Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/119/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2023.
Дата набрання законної сили: 25.05.2023
Номер судового провадження: 12-20гс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		 
		25 травня 2023 року
		м. Київ
		 
		Справа № 918/119/21
		Провадження № 12-20гс23
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Пількова К. М., 
		суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік   О.  М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А. 
		перевіривши наявність підстав для передання на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи 
		за касаційними скаргами Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» (далі - Кооператив) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» (далі - Товариство) 
		на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 (головуючий суддя Мельник О. В., судді Філіпова Т. Л., Петухов М. Г.) у справі 
		за позовом керівника Дубенської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - ОДА)
		до Кооперативу та Товариства, 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Дубенська районна державна адміністрація (далі - РДА) і Смизька селищна рада,
		про розірвання договору оренди та витребування земельної ділянки,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		1.             У лютому 2021 року Прокурор в інтересах держави в особі ОДА звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Кооперативу та Товариства, в якому просив розірвати укладений між Кооперативом та РДА договір оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення від 18.02.2004 (далі -Договір) та витребувати у Товариства і повернути державі в особі ОДА земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 713,2 га (далі - Земельна ділянка).
		2.             Позов мотивовано, зокрема, тим, що Кооператив без згоди орендодавця та з порушенням вимог статей 24 і 25 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) і Договору за розподільчим балансом передав право оренди Земельної ділянки іншій юридичній особі (Товариству), яка створена шляхом виділу з орендаря, що відповідно до частини першої статті 32 Закону № 161-XIV та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для дострокового розірвання зазначеного правочину. 
		Припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання Земельної ділянки та передача права оренди на землю за розподільчим балансом іншій юридичній особі без згоди орендодавця свідчить про невиконання орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону № 161-XIV, та умов Договору, що є підставою для його дострокового розірвання. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18.
		Хоча частина четверта статті 32 Закону № 161-XIV і передбачає, що перехід права оренди земельної ділянки до іншої особи у зв`язку з реорганізацією юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору оренди землі, однак виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи, оскільки це один зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті його здійснення створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном, а попередня юридична особа не припиняється. При цьому за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС), викладеними у постановах від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі № 904/8538/16, виділ (стаття 109 ЦК України) не є реогранізацією юридичної особи.
		Окрім цього, стаття 8-1 Закону № 161-XIV визначає, що право оренди земельної ділянки державної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків (щодо земель, наданих для будівництва житлового будинку). Отже, Закон № 161-XIV забороняє відчужувати право оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення не власником, а орендарем.
		3.             Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.02.2022 (суддя Марач В. В.) у задоволенні позову відмовлено.
		4.             Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Прокурор та ОДА не довели наявності підстав для розірвання Договору і витребування у Товариства Земельної ділянки.
		Суд першої інстанції відобразив у своєму рішенні висновок науково-правової експертизи з питань тлумачення та застосування права експертів Національного університету «Острозька академія», за яким виділ із Кооперативу Товариства є реорганізацією у розумінні частини першої статті 28 Закону України від 10.07.2003 № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087-IV). Цей висновок обґрунтований, зокрема, тим, що у розумінні зазначеного Закону кооператив може бути реорганізовано шляхом виділення, яке, у свою чергу, тотожне поняттю «виділ», оскільки відбувається перехід частини майна, прав та обов`язків юридичної особи за розподільчим балансом до однієї або кількох створених юридичних осіб.
		На переконання суду першої інстанції, до відносин, які склалися між Кооперативом та Товариством щодо реорганізації та правонаступництва, мають бути застосовані положення Закону № 1087-IV, а не статті 104, 109 ЦК України, на які посилався Прокурор, оскільки цей Закон прийнято пізніше ніж ЦК України. Цей висновок місцевий господарський суд також поклав в основу свого висновку про те, що на підставі статті 28 Закону № 1087-IV відбулась реорганізація Кооперативу шляхом виділення з нього Товариства.
		Суд першої інстанції зауважив, що Договір не передбачає такої підстави для зміни його умов або припинення, як реорганізація юридичної особи - орендаря, а відповідно до пункту 3.2 цього правочину за згодою орендодавця орендар може передавати у володіння і користування орендовану земельну ділянку лише при суборенді. Оскільки в порядку правонаступництва відбувся перехід прав та обов`язків орендаря за Договором від Кооперативу до Товариства, а суд не встановив обставин укладення між ними договору суборенди, то жодного погодження у орендодавця орендарю отримувати не було необхідності.
