Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 591/5911/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2023.
Дата набрання законної сили: 25.05.2023
Номер судового провадження: 61-7487ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		Іменем України
		 
		25 травня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 591/5911/17
		провадження № 61-7487ск23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області та касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на рішення Зарічного районного суду від 05 грудня 2022 року в складі судді: Сидоренко А. П., та постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в складі колегії суддів: Собини О. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю., в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Головного управління Національної поліції в Сумській області, Сумської обласної прокуратури, третя особа: Окружна прокуратура міста Суми про відшкодування майнової та моральної шкоди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії, Головного управління Національної поліції в Сумській області, Сумської обласної прокуратури, третя особа: Окружна прокуратура міста Суми про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		 
		Позов мотивований тим, що у червні 2011 року слідчим слідчого відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області відносно позивача порушено справу за ознаками складу злочинів, передбачених частиною другою статті 198, частиною третьою статті 190, частиною третьою статті 357 КК України. 
		 
		15 червня 2011 року позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 
		 
		Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2012 року ОСОБА_1 засуджено до трьох років шести місяців позбавлення волі. Грошові кошти в сумі 3 887,00 грн, які вилучені у засудженого ОСОБА_1 зараховано в рахунок відшкодування майнової та моральної шкоди. 06 листопада 2012 року вирок суду першої інстанції залишено в силі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 задоволено, скасовано вирок Ковпаківського районного суду м. Суми, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 жовтня 2014 року кримінальну справу відносно обвинувачуваного ОСОБА_1 повернуто прокурору м. Суми на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового слідства. 
		 
		01 листопада 2016 року Сумською місцевою прокуратурою закрито кримінальне провадження за частиною другою статті 198, частиною третьою статті 190, частиною третьою статті 357 КК України у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. 06 червня 2017 року Сумською місцевою прокуратурою закрито кримінальне провадження за частиною першою статті 355 КК України у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. 
		 
		Посилаючись на довідку про звільнення, позивач вказував, що відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 15 червня 2011 року по 04 вересня 2013 року, звідки звільнений за хворобою. Позивач перебував під вартою 24 повних місяці, був позбавлений можливості на отримання заробітної плати, поніс збитки, що із врахуванням мінімального розміру заробітної плати становлять 37 937,73 грн. 
		 
		Позивач зазначав, що в період з 15 червня 2011 року по 26 червня 2017 року, тобто 72 повних місяці, перебував під слідством, незаконно був засуджений та поміщений до виправних установ, у зв`язку з порушенням його звичайного життя та організації діяльності, такі події створили моральний, психічний, виробничий та побутовий дискомфорт, підірвано його ділову репутацію. Лише виходячи з обрахування розміру мінімальної заробітної плати, сума відшкодування повинна становити не менше 230 400 грн, але дійсний розмір завданої йому моральної шкоди оцінює в 1 500 000 грн.
		 
		ОСОБА_1 просив: стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України з Державної казначейської служби шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн, та в рахунок відшкодування майнової шкоди 37 939,73 грн.
		 
		Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2018 року позов задоволено частково; стягнуто з держави Україна на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 37 939,73 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 500 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що незаконні дії органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду, завдали моральної шкоди позивачу, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням тривалого перебування позивача під вартою (24 повних місяці) та знаходження його під слідством протягом 72 місяців суди зробили висновки про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 грн. Позивач позбавлений можливості на отримання заробітної плати, поніс збитки, які із врахуванням мінімального розміру заробітної плати становлять 37 937,73 грн.
		 
		Постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року касаційні скарги Державної казначейської служби України та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області задоволено частково, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова касаційного суду мотивована тим, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди. Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18. Cуди обох попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірили належним чином доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та не встановили склад учасників справи. Суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, а апеляційний суд на зазначені порушення закону уваги не звернув. Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які необхідні для визначення розміру відшкодування цієї шкоди. Державна казначейська служба України таких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об`єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові.
		 
