Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 185/3395/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2023. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2023.
Дата набрання законної сили: 22.05.2023
Номер судового провадження: 51-3992км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013042030000091

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 травня 2023 року
		м. Київ
		справа № 185/3395/15-к
		провадження № 51-3992км22
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції:
		засуджених                                                 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		захисника                                                   ОСОБА_8 , 
		представника цивільного 
		відповідача                                                 ОСОБА_9                       
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого                   ОСОБА_7 , захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 ,                         та представника цивільного відповідача акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»)  - адвоката ОСОБА_9 , на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня                 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року                    у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013042030000091, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сокиренці Чемеровецького району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 ,
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця                                         м. Павлограда Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 276 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області                          від 10 червня 2021 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6  визнано винуватими                             у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 276 КК,                                        та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.                      
		На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено   ОСОБА_7 та                                           ОСОБА_6  від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності.
		Позовні вимоги потерпілого  ОСОБА_10  задоволено, ухвалено стягнути на його користь  з АТ «Укрзалізниця» 5671,41 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди  та 1458000 грн - відшкодування моральної шкоди.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні. 
		Згідно з вироком  ОСОБА_7 та ОСОБА_6  визнано винуватими у порушенні працівниками залізничного транспорту правил безпеки експлуатації залізничного транспорту, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
		Так, 07 серпня 2007 року приблизно о 21:30 ОСОБА_7 , будучи машиністом приміського електропоїзда № 6282 сполученням «Дніпропетровськ - Лозова», прибувши на платформу парна колія 997 км, що розташована в Павлоградському районі Дніпропетровської області, заздалегідь знаючи свої зобов`язання згідно                     з п. 16.36 «Правил технічної експлуатації залізниць України», які затверджені Міністерством транспорту України від 20 грудня 1996 року № 411, зі змінами                                  та доповненнями, внесеними наказами МТУ від 08 червня 1998 року  № 226,                                  від 23 липня 1999 року № 386, від 19 березня 2002 року № 179, від 10 грудня                           2003 року № 962 (далі - «Правила технічної експлуатації залізниць України»), а саме: добре знати конструкцію локомотива (моторвагонного поїзда, спеціального самохідного рухомого складу), профіль обслуговуючих ділянок, розміщення на них постійних сигналів, сигнальних показників та знаків і їх призначення, діючи необережно, проявляючи злочинну самовпевненість, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх запобігання, зупинив головний вагон в районі попереджувального знаку «Зупинка першого вагона», який був розташований на опорі № 58, водночас                       10-й вагон приміського електропоїзда, який є останнім, зупинився на мосту пк 6 км 997 перегону ст.ст. Зайцево - Павлоград-1 Придніпровської залізниці, що                             в Павлоградському районі Дніпропетровської області та відчинив двері електропоїзда для посадки-висадки пасажирів.
		У результаті вказаних дій машиніст ОСОБА_7 порушив вимоги п. 1.4 «Правил технічної експлуатації залізниць України» та п. 3.9 «Інструкції локомотивної бригади» № ЦТ- 0106 в частині забезпечення безпечних умов висадки пасажирів. 
		Указана невідповідність проявилася у тому, що висадка пасажирів з останнього вагону електропоїзда здійснювалася на мосту, по якому ходити заборонено, а при умові знаходження на ньому вагонів електропоїзда - неможливо, що призвело                     до того, що ОСОБА_10 , будучи пасажиром вказаного приміського електропоїзда, виходячи з крайніх дверей 10-го вагону приміського електропоїзда, який є останнім вагоном, впав у технологічний отвір залізничного мосту, оскільки останній вагон зупинився за межами платформи, а саме: на залізничному мосту. У результаті зазначеного падіння ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. 
