення ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 162 КК України, відомості про які внесені до ЄРДР Кагарлицьким відділенням Обухівського ВП (а. с. 46, том 16), які слугують доказом мотиву у ОСОБА_10 , Особа -3 та ОСОБА_11 щодо здобуття доказів винуватості від ОСОБА_12 насильницьким шляхом. 
		Відповідно до довідки ДСУНС Українського гідрометеорологічного центру температура повітря о 20 год. 00 хв. 09.01.2020 року становила 0.8 градусів Цельсія із мрякою. 
		Пояснення свідка  ОСОБА_45  не суперечать поясненням потерпілого ОСОБА_12 . Так, свідок ОСОБА_46 пояснив суду, що ймовірніше за все 13 січня 2020 року, не може сказати напевно, він працюючи на посаді інспектора чергового сектору реагування патрульної служби Кагарлицького ВП, перебував на чергуванні біля входу в приміщення. Приблизно о 22 год. до нього підійшла оперуповноважена ОСОБА_47 , яка перебувала на добовому чергуванні, та повідомила, що на третьому поверсі приміщення перебувають дві особи чоловічої статті і попросила повідомити про це керівника Кагарлицького ВП в телефонному режимі. 
		Суд звертає увагу на незначну розбіжність в даті події злочинів, які інкримінуються обвинуваченим, проте, враховуючи, що всі інші зазначені свідком обставини, співпадають із обставинами, зазначеними потерпілими і іншими свідками в цьому кримінальному провадження, та відображеними в документах та інших доказах, відносить це на рахунок особливостей людської пам`яті.
		Суд вважає звернути окрему увагу на показання свідка  ОСОБА_48 , на яку посилалися в своїх показаннях потерпілий ОСОБА_12 та свідок ОСОБА_49 . Свідок ОСОБА_48 дала пояснення, які суперечать показанням потерпілого ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_49 . Так, свідок ОСОБА_48 повідомила, що в січні 2020 року вона перебувала на чергуванні із 08 год. ранку до 08 год. ранку наступного дня, посеред дня, не в нічний або вечірній час, вона бачила в приміщенні Кагарлицького ВП ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які раніше їй знайомі, як особи, що неодноразово притягувалися до кримінальної відповідальності, останні прибули із ОСОБА_10 , можливо ОСОБА_50 , точно не пам`ятає. Під час чергування вона знаходилася в своєму кабінеті на 3 поверсі разом із підозрюваним ОСОБА_27 , який залишився в відділу поліції на ніч, так як не міг дістатися додому в нічний час. Один раз після 08 вечора вона виходила із кабінету, прослідувала до чергової частини на першому поверсі та звернулася із проханням до чергового зв`язатися по телефону із керівником Кагарлицького ВП ОСОБА_51 задля вирішення питання про пальне для її службового автомобіля, з того часу і до кінця зміни не бачила нікого на 3 поверсі. Свідок ОСОБА_48 на питання прокурора про підстави зміни показів, даних на досудовому розслідуванні, пояснила, що обвинувальні показання вона надала через психологічний примус слідчих Державного бюро розслідувань, зокрема слідчого на прізвище ОСОБА_52 , який погрожував їй притягненням до кримінальної відповідальності наряду із іншими співучасниками, обранням відносно неї запобіжного заходу у вигляді тримання в СІЗО, в разі відмови надати показання, які вони вимагали (про побиття ОСОБА_53 та ОСОБА_12 , тримання їх вночі на 3 поверсі прикутими до батареї).
		Протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_54 від 28.05.2020 року містить інформацію, яка йде в розріз із інформацією, наданою під час судового розгляду. Так, під час вказаної слідчої дії свідок ОСОБА_48 повідомила, що побачила потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 09.01.2020 року близько 09 год. вечора в коридорі на третьому поверсі приміщення Кагарлицького ВП разом із ОСОБА_10 , який перебував в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_11 та Особа -3. В цей час вона перебувала на чергуванні, в її кабінеті в цей час також знаходився громадянин ОСОБА_27 за дорученням ОСОБА_10 . При цьому свідок під час слідчого експерименту вказує на місце в приміщенні, де відбулася вказана зустріч. Свідок ОСОБА_48 також повідомила, як приблизно о 10 год. вечора вийшла на звук криків, які доносилися із каб. № 34, що розташований на 3 поверсі, де через відчинені двері з коридору побачила в каб. № 34 лежачого на животі із капюшоном на голові чоловіка, по тулубу якого наносив удари ногами ОСОБА_10 , кількість тих, які вона сприймала безпосередньо дорівнювала двом. Вказує на розташування ОСОБА_10 та лежачого чоловіка, позицію ОСОБА_11 та Особа -3 в цей момент. В цей час другий чоловік, ОСОБА_13 чи ОСОБА_55 , через брак світла в приміщенні вона не може ствердно сказати, перебував в кутку коридору третього поверху. На вимоги ОСОБА_10 вона повернулася до свого кабінету. Через деякий час - 20-30 хв., знов, зреагувавши на крики, вона вийшла до коридору і звідти побачила через відчинені двері каб. № 34 ОСОБА_10 , який, стоячи вже з іншого боку від лежачого на підлозі обличчям донизу чоловіка, наніс йому один удар ногою та один удар кулаком в праву частину його тулубу. Окрім ОСОБА_10 в кабінеті був присутній ОСОБА_11 , вони із останнім намагалися словесно стримати ОСОБА_10 від продовження побиття, проте він не реагував на них. За її відчуттям у ОСОБА_10 під час завдання тілесних ушкоджень по лежачому чоловіку «світилися очі, він не чув і не розумів їхніх слів». Під час слідчого експерименту свідок також вказала на місце біля батареї, до якої, десь до 9-10 год. ранку 10 січня 2020 року, були прикуті кайданками ОСОБА_13 та ОСОБА_12 . Свідок ОСОБА_48 також повідомила, що перед уходом ОСОБА_10 отримала від нього вказівку слідкувати всю ніч за вказаними особами. Не маючи ключів від наручників, вона декілька разів за ніч намагалася надати допомогу ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , пригостивши сигаретами та надавши попити води. Вказані особи зазначили, шо не розуміють підстави їх перебування в приміщенні поліції, і про звинувачення в якихось злочинах. Десь о 4 год. ранку 10.01.2020 року вона віддала ОСОБА_27 його мобільний телефон та сказала, щоб він виніс ОСОБА_12 в коридор для дзвінка до родичів. Десь о 9-10 год. 10 січня 2020 року ОСОБА_10 повернувся до приміщення поліції, відстебнув ОСОБА_13 та ОСОБА_12 від батареї та завів до кабінету. При цьому ОСОБА_10 сказав, що вже «знають їхні батьки», розпитував, як вони могли зателефонувати, і пригрозив в разі розголошення цих подій звільненням їй з роботи. 
		Суд критично ставиться до пояснень свідка ОСОБА_48 , наданих в судовому засіданні, вважаючи їх такими, що не відповідають дійсності, з огляду на наступне. ЇЇ показання суперечать сукупності узгоджених між собою та послідовним показанням потерпілого ОСОБА_12 , показанням свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_56 та протоколу слідчого експерименту за її участю від 28.05.2020 року, який є самостійним доказом, відмінним від допиту, і не може бути спростованим виключно шляхом зміни показів в судовому засіданні. Суд звертає уваги, що показання ОСОБА_48 не узгоджуються не тільки із показаннями свідків з боку ОСОБА_12 , а й свідка ОСОБА_45 -інспектора чергового сектору реагування патрульної служби Кагарлицького ВП, який в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_48 зверталася до нього в січні 2020 року близько 22 год. 00 хв. під час свого добового чергування у нічний час через перебування на 3 поверсі двох цивільних осіб, і в присутності якої він зателефонував до начальника Кагарлицького ВП - ОСОБА_57 . 
		Навіть потерпілий ОСОБА_58 , який під час судового розгляду змінив показання, дані на досудовому розслідування, заперечуючи факт застосування до нього фізичного насильства з боку обвинувачених, показав, що свідок ОСОБА_48 , яку він сприймав, як співробітницю Кагарлицького ВП, надавала йому та ОСОБА_12 пити та виводила до туалету під час перебуванні на 3 поверсі відділу поліції в січні 2020 року.
		Окрім цього, свідок ОСОБА_48 повідомила суду, що на момент її допиту в суді 17 травня 2021 року вона не зверталася до правоохоронних органів або органів прокуратури із заявами про вчинення на неї впливу під час досудового розслідування, змушування до надання неправдивих пояснень відносно обвинувачених в цій справі. До того ж вказаний свідок має особисті причини надавати неправдиві показання, як то перебування із сім`єю ОСОБА_11 в близьких відносинах, пов`язаних хрещенням дитини. 
		Ніхто із інших допитаних в судовому засіданні свідків та потерпілих, в тому числі і працівники Кагарлицької поліції не зазначали про факти застосування до них заходів психологічного насильства з боку працівників Державного бюро розслідувань чи прокуратури, спрямованих на отримання неправдивих пояснень, які дискредитують обвинувачених в цьому кримінальному провадженні.
		Таким чином, суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_54 . Незважаючи на те, що особа повідомлялася судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, суд, проаналізувавши сукупність інших доказів - пояснень свідків, потерпілих, документів, висновків експертиз, дійшов висновку, що показання дані ОСОБА_48 в судовому засіданні є неправдивими. 
		Свідок ОСОБА_59 , який допитувався за допомогою відеоконференцзв`язку із закладу відбування покарання показав суду, що якось в січні 2020 року доводилося перебувати в нічний час в приміщенні Кагарлицького ВП, пам`ятає там ОСОБА_60 , яку знає як оперуповноважену особу, проте ні ОСОБА_61 , ні ОСОБА_30 він там не зустрічав. На запитання в зв`язку із чим ОСОБА_59 повністю змінив показання, надані ним під час досудового розслідування, пояснив, що протоколів допитів не підписував, мав якусь розмову на вулиці із працівником ДБР, при цьому повідомляв ці ж самі факти, що в даний час в суді.
		Його показання, надані під час судового розгляду, спростовуються сукупністю інших доказів. Зокрема протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_48 від 28.05.2020 року містить відомості, що саме ОСОБА_59 приблизно о 04 год. ранку 10.01.2020 року за проханням оперуповноваженої Кагарлицького ВП ОСОБА_48 надав свій мобільний телефон ОСОБА_12 , який в той час знаходився в коридорі приміщення поліції, прикутий до батареї, для з`єднання із родичами. 
		Свідки ОСОБА_12 , яка доводиться матір`ю ОСОБА_12 ,  ОСОБА_22  (рідна сестра ОСОБА_12 ) та її чоловік ОСОБА_23 надали суду послідовні, узгоджені із іншими доказами пояснення, які звелися до наступного. Між 04 год. 20 хв. та 04 год. 45 хв. ранку 09 січня 2020 року, на мобільний телефон ОСОБА_12 (матері), номер НОМЕР_2 , яка поверталася із роботи, надійшов дзвінок із незнайомого номеру, із останніми цифрами 37. Вона передзвонила десь протягом 10 хвилин сама і почула голос її сина - ОСОБА_12 , який повідомив, що знаходиться в Кагарлицькому відділі поліції, в «ОСОБА_193», прикутий кайданками до батареї, зазначив про побиття, зґвалтування черпаком, застосування до нього електроструму, і попросив її зателефонувати негайно на гарячу лінію поліції. В цій же розмові він повідомив, що дівчина на ім`я ОСОБА_62 , співробітниця поліції, пригостила його чаєм, коржиками, зводила до туалету та пом`якшила кайданки. Після чого вона ( ОСОБА_12 - мати) подзвонила своїй дочці - ОСОБА_22 і вони прийняли рішення зранку їхати до відділу поліції за ОСОБА_12 . Вранці близько 08 год. 10 січня 2020 року вони приїхали до відділу поліції Кагарлику на прийом до начальника для з`ясування місцезнаходження ОСОБА_12 . Записавшись на вході, стали очікувати на першому поверсі в фойє на виклик. Зустріч із керівником Кагарлицькго ВП ніякого результату не мала, їм не дозволили на їхнє проханням відвідати третій поверх приміщення поліції. На першому поверсі до них підійшов ОСОБА_10 і почав показувати їм журнал відвідувань, стверджуючи, що ОСОБА_12 покинув відділ о 22 год. 09 січня 2020 року, почав висловлюватися на їхню адресу нецензурною лайкою, ображав, виганяв із приміщення. Десь в цей час на телефон мати ОСОБА_12 прийшла смс - про перерахування на її рахунок 10 грн. від ОСОБА_10 , потім подзвонив ОСОБА_12 і повідомив, що він перебуває поза межами відділу поліції, де приймає участь в якійсь слідчій дії, попросив їх їхати додому. В фойє перед тим, як вони вже збиралися йти на додому, приблизно з 12 до 14 год. (показання свідків в цій частині незначно різняться) до них підійшов їхній спільний знайомий на ім`я ОСОБА_63 , з яким раніше ОСОБА_12 працював разом, і повідомив, що тільки що бачив останнього ( ОСОБА_12 ) на 3 поверсі в кабінеті ОСОБА_64 . При цьому ОСОБА_63 зазначив, що ОСОБА_12 має пошарпаний, брудний, побитий вигляд, і перебуває там разом із ОСОБА_65 . Після отримання цієї інформації вони вчинили ґвалт і стали повторно проситися на прийом до керівника Кагарлицького ВП. Потрапивши вдруге на прийом до керівника Кагарлицького ВП на прийом, після телефонної розмови з кимось, останній запропонував їм відвідати третій поверх приміщення поліції. ОСОБА_23 піднявся після цього на третій поверх, але не побачив в коридорі ОСОБА_12 . На першому поверсі вони знову побачили знайомого ОСОБА_66 , який тримав косарку, та сказав, що тільки, що бачив, як ОСОБА_12 виводили двоє осіб в цивільному із заламаними назад руками на вулицю, де посади в автомобіль марки «ланос» сірого кольору без якихось поліцейських відзнак. Через 10-15 хв. після цієї розмови подзвонив ОСОБА_12 і повідомив, що він знаходиться біля «Чермету» та попросив його забрати. Під`їхавши до вказаного місця через 5 хвилин, вони побачили ОСОБА_12 , як чекав на них пригнічений, із слідами тілесних ушкоджень, в брудному мокрому одязі, який йому не належав, та який набагато розмірів перевищував його власний, сказав, що сюди його привіз ОСОБА_10 . Після зустрічі, яка відбулася близько 13 год., вони мали намір їхати до прокуратури та писати заяву про вчинений проти ОСОБА_12 злочин працівниками Кагарлицького ВП, проте ОСОБА_12 став відмовлятися через погрози на його адресу від ОСОБА_10 і вони прийняли рішення їхати додому. Вдома, ОСОБА_12 переодягнувся, омився, свідки в цей момент побачили його оголене тіло, яке було вкрито численнями ушкодженнями у вигляді синців на голові, обличчі, тулубі, ногах, саднах на голові, саднами на сідницях, анальному отворі, які були вкриті кров`ю, кров також була присутня на спідньому, футболці. На думку свідків тілесні ушкодження були свіжі, отримані напередодні. ОСОБА_12 розповів, що його намагався зґвалтувати предметом - черпаком ОСОБА_67 , через що й утворилися тілесні ушкодження на сідницях та анальному отворі. Вони вмовили його їхати до прокуратури та писати заяву. В прокуратурі від ОСОБА_12 прийняли заяву, яку з його слів писала його сестра ОСОБА_22 , так як ОСОБА_12 не міг це зробити самостійно через обпечені пальці рук. В прокуратурі вони зазначили прізвища ОСОБА_68 , ОСОБА_69 та ОСОБА_70 , останні два прізвища повідомив свідку ОСОБА_23 . ОСОБА_10 , на питання, хто з ним під перебував на час побиття ОСОБА_12 . ОСОБА_12 повідомив сестрі - ОСОБА_22 , що з ним також був його знайомий ОСОБА_13 . Потім із сестрою ОСОБА_12 поїхали до судово-медичного експерта, який відмовив їм у огляді без направлення компетентних органів. Близько 16 год. вечора ОСОБА_12 та його сестра ОСОБА_22 за викликом по телефону прибули до Кагарлицького ВП до слідчого ОСОБА_71 , в кабінеті якого був присутній ОСОБА_72 . Суботу та неділю, що настали після 10 січня 2021 року ОСОБА_12 провів вдома батьків, не встаючи із постелі, скаржився на погане самопочуття, біль у ребрах, нудоту, біль в голові, відмовлявся їхати до лікаря, так як казав, що йому соромно повідомляти про спробу його зґвалтування. Після умовлянь родичів ОСОБА_12 погодився відвідати сімейного лікаря в понеділок. Із матір`ю ОСОБА_12 та сестрою ОСОБА_22 вони прибули до лікарні, де ОСОБА_12 оглянув лікар. Потім, приблизно через місяць мати ОСОБА_12 - ОСОБА_73 знайшла вдома заяву сина, в якій він відмовлявся від звинувачень ОСОБА_10 та інших. Через декілька днів батько ОСОБА_12 , бачив, як належний їм автомобіль, на якому був ОСОБА_12 в день побиття, привезли робітники поліції, серед яких був ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ще одна невідома особа, та залишили брудний, в листях, але без будь-яких ушкоджень транспортний засіб під воротами. Приблизно через місяць на телефон мати ОСОБА_12 надійшов із невідомого номеру телефонний дзвінок від особи, який представився слідчим ДБР, та розпитував про стан розгляду справи за первісною заявою ОСОБА_12 (сина), наміри його родичів про дії в рамках кримінального провадження, переконував мати ОСОБА_12 в безперспективності цієї справи для них. Після випадку із ОСОБА_15 в травні 2020 року рух кримінальної справи за первісною заявою ОСОБА_12 відновився, розпочалися слідчі дії. Також свідок ОСОБА_12 - мати ОСОБА_12 сказала, що останній раз перед побиттям бачила сина вдома десь о 3 год. дня без будь-яких слідів тілесних ушкоджень перед тим, як піти на роботу. Весь одяг, окрім спіднього, в якому 10 січня 2020 року був ОСОБА_12 його сестра висушила, так як він був мокрий, не дивлячись на суху погоду в той день, та не правши, склала в пакет, який пізніше надали органу слідства.
		Показання вказаних свідків не спростовуються сформованою довідкою за результатами виконання доручення щодо опрацювання з`єднань абонентських номерів, отриманих в порядку тимчасового доступу до речей та документів (том 25).
		Пояснення свідка ОСОБА_74 не суперечать поясненням потерпілого ОСОБА_12 та іншим свідкам, в частині способу, місця завдання тілесних ушкоджень та інформації про осіб, які їх завдавали, є показами з чужих слів, в іншій частині стосуються безпосереднього сприйняття вигляду тілесних ушкоджень ОСОБА_75 та ОСОБА_12 . Так ОСОБА_76 повідомив суду, що приблизно 18-19 січня 2020 року до нього та його брата ОСОБА_77 за місцем їхнього сумісного проживання звернувся їхній приятель ОСОБА_19 , із проханням відвести його та ОСОБА_12 до м. Києва, до якихось правоохоронних органів, назву котрих він не запам`ятав. Своє прохання ОСОБА_78 обґрунтував тим, що він та ОСОБА_12 приблизно 10 днів назад зазнали тілесних ушкоджень від співробітників Кагарлицької поліції, а саме ОСОБА_33 , ОСОБА_79 та Особа -3, окрім цього в бік ОСОБА_12 чинили спробу засунути черпак в анальний отвір, застосували інші види насильства, вивозили в посадку, обливали водою, знімали на відео, під`єднували до старої армійської рації на 3 поверсі ВП для отримання ударів електрострумом, тримали за вказаних умов біля доби у відділі поліції, вимагаючи зізнання у вчиненні крадіжок, звернення ОСОБА_30 із цього приводу до прокуратури в м. Кагарлику ніякого результату не дало. При цьому ОСОБА_13 продемонстрував їм наявні в нього тілесні ушкодження на тілі у вигляді синців на ребрах, стегнах, вусі, плечі, опіках. На наступний день він із братом ОСОБА_80 відвезли на своєму автомобілі ОСОБА_13 та ОСОБА_12 до м. Києва, де останні вийшли в районі Подолу. ОСОБА_12 не демонстрував наявні в нього на тілі тілесні ушкодження, які були закриті одягом, проте він звернув увагу на наявність у останнього на обличчі синців та опіків на пальцях. Поверталися також разом, ОСОБА_13 просився вийти в м. Обухові, після чого при в`їзді до м. Кагарлик їхній автомобіль зупинили працівники Кагарлицької поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та супроводили його до відділку. Під час перебування у відділі поліції ОСОБА_11 повідомив, що має можливості порушити проти нього кримінальне провадження за незаконний обіг наркотичних засобів, звинувачували в причетності до якоїсь дорожньо-транспортної пригоди. Також в опитуванні його та брата ОСОБА_77 приймав участь Особа 3 який назвався на той момент ОСОБА_81 . Його братові ОСОБА_82 на телефон надходили погрози в разі надання ним пояснень стосовно подій, про які він дізнався від ОСОБА_13 та ОСОБА_12 . Відпустили із приміщення Кагарлицького ВП після того, як за ними приїхали батьки. Окрім цього, свідок ОСОБА_76 повідомив, що залучався в якості понятого при проведенні слідчих дій, таких як відібрання біологічних зразків у ОСОБА_30 та ОСОБА_61 ; обшуку автомобіля «Ланос» темно-зеленого кольору із поліцейськими номерами, в ході якого виявили номерні знаки та копії документів особи на прізвище ОСОБА_83 (паспорт та код), пістолет Макарова із резиновими кулями в магазині (9 штук).