		Суд першої інстанції вважав, що стаття 8-1 Закону № 161-XIV не застосовна до відносин, які виникли між Кооперативом та Товариством, оскільки Кооператив не відчужував право оренди Земельної ділянки, а відбувся перехід такого права до Товариства в порядку правонаступництва.
		Суд першої інстанції критично оцінив посилання Прокурора на статтю 109 ЦК України та на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, та висновки КГС ВС, викладені у постановах від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі №  904/8538/16, про те, що виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК України), не визначається законодавцем видом реорганізації, оскільки у вказаних вище висновках Верховного Суду предметом був виділ з товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.
		Також суд першої інстанції зазначив, що в позові відсутні обґрунтування, чим перехід права оренди в порядку правонаступництва від Кооперативу до Товариства порушив права ОДА. За наявними у матеріалах справи доказами Товариство використовує Земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, сплачує за неї всі платежі (орендну плату, рентну плату, подає податкові декларації та інше), тобто виконує всі передбачені Договором обов`язки орендаря, а тому має і всі права орендаря Земельної ділянки. У свою чергу, позивач не надав суду жодного доказу неправомірності переходу права оренди від Кооперативу до Товариства, оспорювання ним державної реєстрації Товариства, оспорювання ним виконання Товариством обов`язків орендаря щодо сплати орендної плати за Земельну ділянку, податків та зборів, подання звітності тощо.
		5.             Справа розглядалась судами апеляційної інстанції неодноразово.
		6.             Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 рішення Господарського суду Рівненської області від 22.02.2022 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; Договір розірвано і витребувано у Товариства та повернуто державі в особі ОДА Земельну ділянку.
		7.             Постанова апеляційного суду мотивована тим, що реорганізація у силу закону передбачає перехід прав і обов`язків реорганізованої особи до правонаступників та не призводить до припинення зобов`язання і не є підставою для розірвання договору. Водночас виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК України), не визнається законодавцем видом реорганізації. На противагу реорганізації (коли припиняється юридична особа - сторона договору, а замість неї стороною договору в силу закону стає її правонаступник) у випадку виділу законом не передбачено збереження дії договору та переходу прав і обов`язків за договором до особи, яка створюється в результаті виділу. Такий підхід пояснюється тим, що особа (сторона договору), з якої виділено нову особу (осіб), продовжує існувати і не припиняється як юридична особа.
		8.             Суд апеляційної інстанції вважав, що у спірних правовідносинах орендар прийняв рішення саме про виділення із сільськогосподарського виробничого кооперативу товариства з обмеженою відповідальністю, що має наслідком одночасне збереження правосуб`єктності Кооперативу та утворення нової юридичної особи - Товариства. Таким чином, універсального правонаступництва не відбулося, а перехід прав та обов`язків до новоствореної юридичної особи відбувся саме за розподільчим балансом.
		Суд апеляційної інстанції здійснив аналіз статті 8-1 Закону та виснував про те, що можливість відчужувати право оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення не власником, а орендарем цієї ділянки законодавством не передбачена. Оскільки орендар (Кооператив) не втратив правосуб`єктності юридичної особи після виділу з нього Товариства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що право оренди землі, набуте Кооперативом за Договором, було передано іншій новоствореній юридичній особі (Товариству) без згоди орендодавця, що суперечить вимогам статті 8-1 Закону № 161-XIV.
		З посиланням на висновки КЦС ВС, викладені у постанові від 14.09.2020 у справі №291/1009/18, суд апеляційної інстанції зазначив, що залучення орендарем третіх осіб до обробітку землі та оплати орендної плати орендодавцю з фактичним припиненням орендарем діяльності з безпосереднього використання орендованої земельної ділянки, крім передачі земельної ділянки у суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі, виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.
