Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/314/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2023.
Дата набрання законної сили: 31.05.2023
Номер судового провадження: 61-12645ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		31 травня 2023 року
		місто Київ
		 
		справа № 296/314/19
		провадження № 61-12645св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа - Відділ примусового виконання рішень управління забезпечень примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 року, ухвалене суддею Маслак В. П., та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Григорусь Н. Й.,
		ВСТАНОВИВ:
		Вступ
		Предметом спору у справі, що переглядається, є вирішення судом вимоги про зняття арешту та заборони відчуження рухомого майна- автомобіля, який перебуває у заставі позивача.
		Позивач ОСОБА_1 набув від попереднього кредитора та заставодержателя право вимоги за кредитним договором, за змістом якого відповідачка ОСОБА_2 була позичальником та заставодавцем.
		Право застави було зареєстровано у відповідному державному реєстрі у 2007 році.
		У виконавчому провадженні з примусового виконання іншого судового рішення про стягнення боргу на користь відповідача ОСОБА_3 державний виконавець звернув стягнення на спірний автомобіль та передав згаданій стороні право на частку у праві власності у розмірі 1/2 частини на спірний автомобіль.
		За результатами вирішення цього спору Верховний Суд зробив висновок, що позивач щодо задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави має переважне право - пріоритет - стосовно інших осіб - кредиторів за рахунок спірного майна.
		Апеляційний суд, відмовляючи у пред`явленому позові, зробив помилковий висновок, що 1/2 частина спірного автомобіля, яка на момент апеляційного перегляду справи належить стягувачу ОСОБА_3 , є частиною неподільного майна, яка не виділена в натурі, а також незалучення як відповідача другого з подружжя заставодавця, а тому вимоги позивача є необґрунтованими.
		Державний виконавець арештував спірний автомобіль за вимогами, пред`явленими не позивачем, а відповідачем ОСОБА_3 . Такі вжиті виконавцем арешти порушують права та інтереси заставодержателя, позивача у цій справі.
		За рахунок спірного майна позивач вправі задовольнити власні вимоги за кредитним договором, за яким (враховуючи договори про відступлення цієї вимоги) він є новим кредитором та заставодержателем, тож його право має пріоритет у стосунках з третіми особами.
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		ОСОБА_1 у березні 2019 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:
		-зняти арешт та заборону відчуження рухомого майна, запис від 13 червня 2014 року № 14403697, - автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 01 червня 2007 року Житомирським ОРЕВ УДАІ УСВС України в Житомирській області, що накладений на підставі постанови Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міжрегіонального управління юстиції в Житомирській області (далі - Корольовський ВДВС Житомирського МУЮ) від 04 червня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні № 24073936;
		- зняти арешт та заборону відчуження рухомого майна, запис від 13 червня 2014 року № 1440703, - автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 01 червня 2007 року Житомирським ОРЕВ УДАІ УСВС України в Житомирській області, що накладений на підставі постанови Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 10 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936.
		Позивач обґрунтовував вимоги тим, що 31 травня 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 014/4708/73/110849, відповідно до умов якого ОСОБА_2 банк надав кредит у розмірі 23 590, 00 дол. США, строком на 84 місяці зі сплатою 12 процентів річних.
		На забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань банк та ОСОБА_2 01 червня 2007 року уклали договір застави автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі №  НОМЕР_3 .
		Відомості про обтяження цього автомобіля внесено до Державного реєстру обтяжень10 липня 2014 року за № 14443425.
		На підставі договору відступлення права вимоги від 13 листопада 2018 року відбулася заміна кредитора за згаданим кредитним договором з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), який є правонаступником ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», на Публічне акціонерне товариство «ОКСІ Банк» (далі - ПАТ «ОКСІ Банк»).
		Надалі, ПАТ «ОКСІ Банк» 13 листопада 2018 року здійснило відчуження цього права на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» (далі - ТОВ «Укрфінанс груп») на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, а ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» цього самого дня уклало з ОСОБА_1 договори відступлення права вимоги за кредитним договором та договором застави. Тому йому належать права заставодержателя, які ним не можуть бути реалізовані, оскільки, набувши право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором, а також права першочергового заставодержателя рухомого майна, він вправі вирішити питання про звернення стягнення на переданий у заставу автомобіль, а ОСОБА_2 не бажала у добровільному порядку погашати заборгованість за кредитним договором.
