Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/6713/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; щодо реєстрації або обліку прав на майно.
Надіслано для оприлюднення: 26.05.2023. Зареєстровано: 26.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2023.
Дата набрання законної сили: 14.03.2024
Номер судового провадження: 2/463/462/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 463/6713/22
		Провадження № 2/463/462/23
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		25 травня 2023 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
		 
		головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
		з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,
		представника позивача - ОСОБА_1 ,
		представників відповідачів - ОСОБА_2 ,
		ОСОБА_3 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи Регіональний ландшафтний парк «Знесіння», Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності та звільнення земельної ділянки з приведенням земельної ділянки у попередній стан,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на житловий будинок, загальною площею 821,5 кв.м. по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2125616646101 (номер запису про право власності 30128896); скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на житловий будинок, загальною площею 821,5 кв.м. по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2125616646101 (номер запису про право власності 30128896); скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на житловий будинок, загальною площею 519,5 кв.м. по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1927397346101 (номер запису про право власності 30128896); зобов`язання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звільнити земельну ділянку з приведенням земельної ділянки по АДРЕСА_1 у попередній стан, шляхом знесення будівлі, загальною площею 821,5 кв.м. (адреса: АДРЕСА_1 ) та будівлі, загальною площею 519,5 кв.м. (адреса: АДРЕСА_1 ).
		В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на підставі ухвали Львівської міської ради № 1113 від 21.06.2001 року, Регіональному ландшафтному парку «Знесіння» на праві постійного користування належить земельна ділянка, яка знаходиться в т.ч. за адресою: АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці знаходиться житловий будинок, який спочатку на підставі рішення виконкому Червоноармійської районної ради № 815 від 12.12.1989 року належав ОСОБА_7 та в подальшому неодноразово відчужувався і був підданий реконструкції, після чого його загальна площа збільшилась до 1341 кв.м. Право власності на такий будинок було визнано за ПП «Мадич» згідно рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2010 року. В подальшому, це рішення суду скасовано судом апеляційної інстанції, проте до цього часу ПП «Мадич» відчужило зазначений будинок і нові співвласники провели його поділ на два окремі житлові будинки АДРЕСА_1 , загальною площею 519,5 кв.м. та АДРЕСА_1 , загальною площею 821,5 кв.м. Згідно даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час співвласниками будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яким належить 56/100 та 44/100 часток відповідно, а власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 . Вказані будинки мають статус самочинного будівництва, оскільки збудовані на земельній ділянці Регіонального ландшафтного парку «Знесіння», яка належить до категорії земель природоохоронного, рекреаційного та історико-культурного призначення. Крім того, будинки не приймались до експлуатації, а рішення суду про визнання за ПП «Мадич» права власності скасоване і тому останній не вправі був їх відчужувати. Внаслідок самочинного будівництва Львівська міська рада, як власник зазначеної земельної ділянки, а також Регіональний ландшафтний парк «Знесіння», як землекористувач, позбавлені можливості використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Захист порушеного права просить здійснити у спосіб скасування державної реєстрації права власності відповідачів та зобов`язання їх привести земельну ділянку до попереднього стану шляхом знесення самочинного будівництва.
		Відповідач ОСОБА_6 не погодилась та в особі повноваженого представника подала відзив на позову заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. Вказує, що є добросовісним набувачем житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки набула такий будинок у встановленому законом порядку, не володіла і не могла володіти інформацією про відсутність у попереднього власника права на відчуження спірного майна, а відтак, не може нести відповідальності за порушення, допущені попередніми власниками. Просить у задоволенні позову відмовити.
		У відповіді на відзив позивач навів аргументи, аналогічні мотивам позову та крім цього зазначає, що у рішенні виконкому Червоноармійської районної ради № 815 від 12.12.1989 року не вказується про виділення ОСОБА_7 земельної ділянки площею 600 кв.м. по АДРЕСА_1 для ведення садово-городніх робіт і побудови садового будинку. Насправді, таке рішення стосується зовсім інших питань, а саме затвердження ідеальних частин власності на будинок по АДРЕСА_2 . Відтак, первинна реєстрація права власності за ОСОБА_7 проведена на підставі підроблених документів, що має ознаки шахрайства.
		Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог частини першої статті 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування не надходило.
		Водночас, представником відповідача ОСОБА_6 подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, який слід обчислювати з липня 2012 року, коли Львівська міська рада звернулась з позовом до попереднього власника ОСОБА_8 про знесення самочинного будівництва.
		Позовна заява поступила до суду 15.09.2022 року.
		Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 20.09.2022 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
		Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
		Перед тим як розпочати розгляд справи по суті, суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.
		Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 09.02.2023 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.
		Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому, що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
		Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.
		Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
		Представник позивача Гриниха Х.А. в судовому засіданні під час виступу з вступним словом позовні вимоги підтримала. Дала пояснення, аналогічні мотивам позову та просить такий задовольнити.
		Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Ящинський А.Л. під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову та застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
		Аналогічну позицію висловив представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвокат Жбадинський В.О. та крім цього вказав, що позивачем обрано невірний спосіб захисту. Також просить відмовити у задоволенні позову та застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
		Представники третіх осіб в судовому засіданні висловились про підтримання позовних вимог з підстав, викладених в позові. Просять позовні вимоги задовольнити.
		Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.
		Відповідно до долученого до матеріалів справи копії витягу з рішення виконкому Червоноармійської районної ради народних депутатів № 815 від 12.12.1989 року (т.1 а.с.53), ОСОБА_7 виділено земельну ділянку, площею 600 кв.м. по АДРЕСА_1 для ведення садово-городніх робіт і побудови садового будинку.
		Оригіналу цього витягу суду не надано, а згідно відповідної відмітки представника позивача, яка містить на копії витягу, така копія отримана в межах судової справи № 1312/4181/12. Оригінал чи належним чином звірена копія витягу у Львівської міської ради відсутня.
		Також, до матеріалів справи долучено копія самого рішення Червоноармійської районної ради народних депутатів № 815 від 12.12.1989 року (т.1 а.с.194). Вбачається, що таке рішення взагалі не стосується питання передачі ОСОБА_7 земельної ділянки, площею 600 кв.м. по АДРЕСА_1 , а стосується питання затвердження ідеальних частин у власності на будинок на АДРЕСА_2 .
		Оригінал цього рішення суду також не надавався, проте вказана копія рішення Червоноармійської районної ради народних депутатів № 815 від 12.12.1989 року отримана Юридичним департаментом Львівської міської ради з Архівного відділу Львівської міської ради (т.1 а.с.193).
		На підставі рішення Червоноармійської районної ради народних депутатів № 815 від 12.12.1989 року, Львівським обласним державним комунальним БТІ та ЕО проведено реєстрацію права власності ОСОБА_7 на будинок АДРЕСА_1 , про що останньому видано відповідне реєстраційне посвідчення від 29.05.1997 року, копія якого долучена до матеріалів справи (т.1 а.с.55).
		Згідно копії технічного паспорта (т.1 а.с.56) загальна площа будинку становила 22,3 кв.м.
		Відповідно до договору купівлі-продажу садового будинку від 07.09.1999 року, копія якого долучена до матеріалів справи (т.1 а.с.48-49), ОСОБА_7 відчужив садовий будинок АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_9 .
		Про реєстрацію права власності на зазначений будинок ОСОБА_9 видано відповідне реєстраційне посвідчення, копія якого долучена до матеріалів справи (т.1 а.с.57).
		Надалі, відповідно до договору купівлі продажу садового будинку від 26.10.2006 року, копія якого долучена до матеріалів справи (т.1 а.с.50-51), ОСОБА_9 відчужила зазначений вище будинок на користь ОСОБА_10 .
		В свою чергу ОСОБА_10 , згідно договору купівлі-продажу садового будинку від 14.09.2007 року (т.1. а.с.43-44), відчужила зазначений будинок на користь ОСОБА_8 . Площа будинку на той час становила 22,3 кв.м.
		В подальшому, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1 а.с.58), на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2010 року право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ПП «Мадич». При цьому, загальна площа будинку становить 1341 кв.м.
		Відповідно до договору купівлі-продажу 34/100 часток будинку від 06.12.2011 року (т.1 а.с.62-63), ПП «Мадич» відчужило 34/100 частин будинку АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_11 , про що на ім`я останнього також сформовано відповідний витяг про державну реєстрацію прав (т.1 а.с.63).
		Згідно іншого договору купівлі-продажу від 09.12.2011 року (т.1. а.с.65), інші 66/100 часток будинку АДРЕСА_1 , ПП «Мадич» відчужило на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_12 у розмірі 28/100 та 38/100 часток відповідно.
		Після цього постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2013 року (т.1 а.с.29-36), скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2010 року, яким визнано за ПП «Мадич» право власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 1341 кв.м.
		Незважаючи на це, на підставі договору купівлі-продажу від 23.08.2019 року (т.1 а.с.151-152), ОСОБА_12 відчужив належні йому 38/100 часток будинку АДРЕСА_1 на користь відповідача ОСОБА_6 . В договорі зазначено, що 38/100 часток житлового будинку становлять приміщення № № 1, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43 загальною площею 519,5 кв.м.
		Згідно з висновком ФОП ОСОБА_13 № 1/26 від 26.09.2019 року (т.1 а.с.60), ОСОБА_6 фактично належить 38/100 частин будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_11 - 34/100 частин будинку, ОСОБА_5 - 28/100 частин. Належні ОСОБА_6 38/100 частин будинку, загальною площею 519,5 кв.м. та житловою площею 171,5 кв.м. технічно можливо виділити в окремий об`єкт нерухомого майна.