		Також суд вважає показання вказаного свідка ОСОБА_74 цінними і в частині, що стосується дій, які вчинялися обвинуваченими ОСОБА_10 , ОСОБА_11 з метою впливу на свідків, схиляння до відмови від показань шляхом погроз та застосування іншого виду насильства. Показання свідчать про пряму зацікавленість вказаних осіб ухилитися від кримінальної відповідальності за вчинені злочини, що неодноразово враховувалося судом при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 
		Показання свідка  ОСОБА_56  за виключенням несуттєвих розбіжностей, які суд пояснює суб`єктивним сприйняттям категорії часу та значним перебігом часу, який пройшов із дати вчинення подій (близько 1,5 роки), що обумовлено особливостями людської пам`яті, збігаються із показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , потерпілого ОСОБА_12 . Так, свідок пояснив суду, що в січні 2020 року, скоріш за все в неділю, близько 12 год. дня йому подзвонив ОСОБА_10 на телефонний номер НОМЕР_5 та повідомив про необхідність негайно з`явитися до відділу поліції. Приблизно через 2 годин, він прибув до відділу, де його запросили на 3 поверх, і де він побачив в коридорі добре йому знайомого ОСОБА_12 , з яким працював разом якийсь час. ОСОБА_12 мав неприглядний, пригнічений вигляд, стояв поруч із ОСОБА_13 . ОСОБА_12 був одягнутий в брудний, мокрий одяг. На його питання, що з ним сталося, ОСОБА_12 сказав, що все добре, він потрапив в дорожньо-транспортну пригоду. Після цього, спустившись на перший поверх приміщення поліції, він побачив родичів ОСОБА_12 , яких теж добре знав, мати, сестру та її чоловіка, які повідомили йому, що розшукують тут ОСОБА_12 . Він, в свою чергу, повідомив їм, що тільки що зустрів його на третьому поверсі. Після цього мати ОСОБА_12 зчинила галас та почала вимагати зустрічі із начальником відділу поліції. Приблизно через годину, коли він знову повернувся із косаркою до відділу поліції, яку йому наказав ОСОБА_10 повернути, як вкрадену та перепродану йому річ, він знову в фойє побачив ОСОБА_12 , якого поспіхом із заламаними назад руками виводили двоє людей в цивільному одязі, потім посадили його до автомобіля сірого кольору «Ланос». Знову зустрівши родичів ОСОБА_12 на 2 поверсі через якийсь час, на їх слова, що вони продовжують шукати ОСОБА_12 в приміщенні, він повідомив їм про побачене у фойє. 
		Свідок ОСОБА_84 , який на момент скоєння інкримінованих обвинуваченим злочинам, в яких потерпілими особами є ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , перебував на посаді співробітника Кагарлицького ВП. повідомив наступне. В провадженні Кагарлицького ВП, зокрема слідчого ОСОБА_85 , перебували кримінальні провадження за обвинуваченням ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за обвинуваченням в скоєнні злочинів проти власності. На його пам`яті був випадок, коли родичі ОСОБА_12 , дві чи одна жінка та чоловік із ними, намагалися попасти на прийом до начальника Кагарлицького ВП - ОСОБА_57 .. Він, в свою чергу, провів їх на другий поверх приміщення Кагарлицького ВП, відчинивши двері, та вказав напрямок до кабінету. В цей же день, він бачив одну із цих жінок в кабінеті слідчого ОСОБА_85 , де планувалася зміна підозри ОСОБА_12 . Також ОСОБА_84 згадав, що в цей же день родичі ОСОБА_12 кричали в коридорі після зустрічі із ОСОБА_86 , що звернуться до прокуратури із скаргами на дії працівників поліції. Свідок ОСОБА_84 , який займав в той час посаду начальника слідчого відділу, на питання про причини закриття кримінального провадження за заявою ОСОБА_12 про завдання йому тілесних ушкоджень працівниками Кагарлицької поліції повідомив, що останній не з`являвся на виклики до поліції в рамках цього кримінального провадження, не надав медичної документації на підтвердження зазначених ним в заяві фактів, в зв`язку із чим було прийнято відповідне процесуальне рішення. 
		Свідок ОСОБА_87 , який на момент подій, зазначених в обвинувальному акті, перебував на посаді старшого слідчого Кагарлицького ВП, зазначив, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 мали статус підозрюваних в злочинах проти власності в кримінальних провадженнях. На початку січня 2020 року, можливо 10 числа, в другій половині дня до нього на прийом прийшли мати, сестра ОСОБА_12 та безпосередньо сам ОСОБА_12 і повідомили, що останнього побили працівники поліції, і вони подали заяву про вказані дії до прокуратури. Він провів допит ОСОБА_12 , протокол допиту останній підписав власноруч, повідомив останнього про підозру. При цьому ОСОБА_87 на питання про наявність у ОСОБА_12 видимих тілесних ушкоджень в цей день, зазначив, що не пам`ятає про їх наявність, проте висловився, що якби вони були, то він би звернув на це увагу. Аналогічно свідок сформулював свою відповідь на питання про наявність у ОСОБА_12 опіків на пальцях рук, зазначивши, що не пам`ятає, проте обов`язково би звернув на це увагу, якби вони були. Характер наданих свідком пояснень дає суду підстави вважати, що останній вдається до формулювань, спрямованих на уникнення прямих відповідей про відомі йому обставини, відповіді на питання підміняє власними сформульованими гіпотетичними висновками, які не можуть бути доказами в розумінні ч. 1 ст. 84 КПК України. Суд також звернув увагу, що під час допиту, свідок ОСОБА_87 за власною ініціативою, за відсутності запитань з цього приводу від інших учасників кримінального провадження почав надавати негативну характеристику потерпілому ОСОБА_12 , як особі, що веде антисоціальний спосіб життя. Вказана поведінка ставить під сумнів неупередженість свідка, і характеризує його в цьому провадженні як особу, не позбавлену особистої заінтересованості в результаті розгляду даного кримінального провадження. При цьому свідок ОСОБА_87 повідомив, що особисто затримання ОСОБА_12 не здійснював, відповідних розпоряджень нікому не надав, дії ОСОБА_12 не давали йому підстав вважати, шо останній ухиляється від участі в процесуальних діях в кримінальному провадженні, де він приймав участь в якості підозрюваного, і провину за пред`явленою підозрою визнавав. Про факт товаришування ОСОБА_12 та ОСОБА_27 йому відомо. 
		Таким чином, суд аналізуючи показання цього свідка, співставивши їх із поясненнями інших свідків, потерпілих та документів, експертиз, приходить до висновку, що останній говорить про події, які відбулися 10 січня 2020 року в приміщенні Кагарлицького ВП за участю ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
		ОСОБА_13  суду показав, що десь приблизно 10 січня 2020 року біля 20 год. вечора за місцем його проживання - АДРЕСА_3 , до нього прийшли співробітники Кагарлицької поліції, ОСОБА_26 , ОСОБА_11 та Особа -3, одягнуті в цивільний одяг, які раніше йому не були відомі. Вказані особи назвалися та почали ставити питання, які стосувалися його участі в скоєнні злочину. В цей час в нього в гостях знаходився ОСОБА_12 . Перебували у вказаному приміщенні близько 15 хв., протягом цього часу до нього чи ОСОБА_12 ні фізичного, ні психологічного насильства не застосовувалося. Далі посадили його та ОСОБА_12 на заднє сидіння автомобіля «Ланос» та попрямували до будівлі Кагарлицького відділу поліції. В приміщенні РОВД зафіксували їхній візит в журналі при вході, зайшли на 3 поверх, ОСОБА_12 завели першим в кабінет, він очікував в коридорі, пристебнутий кайданками до труби, ніяких криків із кабінету, в якому знаходився ОСОБА_12 не чув, хто перебував в цей час в кабінеті із ОСОБА_12 не пам`ятає. Він безпосередньо перебував в кабінеті близько 1 години, в цей час його допитували про обставини скоєння злочину. ОСОБА_11 під час допиту застосував до нього електрошок, застосування якого він ( ОСОБА_13 ) розцінює, як психологічне насильство, яке не є для нього інтенсивним за характером. Після цього його вивели із приміщення РОВД, і він пішов додому. ОСОБА_12 не бачив в той день більше. Під час очікування в коридорі його бачила співробітниця РОВД - на ім`я ОСОБА_62 , яка давала пити та виводила до туалету. На питання прокурора, чому ОСОБА_13 змінив показання в судовому засіданні, заперечуючи факти фізичного насильства до нього з боку обвинувачених, про які повідомляв на стадії досудового розслідування, ОСОБА_13 пояснив, що дав покази під час досудового розслідування під впливом слідчих ДБР, які пообіцяли йому за це - уникнення кримінальної відповідальності за злочини, в яких він в той час підозрювався. 
		Слідчий експеримент за участю  ОСОБА_13 , оформлений відповідним протоколом та відеозаписом до нього, містить відмінну від показів, даних в судовому засіданні, інформацію із детальним описом обстановки, зазначенням механізму нанесення йому та ОСОБА_12 тілесних ушкоджень. Зокрема, ОСОБА_13 вказав, що за адресою: АДРЕСА_3 ними використовувалося приміщення із дозволу їхнього знайомого - власника ОСОБА_24 , який в той час перебував в місцях позбавлення волі. 08.01.2020 року до цього приміщення близько 08 год. вечора проникли троє працівників поліції через вікно, один із яких одразу застосував до нього газовий балончик в обличчя, після чого почав наносити удари гумовим кийком в область спини та шиї, далі поклавши на підлогу обличчям донизу, надягнув кайданки. Потім стягнули його та ОСОБА_12 в одну кімнату, де утримуючи на підлозі, продовжували наносити удари ногами, руками та кийком, який тримав Особа -3, протягом 40 хв. десь по 50 ударів кожному. Під час нанесення ударів вказані особи висловлювали погрози, не зазначаючи при цьому причину своєї поведінки, лякали тим, що «опустять» і розповсюдять відео по інтернету. Особливою активністю відрізнявся ОСОБА_10 , який керував ситуацією та роздавав накази іншим. ОСОБА_13 зазначив спосіб, в який ОСОБА_10 шляхом використання відшуканого на кухні металевого друшляку, зірвавши силою штани та труси з ОСОБА_12 , вживав активних дій для введення ручки друшляку в анальний отвір ОСОБА_12 , при цьому вимагаючи, щоб ОСОБА_11 знімав подію на мобільний телефон. Дії Особа -3 в цей час зводилися до натискання ногою на голову ОСОБА_13 . ОСОБА_13 при цьому зазначає взаємне розташування його тіла та тіла ОСОБА_12 в кімнаті, розташування обвинувачених із врахуванням обзору, обмеженого рухами Особа -3. Потім ОСОБА_12 з голими ногами повели до автомобіля марки «Деу Ланос» темно-зеленого кольору із білими номерними знаками, запхнувши до багажнику, а ОСОБА_13 , знявши з нього кайданки, наказали відшукати одяг та взуття для ОСОБА_12 . ОСОБА_13 посадили до салону автомобіля. Через 10-15 хв. їзди в невідомому напрямку вийшли на якийсь галявині. Далі, перебуваючи на відкритій місцевості, їх поклали на землю на відстані приблизно 3-4 метрів один від одного. Особа -3 періодично підходив до нього і наказував дивитися в землю, наносячи при цьому удари по ногах та тулубу в область нирок ногами, прижимав ногою голову до землі. В цей же час ОСОБА_12 також наносилися удари іншими особами. Десь через 5 хв. ОСОБА_10 здійснив невдалу спробу зірвати штани із ОСОБА_13 і наказував іншим знімати на відео. Потім почали обливати якоюсь рідиною, вказуючи, що справляють нужду на них. Події на галявині тривали близько 30-40 хв., після чого їм наказали вдвох залазити в багажник автомобіля. Через 15 хв. їзди опинилися біля приміщення Кагарлицького ВП на парковці, де були витягнуті із багажного відділення транспортного засобу. Пройшли на третій поверх без запису до журналу відвідувань ( ОСОБА_13 рухається попереду) і вказує позу, навпочіпки з опущеною головою до низу в напрямку стіни, в якій вони змушені були очікувати в коридорі. Через 10 хв. після виходу ОСОБА_11 із кабінету, вказує на розташування кабінету, одягнули наручники на ОСОБА_12 та завели його до кабінету. ОСОБА_13 , надягнувши також наручники за спину, наказали перебувати в положенні лежачи на підлозі в коридорі головою донизу. В ці 25-30 хв. перебування ОСОБА_12 в кабінеті він чув його крики на гул якогось приладу із короткими перервами, під час цього гулу розпочиналися крики ОСОБА_12 . ОСОБА_13 вказує на кабінет, куди його завели, позицію - головою до низу лежачи на підлозі в кайданках, закривши огляд курткою, яку хтось втримував силою на голові. Далі, піднявши футболку встромили під штани якісь «штирки», почався гул пристрою та подача до тіла електричного струму по 20-30 с із перервами загалом 5-6 разів, приблизно 30 хв. В цей момент в кабінеті знаходилися ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , Особа -3 та ОСОБА_62 , співробітниця ОСОБА_88 , яка перебувала на чергуванні. Від отриманого болю він кричав, наприкінці вже почав втрачати свідомість, вказані дії супроводжувалося питаннями про крадіжки до нього. ОСОБА_13 зазначив, що, як особа, яка проходила службу в лавах ЗСУ в роті зв`язку, впізнав цей пристрій, який є ТАП, номер не пам`ятає, телефонний апарат, що використовується в польових умовах. Вказаний апарат видає різну силу току в залежності від сили прикладання напругою 12 Вольт. ОСОБА_13 надає детальний опис приладу, яку він бачив в кабінеті, як коричневої коробки, із рукояткою збоку. Із кабінету, як попередньо ОСОБА_12 , витягли до коридору. Далі ОСОБА_11 пристебнув кайданками до батареї, зазначає спосіб та місце в коридорі, де вони перебували до ранку. Один раз ОСОБА_62 вивела його до туалету. Зранку 09.01.2020 року з`явився перший Особа 3 та почав пред`являти претензії про обізнаність з приводу цієї ситуації батьків ОСОБА_12 . Після того, як вивели ОСОБА_12 , його протримали до 21 год. 09.01.2020 року, не даючи їжі та води. 
		Вказана слідча дія - слідчий експеримент за участю ОСОБА_13 супроводжується зміною локацій подій, відтворенням детального механізму нанесення тілесних ушкоджень із зазначенням ділянок тіла, взаємного розташування потерпілих та обвинувачених один до одного. В зв`язку із чим суд переконаний, що отримані від потерпілого ОСОБА_13 відомості під час проведення цього слідчого експерименту, як складової належної правової процедури цієї процесуальної дії, разом з іншими її сутнісними компонентами дозволили досягнути її мети і вирішити поставлені завдання.
		Суд, оцінюючи протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_13 , звертає увагу на відповідь про «безнадійність» докладання зусиль для захисту свої прав, порушених протиправними діями працівників поліції - обвинувачених в цьому кримінальному провадженні, через відсутність в нього підтримки на відміну від ОСОБА_12 , в якого є сім`я. ОСОБА_13 зазначає під час слідчої дії, що в нього окрім хворої мати нікого немає. Враховуючи сукупність інших обставин, як то відсутність міцних соціальних зав`язків, процесуальний статус обвинуваченого, а згодом і засудженого, утримання ОСОБА_13 під час розгляду цього кримінального провадження в одному із обвинуваченими закладі тимчасової ізоляції осіб та конвоювання потерпілого із обвинуваченими до суду, суд дійшов висновку, що уразливий стан потерпілого ОСОБА_13 зробив його схильним до викривлення показів в суді з метою пом`якшити відповідальність обвинувачених через цілком можливе позитиве заохочування або негативний вплив сторонніх осіб. Суд наголошує, що поняття «уразливого стану» є юридичним поняттям, визначеним в примітці до ст. 149 КК України. 
		Стороною обвинувачення також надані докази, а саме витяги матеріалів з кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК України, відомості про які внесені до ЄРДР Кагарлицьким відділенням Обухівського ВП (а. с. 12, том 16), які слугують доказом мотиву у обвинувачених щодо здобуття доказів винуватості від ОСОБА_13 насильницьким шляхом. 
		Доказами моральних страждань потерпілих осіб ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , якіх вони зазнали внаслідок катування обвинуваченими, також виступили висновки комісійних судових психологічних експертиз від 23.10.2020 року відповідно до яких, ситуація, пов`язана із застосуванням насильства до ОСОБА_13 з боку обвинувачених за ступенем інтенсивності психотравмувального впливу на його особистість оцінюється як психічні страждання - значного ступеню; ситуація, пов`язана із застосуванням насильства до ОСОБА_12 з боку обвинувачених за ступенем інтенсивності психотравмувального впливу на його особистість оцінюється як психічні страждання - (моральна шкода) значного ступеню впливу на його особистість.
		Щодо доводів захисту з приводу порушення правил територіальної підсудності суд прийшов до наступного висновку. 
		Сторона захисту неодноразово посилалася на незаконність слідчих дій, здійснених на підставі судових рішень - ухвал суддів слідчих Голосіївського районного суду м. Києва в цьому кримінальному провадженні, як таких що ухвалені із порушенням правил територіальної підсудності. Захист зазначав, що порушення правил територіальної підсудності полягає у зверненні слідчого із клопотаннями до суду не за місцем реєстрації відповідного державного органу, який є юридичною особою і в складі якого знаходиться слідчий підрозділ, а за місцем розташування робочого місця слідчого.
		Згідно з положеннями ст. 38 КПК органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.
		Відповідно до наказу директора ТУ ДБР в м. Києві від 15.05.2020 року № 33 ОСОБА_89 визначено місцезнаходження Другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, за іншою, не юридичною адресою, зокрема проспект Голосіївський, 50, Голосіївсього району м. Києва. 
		ЄСПЛ у своїй справі «Pedenko v. Ukraine» (№ 15058/14), де заявник скаржився на те, що клопотання про його тримання під вартою розглянув ОСОБА_90 , а не Печерський районний суд міста Києва, як цього вимагало процесуальне законодавство, повторив, що формулювання «законний» і «відповідно до процедури, передбаченої законом» у пункті 1 статті 5 Конвенції по суті відсилають до національного законодавства та закріплюють обов`язок дотримуватися його матеріальних та процесуальних норм. Хоча національні органи влади (зокрема, суди) повинні тлумачити й застосовувати національне законодавство, згідно з п. 1 ст. 5 Конвенції недотримання національного законодавства тягне за собою порушення Конвенції. ЄСПЛ може та має перевірити, чи цього закону було дотримано. Для оцінки відповідності п. 1 ст. 5 Конвенції необхідно розрізняти ex facie недійсні постанови про затримання, допоки їх не скасує вищий суд. Постанова про взяття під варту повинна вважатися ex facie недійсною, якщо недолік у ній становив «грубе та очевидне порушення» у винятковому сенсі, зазначеному в прецедентному праві СПЛ (Моорен проти Німеччини, № 11364/03 параграф 75, 9 липня 2009 року). ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що рішення Голосіївського районного суду від 29 серпня 2013 року в апеляційному порядку було залишено без змін. Він також зазначив, що це рішення було ухвалене відповідно до стандартної процедури, передбаченої національним законодавством і заявник не сумнівався у відповідності цієї процедури його справі. Навіть якщо припустити наявність процесуальних недоліків у рішенні Голосіївського суду про тримання заявника під вартою, ЄСПЛ, беручи до уваги, доводи сторін і міркування, зазначені вище, встановив, що ці недоліки мали формальний характер і жодним чином не вплинули на законність постанови про затримання по суті. ЄСПЛ вважає, що у світлі всіх матеріалів, які є в його розпорядженні, та з огляду на те, якою мірою оскаржувані питання входять до його компетенції, вищезгадана скарга не виявляє жодних ознак порушення прав і свобод, закріплених у Конвенції або протоколах до неї. 
		Таким чином, суд, відштовхуючись від позиції ЄСПЛ у вказаній справі, приходить до висновку про відсутність в даному кримінальному провадженні таких суттєвих процесуальних недоліків, які б могли вплинути на законність судових рішень, ухвалених Голосіївським районним судом м. Києва, із підстав визначення підсудності за місцем знаходження слідчого відділу, як структурного підрозділу державного органу, а не самого державного органу. 
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_8 від 01.12.2022 року (том 26) про визнання недопустимими доказами протокол обшуку від 27.05.2020 року, відеозапис проведення обшуку від 27.05.2020 року, предмети та документи, що були вилучені під час проведення обшуку (за списком, зокрема телефонний апарат «ТА-57»).
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено про відсутність постанови про проведення невідкладного обшуку, що не відобразило мотиви прийнятого рішення слідчим; про відсутність мотивів надання дозволу на проведення невідкладного обшуку т.в.о начальника Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області; про порушення права на недоторканість іншого володіння особи та втручання в приватне життя.
		Згідно положень ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
		Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті (ч.1 ст.233 КПК України).
		Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. Як виняток ч. 3 ст. 30 Конституції України передбачає, що у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
		Такий виняток встановлено саме у ч. 3 ст. 233 КПК України. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу.
		Зі змісту процитованих норм кримінально процесуального закону чітко вбачається можливість проведення обшуку житла чи іншого володіння особи слідчим до постановлення ухвали слідчого судді з подальшим отриманням такого рішення слідчого судді після проведення обшуку. 
		Кримінально процесуальний закон не містить вимог щодо винесення постанов про проведення невідкладного обшуку слідчим, що повинно відображати мотиви прийнятого рішення слідчим. Законодавець натомість зобов`язує слідчого після проведення обшуку звернутися із клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, в якому власне і зазначаються відповідні мотиви проведення обшуку до постановлення ухвали слідчого судді, які суд оцінює та відповідно санкціонує вже проведену слідчу дії.
		Виключно відмова у задоволенні клопотання про проведення обшуку виключає можливість використання віднайдених доказів під час проведення такої слідчої дії для підтвердження винуватості особи та створює безумовні підстави для визнання таких доказів недопустимими.
		Поряд з цим у матеріалах кримінального провадження наявні дані про те, що слідчий після проведення зазначеного обшуку звернувся з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Відповідне рішення слідчого судді про задоволення клопотання у матеріалах кримінального провадження також наявне. 
		Окрім цього у матеріалах кримінального провадження також міститься письмовий дозвіл т.в.о. начальника Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області на проведення слідчих дій у приміщенні Кагарлицького ВП.
		При оцінці цього доказу - протоколу обшуку кабінету Кагарлицького ВП суд також звертається до рішення ЄСПЛ, так в справі «Пеєв проти Болгарії» зазначено, що суд повинен перевірити, чи поширювалася слідча дія на зони, щодо яких у заявника були «розумні очікування конфіденційності», чи становили слідчі дії втручання у приватне життя заявника. Суд переконаний, що у ОСОБА_10 та інших осбі за об`єктивних обставин не могло бути «розумних очікувань конфіденційності» на проведення обшуку. Ніщо в матеріалах справи не свідчить про якісь обставини, які давали можливість обвинуваченим розумно розраховувати на можливість використовувати кабінет для свого приватного життя та/або на збереження конфіденційності в межах службового кабінету, або вирішувати, коли і яким чином надавати до нього доступ. Відомості, відображені у протоколі обшуку та відеозаписі цього обшуку, свідчать про те, що ця слідча дія головним чином зводилася до огляду предметів, розташованих у кабінеті. Як з`ясовано під час судового розгляду кабінеті перебували в користуванні двох і більше осіб, які могли переміщатися із кабінету в кабінет третього поверху задля вчинення необхідних в той момент дій, не запитуючи один в одного дозволу на користування приміщенням. 