		Рішенням Зарічного районного суду від 05 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 37 939,73 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди та 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		В задоволенні заяви представника Державної казначейської служби України про поворот виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 лютого 2018 року відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		як встановлено судом за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2012 року вилучені під час затримання у ОСОБА_1 кошти у розмірі 3887 грн. 00 коп. було обернуто в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої потерпілим (т. І, а. с. 20). Вирок набрав законної сили та був звернутий до виконання. Належних та допустимих доказів, в розумінні статей 77-78 ЦПК України того, що вказана сума коштів була повернута ОСОБА_1 після скасування касаційною інстанцією вказаного вироку, суду надано не було. Суд погоджується з наданим стороною позивача розрахунком в частині суми інфляційних збитків (т. І, а. с. 43-45) за період з червня 2011 року по вересень 2017 року (до моменту звернення з цим позовом до суду), який становить 4 665,57 грн та стороною відповідача не оспорювався. Інфляційні збитки при сумі коштів вилучених під час затримання і не повернутих осіб, що склали 3 887 грн, при сукупному індексі інфляції за вказані періоди склали 4 665,57 грн. Тобто з урахуванням інфляційних збитків стягненню підлягає сума майнової шкоди у розмірі 8552,57 грн. Крім того, відповідно до розрахунку збитків завданих позивачеві за період його перебування в установах Державної кримінально-виконавчої служби вирахуваного за 24 місяці 20 днів, тобто за період, коли позивач був позбавлений можливості працювати, та з урахуванням мінімальної заробітної плати на період відбуття покарання, становить 29 387,16 грн (т. І, а. с. 42). Цей розрахунок ні відповідачами, ні третьою особою не оспорювався. За вказаних обставин, суд вважав за необхідне відшкодувати ОСОБА_1 завдану майнову шкоду у повному розмірі 37 939,73 грн;
		відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Мінімальний розмір заробітної плати на час ухвалення судового рішення згідно зі статтею 8 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік» становить 6700 грн;
		як вбачається з наданих суду стороною позивача письмових доказів ОСОБА_1 за консультативним висновком лікаря від 01 квітня 1998 року має ряд захворювань, в т. ч. гіпертонічну хворобу, внаслідок якої отримав ІІ групу інвалідності; відповідно до виписки з медичної карти хворого, зробленої 14 лютого 2012 року, ОСОБА_1 має ряд захворювань за наслідками перенесеного ішемічного інсульту та гіпертонічну хворобу ІІІ стадії (т. І, а. с. 77-79). Оскільки позивач ОСОБА_1 знаходився під слідством 72 повних місяці (з липня 2011 року по червень 2017 року), а мінімальна зарплата на час розгляду справи становить 6 700 грн, то мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить 482 400 грн;
		при визначенні розмір моральної шкоди суд прийняв до уваги знаходження позивача під слідством 72 місяці, що є досить тривалим. Незаконні дії органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду, завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя та з врахуванням страждання, заподіяні йому внаслідок психічного впливу, що призвело до позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Також суд взяв до уваги значне погіршення стану здоров`я заявника в період знаходження позивача під слідством, що підтверджується наданими ним медичними документами. Звертаючись до суду з заявою про збільшення позовних вимог, позивач обгрунтовував свої вимоги про стягнення 1 507 536 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на довідку незалежного оцінювача ОСОБА_4 (т. ІІ, а. с. 207-212). Вказана довідка не є обов`язковою при вирішенні питання визначення розміру моральної шкоди, оскільки таке визначення відбувається виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, і належить до компетенції суду, а надана довідка не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.
		Тому керуючись принципами розумності та справедливості, визнаючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, суд встановлює розмір на відшкодування моральної шкоди в сумі 500 000 грн;
		суд не прийняв заперечення представника Сумської обласної прокуратури про те, що справа за вказаним позовом не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Позивач звернувся до органів, що здійснювали досудове розслідування в кримінальних провадженнях щодо нього, але отримав відмову, а тому був змушений звернутися до суду за захистом порушених прав. Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Таким чином, розгляд цієї справи відноситься до цивільної юрисдикції;
		оскільки суд не вбачав підстав для закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, відмови в позові, а також задоволення позовних вимог в меншому розмірі, то відсутні правові підстави для задоволення заяви представника Державної казначейської служби України про поворот виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 лютого 2018 року.
		 
		Постановою Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Сумської обласної прокуратури залишено без задоволення.
		 
		Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 грудня 2022 року в частині розміру присудженої до стягнення моральної шкоди змінено. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 600 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		 
		В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 грудня 2022 року залишено без змін.
		 
		Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 5 грудня 2022 року в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 37 939,73 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 500 000 грн ухвалено вважати виконаними.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: 
		згідно із частина першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Право на відшкодування шкоди у порядку та у розмірах, визначених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення; відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
		судом першої інстанції встановлено та не оспорюється відповідачами в доводах апеляційної скарги, позивач звертався як до УМВС України в Сумській області, так і до Сумської місцевої прокуратури з питанням визначенням розміру спричинених йому збитків та моральної шкоди, в наслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Проте, ліквідаційна комісія УМВС України у Сумській області повідомила, що питання визначення розміру виплат відноситься до повноважень Сумської місцевої прокуратури, якою було прийнято рішення про закриття кримінального провадження щодо позивача, а Сумською місцевою прокуратурою надано відповідь, що це питання віднесено до повноваження органу, який здійснював досудове розслідування - УМВС України в Сумській області (т.1, а.с. 39, 40).  Тобто, як обґрунтовано вказував суд першої інстанції, позивач позбавлений можливості вирішити питання відшкодування спричинених незаконним притягненням до кримінальної відповідальності в позасудовому порядку;
		колегія суддів вважала непереконливими доводи відповідачів, викладені в поданих ними апеляційних скаргах, щодо недоведеності спричинення позивачу незаконним засудженням збитків, у виді втраченого заробітку та вилучених у нього коштів. Зокрема, встановлено, що під час проведення досудового розслідування кримінальної справи за обвинуваченням позивача у нього були вилучені грошові кошти в сумі 3887 грн, які були вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2012 року, обернуті в рахунок відшкодування шкоди. Виходячи з положень статті 81 ЦПК України обов`язок доведення повернення позивачу вилучених під час проведення досудового розслідування коштів, покладено саме на відповідачів, які заперечують проти задоволення позову в цій частині вимог. Проте, під час розгляду цієї цивільної справи таких доказів відповідачами - УМВС України в Сумській області та Сумською обласною прокуратурою, які безпосередньо мають доступ до матеріалів кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 , що були закриті вищезазначеними постановами Сумської місцевої прокурати, подано не було;
		 
		зі змісту пункту 7 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 96 року N 6/5/3/41 слідує, що відповідно до статті 3 цього Закону відшкодуванню громадянинові підлягають не лише заробіток, а й інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Згідно вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність. Доказів на підтвердження того, що у період перебування під вартою та відбування призначеного вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2012 року покарання у виді позбавлення волі (15 червня 2011 року по 04 вересня 2013 року), позивач отримував дохід від проведення підприємницької діяльності, суду надано не було. Визначений судом першої інстанції розмір втраченого позивачем заробітку, обраховано виходячи з визначеного у 2011-2013 роках розміру мінімальної заробітної плати, що відповідає вимогам пункту 8 вказаного Положення;
		зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22);
		у пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня   2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. Для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, необхідно встановити тривалість незаконних дій щодо позивача, тобто строк, за який буде розраховуватися розмір відшкодування.  Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції щодо визначення тривалості незаконних дій щодо ОСОБА_1 , а доводи апеляційної скарги Сумської обласної прокурату про те, що позивач після прийняття Ковпаківським районним судом м. Суми 02 жовтня 2014 року постанови про повернення матеріалів кримінальної справи відносно нього прокурору м. Суми на додаткове розслідування не був особою, що перебував під слідством, так як підозра йому не оголошувалася, а слідчі дії не проводилися щодо нього, вважала непереконливими.
		як обґрунтовано вказував суд першої інстанції, незаконні дії органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду, завдали моральної втрати ОСОБА_1 , призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя та з врахуванням страждання, заподіяні йому внаслідок психічного впливу, що призвело до позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Однак, колегія суддів не погодилася з присудженим до стягнення судом першої інстанції розміром компенсації моральної шкоди;
		врахувавши час перебування ОСОБА_1 під слідством, що становить 72 повних місяці (з липня 2011 року по червень 2017 року), та розмір мінімальної зарплата на час розгляду справи - 6700 грн, судом першої інстанції визначено, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 482 400 грн. Керуючись принципами розумності, справедливості, визнаючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, суд встановив розмір на відшкодування моральної шкоди в сумі 500 000 грн. Як обґрунтовано вказував позивач у доводах апеляційної скарги, судом першої інстанції визначено моральну шкоду в межах визначеного статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» мінімального розміру;
		судом першої інстанції не було враховано правової позиції Великої Палати Верховного суду, викладену у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), в якій йдеться про те, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Отже, цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить також від таких чинників, як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зменшення престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному та повному розмірі;
		встановлено, що позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням 72 місяці, з яких 2 роки 2 місяці та 20 днів відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби, та був звільнений від відбування покарання за хворобою. Крім того, в період знаходження позивача під слідством та під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, у позивача значно погіршився стан здоров`я, що підтверджується наданою ним медичною документацією (т.1, а.с. 79-80). З огляду на зазначене, оскільки позивачем доведено негативний вплив неправомірних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду на його фізичний та психологічний стан, шкоду його діловій репутації, колегія суддів дійшла до висновку, що вказані обставини, є підставою для збільшення розміру гарантованого державною мінімального розміру відшкодування моральної шкоди до 600 000 грн;
		з метою недопущення подвійного стягнення з Державного бюджету України позивачу спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності майнової та моральної шкоди, кошти сплачені позивачу за вказаними платіжними дорученнями підлягають зарахуванню в рахунок погашення стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сум за оскарженим рішенням суду (з урахуванням змін внесених цією постановою), а тому необхідно вважати виконаним рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 грудня 2022 року в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 37 939,73 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди та постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 500 000,00 грн; 
		 
