Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 348/1532/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо прав інтелектуальної власності, з них:; щодо авторських прав.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2023.
Дата набрання законної сили: 10.05.2023
Номер судового провадження: 61-10284ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                             
		Іменем України
		 
		10 травня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 348/1532/19-ц
		провадження № 61-10284св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		суддів:                  Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2021 року у складі судді Міськевич О. Я. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року                    у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до  ОСОБА_2 про захист порушених авторських прав, стягнення грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є автором книги «ОСОБА_3.                    ІНФОРМАЦІЯ_1». Книга підготовлена ним на основі мемуарів полковника УНР ОСОБА_3 , що були написані у січні 1940 року.
		 
		22 січня 2006 року на основі підготовленого ним макету твору видавництво ТОВ «Діокор» видало книгу « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1» накладом                              2000 примірників, які в повному обсязі передано йому.
		 
		21 травня 2013 року Державною службою інтелектуальної власності України йому видано свідоцтво про реєстрацію авторського права на книгу « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1» за № НОМЕР_1 .
		 
		30 квітня 2019 року він придбав книгу «ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої зазначено ОСОБА_3 , а видавцем - фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 , яка підписана до друку 10 серпня 2018 року, без зазначення загального накладу книги. З придбаного примірника цього видання він дізнався, що при його видавництві використано твір, автором якого є він. Вказує, що він не мав і не має договірних чи будь-яких інших відносин з ФОП ОСОБА_2 на використання виключних майнових прав на твір.
		 
		Оскільки посилання на його авторство не було, згоди на опублікування твору він не надавав, договору про використання об`єктів своєї інтелектуальної власності                    з ФОП ОСОБА_2 не укладено, то 17 травня 2019 року на адресу відповідача він направив досудову вимогу про виплату грошової компенсації за порушення його авторського права, яка відповідачем проігнорована.
		 
		Вважає, що грубе порушення його авторських прав відповідачем є підставою для стягнення з відповідача грошової компенсації за неправомірне використання створеного ним твору, що має бути визначена судом як паушальна сума на базі такого елементу, як потроєна сума авторської винагороди.
		 
		Враховуючи викладене, позивач просив стягнути із ФОП ОСОБА_2 на його користь 182 724,84 грн компенсації, а також моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
		 
		Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області                             від 10 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		 
		Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення авторських прав у сумі 182 724,84 грн та 10 000,00 грн завданої моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту порушення майнових прав позивача як суб`єкта авторського права, так як                     ФОП ОСОБА_2 всупереч вимог законодавства, без отримання згоди та укладення відповідного авторського договору із ОСОБА_1 , неправомірно опублікував твір позивача у своїй книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розповсюджується на комерційній основі через мережу книгарень та інтернет-магазинів, чим фактично порушив майнові права позивача.
		 
		Частина книги «ІНФОРМАЦІЯ_1» на сторінках    371-502 повністю відповідає змісту книги « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1» видавництво ТОВ «Діокор», а саме: у частині безпосередньо оброблених перекладених та адаптованих мемуарів ОСОБА_3 (33-143 сторінки книги); частково матеріалів із розділу «Переднє слово» книги (абзаци 5, 6 та 8, 4-5 сторінки книги); розділу «Примітки» (144-147 сторінки книги), який використано відповідачем у відповідних зносках до сторінок його книги; розділу «Словник, у який варто зазирати», який також використано відповідачем                           у відповідних зносках до сторінок його книги.
		 
		Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження набуття ФОП ОСОБА_2 права використання створеної позивачем книги « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», тому існують правові підстави для задоволення вимоги про стягнення компенсації за порушення авторських прав.
		 
		Додатковим рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 42 750,00 грн витрат на правничу допомогу.
		 
		Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що внаслідок опублікування ФОП ОСОБА_2 у 2018 році книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої зазначено ОСОБА_3 , при видавництві якої використано твір « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якого є ОСОБА_1 , порушені майнові авторські права позивача.
		 
