Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 459/3010/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2023.
Дата набрання законної сили: 29.05.2023
Номер судового провадження: 61-13126ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова                                           
		Іменем України
		 
		29 травня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 459/3010/21
		провадження № 61-13126св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
		 
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державне підприємство «Львіввугілля»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2022 року у складі судді Жураковського А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2022 рокуу складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів 
		 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Львіввугілля» (далі - ДП «Львіввугілля») в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Відродження» (далі - ВП «Шахта «Відродження») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		 
		В обґрунтування позовної заяви зазначила, що з 07 жовтня 2013 року до 23   лютого 2021  року вона працювала у ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля». Наказом відповідача від 23 лютого 2021 року № 52-к її звільнено з посади машиніста (кочергара) котельні 4-го розряду виробничої дільниці стаціонарного обладнання на підставі пункту 2 статті 40  Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) із виплатою одноразової допомоги згідно з колективним договором. Позивачка стверджувала, що вказаний наказ є незаконним, оскільки підставою для звільнення за пунктом 2  статті 40  КЗпП України можуть бути  фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки, або має стійке порушення функцій організму, визнання працівника інвалідом та наявність протипоказань щодо продовження ним трудової діяльності, підтверджені довідкою медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК). Втім на час звільнення у позивачки ще не було стійкої втрати працездатності, встановленої МСЕК. Така стійка втрата працездатності була у неї визначена тільки на підставі огляду МСЕК 16 вересня 2021 року. Також позивачка вказувала на те, що на підставі довідки лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) роботодавець міг лише розглядати питання про  відсторонення її від роботи машиніста (кочегара) до отримання висновку МСЕК з переведенням на легшу роботу згідно зі статтями 46, 170 КЗпП України. Крім того, позивачка зазначала, що роботодавець не звернув увагу на те, що на момент звільнення у неї на вихованні і утриманні була малолітня дитина, яка є інвалідом з дитинства згідно з медичним висновком від 30 березня 2021 року № 5. 
		 
		З огляду на викладене позивачка просила суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 23 лютого 2021 року № 52-к про її звільнення та поновити її на роботі; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, без утримання податків та інших обов`язкових платежів; стягнути з відповідача 25 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу відповідача про звільнення позивачки і поновлення її на роботі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що роботодавець дотримався процедури звільнення позивачки на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		 
		Також суд першої інстанції врахував, що з огляду на стан здоров`я позивачки їй було запропоновано вакантну на підприємстві посаду, яку вона за станом здоров`я могла займати, але від якої вона відмовилась. Інших вакантних посад, на які позивачка могла бути переведена, на час її звільнення на підприємстві не було. 
		 
		Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, то не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2022 року - без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи 
		 
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі (або направити справу на новий розгляд).
		 
		Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема неврахування правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 521/17982/16, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)); розгляд справи апеляційним судом за відсутності її та її представника (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); недослідження судами письмових доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
		 
		-  не звернули увагу на те, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України мало бути здійснено відповідачем із персональним попередженням позивачки про таке звільнення не пізніше як за 2 місяці до дати звільнення; 
		 
		 -  не врахували, що позивачка є одинокою матір`ю, яка самостійно виховує дитину з інвалідністю, а тому не могла бути звільнена;
		 
		-  проігнорували, що на момент звільнення позивачки із роботи оскаржуваним наказом відповідача від 23 лютого 2021 року № 52-к у неї ще не було встановлено МСЕК стійкої втрати працездатності;
		 
		-  не звернули увагу на те, що перед звільненням позивачки відповідач пропонував їй переведення в межах ВП «Шахта «Відродження», в той час коли мав запропонувати роботу в межах всього ДП «Львіввугілля» як юридичної особи, в трудових відносинах з яким вона перебувала; 
		 
		-  не врахували, що матеріали справи не містять доказів того, що                  позивачка відмовилась від запропонованої їй відповідачем посади прибиральниці.
		 
		Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначала клопотання про звільнення від сплати судового збору та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
		 
		У лютому 2023 року ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта «Відродження» із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.  
		 
