Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/4428/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.05.2023. Зареєстровано: 30.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2023.
Дата набрання законної сили: 22.06.2023
Номер судового провадження: 2/761/5724/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 761/4428/23
		Провадження № 2/761/5724/2023
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді Матвєєвої Ю.О.
		за участі секретаря судового засідання Каніковського Б.А.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації та просив стягнути з російської федерації на свою користь майнову шкоду у розмірі 1 218 807,13 грн., та моральну шкоду - 1 406 034, 00 грн. 
		10.02.2023 року суддею Шевченківського районного суду м. Києва Матвєєвої Ю.О. постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
		У лютому 2023 року Міністерство закордонних справ надіслало письмові пояснення у справі у яких повідомило, що у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України МЗС України 24.02.2022 нотифікувало МЗС рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, які були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між країнами від 14.02.1992. відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції 1961 року.
		Отже, подальше отримання згоди рф на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.
		Ухвалою суду від 28.03.2023 року підготовче провадження у справі закрито.
		21.04.2023 року позивач надав до суду заяву про проведення судового засідання за його відсутності, позовну заяву підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити.
		Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений в передбаченому законом порядку шляхом розміщення оголошень на сайті судової влади, своїм правом подання відзиву не скористався.
		Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з`явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Суд відповідно до ч. 5 ст. 223 ЦПК вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності позивача, а також представника відповідача.
		Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
		Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Суд, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши обставини в їх сукупності, надавши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, прийшов до наступного висновку.
		Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		При цьому, принцип змагальності згідно ст.12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Даний принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		Судом встановлено, що позивач є власником квартири, яка розташована за адресою:     АДРЕСА_1 , загальною площею 46.8 m2, реєстраційний номер ОНМ №112597414123, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі. 
		У березні 2022 року дана квартира була повністю знищена, оскільки вона вигоріла через пожежу у першому під`їзді будинку, в якому знаходиться квартира.
		Пожежа сталася внаслідок обстрілів збройних сил Російської Федерації 
		Дані дії збройних сил Російської Федерації, які полягають у вчиненні обстрілів житлового будинку мають ознаки злочину, передбаченого ст. 438 КК України (Порушення законів та звичаїв війни), про що ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.07.2022 за № 22022050000001840, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
		СВ 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні № 12022052640000023 від 24.02.2022 року первинне кримінальне провадження № 22022050000001840) за ч. 1, ч. 2 ст. 438 КК України, в тому числі за фактом руйнування в березні 2022 року під час обстрілів представниками окупаційних військ квартири, яка належить Позивачу на праві приватної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
		Зафіксувати факт руйнації зазначеного об`єкту нерухомого майна, який належить позивачу на праві приватної власності, не видається за можливе, оскільки в ході збройного конфлікту територія м. Маріуполя тимчасово захоплена представниками Російської Федерації та наразі до неї відсутній доступ українських органів влади та правоохоронних органів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України).
		Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
		Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
		Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 35).
		Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).
		Зважаючи на те, що через збройну агресію російської федерації та окупацію м. м. Маріуполя, Донецької області неможливо отримати доступ для проведення оцінки завданих збитків, з метою оцінки вартості зруйнованого нерухомого майна перед поданням даного лозову, Позивачем було подано адвокатський запит до агентства нерухомості DOM.RIA» (TOB «IHTEPHET-PEKЛAMA РІА») щодо надання інформації про середню ринкову вартість трикімнатної квартири у м. Маріуполь, Донецької області, за аналізом «DOM.RIA» станом на лютий 2022 року до 24.02.2022 року, дати початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України.
		Від агентства нерухомості «DOM.RIA» було надано відповідь на адвокатський запит з переліком оголошень про продаж трикімнатних квартир у м. Маріуполь, Донецької області, які були розміщені та/або були активні в пошуковій видачі на сайті DOM.RIA.com в період з 01.02.2022 по 24.02.2022 року. На підставі аналізу даних вартості трикімнатних квартир з даного переліку, Позивачем було розраховано середню ринкову вартість трикімнатної квартири у м. Маріуполь, Донецької області у розмірі 33329,3353 дол. США, що є еквівалентом 1 218 807 грн. 13 коп.
		За приписами ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 ст. 22 ЦК України).
		Відповідно до ч.3 ст. 22 ЦПК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
		Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.
		При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Частиною 3 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		24.02.2022 рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення на території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Дана обставина також не підлягає доказуванню згідно з ч.3 ст.82 ЦПК України.
		Силові дії рф, що тривають з початку вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974.
		Факт пошкодження майна позивача внаслідок дій відповідача підтверджується Висновком експертів № 18093/22-43/18094/22-56/18282/22-82 від 06.09.2022 за результатами проведення будівельно-технічної, товарознавчої та вибухотехнічної експертиз.
		Приймаючи до уваги приписи статті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		За приписами ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
		Діями з боку рф було порушено гарантоване ст. 41 Конституції України право власності позивача, тобто безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є рф.
		Сам факт збройної агресії рф проти України є причиною виникнення ситуації, за якої ОСОБА_1 поніс істотні збитки та змушений відстоювати своє порушене відповідачем право в судовому порядку.
		Здійснивши збройну агресію відносно України, рф порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
		Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
		Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, Договір між Україною і російською федерацією про українсько-російський державний кордон, рф вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення рф з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, рф заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
		Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом до рф про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії рф на території України.
		У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом, оскільки російська федерація вийшла за межі суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, і суди України, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
		Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.
		Таким чином, російська федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
		Аналогічну позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167 цс 20).
		Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди варто зазначити наступне.
		Як кореспондують ч. 1, пункт 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5 ст. 23 ЦК України).
		Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.
		Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
		При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
		В результаті збройної агресії російської федерації проти України та пошкодження його майна, а саме квартири яка знаходиться у м. Маріуполь Донецька область, позивач зазнав моральних страждань.
		Нанесена позивачу російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного та матеріального стану та продовжує йому завдавати чималих моральних страждань.
		Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду позивачем доведено, що внаслідок саме збройної агресії російської федерації проти України він відчуває душевні страждання, що не дають йому можливості проживати повноцінним життям та життям, яким він проживав до збройної агресії російської федерації проти України. 
		Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 1 406 034,00 грн.
		Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність позов задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 1 218 807,13 грн. та моральну шкоду - 1 406 034, 00 грн.
		Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Зважаючи на те, що позивач згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду цим позовом, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 13420 грн.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації - задовольнити в повному обсязі.
		Стягнути із російської федерації (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні - 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) майнову шкоду у розмірі 1 218 807 грн. 13 коп. (один мільйон двісті вісімнадцять тисяч гривень вісімсот сім гривень тринадцять копійок), за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.
		Стягнути із російської федерації (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні - 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 1 406 034 грн. 00 коп. (один мільйон чотириста шість тисяч тридцять чотири гривні 00 копійок), що с еквівалентом 35000,00 євро (тридцять п`ять тисяч євро), за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.
		Стягнути з держави російська федерація на користь держави Україна судовий збір у розмірі 13420,00 грн.
		Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя Ю.О. Матвєєва
		       22 травня 2023 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...