Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/12425/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них.
Надіслано для оприлюднення: 31.05.2023. Зареєстровано: 01.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2023.
Дата набрання законної сили: 31.05.2023
Номер судового провадження: 854/3438/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		31 травня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/12425/22
		Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.,
		 
		Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого судді - Вербицької Н.В.,
		суддів - Джабурії О.В.,
		- Кравченка К.В.,
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, за участю третьої особи  комунального підприємства «Одестранспарксервіс» про визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		06 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про зміну підстав позову просив визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №156 Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі. 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2022 року №156 встановлено тариф на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі у розмірі 20 грн, а також встановлено вартість місячного та річного абонементних талонів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів. Позивач наголосив, що він є інвалідом ІІ групи, однак відповідно до п.7.3 Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі, не має пільг на майданчиках для платного паркування, а тому при користуванні таким майданчиком він повинен сплачувати вартість послуг з користування майданчиком відповідно до встановленого тарифу.
		Позивач зазначив, що під час прийняття відповідачем рішення про встановлення тарифу на послуги з користування майданчиками для платного паркування має бути визначено тариф окремо для відведених майданчиків для паркування, окремо для спеціально обладнаних майданчиків для паркування. Проте в рішенні №156 виконавчим комітетом Одеської міської ради визначено єдиний тариф на майданчики для платного паркування, тобто для двох видів місць паркування одночасно, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів.
		Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що звертаючись до суду із позовною заявою у цій справі, ОСОБА_1 взагалі не зазначає жодної обставини, яка б свідчила про наявність у позивача порушеного права, яке потребує судового захисту, оскільки позов не містить жодних доказів настання негативних наслідків для заявника після прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.
		Відповідач наголосив, що нормами чинного законодавства, зокрема, частиною 6 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», чітко визначено право особи з інвалідністю на безоплатне паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, що спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що він є споживачем послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів за тарифами, встановленими оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради.
		Крім того, відповідач наголосив, що на території міста Одеси розміщені виключно відведені майданчики для паркування. Спеціально облаштовані майданчики на території міста відсутні. За наведених обставин відсутні необхідність, фактичні передумови та практична можливість вирахування тарифу на послуги з користування спеціально обладнаних майданчиків для паркування, а визначений в оскаржуваному рішенні тариф стосується одного типу майданчиків для паркування - відведених майданчиків для паркування.
		Щодо доводів позивача про те, що тариф на послуги з користування майданчиками для платного паркування, розрахований на підставі 70 майданчиків, а не 1409, що якимось чином збільшує розмір тарифу на такі послуги, відповідач вважає безпідставними, оскільки розрахунок тарифу здійснюється на підставі передбачених Порядком № 258 чинників, а не кількості майданчиків, щодо яких такий тариф вираховувався. У зв`язку із викладеним, відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити. 
		КП «Одестранспарксервіс» надало пояснення по справі, в яких зазначило, що заперечує проти задоволення позову, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, а прийняте відповідачем рішення таким, що відповідає нормам чинного законодавства. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що визначений в оскаржуваному рішенні № 156 тариф на паркування не поширюється на ОСОБА_1 . Дійсно, відповідно до вимог чинного законодавства, позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи, має право на безоплатне паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, яке може бути реалізоване особою з інвалідністю за умови наявності посвідчення інваліда та встановлення на транспортному засобі розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю». Отже, на переконання апелянта, єдиною можливістю для встановлення приналежності транспортного засобу інваліду та звільнення його від сплати за послуги з паркування є встановлений на транспортному засобі розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", оскільки зазвичай водій під час перевірки інспекторами відсутній на майданчику для платного паркування. ОСОБА_1 під час розгляду справи наголошував, встановлювати на транспортному засобі розпізнавальний знак особи з інвалідністю або ні, користуватись пільгами при паркуванні це право такої особи, а не обов`язок. Відмова суду у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 лише з підстав того, що суд вважає, що інваліди звільнені від сплати за послуги з паркування, є безпідставним та незаконним. Апелянт наголошує, що в позовній заяві та інших документах по справі вказував, що користується майданчиками для платного паркування в місті Одесі та змушений сплачувати вартість послуг з паркування. Доказів того, що вів, маючи довідку МСЕК про інвалідність, не сплачує послуги з паркування або звільнений від виконання рішення 156 матеріали справи не містять. Судом першої інстанції не досліджено та не встановлено в судовому засіданні у який спосіб в місті Одесі, з огляду на положення рішення № 1251-VI, звільняються від сплати послуг за паркування інваліди, як інспектори перевіряють приналежність особи до осіб з інвалідністю та відповідно їх право на безоплатне паркування.