		У свою чергу ОСОБА_6 , який згідно з наказом № 473/ос від 18 червня 2003 року обіймав посаду начальника станції Павлоград-1 ДП «Придніпровська залізниця» та, будучи працівником залізничного транспорту, відповідно до своєї посадової інструкції, серед іншого, повинен був: приймати міри по результатам технічних ревізій і перевірок з охорони праці, безпеки руху; забезпечувати виконання заданих техніко-економічних показників роботи станції по безумовному забезпеченню безпеки руху, й порушив вимоги нормативних актів з питань безпеки експлуатації залізничного транспорту, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
		Так, 15 грудня 2003 року, на підставі Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, була введена в дію низька пасажирська платформа 997 км, яка розташована на дільниці колії 997 км перегону ст.ст. Зайцево - Павлоград-1 Придніпровської залізниці в Павлоградському районі Дніпропетровської області.
		Службовою телеграмою ДП «Придніпровська залізниця» на начальника станції Павлоград-1 ОСОБА_6 було покладено обов`язок комісійно вивісити на платформі 997 км попереджувальні сигнальні знаки «Зупинка першого вагона». 
		З метою виконання вказаної службової телеграми 20 грудня 2003 року комісією                    за участю начальника станції Павлоград-1 ОСОБА_6 складений Акт вибору місця встановлення попереджувального сигнального знаку «Зупинка першого вагона»                   на платформі 997 км парна колія (далі - Акт від 20 грудня 2003 року), згідно з яким                    з метою унеможливлення знаходження хвостових вагонів електропоїзда на мосту пк 6 км 997 перегону ст.ст. Зайцево - Павлоград-1 Придніпровської залізниці, що                         в Павлоградському районі Дніпропетровської області, при зупинці на платформі                   997 км парна колія вказаний знак повинен розміщуватися на дільниці колії                         997 перегону ст.ст. Зайцево - Павлоград-1 Придніпровської залізниці, що в Павлоградському районі Дніпропетровської області, біля пікетного стовпчика 4/5, опора контактної лінії № 56, сигнальна точка № 2. 
		Надалі, невстановленою особою, у невстановлений час, попереджувальний сигнальний знак «Зупинка першого вагона» був розміщений на опору контактної лінії № 58 та знаходився на вказаній опорі до вересня-жовтня 2007 року (точна дата під час судового розгляду справи не встановлена), що повністю суперечило вимогам Акту від 20 грудня 2003 року
		У результаті вказаних обставин, з моменту початку зупинки приміських електропоїздів на платформі 997 км парна колія, а саме з 12 січня 2004 року, останній вагон приміського електропоїзду типу ЕР2-425 зупинявся на мосту, що не забезпечувало безпеку пасажирів при посадці-висадці пасажирів.
		Відповідно до наказу № 477 від 30 серпня 2005 року «Про закріплення пасажирських платформ на перегонах за станціями дирекції», платформа 997 км закріплена за станцією Павлоград-1 Придніпровської залізниці.
		Згідно з Положенням «Про порядок утримання пасажирських платформ на станціях і зупинних пунктах Дніпропетровської дирекції залізничних перевезень» від 30 серпня 2005 року (далі - Положення від 30 серпня 2005 року)для визначення технічного стану пасажирських платформ начальник станції особисто, не рідше одного разу на місяць, зобов`язаний оглянути технічний стан всіх закріплених платформ і письмово або телеграфом надати заявку на усунення виявлених недоліків причетним.
		Таким чином, начальник станції Павлоград-1 ОСОБА_6 , діючи необережно, проявляючи злочинну недбалість, не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен і міг їх передбачити, порушив вимоги нормативних актів з питань безпеки експлуатації залізничного транспорту,             що виразилось у порушенні вимог Положення від 30 серпня 2005 року та телеграми управління Придніпровської залізниці у частині встановлення знаку «Зупинка першого вагона», а саме в тому, що вказаний знак не був встановлений,  а замість цього був складений Акт від 20 грудня 2003 року, згідно з яким місцем установки знаку була вибрана опора № 56. При цьому знак «Зупинка першого вагона» був встановлений на опорі № 58. 