		20 травня 2023 року Головне управління Національної поліції в Сумській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Литвиненком А. О., на рішення Зарічного районного суду від 05 грудня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, у якій просить: скасувати оскаржені судові в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимоги.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень Головне управління Національної поліції в Сумській області зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки що суди приймаючи відповідні рішення застосували норми без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема від 22 грудня 2020 року у справі № 686/24223/17 про те, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.  В силу підпункту в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки судами різних інстанцій щорічно розглядаються десятки позовних заяв з аналогічних підстав до тих самих осіб. Правильне вирішення питання застосування норм матеріального права з огляду на висновки Верховного Суду дасть можливість їх застосування в інших аналогічних справах.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		судами при ухваленні оскаржуваних рішень не враховано правові позиції Верховного Суду, безпідставно задоволено позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди без належного обґрунтування підстав ухвалення таких рішень та вірної оцінки долучених доказів;
		неприпустимим є безпідставне стягнення коштів з Державного бюджету України і у даному випадку не має значення сума стягнення, оскільки неможливо допустити стягнення з Державного бюджету України навіть однієї гривні на підставах, які не відповідають вимогам закону;
		надані до суду копії медичних документів щодо хвороб та лікування ОСОБА_1 , із яких вбачається, що позивач має хвороби, не підтверджує наявність причинно - наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача, оскільки наявність хвороб може бути пов`язана із поважним віком позивача та жодним чином не підтверджує її спричинення внаслідок діяльності органів досудового розслідування у межах проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні;
		суди правильно встановили характер спірних відносин, однак, дійшли помилкових та необґрунтованих висновків про наявність підстав для відшкодування шкоди, факту завдання позивачу моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між останніми;
		твердження позивача стосовно заподіяння моральних втрат не доведено належними та допустимими доказами.
		 
		16 травня 2023 року Сумська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду та постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в якій просила: змінити постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення 600 000,00 грн з Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди шляхом прийняття рішення про зменшення розміру стягнутої моральної шкоди до 482 400,00 грн; скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 грудня 2022 року, залишене без змін постановою Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в частині задоволення вимог про стягнення на користь позивача 37 939,73 грн матеріальної шкоди, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень Сумська обласна прокуратура зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вважає, що суди приймаючи відповідні рішення застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		            в постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості;
		судами при ухваленні оскаржуваних рішень не враховано правові позиції Верховного Суду та безпідставно збільшено розмір морального відшкодування без належного обґрунтування підстав такого збільшення;
		суд апеляційної інстанції визначаючи розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди в сумі 600 тис. грн, помилково оцінив її в майже 8,4 тис. грн за один місяць, що на 20 % перевищує встановлений законодавцем мінімальний розмір;
		судом необгрунтовано завищено позивачу розмір моральної шкоди, її розмір має визначатись, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати за кожен день перебування під слідством і судом;
		вирішуючи справу, суди правильно встановили характер спірних відносин, однак дійшли помилкового та необґрунтованого висновку про наявність підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди на користь позивача, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
		 
		У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 198 частина друга, статтею 190 частина третя, статтею  357 частина третя КК України та засуджено до трьох років шести місяців позбавлення волі. Грошові кошти в сумі 3887,00 грн, що були вилучені у засудженого ОСОБА_1 та зберігалися на депозитному рахунку, обернуто в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди. 
		 