		За результатами висновку експерта від 20 червня 2022 року № 30/22 виділені ознаки свідчать про внесений ОСОБА_1 вклад щодо перевірки, виправлення, відповідного оформлення та редагування рукопису твору в композиційному та мовному відношенні, а також доповнено додатковими розділами та примітками, що несуть у собі прояв індивідуальності автора. 
		 
		Висновки експертів констатують авторство твору ОСОБА_1 « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», виданого у 2006 році видавництвом « Діокор », та ідентичність відтворення частини цього твору позивача у книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої зазначений ОСОБА_3 та яка видана у 2018 році видавництвом «ФОП ОСОБА_2 ».
		 
		Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Бойка О. І. про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено частково.
		 
		Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги у розмірі 20 000,00 грн та судові витрати за проведення експертизи об`єкта інтелектуальної власності в сумі 60 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області                                від 10 вересня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду                  від 30 серпня 2022 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме: статей 1, 11, 20, 30, 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права», статті 23 Закону України «Про видавничу справу», статей 433, 435, 437, 446, 447, 1107, 1166 ЦК України у подібних правовідносинах.
		 
		Також у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що: суди не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бойко О. І. подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що відмінності в об`єктах авторського права жодним чином не виливають на суть правового регулювання спірних правовідносин у контексті дотримання презумпції авторства та обов`язку відповідачів її спростувати. 
		 
		Правовідносини між автором первісного твору (мемуарів) та автором похідного твору (позивачем у цій справі) жодним чином не впливають на встановлений судами факт авторства позивача на похідний твір - книгу « ОСОБА_3 .                  ІНФОРМАЦІЯ_1» та на факт порушення відповідачем авторських прав саме ОСОБА_1 , оскільки відповідач повністю скопіював твір саме позивача, а не рукопис ОСОБА_3 . 
		 
		Саме на книгу « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», видану ТОВ «Діокор»              у 2006 році, як на похідний твір, позивачу і було видане 21 травня 2013 року Державною службою інтелектуальної власності України свідоцтво про реєстрацію авторського права за № НОМЕР_1. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                   з урахуванням статті 400 цього Кодексу. 
		 
		За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Обставини, встановлені судами
		 
		22 січня 2006 року видавництво ТОВ «Діокор» видало книгу під назвою « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», де ОСОБА_1 зазначений як редактор-упорядник.
		 
		Державна служба інтелектуальної власності України, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 15 березня 2013 року за № 49504 про реєстрацію авторського права на твір, прийняла рішення зареєструвати авторське право на твір - книгу « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1»; автор - ОСОБА_1 
		 
		21 травня 2013 року Державною службою інтелектуальної власності України видане свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 - книга « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», автор - ОСОБА_1 
		 
		10 серпня 2018 року підписано до друку книгу «Проти червоних окупантів.                          ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої зазначено ОСОБА_3 , а видавцем ФОП ОСОБА_2 , без зазначення загального накладу книги.
		 
		За даними Державного реєстру суб`єктів видавничої справи станом на 04 липня 2019 року ОСОБА_2 із 20 червня 2008 року зареєстрований суб`єктом видавничої справи (видавцем) та має право здійснювати видавничу діяльність та розповсюдження видавничої продукції.
		 
		Реалізація примірників видання, яке містить книга «Проти червоних окупантів.                    ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої зазначено ОСОБА_3 , а видавцем ФОП ОСОБА_2 , підтверджується наявними у матеріалах справи копіями чеків. Вказана книга продається також на вебресурсах «Всі Книги», «Онлайн Криївка», «Розетка», «Книгарня Є».
		 