		У березні 2023 року скаргу  ОСОБА_1 подала до Верховного Суду пояснення, в яких просила суд не приймати до уваги доводи вказаного                 відзиву ДП «Львіввугілля» та повністю задовольнити вимоги її касаційної  скарги. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між               суддями Верховного Суду від 26 грудня 2022 року касаційну скаргу  ОСОБА_1  на   рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2022  року та постанову Львівського апеляційного                 суду від 18 листопада 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.   
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено; касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, для подання доказів на підтвердження дати отримання заявником копії оскаржуваного судового рішення, та квитанції про сплату судового збору за подання касаційної               скарги. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2022  року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 листопада                 2022 року; відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 459/3010/21 із Червоноградського міського суду Львівської області; надано відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу.      
		 
		У лютому 2023 року матеріали справи № 459/3010/21 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над              іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на  таке.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з копією заяви про прийняття на роботу машиністом (кочегаром) вугільної котельні від 26 вересня 2013 року та копії листка ознайомлення працівників з картами умов праці, ОСОБА_1 ознайомлена з шкідливими умовами її робочого місця. 
		 
		Згідно з наказом від 08 жовтня 2013 року № 151-к ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» ОСОБА_1 прийнято на роботу на шахту машиністом (кочегаром) котельні на вугіллі 4-го розряду з повним робочим днем, що також підтверджується копією трудової книжки останньої. 
		 
		Протоколами про проведення досліджень робочого місця машиніста (кочегара) котельні від 22 листопада 2019 року № 59/1, від 19 листопада 2019 року                     № 64/43, від 21 листопада 2019 року № 52/1, від 22 листопада 2019 року                      № 39/2, від  22  листопада 2019 року № 39/1 та оцінкою умов праці за ступенем шкідливості і небезпечності підтверджено шкідливі умови такого робочого місця.
		 
		Наказом від 10 березня 2020 року № 57-к ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» «Про затвердження переліку посад, професій, умов, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах» визначено, що атестаційною комісією шахти з квітня 2019 року до березня 2020 року проведено атестацію робочих місць за умовами праці і визначено перелік виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію на пільгових умовах, на підставі якої затверджено, що професія (посада) машиніст (кочегар) котельні віднесена до Списку № 2.
		 
		Відповідно до акта від 19 лютого 2021 року, складеного начальником відділу кадрів ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» ОСОБА_9, менеджером відділу кадрів ОСОБА_2 , старшим інспектором відділу кадрів ОСОБА_3 , з машиністом (кочегаром) котельні ОСОБА_1 проведено бесіду з приводу її працевлаштування на підставі Повідомлення про хронічне професійне захворювання від 10 лютого 2021 року та довідки від 19 лютого 2021 року № 162; вакантних посад, які б відповідали вимогам щодо працевлаштування за станом здоров`я ОСОБА_1 немає; однак, враховуючи її сімейний стан, ОСОБА_1 запропоновано роботу прибиральниці, але вона хотіла б залишитися на попередньому місці роботи, тобто машиністом (кочегаром) котельні, але за контрактом; в цьому їй було відмовлено, оскільки вказана робота протипоказана їй за станом здоров`я, крім того контрактна форма роботи на шахті не передбачена.
		 
		Рішенням ЛКК (протокол від 19 лютого 2021 року № 21) встановлено, що ОСОБА_1 за станом здоров`я протипоказана робота в умовах дії шкідливих факторів (несприятливий мікроклімат, фізична праця, пил), виведена з шахти на постійно з 19 лютого 2021 року, що підтверджується довідкою лікарсько-консультативної комісії КНПСРРЛО «Сокальська ЦРЛ» від 19 лютого 2021 року № 162.
		 
		Відповідно до повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) ОСОБА_4 встановлено основний діагноз: хронічна лівобічна L5-S1 попереково-крижова радикулопатія з больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями; хронічний бронхіт II ст. (другого), фаза затихаючого загострення, пневмосклероз, емфізема легенів, ЛН І-ІІ (першого-другого) ст. - захворювання професійні, встановлені вперше. Дата встановлення остаточного діагнозу - 09 лютого 2021 року.
		 