		Відповідно до інформації, яка міститься у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, позивачу стало відомо про те, що Корольовський ВДВС Житомирського МУЮ 04 червня 2014 року та 10 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936 ухвалив постанови про арешт майна боржника, відповідно до яких накладено арешт на спірний автомобіль та заборону на його відчуження з метою виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових сум.
		Позивач стверджував, що наявність арештів, накладених постановами державного виконавця, порушує його переважне право на звернення стягнення на заставне майно.
		Стислий виклад заперечень відповідачів та позиція третьої особи
		ОСОБА_2 позов визнала та не заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1 
		ОСОБА_3 проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні.
		Відділ примусового виконання рішень управління забезпечень примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного МУЮ Міністерства юстиції (м. Хмельницький) просив відмовити у задоволенні позову.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
		Рішенням від 25 січня 2021 року Корольовський районний суд м. Житомира частково задовольнив позов  ОСОБА_1 .
		Суд зняв арешт та заборону відчуження рухомого майна - автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі №  НОМЕР_3 , накладений згідно з постановою Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936, реєстраційний номер обтяження 14403703.
		У задоволенні інших вимог позову суд відмовив.
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 як заставодержатель має переважне право перед іншими особами (кредиторами) на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 належно не виконувала (у матеріалах справи немає доказів, які свідчать про протилежне), арешт предмета застави порушує права позивача як заставодержателя на переважне перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог.
		Суд першої інстанції врахував, що у матеріалах справи немає та позивач не надав доказів того, що легковий автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, шасі №  НОМЕР_4 , номер державної реєстрації НОМЕР_5 , щодо якого накладено арешт та заборонено відчужувати, є тим самим транспортним засобом, який передано в заставу на підставі договору застави від 01 червня 2007 року, а тому позов у частині вимог про зняття арешту та заборони відчуження нерухомого майна автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , реєстраційний номер обтяження від 13 червня 2014 року № 14403697, є безпідставним та задоволенню не підлягає.
		Постановою від 17 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив.
		Апеляційний суд скасував рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 року у частині задоволення позову про зняття арешту та зборони відчуження рухомого майна, ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		Постановою від 17 серпня 2022 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Задовольнив частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасував постанову Житомирського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд належно не визначив предмет і підставу позову, згідно з якими потрібно було встановити не лише обставини пріоритету обтяження, а саме те, що: 
		(а) ОСОБА_1 є заставодержателем і кредитором у кредитному зобов`язанні; (б) має переважне право кредитора і не є учасником виконавчого провадження, в якому державним виконавцем накладено арешт; 
		(в) для правильного вирішення спору суду потрібно з`ясувати також, чи не є виконаним кредитне зобов`язання, на чому наполягав ОСОБА_3 .
		Також Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд повинен належно дослідити доводи ОСОБА_1 щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції про те, що легковий автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_5 , шасі №  НОМЕР_6 , щодо якого накладено арешт та заборонено відчужувати на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 24073936, 10 червня 2014 року, є іншим транспортним засобом, а не тим, який передано в заставу на підставі договору застави від 01 червня 2007 року, оскільки транспортний засіб ідентифікується за номером шасі, тобто ідентифікаційним номером складових частин, а не за номером державної реєстрації, який може змінюватися за заявою власника транспортного засобу. Також потрібно звернути увагу на те, що відомості з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 06 грудня 2018 року № 57754543 свідчать, що об`єктом обтяження на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 24073936, 10 червня 2014 року, є автомобіль легковий, номер об`єкта НОМЕР_6 (запис 1), а застава на автомобіль легковий, номер об`єкта НОМЕР_6, обтяжувач - ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення прав за договором застави, 2927,13 листопада 2018 року (запис 3). Тобто номери об`єкта співпадають.
		Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції після направлення Верховним Судом справи на новий розгляд
		Постановою від 14 листопада 2022 року Житомирський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
		Суд скасував рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 року і ухвалив нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 . Здійснив розподіл судових витрат.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що позивач просить зняти арешт з рухомого майна, частина якого на час пред`явлення позову належала ОСОБА_4 , а на момент ухвалення постанови належить ОСОБА_3 , а не заставодателю в кредитному зобов`язанні ОСОБА_2 ОСОБА_4 не є відповідачем у цій справі. 1/2 частина автомобіля MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , шасі №  НОМЕР_3 , є частиною неподільного майна, яка не виділена в натурі. За таких обставин рішення потрібно скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову з урахуванням зазначених мотивів.