		17 травня 2019 року позивач на адресу відповідача направив досудову вимогу про стягнення грошової компенсації за порушення майнових прав позивача щодо авторства його книги, яку відповідач особисто отримав 25 травня 2019 року. Відповідач на звернення позивача не відреагував
		 
		У висновку судового експерта від 29 грудня 2021 року № 133-12/21, долученого ОСОБА_2 , зазначено, що переробник, а саме редактор-упорядник, не стає співавтором відредагованого автентичного тексту. Він не створює нової форми вираженого твору, а виконує редакційно-технічне завдання. Здійснена переробка носить технічний характер, оскільки є перетворенням рукописного тексту автора              в друкований із внесенням до тексту змін, які полягають у вилученні або додаванні окремих слів (словосполучень), застосуванні іншого порядку слів, використанні синонімічних слів та заміні в тексті словесних одиниць їх еквівалентами (осучаснення тексту). Процес перетворення оригінального рукописного твору                      в друкований текст не вважається адаптацією твору, а внесені зміни                             є осучасненням твору шляхом заміни окремих застарілих слів на ті, що використовуються в сучасній мові. Процес перетворення оригінального рукописного твору в друкований текст не вважається перекладом твору, оскільки як оригінальний (рукописний) текст, так і перетворений, відредагований текст (друкований текст), викладені українською мовою. У результаті переробки не створюється новий, похідний, оригінальний твір. Внесені редактором-упорядником зміни носять несуттєвий характер, що не призводить до створення нового, оригінального твору, а є перетворенням рукописного тексту на друкований. Автором такого тексту вважається автор рукопису, а редактор, що перетворив твір, не змінює форму вираження твору. Така праця є технічною і не надає можливість редактору висловити свою власну індивідуальність, яка б надавала особливого, неповторного відтінку творчості, у результаті якої створюється новий, оригінальний об`єкт авторського права. На підставі викладеного, експерт дійшов висновку, що твір автора ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_1», що міститься у виданні « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1: мемуари. / Вступн. слово ОСОБА_1. - Київ: « Діокор », 2006. - 192 с.» не є адаптацією та перекладом рукописного твору - мемуари ОСОБА_3 , а є переробкою, яка полягає                   у редакційно-технічних правках. Така переробка не має творчого характеру.
		 
		За результатами висновку судового експерта Кісіль Н. В. від 20 червня 2022 року № 30/22, долученого ОСОБА_1 , встановлено, що книга ОСОБА_1                                      є літературним твором з української історіографії, який створений на основі дослідження історичних подій першої половини ХХ століття, упорядкування                            і редагування архівних матеріалів, а саме: рукопису, написаного ОСОБА_3 ;               у книзі ОСОБА_1 текст рукопису викладений в упорядкованому, відредагованому та адаптованому для розуміння сучасного українського читача вигляді, що включав у собі редагування у мовному відношенні, зокрема: частину слів у книзі               ОСОБА_1 приведено до правил сучасного правопису; виправлено ряд помилок; уточнено та переформульовано певні слова та фрагменти тексту; наведено примітки з уточненнями та поясненнями певних тлумачень, подій (слів), що описуються (згадуються) у рукопису тощо. У книзі ОСОБА_1 внесено зміни до смислової структури висловлювання (викладення матеріалу) окремих фрагментів тексту, зокрема: окремі фрагменти тексту рукопису ОСОБА_3 розділено на додаткові розділи, яким надано назви. Так, у рукопису ОСОБА_3 містилися тільки 5 назв розділів, яким надано назви, іншим 7 розділам, виділеним                              ОСОБА_3 , у книзі ОСОБА_1 виділено 11 додаткових розділів, яким також присвоєно назви. Зазначене дає підстави для висновку про внесену ОСОБА_1 творчу працю при створенні твору « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», що був виданий у 2006 році видавництвом « Діокор ». Таким чином, за результатами проведеного дослідження встановлено, що твір ОСОБА_1 « ОСОБА_3 .   ІНФОРМАЦІЯ_1», виданий у 2006 році видавництвом « Діокор », є результатом творчої праці та містить ознаки об`єкта авторського права. У книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої зазначений ОСОБА_3 та яка видана у 2018 році видавництвом «ФОП ОСОБА_2 », має місце часткове відтворення твору ОСОБА_1 « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», виданого у 2006 році видавництвом «Діокор».
		 
		Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 у силувимог статті 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права» є автором похідного твору «ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_1», який створений ним внаслідок творчої переробки та перекладу вже існуючого твору, а саме мемуарів воєнного нотатника полковника Армії Української Народної Республіки ОСОБА_3 (ОСОБА_3).
		 
		Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій,               з огляду на таке.
		 
		Правове обґрунтування
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Згідно з частиною другою статті 54 Конституції України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів термін «Літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, зокрема фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або науки. 
		За законодавством країн Союзу зберігається право визначати термін охорони фотографічних творів і творів прикладного мистецтва, охоронюваних як художніх творів; проте цей термін не може бути менший двадцяти п`яти років від часу створення такого твору (частина четверта статті 7 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів).
		 
		У частинах першій, другій статті 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
		 
		Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
		 
		За частиною першою статті 423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
		 
		Відповідно до статті 438 ЦК України автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору;  3) обирати псевдонім у зв`язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору.
		 
		Частиною третьою статті 426 ЦК України передбачено, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
		 
		Відповідно до статті 435 ЦК України суб`єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
		 
		Статтею 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (тут і далі в редакції, на час виникнення спірних відносин) далі визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
		 
		Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.
		 
		Захист особистих немайнових і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (статті 50, 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
		 
		Тлумачення вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що використання твору без дозволу суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав є порушенням авторського права і (або) суміжних прав, за яке згідно з пунктом «г» частини другої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачена можливість стягнення з порушника авторських прав компенсації.
		 
		Порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК України, які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові і (або) майнові права суб`єктів авторських прав і (або) суміжних прав.
		 
		Вирішуючи справи щодо захисту авторських прав, суди повинні виходити з того, що за закріпленим у цивільному процесуальному законодавстві принципом доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивач повинен довести факт наявності               в нього авторського права, факт його порушення відповідачем або загрозу такого порушення, розмір шкоди (за винятком вимоги щодо виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача; відповідач, який заперечує проти позову, зобов`язаний довести відсутність порушень авторський прав, дотримання ним вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» при використанні об`єкта авторського права, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди.
		 
		Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 440 ЦК України до майнових прав інтелектуальної власності на твір віднесено виключне право дозволяти використання твору; відповідно до пункту «б» частини першої статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
		 
		Отже, право вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору входить до складу особистих немайнових прав інтелектуальної власності на твір; натомість таке право не входить до складу майнових прав інтелектуальної власності на твір. При цьому виключне право дозволяти використання твору входить до складу майнових прав інтелектуальної власності на твір; натомість таке право не входить до складу особистих немайнових прав інтелектуальної власності на твір.
		 
		Виходячи з різниці за змістом особистих немайнових прав інтелектуальної власності з одного боку і майнових прав інтелектуальної власності - з іншого, їх порушення пов`язується з різними обставинами.
		 
		Так, використання твору без зазначення імені автора є порушенням його особистого немайнового права інтелектуальної власності, але не є порушенням майнового права інтелектуальної власності суб`єкта такого права. Натомість використання твору без дозволу суб`єкта майнових прав інтелектуальної власності на цей твір є порушенням виключного майнового права такого суб`єкта, але не                 є порушенням особистого немайнового права інтелектуальної власності автора твору.
		 
		Подібний висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
		 
		Частина перша статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» відносить до об`єктів авторського права твори у галузі науки, літератури                              і мистецтва.
		 
		Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про авторське право                      і суміжні права» первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
		 
		За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
		 
		Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, яка відповідно до договору або закону набула авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:
		 
		латинська літера "c", обведена колом, - (зображення знаку не наводиться);
		ім`я або найменування особи, яка має авторське право;
		рік першої публікації твору.
		 
		Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.
		 
		Суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України).
		 
		Закон України «Про авторське право і суміжні права» також вирізняє права автора похідного твору, а саме: похідний твір - твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів).
		 
		Отже, закон розрізняє поняття: автор твору та автор похідного твору. 
		 
		Водночас реда?ктор - (від лат. redactor «той, хто переганяє») особа, яка робить редагування (складає, перевіряє та виправляє зміст) видання (книги, журналу, газети тощо), не є ні автором твору, ні автором похідного твору. 
		 