		На виконання вказівок КГС ВС, викладених у постанові від 02.11.2022, якою цю справу направлено на новий апеляційний розгляд, суд апеляційної інстанції зазначив, що статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статтею 31 Закону № 161-XIV визначено порядок добровільної відмови землекористувача від права користування земельною ділянкою. Зокрема, такий порядок передбачає звернення землекористувача до власника земельної ділянки з відповідною заявою. Разом з тим матеріали справи не містять доказів повідомлення орендарем орендодавця про добровільну відмову від права користування Земельною ділянкою, прийняття орендодавцем рішення про припинення права користування Земельною ділянкою, дострокового розірвання Договору за взаємною згодою сторін.
		Суд апеляційної інстанції врахував, що матеріалами справи підтверджено і не заперечується відповідачами, що з жовтня 2018 року орендар (Кооператив) не використовує Земельну ділянку, що є порушенням умов пункту 3.2 Договору та статей 24, 25 Закону № 161-XIV, у зв`язку із чим дійшов висновку про те, що фактичне невикористання Кооперативом Земельної ділянки та її передача в користування Товариства без згоди орендодавця та всупереч положенням статті 8-1 Закону № 161-XIV є підставою для дострокового розірвання Договору відповідно до статті 651 ЦК України та статті 32 Закону № 161-XIV.
		Апеляційний суд відхилив доводи відповідачів про те, що стаття 8-1 Закону № 161-XIV не підлягає застосуванню, оскільки Договір був укладений у 2004 році, адже норми законодавства застосовуються на час вчинення правопорушення, тобто на час передачі прав та обов`язків орендаря за Договором від Кооперативу до Товариства.
		Оскільки Товариство без належних правових підстав використовує Земельну ділянку, то вона має бути витребувана та повернена у власність держави в особі ОДА.
		9.        14.02.2023 та 16.02.2023 до КГС ВС надійшли касаційні скарги Товариства та Кооперативу, у яких вони просили скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023, а рішення Господарського суду Рівненської області від 22.02.2022 - залишити в силі. 
		10.    Скарги обґрунтовані,зокрема, такими доводами.
		10.1.                  Суд апеляційної інстанції не врахував відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 28 Закону № 1087-IV. Так, постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, на яку посилався суд апеляційної інстанції, не стосується реорганізації кооперативів та не враховує положення вказаної вище норми, а правовідносини у справах № 291/1009/18 та № 918/119/21 не є тотожними, оскільки відрізняються за суб`єктним складом та матеріально-правовим регулюванням. Відтак висновки у справі № 291/1009/18, які стосуються застосування статті 109 ЦК України, не могли бути застосовані судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи. Слід також звернути увагу на те, що у зазначеній постанові об`єднана палата КЦС ВС відступила від висновку викладеного у постанові КЦС ВС від 12.03.2020 у справі № 291/1478/18, яка не містить правової позиції про те, що виділ не є формою реорганізації юридичної особи.
		10.2.                  Суд апеляційної інстанції не врахував того, що, окрім частини першої статті 109 ЦК України, правовідносини щодо функціонування кооперативів визначено Законом № 1087-IV, який є спеціальним і конкретизує положення ЦК України, а саме стаття 28 цього Закону відносить виділ до форми реорганізації кооперативу.
		Крім цього, відповідно до підпункту 98.1.4 пункту 98.1 статті 98 розділу II Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виділу, під реорганізацією платника податків розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає, зокрема, виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується. Тобто з точки зору податкового законодавства виділ є формою реорганізації.
		10.3.                  Згідно із частиною четвертою статті 32 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на момент укладення Договору, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. У Договорі ця умова не зазначена, що унеможливлює його розірвання. Така правова позиція висловлена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.
		10.4.                  Суд апеляційної інстанції помилково застосував у спірних правовідносинах статтю 8-1 Закону № 161-XIV, статтю 57 ЗК України та частину першу статті 17 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), оскільки проігнорував доводи відповідачів про те, що на момент укладення Договору (18.02.2004) статті 8-1 не було у Законі № 161-XIV, а вказані норми ЗК України та ЛК України набрали чинності лише 29.03.2006, що в силу статті 58 Конституції України не дає підстав для їх застосування. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що виділ і передача права оренди за розподільчим балансом не передбачають передачі права оренди до статутного капіталу, тим більше, що Кооператив не був засновником Товариства, а також помилково ототожнив перехід права оренди до правонаступника в порядку реорганізації з відчуженням права оренди.
