Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 358/371/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2023.
Дата набрання законної сили: 24.05.2023
Номер судового провадження: 61-1299ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                                    
		Іменем України 
		 
		24 травня 2023 року                                                                     
		м. Київ
		                                                                                                           
		справа № 358/371/21
		провадження № 61-1299св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Грушицького А. І., 
		суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,                          Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , на заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 листопада 2021 року у складі судді Тітова М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Вербової І. М., Невідомої Т. О.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , в якому просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_2 .
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона та відповідач є батьками малолітньої  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на повному її утриманні.
		Із грудня 2018 року відповідач, який зловживав алкоголем та приймав наркотики, перестав цікавитись життям та вихованням дочки, її подальшою долею, навчанням та станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує її матеріально.
		Крім того, ОСОБА_3 не спілкується з ОСОБА_2 у обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу та не створює умов для отримання нею освіти. Відповідач притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності. 
		Вказувала, що рішенням Богуславського районного суду Київської області 
		від 04 листопада 2019 року у справі № 358/1500/19 задоволено заяву 
		лікаря-психіатра Богуславської центральної районної лікарні (далі - Богуславська ЦРЛ) про проведення психіатричного огляду у примусовому порядку ОСОБА_3 без його згоди.
		Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 10 липня 
		2020 року у справі № 358/411/20 застосовано щодо ОСОБА_3 , який під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею 
		126-1 КК України, перебував у стані неосудності, примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
		Богуславський районний суд Київської області заочним рішенням від 16 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовив.
		Рішення місцевий суд мотивував тим, що через психічне захворювання (шизофренія) ОСОБА_3 із листопада 2019 року не може виконувати батьківські обов`язки щодо своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 .
		Відмовляючи у задоволенні позову суд не встановив наявності обов`язкового елементу - вини, в ухиленні відповідача від виконання батьківських обов`язків, оскільки таке невиконання спричинено душевною хворобою, а тому дійшов висновку про неможливість позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав з підстав заявлених ОСОБА_1 .
		Київський апеляційний суд постановою від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 листопада                      2021 року залишив без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не встановлено наявності обов`язкового елементу як винності в умисному ухиленні батька дитини ОСОБА_3 від виконання його батьківських обов`язків, тому його не можливо позбавити батьківських прав щодо своєї дочки ОСОБА_2 ,                     ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як він не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби.
		Верховний Суд постановою від 05 жовтня 2022 року касаційну скаргу                   ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду    від 23 лютого 2022 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що обмежившись формальним посиланням на те, що із листопада 2019 року ОСОБА_3 не може виконувати свої батьківські обов`язки через те, що страждає на шизофренію, суди не сприяли повному, всебічному та об`єктивному розгляду справи, не проаналізували поведінку відповідача до листопада 2019 року, не з`ясували чи не є вживання алкоголю, наркотиків та психостимуляторів однією із причин психічних розладів у відповідача, та чи не свідчить це про те, що ОСОБА_3 сам поставив себе в ситуацію, у якій неможливо належним чином виконувати батьківські обов`язки. При цьому, у разі необхідності, апеляційний суд не був позбавлений можливості скористатись роз`ясненнями відповідних спеціалістів, які спостерігали                     ОСОБА_3 у Комунальному некомерційному підприємстві Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» (далі - КНП КОР «ОПНМО»). Без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Київський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 задовольнив частково. Заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 листопада                      2021 року змінив, виклав мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що неактивна участь батька в житті дочки спричинена надмірним споживанням відповідача алкоголю та наркотичних речовин, які в подальшому призвели до залежності та розвитку душевної хвороби. Наразі, відповідач перебуває на лікуванні, у зв`язку з чим не можуть формуватись плідні та продуктивні відношення між батьком та дитиною, а фізична неможливість спілкування батька з дочкою, через перебування в медичному закладі, не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, тому відсутні підстави вважати, що відповідач свідомо ухиляється від виховання дочки та її утримання.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У січні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу в інтересах малолітньої ОСОБА_2 на заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду                                  від 21 грудня 2022 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми процесуального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України                       від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі                               № 459/3411/18 та від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.
		Апеляційний суд знехтував висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року, якою справу було направлено на новий розгляд, обмежившись формальними фразами, не сприяв повному, всебічному та об`єктивному розгляду справи, не проаналізував поведінку відповідача до листопада 2019 року, не з`ясував чи не є вживання алкоголю, наркотиків та психостимуляторів однією з причин психічних розладів у відповідача, та чи не свідчить це про те, що ОСОБА_3 сам поставив себе в ситуацію, у якій неможливо належним чином виконувати батьківські обов`язки, не скористався роз`ясненнями відповідних спеціалістів, які спостерігали ОСОБА_3 у КНП КОР «ОПНМО».