		За таких обставин суд вважає, що на обшукувані службові кабінети не поширювалися гарантії, передбачені згаданими положеннями Конституції України, Конвенції та КПК, і проведення в ньому слідчої дії не вимагало окремого дозволу суду, передбаченого статтею 235 КПК. Відповідно, суд доходить висновку, що положення пункту 1 частини 2 статті 87 КПК не застосовні у обставинах цієї справи. Суд також не вбачає інших підстав визнати відомості, отримані під час оскарженої слідчого дії, недопустимими доказами. На підставі викладеного, суд відхиляє цей довід сторони захисту.Таку позицію висловила колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ВС у постанові від 17 січня 2023 року по справі №648/1543/15-к.
		З огляду на вказані вище заперечення, відсутні підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_8 від 01.12.2022 року про визнання недопустимим доказом протокол обшуку від 27.05.2020 року, проведений в Кагарлицькому ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області; відеозапис проведення обшуку та вилучені предмети під час обшуку.
		Щодо твердження сторони захисту про відсутність медичної документації  ОСОБА_12  при проведенні судово-медичної експертизи. Відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, та невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК автоматично не зумовлює визнання експертного дослідження недопустимим доказом, якщо зазначені документи було отримано у визначеному КПК порядку та сторона захисту не клопотала про надання доступу до них під час досудового розслідування або в ході провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення із такими документами. Постанова ОП ВС від 27.01.2020 у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218кмо19). 
		Щодо надання потерпілим ОСОБА_12 медичної документації поза процедурою тимчасового доступу речей та документів за добровільною згодою останнього. 
		Суд відхиляє доводи захисника про недопустимість вказаних доказів медичної документації ОСОБА_12 в зв`язку із оминанням слідчої дії - витребуванням доказів, оскільки відповідно до ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом, у тому числі, отримання від фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, актів експертиз та ін. в добровільному порядку. (постанова ВС в справі № 204/4521/18 від 19.05.2021 року).
		Щодо відсутності постанови про визнання речовими доказами медичної документації, наданої за добровільною згодою ОСОБА_12 . 
		Визначення поняття «речового доказу» міститься в положеннях статті 98 КПК України. У якій вказано, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Кримінальний процесуальний закон не вимагає надавати доказу статусу «речового» чи визнавати його таким, а також не містить положень щодо форми такого «визнання». Від визнання доказу речовим чи не-, доказ не набуває чи не перестає містити відомості, які можливо використати на підтвердження фактів чи обставин, що мають значення у кримінальному провадженні, а від так й не втрачає доказову функцію. З цих же підстав доводи захисника щодо порушення вимог статті 100 КПК України не є обґрунтованими. 
		Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду у справі №569/10900/15-к від 21.02.2023 року «…постанова про визнання речовим доказом преюдиційного значення не має, адже КПК України не містить імперативної норми щодо визнання документів речовими доказами, що співвідноситься із ч. 1 ст. 84, ч. 2 ст. 91 цього Кодексу…».
		Процитована теза із постанови Верховного Суду стосується аналогічних обставин кримінального провадження, за яких захисниками ставилося питання про визнання експертизи недопустимим доказом з підстав невизнання медичних документів речовими доказами та невизначення місця їхнього зберігання у порядку ст.100 КПК України. За результатами розгляду цієї справи доводи захисника були відхилені Верховним Судом, а експертиза визнана допустимим доказом.
		Щодо клопотання захисту про визнання доказу - протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_91 недопустимим доказом з мотивів його фактичній відповідності іншій слідчій дії - допиту, а також відсутності дозволу власника на його проведення слідчої дії в межах приміщення Кагарлицького ВП. 
		Щодо наведених заперечень з приводу отримання згоди володільця приміщення Кагарлицького ВП суд звертає увагу на наявність в матеріалах кримінального провадження дозволу в. о. н. на проведення слідчих дій у приміщенні Кагарлицького ВП. 
		Окрім цього, суд керуючись настановами ЄСПЛ в справі «Пеєв проти Болгарії», встановив, що вказана слідча дія - слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_91 не поширювалася на зони, щодо яких можуть бути «розумні очікування конфіденційності», та не містила ознак втручання у приватне життя інших осіб. Суд переконаний, що у обвинувачених в цій справі за об`єктивних обставин не могло бути «розумних очікувань конфіденційності» на проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_91 в кабінетах та коридорі приміщення Кагарлицького ВП. 
		На підставі показань свідків та відеозаписів общуків встановлено, що кабінети, в яких відбувалися інкриміновані злочини, перебували у користуванні більш ніж однієї особи, переходили під контроль різних працівників поліції та не містили ознак належності виключно одному володільцю.
		Щодо доводів захисту про фактичне проведення допиту свідка ОСОБА_91 під час слідчого експерименту, який в конкретному випадку є лише його імітацією. 
		Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь підозрюваного у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є документом. 
		Вказаний аргумент захисника спростовується відеозаписом слідчого експерименту, який був досліджений під час судового розгляду. Під час перегляду відеозапису встановлено як свідок ОСОБА_91 не тільки надає відомості, що є складовою належної правової процедури цієї слідчої дії, а й вказує, де саме лежали потерпілі, яких ударів їм було завдано, у якому місці були приковані кайданками потерпілі, де були розміщені меблі, у яких кабінетах проводилися допити та ким саме, що, в свою чергу, є відтворенням дій та обстановки, як сутнісної ознаки слідчого експерименту, як слідчої дії. Відповідно саме ці дані виключають визначення слідчої дії - слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_91 , як допиту.
		Тобто протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_91 є самостійним доказом, відміним від допиту, в зв`язку із чим отримує окрему оцінку під час ухвалення судового рішення наряду з показаннями, даними вказаною особою під час допиту в судовому засіданні.
		Щодо проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_12 та ОСОБА_92 в житловому приміщенні без згоди власника.
		Сторона захисту стверджувала під час судового розгляду про недопустимість вказаного доказу через відсутність як дозволу власника житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , так і ухвали слідчого судді відповідно, обов`язковість яких передбачена ч. 5 ст. 240 КПК України. 
		Згідно із ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч.3 цієї статті. Таким чином, законодавцем, окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє. Відповідно до ч. 5 ст. 240 КПК України слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.
		Суд не може погодитись з доводами захисту, що наявність та добровільність згоди доводиться лише письмовим документом відповідного змісту, адже закон не визначає спеціальних засобів доказування добровільності згоди на проникнення до житла або іншого володіння особи. Тому наявність чи відсутність згоди, а також її добровільність чи вимушеність мають бути встановлені, виходячи з сукупності обставин, за яких відбувалося проникнення до житла чи іншого володіння особи, і ці обставини можуть доводитись або спростовуватися сторонами за допомогою будь-яких засобів доказування.
		Як вбачається із відеозаписів слідчих експериментів за участю ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та із допиту потерпілого ОСОБА_12 , проведеного в судовому засіданні, власник житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , громадянин ОСОБА_93 , який доводився приятелем ОСОБА_12 , дозволив проживання та користування приміщенням потерпілому, сам власник перебував в місцях позбавлення волі. Окрім цього на підтвердження вказаних обставин свідчить також і перебування потерпілих за вказаною адресою у нічний час на момент проникнення з метою здійснення затримання обвинуваченими. Слід зазначити, що від вказаного громадянина ОСОБА_94 також не надходило скарг про порушення його права на недоторканість житла в результаті проведення слідчих дій, місцеперебування останнього невідоме, зі слів потерпілого останній перебував в місцях позбавлення волі.
		За вказаних обставин, відсутність письмового документа, що містить згоду на проведення слідчого експерименту в житлі, у даній справі немає вирішального значення, так як письмова заява є одним із можливих, але не єдиним способом підтвердження такої згоди. 
		Наведена позиція не суперечить висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року ( справа №159/451/16-к), який зводиться до того, що для з`ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду в житлі чи іншому володінні особи, якщо наявність та/або добровільність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись, наявністю письмового підтвердження такої згоди.
		В ході перевірки інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власник житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , не значився. В зв`язку із чим, слідчий довіряв інформації, повідомленої ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , про законність володіння та користування ними цим приміщенням та відсутності заборони власника. (а. с. 157, том 12). 
		Так судом встановлено, що на момент проведення слідчих дій - слідчих експериментів від 28.05.2020 року за участю потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , останні на правових підставах із дозволу власника фактично користувалися та володіли вказаним житловим приміщенням. Враховуючи зазначене, суд вважає, що слідчі експерименти правомірно проведені зі згоди потерпілого ОСОБА_12 . 
		Щодо заперечень захисту проти визнання допустим доказом друшляка, вилученого під час проведення цього ж слідчого експерименту. Суд погоджується із доводами захисту про відсутуність дозволу кримінального процесуального закону про відшукування та вилучення предметів під час проведення слідчого експерименту, в зв`язку із чим висновки експертиз, предметом дослідження ких був друшляк суд визнає недопустими, як похідні. 
		Але суд зауважує, що на застосування предмету із назваю друшляк під час катувань ОСОБА_12 зазначали, як сам ОСОБА_12 та ОСОБА_13 під час слідчого експерименту, так і ОСОБА_12 під час допиту в суді, в зв`язку із чим суд вважає вказаних доказів достатньо для того, щоб вважати ці обставини, викладені в обвинувальному акті, доведеними в судовому засіданні. 
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_8 про визнання недопустимими доказів, що були зібрані поза межами процесуального строку, передбаченого вимогами ст.219 КПК України - матеріали по заяві ОСОБА_12 внесені до ЄРДР №42020111190000004 від 11.01.2020 року.
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником наведені положення ч.6 ст.36 КПК України, ч.2 ст.219 та п.4. ч.3 ст.219 КПК України, зокрема, щодо положень, які регулюють повноваження органів прокуратури щодо скасування постанов слідчих, а також положень, що регулюють строки досудового розслідування та вказівку на необхідність закінчення досудового розслідування у певні строки у разі повідомлення особі про підозру.
		Також захисник зазначає положення ч.6 ст.284 КПК України, що передбачає двадцятиденний строк на скасування постанови про закриття кримінального провадження. В обґрунтуванні клопотання йдеться саме про скасування 27.05.2020 року першим заступником Кагарлицької місцевої прокуратури постанови начальника СВ Кагарлицького ВП ГУНП України про закриття кримінального провадження №42020111190000004 від 11.01.2020 року, що датована 16.04.2020 року, оскільки на думку захисника під час прийняття рішення про скасування постанови про закриття кримінального провадження, прокурором не було дотримано 20-денного строку, а від так вказана постанова скасована поза межами строку, передбаченого КПК України.
		Оцінюючи вказані доводи, суд категорично не погоджується із самою ідею захисту, яка виражається у спробі оцінити відповідність доказів на критерій їх допустимості не в рамках цього кримінального провадженні, а в рамках іншого. 
		Спроба заперечити допустимість заяви ОСОБА_12 про факт нанесення йому та ОСОБА_13 тілесних ушкоджень та матеріалів, здобутих на підставі цього, зумовлює ситуацію, коли на потерпілих покладається тягар наслідків порушення вимог КПК службовими особами Кагарлицького ВП, деякі представники із яких є обвинуваченими в цьому кримінальному провадженні. 
		Доводи захисника про те, що потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не попереджені про кримінальну відповідальність при зверненні до правоохоронних органів з відповідними заявами про вчинення стосовно них кримінальних правопорушень, не мають наслідком автоматичного визнання повідомленої інформації неправдивою і можуть мати наслідки для вказаних осіб лише при доведенні такого факту у встановленому законом порядку. 
		Щодо визнання недопустимим доказом копії « Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області». 
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено про порушення прокурором вимог ч. 3 ст. 99 КПК України щодо обов`язку стороною кримінального провадження надати суду оригінал документа.
		Оскільки тягар доказування допустимості доказу покладається на сторону, яка його подає, суд вважає, що прокурор не зміг спростувати недопустимість вказаного доказу, про яку заявлено стороною захисту, в зв`язку із чим визнає цей доказ недопустимим. 
		Проте суд вважає доведеним факт внесення неправдивих відомостей до Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області на підставі показів потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_22 ОСОБА_23 .
		Щодо відсутності в протоколі слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_91  повідомлення про кримінальну відповідальність як свідка за завідомо неправдиві показання та відмову від показань. 
		В своїй постанові у справі №697/2272/14-к (провадження №51-7км17) Верховний Суд зазначив, відсутність у висновку експерта відомостей про попередження про кримінальну відповідальність за подання завідомо неправдивого висновку не є підставою для визнання цього висновку недопустимим доказом, якщо наявними іншими обставинами доведено розуміння експертом наслідків надання завідомо недостовірного висновку. Вказана правова позиція суд вважає є застосовною у цій справі, оскільки стосується подібних правовідносин. Так як вбачається із трьох протоколів допитів свідка ОСОБА_95 від 27.05.2020 та 28.05.2020 року, які суд бере до уваги виключно в частині роз`яснення їй прав та обов`язків, остання була обізнана про свій статус свідка і відповідно попереджена про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Враховуючи, що слідчий експеримент проводився пізніше ніж три вказані допити ОСОБА_48 із роз`ясненням їй відповідних прав та обов`язків за нормами КПК України, суд вважає, що наявні обставини свідчать про розуміння свідком ОСОБА_48 свого процесуального статусу і відповідно наслідків надання завідомо неправдивих показань. На користь вказаного висновку суду свідчить також юридична обізнаність свідка ОСОБА_48 , як співпрацівника органів поліції. 
		Суд також звертає увагу, що на відеозаписі слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_48 від 28.05.2020 року слідчий перед початком слідчої дії роз`яснює права та обов`язки, передбачені ст. 66 КПК України, які серед інших містили обов`язок давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду.
		Зміну показань свідком ОСОБА_48 під час допиту в судовому засіданні суд пов`язує із її наміром допомогти обвинуваченим уникнути кримінальної відповідальності за інкриміновані ним кримінальні правопорушення, продиктованим наявними службовими зв`язками із обвинуваченими, та наявністю особистого зв`язку із обвинуваченим ОСОБА_11 , що випливає із проходження ними ритуалу хрещення дітей. Враховуючи зазначені обставини та сукупність інших доказів в цьому кримінальному провадженні, які суперечать показанням свідка ОСОБА_48 , наданим в судовому засіданні, суд віддає перевагу доказу, здобутого під час досудового розслідування, у вигляді протоколу слідчого експерименту за її участю. 
		Щодо аргументів сторони захисту про незаконність проведення слідчої дії - пред`явлення для впізнання за фотознімками. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий перед пред`явленням осіб для впізнання у потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 попередньо з`ясував, чи можуть вони впізнати осіб, які наносили тілесні ушкодження. При цьому потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ствердно відповіли на це питання, при цьому протоколи цих слідчих дій містять сукупність ознак, за якими ОСОБА_12 впізнав ОСОБА_10 , Особа -3, ОСОБА_11 . За таких обставин суд вважає, що доводи захисника в частині порушення слідчим вимог ч. 1 ст. 228 КПК є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами провадження. Суд, урахувавши вказані обставини та дослідивши протокол пред`явлень осіб для впізнання за фотознімками, встановив, що зазначені процесуальні документи повністю відповідають вимогам закону, слідчі дії проведено у присутності понятих, з дотриманням процедури, визначеної кримінальним процесуальним законодавством, та прийшов до висновку про наявність усіх підстав для взяття його до уваги. Пред`явлення особи для впізнання лише за фотознімками не має наслідком недопустимість доказів за умови дотримання приписів ст. 228 КПК. Обов`язковість обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками законодавством не передбачено, що унеможливлює визнання доказу недопустимим на цій підставі. (постанова ВС від 06.02.2020 у справі № 442/6175/18 (провадження № 51-5164км19). 
		Суд також не погоджується із доводами захисту про відсутність в протоколі пред`явлення для впізанння інофрмації про ознаки, за якими потерпілі впізнали осіб, що завдали ним тілесних ушкоджень, в порушення ч. 1 ст. 228 КПК України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК України перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 попередньо з`ясував, чи можуть вони впізнати осіб, які завдавали їм тілесних ушкоджень, опитав про зовнішній вигляд і прикмети осіб, які вчинила напад. Цей факт зафіксовано в зазначеному протоколі та закріплено підписом потерпілих. 
		За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи захисника в частині порушення слідчим вимог ч. 1 ст. 228 КПК України є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами провадження».
		Щодо доводів захисту про недопустимість доказу - протоколу пред`явлення для впізнання за фотознімками в зв`язку із проведенням вказаної слідчої дії у відсутності захисника. 
		Суд вважає вказані доводи необґрунтованими з огляду на наступне. Процесуальна дія, як пред`явлення для впізнання, пов`язана із необхідністю отримання доказів, які носять об`єктивний характер, тобто таких, що не залежить від волі особи, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи зберігати мовчання. Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначатися на змісті отриманих під час цієї дії результатів. (вказана позиція відображена в постанові ККС Верховного Суду в справі № 164/154/20).
		Крім того, 18.05.2020 окремі працівники сектору кримінальної поліції Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області, а саме начальник сектору ОСОБА_10 , оперуповноважені сектору ОСОБА_96 та ОСОБА_97 , перебуваючи на службі, здійснювали відпрацювання за фактом крадіжки в ніч 16-17.05.2020 автомагнітоли з автомобіля марки «Mercedes-Benz», належного ОСОБА_98 .
		У зв`язку з цим, приблизно о 20.30 год. 18.05.2020 ОСОБА_10 , ОСОБА_96 та ОСОБА_97 службовим автомобілем направились до місця проживання ОСОБА_14 , як особи для працівників поліції, що обізнана про обставини зазначеної крадіжки.
		По прибуттю в м. Миронівка на вул. Черненка Миронівського району Київської області зазначені працівники поліції увійшли до будинку АДРЕСА_4 , в якому знаходився ОСОБА_14 , та останнього з місця проживання для дачі пояснень за фактом крадіжки автомагнітоли доставили до Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області, за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул. Ярослава Мудрого, 13.
		Там, приблизно о 21.30 год. 18.05.2020 доставленого ОСОБА_14 працівники поліції ОСОБА_96 та ОСОБА_97 завели до службового кабінету, розташованого на третьому поверсі відділення поліції, у якому на цей час знаходився оперуповноважений сектору кримінальної поліції Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_54 .
		У вказаному кабінеті ОСОБА_97 опитав ОСОБА_14 та відібрав власноручно написані останнім пояснення, в якому ОСОБА_14 повністю заперечував провину чи обізнаність про обставини крадіжки автомагнітоли. 
		Далі до кабінету увійшов ОСОБА_10 та, прочитавши пояснення, які надав ОСОБА_14 , наказав останньому вийти з кабінету у коридор. 
		Там, на третьому поверсі відділення поліції, навпроти кабінету ОСОБА_35 , ОСОБА_10 з метою штучного підвищення особистих показників у роботі щодо розкриття та розслідування злочинів проти власності, задля одержання в майбутньому переваг і преференцій перед керівництвом ГУНП в Київській області, з метою швидкого розкриття злочину за фактом крадіжки в ніч 16-17.05.2020 автомагнітоли з автомобіля марки «Mercedes-Benz», належного ОСОБА_99 , почав вимагати від ОСОБА_14 визнання своєї провини та надання відповідних відомостей щодо обставин вчинення вказаного злочину.
		Отримавши від ОСОБА_100 відмову у наданні визнавальних показів, у начальника сектору кримінальної поліції Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_10 виник злочинний умисел на отримання відомостей та визнання шляхом побоїв, мучення та інших насильницьких дій відносно ОСОБА_14 .
		ОСОБА_10 після відмови ОСОБА_14 , перебуваючи у коридорі третього поверху відділення поліції, з метою отримання відомостей та визнання, наніс близько 7 ударів правою та лівою ногою по гомілці та стегнах ОСОБА_14 , спричиняючи йому сильний фізичний біль, фізичні та моральні страждання.
		У зв`язку з повторною відмовою ОСОБА_14 у наданні необхідного для ОСОБА_10 визнання причетності до вищезазначеної крадіжки, ОСОБА_10 для остаточного подолання супротиву та для збільшення відчуття потерпілим болю ще наніс близько 10 ударів правою та лівою рукою по спині та грудях ОСОБА_14 , спричиняючи йому додатковий сильний фізичний біль, фізичні та моральні страждання.
		Після чого ОСОБА_10 у зв`язку з черговою відмовою ОСОБА_14 у визнанні причетності до вищезазначеної крадіжки вивів останнього з приміщення Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП у м. Києві.
		Дії ОСОБА_10 за вказаними обставинами охоплюються інкримінованим йому кримінальним правопорушенням за ч. 2 ст. 127 КК України, і є катуванням ОСОБА_14 , тобто умисним заподіянням сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього визанння, вчиненим повторно.
		Провина ОСОБА_10 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду на підставі сукупності доказів, які відповідають критеріям достатності, допустимості на належності. 
		Звання, посада обвинуваченого ОСОБА_10 доводяться наданими стороною обвинувачення документами (а. с. 143-157, том 18), його повноваження відображені в посадових інструкціях (205-211, том 18).