		Апеляційний суд наголосив на тому, що зняття арешту з рухомого майна ОСОБА_4 - частини автомобіля MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , шасі №  НОМЕР_3 , постановою державного виконавця від 27 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні № 48179140 не є підставою для закриття провадження у справі.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		ОСОБА_1 19 грудня 2022 року із використанням підсистеми «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 рокута постанову Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 , здійснити розподіл судових витрат.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цього судового рішення те, що:
		-                   суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків, викладених:
		у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, відповідно до якого у разі, коли належно зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен звільнити з-під арешту таке іпотечне майно;
		у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 523/12153/15-ц (провадження № 61-1433св18), за яким порядок накладення арешту на заставне майно та право заставодержателя на звернення до суду передбачено статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження»;
		у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18, згідно з яким суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним, у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання, порушується право саме заставодержателя на одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави;
		у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), відповідно до якого апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у позові в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції;
		у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16 
		(провадження № 61-28728сво18), від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), згідно з якими для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність;
		-                   суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази;
		-                   суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, вийшовши за межі доводів апеляційної скарги.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		ОСОБА_3 подав заяву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якій просить врахувати позицію, викладену у його відзивах, заявах та клопотаннях, які були подані раніше у межах цієї справи.
		Також 30 травня 2023 року ОСОБА_3 подав безпосередньо до суду касаційної інстанції заяву про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що немає предмету спору.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою від 23 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 25 травня 2023 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 01 червня 2007 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 уклали договір застави. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_2 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором від 31 травня 2007 року № 014/4708/73/110849 передала в заставу банку автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі №  НОМЕР_3 .
		У рішенні від 16 квітня 2014 року у справі № 296/1465/14-ц, яке набрало законної сили після апеляційного перегляду 10 липня 2014 року Апеляційним судом Житомирської області, Корольовський районний суд м. Житомира встановив, що 05 вересня 2007 року відомості про забезпечувальне обтяження зазначеного предмета застави внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
		Водночас у цій справі суди встановили, що відомості про забезпечувальне обтяження предмета застави внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 10 липня 2014 року за № 14443425. Проте, такі відомості внесено до відповідного реєстру повторно, що відповідає змісту згаданого рішення від 16 квітня 2014 року у справі № 296/1465/14-ц.
		Ухвалою від 20 травня 2015 року у справі №296/3289/13-ц Корольовський районний суд м. Житомира визначив, що частка боржника ОСОБА_4 у майні, право власності на яке набуте ним разом із його дружиною 
		ОСОБА_5 за період шлюбу, становить 1/2 частину від усього майна, зокрема на спірний автомобіль.
		Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна 13 листопада 2018 року право вимоги за договором застави перейшло від первісного кредитора до ПАТ «ОКСІ Банк» на підставі договору, укладеного цього самого дня між ПАТ «ОКСІ Банк» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
		У подальшому, 13 листопада 2018 року, ПАТ «ОКСІ Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» уклали договір відступлення права вимоги за договором застави транспортного засобу.
		Відповідно до договору про відступлення права вимоги за договором застави, укладеного 13 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп», та витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, ОСОБА_1 набув право вимоги за договором застави, який укладено 01 червня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 .
		Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 належно не виконувала (у матеріалах справи немає доказів, які б доводили протилежне).
		Постановою головного державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ Файдова О. М. від 04 червня 2014 року ВП № 24073936 під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 22 грудня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 500 749, 00 грн авансу, 1 700, 00 грн судового збору та 120, 00 грн витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, накладено арешт у виконавчому провадженні № 24073936 на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_5 , у межах суми звернення стягнення 1 613 839, 00 грн.
		Також головний державний виконавець Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ Файдов О. М. 10 червня 2014 року постановив накласти арешт ВП № 24073936 на автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , шасі №  НОМЕР_3 . Обтяження зареєстровано 13 червня 2014 року.
		Постановою від 17 грудня 2021 року (з урахуванням постанови від 14 листопада 2022 року про виправлення помилки) державний виконавець у погашення боргу передав ОСОБА_3 право на частку у розмірі 1/2 частини на автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , шасі №  НОМЕР_3 , належну ОСОБА_4 на підставі ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 20 травня 2015 року.
		Державний виконавець 04 серпня 2022 року постановив закінчити виконавче провадження № 24073936 у зв`язку з фактичним повним виконанням судового рішення згідно з виконавчим документом.
		Постановою державного виконавця від 27 жовтня 2022 року у ВП № 48179140 знято арешт з рухомого майна ОСОБА_4 - 1/2 частини автомобіля MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , шасі №  НОМЕР_3 .