		10.5.                  Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для розірвання Договору у зв`язку зі зміною орендаря та не дослідив наявності порушення прав позивача проведеною реорганізацією. У позові відсутні докази невиконання орендарем та його правонаступником визначених у статті 25 Закону № 161-XIV та пункті 3 Договору обов`язків, а самостійне господарювання на землі з дотриманням умов договору оренди землі - це право орендаря, а не обов`язок, що не дає підстав для розірвання цього правочину в порядку, передбаченому статтею 651 ЦК України.
		10.6.                  Суд апеляційної інстанції відступив від висновків (рекомендацій) КГС ВС про застосування статті 141 ЗК України, статті 31 Закону № 161-XIV та положень Договору, викладених у постанові від 02.11.2022, якою цю справу направлено на новий апеляційний розгляд, оскільки дійшов хибного висновку про те, що фактичне невикористання Кооперативом Земельної ділянки та її передача в користування Товариства без згоди орендодавця суперечить положенням статті 8-1 Закону 161-XIV та є підставою для дострокового розірвання Договору відповідно до статті 651 ЦК України та статті 32 Закону № 161-XIV. Цей висновок апеляційного суду також не узгоджується із висновками Верхового Суду, викладеними у постановах від 04.05.2020 у справі № 816/1331/17 та від 12.06.2020 у справі №480/303/19.
		Висновки апеляційного суду є суперечливими, оскільки з одного боку, вони вказують на вчинення Кооперативом дій, які мають ознаки добровільної відмови від використання Земельної ділянки, а з іншого - що жодних повідомлень від сторін Договору чи їх правонаступників про його дострокове розірвання матеріали справи не містять.
		Апеляційний суд залишив поза увагою положення Договору щодо порядку його розірвання. Зокрема, пунктом 4 передбачено, що дострокове розірвання має здійснюватися за умови письмового попередження зацікавленої сторони не пізніше ніж за 10 днів. Разом з цим суд апеляційної інстанції встановив, що жодного з обов`язків, передбачених пунктом 3 Договору, Кооператив не порушив і жодних повідомлень про дострокове розірвання цього правочину від сторін у позасудовому порядку не направлялося. Відтак жодної з перелічених підстав для розірвання Договору на час розгляду спору не було.
		При цьому пункт 4 Договору визначає момент виникнення порушеного права орендаря, що дає йому підстави звернутися до суду, а саме сплив десятиденного терміну з моменту надіслання письмового попередження для іншої сторони, а також відсутність добровільної згоди такої сторони на розірвання договору, висловленої упродовж зазначеного терміну. Однак письмове повідомлення орендодавцем або його правонаступником про дострокове розірвання Договору на адресу як Кооперативу, так і його правонаступника Товариства не надходило, що може свідчити про відсутність порушеного права орендодавця на добровільне розірвання Договору, яке б зумовило необхідність звернення з позовом до суду. 
		10.7.                  Витребування Земельної ділянки у Товариства здійснено неправомірно, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував, що правонаступник є її належним користувачем.
		11.    24.03.2023 до КГС ВС надійшло клопотання Товариства про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Обґрунтовуючи це клопотання, Товариство посилалось, зокрема, на необхідність уточнення позиції Великої Палати Верховного Суду щодо можливості застосування раніше сформованих нею висновків, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, а також висновків КГС ВС, викладених у постановах від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі № 904/8538/16, які стосуються правовідносин, пов`язаних із виділом з товариства з обмеженою відповідальністю, до іншої категорії юридичних осіб, а саме до сільськогосподарського виробничого кооперативу, діяльність якого регламентована спеціальним Законом № 1087-IV, положення якого дозволяють проводити реорганізацію кооперативу за формою виділу.
		12.    Ухвалою від 22.02.2023 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргами Кооперативу та Товариства, а ухвалою від 25.04.2023 задовольнила вказане вище клопотання Товариства та передала справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважає, що у ній наявна виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		13.    Ухвала про передання мотивована тим, що відповідно до статті 28 Закону № 1087-IV реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) кооперативу відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу в порядку, визначеному законодавством та статутом кооперативу. У разі реорганізації права та обов`язки кооперативу переходять до його правонаступників. Отже, на думку колегії суддів, у розумінні Закону № 1087-IV виділ є різновидом форми реорганізації кооперативу, наслідком якої є перехід прав та обов`язків реорганізованої особи до її правонаступників.