		       Потерпілий ОСОБА_14  в судовому засіданні пояснив, що в 2020 році десь після травневих свят він перебував із своєю матір`ю за місцем свого проживання- АДРЕСА_4 . В цей час до них прийшли троє чоловіків, які не представилися, як працівники поліції, особа одного з низ згодом встановлена, як ОСОБА_10 . Двоє з них в приміщенні квартири заламали йому руки і втримували, інший оглянув всі кімнати, забрав зі столу два мобільні телефони та його паспорт. Далі вказані особи, заламавши йому руки, посадили його до автомобіля сірого «Ланосу», в якому на них чекав його знайомий на ім`я ОСОБА_101 , і попрямували до РОВД. Під час поїздки він зрозумів, що це співробітники поліції. Якийсь час він із двома працівниками та ОСОБА_102 сиділи біля будівлі РОВД на лавочці, починало темніти. Потім ОСОБА_26 завів його та ОСОБА_103 на 2 поверх, не фіксувавши цей візит в журналі на вході, залишив в кабінеті із дівчиною- слідчим та оперуповноваженим. Під час допиту про обставини крадіжки автомагнітоли, він свою провину заперечував у вказаному злочині. Повернувшись, ОСОБА_10 ознайомився із протоколом його допиту, вивів його із кабінету до коридору та сказав, що «так справа не піде». Одразу після цього ОСОБА_26 розпочав наносити йому численні удари ногами по його ногах, гомілці, ступні, стегнам, це тривало достатньо довго, і під час завдання ударів ОСОБА_10 вимагав зізнання в скоєнні крадіжки автомагнітоли в співучасті із ОСОБА_102 . Від ударів ОСОБА_10 , спрямованих в область голови, він затулявся руками, кайданок на руках не було. Від завданих ударів він відчував сильний фізичних біль, його охопило відчуття втрати часу. В нього виникло відчуття, що ОСОБА_10 сам втомився наносити удари, оскільки удари наносилися із прикладанням всієї сили. Проте він продовжував заперечувати свою провину, кажучи йому, що за «дрібниці сидіти не збирається». Потім ОСОБА_10 залишив його сидіти в коридорі на стільці, на його думку він перебував в РОВД десь протягом 4 годин. Потім його із ОСОБА_102 вивели, ОСОБА_10 віддав йому телефони та паспорт, та вивів із приміщення РОВД. Він почав просити допомогти добратися додому, оскільки відстань від РОВД до його місця проживання становить 25 км, через карантинні обмеження та нічний час транспорт не здійснював перевезення, але ОСОБА_10 відповів відмовою. Він добрався додому о 7 - 8 годині ранку, йшов пішки у домашніх капцях, від чого сильно набрякла та боліла нога. Повернувшись додому, майже весь час перебував у ліжку через погане самопочуття, грошей звернутися до лікаря не було. Через 1 чи 2 дні вони із матір`ю в інтернеті побачили сюжет про ОСОБА_104 та її зґвалтування в застінках Кагарлицького РОВД, та впізнали серед підозрюваних осіб ОСОБА_10 , як особу, що була в них вдома, а потім наносила йому тілесні ушкодження. На підставі побаченого, в нього виникла надія, що, якщо вже справа про поліцейських набрала розголосу, то і він зможе добитися справедливості та покарати ОСОБА_10 за завдання йому тілесних ушкоджень. 
		Протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_14 не містить будь-яких суперечностей із показаннями, даними ним під час судового розгляду, в зв`язку із чим суд не вважає за доцільне приводити його зміст в повному обсязі. Вказана слідча дія - слідчий експеримент супроводжується зміною локацій подій, відтворенням детального механізму нанесення тілесних ушкоджень із зазначенням ділянок тіла, взаємного розташування потерпілих та обвинувачених один до одного. В зв`язку із чим суд переконаний, що отримані від потерпілого ОСОБА_105 відомості під час проведення цього слідчого експерименту, як складової належної правової процедури цієї процесуальної дії, разом з іншими її сутнісними компонентами дозволили досягнути її мети і вирішити поставлені завдання.
		В аудізаписі повідомлення ОСОБА_14 на службу «102» про завдання йому працівником поліції ОСОБА_10 тілесних ушкоджень останній вказує, що події відбулися 18 чи 19 травня 2020 року. 
		В ході обшуку 28.05.2020 року транспортного засобу «Део Ланос» з номерними знаками НОМЕР_6 , легалізованого ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 04.06.2020 року, в салоні автомобіля в бардачку виявлено копія ідентифікаційного коду на ім`я ОСОБА_14 , що не заперечує показання ОСОБА_14 в сукупності із іншими доказами про факт взаємодії останнього із працівниками Кагарлицького ВП. 
		У висновку судово-медичної експертизи від 23.06.2020 року № 042-972-2020, проведеної на підставі медичної документації ОСОБА_14 , наданої за добровільної письмової згоди останнього, відеозапису із слідчим експериментом за участю потерпілого, встановлені чисельні тілесні ушкодження із локалізацією на ділянці правої гомілки, частина яких належить до легких за ступенем тяжкості, частина - до середніх за критерієм тяжкості. Відповідно до висновку перегляд слідчого експерименту дозволяє заявляти, що під час проведення слідчої дії частково було відтворено спроможний спосіб заподіяння наявних тілесних ушкоджень (а. с. 37-46, том 19).
		Відповідно до протоколу огляду від 05.06.2020 року відеозапису з камер спостереження Кагарлицького ВП потерпілий ОСОБА_14 18.05.2020 року о 20:12 зайшов до приміщення поліції (а. с. 70-72, том 19).
		В ході пред`явлення для впізнання за фотознімками від 26.05.2020 року ОСОБА_14 вказав на ОСОБА_10 , як особу, яка наносила йому тілесні ушкодження в приміщенні Кагарлицького ВП 18.05.2020 року.(а. с. 126-129, том 18).
		Окрім перелічених доказів, провина ОСОБА_10 доводиться також і показаннями свідків, зокрема.
		Свідок ОСОБА_106  в судовому засіданні пояснила, що десь в середині травня 2020 року вона перебувала за адресою свого проживання із сином ОСОБА_14 . В цей період був запроваджений карантин через ковід, в зв`язку із чим вони цілодобово перебували в приміщенні квартири. Після відкриття дверей на чийсь стук вони побачили декілька людей - чоловіків, які зайшли в квартиру, не назвавшись, без масок, із кімнати забрали два неробочі мобільні телефони ОСОБА_107 та його паспорт із ідентифікаційним кодом, потім сказали, що «хочуть взяти показання в ОСОБА_107 в Кагарлику і відпустять» і всі разом поїхали на поліцейському автомобілі. Приблизно о 22:30 годині цього ж дня вона почала хвилюватися, подзвонила на 102 та попросила з`ясувати долю її сина ОСОБА_108 в Кагарлицькому відділі поліції, який тривалий час там вже перебуває і не повертається додому. Через 10 хвилин їй передзвонили та повідомили, що він скоро звільниться звідти. ОСОБА_109 з`явився вдома зранку приблизно о 05 год. ранку і повідомив їй, що з 11 год. вечора йшов пішки із ОСОБА_110 до ОСОБА_111 . Окрім цього, показав їй праву ногу, на гомілці якої містилася гематома чорного або багрового кольору розміром приблизно 10 на 15 см та синець на спині, пояснивши, що з нього шляхом побиття вимагали визнавальні показання в поліції. Через декілька днів під час перегляду телевізору вона побачила відеосюжет про вчинене зґвалтування дівчини в відділу Кагарлицької поліції, і впізнала серед фотографій працівників поліції, яких в цьому звинувачували, двох хлопців, які забирали ОСОБА_107 із квартири. На її поклик прийшов ОСОБА_109 та теж впізнав в двох працівниках поліції, чиї фотографії показували в сюжеті, тих працівників поліції, які його забирали та били у відділку поліції. Після чого вона вмовила ОСОБА_107 написати заяву про вчинений проти нього злочин вказаними особами. 
		Свідки ОСОБА_112 та  ОСОБА_113 дали суду аналогічні пояснення, які звелися до того, що в квітні 2020 року до ОСОБА_112 , яка є давньою приятелькою ОСОБА_108 , звернулася його мати та повідомила їй, що сина забрали працівники поліції, він перестав відповідати на її телефонні дзвінки і вона дуже хвилюється з цього приводу. ОСОБА_114 , бажаючи допомогти їй, подзвонила до свого знайомого, який має зв`язки із поліцією, і попросила його з`ясувати це питання. Через короткий час їм повідомили, що ОСОБА_115 скоро буде вдома. На наступний день, вранці, їй прийшла на телефон смс, що ОСОБА_115 вийшов на зв`язок. Приблизно о 09-10 год. ранку вона із ОСОБА_116 побачилися із ОСОБА_117 в під`їзді їхнього будинку та посиділи біля під`їзду на вулиці. Під час спілкування ОСОБА_14 розповів їм, що його допитували в Кагарлицькому відділі та під час допиту один поліцейський, якого він називав «головним», завдав йому тілесних ушкоджень, які він їм продемонстрував на своєму тілі. Вони особисто бачили на ОСОБА_14 тілесні ушкодження у вигляді гематоми на нозі, гематом на спині, розпухлої ноги. ОСОБА_14 також повідомив їм, що всю ніч пішки повертався із Кагарлику до Миронівки. Також свідки зазначили, що напередодні цих подій, бачили ОСОБА_14 вранці без будь-яких тілесних ушкоджень в доброму гуморі. 
		Суд звертає увагу, що вказані свідки зазначили, що описані ними події відбувалися в квітні 2020 року. Суд, враховуючи, що всі інші обставини, окрім дати, збігаються із поясненнями потерпілого ОСОБА_14 , свідка ОСОБА_118 та не суперечать іншим доказам, вважає, що свідками допущена добросовісна помилка із приводу дати подій, зазначених в обвинувальному акті. 
		Свідок ОСОБА_119  надала суду пояснення, в яких зазначила, що протягом 2020 року перебувала на посаді слідчого Кагарлицького ВП, в її провадженні перебувала справа за заявою потерпілого ОСОБА_120 , в рамках якого вона надавала доручення про допит ОСОБА_14 . Вказана особа в подальшому в рамках вказаного кримінального провадження статусу підозрюваного чи свідка не отримувала. 
		Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 11.08.2020 року № 17158/17159/17161/17162/17772+17776/20-61 протиправні дії ОСОБА_10 викликали у ОСОБА_14 психічні страждання помірного ступеню та йому завдано моральної шкоди. Вказані висновки експертизи доводять факт завдання моральних страждань ОСОБА_14 , внаслідок застосування до нього катування. 
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_8 від 15.02.2022 року (том 18) про визнання неналежним доказу протокол огляду відеозапису від 05.06.2020 року.
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено про порушення хронологічної послідовності відображення скриншотів у протоколі огляду відеозапису від 05.06.2020 року, а також відсутність зазначення ідентифікуючих ознак потерпілого ОСОБА_121 . З огляду на це захисник вважає, що вказаний доказ є неналежним.
		КПК України не визначає обов`язкових правил хронологічного відтворення чи відображення інформації у протоколі огляду загалом та протоколі огляду відеозапису зокрема. Так само як і не зобов`язує орган досудового розслідування зазначати в протоколі огляду відеозапису ту інформацію, про яку вказує захисник, як обов`язкову.
		Натомість нормативно закріплені вимоги до форми фіксування кримінального провадження визначені у статтях 103 та 104 КПК України, про порушення вимог яких захисником не зазначено.
		Положеннями ст.85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		З огляду на визначення поняття «належності» доказу, а також врахування інших доказів у справі таких, як допит потерпілого ОСОБА_122 , протоколи впізнання ОСОБА_123 та інше, які у своїй сукупності підтверджують обставини вчинення щодо потерпілого ОСОБА_122 кримінального правопорушення, про що він зазначив у заяві про вчинення злочину та безпосередньо в суді під час допиту потерпілої особи.
		Відповідно до положень ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		З огляду на вказані вище заперечення, відсутні підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_8 від 15.02.2022 року про визнання протоколу огляду відеозапису від 05.06.2020 року неналежним доказом.
		Щодо надання потерпілим ОСОБА_14 медичної документації експертові поза процедурою тимчасового доступу речей та документів за добровільною згодою останнього. 
		Суд відхиляє доводи захисника про недопустимість вказаних доказів медичної документації ОСОБА_14 в зв`язку із оминанням слідчої дії - витребуванням доказів, оскільки відповідно до ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом, у тому числі, отримання від фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, актів експертиз та ін. в добровільному порядку. (постанова ВС в справі № 204/4521/18 від 19.05.2021 року). Суд також звертає увагу, що висновок експерта № 042/972/2020 від 23.06.2020 року наданий після отримання за добровільною згодою потерпілого ОСОБА_14 всіх запитуваних експертом медичних документів (електроміографії, УЗІ, рентген знімку), що виключає сумніви в його неповноті.
		Окрім цього, захисник у тексті свого клопотання зазначив, «судово-медичний експерт не спромігся за бездіяльності органу досудового розслідування надати повний комплекс поставлених слідчим запитання на вирішення судово-медичної експертизи», проте захисником не надано обґрунтувань з приводу того, відповіді на які із запитань, що не були надані експертом, спростовують або впливають, або можуть спростувати чи вплинути, на правомірність чи достовірність відповідей на решту питань висновку експерта, а також, яким чином інша частина відповідей на поставлені експерту запитання спростовується стороною захисту.
		Неможливість надання експертом відповідей на усі поставлені запитання не є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод відповідно до п.1 ч.2 ст.87 КПК України, а відтак відсутні підстави визнання висновку експерта №042/1-580-2020 відносно ОСОБА_122 неналежним доказом.
		Також суд не погоджується із твердженням сторони захисту про обов`язок визнання медичних документів, наданих потерпілим ОСОБА_122 , речовими доказами.
		Визначення поняття «речового доказу» міститься в положеннях статті 98 КПК України. У якій вказано, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Кримінальний процесуальний закон не вимагає надавати доказу статусу «речового» чи визнавати його таким, а також не містить положень щодо форми такого «визнання». Від визнання доказу речовим чи не-, доказ не набуває чи не перестає містити відомості, які можливо використати на підтвердження фактів чи обставин, що мають значення у кримінальному провадженні, а від так й не втрачає доказову функцію. З цих же підстав доводи захисника щодо порушення вимог статті 100 КПК України не є обґрунтованими. 
		Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду у справі №569/10900/15-к від 21.02.2023 року «…постанова про визнання речовим доказом преюдиційного значення не має, адже КПК України не містить імперативної норми щодо визнання документів речовими доказами, що співвідноситься із ч. 1 ст. 84, ч. 2 ст. 91 цього Кодексу…».
		Процитована теза із постанови Верховного Суду стосується аналогічних обставин кримінального провадження, за яких захисниками ставилося питання про визнання експертизи недопустимим доказом з підстав невизнання медичних документів речовими доказами та невизначення місця їхнього зберігання у порядку ст.100 КПК України. За результатами розгляду цієї справи доводи захисника були відхилені Верховним Судом, а експертиза визнана допустимим доказом.
		Щодо тверджень захисту про недопустимість доказу - протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_14 в приміщенні Кагарлицького ВП, як такого, що проведений за відсутності згоди власника чи ухвали слідчого судді. 
		Суд звертає увагу, що вказаний слідчий експеримент в приміщенні Кагарлицького ВП проведений зі згоди т.в.о. начальника Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області на проведення слідчих дій у приміщенні Кагарлицького ВП. Окрім цього, як раніше вже зазначалося судом при оцінці доказів - протоколу обшуку кабінетів Кагарлицького ВП, ЄСПЛ в справі «Пеєв проти Болгарії» зазначив, що суд повинен перевірити, чи поширювалася слідча дія на зони, щодо яких у заявника були «розумні очікування конфіденційності», чи становили слідчі дії втручання у приватне життя заявника. Суд переконаний, що у ОСОБА_10 за об`єктивних обставин не могло бути «розумних очікувань конфіденційності» на проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_105 в коридорі приміщення Кагарлицького ВП. В суду відсутні підстави вважати, що вказана слідча дія могла бути втручанням у приватне життя інших осіб. 
		В зв`язку із чим суд відхиляє аргумент захисту про недопустимість доказу - висновку експерта 042/972/2020 від 23.06.2020, як такого, що є похідним від слідчого експерименту за участю ОСОБА_105 з підстав, викладених вище.
		Окрім цього, 23.05.2020 начальник сектору ОСОБА_10 , оперуповноважений сектору ОСОБА_11 , перебуваючи на службі, здійснювали відпрацювання за фактом крадіжки грошових коштів та алкогольних напоїв з магазину у с. Стави Кагарлицького району Київської області. У зв`язку з цим, приблизно о 10.00 год. 23.05.2020 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та інші невстановлені працівники поліції на двох службових автомобілях направились до місця проживання ОСОБА_16 , як особи для працівників поліції, що обізнана про обставини зазначеної крадіжки. В цей час у працівників поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виник умисел на отримання визнання у ОСОБА_16 шляхом вчинення відносно нього насильницького зникнення, а саме затримання з подальшою відмовою визнати факт такого затримання із нанесенням побоїв, мучення та інших насильницьких дій. 
		По прибуттю в с. Мирівка на вул. Садова Кагарлицького району Київської області зазначені працівники поліції увійшли до будинку АДРЕСА_5 , в якому знаходився ОСОБА_16 , та останньому, силою заломивши руки, одягнули на них кайданки. Далі без будь-яких роз`яснень підстав затримання ОСОБА_16 помістили до службового автомобіля «Ланос», в якому вже знаходились ОСОБА_124 та ОСОБА_125 . 
		Вказані особи спільно з працівником поліції ОСОБА_11 направились до Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області, за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул. Ярослава Мудрого, 13, для дачі пояснень за фактом крадіжки. При цьому, дорогою, за вказівкою працівників поліції до салону автомобіля, підсів ОСОБА_126 . 
		По прибуттю, близько 12 год. 23.05.2020, усіх, без внесення відповідних відомостей до облікових журналів та книг, доставлено на третій поверх, що обіймали працівники сектору карного розшуку Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області. Там, ОСОБА_10 завів ОСОБА_16 до кабінету в кінці коридору праворуч, де спільно з ОСОБА_11 із застосуванням насильства утримували до 01.00 год. 24.05.2020. 
		В період з приблизно з 12 год. 23.05.2020 по 01.00 год. 24.05.2020 ОСОБА_10 спільно із ОСОБА_11 неодноразово одягали на голову ОСОБА_16 протигаз, закриваючи рукою трубку протигазу, що унеможливлювало надходження повітря, та завдавали в цей час велику кількість ударів руками та ногами в область голови та інших частин тіла, а також ОСОБА_10 здійснено постріл з вогнепальної зброї, а саме з пістолету «ПМР» серії НОМЕР_7 калібру 9мм над головою потерпілого, що спричинило йому сильний фізичний біль, фізичні та моральні страждання. Вказані дій здійснювалися із метою примусити потерпілого ОСОБА_16 вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього визнання, а саме вказати на його, ОСОБА_15 , ОСОБА_127 причетність до крадіжки. 
		Приблизно о 01:00 24.05.2020 року ОСОБА_10 пристебнув ОСОБА_16 до батареї опалення коридору третього поверху сектору карного розшуку. Приблизно о 10.00 год. 24.05.2020 ОСОБА_128 , відстебнувши кайданки з ОСОБА_16 , під примусом не покидати приміщення утримував останнього на першому поверсі райвідділу поліції, близько до 17 год. 24.05.2020. 
		Здійснивши фактичне затримання ОСОБА_16 , обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , як представники держави, не вчинили жодних обов`язкових дій відносно затриманої особи ОСОБА_16 , передбачених ст. ст. 208, 210, 212, 213 КПК України, тим самим вони відмовились визнати факт такого затримання. 
		Таким чином, злочинні дії ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за вказаними обставинами, в яких потерпілим виступив ОСОБА_16 , та які виразилися у насильницькому зникненні, а саме затриманні з подальшою відмовою визнати факт затримання, правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1 КК України, та за ч. 2 ст. 127 КК України, як катування ОСОБА_16 , тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення, інших насильницьких дій, з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього визнання, вчинене за попередньою змовою групою осіб, повторно. 
		Окрім цього, цього ж дня 23.05.2020 окремі працівники сектору кримінальної поліції Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області, а саме начальник сектору ОСОБА_10 , оперуповноважені сектору ОСОБА_11 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, далі Особа 1, перебуваючи на службі, здійснювали відпрацювання за фактом крадіжки грошових коштів та алкогольних напоїв з магазину у с. Стави, Кагарлицького району Київської області. 
		В зазначений проміжок часу, а саме близько 18.00 год. 23.05.2020 за вказівкою ОСОБА_10 до райвідділу поліції прибула ОСОБА_15 , яку начальник карного розшуку завів до свого службового кабінету, розміщеному на третьому поверсі Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул. Ярослава Мудрого, 13.
		Перебуваючи у зазначеному кабінеті, ОСОБА_10 з метою штучного підвищення особистих показників у роботі, щодо розкриття та розслідування злочинів проти власності, задля одержання в майбутньому переваг і преференцій перед керівництвом ГУНП в Київській області, з метою швидкого розкриття злочину, за фактом крадіжки грошових коштів та алкогольних напоїв з магазину у с. Стави, Кагарлицького району Київської області, почав вимагати від ОСОБА_15 визнання та надання відомостей щодо вчинення вказаного злочину.
		Отримавши від ОСОБА_15 відмову у наданні визнавальних показів, у начальника сектору кримінальної поліції ОСОБА_10 виник умисел на вчинення насильницького зникнення потерпілої, а також спільний із Особою 1 умисел на отримання визнання від ОСОБА_15 шляхом її катування. 
		При цьому, працівники поліції ОСОБА_10 та Особа 1 в цей же час, в цьому ж службовому кабінеті, отримавши відмову ОСОБА_15 , визначились з характером їхніх спільних дій під час катування, таким чином об`єднавши зусилля для досягнення єдиного спільного злочинного результату. 
		За вказівкою ОСОБА_10 до свого службового кабінету Особа 1 приніс протигаз, який із застосуванням погроз фізичною розправою, ОСОБА_10 одягнув на голову ОСОБА_15 .
		Після цього ОСОБА_10 з метою спричинення фізичного та морального страждання, виникнення у потерпілої відчуття страху за своє життя, почав періодично протягом 15 хв. закривати дихальну трубку протигазу, чим унеможливлював надходження повітря та дихання ОСОБА_15 . Водночас Особа 1 за вказівкою ОСОБА_10 утримував руки потерпілої за спиною задля подолання нею будь-якого супротиву, чим завдавав їй додаткового фізичного болю та моральних страждань. 
		У зв`язку з повторною відмовою ОСОБА_15 у наданні необхідного для ОСОБА_10 та Особа 1 визнання причетності до вищезазначеної крадіжки, ОСОБА_10 для остаточного подолання супротиву їх протиправним діям наніс потерпілій рукою удар в область голови та для збільшення відчуття її болю, знаходячись за спиною шкіряним ременем стягував живіт потерпілої внаслідок чого ОСОБА_15 здійснила мимовільне та неконтрольоване сечовипускання. 