		19 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала директору ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» заяву про звільнення з роботи за станом здоров`я з 18 лютого 2021 року.
		 
		23 лютого 2021 року ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» направило в профком первинної профспілкової організації ППВП ВП «Шахта «Відродження» подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , машиніста (кочегара) котельні, з шахти за пунктом 2 статті 40 КЗпП України (внаслідок невідповідності виконуваної роботи за станом здоров`я) з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та одноразової допомоги згідно з Колективним договором.
		 
		23 лютого 2021 року профком первинної профспілкової організації ППВП ВП «Шахта «Відродження» надав згоду на звільнення ОСОБА_1 , машиніста (кочегара) котельні, з шахти за пунктом 2 статті 40 КЗпП України (внаслідок невідповідності виконуваної роботи за станом здоров`я) з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та одноразової допомоги згідно з Колективним договором, що підтверджується копією витягу з протоколу від 23 лютого 2021 року № 14. 
		 
		Відповідно до наказу від 23 лютого 2021 року № 52-к ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» ОСОБА_1 звільнено з посади машиніста (кочегара) котельні 4-го розряду виробничої дільниці стаціонарного обладнання 18 лютого 2021 року на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України (внаслідок невідповідності виконуваної роботи за станом здоров`я) з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку (стаття 44 КЗпП України) та одноразової допомоги в розмірі 2-х середньомісячних заробітків згідно з пунктом 8.10 «Колективного договору між адміністрацією ВП «Шахта «Відродження» та профспілковими організаціями (стаж роботи в галузі 12 років 06 місяців 25 днів). Визначено, що позивачці належить компенсація за невикористану щорічну відпустку 50 календарних днів, у тому числі за період роботи з 17 липня 2019 року до 17 липня 2020 року - 32 календарні дні (28 календарних днів - основна + 4 календарні дні - додаткова); за період з 17 липня 2020 року до 18 лютого 2021 року - 18 календарних днів (16 календарних днів - основна +  2 календарні дні - додаткова); за невикористану додаткову відпустку згідно зі статтею 19 Закону України «Про відпустки» за 2020-2021 роки - 20 календарних дні.
		 
		23 лютого 2021 року   ОСОБА_1 видано трудову книжку.
		Згідно з довідкою профпаталогічної МСЕК від 16 вересня 2021 року серії 12 ААА № 095123, у період з 06 до 16 вересня 2021 року первинно проведено огляд ОСОБА_1 та встановлено ступінь втрати нею професійної        працездатності - 40 %, з них: 25 % - хронічна радикулопатія, 15 % - хронічний бронхіт ЛН І ступеня, дата переогляду - 06 вересня 2022 року.
		 
		Відповідно до довідки від 30 листопада 2021 року № 3/04-638 ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» про чисельність працівників поверхні на підприємстві станом на 19 лютого 2021 року, планова чисельність - 221 осіб, фактична чисельність - 250 осіб; згідно з інформацією про чисельний склад працівників ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» станом на 01 березня 2021 року: поверхня планова - 221, фактична - спис. 267/ с/спис 251.
		 
		Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що працює начальником відділу кадрів ВП «Шахта «Відродження», 19 лютого 2021 року ОСОБА_1 прийшла у відділ кадрів, показала довідку ЛКК від 19 лютого 2021 року, що їй протипоказана робота у шкідливих умовах праці, та написала заяву про звільнення, їй запропонували роботу прибиральниці, оскільки не було вакантних місць, на що остання зазначила, що бажає залишитися на роботі за професією (посадою) машиніста (кочегара) за контрактом, у цьому їй було відмовлено, оскільки вказана робота протипоказана за станом здоров`я і контрактна форма роботи на шахті не передбачена.
		 
		Правове обґрунтування
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.
		 
		Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		 
		При розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я.
		 
		У частині першій статті 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону України «Про охорону праці» працівника, який за станом здоров`я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у               разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати              проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
		 
		Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це  документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.
		 