		Також дії начальника станції Павлоград-1 ОСОБА_6 у зазначеній частині не відповідали вимогам п. 1.4 «Правил технічної експлуатації залізниць України», вимогам Положення від 30 серпня 2005 року, п. 5.8 Положення «Про залізничну станцію Павлоград-1 Придніпровської залізниці» від 18 квітня 2005 року (далі - Положення від 18 квітня 2005 року) в частині забезпечення безпеки пасажирів шляхом переустановлення знаку «Зупинка першого вагона» на місце, яке було передбачено Актом від 20 грудня 2003 року, згідно з яким місцем установки знаку була вибрана опора № 56. 
		Вказана невідповідність проявилася у тому, що при проведенні щомісячних особистих перевірок начальником станції Павлоград-1 ОСОБА_6 попереджувальний знак «Зупинка першого вагона» не був перенесений на контактну опору № 56.
		Порушення начальником станції Павлоград-1 ОСОБА_6 вищезазначених вимог нормативних актів з питань безпеки експлуатації залізничного транспорту призвело до того, що 07 серпня 2007 року приблизно о 21:30 по прибуттю на платформу парна колія 997 км приміського електропоїзда № 6282  сполученням «Дніпропетровськ - Лозова» та зупиненню головного вагона в районі попереджувального знаку «Зупинка першого вагона», який був розташований на опорі № 58, ОСОБА_10 , будучи пасажиром указаного приміського електропоїзда, виходячи з крайніх дверей 10-го вагону, який є останнім вагоном, впав у технологічний отвір залізничного мосту, оскільки останній вагон приміського електропоїзда зупинився за межами платформи, а саме - на залізничному мосту. У результаті падіння ОСОБА_10 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 03 листопада 2022 року змінив вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову.
		Постановив задовольнити частково позовні вимоги потерпілого ОСОБА_10 , стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь потерпілого 5 671, 41 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди та 938 000 грн - моральної шкоди. 
		Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали,                        а також короткий зміст поданих заперечень
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Як стверджує скаржник, у судових рішеннях вказані фактичні дані, які в своїй сукупності не дають повного уявлення щодо об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 276 КК,  а також не наведено всі вимоги нормативних актів, які, як уважає суд, він порушив.
		На переконання засудженого, безпосередньою причиною травмування потерпілого є те, що платформа 997 км не відповідала робочому проєкту щодо її місця розташування та вимогам законодавства щодо довжини. 
		Крім того, ОСОБА_7 , аналізуючи висновки експертів, наголошує про недослідження та неврахування експертамишвидкостемірної стрічки електропоїзду, яка б дозволяла визначити час та місце зупинки електропоїзду і точне місцезнаходження його першого та останніх вагонів. А суд, у свою чергу, за наявності двох суперечливих висновків експертів у вироку не зазначив чому він взяв до уваги один висновок, а відкинув інший.
		Уважає не доведеними належними та допустимими доказами висновки суду щодо обставин травмування потерпілого, а саме те, що він був пасажиром приміського електропоїзду та при виході з крайніх дверей 10-го вагону, який є останнім, впав у технологічний отвір залізничного мосту. 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення                              в частині визнання ОСОБА_6 винуватим за ч. 2 ст. 276 КК й стягнення з нього процесуальних витрат, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1          ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення. 
		Зазначає про те, що в обвинувальному акті та судових рішеннях викладено                           зміст лише одного нормативного акту, порушення якого інкримінується ОСОБА_6 ,                        а тексти інших - відсутні, у зв`язку з чим, на її думку, постає питання за порушення яких саме правил був засуджений ОСОБА_6 . 
		Захисник, аналізуючи п. 1.4  «Правил технічної експлуатації залізниць України»                             та п. 5.8 Положення від 18 квітня 2005 року, наголошує на відсутності в них вимог до начальника станції щодо встановлення, переустанновлення, перенесення попереджувального знаку «Зупинка першого вагона» на низькій платформі, розташованій на перегоні, якою є платформа 997 км перегону ст.ст. Зайцево - Павлоград-1 Придніпровської залізниці. Крім того, зазначає, що вимоги п. 5.8 Положення від 18 квітня 2005 року стосуються станції Павлоград -1, а не платформи 997 км, яка розташова на перегоні ст.ст. Зайцево - Павлоград-1.