		Далі ОСОБА_10 з кабінету Особа 1, який виконавши вищезазначені спільні дії з ОСОБА_10 , продовжив добове чергування, відвів ОСОБА_15 до свого службового кабінету, де приставляючи пістолет «ПМР» серії НОМЕР_7 калібру 9мм на різні частини тіла та голови потерпілої, погрожував у разі не отримання від неї визнання, здійснити постріл. 
		Не отримавши бажаного результату ОСОБА_10 - кайданками прикував ОСОБА_15 за праву руку до батареї опалення коридору третього поверху сектору карного розшуку, утримуючи затриману в такому положенні до 01.00 год. 24.05.2020 року. 
		Приблизно о 04.00 год. 24.05.2020 ОСОБА_15 без верхнього одягу, документів, що посвідчують її особу, покинула приміщення Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області.
		Здійснивши фактичне затримання ОСОБА_15 , обвинувачений ОСОБА_10 , як представник держави, не вчинив жодних обов`язкових дій відносно затриманої, передбачених ст. ст. 208, 210, 212, 213 КПК України, тим самим він відмовився визнати факт такого затримання. 
		Таким чином, ОСОБА_10 , перебуваючи на посаді начальника сектору кримінальної поліції Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області, умисно вчинив дії, які виразилися у насильницькому зникненні, а саме затриманні з подальшою відмовою визнати факт затримання ОСОБА_15 (ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1 КК України), а також ОСОБА_10 вчинив умисні дії, які виразилися у катуванні ОСОБА_15 , тобто умисному заподіянні сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення, інших насильницьких дій, з метою примусити потерпілу вчинити дії, що суперечать її волі, у тому числі отримати від неї визнання, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (за участю Особа-1), повторно (ч. 2 ст. 127 КК України). 
		Крім того, близько о 01.00 год. 24.05.2020, ОСОБА_11 , будучи у коридорі Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області, за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул. Ярослава Мудрого, 13, побачив у безпорадному стані ОСОБА_15 , яка до того часу була прикута металевими кайданками до батареї опалення, начальником СКП Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_10 після спричинення їй тілесних ушкоджень.
		Перебуваючи у коридорі відділення поліції в цей же час, за вищевказаною адресою у ОСОБА_11 виник злочинний умисел, спрямований на зґвалтування ОСОБА_15 , про що він, не соромлячись, повідомив останній.
		Близько 02.00 год. 24.05.2020, ОСОБА_10 для вчинення ОСОБА_11 зґвалтування, завів потерпілу у службовий кабінет ОСОБА_11 , розташований на третьому поверсі Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області, за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул. Ярослава Мудрого, 13.
		Там, розмістившись за робочим місцем, ОСОБА_10 спостерігав, як ОСОБА_11 у період приблизно із 02.00 год. до 04.00 год. із застосуванням фізичної сили, вчиняв дії сексуального характеру щодо ОСОБА_15 , пов`язані із вагінальним та оральним проникненням в тіло останньої з використанням геніталій, а саме статевого члену, без її добровільної згоди.
		ОСОБА_10 в зазначеному службовому кабінеті своєю присутністю здійснював додатковий психологічний тиск на ОСОБА_15 , оскільки перед вчинення злочину ОСОБА_11 її катував, тим самим усував можливі перешкоди вчинення зґвалтування. 
		В подальшому ОСОБА_10 також сприяв прихованню злочину шляхом закриття дверей ключем службового кабінету, де знаходилися ОСОБА_15 та ОСОБА_11 , який в цей час вчиняв її зґвалтування.
		Після вчинення насильницьких дій приблизно о 04.00 год. 24.05.2020 ОСОБА_15 без верхнього одягу, документів, що посвідчують її особу, в супроводі працівника поліції ОСОБА_11 із погрозами покинула приміщення Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області.
		Дії ОСОБА_10 за обставинами, де потерпілою є ОСОБА_15 , які кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 152 КК України, як пособництво у згвалтуванні, тобто вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних з вагінальним, оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи, вчинене групою осіб, підлягають перекваліфікації на ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 152 КК України. 
		Дії ОСОБА_11 за обставинами, де потерпілою є ОСОБА_15 , кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 152 КК України, як згвалтування, тобто вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних з вагінальним, оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи, вчинене групою осіб, також підлягає перекваліфікації на ч. 1 ст. 152 КК України. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Таким чином, суд користуючись процесуальними повноваженнями, прийшов до переконання про необхідність перекваліфікації дій обвинувачених з ч. 3 ст. 152 КК України на ч. 1 ст. 152 КК України, з огляду на наступне. 
		Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та недоторканості» злочин, передбачений ст. 152 КК України, визнається вчиненим групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше виконавців (співвиконавців), тобто співучасників, ознаки яких зазначені у ч. 2 ст. 27 КПК України. При цьому виконавці (співвиконавці) діють узгоджено, з єдиним умислом і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що утворюють повністю чи частково об`єктивну сторону складу злочину. Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрожувала його застосуванням чи довела потерпілу особу до безпорадного стану шляхом уведення в її організм проти її волі наркотичних засобів та ін., повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині. Дії таких осіб визнаються вчиненими групою осіб і кваліфікуються без посилання на статтю 27. Дії особи, яка сприяючи виконавцю злочину у вчиненні насильницьких статевих зносин, яка застосовувала насильство до особи, яка намагалася перешкодити вчиненню злочину, надала приміщення для вчинення злочину тощо, необхідно кваліфікувати як пособництво в зґвалтуванні за ч. 5 ст. 27 і відповідною частиною статті 152 КК України.
		Тобто, дії ОСОБА_10 , як пособника в зґвалтуванні ОСОБА_15 , виключають його дії як співвиконавця в зґвалтуванні, і як наслідок в діях обох обвинувачених відсутня інкримінована ним органом досудового розслідування кваліфікуючи ознака у вигляді групи осіб за ч. 3 ст. 152 КК України. 
		При цьому суд прийшов до твердого переконання, що своїми діями, які звелися до супроводу ОСОБА_15 у нічний час після 01.00 год. 24.05.2020 року до кабінету, в якому на неї вже очікував ОСОБА_11 , який до цього висловлював їй погрози застосування сексуального насильства, спостереження за зґвалтуванням ОСОБА_15 . ОСОБА_11 , що свідчить про повну його обізнаність щодо вчинюваних дій останнього, словесні заохочування, звернені до ОСОБА_11 про продовження сексуального насильства над потерпілої, закриття дверей ключем службового кабінету, в повній мірі відповідають ознаками пособництва (ч. 5 ст. 27 КК України), як виду співучасті, яке зводиться в тому числі до порад, вказівок, наданням засобів чи знарядь, створенням інших умов з метою сприяння вчинення кримінального правопорушення. 
		При цьому суд враховує, що ч. 1 ст. 152 КК України відповідно до п. 1 ст. 477 КПК України є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення, яке може бути розпочато слідчим, дізнавачем, прокурором на підставі заяви потерпілого. В матеріалах кримінального провадження міститься власноручно написана заява ОСОБА_15 на ім`я нач. Обухівського ВП ГУНП в Київській області від 24 травня 2020 року з проханням притягнути до відповідальності працівників поліції, що вчинили сексуальне насильство. 
		Протягом всього судового розгляду потерпіла ОСОБА_15 займала послідовну позицію і не висловлювала намірів відмовитися від обвинувачення ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
		Провина вказаних осіб в інкримінованих ним правопорушеннях знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду на підставі сукупності доказів, які відповідають критеріям достатності, допустимості на належності. 
		Оскільки кримінальні правопорушення, в яких потерпілими особами виступили ОСОБА_15 та ОСОБА_16 відбувалися в один і той самий час, та одному приміщенні, і вчинені тими самими обвинуваченими, суд вважає за доцільне викласти оцінку, надану доказам, здобутим в рамках цих кримінальних проваджень і які місцями є взаємопрониклими, одночасно щодо дії, спрямованих як проти ОСОБА_15 , так і ОСОБА_16 задля уникнення повторення аргументів. 
		Звання, посади обвинувачених доводяться наданими стороною обвинувачення документами (а. с. 143-157, 174 - 191, 192-201, том 18), їхні повноваження відображені в посадових інструкціях (205-211, том 18)
		Потерпілий ОСОБА_16  в судовому засіданні пояснив. В теплу пору року, яку точно він не пам`ятає, 2020 року до нього додому за адресою: АДРЕСА_5 , близько 10 год. ранку приїхали на службовому автомобілі «Ланос» із номерними знаками синього кольору співробітники Кагарлицької поліції - 3 або 4 людини, та зазначили про необхідність прослідувати з ними до приміщення відділу поліції. В автомобілі вже повідомили йому, що він підозрюється в крадіжці із магазину в с. Стави. Далі на автомобілі, в якому крім нього та співробітників поліції, перебували ще дві дівчини, одна на ім`я ОСОБА_129 , інша - відома йому, як сестра ОСОБА_130 , вони попрямували до райвідділу. По дорозі автомобіль заїхав за місцем проживання ОСОБА_131 . Під`їхавши близько 11-12 год. ранку до відділу Кагарлицької поліції, зайшли в приміщення, його прибуття не фіксувалося в черговій частині, десь біля входу його зустріли ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , яких він і раніше знав в обличчя, як співробітників Кагарлицької поліції. Після цього вказані особи - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 провели його на третій поверх і завели до кабінету, в якому більше нікого не було. В цьому кабінеті десь приблизно до 6-7 години вечора обвинувачені проводили його допит стосовно крадіжки із магазину, вимагаючи його зізнання. В якийсь момент на нього надягли кайданки, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 почали його бити руками в область тулуба, нирок, потім виходили, поверталися, повторювали побиття, потім ОСОБА_11 надягнув йому на голову протигаз, ОСОБА_10 заламав йому руки за спину, поставили на коліна, та почали наносити удари руками по голові, та закривати отвір протигаза, перекриваючи йому дихання. Під час перебування в протигазі завданими ударами в область голови йому розбили ніс, з якого пішла кров. Кров з носа, він витирав ганчіркою, яку викинув до смітника на дворі. Окрім цього, ОСОБА_10 , ввірвавшись в кабінет, дістав пістолет та вистрелив в нього біля вуха. Не витримавши знущань, він погодився оговорити себе та зізнатися в скоєнні крадіжки. Під час перебування його в цьому кабінеті приблизно після обіду, надворі ще було світло, ОСОБА_11 заводив десь на 5 хвилин ОСОБА_15 , вдягнуту в рожеву куртку, сині джинси та білі кросівки, яка була в пригніченому стані та заплакана. Їй ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , обманюючи, казали, що він ( ОСОБА_16 ) звинуватив в скоєнні злочину, попри це вона заперечувала свою причетність до подій в с. Стави. З їхніх слів він зрозумів, що до скоєної крадіжки із магазину, на їхню думку, причетні ОСОБА_132 та ОСОБА_133 . Потім його вивели до коридора, прикули кайданками до батареї опалення та посадили на табуретку, в цьому положенні він просидів до ранку. Ввечері, сидячи в кайданках в коридорі, він ще раз бачив, як ОСОБА_134 завели до кабінету ОСОБА_11 , де також перебував ОСОБА_10 . Через гучну музику, яка лунала з цього кабінету, інших звуків не чув. Вранці його перевели на першій поверх, в кабінет навпроти чергової частини, там він просидів до вечора, потім його на патрульному автомобілі відвезли додому. Виходячи із приміщення приблизно о 6-7 год. вечора райвідділу йому надали журнал, де він поставив підпис, не звертаючи увагу на зміст зазначеного. Під час перебування його в відділку поліції йому не роз`яснювалося право на захист, не пропонувалося участь захисника, не надходило пропозицій повідомити про своє місце перебування членів сім`ї, не роз`яснювалися інші права, не складалися будь-які процесуальні документи. Заяву із зізнанням в скоєнні крадіжки він власноруч не писав, а підписав вже складену кимось. Після отриманих побоїв в нього на тілі в області спини та руках були наявні синці, подряпані коліна. Через декілька днів після цих подій йому провели медичний огляд в м. Києві. Пізніше від ОСОБА_15 він дізнався, що в день, коли вони бачилися в відділу поліції, її побили та зґвалтували співробітники поліції. ОСОБА_16 заперечив на запитання захисту наявність в нього будь-яких тілесних ушкоджень на час прибуття до відділу поліції. 
		Протокол слідчого експерименту від 25.05.2020 року за участю ОСОБА_16 не містить інформації, яка б суперечила його показам, даним під час допиту в судовому засіданні, супроводжується необхідними елементами, притаманними цій слідчій дії, як то демонстрація механізму завдання тілесних ушкоджень та іншого насильницького впливу на особу, демонстрація способу застосування пістолету над вухом та взаємне його розташування із ОСОБА_10 в цей момент застосування протигазу, який супроводжувався закриттям клапану, зазначення місця, де він перебував прикутий до батареї, та способу цієї дії, проведений за місцем скоєння злочину, що дозволяє суду в повній мірі уявити картину скоєних відносно нього кримінальних правопорушень. В зв`язку із відсутністю розбіжностей між допитом в суді та переглянутим відеозаписом слідчого експерименту суд не вважає за доцільне приводити деталізований зміст цієї слідчої дії у судовому рішенні (а. с. 71-74, том 20). 
		При цьому в ході слідчого експерименту ОСОБА_16 не заперечував, що на момент його доставлення до приміщення Кагарлицького ВП в нього було одне садно на переніссі, отримане напередодні. Інші ушкодження з його слів отримані під час завдання тілесних ушкоджень працівниками поліції, в тому числі в область носа. ОСОБА_16 демонструє зчесані коліна від спроб піднятися на ноги з позиції навколішки, коли ОСОБА_10 та ОСОБА_11 втримували на ньому протигаз. Води та їжі не надавалося йому, потреби справляв в надану йому склянку за місцем утримання в наручниках біля батареї. 
		В ході пред`явлення для впізнання 25.05.2020 року потерпілий ОСОБА_16 впізнав ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , як осіб, які перебували із ним з 14:00 23.05.2020 року по ранок 24.05.2020 року у службовому кабінеті в приміщенні Кагарлицького ВП, в тому числі із ОСОБА_15 (а. с. 83-90, том 20).
		Показання ОСОБА_16 також узгоджуються із висновками експертизи від 26.08.2020 року № 8-2/825, відповідно до якої надана на дослідження гільза за маркуванням «S@B 9 мм Р. А. Blanc», яка відшукана та вилучена під час обшуку 25.05.2020 року в кабінеті № 30 Кагарлицького ВП, стріляна із пістолету «ПМР», серії НОМЕР_7 калібру 9 мм, який, в свою чергу, був відшуканий під час огляду в транспортному засобі «Део Ланос» НОМЕР_6 28.05.2020 року, і на курку і кожусі якого відповідно до висновку експертизи виявлені домінуючі генетичні ознаки клітин з ядрами, належні ОСОБА_10 . Суд акцентує увагу, що ОСОБА_16 під час обшуку вказав на кабінет № 30 Кагарлицького ВП, як на кабінет, в якому ОСОБА_10 вистрелив йому над вухом із предмету схожого на пістолет (а. с. 93, том 25).
		Факт перебування потерпілого ОСОБА_16 23.05.2020 року в приміщенні Кагарлицького ВП підтверджується поясненнями, відібраними в нього ОСОБА 1 за фактом крадіжки в с. Стави.
		Слідчий експеримент від 25.05.2020 року за участю свідка ОСОБА_135 не заперечується іншими доказами, і фіксує обставини події. Зокрема, під час слідчого експерименту встановлена обстановка подій 23.05.2020 року з 15:00 год. до 22-23 год., в ході якої свідок вказав, в який спосіб потерпілий ОСОБА_16 був прикутий до батареї в коридорі, видимі тілесні ушкодження в останнього, які полягали у гематомі правої частини голови червоного кольору та ін. Протокол слідчої дії містить інформацію про жіночі та чоловічі крики про допомогу, які доносилися із сусідніх кабінетів, звуки пострілів. В руках одного із працівників поліції свідок також в цей час бачив протигаз та скоч жовтого кольору. При цьому, свідкові добре знайомі особи ОСОБА_16 , який є його кумом, і голос якого ним був впізнаний, та ОСОБА_15 , знайомство із з якою тривало на той час близько трьох років, і яку він побачив в коридорі на 3 поверсі Кагарлицького ВП в сльозах та в пригніченому стані (а. с. 66-70, том 21).
		За результатами пред`явлення для впізнання свідку ОСОБА_136 встановлено, що 23.05.2020 року в приміщенні Кагарлицького ВП з 15 год. до 22-23 год перебували Особа 1, ОСОБА_10 , який тримав протигаз в руках приблизно о 18 год. цього дня (а. с. 53-64, том 21).
		За результатами слідчого експерименту від 01.06.2020 року в ході перевірки даних, отриманих під час слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_135 , встановлено можливість чути звуки пострілів, що доносилися з різних кабінетів третього поверху Кагарлицького ВП, із кабінету, де знаходився під час допиту свідок (а. с. 71-79, том 21).
		Факт перебування свідка ОСОБА_135 23.05.2020 року в приміщенні Кагарлицького ВП підтверджується письмовими поясненнями, відібраними в нього ОСОБА 1 за фактом крадіжки в с. Стави. 
		Не спростовуються показання ОСОБА_16 й інформацією, наданою станцією швидкої медичної допомоги на запит слідчого, відповідно до якої, 24.05.2020 року о 21:46 надійшов виклик від його тітки про наявні у ОСОБА_16 травматичні ушкодження від побиття у відділені поліції. За результатами виклику зафіксовано підшкірна гематома лобної ділянки голови, забій носа, забій грудної клітини, садна колін (а. с. 83, том 21).
		02.06.2020 року в результаті освідування ОСОБА_16 відібрані зразки букального епітелію (а. с. 203, том 21), генетичні ознаку якого визначені у висновку експертизи від 18.06.2020 року № СЕ-19-20/17639-Б (а. с. 172, том 22).
		На ганчірці, відшуканій під час обшуку 25.05.2020 року в смітнику Кагарлицького ВП за участю потерпілого ОСОБА_16 , виявлена кров останнього (а. с. 194, том 22), що повністю збігається із показаннями цього потерпілого, отриманими під час судового розгляду, де він зазначав, що «під час перебування в протигазі йому завдавалися удари ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в область голови, від яких носом пішла кров, кров з носа він витирав ганчіркою, яку викинув до смітника». Приналежність крові на відшуканій ганчірці ОСОБА_16 встановлена висновком експерта від 26.06.2020 року № СЕ-19-20/16288-Б.
		Показання потерпілого ОСОБА_16 не спростовуються висновком експерта від 27.05.2020 року № 042/1-563-2020, відповідно до якого, у останнього зафіксовано синці на спинці носа з розповсюдженням на підочні ділянки, синці в грудній частині, садна в області чола зліва, на колінах та ін., забійна рана на спинці носа в верхній третині, належать до легких, могли утворитися 23.05.2020 року за рахунок ударів під кутами, наближеними до прямих, садна - за рахунок ковзання, тертя, і не могли утворитися від падіння з вертикального положення тіла (а. с. 84-85, том 22).
		Рівень моральних страждань ОСОБА_16 , яких він зазнав в результаті застосування до нього катування з боку ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вбачається також із висновку експертів за результатами комісійної судової психологічної експертизи від 23.10.2020 року, відповідно до якого ситуація, пов`язана із завданням йому тілесних ушкодень працівниками поліції, зокрема ОСОБА_10 , за ступенем інтенсивності психотравмувального впливу на нього оцінюється як психічні страждання значного ступеню впливу на його особистість. 
		Неповнолітній свідок  ОСОБА_137 , яка є рідною сестрою ОСОБА_15 , підтвердила пояснення ОСОБА_16 , зазначивши, що в травні 2020 року вона перебувала як свідок крадіжки в поліцейському автомобілі із іншою дівчиною на ім`я ОСОБА_129 та співробітниками ОСОБА_138 , в тому числі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , коли на вказаному автомобілі вони із с. Стави прослідували до с. Мирівка Кагарлицького р-ну. В с. Мирівка із будинку вивели ОСОБА_16 із кайданками на руках та слідами свіжої крові на обличчі. Деякий час вони разом знаходилися в одному автомобілі, потім ОСОБА_16 пересадили до іншого автомобіля із поліцейськими Кагарлицького ВП. При цьому під час вказаних подій ОСОБА_10 особисто погрожував їй «поставити її на трасу». Окрім цього, даний свідок на питання сторони захисту про отримання ОСОБА_16 напередодні тілесних ушкоджень під час гостин в ОСОБА_139 , повідомила, що не була очевидцем будь-яких сутичок за участю вказаної особи, тілесних ушкоджень на ОСОБА_16 напередодні не бачила. 
		Свідок ОСОБА_140 , який працював в Кагарлицькому ВП патрульним в судовому засіданні зазначив, що в 2020 році, не пам`ятає точної дати, за проханням ОСОБА_141 , під час його добового чергування підвозили додому на службовому автомобілі від будівлі Кагарлицького ВП ОСОБА_16 до с. Мирівка. Аналогічні пояснення надав свідок ОСОБА_142 , яка перебувала на добовому чергуванні із свідком ОСОБА_143 . 
		Свідок ОСОБА_144 , який працював на час зазначених в обвинувальному акті подій інспектором -криміналістом в Кагарлицькому ВП, повідомив, що пам`ятає прізвище « ОСОБА_145 » за фактом крадіжки, скоєної в травні 2020 році в с. Стави. В ході розслідування вказаного злочину приймали участь ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_146 . Він, в свою чергу, десь 23-24 травня 2020 року проводив приблизно у другій половині дня дактилоскопію за допомогою валика та чорнил одному хлопцеві, якого звинувачували в скоєнні цього злочину, дактилоскопіювання відбувалося на 3 поверсі приміщення Кагарлицького ВП, під час цієї дії звернув увагу на наявність якогось ушкодження в області носа в особи, в якій знімалися відбитки пальців. Свідок заперечив здійснення на нього будь-якого тиску під час здійснення досудового розслідування. 
		Свідок ОСОБА_147 пояснив суду, що на час зазначених в обвинувальному акті подій здійснював чергування в Кагарлицькому ВП. 23.05.2020 року в вечірній час, десь після 22 год. до приміщення зайшов ОСОБА_11 , окрім цього в приміщенні протягом дня перебувала Особа 1, яка проводила в приміщення якихось цивільних осіб - 2 чоловіків, не записавши про їхній візит в журналі відвідувань, та не зреагувавши на його зауваження здійснити вказану дію. З 23 год. вечора до 03 год. ранку мав нічний відпочинок. ОСОБА_10 зустрів о 07 ранку 24 травня в приміщенні Кагарлицького ВП. 