		Апелянт зазначив, що в Україні відсутня єдина база осіб з інвалідністю, а тому під час перевірки оплати послуг з паркування, в який спосіб інспектори встановлюють, що транспортним засобом керують інваліди, які мають право не сплачувати вартість послуг, не зрозуміло Таким чином, висновок суду про те, що оскаржуване рішення не поширюється на ОСОБА_1 , який як особа з інвалідністю наділений правом безкоштовного паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
		Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
		Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне. 
		Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.
		ОСОБА_1 є водієм, що підтверджується посвідченням водія серії НОМЕР_1 , та має у користуванні транспортний засіб (т.1 а.с. 163).
		Позивач є інвалідом II групи у зв`язку із проходженням служби в поліції, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №527804 від 24.05.2022 року, інвалідність встановлена на строк до 01.06.2024 року (а.с. 35, т. 1).
		28 липня 2022 року виконавчий комітет Одеської міської ради прийняв рішення №156 Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі, яким, відповідно до підпункту 2 пункту а частини 1 статті 28, статті 52 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1342, Порядку формування тарифів на послуги з утримання майданчиків для платного паркування транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2010 року №258, з урахуванням Переліку основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 серпня 2010 року №287, а також керуючись частиною 10 статті 9 Закону України Про правовий режим воєнного стану, враховуючи продовження строку дії воєнного стану в Україні, відповідно до Указу Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженого Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, з метою приведення у відповідність до економічно обґрунтованих витрат тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів виконавчий комітет Одеської міської ради, зокрема, вирішив:
		1. Встановити тариф на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі у розмірі 20 грн./год.
		2. Встановити вартість місячного та річного абонементних талонів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у наступному розмірі:
		- абонементний талон: місячний; вартість, грн.: 2000; користувачі: фізичні особи; 
		- абонементний талон: річний; вартість, грн.: 22000; користувачі: фізичні особи, фізичні особи-підприємці, юридичні особи.
		3. Вважати таким, що втратило чинність, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 26 листопада 2015 року № 398 «Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі».
		Особливості використання абонементних талонів визначаються рішенням Одеської міської ради.
		Цим рішення доручено відповідним Департаментам Одеської міської ради здійснювати заходи відстеження результативності цього рішення, оприлюднити дане рішення на офіційному сайті Одеської міської ради. Контроль за виконанням рішення покладено на заступника міського голови Сергія Тетюхіна (т.1 а.с. 4-5).
		Вважаючи, що оскаржуваним рішенням виконавчого комітету ОМР позивачу, як інваліду другої групи, не надано пільги на платних майданчиках з паркування у м.Одесі, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2022 року №156 не застосоване до позивача, останній не є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано це акт, що свідчить про відсутність порушених прав позивача спірним рішенням, законний інтерес у позивача відсутній.
		Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		У розвиток цієї конституційної норми, частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (стаття 2 КАС України).
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
		За змістом статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності, особами, щодо яких його застосовано, а також особами, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Отже, у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені, зокрема, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №156 Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі, особою, щодо якої її застосовано або яка є суб`єктом правовідносин, в яких цей акт буде застосований. Під час розгляду таких справ адміністративні суди здійснюють оцінку законності оскаржуваного нормативно-правового акта та його відповідності актам вищої юридичної сили.
		Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 16 березня 2021 року у справі № 640/9677/20 та від 24 червня 2021 року у справі №560/3160/20, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17(2-а/210/204/17).
		Таким чином, усі зацікавлені особи, права та інтереси яких порушуються зазначеним рішенням відповідача, в змозі подати вмотивований позов та оскаржити зазначене рішення відповідача безвідносно до висновків, сформованих судом у цій справі.