		Свої доводи сторона захисту обґрунтовує також і тим, що платформа 997 км перегону ст.ст. Зайцево - Павлоград-1 є низькою, знаходиться на перегоні, а не на станції, і перебувала на балансі Павлоградської дистанції колії, а не станції                    Павлоград-1, у зв`язку з чим начальник вказаної станції - ОСОБА_6 не відповідає за її технічний стан. 
		Також зазначає, що її підзахисний не отримував телеграми ДП «Придніпровська залізниця», у зв`язку з чим у нього не виникало обов`язку її виконувати. Крім того, суди не встановили коли саме до травмування потерпілого знак «Зупинка першого вагона» був встановлений на опорі № 58, що на думку суду суперечило Акту                                 від 20 грудня 2003 року,  а отже не встановлено з якого часу необхідно його встановлювати, переустановлювати чи переносити на опору № 56. Як наголошує захисник  ОСОБА_8 , вказаний факт не виключає, що знак міг бути встановлений на опорі № 58 у період перебування ОСОБА_6 у щорічній відпустці з 23 липня                      до 29 серпня 2007 року, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діянням останнього і настанням суспільно небезпечних наслідків.  
		У касаційній скарзі представник цивільного відповідача АТ «Укрзалізниця» - адвокат ОСОБА_9 вважає, що судові рішення у частині вирішення цивільного позову підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції                                в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
		Вказує про те, що суди під час вирішення цивільного позову залишили                                    без  відповідної правової оцінки доводи цивільного відповідача щодо висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 30 червня                       2020 року  № 1506/1507/20-27. Крім того, ОСОБА_9 , аналізуючи позовну заяву, висновок експерта від 30 червня 2020 року  № 1506/1507/20-27, вважає що шкода потерпілому була заподіяна медичним закладом та органами слідства, у зв`язку з чим АТ «Укрзалізниця» не може нести відповідальність за їх протиправні дії. 
		Разом з тим адвокат наголошує на застосуванні експертом для визначення розміру відшкодування завданої потерпілому моральної шкоди «Методики встановлення заподіяння моральної шкоди та оцінки розміру компенсації спричинених страждань російського вченого ОСОБА_11 із застосуванням відповідної формули», яка на час проведення експертизи була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз.
		Свої доводи обґрунтовує також і тим, що суди не взяли до уваги матеріальне становище цивільного відповідача, відсутність прямого умислу та інші обставини, на які відповідач посилався, як на підстави для зменшення заявленого розміру відшкодування моральної шкоди. 
		Представник цивільного відповідача також вважає, що транспортний засіб, який не рухається не є джерелом підвищеної небезпеки, а тому суди дійшли помилкового висновку про розгляд цивільного позову на підставі ст. 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
		На переконання адвоката, цивільний позов у частині відшкодування матеріальної шкоди недоведений належними та допустимими доказами, а отже не підлягає задоволенню. 
		У запереченнях на касаційні скаргипотерпілий ОСОБА_10 , детально викладаючи свої мотиви, не погоджується з доводами касаційних скарг засудженого          ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 та представника цивільного відповідача. 
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 , засуджені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,              а також представник цивільного відповідача - адвокат ОСОБА_9 , підтримали подані касаційні скарги.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційних скарг, навела аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень.      