		Потерпіла ОСОБА_15 в судовому засіданні показала, що 22 травня 2020 року серед дня поліція забрала із дома її сестру ОСОБА_148 , яка повернулася в обід цього ж дня. Пізніше до неї приїхав ОСОБА_149 , з яким в той час вона мала близькі стосунки, і якийсь час був в них в гостях. Потім до будинку під`їхав ОСОБА_10 , покликав ОСОБА_150 та мав з ним якусь розмову. Після цієї розмови ОСОБА_151 попросив її виконати прохання ОСОБА_10 - прибути до відділу поліції із документами. Вона не хотіла їхати, бо не розуміла підстави цього візиту, її відмовляв батько, але через вмовляння ОСОБА_150 , який називав ОСОБА_10 «дядя ОСОБА_152 », вона погодилася. ОСОБА_10 раніше їй був поверхнево відомий, як працівник поліції, через ОСОБА_153 . Спочатку на автомобілі ОСОБА_154 , а потім, через виниклі несправності, на автомобілі ОСОБА_155 , вони із ОСОБА_156 приїхали до будівлі відділу Кагарлицької поліції приблизно о 17-18 годині. Біля будинку поліції їх зустрів ОСОБА_10 , який завів її всередину приміщення, а ОСОБА_151 залишився на вулиці чекати на неї. Вона прослідувала за ОСОБА_10 , який ніде не фіксував її прибуття, на третій поверх Кагарлицького ВП, де зайшли в кабінет напроти сходів (в подальшому ОСОБА_15 називала цей кабінет - кабінет ОСОБА_10 ). В кабінеті ОСОБА_10 почав вимагати від неї зізнання в скоєнні крадіжки в магазині в с. Стави, вона відмовлялася визнавати провину в діях, до яких не мала ніякого відношення. Потім ОСОБА_10 взяв до рук протигаз сіро-зеленого кольору, який перед цим попросив піднести Особа 1, та різко почав натягувати їй на голову. З першої спроби ОСОБА_10 це не вдалося через її пручання та інтенсивні рухи головою. З метою подолання її спротиву Особа 1 почав стримувати її за руки і ОСОБА_10 натягнув протигаз на її голову. Натягнувши протигаз, ОСОБА_10 закривав рукою шлангу, перекриваючи її доступ повітря, та окрім цього став наносити удари в область голови та інших частинах тіла, від сукупності вказаних дій вона впала на підлогу, почала здригатися, в очах потемніло, в результаті в неї відбулося мимовільне сечовиділення. І лише після того, як в неї скінчилися сили чинити будь-який опір, та її рухи стали повільними, ОСОБА_10 зняв з її голови протигаз, та пригрозив розправою, якщо вона кому-небудь повідомить про його дії. Далі, посадивши її на стілець в цьому ж кабінеті, ОСОБА_10 взяв чорний широкий щільний пасок, який на його прохання підніс йому Особа 1, обтягнув їм в неї під грудями, та стоячи за її спиною, почав стягувати його, завдаючи сильного фізичного болю та викликаючи поклики до блювання. Під час цих дій ОСОБА_10 вимагав у неї зізнання в скоєнні крадіжки в магазині в с. Стави. Потім ОСОБА_10 повів її до туалету на другому поверсі, де наказав обмити обличчя. В дзеркалі в туалетній кімнаті вона побачила своє обличчя, замазане кров`ю. Через відсутність води, обтерла кров на обличчі рукавом своєї кофти. Потім вони із ОСОБА_10 знов піднялися на третій поверх та її завели до іншого кабінету (кабінет напроти кабінету ОСОБА_11 ), в якому перебували раніше їй знайоми ОСОБА_157 із розбитим носом, та ОСОБА_146 . ОСОБА_157 в її присутності повідомив, що це вона причетна до крадіжки магазину, на що вона категорично заперечила. Далі, вивівши її із цього кабінету, ОСОБА_10 знов завів до свого кабінету, де знову почав погрожувати розправою, якщо вона розповість про сьогоднішні події із нею. Далі витяг пістолет коричневого кольору, приклав їй до коліна, потів до голови і сказав, що рахує до трьох та вимагає зізнання у скоєнні злочину. Після чого вона вирішила надати покази, які він вимагав, аби тільки зберегти своє життя. Тримаючи пістолет біля голови, він перезарядив його, продемонструвавши кулі. ОСОБА_10 сказав, що вона повинна визнати всі обставини злочину, які він буде від неї вимагати. Далі ОСОБА_10 пістолет поклав до тумбочки, підійшов до неї, схопив за шию та притиснув до стіни. Потім ОСОБА_10 вивів її до коридору, де вона якийсь час перебувала, а потім підійшов та пристебнув кайданками до батареї, в такому стані вона провела хвилин 20. В цей час повз неї пройшов ОСОБА_11 , якого вона бачила перший раз в житті, і звернувся до неї із словами: «Ну що, готуйся, я тебе сьогодні порву». Потім підійшов ОСОБА_10 , відстебнув кайданки і завів до кабінету, в якому був ОСОБА_11 (в подальшому ОСОБА_158 називає цей кабінет -кабінет ОСОБА_11 ). В кабінеті ОСОБА_11 - ОСОБА_10 сів на стілець біля комп`ютеру, ОСОБА_11 в цей час зачинив двері, виключив світло, і наказав їй роздягатися. На її заперечення, ОСОБА_11 почав агресивно наполягати. Перебуваючи в страху за своє життя після дій ОСОБА_10 щодо неї, вона, підкоряючись наказам ОСОБА_11 , почала знімати кофту, тоді він, знервований її повільністю, сам став стягувати з неї штани, та наполягати прискоритися. Далі, ОСОБА_11 штовхнув її на диван, роздягнувся сам, поставив її на коліна, та почав ґвалтувати, тримаючи за волосся рукою. Вона постійно плакала та просила її відпустити, ОСОБА_10 в цей час спостерігав за ними. Після того, як ОСОБА_11 закінчив статевий акт, вони вдвох одяглися. Вона постійно просила її відпустити, кажучи, що на неї вдома чекає дитина, але вони ніяк на неї не реагували. Потім ОСОБА_10 повів знову її до свого кабінету, спитавши там її «як вона могла вступити в статевий акт із ОСОБА_11», почав називати її «шалавою», погрожувати тим, що він змусить її працювати проституткою на трасі та заробляти для нього гроші, торгувати для нього наркотиками. Потім ОСОБА_10 знову завів її до кабінету ОСОБА_11 , де ОСОБА_11 знову, зачинивши двері та погасивши світло, в присутності ОСОБА_10 наказав їй зняти штани, підійти до нього та вступити з ним в статевий зв`язок оральним способом. Вона продовжувала просити не вбивати її та відпустити додому. Оральний половий акт тривав близько 5 хв, протягом яких ОСОБА_11 насильно втримував її голову. Їй здалося, що ОСОБА_10 в цей час знімав їх на камеру свого телефону. Після цього до кабінету зайшла Особа 1, якому ОСОБА_11 запропонував вступити з нею в статевий зв`язок, на що останній відмовився та через деякий час вийшов. Далі ОСОБА_10 пішов із кабінету, наостанок звернувшись до ОСОБА_11 із словами «роби з нею, що забажаєш». ОСОБА_11 знов наказав роздягатися, дав їй два ляпаси по обличчю, після цього знов вступив із нею проти її волі в статевий зв`язок, здійснивши еяколяцію на диван. Постукавши в двері, до кабінету зайшов ОСОБА_10 , який надав їй належний їй мобільний телефон, по якому в цей час дзвонив ОСОБА_151 . На питання ОСОБА_150 через страх перед ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вона відповіла, що з нею все нормально і вона скоро вийде. На її думку ОСОБА_151 зателефонував до неї близько другої години ночі. ОСОБА_10 знов пішов, а ОСОБА_11 знов проти її волі вступив з нею в статевий акт. Під час одного із актів зґвалтувань в неї знову сталося мимовільне сечовиділення. Після цього ОСОБА_11 розставив на столі їжу, коньяк та запропонував їй, на її прохання налити води, почав змушувати її випити коньяку. Близько 4 години ранку 24.05.2020 року ОСОБА_11 , зателефонувавши комусь, запропонував їй підвезти її додому в с. Мирівку, на що вона відповіла відмовою. Вдвох із ОСОБА_11 , вони вийшли із кабінету, в цей час в коридорі вона побачила ОСОБА_159 , пристебнутого кайданками до батареї. До входу до приміщення відділу поліції під`їхав автомобіль марки «Ланос», на заднє сидіння якого сів ОСОБА_11 та автомобіль поїхав геть. Вона пішла від будівлі поліції, дійшовши до дитячого майданчика неподалік, подзвонила ОСОБА_160 із проханням її забрати звідти. Через 10 хв. приїхав ОСОБА_149 , побачивши її в пригніченому стані, почав розпитувати, що сталося. Вона розповіла ОСОБА_161 , що відбувалося із нею в відділку поліції, окрім обставин зґвалтування ОСОБА_11 . ОСОБА_162 відвіз її до матері, яка побачивши її, одразу почала розпитувати, що з неї сталося, на що вона спочатку відмовлялася відповідати через погрози вбивством в разі розповсюдження цієї інформації, які обіцяв здійснити ОСОБА_10 , а потім розповіла все матері. На пропозиції матері повідомити компетентні органи про вчинювані проти неї дії, вона відповіла відмовою через страх за своє життя та долю, та поїхала із ОСОБА_163 до себе додому. Вдома зняла речи із себе, прийняла душ, попрала спідню білизну. В неї боліло все тіло, особливо в лівому боці, на ногах були синці. За вмовлянням матері вирішила викликати швидку допомогу. Фельдшер швидкої допомоги, після почутого від неї про події, що травилися у відділі поліції, запропонував допомогти. На швидкій допомозі вони попрямували до Кагарлицької лікарні, де лікар - гінеколог в телефонній бесіди із фельдшером, яка відбувалася в приймальному відділені, відмовила в огляді через небажання зв`язуватися із поліцейськими. Далі на швидкій допомозі вони попрямували до м. Українка, де їм теж відмовили в огляді. Після чого попрямували до м. Обухова, там лікар - гінеколог після почутого від неї про події в Кагарлицькому відділі, оглянула її поверхнево на кушетці. В лікарню в м. Обухові викликали поліцію і розпочалося проведення слідчих та ін. дій. Деталізуючи свої показання на питання сторін кримінального провадження, ОСОБА_15 пояснила, що її речі, в які вона була вдягнута під час перебування в Кагарлицькому відділі поліції, вилучені, із відділу поліції вона вийшла без білої куртки, в якій прибула туди, річ залишилася забутою в кабінеті ОСОБА_10 . Під час перебування в відділку поліції процесуальні права та обов`язки, її процесуальний статус їй не роз`яснювався, участь захисника не пропонувалося. Вона не могла покинути відділ поліції за її бажанням, оскільки біля неї постійно перебували ОСОБА_10 , ОСОБА_11 чи ін., які застосовували до неї фізичне та ін. насильство, погрожували розправою, в зв`язку із чим вона мала реальний страх за своє життя. ОСОБА_164 вона бачила напередодні в четвер в гостях у ОСОБА_153 , в той день була якась штовханина в будинку за його участю, проти бійки вона не бачила. ОСОБА_151 сказав їй, що чекав її біля приміщення відділу поліції до першої години ночі та дзвонив ОСОБА_10 , щоб дізнатися, що з нею. В день події ОСОБА_10 був одягнутий в чорну куртку із капюшоном (не шкіряну), сині джинси, ОСОБА_11 - в кросівки, чорні штани із ременем, верх не пам`ятає. Безпосередньо вона була вдягнута - темно-сині джинси, світлу майку, чорний бюстгальтер із рожевими квітками, червоні труси, бузкову кофту, білку куртку, при собі мала маску та сонцезахисні окуляри, паспорт, ідентифікаційний код, мобільний телефон. Коли вона перебувала в кабінеті ОСОБА_11 , туди заходив ОСОБА_133 , з яким в даний час вона проживає, як із чоловіком. 
		Протокол слідчого експерименту від 25.05.2020 року за участю ОСОБА_15 не містить інформації, яка б суперечила її показам, даним під час допиту в судовому засіданні, супроводжується необхідними елементами, притаманними цій слідчій дії, як то демонстрація механізму завдання тілесних ушкоджень та іншого насильницького впливу на особу, проведений за місцем скоєння злочину, що дозволяє суду в повній мірі уявити картину скоєних відносно неї кримінальних правопорушень. 
		В зв`язку із відсутністю розбіжностей між допитом в суді та переглянутим відеозаписом слідчого експерименту суд не вважає за доцільне приводити деталізований зміст цієї слідчої дії у судовому рішенні. (а. с. 50-53, том 20). 
		Суд також акцентує увагу, що під час слідчого експерименту потерпіла ОСОБА_15 зазначила, що під час її зґвалтування ОСОБА_11 , ОСОБА_10 за проханням останнього перед черговим разом застосування до неї насильницьких дій сексуального характеру, виконав прохання ОСОБА_11 та зачинив двері кабінету на защіпку, тим самим виконав дію, яка відображена в обвинувальному акті, і яку суд кваліфікує за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 152 КК України, як пособництво в зґвалтуванні. 
		В протоколі огляду речей від 01.06.2020 року в ході огляду відеозапису, зафіксованому на відеореєстраторі № SLKSD-0904 HF-L (обладнання відеоспостереження № 101487955), вилученому під час огляду місця події від 28.05.2020 року (слідча дія легалізована ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02.06.2020 року (а. с. 149, том 25) зафіксовано розбіжності із реальним часом на одну годину. В протоколі огляду зафіксований рух 23.05.2020 року обвинувачених, як співробітників Кагарлицького ВП, в приміщення установи, та рух потерпілих ОСОБА_16 , свідка ОСОБА_135 та потерпілої ОСОБА_15 23.05.2020 року в приміщення установи та вихід 24.05.2020 року з неї із зазначенням конкретного часу ( ОСОБА_15 разом із ОСОБА_11 24.05.2020 року о 04 год. ранку) і відповідно ( ОСОБА_16 24.05.2020 р.). Здобуті відомості не суперечать показам потерпілих осіб, свідків та іншим доказам, здобутим стороною обвинувачення (а. с. 200-244, том. 20).
		В ході пред`явлення для впізнання 25.05.2020 року потерпіла ОСОБА_15 впізнала ОСОБА_10 , Особу 1, як осіб, які застосовували щодо неї фізичне насильство, та ОСОБА_11 , як особу, яка примусила її до статевих зносин (а. с. 54-65, том 20).
		В ході освідування 25.05.2020 року потерпілої ОСОБА_15 , оформленого відповідним протоколом із додатками у вигляді медичної документації, та складеного в присутності двох понятих, зафіксовано численні синці на руках та на поверхні стегна лівої ноги. (а. с. 209-215, том 21).
		В ході протоколів освідування від 29.05.2020 та 17.06.2002 р у ОСОБА_15 відібрані біологічні зразки у вигляді букального епітелію та крові (а. с. 218 -219, том 21, та 222-223, том 21).
		За ухвалами слідчих суддів Голосіївського районного суду м. Києва про надання дозволу на примусове відібрання букального епітелію та відбитків слідів пальців рук у ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в ході освідувань вказаних осіб відібрані вказані елементи (а. с. 234-235, том 21) та (а. с. 248, том 21). В подальшому експертизою від 18.06.2020 року № СЕ-19-20/17639-Б встановлені генетичні ознаки зразків букального епітелію, які будуть використані в інших експертизах (а. с. 172, том 22).
		В подальшому в ході експертиз від 25.06.2020 року № СЕ-19-20/16286-Б та від 15.07.2020 року № СЕ-19-20/20704-Б встановлено належність крові та сперми, виявлених під час обшуку від 25.05.2020 року в приміщенні Кагарлицького ВП, на фрагменті з дивану (об`єкт № 3, кабінет № 33), ОСОБА_15 та ОСОБА_11 (а. с. 101, том 24), а також належність волосся, виявленому при проведені цього ж обшуку, на фрагменті дивану в цьому ж кабінеті ОСОБА_15 (а. с. 145, том 24). На вказаний диван, як на місце, де ОСОБА_15 зазнала зґвалтування з боку ОСОБА_11 , потерпіла вказувала під час обшуку за її участю 25.05.2020 року.
		За добровільною заявою ОСОБА_15 від 25.05.2020 року нею був виданий з метою долучення до матеріалів кримінального провадження одяг, який був на неї 23.05.2020 року під час інкримінованих обвинуваченим подій. (а. с. 49, том 20).
		Експертизи від 25.06.2020 року № СЕ-19-20/16279-Б, від 21.08.2020 року № СЕ-19-20/22345-Б, від 22.07.2020 року № СЕ-19-20/21424-Б встановили, що на наданих за добровільною згодою ОСОБА_15 червоних трусах, кофті фіолетового кольору, джинсах, які були на ній в момент інкримінованого ОСОБА_11 зґвалтування, виявлені поодинокі клітини із ядрами та сперма, які належать ОСОБА_11 (а. с. 165, том 24), кров на кофті належить ОСОБА_15 (а. с. 184, том 24), сперма на джинсах належить ОСОБА_11 (а. с. 154, том 24)
		Показання ОСОБА_15 не суперечать висновку експерта від 19.06.2020 року № 042/1-562-2020, який зафіксував численні синці тілі потерпілої; крововиливи в слизовій оболонці ротової порожнини, які, що не виключається могли утворитися від напруження чоловічого статевого органу і за давністю можуть відповідати 23.05.2020р, належать до легких тілесних ушкоджень, і за характером та локалізацією не суперечать обставинам справи, вказаним в протоколі допиту потерпілої ОСОБА_15 . 
		Рівень моральних страждань ОСОБА_15 , яких вона зазначала в результаті застсоування до неї катування з боку ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА 1, вбачається також із висновку експертів за результатами комісійної судової психологічної експертизи від 15.06.2020 року, відповідно до якого ситуація, пов`язана із застосуванням до неї сексуального та фізичного насильства з боку обвинувачених за ступенем інтенсивності психотравмувального впливу на її особистість оцінюється як психічні страждання - (моральна шкода) помірного ступеню впливу на її особистість. 
		Суд також звертає увагу на висновки судово-психіатричного експерта від 01.09.2020 року, який діагностував у ОСОБА_15 явно виражену депресивну симпотоматику, зниження якості життя внслідок психотравмуючої події, діагностовано постравматичний стресовий розлад, що знаходиться в прямому причинно-наслідкому зв`язку з кримінальним правопорушенням, вчиненим відносно неї (а. с. 226, том 23).
		Показання свідків також узгоджуються із показаннями потерпілих осіб та сукупністю інших доказів, зокрема. 
		Свідок ОСОБА_165 , яка доводиться потерпілій ОСОБА_15 матір`ю пояснила суду, що 23.05.2020 року в с. Стави за фактом крадіжки допитувалася її неповнолітня дочка ОСОБА_166 за участю ОСОБА_10 . На наступний день вранці приблизно о 07 год. 30 хв. за адресою її проживання ОСОБА_167 привіз дочку ОСОБА_134 , яка повідомила, що зазнала зґвалтування та інших насильницьких дій з боку ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в приміщенні Кагарлицького ВП, скаржилася на сильний біль в живості, мала синці на ногах, набряклий ніс. На світлих штанях, в які була одягнута ОСОБА_168 , виднілися плями сечі. При цьому ОСОБА_168 спочатку відмовлялася розповісти про події, посилаючись на погрози про завдання шкоди їй та її родичам в разі розголошення відомостей, повідомила, що в неї також забрали паспорт. Згодом вона вмовила дочку викликати швидку, після приїзду якої повідомили фельдшеру про дії працівників Кагарлицького ВП. В подальшому вони на кареті швидкої допомоги прослідували до лікувальних закладів м. Кагарлика, після відмови лікаря в огляді, мотивованим небажанням зв`язуватися із поліцією ОСОБА_110 , рушили до м. Українки та м. Обухова. Свідок заперечила про стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_130 вранці 24.05.2020 року. Також, свідок зазначила, що вперше особисто зіткнулася із ОСОБА_10 13.05.2020 року в будинку за адресою проживання АДРЕСА_6 , із яким на той час мала стосунки ОСОБА_168 . Перебуваючи там разом із двома своїми дочками та онукою, до них завітав ОСОБА_10 , який повідомив їм, що тепер це його будинок, а не ОСОБА_150 , і в грубій формі наказав ним йти звідти, що вони й зробили. При цьому ОСОБА_10 дав 200 грн. Нелі, наказавши мовчати. 
		Показання цього свідка також підтверджуються аудізаписом її виклику швидкої допомоги за адресою проживання дочки потерпілої ОСОБА_15 24.05.2020 року в с. Стави, під час якого свідок повідомила про незадовільний стан здоров`я її дочки через застосування фізичного насильства з боку працівників поліції (а. с. 245, том 20). 
		Відповідно до інформації, наданої на запит слідчого, станцією швидкої допомоги, виклик від ОСОБА_15 надійшов 24.05.2020 року о 16:31 із скаргами на травматичні ушкодження, викликані побиттям, за результатами огляду встановлено факт зґвалтування 23.05.2020 року та садна лівого стегна (а. с. 84, том 21).
		Неповнолітній свідок  ОСОБА_169 , яка є рідною сестрою ОСОБА_170 , в частині пояснень стосовно своєї сестри пояснила, що на наступний день десь в травні 2020 року після описаних нею подій із ОСОБА_16 , вона вранці проснулася вдома за адресою: АДРЕСА_7 , де проживає разом із матір`ю ОСОБА_171 під час відвідин її сестри ОСОБА_172 . ОСОБА_158 розповідала матері про зґвалтування та інші насильницькій дії відносно нею з боку ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Особа 1, при цьому скаржилася на сильний біль в живості, мала численні синці на ногах та набряклий ніс. 