		Відповідно до статті 23 Закону України «Про видавничу справу» вихідні відомості видання - сукупність даних, які характеризують видання і призначені для його оформлення, інформування споживача, бібліографічного опрацювання                                    і статистичного обліку. Кожний примірник видання повинен містити вихідні відомості. Вихідні відомості оформляє видавець. Усі книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту, повинні мати обов`язкову анотацію та вихідні бібліографічні відомості державною мовою. Винятком можуть бути тільки видання іноземними мовами, призначені для розповсюдження за кордоном або серед іноземців. Вихід у світ видання без обов`язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними відомостями не допускається.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Позивач вимоги обґрунтовував тим, що в результаті інтелектуальної діяльності, суттєвої переробки, адаптації та перекладу мемуарів ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_1» він створив похідний твір, автором якого є він - ОСОБА_1 , а саме: « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», який є окремим об`єктом авторських прав.   
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, визнали ОСОБА_1 автором книги «ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_1».
		 
		Такі висновки судів суперечать положенням закону, оскільки у книзі «ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_1»позивач ОСОБА_1 зазначений як редактор-упорядник. Первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору - ОСОБА_3 . За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. 
		 
		У самій книзі, виданій видавництвом « Діокор », зазначено такі вихідні дані: « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1»/ Вступ. слово ОСОБА_1. - К.: Діокор , 2006. - 192, а отже, відповідач, використовуючи з відкритих джерел воєнний нотатник ОСОБА_3 в своїй книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1», керуючись Законом України «Про авторське право і суміжні права», правомірно зазначив ОСОБА_3 автором цього твору.
		 
		У книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1: мемуари» автором вказаний ОСОБА_3 . Вступне слово ОСОБА_1 . Для сповіщення про свої авторські права позивачем використано знак охорони авторського права та зазначено: «© ОСОБА_1 упоряд., ред, передмова». Тобто позивачем самостійно визначено обсяг прав, які перебувають під охороною, про що у відповідний спосіб сповіщено необмеженому колу осіб. Вочевидь, що сам позивач не визнавав за собою авторських прав на цей твір.
		 
		Редактор-упорядник, як сам себе визначив позивач ОСОБА_1 у виданні « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1: мемуари. / Вступн. слово ОСОБА_1. - Київ: « Діокор », 2006. - 192 с.», не стає співавтором відредагованого автентичного тексту. 
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 стверджує, що книги ОСОБА_1 з назвою « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1» не існує. У листі Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова» від 09 вересня                   2019 року № 1144 зазначено, що у фонді Державного архіву друку Книжкової палати України відсутня книга автора ОСОБА_1 « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», натомість зберігається книга автора ОСОБА_3 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », упорядником якої є ОСОБА_1 . 
		 
		Враховуючи те, що у книзі « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 є лише редактором-упорядником, у якого не може виникнути авторських прав, якщо не доведено протилежного, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для захисту авторських прав позивача на книгу є помилковими. 
		Посилання у відзиві на касаційну скаргу на неспростування відповідачем презумпції авторства позивача є необґрунтованими, оскільки ФОП ОСОБА_2 не опубліковував твір позивача, а використав відтворені у мережі Інтернет мемуари ОСОБА_3 , а отже, відповідач не порушував прав позивача, про які застережено у виданні 2006 року. Готуючи матеріали до друку, ФОП        ОСОБА_2 користувався відкритими джерелами, у тому числі і сайтом http://www.ukrlife.org/main/evshan/ galchevskynot.htm.а.
		 
		Наведене дає підстави для висновку, що суди попередніх інстанції дійшли помилкових висновків, що позивач ОСОБА_1 є автором твору ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_1: мемуари», оскільки він є лише редактором-упорядником, про що вказано на титульній сторінці видання 2006 року.
		 