		14.    З посиланням на положення частин першої, п`ятої статті 104 та частини другої статті 107 ЦК України колегія суддів зазначає, що характерною ознакою процедур припинення юридичної особи у результаті реорганізації є неможливість подальшої участі особи, яка припиняється, у зобов`язанні, але реорганізація не припиняє дії цих зобов`язань, у тому числі договорів, які були укладені цією стороною. Водночас виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс (частини перша, друга статті 109 ЦК України).
		15.    Колегія суддів вважає, що виділ не є різновидом ліквідації або реорганізації юридичної особи, а є одним зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном існуючої юридичної особи. При цьому попередня юридична особа не припиняється. Наслідком виділу є перехід за розподільчим балансом до нової юридичної особи, що утворилася унаслідок виділу, частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ і яка не припиняється, а продовжує функціонувати зі зменшеним обсягом активів та пасивів.
		16.    Отже, на переконання колегії суддів, ЦК України визнає виділ не видом реорганізації будь-якої юридичної особи, у тому числі кооперативу, а одним зі способів створення юридичної особи, у результаті чого не відбувається універсального правонаступництва.
		17.    У зв`язку з цим, на думку колегії суддів, прослідковується суперечність між нормами одного ієрархічного рівня, що регулюють одні й ті ж правовідносини, а саме щодо поняття виділу як форми реорганізації чи створення юридичної особи, у тому числі кооперативу. Тобто існує юридична колізія, яка виникає з розбіжностей у застосуванні статті 28 Закону № 1087-IV та статей 104, 107, 109 ЦК України та невизначеності пріоритету їх застосування.
		18.    Колегія суддів вважає, що є необхідність формування єдиної правозастосовної практики стосовно застосування зазначених положень Закону № 1087-IV та ЦК України та визначення, чи є виділ різновидом реорганізації юридичної особи - кооперативу або ні, а також вирішення пов`язаного з цим питання правонаступництва у разі виділу із кооперативу нової юридичної особи. Вирішення цих питань необхідно для забезпечення вимог верховенства права, складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права та недопущення можливості її довільного трактування.
		19.    Колегія суддів зазначає, що кількісний критерій необхідності передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що аналогічні спори розглядаються судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема справа № 910/16541/21 за участю тих самих сторін, що підтверджується інформацією, отриманою з Єдиного державного реєстру судових рішень. Якісний критерій полягає в наявності різних підходів науковців та суддів Верховного Суду до вирішення такої категорії справ. Так, у висновку науково-правової експертизи з питань тлумачення та застосування права експертів Національного університету «Острозька академія» йдеться про те, що кооператив може бути реорганізовано шляхом виділу відповідно до положень частини першої статті 28 Закону № 1087-IV. При цьому аналіз статей 13, 25, 32 Закону № 161-XIV дозволяє дійти висновку про те, що право оренди земельної ділянки переходить у разі реорганізації кооперативу до тієї особи, яка стала правонаступником реорганізованої юридичної особи на підставі передавального акта чи розподільчого балансу. Проте в постанові об`єднаної палати КЦС ВС від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, на яку посилався суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові, вказано, що належне орендарю на підставі договору оренди право користування земельною ділянкою не може бути ним відчужене, у тому числі передане при виділі на підставі розподільчого балансу особі, яка виділяється, а виділ не визнається законодавцем видом реорганізації. 
		20.    Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		21.    Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
		22.    Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є необов`язковою. При цьому в частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою.
		23.    Наведені у пунктах 13-19 цієї ухвали підстави є достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про те, що їх явка не є обов`язковою.
		Керуючись статтями 120, 121, 233-235, 301, частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		1. Прийняти до розгляду справу № 918/119/21 (провадження № 12-20гс23) за касаційними скаргами Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023.
		2. Призначити справу № 918/119/21 (провадження № 12-20гс23) до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження на 19 липня 2023 року о 12 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
		3. Повідомити учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач К. М. ПільковСудді:Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв І. А. ВоробйоваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаІ. В. Ткач Л. Й. КатеринчукО. С. Ткачук Л. Ю. КишакевичВ. Ю. Уркевич Г. Р. КретТ. А. Чумаченко Л. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...