		З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
		Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі № 600/3900/21-а від 27 лютого 2023 року та по справі № 300/3465/21 від 27 лютого 2023 року, яка вірно врахована судом першої інстанції при вирішенні справи.
		За приписами п.7.3 Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 №1251-VI, право безоплатного паркування на майданчиках для платного паркування транспортних засобів мають:
		- користувачі службових та спеціальних транспортних засобів під час виконання прямих службових обов`язків;
		- користувачі транспортних засобів загального призначення, якими керують інваліди війни, інваліди з дитинства, інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, учасники бойових дій, постраждалі І-ІІ категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи, або транспортних засобів спеціального призначення, що їх перевозять, за умови розміщення на лобовому склі транспортного засобу відповідного розпізнавального знака.
		Судова колегія вважає обґрунтованими доводи апелянта, що єдиною можливістю для встановлення приналежності транспортного засобу інваліду та звільнення його від сплати за послуги з паркування є встановлений на транспортному засобі розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", оскільки зазвичай водій під час перевірки інспекторами відсутній на майданчику для платного паркування. 
		Колегія суддів також враховує, що чинним законодавством пільги надано саме особі з інвалідністю, а не транспортному засобу, яким така особа керує та не на кожному автомобілі, яким може керувати особа з інвалідністю, зокрема позивач, встановлюється знак особи з інвалідністю.
		Апелянт наголошував, що користується майданчиками для платного паркування в місті Одесі та змушений сплачувати вартість послуг з паркування. 
		Аналізуючи позовну заяву ОСОБА_1 , враховуючи те, що оскаржуване рішення стосуються затвердження тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у м. Одесі, а позивач є мешканцем міста Одеси та споживачем послуг на користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів за тарифами, встановленими органами місцевого самоврядування, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване розпорядження поширюється на позивача, як особу, яка розміщує транспортні засоби на майданчиках для паркування та впливає на його права та інтереси, а відтак, останній має право на звернення із даним позовом до суду.
		Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність порушеного права та законного інтересу позивача, у зв`язку з чим безпідставно не надав оцінки іншим доводам позивача щодо наявності підстав для скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №156.
		Так, посилаючись на протиправність оскаржуваного рішення, позивач зазначав, що під час прийняття міською радою рішення про встановлення тарифу на послуги користування майданчиками для платного паркування має бути визначено тариф окремо для відведених майданчиків для паркування, окремо для спеціально обладнаних майданчиків для паркування. Проте, в порушення Порядку формування тарифів на послуги з утримання майданчиків для платного паркування транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2010 року № 258, в рішенні №156 виконавчим комітетом Одеської міської ради визначено єдиний тариф на майданчики для платного паркування, тобто для двох видів місць паркування одночасно.
		Позивач зазначив, що розрахунок тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування на території міста Одеси, проведений ТОВ «Науково-виробничий центр «Економінформ», який став підставою для прийняття оскаржуваного рішення, виконано тільки щодо відведених майданчиків для платного паркування, а тому прийняття в рішенні № 156 єдиного тарифу на майданчиках для платного паркування без зазначення переліку майданчиків та визначення, що цей тариф діє на відведених майданчиках для платного паркування є протиправним.
		Апелянт наголошує на протиправності встановлення єдиного тарифу для майданчиків для платного паркування, без зазначення виду місць паркування, для якого виконано розрахунки та встановлено тариф.
		ОСОБА_1 також зазначає про безпідставний розрахунок вартості плати за паркування та розрахунок вартості абонементного талону.
		Крім того, позивач посилався на те, що питання щодо підняття тарифів особливо в умовах воєнного стан, є важливим для містян, а тому незабезпечення з боку виконавчих органів права доступу жителів м. Одеси до проекту рішення з обов`язковим наданням розрахунків тарифу, який буде прийматись виконавчим комітетом, є протиправним та незаконним.
		За приписами пп. 2 п «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованої постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
		Відповідно до ч.3 ст.28-1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до порядку формування цих тарифів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
		Статтями 19 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що одними з основних обов`язків органів місцевого самоврядування в частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями та дорогами міст, а також організація утримання вулиць і доріг за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами. Органи місцевого самоврядування відповідають за стан вулиць і доріг міста, відповідно до діючих норм, якість їх утримання, розміщення технічних засобів організації дорожнього руху, за відшкодування збитків користувачам вулиць і доріг міст, що виникли через їх незадовільний стан.