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у скаргах, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 , захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 , та представника цивільного відповідача АТ «Українська залізниця» - адвоката ОСОБА_9 , підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
		Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
		З огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені                                   в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак до його компетенції входить, зокрема перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
		Верховний суд неодноразово зазначав, що оцінка доказів з точки зору                                                                              їх достовірності та достатності для висновків є перш за все завданням судів попередніх інстанцій. Однак Суд має перевірити, чи керувалися суди під час оцінки доказів принципами, закладеними Конституцією та кримінальним процесуальним законом, а також чи достатньо мотивовані рішення суду про прийняття або відхилення тих чи інших доказів, чи є ці мотиви логічними і чи приймалися судами всі важливі фактори, необхідні для оцінки окремого доказу чи їх сукупності.
		Також касаційний кримінальний суд звертав увагу на те що, вирішуючи питання достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суд має керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом» (частини 2 та 4 ст. 17 КПК). 
		Питання про винуватість чи невинуватість особи має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише                      з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність неспростованих доказів, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
		За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим                      і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно                                   з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до  ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Указаним вимогам повинна відповідати й ухвала апеляційного суду, а крім того, відповідно до ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви,                          з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		У цьому провадженні, з урахуванням наведених вище положень законодавства                       та з огляду на формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, певні обставини, на думку суду касаційної інстанції, є важливими для правильної оцінки діянь начальника станції Павлоград-1 ДП «Придніпровська залізниця» ОСОБА_6 та машиніста ОСОБА_7 . 
		Так,за вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 та  ОСОБА_7  визнані винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 276 КК, а саме, що вони порушили правила безпеки експлуатації залізничного транспорту, внаслідок чого ОСОБА_10 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, з чим погодився й Дніпровський апеляційний суд. 
		Як суд першої, так і суд апеляційної інстанції визнали винуватим ОСОБА_6 у порушенні, зокрема вимог Положення від 30 серпня 2005 року, відповідно до яких для визначення технічного стану пасажирських платформ начальник станції особисто, не рідше одного разу на місяць, зобов`язаний оглянути технічний стан всіх закріплених платформ і письмово або телеграфом надати заявку на усунення виявлених недоліків причетним та у порушенні телеграми управління Придніпровської залізниці у частині встановлення знаку «Зупинка першого вагона», а саме в тому, що вказаний знак не був встановлений, а замість цього був складений Акт від 20 грудня 2003 року, згідно з яким з метою унеможливлення знаходження хвостових вагонів електропоїзда на мосту місцем установки знаку була вибрана опора № 56. При цьому знак «Зупинка першого вагона» був встановлений на опорі № 58 та при проведенні щомісячних особистих перевірок ОСОБА_6 цей знак не був перенесений на контактну опору № 56 .
		У контексті викладеного необхідно зазначити, що відповідно до показань                       ОСОБА_6 , які він надавав у судовому засіданні 21 січня 2021 року у суді першої інстанції та які зафіксовані саме на технічному носії інформації, а не відображені                       у судових рішеннях, останній своєї винуватості в інкримінованому йому діянні не визнав і, поміж іншого, повідомив про здійснення ним перед відпусткою перевірки вищевказаної платформи, під час якої знак знаходився на опорі № 56, що,на думку колегії суддів, є значущою обставиною у цьому кримінальному провадженні, а саме твердження ОСОБА_6 про факт знаходження знаку на опорі № 56 перед його відпусткою (в період якої сталася подія), а не на опорі № 58, як указано це в його показаннях у вироку та ухвалі.  
		Водночас, згідно з даними технічного запису судового засідання,   ОСОБА_7 під час допиту 21 січня 2021 року, зокрема повідомляв, що за час всіх його поїздок приміськими електропоїздами, які мали зупинки на платформі 997 км, жодного разу він не виявив фактів зупинки останніх вагонів на мосту, з урахуванням зупинки головного вагону біля знаку «Зупинка першого вагона».Крім того, ОСОБА_7 не підтвердив надані ним показання слідчому про те, що бачив як вагони «зависли» на мосту, оскільки лише коли їхав у зворотньому напрямку,  побачив, що вони могли залишитися на мосту. 
		Однак суди, викладаючи у рішеннях показання ОСОБА_7 , зазначили, що він візуально уявляв про знаходження останніх вагонів електропоїзда на мосту.