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		В оцінці доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд врахував, що позивач, звертаючись до суду із позовом, обґрунтовував порушення його прав як заставодержателя спірного майна накладеним на це майно арештами державного виконавця у виконавчому провадженні, стороною якого не є позивач. Ці арешти перешкоджають позивачеві реалізувати свої права як заставодержателя щодо звернення стягнення на предмет застави на погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором, який має пріоритетні права на предмет застави.
		Оцінка належності позивачу права заставодержателя на позов про звільнення майна, що є предметом спору, з-під арешту
		Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Способом захисту цивільного права є припинення дії, яка порушує права відповідно до статті 16 ЦК України.
		ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2).
		Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. 
		Аналогічне правило міститься у статті 19 Закону України «Про заставу».
		Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до частини другої статті 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
		Частинами першою, сьомою статті 20 Закону України «Про заставу» визначено, що заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до забезпечувальних обтяжень, зокрема, належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.
		За частиною другою статті 22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
		Аналіз статей 546, 572, 576, 577 ЦК України, статей 1, 4 Закону України «Про заставу» дає підстави для висновку, що суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18).
		У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17 Верховний Суд зазначив, що в разі коли належно зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, інших, ніж іпотекодержатель, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому немає підстав для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, є лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
		Верховний Суд врахував, що іпотека є видом застави, а тому загальні висновки щодо пріоритету забезпечувального обмеження, викладені у наведеній постанові Верховного Суду, підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		У справі, яка переглядається, за обставинами справи встановлено, що забезпечувальне обмеження ОСОБА_1 зареєстровано раніше ніж публічне обмеження, вжите державним виконавцем, а тому ОСОБА_1 має пріоритет у реалізації предмета застави. 
		Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
		Отже, накладення арешту на нерухоме майно є першим етапом звернення стягнення на майно боржника, за яким слідують вилучення та примусова реалізація майна.
		Згідно із частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
		Підсумовуючи, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
		До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18.
		Верховний Суд у зазначеній постанові також наголосив, що оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним, у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання, порушується право саме заставодержателя на одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави. Саме заставодержатель, а не боржник, має право на звернення до суду із позовом про зняття арешту із заставленого майна у разі звернення стягнення на це майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання за виконавчими документами.
		У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спірний автомобіль, на який державний виконавець наклав арешти, переданий у заставу на підставі відповідного договору від 01 червня 2007 року. Право вимоги за цим договором перейшло до ОСОБА_1 , який і звернувся до суду з цим позовом про звільнення майна з-під арешту.
		Суди встановили, що зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 належно не виконала (у матеріалах справи немає доказів, які свідчать про протилежне).
		За таких обставин, застосовуючи правові висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18, на які заявник послався у касаційній скарзі, Верховний Суд встановив, що ОСОБА_1 як заставодержатель вправі звертатися до суду із позовом звільнення заставленого майна з-під арешту, накладеного у виконавчому провадженні, в якому стягувачем є не заставодержатель, а інша особа.
		Щодо підставності накладених арештів державним виконавцем
		Оцінюючи підставність накладення арешту у виконавчому провадженні, в якому стягувачем є не заставодержатель, а інша особа ( ОСОБА_3 ), Верховний Суд також врахував, що аналіз частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених у частині першій статті 51 цього Закону. Відсутність хоча б однієї з цих умов унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника. Виконавець не може діяти на власний розсуд у такому випадку.
		Зазначена позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 910/7221/17 та підтримана Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 640/7964/19.
		За обставинами справи право застави у заставодержателя виникло 01 червня 2007 року, зареєстровано 05 вересня 2007 року, тобто до ухвалення рішення судом у справі № 2-4862/10 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів, яке набрало законної сили 06 грудня 2010 року та на виконання якого у виконавчому провадженні державний виконавець наклав арешти, які оспорюються у цьому провадженні.
		У таких висновках Верховний Суд керується тим, що відповідно до частини першої статті 585 ЦК України, частини першої статті 16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом.
		Реєстрація застави не пов`язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави (частина друга статті 16 Закону України «Про заставу»).
		Відповідно до частин другої, третьої статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.
		Тож у відносинах з третіми особами, зокрема й зі стягувачами, які не є заставодержателями, обтяження є чинним, якщо, за загальним правилом, зареєстроване у відповідному реєстрі.