		Свідок ОСОБА_173  суду пояснив, що в теплу пору року 2020 року за проханням свого знайомого ОСОБА_10 , якого знав як співробітника відділу поліції Кагарлику, висловленим в телефонному режимі, в цей же день разом із двома приятелями підвіз ОСОБА_174 десь о 3-4 годині дня до приміщення поліції для дачі свідчень по факту крадіжки із магазину в с. Стави. Після прибуття до будівлі зателефонував ОСОБА_10 сповістити про приїзд, останній запросив ОСОБА_104 без нього. Він чекав ОСОБА_15 до 11 год. вечора біля будинку поліції, після цього, не дочекавшись, на автомобілі приятеля повернувся додому. До від`їзду 2-3 рази телефонував ОСОБА_10 запитати про ОСОБА_175 , на що останній відповідав чекати. Приблизно о 5 год. ранку ОСОБА_158 зателефонувала йому із проханням забрати її з місця біля Кагарлицького відділу поліції. Приїхавши туди вже на своєму автомобілі знайшов за 100 метрів від приміщення Кагарлицького ВП без видимих тілесних ушкоджень. Про вчинене відносно неї зґвалтування в приміщення поліції дізнався на днях особисто від матері ОСОБА_15 , яка зчинила йому сварку. На питання учасників кримінального провадження свідок ОСОБА_173 також відповів, що ОСОБА_158 вживала алкогольні напої напередодні ввечері під час гостин в його будинку, до відділу поліції вона прямувала без видимих ознак алкогольного сп`яніння. Окрім цього, під час гостин в нього перебував потерпілий ОСОБА_176 , який мав із кимось із відвідувачів на ім`я ОСОБА_177 будинку особистий конфлікт через вкрадений алкоголь, під час якого ОСОБА_178 нанесли удар в обличчя в область носу. При цьому він безпосереднім очевидцем завдання ОСОБА_178 тілесних ушкоджень не був, але із контексту ситуації зрозумів хід подій. Після чого ОСОБА_179 на своєму автомобілі відвезли ОСОБА_164 додому разом із ОСОБА_180 . Наявність статевого акту із ОСОБА_181 після відділу поліції заперечив.
		Свідок ОСОБА_182  повідомив суду, 24.05.2020 року о 16 год. 33 хв. виїхав як фельдшер на швидкій допомозі в АДРЕСА_7 до ОСОБА_15 . Після приїзду їх зустріла мати дівчини, яка розповіла йому про вчинене зґвалтування ОСОБА_15 у відділенні Кагарлицької поліції. В цей час ОСОБА_158 лежала в домашньому одязі на ліжку відвернута до стіни, в пригніченому та наляканому стані. Під час візуального огляду побачив синець на лівому стегні розміром 4 на 4 см, за всіма ознаками та кольором отриманий не більше доби назад. Стан потерпілої при цьому оцінив як задовільний. Після цього він у диспетчера запитав консультацію гінеколога та доставив ОСОБА_104 разом із її матір`ю до Кагарлицької лікарні, де отримавши відмову, попрямували до м. Обухова, а потім до м. Українка, де остання і була оглянута лікарем гінекологом ОСОБА_183 . 
		Свідок ОСОБА_184  повідомила суду, що приблизно рік потому до приймального відділення на автомобілі швидкої допомоги доставили жінку - ОСОБА_104 , яка повідомила про вчинене відносно нею зґвалтування у відділенні Кагарлицької поліції. Потерпіла мала заляканий та схвильований вид, скаржилася на біль в животі. Вона, як лікар гінекологічного відділення м. Українка, оглянула останню. В зв`язку із тим, що невідкладної гінекологічної допомоги потерпіла не потребувала за всіма ознаками, вона відповідно до вимог медичних протоколів, утрималася від гінекологічного огляду, в зв`язку із тим, що при повідомленні про злочин це компетенція судово-медичного експерта. Тест на алкоголь показав негативний результат. Після цього із приймального відділення повідомили на 102 інформацію зі слів потерпілої. 
		Одним із доказів показань потерпілих осіб ОСОБА_15 та ОСОБА_16 в частині застосування катувань для отримання від них зізнання в скоєнні злочину є витяг з ЄРДР від 23.05.2020 року, зареєстрований о 10 год. 48 хв. за заявою громадянина ОСОБА_185 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, про крадіжку в магазині «Продукти» в с. Стави Кагарлицького району Обухівського району. 
		Щодо клопотання сторони захисту про визнання недопустимим доказом протоколу огляду від 01.06.2020 року відеореєстратора номер SLKSD-0904 HF-L, а саме відеоогляд записів з камер відеоспостереження Кагарлицького ВП та саму інформацію, яка знаходиться на реєстраторі. 
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено про неспівпадіння часу вказаного на відеореєстраторі та у роздруківках телефону ОСОБА_10 , що зазначене у довідці на виконання доручення в порядку ст.40 КПК України щодо трафіку з`єднань абонентського номеру в період з 23.05.2020 по 24.05.2020.
		Так, захисник будує умовивід про те, що трафіки з`єднань абонентських номерів є джерелом підтвердження того, у який час був доставлений проти своєї волі потерпілий ОСОБА_16 до Кагарлицького ВП і що власне ці дані не співпадають із часовими показниками, що вказані у протоколі огляду від 01.06.2020 року відеореєстратора №SLKSD-0904 HF-L, а саме у відеоогляді записів з камер відеоспостереження Кагарлицького ВП.
		На думку захисника, неспівпадіння часових показників виходить за межі висунутого обвинувачення у відповідності до ст.337 КПК України. З цих підстав захисник вважає протокол огляду від 01.06.2020 року відеореєстратора №SLKSD-0904 HF-L неналежним та недопустимим доказом.
		З такими доводами захисника неможливо погодитися з огляду на наступне.
		По-перше, поняття «межі висунутого обвинувачення» охоплює наявність складу кримінального правопорушення, у якому обвинувачується особа, а саме наявність в діях особи суспільно небезпечного винного діяння (дії або бездіяльності), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення. Час, дата, місце тощо є обставинами вчинення кримінального правопорушення, які деталізують об`єктивну сторону кримінального правопорушення, проте відсутність даних про які не відміняє факту вчинення кримінального правопорушення.
		Таким чином часові межі вчинення кримінального правопорушення не охоплюються межами висунутого обвинувачення, оскільки межами висунутого обвинувачення ОСОБА_10 щодо потерпілого ОСОБА_16 є вчинення кримінальних правопорушень, передбачених диспозицією статтей 146-1 та 127 КК України.
		Обставина заподіяння потерпілому ОСОБА_16 сильного фізичного болю чи морального страждання, вчинене з метою примусити його зізнатися або з метою покарати його, не виходить за межі висунутого обвинувачення через неспівпадіння часових показників вказаних на відеореєстраторі та у роздруківках телефону ОСОБА_10 . Більше того вказана обставина охоплюється одним і тим самим календарним днем. 
		Для доведення висунутого обвинувачення ОСОБА_10 щодо потерпілого ОСОБА_16 не має вирішального значення той факт, коли стосовно потерпілого були застосоване катування - годиною раніше чи пізніше, а відтак аргумент з приводу виходу за межі обвинувачення не знаходить свого підтвердження. 
		По-друге, доводи захисника з приводу того, що тілесні ушкодження ОСОБА_16 зафіксовані на фото під час огляду телефону ОСОБА_186 у чат-групі «Кагарлик підозрілі» станом на 14:22 23.05.2020 року, тобто до моменту прибуття його у відділок поліції, не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки час та дата фото потерпілого ОСОБА_16 у чат-групі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » фіксує виключно час публікації відповідної фотографії у відповідному чаті, а не час чи дату самого фотографування.
		По-третє, під час дослідження відеозаписів слідчих дій за участю ОСОБА_16 , зокрема, у Кагарлицькому ВП, ним були надані показання безпосередньо у судовому засіданні на підтвердження обставин вчинення щодо нього кримінального правопорушення, що виключає доводи захисника про те, що потерпілий відмовився від своїх показань, які надавав під час досудового розслідування.
		З урахуванням цим заперечень, є очевидним, що доводи захисника не стосуються належності та допустимості саме протоколу огляду від 01.06.2020 року відеореєстратора №SLKSD-0904 HF-L, оскільки захисником не надано пояснень з приводу недотримання порядку отримання такого доказу, що вказує на його допустимість відповідно до ст.86 КПК України, а також не вказано в чому полягає відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів відповідно до ст.85 КПК України. 
		Окрім цього доводи сторони захисту щодо недопустимості цього доказу базуються на неможливості переглянути вказаний відеозапис безпосередньо на відеореєстраторі. 
		Суд також не погоджується із такою позицію з огляду на наступне. По-перше, в судовому засіданні був здійснений перегляд відеозапису із вилученого під час огляду місця події та легалізованого відеореєстратора, на якому відображена інформація щодо руху обвинувачених та потерпілих 23.05.2020 року - 24.05.2020 року. Відеозапис в ході огляду відеореєстратора скопійований на флеш-носій. 
		У випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 751/6069/19.
		Таким чином, сам відеозапис скопійований із відеореєстратора є самостійним доказом і прирівнюється до оригіналу, відеореєстратор, в свою чергу, виступає джерелом його походження, здобутим в законний спосіб. 
		Сторона захисту не висловлювала побоювань з приводу монтажу вказаного доказу чи іншого виду фальсифікації, інформація відображена на відеозаписі узгоджена зі всіма іншими доказами, оглянута в судовому засіданні за участю ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , і не спростована останніми щодо їхнього відображення на записі. 
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_8 від 15.02.2022 року (том 14) про визнання недопустимим доказом протокол обшуку від 25.05.2020 року, проведеного в Кагарлицькому ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області, з підстав відсутності мотивування його невідкладності та ін. 
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено про відсутність постанови про проведення невідкладного обшуку, що не відобразило мотиви прийнятого рішення слідчим; про відсутність мотивів надання дозволу на проведення невідкладного обшуку т.в.о начальника Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області; про порушення права на недоторканість іншого володіння особи та втручання в приватне життя.
		Згідно положень ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
		Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті (ч.1 ст.233 КПК України).
		Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. Як виняток ч. 3 ст. 30 Конституції України передбачає, що у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
		Такий виняток встановлено саме у ч. 3 ст. 233 КПК України. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу.
		Зі змісту процитованих норм кримінально процесуального закону чітко вбачається можливість проведення обшуку житла чи іншого володіння особи слідчим до постановлення ухвали слідчого судді з подальшим отриманням такого рішення слідчого судді після проведення обшуку. 
		Кримінально процесуальний закон не містить вимог щодо винесення постанов про проведення невідкладного обшуку слідчим, що повинно відображати мотиви прийнятого рішення слідчим. Законодавець натомість зобов`язує слідчого після проведення обшуку звернутися із клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, в якому власне і зазначаються відповідні мотиви проведення обшуку до постановлення ухвали слідчого судді, які суд оцінює та відповідно санкціонує вже проведену слідчу дії.
		Виключно відмова у задоволенні клопотання про проведення обшуку виключає можливість використання віднайдених доказів під час проведення такої слідчої дії для підтвердження винуватості особи та створює безумовні підстави для визнання таких доказів недопустимими.
		Поряд з цим у матеріалах кримінального провадження наявні дані про те, що слідчий після проведення зазначеного обшуку звернувся з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Відповідне рішення слідчого судді про задоволення клопотання у матеріалах кримінального провадження також наявне. 
		Окрім цього у матеріалах кримінального провадження також міститься письмовий дозвіл т.в.о. начальника Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_187 на проведення слідчих дій у приміщенні Кагарлицького ВП.
		25.05.2020 року начальник Кагарлицького ВП Обухівського ВП ОСОБА_188 також надав дозвіл на проведення слідчих дій на території Кагарлицького ВП Обухівського ГУНП України в Київській області за адресою: вул. Я. Мудрого, 13, м. Кагарлик за фактом скарг на працівників поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а. с. 84, том 19). 
		Проте, в певній частині суд погоджується із аргументами сторони захисту про наявність суттєвих порушень при проведенні вказаної слідчої дії з огляду на наступне. 
		Відповідно до ч. 10 ст. 236 КПК України обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали слідчого судді в обов`язковому порядку фіксується за допомогою аудіо та відеозапису. 
		До протоколу про проведення обшуку не долучена частина відеозапису обшуку, який відбувався 25.05.2020 року на прилеглій території приміщення Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 13, м. Кагарлик Обухівського р-ну, зі сторони вікон кабінетів № 30 та № 31 під вікнами, в ході якого відшукані куртка білого кольору із маскою та темними окулярами в кишені, протигазна маска зеленого кольору зі слідами бурого кольору на внутрішній ділянці, дві сумки протигазів. Враховуючи, що обов`язок доводити допустимість доказу покладається на сторону, яка його подає, стороною обвинувачення не вжито дій для спростування позиції захисту в цій частині, в зв`язку із чим суд прийшов до висновку про визнання вище перелічених відшуканих речей недопустимими доказами і відповідно всі похідні від них докази, в тому числі висновки експертиз, слід вважати недопустимими в цьому кримінальному провадженні. 
		В свою чергу, частина обшуку, яка відбувалася в приміщенні Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 13, м. Кагарлик Обухівського р-ну, за участю понятих та потерпілих, та відображена на відеозаписі, як додатку до протоколу, відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства і не викликає в суду сумнівів в допустимості цього доказу в цій частині. 
		З огляду на вказані вище заперечення, відсутні підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_8 від 15.02.2022 року про визнання недопустимим доказом протоколу обшуку від 25.05.2020 року, проведеного в Кагарлицькому ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області; відеозапис проведення обшуку та вилучені предмети під час обшуку, в цілому. 
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_9 від 17.10.2022 року (том 20) про визнання неналежним та недопустимим доказом затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину ОСОБА_10 від 25.05.2020 року
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено про відсутність підпису слідчого Другого відділення Територіального управління ДБР ОСОБА_189 на протоколі затримання ОСОБА_10 .
		Положення ст.192-193, 207-211 КПК України визначають порядок, умови та спосіб застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до положень ч.2 ст. 176 КПК України затримання особи є тимчасовим запобіжним заходом, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
		Після затримання 25.05.2020 року ОСОБА_10 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у порядок та строки, визначені положеннями ст. 207-211 КПК України.
		З огляду на те, що затримання є тимчасовим запобіжним заходом, правомірності здійснення такого затримання та оформленню протоколу було надано оцінку слідчим суддею під час досудового розслідування. Факт обґрунтованості затримання знайшов своє відображення у відповідній ухвалі слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10 . З моменту винесення рішення слідчим суддею про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, затримання особи як тимчасовий запобіжний захід, припиняє свою дію, а відтак визнання неналежним та недопустимим доказом протоколу затримання є неможливим на стадії судового розгляду.
		Протокол затримання особи складається з метою фіксації процесуальної дії в межах досудового розслідування, в той час як саме затримання особи є заходом забезпечення кримінального провадження, а не доказом у розумінні Глави 4 КПК України. 
		З огляду на вказані вище заперечення, відсутні підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_9 від 17.10.2022 року та визнання неналежним та недопустимим доказом затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину ОСОБА_10 від 25.05.2020 року.
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_9 від 17.10.2022 року (том 20) про визнання неналежним та недопустимим доказом протокол пред`явлення до впізнання ОСОБА_10 потерпілому ОСОБА_16 від 25.05.2020 року.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий перед пред`явленням осіб для впізнання у потерпілих ОСОБА_16 та ОСОБА_15 попередньо з`ясував, чи можуть вони впізнати осіб, які наносили тілесні ушкодження. При цьому потерпілі ствердно відповіли на це питання, протоколи слідчих дій містять сукупність ознак, за якими ОСОБА_16 та ОСОБА_15 впізнали обвинувачених. За таких обставин суд вважає, що доводи захисника в частині порушення слідчим вимог ч. 1 ст. 228 КПК є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами провадження. Суд, урахувавши вказані обставини та дослідивши протокол пред`явлень осіб для впізнання за фотознімками, встановив, що зазначені процесуальні документи повністю відповідають вимогам закону, слідчі дії проведено у присутності понятих, з дотриманням процедури, визначеної кримінальним процесуальним законодавством, та прийшов до висновку про наявність усіх підстав для взяття його до уваги. Пред`явлення особи для впізнання лише за фотознімками не має наслідком недопустимість доказів за умови дотримання приписів ст. 228 КПК. Обов`язковість обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками законодавством не передбачено, що унеможливлює визнання доказу недопустимим на цій підставі. (постанова ВС від 06.02.2020 у справі № 442/6175/18 (провадження № 51-5164км19). 
		Суд також не погоджується із доводами захисту про відсутність в протоколі пред`явлення для впізанння інофрмації про ознаки, за якими потерпілі впізнали осіб, що завдали ним тілесних ушкоджень, в порушення ч. 1 ст. 228 КПК України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК України перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілих ОСОБА_16 та ОСОБА_15 попередньо з`ясував, чи можуть вони впізнати осіб, які завдавали їм тілесних ушкоджень, опитав про зовнішній вигляд і прикмети осіб, які вчинила напад. Цей факт зафіксовано в зазначеному протоколі та закріплено підписом потерпілих. 
		За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи захисника в частині порушення слідчим вимог ч. 1 ст. 228 КПК України є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами провадження».
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_8 від 27.10.2022 року (том 21) про визнання недопустимим доказом речей - одягу та взуття, які були надані потерпілою ОСОБА_15 , поза межами слідчої дії у вигляді тимчасового доступу до речей та документів. 
		В якості обґрунтування свого клопотання захисник зазначає про вилучення окремих предметів одягу ОСОБА_15 без ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів. 
		Як вже неодноразово зазначалося вище, відповідно до статей 3, 56 КПК України потерпілий є стороною кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпіла наділена правом безпосередньо надавати слідчому документи, речі, предмети тощо на підтвердження фактів, які стосуються обставин кримінального провадження, а слідчий зобов`язаний прийняти ці речі для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин.
		За інших обставин, тобто якщо потерпіла не згодна надати наявні в її розпорядженні речі чи предмети, що можуть або мають доказове значення у кримінальному провадженні, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до речей, слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК України.
		Щодо визначення та надання статусу «речових доказів», наданих потерпілою ОСОБА_15 речей, органу досудового розслідування. Доводи захисника тотожні вищеописаним у справі №569/10900/15-к від 21.02.2023 року, оскільки захисник ОСОБА_8 вказує на недопустимість цих доказів саме у розрізі того, що вони слугували предметом дослідження при проведенні різноманітних експертиз. Суд дотримується раніше висвітленою в цьому судовому рішенні позиції щодо збереження доказового значення речей, невизнаних «речовими». 
		Доводи захисника з приводу необхідності проведення обов`язкового огляду речей - предметів одягу, наданих за добровільною згодою ОСОБА_15 , за участю потерпілої особи, не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки положення ст.237 КПК України не є імперативними та взаємовиключними щодо положень п. 3 ч. 2. ст. 56 КПК України щодо права потерпілої під час досудового розслідування подавати докази на підтвердження своєї заяви.
		З огляду на вказані вище заперечення, відсутні підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_8 від 27.01.2022 року та визнання недопустимим доказом речей, які були надані потерпілою ОСОБА_15 відповідно до заяви від 25.05.2020 року, а саме кросівок рожевого кольору з білою підошвою 37 розміру, джинсів світло синього кольору, футболки голубого кольору з надп., кофти фіолетового кольору, «лівчика» чорного кольору з розовими квітками, трусів вишневих, носків білих, трусів рожевих з білою резинкою та джинсів на резинці.
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_8 від 01.12.2022 року (том 26) про визнання недопустимими доказами висновків експертиз №CE-19-20/17399-Б від 24.06.2020 року, №CE-19-20/16279-Б від 25.06.2020 року, №10-20/1489 від 01.07.2020 року, №CE-19-20/21424-Б від 22.07.2020 року, №CE-19-20/22345-Б від 21.08.2020 року.
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено, що перелічені у прохальній частині клопотання докази є недопустимими, оскільки були отримані внаслідок недопустимих доказів та такими, що були здобуті в не процесуальний порядок, передбачений КПК України, а саме з порушенням правил вилучення речей, що були надані добровільно потерпілою ОСОБА_15 та долучені до матеріалів кримінального провадження виключно за її заявою, непроведення огляду цих речей та нескладення відповідних протоколів, а також невизнання таких речей речовими доказами у порядку статті 100 КПК України.
		Суд вище наводив аргументи на користь допустимості доказів - речей ОСОБА_15 , переданих нею за її добровільною згодою. В зв`язку із чим, суд вважає, визнання перелічених експертиз недопустимими доказами з цих самих підстав необґрунтованими.
		Суд також звертає увагу, що надані речі потерпілою ОСОБА_15 були поміщені до спеціального пакування, чим було забезпечено їхню схоронність, а у відповідних висновках експертах відображені фото упаковок з відповідними об`єктами дослідження та номерними знаками сейф-пакетів.
		Щодо зауваження сторони захисту про невідповідність слідчої дії - освідування ОСОБА_11 , як такої, що проведена у відсутності його захисника. ВС зазначив, що за змістом ст. 241 КПК освідування - це слідча дія, що полягає в огляді підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Вказана слідча дія здійснюється на підставі постанови прокурора, яка перед початком її проведення пред`являється особі, що підлягає освідуванню. Про проведення освідування складається окремий протокол згідно з вимогами КПК.
		Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що така процесуальна дія, як освідування носить об`єктивний характер і не залежить від волі особи, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи зберігати мовчання. Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначатися на змісті отриманих під час цієї дії результатів. Така позиція колегії суддів узгоджується з позицією Верховного Суду, зокрема, викладеною у постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 751/602/18, де Верховний Суд не знайшов підстав вважати відсутність захисника при освідуванні порушенням прав на захист особи.
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_9 від 28.11.2022 року (том 23) про визнання неналежним та недопустимим доказом протокол освідування потерпілої ОСОБА_15 від 25.05.2020 року
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено про порушення вимог ст.241 КПК України щодо освідування ОСОБА_190 у присутності понятих протилежної статі.
		Суд повністю погоджується із позицією представників потерпілої ОСОБА_15 , які зазначають, що вказаний аргумент захисника особи, що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення щодо потерпілої ОСОБА_15 , не є можливим, оскільки захисник діє в умовах реального конфлікту інтересів, за яких визнання вказаного протоколу неналежним та недопустимим доказом не переслідує дотримання чи захист прав потерпілої особи, а навпаки впливає на можливість притягнення до відповідальності її підзахисного.
		Поряд з цим право зазначати про порушення прав потерпілої ОСОБА_15 належить їй безпосередньо, а також її представникам. 
		З огляду на відсутність повноважень у захисника ОСОБА_9 на представництво інтересів потерпілої ОСОБА_15 , а також порушення вимог щодо конфлікту інтересів, суд не може прийняти до уваги такі доводи.