		Як вбачається з відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.19-25), на підставі цього висновку та інших документів державним реєстратором Бойко Х.Р. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02.10.2019 року (індексний номер 48962262), згідно з яким за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 519,5 кв.м., житловою площею 171,5 кв.м.
		Отже, було здійснено виділ частки з нерухомого майна.
		Інша частина будинку залишилась у власності ОСОБА_11 та ОСОБА_5 . Відповідно до висновку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 941 від 23.06.2020 року (т.1 а.с.59) співвласник ОСОБА_11 фактично займає приміщення, загальною площею 456,8 кв.м., що становить 56/100 частин будинку, а співвласник ОСОБА_5 фактично займає приміщення, загальною площею 364,7 кв.м., що становить 44/100 частин будинку,
		Відповідно до іншого висновку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 1745 від 14.07.2020 року (т.1 а.с.61), ОСОБА_6 фактично займає приміщення, загальною площею 519,5 кв.м., а ОСОБА_11 та ОСОБА_5 фактично займають приміщення загальною площею 821,5 кв.м., внаслідок чого існує технічна можливість розділити будинок АДРЕСА_1 на два самостійні будинки з присвоєнням окремих номерів.
		Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.26-28), на підставі зазначених висновків та інших документів державним реєстратором Живко М.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.07.2020 року (індексний номер 53180997), згідно з яким за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 44/100 частин будинку АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_11 зареєстровано право власності на 56/100 частин цього будинку. Загальною площа будинку АДРЕСА_1 становить 821,5 кв.м., житлова - 261,3 кв.м.
		В кінцевому, відповідно до договору дарування 56/100 частин житлового будинку від 18.05.2021 року (т.1 а.с.64), ОСОБА_11 подарував належні йому 56/100 частин будинку АДРЕСА_1 своїй сестрі ОСОБА_4 .
		Отже, станом на час розгляду справи за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 519,5 кв.м. є ОСОБА_6 , а власниками будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 821,5 кв.м. є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яким належить 56/100 та 44/100 частин відповідно.
		Також відомо, що на підставі ухвали Львівської міської ради № 1113 від 21.06.2001 року, копія якої долучена до матеріалів справи (т.1 а.с.67-69), Регіональному ландшафтному парку «Знесіння» видано державний акт на право постійного користування землею (т.1 а.с.70-71). Згідно з картою землекористувань Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» (т.1 а.с.72), вул.Лісна знаходиться в межах території парку.
		Вважаючи, що реєстрація права власності проведена з порушенням чинного законодавства, а саме будівництво є самочинним та порушує права власника і користувача земельної ділянки позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
		Таким чином з огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд повинен вирішити питання щодо правового статусу житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , та в залежності від встановленого пересвідчитись в правильності обраного способу захисту.
		Окремо суд вирішить питання щодо застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
		Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Під час розгляду цивільної справи № 501/1256/17 (постанова від 26.04.2023 року) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.
		Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).
		Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
		Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
		Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
		При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 680/214/16-ц (постанова від 23.06.2020), зміст положень статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
		У справі яка розглядається встановлені судом обставини свідчать про те, що спірні будинку збудовані на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети, а саме на земельній ділянці, яка згідно з пп.2.1 п.2 ухвали Львівської міської ради № 1113 від 21.06.2001 року віднесена до земель природоохоронного, рекреаційного та історико-культурного призначення. Також, спірні будинки збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, і ніщо не свідчить про те, що такі будинки приймались в експлуатацію.
		Зрештою, право власності на будинок АДРЕСА_1 , площею 1341 кв.м. первинно набуто на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2010 року, яке в подальшому скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду.
		Отже, як будинок АДРЕСА_1 , так і будинок АДРЕСА_1 , які утворились шляхом поділу будинку АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом і реєстрацію права власності на них за відповідачами не змінює їх статусу.
		Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
		У постанові від 02.06.2021 року в справі № 509/11/17 Верховний Суд дійшов висновку, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна, а визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.
		Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01.07.2020 року у справі № 755/3782/17, відповідно до яких новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.
		Про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва є неефективними способами захисту, вказував Верховний Суд у постанові від 27.04.2022 року в справі № 521/21538/19.
		У справі яка розглядається поряд з вимогою про знесення самочинного будівництва, яка відповідає характеру порушеного права, позивач заявив інші вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності, які не є ефективним способом захисту порушеного права та не призведуть до його ефективного відновлення.
		Під час розгляду справи № 202/7377/16-ц (постанова від 27.10.2021 року) Верховний Суд дійшов висновку, що задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.