		За приписами ст.6 Закону України «Про дорожній рух», до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить, зокрема організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами; прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування.
		Згідно зі ст. 9 Закону України Про дорожній рух влаштування місць для зупинок транспортних засобів та створення інших об`єктів дорожнього сервісу належить до компетенції власника дороги, вулиці.
		З викладеного слідує, що вирішення питань про встановлення тарифів, зокрема, на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів є виключною компетенцією виконавчих органів міських рад.
		Крім того, ст. 10 Податкового кодексу України збір за місця для паркування транспортних засобів віднесено до місцевих податків.
		Організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регламентують Правила паркування транспортних засобів, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1342 (далі  Правила №1342). 
		В свою чергу, з метою встановлення економічно обґрунтованих тарифів на послуги з утримання майданчиків для платного паркування транспортних засобів, Кабінет Міністрів України постановою № 258 від 02.03.2010 затвердив Порядок формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, який визначає механізм формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів (далі  Порядок №258).
		Предметом спору у цій справі є правомірність та відповідність рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №156 «Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчикам для платного паркування транспортних засобів у м. Одесі» положенням Правил №1342 та Порядку №258.
		Позивач, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного рішення, посилався на порушення відповідачем встановлення тарифу на послуги з користування майданчиками для платного паркування без встановлення окремого тарифу для відведених майданчиків для паркування та спеціально обладнаних майданчиків для паркування.
		Пунктом 4 Правил №1342 встановлено, що у цих Правилах терміни вживаються у такому значенні:
		вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування - економічно обґрунтовані витрати оператора, пов`язані з утриманням, облаштуванням та обладнанням таких майданчиків згідно з тарифом, установленим органом місцевого самоврядування відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 року № 258;
		відведені майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306
		спеціально обладнані майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
		Пунктом 12 Правил № 1342 визначено, що майданчики для паркування обладнуються відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
		Приписами п.13, п.14 Правил № 1342 встановлені вимоги до облаштування відведених майданчиків для паркування.
		Так, відведені майданчики для паркування позначаються дорожніми знаками та суцільною синьою (блакитною) смугою на проїзній частині і на бордюрі, який відокремлює проїзну частину від пішохідної. Відведені майданчики для платного паркування повинні обов`язково бути обладнані паркувальними автоматами, платіжними пристроями та/або інформаційними знаками про способи та порядок оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування
		Вимоги для спеціально  обладнаних майданчиках для паркування встановлені п.15-17 Правил № 1342. Спеціально обладнані майданчики для паркування позначаються дорожніми знаками та дорожньою розміткою. Спеціально обладнані майданчики для паркування можуть бути наземними, підземними, багаторівневими. На спеціально обладнаних майданчиках для платного паркування обов`язково повинні бути встановлені автоматичні в`їзні та виїзні термінали. На спеціально обладнаних майданчиках для паркування у разі можливості встановлюється система відеоспостереження за рухом транспортних засобів на їх території і табло із змінною інформацією про наявність вільних місць для паркування, яке розташовується на в`їзді. Відеоінформація повинна зберігатися не менш як один місяць. На спеціально обладнаних майданчиках для паркування можуть розміщуватися контрольно-пропускний пункт, приміщення для обслуговуючого персоналу, туалет тощо.
		З викладеного слідує логічний висновок, що відведені майданчики для платного паркування та спеціально обладнані майданчики для паркування не є тотожними майданчиками, відрізняються розміщенням, обладнанням, оснащенням, позначенням, тощо.
		Пунктом 3 Порядку №258 встановлено, що тарифи на послуги визначаються окремо для відведених і спеціально обладнаних майданчиків як відношення річної вартості послуг до річного обсягу їх надання з урахуванням коефіцієнта завантаженості майданчика та коефіцієнтів, що встановлюються органами місцевого самоврядування для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі.
		Разом з тим, з оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2022 №156 «Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі» вбачається, що ним встановлено тариф на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі у розмірі 20 грн / год..