		З огляду на вказані вище заперечення, відсутні підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_9 від 28.11.2022 року та визнання неналежним та недопустимим доказом протоколу освідування потерпілої ОСОБА_15 від 25.05.2020 року.
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_8 від 01.12.2022 року (том 26) про визнання недопустимими доказами протокол обшуку від 27.05.2020 року, відеозапис проведення обшуку від 27.05.2020 року, предмети та документи, що були вилучені під час проведення обшуку (за списком)
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено про відсутність постанови про проведення невідкладного обшуку, що не відобразило мотиви прийнятого рішення слідчим; про відсутність мотивів надання дозволу на проведення невідкладного обшуку т.в.о начальника Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області; про порушення права на недоторканість іншого володіння особи та втручання в приватне життя.
		Згідно положень ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
		Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті (ч.1 ст.233 КПК України).
		Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. Як виняток ч. 3 ст. 30 Конституції України передбачає, що у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
		Такий виняток встановлено саме у ч. 3 ст. 233 КПК України. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу.
		Зі змісту процитованих норм кримінально процесуального закону чітко вбачається можливість проведення обшуку житла чи іншого володіння особи слідчим до постановлення ухвали слідчого судді з подальшим отриманням такого рішення слідчого судді після проведення обшуку. 
		Кримінально процесуальний закон не містить вимог щодо винесення постанов про проведення невідкладного обшуку слідчим, що повинно відображати мотиви прийнятого рішення слідчим. Законодавець натомість зобов`язує слідчого після проведення обшуку звернутися із клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, в якому власне і зазначаються відповідні мотиви проведення обшуку до постановлення ухвали слідчого судді, які суд оцінює та відповідно санкціонує вже проведену слідчу дії.
		Виключно відмова у задоволенні клопотання про проведення обшуку виключає можливість використання віднайдених доказів під час проведення такої слідчої дії для підтвердження винуватості особи та створює безумовні підстави для визнання таких доказів недопустимими.
		Поряд з цим у матеріалах кримінального провадження наявні дані про те, що слідчий після проведення зазначеного обшуку звернувся з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Відповідне рішення слідчого судді про задоволення клопотання у матеріалах кримінального провадження також наявне. 
		Окрім цього у матеріалах кримінального провадження також міститься письмовий дозвіл т.в.о. начальника Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області на проведення слідчих дій у приміщенні Кагарлицького ВП.
		З огляду на вказані вище заперечення, відсутні підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_8 від 01.12.2022 року про визнання недопустимим доказом протокол обшуку від 27.05.2020 року, проведений в Кагарлицькому ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області; відеозапис проведення обшуку та вилучені предмети під час обшуку.
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_9 від 01.12.2022 року (том 26) про визнання неналежним та недопустимим доказом протокол обшуку від 25.05.2020 року. 
		Розглядаючи вказане клопотання, суд погоджується із позицією сторони обвинувачення, зокрема, представників потерпілої ОСОБА_15 , яка зводиться до наступного. 
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено про відсутність підпису одного з понятих на протоколі проведення обшуку, а саме ОСОБА_191 .
		На протоколі обшуку на кожному з аркушів вбачається наявність п`яти підписів, які розміщені у різних місцях на кожному аркуші. Серед яких, ймовірно, містяться підписи понятих.
		Оскільки вимоги ст.104 КПК України не визначають конкретного місця, де повинен бути виконаний підпис, а також вимоги щодо підписання кожного аркушу протоколу, не вбачається допущення органом досудового розслідування істотного порушення при складенні протоколу обшуку від 25.05.2020 року.
		Окрім цього, ч.1 ст.86 КПК передбачено, що доказ вважається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Критеріями допустимості доказів є: належне процесуальне джерело (ч.2 ст.84 КПК України містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, який розширеному тлумаченню не підлягає); належний суб`єкт збирання доказів (докази можуть бути зібрані тільки тими суб`єктами, які згідно з нормами КПК України мають на це право); належна процесуальна форма (встановлений КПК України порядок здійснення кримінального провадження в цілому і проведення окремих процесуальних дій).
		Питання про визнання доказів недопустимими вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.89 КПК України) у кожному конкретному випадку залежно від характеру і наслідків порушень критеріїв допустимості. При цьому оцінка доказів передбачає їх відповідний аналіз у всій сукупності та взаємозв`язку (ст. 94 КПК України).
		Таким чином, при визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу.
		У висновку Верховного Суду у справі №210/4412/15-к від 25.09.2018 року вказано:
		«…Суд звертає увагу на те, що кримінальне процесуальне законодавство містить критерії, за якими порушення встановленого КПК порядку проведення окремих процесуальних дій є істотним і призводить до визнання доказів недопустимими (частини 2 та 3 ст.87 КПК).
		Перелік діянь, які передбачені у ст. 87 КПК як підстави для визнання фактичних даних недопустимими як докази, не є вичерпним і становить собою порушення фундаментальних гарантій, що дає певний орієнтир для визначення змісту поняття «істотне порушення» у випадках, які не підпадають під цей перелік. До таких, наприклад, можна віднести порушення вимог ч.7 ст.223 КПК про обов`язкове запрошення понятих при проведенні визначених законом слідчих дій. В кожному конкретному випадку суд, оцінюючи допустимість того чи іншого доказу, повинен враховувати істотність допущених порушень кримінального процесуального закону та важливість кожного доказу для встановлення обставин кримінального провадження. Тому кожний доказ повинен оцінюватися автономно, оскільки його безумовне виключення може призвести до негативних наслідків, що виражатимуться в ухваленні незаконного, необґрунтованого та несправедливого судового рішення».
		Так, під час проведення обшуку від 25.05.2020 року були запрошені та були присутні під час проведення обшуку поняті, їхня участь також підтверджується присутністю на відеозаписі проведеного обшуку. Таким чином, слід констатувати, що відсутнє істотне порушення фундаментальної гарантії, що вказує на недопустимість проведеного обшуку.
		Тим паче у розрізі процитованого правового висновку щодо необхідності оцінки допущених порушень та важливості доказу для встановлення обставин кримінального провадження, що схиляє суд до досягнення певного балансу між безперечним дотриманням законних прав та інтересів обвинувачених та досягнення завдань кримінального провадження, оскільки безумовне виключення доказу на підставі недотримання формальних умов, може призвести до негативних наслідків, що виражатимуться в ухваленні незаконного, необґрунтованого та несправедливого судового рішення.
		Так, зокрема, під час проведеного обшуку 25.05.2020 року органом досудового розслідування було віднайдено речі, предмети, біологічні зразки тощо, що підтверджують обставини вчинення кримінального правопорушення. 
		З огляду на ці обставини вважаю, що допущене порушення кримінального процесуального закону (можлива відсутність підпису одного понятого у протоколі обшуку) у порівнянні із важливістю кожного доказу для встановлення обставин кримінального провадження, не може бути визначальним доводом при оцінці слідчої дії та зібраних доказів. 
		Окрім цього захисник просить одночасно визнати доказ неналежним та недопустимим, зазначаючи одні й ті ж обґрунтування і щодо неналежності, і щодо недопустимості доказу.
		Поряд з цим законодавець розрізняє поняття «належності» та «допустимості» доказу, а також визначає різні підстави визнання доказів неналежними або недопустимими, проте захисник не розмежовує ці підстави у своєму клопотанні.
		З огляду на вказані вище заперечення, підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_9 від 01.12.2022 року із цих підстав про визнання неналежним та недопустимим доказом протокол обшуку від 25.05.2020 року не є достатніми.
		Щодо клопотання захисника ОСОБА_8 від 06.03.2020 року (том 26) про визнання очевидно недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 25.05.2020 року за участю ОСОБА_15 , відеозапис як додаток до протоколу проведення слідчого експерименту від 25.05.2020 року
		В якості обґрунтування свого клопотання захисником зазначено про порушення вимог ч.5 ст. 240 КПК України, а саме відсутність письмового дозволу на проведення вказаної слідчої дії у приміщенні Кагарлицького ВП, а також відсутня ухвала слідчого судді, яка надає дозвіл на проведення слідчої дії.
		У матеріалах кримінального провадження міститься письмовий дозвіл т.в.о. начальника Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області на проведення слідчих дій у приміщенні Кагарлицького ВП.
		Окремо слід зазначити, що Кагарлицьке ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області є приміщенням державного органу, вхід до якого охороняється озброєним постом охорони, переміщення на третій поверх приміщення ВП неможливе без дозволу працівників ВП. 
		Таким чином за наявності письмового дозволу на проведення слідчих дій та безпосереднє фактичне надання такого доступу до приміщення Кагарлицького ВП виключає проведення слідчої дії поза дозволом керівництва Кагарлицького ВП.
		Така позиція узгоджується із висновком Верховного Суду в аналогічних обставинах, висловленою у постанові від 06.02.2020 року по справі №336/1667/16-к, де колегія суддів приходить до висновку, що огляд місця події, проведений у квартирі зі згоди потерпілого, відбувся у відповідності до вимог Кримінального процесуального закону.
		До того ж суд, керуючись настановами ЄСПЛ в справі «Пеєв проти Болгарії», встановив, що вказана слідча дія - слідчий експеримент за участю потерпілої ОСОБА_15 не поширювалася на зони, щодо яких можуть бути «розумні очікування конфіденційності», та не містила ознак втручання у приватне життя інших осіб. Суд переконаний, що у обвинувачених в цій справі за об`єктивних обставин не могло бути «розумних очікувань конфіденційності» на проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_15 в кабінетах та коридорі приміщення Кагарлицького ВП.
		На підставі показань свідків та відеозаписів общуків встановлено, що кабінети, в яких відбувалися інкриміновані злочини, перебували у користуванні більш ніж однієї особи, переходили під контроль різних працівників поліції та не містили ознак належності виключно одному володільцю.
		В ході проведеного слідчого експерименту, відеозапис якого був безпосередньо досліджений судом, можна пересвідчитися у тому, як потерпіла ОСОБА_15 вказувала, де саме її допитували, погрожували та зґвалтували, у якому місці були приковані кайданками інші потерпілі, де були розміщені меблі, у яких кабінетах проводили допити та ким саме тощо. Всі ці пояснення супроводжувались відтворенням обставин вчинення щодо потерпілої ОСОБА_15 кримінальних правопорушень з боку обвинувачених. 
		Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є документом. 
		Щодо відсутності в протоколі слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_15 повідомлення про кримінальну відповідальність як свідка за завідомо неправдиві показання та відмову від показань. Відсутність у протоколі відомостей про повну послідовність проведення слідчого експерименту та його результати не є підставою для його визнання недопустимим доказом у тих випадках, коли до протоколу було долучено відеозапис, на якому ці дані зафіксовано (постанова ВС від 12.12.2018 у справі № 755/32908/14 (провадження № 51-2165км18)
		Таким чином, судом не встановлено порушень кримінального процесуального законодавства під час проведення вказаної слідчої дії. 
		Щодо невідповідності слідчих дій КПК в цідлому. 
		В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
		На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Частинами 2 і 3 цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.
		З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).
		Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.
		Суд вважає, що стороною захисту не наведено таких порушень процесуальних дій в цьому кримінальному провадженні, які б вплинули на доказове значення отриманих в результаті цих дій відомостей в тій мірі, щоб зруйнувати чи звузити конвенційні права обвинувачених в можливостях їх ефективного використання. 
		Обвинувачені від надання показань під час судового розгляду відмовилися. 
		Таким чином, за сукупністю вказаних обставин дії ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд кваліфікує наступним чином.
		Дії ОСОБА_10 підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1 КК України як насильницьке зникнення, а саме затримання, вчинене працівником держави, з подальшою відмовою визнати факт такого затримання; за ч. 2 ст. 127 КК України, як катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від них визанння, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, повторно; за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 152 КК України, як пособництво у згвалтуванні, тобто вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних з вагінальним, оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи.
		Дії ОСОБА_11 підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1 КК України як насильницьке зникнення, а саме затримання, вчинене працівником держави, з подальшою відмовою визнати факт такого затримання; за ч. 2 ст. 127 КК України, як катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від них визанння, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, повторно; за ч. 1 ст. 152 КК України, як згвалтування, тобто вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних з вагінальним, оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи.
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_10 у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, їхню множинність, його роль в скоєнні злочинів, яка носила проактивний, мотивуючий для інших обвинувачених характер, кількість потерпілих від його дій ( ОСОБА_12 , ОСОБА_192 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 ), репутаційну шкоду, завдану органам поліції діями останнього, особу ОСОБА_10 , який раніше не судимий, з його слів має дітей, проте належними доказами інформація не підтверджена, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_10 , згідно ст.66 КК України, судом не встановлено. 
		Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_10 , згідно ст. 67 КК України, є вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1 КК України, за попередньою змовою групою осіб, повторно.
		Суд із врахуванням вищезазначених обставин, призначаючи ОСОБА_10 покарання за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146 КК України, за ч. 2 ст. 127 КК України, за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 152 КК України, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, обирає принцип часткового складання призначених покарань. 
		Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України суд зараховує строк попереднього ув`язнення ОСОБА_10 у строк покарання, визначеного за сукупністю злочинів. 
		Суд не вбачає підстав для зміни міри запобіжного заходу ОСОБА_10 до набрання вироком законної чинності. 
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_11 у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, їхню множинність, його роль в скоєнні злочинів, яка носила проактивний характер, відзначалась злочинною ініціативністю, кількість потерпілих від його дій ( ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 ), репутаційну шкоду, завдану органам поліції діями останнього, особу ОСОБА_11 , який раніше не судимий, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, перебуває в оіційному шлюбі, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_11 , згідно ст.66 КК України, судом не встановлено. 
		Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_11 , згідно ст. 67 КК України, є вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1 КК України, за попередньою змовою групою осіб, повторно. 
		Суд із врахуванням вищезазначених обставин, призначаючи ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146 КК України, за ч. 2 ст. 127 КК України, за ч. 1 ст. 152 КК України, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, обирає принцип часткового складання призначених покарань. 
		Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України суд зараховує строк попереднього ув`язнення ОСОБА_11 у строк покарання, визначеного за сукупністю злочинів. 
		Суд не вбачає підстав для зміни міри запобіжного заходу ОСОБА_11 до набрання вироком законної чинності. 
		Потерпілими ОСОБА_15 та ОСОБА_12 подано цивільні позови про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину. 
		При розв`язанні цивільного позову ОСОБА_15 суд враховує висновки експертів за результатами комісійної судової психологічної експертизи від 15.06.2020 року відповідно до якої ситуація, пов`язана із застосуванням до неї сексуального та фізичного насильства з боку обвинувачених за ступенем інтенсивності психотравмувального впливу на її особистість оцінюється як психічні страждання - (моральна шкода) помірного ступеню впливу на її особистість. Розмір моральної шкоди оцінюється експертом на рівні 216 мінімальних заробітних плат на момент розгляду справи (а. с. 181, том 23). 
		Суд також звертає увагу на висновки судово-психіатричного експерта від 01.09.2020 року, який діагностував у ОСОБА_15 явно виражену депресивну симпотоматику, зниження якості життя внслідок психотравмуючої події, діагностовано постравматичний стресовий розлад, що знаходиться в прямому присинно-наслідкому зв`язку з кримінальним правопорушенням, вчиненим відносно неї (а. с. 226, том 23)
		Відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
		Особливої уваги заслуговує те, що злочини проти потерпілої скоєно представниками поліції, довіра до яких повинна презюмуватися в суспільстві, і завданням якиї є захист прав та інтересів, в зв`язку із чим негативний ефект від неочікуваності такого насилля з боку вказаних осіб підсилив психотравмуючий ефект та призвів до моральних страждань. 
		Вказані обставини безумовно породжують в людині відчуття повної соціальної незахищеності та безкараності обвинувачених, коли вона протиставлена правоохоронній системі, яка в цьому випадку виявилася нездатною до самовикриття. 
		Слід взяти до увагу соціальну вразливість потерпілої ОСОБА_15 , зумовлену її віком, статтю, збігом тяжких сімейних обставин, відповідно до яких вона є матір`ю одиначкою дитини інваліда, для усвідомлення її відчуття беззахисності та безправ`я, які виникло в неї під час вчинення відносно неї протиправних дій. В свою чергу, ці ж ознаки соціальної вразливості потерпілої каталізували дії обвинувачених, які виявили повне нехтування людською гідностю, «дозволили» ним демонструвати владу шляхом насильства та катувань. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. 
		Згідно з положеннями статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		02.09.2015 року Постановою КМУ № 641 «Про утворення Національної поліції України» створено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ через МВС.
		Обвинувачені в кримінальному провадженні на момент скоєння злочинів були працівниками НПУ, зокрема Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП у Київській області.
		Оскільки Кагарлицьке ВП Обухівського ВП ГУНП у Київській області входить до загальної системи поліції відповідно до положень ч. 1 статті 13 ЗУ «Про Національну поліцію» та є територіальним органом поліції відповідно до положень статті 15 ЗУ «Про Національну поліцію», відтак Національна поліція України повинна відшкодувати шкоду, завдану діями службових осіб органу державної влади - працівниками поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з огляду на положення ЦК України та ЗУ «Про Національну поліцію». 
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі № 200/8310/18, провадження № 61-14033св20).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Суд також вважає за доцільне послатися на п. 64 Постанови Великої Палати ВС від 25 березня 2020 року в справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), в якому зазначено «Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі N 242/4741/16-ц (провадження N 14-515 цс 19) (пункт 44))». 
		Суд також вважає за необхідне підкреслити, що завдання шкоди потерпілим відбувалося фактично в межах виконання обвинуваченими своїх службових обов`язків в приміщенні поліції і супроводжувалося відібранням пояснень та фактичним допитом. В зв`язку із чим суд вважає, що в цьому випадку, як того вимагає норми статей 1172, 1174 ЦК України, має місце наявність як загальних умов деліктної відповідальності так і спеціальних, зокрема, перебування у службових відносинах з юридичною особою, завдання шкоди під час виконання службових обов`язків. Вказана позиція відображена в постанові ВС від 22.05.2019 року у справі 237/3076/16-к.
		З урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_15 моральних страждань, засад розумності та справедливості, суд вважає за доцільне стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки визначений експертами розмір моральної шкоди, як співмірною сатисфакцією понесених моральних страждань потерпілої. 
		При розв`язанні цивільного позову ОСОБА_12 суд враховує висновки експертів за результатами комісійної судової психологічної експертизи від 23.10.2020 року відповідно до якої ситуація, пов`язана із застосуванням насильства до ОСОБА_12 з боку обвинувачених за ступенем інтенсивності психотравмувального впливу на його особистість оцінюється як психічні страждання - (моральна шкода) значного ступеню впливу на його особистість. Розмір моральної шкоди оцінюється експертом на рівні 243 мінімальних заробітних плат на момент розгляду справи (а. с. 192-198, том 15).
		Проте із норм ч. 1 ст. 1172 ЦК України випливає, що саме юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. 
		Згідно з положеннями статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Тобто, суд, не заперечуючи право потерпілого ОСОБА_12 на відшкодування моральної шкоди, змушений відмовити в позові через незалучення належного відповідача, а саме Держави України в особі органу державної влади, яка повинна нести відповідальність за дії своїх службових осіб, як того вимагають норми ЦК України, шляхом відшкодування шкоди із Державного бюджету України. Потерпілий ОСОБА_12 не позбавлений права звернення до суду із цивільним позовом про відшкодування завданої злочином моральної шкоди до належного відповідача - Держави України. Суд, в свою чергу, керуючись норми ЦПК України, зокрема ст. 51, позбавлений процесуальної можливості за власною ініціативою залучити співвідповідача чи замінити первісного на належного відповідача. (Постанова КЦС ВС від 12.04.2023 року в справі № 174/207/22).
		Суд при ухваленні цього вироку не буде вирішувати долю речових доказів, оскільки вкаазні докази будуть мати доказове значення в рамках виділених та зупинених кримінальних провадженнях щодо Особи 1, Особа 2, Особи 3, і їхнє знищення завадить встановленню об`єктивної істини в справі. 
		Судові витрати підлягають стягненню з обвинувачених. Суд, керуючись ст. 119 КПК України, вважає за доцільне зменшити їхній розмір із врахуванням матеріального стану обвинувачених, які мають на утриманні дітей та тривалий час перебували в правовому стані, який не дозволяв або становив певні перешкоди для працевлаштування. 
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 374, 377 КПК України, суд,
		 
		ЗАСУДИВ:
		 
		ОСОБА_10 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1, ч. 2 ст. 127, ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 152 КК України. Призначити ОСОБА_10 покарання за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 127 КК України у вигляді 8 років позбавлення волі: за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 152 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі. 
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначити ОСОБА_10 остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань у вигляді 11 років позбавлення волі. 
		Строк відбуття призначеного ОСОБА_10 покарання у вигляді 11 років позбавлення волі обраховувати із дня набрання вироком законної чинності, зарахувавши ОСОБА_10 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення, починаючи із 24 травня 2020 року, і до дня набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Запобіжний захід ОСОБА_10 залишити тримання під вартою в державній установі «Київський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної чинності.
		ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 152 КК України. Призначити ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 146-1 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 127 КК України у вигляді 7 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 152 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі. 
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначити остаточне покарання ОСОБА_11 шляхом часткового складання призначених покарань у вигляді 11 років позбавлення волі. 
		Строк відбуття призначеного ОСОБА_11 покарання у вигляді 11 років позбавлення волі обраховувати із дня набрання вироком законної чинності, зарахувавши ОСОБА_11 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення, починаючи із 24 травня 2020 року, і до дня набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Запобіжний захід ОСОБА_11 залишити тримання під вартою в державній установі «Київський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної чинності.
		Цивільний позов ОСОБА_15 до Держави в особі Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди задовільнити. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_15 у відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, 1 296 000 грн. В частині позову ОСОБА_15 до ОСОБА_11 , ОСОБА_10 - відмовити. 
		В задоволенні цивільного позову ОСОБА_12 до ОСОБА_11 , ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди - відмовити. 
		Судові витрати, пов`язані із проведенянням судових експертиз, стягнути на користь держави із ОСОБА_11 в розмірі 20 000 грн. та ОСОБА_10 в розмірі 25 000 грн. 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення. 
		Вирок підлягає негайному врученню обвинуваченим, прокурору.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_1 
		 
		Судді ОСОБА_2 
		 
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...