		Відповідно, відповідач, як видавник, використовуючи з відкритих джерел воєнний нотатник ОСОБА_3 при виданні у 2018 році книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», правомірно зазначив ОСОБА_3   автором цього твору, чим не порушив права позивача - редактора-упорядника видання 2006 року. 
		 
		Отримання позивачем у 2013 році свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір - книга « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1» не спростовує наведених висновків та свідчить про суперечливу поведінку позивача, який при виданні у 2006 році книги ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_1: мемуари» означив про свої авторські права на передмову та як редактора-упорядника, а не автора твору загалом.    
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме статей 1, 11, 20, 30, 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права», статті 23 Закону України «Про видавничу справу», статей 433, 435, 437, 446, 447, 1107, 1166 ЦК України у подібних правовідносинах.
		 
		Верховний Суд відхиляє такі доводи заявника, оскільки відсутність постанови Верховного Суду з аналогічними обставинами справи, ще не свідчить про відсутність висновків щодо питання застосування статей 1, 11, 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права», статей 433, 435, 437, 1166ЦК України у подібних правовідносинах.
		 
		Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо правильного застосування зазначених норм матеріального права. 
		 
		За результатами перегляду справи у касаційному порядку, така підстава касаційного оскарження, як відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме статей 20, 30, 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права», статті 23 Закону України «Про видавничу справу», статей 446, 447, 1107 ЦК України у подібних правовідносинах, підтвердилася, у зв`язку із чим Верховний Суд формулює такі висновки.
		 
		Первинним суб`єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Редактор-упорядник не є автором (співавтором) твору, якщо інше не передбачено угодою між автором та редактором-упорядником. 
		 
		Відповідно до вимог статті 20Закону України «Про авторське право і суміжні права» перекладачам і авторам інших похідних творів належить авторське право на здійснені ними переклад, адаптацію, аранжування або іншу переробку. Перекладачі і (або) автори інших похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір за умови дотримання ними прав автора, твір якого зазнав перекладу, адаптації, аранжування або іншої переробки. Авторське право перекладачів і (або) авторів інших похідних творів не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади і переробки тих самих творів.
		 
		Водночас ОСОБА_1 у розумінні статті 20Закону України «Про авторське право            і суміжні права» не є автором твору « ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1», який є упорядкованою версією вже існуючого твору - мемуарів воєнного нотатника полковника Армії Української Народної Республіки ОСОБА_3 (ОСОБА_3).
		 
		Відповідно до статті 30 Закону України «Про авторське право і суміжні права» закінчення строку дії авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав автора, передбачених статтею 14 цього Закону. Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.
		 
		У статті 446 ЦК України визначено, що строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.
		 
		За вимогами статті 447 ЦК України після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір він може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що видаючи твір ОСОБА_3 після спливу 70-річного строку дії його авторських прав, він діяв правомірно та прав автора не порушив. Верховний Суд погоджується з такими доводами заявника, оскільки ОСОБА_2 у книзі «Проти червоних окупантів.     ІНФОРМАЦІЯ_1» використав саме мемуари ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника Армії Української Народної Республіки ОСОБА_3 (ОСОБА_3).
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, встановили обставини, що мають суттєве значення, внаслідок чого дійшли помилкових висновків щодо обсягу прав позивача. Отже, доводи заявника, викладені в його касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження з урахуванням обґрунтованості посилання на положення пункту 3 частини другої статті 380  ЦПК України як підстави касаційного оскарження.  
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Оскільки суди дійшли висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , оскаржувані рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Отже, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 6 895,39 грн (3 040,89 + 3 854,50) на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд                        у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити.
		 
		РішенняНадвірнянського районного суду Івано-Франківської області                                від 10 вересня 2021 року, додаткове рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2021 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист порушених авторських прав, стягнення грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди відмовити.
		 
		Стягнути із ОСОБА_1  (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) 6 895,39грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                     О. В. Ступак
		 
		 
		Судді:                                                                                              О. В. Білоконь 
		 
		 
		                                                                                                        І. Ю. Гулейков 
		 
		 
		                                                                                                        С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...