		06 листопада 2012 року ухвалою апеляційного суду Сумської області вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2012 року було залишено в силі. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24 жовтня 2013 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 було задоволено, скасовано вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2012 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 жовтня 2014 року кримінальну справу відносно обвинувачуваного ОСОБА_1 за статтею 198 частина друга, статтею 190 частина третя, статтею  357 частина третя КК України повернуто прокурору м. Суми на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового слідства. 
		 
		Позивач відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 15 червня 2011 року по 04 вересня 2013 року, звільнений по хворобі на підставі ухвали Комсомольського міського суду Полтавської області від 27 серпня 2013 року. Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 жовтня 2014 року кримінальну справу відносно обвинувачуваного ОСОБА_1 повернуто прокурору м. Суми на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового слідства. 01 листопада 2016 року Сумською місцевою прокуратурою було закрито кримінальне провадження за ч.2 ст.198, ч.3 ст.190, ч.3 ст.357 КК України у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. 06 червня 2017 року Сумською місцевою прокуратурою було закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за статтею 198 частина друга, статтею 190 частина третя, статтею 357 частина третя КК України у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
		 
		 
		Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
		 
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
		 
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		 
		Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
		 
		Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
		 
		По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
		 
		Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
		 
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
		 
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
		 
		У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що:
		«у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		Судами встановлено, що позивач перебував під слідством з 27 червня 2013 року і до 30 грудня 2016 року, тобто - 42 місяці та 3 дні.
		Враховуючи те, що кожне з кримінальних проваджень відносно позивача закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Справа розглянута судом першої інстанції у 2020 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 723,00 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його у розмірі 198 366,00 грн із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством (4 723,00 грн х 42 місяці).
		Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.
		Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
		Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що:
		«положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду`передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
		Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
		При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
		Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) зазначено, що:
		«відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
		У зв`язку з наведеним аналізом норм матеріального права, а також враховуючи правовий висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), Верховний Суд вказує на те, що стягнення коштів проводиться не з Державного бюджету України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України».
		 
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		 
		Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Суди встановили, що: позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням 72 місяці, з яких 2 роки 2 місяці та 20 днів відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби, та був звільнений від відбування покарання за хворобою; позивачу завдано майнову шкоду у розмірі 37 939,73 грн; Цей розрахунок ні відповідачами, ні третьою особою не оспорювався.
		 
		Апеляційний суд встановив, що: період знаходження позивача під слідством та під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, у позивача значно погіршився стан здоров`я, що підтверджується наданою ним медичною документацією; позивачем доведено негативний вплив неправомірних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду на його фізичний та психологічний стан, шкоду його діловій репутації, є підставою для збільшення розміру гарантованого державною мінімального розміру відшкодування моральної шкоди до 600 000 грн.
		 
		За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
		 
		Посилання на висновки, викладені у постановіВерховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 686/24223/17 необґрунтовані, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин. Посилання на висновки, викладені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. 
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
		 
		Аналіз змісту касаційних скарг та оскаржених рішень свідчить, що касаційні скарги є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
		 
		У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).
		 
		Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Відмовити Головному управлінню Національної поліції в Сумській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Зарічного районного суду від 05 грудня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії, Головного управління Національної поліції в Сумській області, Сумської обласної прокуратури, третя особа: Окружна прокуратура міста Суми про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
		 
		Відмовити Сумській обласній прокуратурі у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Зарічного районного суду від 05 грудня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії, Головного управління Національної поліції в Сумській області, Сумської обласної прокуратури, третя особа: Окружна прокуратура міста Суми про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                     В. І. Крат
		                                                                                                                                                                                                                                   І. О. Дундар 
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...