		Апеляційний суд без витребування будь-яких документів від будь-яких установ зробив висновок про перебування ОСОБА_3 на лікуванні, однак відповідно до даних, які розміщені на загальнодоступному сайті Судової влади України, щодо відповідача порушено дві кримінальні справи №№ 358/1193/22, 358/1212/22, що спростовує факт його перебування на лікуванні.
		Відповідач не бачив дитину 4 роки, жодного разу не проводив з нею час, не цікавився її життям, не проявляв батьківської любові, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, а у 2019 році - до кримінальної відповідальності, що підтверджується численними судовими адміністративними та кримінальними провадженнями.
		Зазначені факти можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.
		Крім того, дитина позбавлена права на офіційне місце реєстрації, оскільки дитину до 14 років реєструють за місцем проживання батьків, або одного з батьків за письмовою згодою іншого. Дитина позбавлена можливості та права на реєстрацію місця проживання та подорожі за кордон.
		Вихованням дитини займається виключно вона, оскільки відповідач самоусунувся  від її виховання та матеріального забезпечення.
		Справа неодноразово розглядалася в судах різних інстанцій, однак відповідач не надав жодних доказів ні на підтвердження факту вчинення позивачем перешкод у спілкуванні з дочкою.
		Суди при ухваленні судових рішень не надали перевагу на відсутність будь-яких заперечень відповідача та нехтування ним відвідування усіх судових засідань.
		Зазначає, що в ухвалі Васильківського міськрайонного суду Київської області                 від 30 червня 2021 року у справі № 362/3142/21 міститься посилання на акт комісії лікарів-психіатрів, відповідно до якого ОСОБА_3 встановлено діагноз: «Шизофренія гепоїдна форма, психопатоподібний синдром, психічні поведінкові реакції внаслідок комбінованого вживання психоактивних речовин (алкоголь, канабіс, стимулятори). Синдром залежності від алкоголю, утримання в умовах, що виключають вживання. Синдром залежності від канабіоїдів, стан нестійкої ремісії. Стан залежності від психостимуляторів, утримання в умовах, що виключають вживання (F-20, F-19)». 
		Звертає увагу, що навіть після вторгнення російської федерації на територію України відповідач не проявив батьківської турботи та не поцікавився життям дитини. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Богуславського районного суду Київської області.
		Справа № 358/371/21 надійшла до Верховного Суду 14 лютого 2023 року.
		Верховний Суд ухвалою від 20 квітня 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Малолітня ОСОБА_2 відвідує дошкільний навчальний заклад в Оболонському районі міста Києва, де зареєстрована та проживає разом із матір`ю.
		ОСОБА_1 має постійне місце роботи, характеризується позитивно.
		Згідно із висновком Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в 
		місті Києві державної адміністрації від 16 червня 2021 року № 104-4660, батьки малолітньої ОСОБА_2 : ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі не перебували. Дитина проживає разом із матір`ю у місті Києві. У квартирі створені умови для проживання, навчання та виховання дитини. Дівчинка забезпечена в достатній кількості шкільним приладдям, одягом та взуття за сезоном, відвідує дошкільний навчальний заклад. ОСОБА_3 неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності. Згідно з ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 10 липня 2020 року у справі № 358/411/20 до ОСОБА_3 застосовано примусові заходи медичного характеру, оскільки він страждає на психічне захворювання - шизофренію. До служби у справах дітей ОСОБА_3 з приводу усунення перешкод у спілкуванні з дитиною не звертався. Був належним чином повідомлений про час та місце проведення засідання комісії з питань захисту прав дитини. Станом на 10 червня 
		2021 року заяв чи пояснень від ОСОБА_3 не надходило. Рішенням комісії з питань захисту дитини (від 10 червня 2021 року, протокол № 10) Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки і піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно дитини                ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		ОСОБА_3 проживає та зареєстрований у місті Богуслав Київської області.
		Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 04 листопада             2019 року у справі № 358/1500/19 заяву лікаря-психіатра Богуславської ЦРЛ задоволено. Надано дозвіл на проведення в примусовому порядку психіатричного огляду ОСОБА_3 без його згоди.
		Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 10 липня 
		2020 року у справі № 358/411/20 щодо ОСОБА_3 , який під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею 126-1 КК України, перебував в стані неосудності, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом. 
		На виконання вказаної ухвали суду ОСОБА_3 перебував на примусовому лікуванні у КНП КОР «ОПНМО».
		Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області 
		від 27 вересня 2021 року у справі № 362/4962/21 за заявою генерального директора КНП КОР «ОПНМО» ОСОБА_3 змінено раніше установлені примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом на амбулаторне психіатричне примусове лікування строком на шість місяців.
		Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Богуславського районного суду Київської області від 10 травня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення № 358/664/19 ОСОБА_3 визнано винним за статтями 173, 173-1 КУпАП у зв`язку із тим, що він перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння:
		- 02 квітня 2019 року діючи з хуліганських мотивів, кинув кахельну плитку у вікно будинку АДРЕСА_1 ;
		- 24 квітня 2019 року за місцем свого проживання вчинив безпричинну сварку із своєю матір`ю ОСОБА_4 , під час якої ображав її грубою нецензурною лайкою, чим міг завдати шкоди її психічному здоров`ю;
		- 01 травня 2019 року за місцем свого проживання вчинив безпричинну сварку із своєю матір`ю ОСОБА_4 , під час якої ображав її грубою нецензурною лайкою, чим міг завдати шкоди її психічному здоров`ю;
		- 04 травня 2019 року за місцем свого проживання вчинив безпричинну сварку із своєю матір`ю ОСОБА_4 , під час якої ображав її грубою нецензурною лайкою, чим міг завдати шкоди її психічному здоров`ю;
		- 05 травня 2019 року за місцем свого проживання вчинив безпричинну сварку із своєю матір`ю ОСОБА_4 , під час якої ображав її грубою нецензурною лайкою, чим міг завдати шкоди її психічному здоров`ю.
		Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 13 травня 2019 року у кримінальній справі № 358/617/19 кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. Разом із тим встановлено, що 10 квітня 2019 року ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, умисно, протиправно з метою заподіяння шкоди здоров`ю ОСОБА_5 , наніс йому три удари кулаком в обличчя, завдавши фізичного болю та заподіявши тілесні ушкодження.
		Постановою Богуславського районного суду Київської області від 07 жовтня               2019 року у справі про адміністративне правопорушення № 358/1544/19                ОСОБА_3 визнано винним за статтею 173 КУпАП у зв`язку із тим, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння:
		- 05 вересня 2019 року із хуліганських мотивів, ображав нецензурною лайкою сім`ю ОСОБА_6 , а саме ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , при цьому розбивав скляні пляшки, які кидав в стіну їхнього будинку, чим зневажав честь і гідність людини, порушував громадський порядок і спокій громадян;
		- 25 вересня 2019 року ображав нецензурними словами ОСОБА_7 , порушував громадський порядок і спокій громадян;
		- 26 вересня 2019 року ображав нецензурними словами ОСОБА_7 , порушував громадський порядок і спокій громадян.
		Крім того, ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області                       від 30 червня 2021 року у справі  № 362/3142/21 встановлено, що у ОСОБА_3 крім шизофренії, встановлено наявність психічних і поведінкових реакцій внаслідок комбінованого вживання психоактивних речовин (алкоголь, канабіс, стимулятори), а також синдроми залежності від алкоголю і канабіоїдів та стан залежності від психостимуляторів, що підтверджується актом комісії лікарів-психіатрів КНП КОР «ОПНМО» від 14 червня 2021 року № 40.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада                  1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. 
		Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
		За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		Частинами першою-четвертою статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.
		Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
		Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
		Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.
		У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року   № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
		Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;                                5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. 
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
		Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
		Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
		Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
		Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
		Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
		Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»). 
		ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
		У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
		Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
		Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
		Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року (заява  № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
		Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. 
		Встановивши, що ОСОБА_3 свідомо та навмисно усунувся від виховання своєї доньки, оскільки він знаходився в постійному стані сп`яніння чи то алкогольного, чи то наркотичного, і не мав можливості оцінити в повній мірі негативний вплив своєї поведінки на свою доньку та оточуючих, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем того, які саме фактичні обставини впливають на невиконання батьком своїх обов`язків відносно дитини є правильним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, такі заходи допускаються лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях; неактивна участь батька в житті дочки спричинена надмірним споживанням відповідача алкоголю та наркотичних речовин, які в подальшому призвели до залежності та розвитку душевної хвороби; відповідач перебуває на лікуванні, у зв`язку з чим не можуть формуватись плідні та продуктивні відношення між батьком та дитиною, а фізична неможливість спілкування батька з дочкою, через перебування в медичному закладі, не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.
		Доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня                        2021 року у справі № 459/3411/18 та від 06 травня 2020 року у справі                                  № 753/2025/19, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
		Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, Верховний Суд у постанові                      від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 виклав висновок про те, що … [у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать, що відповідач у порушення вимог статті 150 СК України свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, застосовував до дочки фізичне насильство, що спричинило дитині тілесні ушкодження].
		У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 Верховний Суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав виклав висновок про те, що …[позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано].
		Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові                              від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].
		Враховуючи викладене, висновки апеляційного суду не суперечать практиці Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки вказана постанова не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України і не є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанови апеляційного суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                              № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та апеляційного судуі не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду- без змін. 
		 
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
		Заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 листопада 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.                      
		 
		ГоловуючийА. І. Грушицький    Судді:С. О. Карпенко     І. В. Литвиненко    Є. В. Петров   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...