		Зазначене документальне підтвердження щодо тимчасової втрати працездатності відповідно до зазначених вище норм законів та наказів Міністерства охорони здоров`я України надає в своєму висновку ЛКК.
		 
		За результатами медогляду, особа направляється на додатковий медогляд в разі, якщо лікарі визначили таку необхідність, чи за бажанням (заявою) особи, та на МСЕК - в разі вирішення питання щодо стійкої втрати працездатності (інвалідність, профзахворювання).
		 
		Згідно з частиною першою статті 69 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначення наявності та ступеня тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється за результатами МСЕК.
		 
		Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. 
		 
		Тобто, МСЕК вирішує питання встановлення інвалідності за наявності стійкого порушення функцій організму, стійкої втрати працездатності (встановлює відсотки), профзахворювання.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Згідно з частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, врахувавши вказані норми матеріального та процесуального права, повно та всебічно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові  ОСОБА_1 , оскільки звільнення позивачки із займаної посади (машиніста (кочегара) котельні 4-го розряду виробничої дільниці стаціонарного обладнання) на підставі пункту 2  частини першої статті 40 КЗпП України відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства. 
		 
		Судами попередніх інстанцій було правильно враховано, що позивачка не може продовжувати роботу на займаній посаді за станом здоров`я, що підтверджено висновком ЛКК, затвердженим протоколом від 19 лютого 2021 року № 21, водночас на переведення її на іншу роботу позивачка не надала згоди.  
		 
		Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, то не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи апеляційним судом проведено за відсутності позивачки  ОСОБА_1 та її представника, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		 
		Відповідно до статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 
		 
		Матеріли справи свідчать про те, що 19 липня 2022  року Львівським апеляційним судом  ОСОБА_1 направлено повідомлення, що 18  серпня 2022 року об 11 год 30 хв у приміщенні суду відбудеться розгляд справи за її апеляційною скаргою (т. 2 а. с. 49-51).
		 
		18 серпня 2022 року представник  ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи (т. 2 а. с. 53), яке обґрунтував тим, що позивачка не була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи судом; відзиву ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта «Відродження» на апеляційну скаргу не отримувала.
		 
		Протокольною ухвалою від 18 серпня 2022 року заяву представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено, розгляд справи за апеляційною скарго ОСОБА_1 відкладено на 11 жовтня 2022 року.
		 
		19 серпня 2022  року Львівським апеляційним судом ОСОБА_1 та її представнику ОСОБА_6 направлено повідомлення про те, що 11 жовтня  2022 року об 12 год 00 хв у приміщенні суду відбудеться розгляд справи за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 70-72).
		 
		12 вересня 2022 року  ОСОБА_1 подала до апеляційного суду пояснення щодо відзиву ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта «Відродження» (т. 2 а. с. 73-74).
		 
		11 жовтня 2022 року у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги по Львівській області та місту Львову розгляд справи за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 відкладено на 08 листопада 2022 року об 11 год 30 хв                    (т. 2 а. с. 83).
		 
		14 жовтня 2022 року Львівським апеляційним судом  ОСОБА_1 та її представнику ОСОБА_6 направлено повідомлення про відкладення розгляду справи на вищевказану дату (т. 2 а. с. 89).
		 
		У судове засідання, яке відбулось 08 листопада 2022 року, позивач та її представник не з`явились.
		 
		З огляду на викладене, керуючись положеннями частини другої статті 372 ЦПК України, враховуючи, що позивач виклав свої доводи у справі в апеляційній скарзі, поясненнях щодо відзиву, з метою дотримання розумних строків розгляду справи апеляційний суд у судовому засіданні 18 листопада 2022 року цілком законно розглянув справу по суті без участі позивачки та її представника, повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.
		 
		Крім того, відсутність заявника чи її представника на судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги заявника жодним чином не вплинула на правильність, законність та обґрунтованість винесеного судом апеляційної інстанції судового рішення.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що позивачка є одинокою матір`ю, яка самостійно виховує дитину з інвалідністю, а тому не могла бути звільнена відповідачем з роботи, були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій та їм надана належна правова оцінка.
		 