		Враховуючи викладене, доводи позивача щодо протиправності встановлення єдиного тарифу для майданчиків для платного паркування, без зазначення виду місць паркування, для якого виконано розрахунки та встановлено тариф, знайшли своє підтвердження.
		Додатково судова колегія враховує, що попереднє рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №398 від 26.11.2015 «Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі», яке скасовано оскаржуваним рішенням ВК ОМР № 156, встановлювало тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі окремо для кожного виду майданчиків для платного паркування, а саме для спеціально обладнаних майданчиків для платного паркування  8 грн/год, для відведених майданчиків для платного паркування  5 грн/год.
		Щодо доводів відповідача, що визначений в оскаржуваному рішенні тариф стосується одного типу майданчиків для паркування  відведених, судова колегія наголошує, що це не вбачається з рішення №156 від 28.07.2022, а відтак оскаржуваний акт не відповідає вимогам щодо його чіткості та передбачуваності.
		Оскільки в оскаржуваному рішенні тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі, визначені для усіх майданчиків для платного паркування, в порушення п.3 Порядку №258, а не окремо для відведених та спеціальних, зазначене рішення не відповідає приписам чинного законодавства та підлягає скасуванню.
		Відповідно до п.27 Постанови №1342, режим роботи майданчиків для паркування, що перебувають у комунальній власності, встановлюють органи місцевого самоврядування, а приватних - оператор за погодженням з органами місцевого самоврядування.
		За приписами ст.30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, у т.ч. прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування.
		Відповідачем не надано доказів щодо наявності рішення органу місцевого самоврядування або оператора на момент оскаржуваного рішення № 156, про визначення 70 майданчиків для платного паркування транспортних засобів у м.Одеса, на підставі техніко-економічних показників яких було вирахувано тариф. 
		Більш того, під час розгляду справи відповідач підтвердив, що рішення щодо визначення 70 майданчиків для платного паркування транспортних засобів у м.Одеса наразі не прийнято.
		Відповідачем також не надано доказів встановлення органом місцевого самоврядування режиму роботи майданчиків для паркування щодо 70 майданчиків, на підставі техніко-економічних показників яких було вирахувано тариф на момент прийняття спірного рішення.
		Лише 31 січня 2023 року, тобто більше ніж через півроку після ухвалення відповідачем оскаржуваного рішення, рішенням ВК ОМР №22 «Про встановлення режиму майданчиків для платного паркування» вирішено встановити режим роботи майданчиків для платного паркування.
		Отже, доводи апеляційної скарги, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення відповідачем було відсутнє відповідне рішення про визначення майданчиків для платного паркування транспортних засобів у м.Одесі, знайшли своє підтвердження.
		Викладене спростовує доводи Виконавчого комітету Одеської міської ради, що застосування кількості годин роботи майданчиків - 9 годин, погоджено ним шляхом прийняття відповідного рішення на підставі відповідних розрахунків, оскільки таке рішення ухвалено набагато пізніше.
		Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи ОСОБА_1 щодо протиправності рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №156 «Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі» знайшли своє підтвердження, у зв`язку із чим наявні підстави для його скасування.
		Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалась практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).
		У свою чергу, відповідач, як орган місцевого самоврядування, який наділений повноваженнями встановлювати тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, не довів суду, що прийняте ним рішення відповідає критеріям визначених ч.2 ст. 2 КАС України, а саме: обґрунтованості та пропорційності, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.
		Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Суд першої інстанції на наведені обставини уваги не звернув, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ..
		Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
		Відповідно до ст.265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
		Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
		Керуючись ст. ст. 308, 310, 311, 315, 317, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів
		П О С Т А Н О В И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року  скасувати та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
		Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 липня 2022 року №156 «Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчикам для платного паркування транспортних засобів у м. Одесі».
		Зобов`язати Виконавчий комітет Одеської міської ради невідкладно після набрання рішенням законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було оприлюднено рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №156 Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчикам для платного паркування транспортних засобів у м. Одесі, відповідно до вимог ч. 1 ст. 265 КАС України.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
		 
		 
		Головуючий: Н.В.Вербицька
		 
		Суддя: О.В.Джабурія
		 
		Суддя:К.В.Кравченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...