		За пунктом «б» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
		Оскільки у статті 152 Земельного кодексу України не конкретизовано переліку видів порушень прав власника земельної ділянки, в кожному конкретному випадку власник має право на власний розсуд конкретизувати, як саме буде усунене те чи інше порушення.
		Зокрема, порушення прав власника може бути усунене шляхом демонтажу споруд, які розташовані на земельній ділянці.
		Вимога позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу самочинно збудованого будинку, по-перше, відповідає змісту статті 152 Земельного кодексу України, а по-друге, означає приведення земельної ділянки у стан, придатний для їх подальшого використання за цільовим призначенням.
		Таким чином, обґрунтованою слід визнати виключно вимогу про зобов`язання відповідачів звільнити земельну ділянку з приведенням її до попереднього стану шляхом демонтажу будівель № 13 та № 13А. У задоволенні інших позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності за відповідачами слід відмовити, оскільки вони є неефективним способом захисту та не забезпечать усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
		Вказане узгоджуєтьсяз приписамипункту 1частини першоїта частинидругої статті14Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень»,за змістомяких розділДержавного реєструправ тареєстраційна справазакриваються вразі знищенняоб`єкта нерухомогомайна,об`єкта незавершеногобудівництва,майбутнього об`єктанерухомості. У разі знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості (у тому числі у зв`язку із зміною проектної документації на будівництво) або скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об`єкта скасовується.
		Отже, після знесення самочинного будівництва відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриються, реєстраційний номер спірного об`єкта скасується і в такому випадку немає необхідності в прийнятті окремого рішення про скасування державної реєстрації права власності.
		В такому випадку, не має правового значення та обставина, чи було підроблене рішення виконкому Червоноармійської районної ради народних депутатів № 815 від 12.12.1989 року, на підставі якого проведена первинна реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 , оскільки після цього зведений ним будинок був підданий реконструкції, внаслідок чого набув статусу самочинного будівництва, на яке не могло виникнути право власності, в тому числі у відповідачів.
		При цьому, таких висновків суду не спростовують аргументи відповідачів щодо втручання у їх право мирно володіти своїм майном.
		Зокрема, згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила:
		1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
		Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, суд враховує доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування спірного об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Львова, та встановлені постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2013 року справі № 19/22 обставини щодо відсутності підстав для визнання права власності на спірні нежитлові будівлі за ПП «Мадич», яким спірне майно було відчужена іншим особам.
		За таких обставин право органу місцевого самоврядування повернути самовільно зайняту земельну ділянку, з огляду на встановлені у даній справі обставини, гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 ЗК України). Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 року у справі № 347/1276/17. 
		Що ж стосується заяви відповідачів про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд таку відхиляє.
		Зокрема, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).
		Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.
		Як зазначила Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 922/3166/20 (постанова від 02.11.2022) використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій.
		Отже, позовна давність не застосовується в частині вимог про зобов`язання відповідачів звільнити земельну ділянку з приведенням її до попереднього стану шляхом демонтажу будівель № 13 та № 13А.
		В силу вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір в розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
		Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» визначено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2022 року становить 2481 грн.
		Таким чином, з огляду на предмет позову за одну вимогу немайнового характеру підлягав сплаті судовий збір в розмірі 2481 грн., що становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивачем долучено квитанцію про сплату судового збору в розмірі 9924,0 гривень за пред`явлення чотирьох вимог немайнового характеру (т.1 а.с.18).
		Оскільки суд задовольнив лише одну позовну вимогу немайнового характеру, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідачів на користь позивача належить стягнути 2481,0 гривень судового збору.
		Позивач у своїй першій заяві по суті справи не вказував, що очікує понести інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи. Крім того до завершення розгляду справи ним не було подано доказів про розмір витрат, які він сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Тому, такі витрати не підлягають відшкодуванню.
		Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати пропорційно розміру відхилених позовних вимог відповідачі не подавали. Крім того, відповідачі не наводили попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вони понесли або очікують понести в зв`язку із розглядом справи. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.
		Аналогічною є позиція суду відносно третіх осіб, які також не подавали суду доказів про понесені ними судові витрати, та крім цього не повідомляли про їх попередній розмір.
		 
		Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, - 
		 
		у х в а л и в :
		 
		позов Львівської міської ради - задовольнити частково.
		 
		Зобов`язати  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звільнити земельну ділянку з приведенням земельної ділянки по АДРЕСА_1 у попередній стан, шляхом знесення будівлі, загальною площею 821,5 кв.м. (адреса: АДРЕСА_1 ) та будівлі, загальною площею 519,5 кв.м. (адреса: АДРЕСА_1 ).
		 
		У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_4  на користь Львівської міськоїради судовий збір у розмірі 827,0 гривень.
		 
		Стягнути з ОСОБА_5  на користь Львівської міської ради судовий збір у розмірі 827,0 гривень.
		 
		Стягнути з ОСОБА_6 на користь Львівської міськоїради судовий збір у розмірі 827,0 гривень.
		 
		На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
		 
		Позивач: Львівська міська рада, місцезнаходження: 79006, м.Львів, площа Ринок,1, код ЄДРПОУ 04055896.
		 
		Відповідач:  ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
		 
		Відповідач:  ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
		 
		Відповідач:  ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
		 
		Третя особа: Регіональний ландшафтний парк «Знесіння», місцезнаходження: 79024, м.Львів, вул.Новознесенська,32, код ЄДРПОУ 13806354.
		 
		Третя особа: Личаківськарайонна адміністраціяЛьвівської міськоїради, місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.К.Левицького,67, код ЄДРПОУ 04056109.
		 
		Повний текст судового рішення складено - 26 травня 2023 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                Грицко Р.Р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...