		Так, відхиляючи вказані доводи заявника, суди правильно виходили із того, що на момент звільнення позивачки з роботи у роботодавця не було відомостей,                 що вона є одинокою матір`ю, а інвалідність сину позивачки встановлено                  після її звільнення, що підтверджується медичним висновком від 30 березня 2021 року. 
		 
		Крім того, суди правильно зазначили про те, що одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
		 
		Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є виховання та утримування дитини без участі батька. 
		 
		Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства виключає наявність статусу одинокої матері. 
		 
		У цій справі на обґрунтування свого статусу одинокої матері ОСОБА_1 надала суду такі докази: копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_7 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копію акта від 25 серпня 2021 року № 1060, відповідно до якого ОСОБА_1 проживає разом з сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копію Витягу з медичної картки хворого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого  останній знаходився на стаціонарному лікуванні у Львівській обласній дитячій клінічній лікарні з 08 до 12 липня 2021 року з діагнозом закрепи; копію супровідного листа від 30 березня 2021 року № 5, відповідно до якого за медичним висновком від 30 березня 2021 року (№ 5 вперше 2021 року) та індивідуальною програмою реабілітації дитини-інваліда № 5 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено інвалідність; рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 липня 2019 року, відповідно до якого змінено спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_7 на підставі рішення цього ж суду від 09 листопада 2016 року у справі № 459/2707/16-ц; присуджено стягувати з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини; рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 серпня 2021 року, відповідно до якого з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 стягнуто 7 330,17 грн понесених витрат на лікування та стягувати з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 1 500,00  грн додатково на лікування сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; розрахунок заборгованості Червоноградського міського відділу Державної виконавчої служби Західного МРУ МЮ (м. Львів) станом на 10 лютого 2022 року, відповідно до якого на виконанні у виконавчій службі знаходиться виконавчий лист № 459/1172/19 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини його заробітку (доходу) щомісячно, боржнику нарахована сума зі сплати аліментів станом на 31 грудня 2021 року в сумі 73 551,24 грн, сплачено - 50 756,80 грн, заборгованість - 22 794,44 грн.
		 
		Таким чином, оскільки позивачка отримує аліменти і не довела, що дитина лише на її утриманні, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що при звільненні позивачки з роботи відповідачем не були порушені гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП України.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що звільнення позивачки на підставі            пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України мало бути здійснено відповідачем із персональним попередження про таке звільнення не пізніше як за 2 місяці до дати такого звільнення, є безпідставними, оскільки                      вони зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником чинних норм КЗпП України.
		 
		Аналіз положень пункту 2   частини першої статті 40 КЗпП України, статті               49-2 КЗпП України за обставин цієї справи свідчить про те, що для звільнення у зв`язку з виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, яка перешкоджає продовженню даної роботи, не потребує попередження працівника роботодавцем про таке звільнення не пізніше ніж за два місяці.
		 
		Доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку МСЕК на момент звільнення позивачки Верховний Суд відхиляє, оскільки факт                    неможливості виконання позивачкою роботи в умовах дії шкідливих факторів (несприятливий мікроклімат, фізична праця, пил) підтверджується іншими медичними висновками, які позивачка особисто надала роботодавцю перед звільненням.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій               не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВерховного Суду від 20 грудня 2018  року у справі № 521/17982/16, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18, підлягають відхиленню з огляду на таке.
		 
		На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
		 
		У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ, інше доведення позовних вимог й обов`язковості складових цивільно-правової відповідальності, відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що перед звільненням позивачки відповідач пропонував їй переведення в межах ВП «Шахта «Відродження», у той час, коли мав запропонувати роботу в межах всього ДП «Львіввугілля» як юридичної особи, у трудових відносинах з яким вона перебувала, є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на час звільнення позивачки інших вакантних посад, на які вона за станом свого здоров`я могла бути переведена на підприємстві, не було. У свою чергу позивачка вказаних обставин не спростувала.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд як суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		 
		Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). 
		 
		Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99). 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного  суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:          І. Ю. Гулейков           С. О. Погрібний            О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...