		За матеріалами провадження, захисник ОСОБА_8 , не погоджуючись                                   зі встановленими судом першої інстанції обставинами, у своїй апеляційній скарзі, поміж іншого, наголошувала, що  ОСОБА_6 виконав вимоги Положення                                         від 30 серпня 2005 року в частині щомісячного огляду платформи. Зазначала й про знаходження знаку«Зупинка першого вагона» спочатку на опорі № 58, а пізніше, після складання Акту від 20 грудня 2003 року - на опорі № 56, аж до відпуски ОСОБА_6 , в якій він перебував з 23 липня до 29 серпня 2007 року. 
		Апеляційний суд зазначені доводи сторони захисту взагалі не перевірив, зазначивши лише узагальнено про те, що інші доводи апеляційних скарг, як сторони захисту, так і представника цивільного відповідача, не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що його було ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до власного трактування доказів у провадженні і нормативних актів, та до їх переоцінки. 
		Однак така позиція суду апеляційної інстанції є неприйнятною, оскільки вказаний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
		Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу  і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні суду необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь. 
		До того ж, незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дослідив наказ (розпорядження) про надання відпустки ОСОБА_6 (а. п. 113, т. 4), його оцінка,                       з огляду на доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , у рішенні відсутня,      що суперечить положенням ч. 1 ст. 94 КПК.
		У зв`язку з тим, що з`ясування зазначених вище обставин є суттєвим для встановлення винуватості  ОСОБА_6 і ОСОБА_7  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 276 КК, і вимагає оцінки доказів з точки зору їх достовірності та достатності, з огляду на положення ст. 433 КПК суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішити це питання.
		Водночас суд апеляційної інстанції є судом факту та права і в межах своїх повноважень має можливість безпосередньо досліджувати обставини, докази та надавати їм власну оцінку. За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону необхідно усунути під час нового апеляційного розгляду.  А також з урахуванням того, що вирішення інших викладених у скаргах засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 доводів пов`язано з оцінкою сукупності зібраних доказів                                та з огляду на недопустимість вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, переваги одних доказів над іншими, застосування того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність суд касаційної інстанції позбавлений  можливості перевірити й доводи касаційної скарги представника цивільного відповідача АТ «Українська залізниця» - адвоката ОСОБА_9 ,                              та вважає, що з урахуванням обґрунтувань та вимог, заявлених в апеляційних скаргах зазначених осіб, відповідно до засади інстанційності перевірки судових рішень, такі доводи має перевірити суд апеляційної інстанції.
		У той же час колегія суддів вважає за необхідне вказати, що доводи касаційної скарги представника цивільного відповідача, які не були поставлені перед судом апеляційної інстанції, про те, що транспортний засіб, який не рухається, не може розглядатися як джерело підвищеної небезпеки, у зв`язку з чим, на її думку, суди дійшли помилкового висновку про розгляд цивільного позову на підставі ст. 1187 ЦК, не є слушними з урахуванням такого. 
		Так, адвокат ОСОБА_9 аргументує це тим, що суди не взяли до уваги висновок колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі                                  від 29 червня 2022 року (справа № 214/7462/20). Однак згідно із зазначеною ухвалою колегія суддів з метою відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (ст. 1187 ЦК) лише передала справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яка не встановила підстав для відступу та висловила висновок про застосування норми права (постанова від 05 грудня 2022 року). 
		Враховуючи наведене, необхідно задовольнити частково касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 , захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 , та представника цивільного відповідача АТ «Українська залізниця» - адвоката ОСОБА_9 , а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно урахувати наведене, ретельно перевірити всі доводи апеляційних скарг, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, яке відповідатиме приписам статей 370,                                      419 КПК. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 , захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 , та представника цивільного відповідача АТ «Українська залізниця»  - адвоката ОСОБА_9 , задовольнити частково.
		Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,                         є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                                        ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...