		У спірних правовідносинах вважається, що за обставинами справи право застави виникло до набрання чинності рішенням суду у справі № 2-4862/10 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів, яке набрало законної сили 06 грудня 2010 року та на виконання якого у виконавчому провадженні державний виконавець наклав арешти, що оспорюються у цьому провадженні.
		У таких висновках Верховний Суд керується тим, що у матеріалах справи немає доказів та такі обставини не встановили суди першої та апеляційної інстанцій, зокрема, що після 05 вересня 2007 року були вилучені з реєстру відомості про забезпечувальне обтяження автомобіля.
		Також Верховний Суд врахував, що матеріали справи не містять доказів того, що заставодержатель надав згоду на звернення стягнення на предмет застави для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. Відповідачі, зокрема стягувач, який не є заставодержателем, не довели, що вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, що в сукупності б підтверджувало, що права заставодержателя накладенням арешту на предмет застави не порушені.
		Підсумовуючи, за встановлених фактичних обставин справи, відповідачі не довели сукупності усіх трьох умов, необхідних для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, шляхом стягнення на заставлене майно боржника, а їх брак унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника, а отже, є підстави для звільнення майна з-під арештів, накладених у виконавчому провадженні усупереч вимогам частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження».
		Щодо клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд відповідної судової палати для відступлення від правового висновку, зробленого Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 640/7964/19
		У поданій заяві на касаційну скаргу ОСОБА_1 ОСОБА_3 просить врахувати його клопотання від 16 серпня 2022 року про передачу справи на розгляд відповідної судової палати, яке було подано у справі під час першого касаційного перегляду Верховним Судом.
		Верховний Суд постановою від 17 серпня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовив з тих підстав, що у справі, яка переглядається, суд неповністю встановив фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення справи, що унеможливлює визначення подібності правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19), що є обов`язковим для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною третьою статті 403 ЦПК України.
		Тож Верховний Суд щодо суті не розглядав це клопотання через існування об`єктивних перешкод - існування потреби у встановленні усіх фактичних обставин справи, необхідних для вирішення спору по суті, а тому таке клопотання підлягає вирішенню Верховним Судом у цій постанові.
		ОСОБА_3 просить відступити від правового висновку, сформованого Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 640/7964/19, про те, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених частиною першою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження». Відсутність хоча б однієї з цих умов, встановлених частиною першою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника. Приватний виконавець не може діяти на власний розсуд у цьому випадку.
		Обґрунтовуючи вимоги такої заяви, ОСОБА_3 зазначив, що правило частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» не містить застереження про умову одночасного існування обставин; підстави для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, шляхом стягнення на заставлене майно боржника є самодостатніми, не залежать від інших, відрізняються одна від одної за метою, призначенням та механізмом реалізації. Варіант, коли усі три підстави існують одночасно, є малоймовірним, на практиці не зустрічається.
		Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).
		Оцінюючи мотиви клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, потрібно враховувати, що ОСОБА_3 не навів достатніх, переконливих й об`єктивно спроможних чинників для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтування клопотання зводиться до помилкового тлумачення заявником норми права та не містить належного правового обґрунтування.
		Верховний Суд, аналізуючи правила частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», встановив, що ця правова норма не містить альтернативного варіанту, перелік пунктів частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» не містить сполучника «або», що могло б давати підстави для висновку, що кожна із умов частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» є самодостатньою.
		Посилання у клопотанні на порівняння щодо структури та правил застосування правил статті 388 ЦК України Верховний Суд відхиляє, адже такі норми права за своїм змістом є відмінними та не підлягають порівнянню. Пункти частини першої статті 388 ЦК України стосуються різних способів вибуття майна з володіння власника, коли пункти частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» стосуються сукупності обставин, за яких звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, не порушуватиме прав заставодержателя.
		Такі правила узгоджуються із Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
		За правилами частин першої та другої статті 14 цього Закону, якщо інше не встановлено ним, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
		Тож аналіз наведених правил свідчить, що законодавець допускає пріоритет незареєстрованих обтяжень у випадках, встановлених законом, які передбачені, зокрема, у статтях 15, 17 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
		Підсумовуючи, Верховний Суд не встановив підстав для задоволення клопотання ОСОБА_3 про направлення справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду для перегляду (відступу від) правового висновку, сформованого Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 640/7964/19.
		Оцінка належності відповідача у справі
		Ухвалюючи нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що до участі у справі не залучений як співвідповідач ОСОБА_4 як колишній співвласник автомобіля.
		Велика Палата Верховного Суду у пунктах 46, 48 постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначила, що:
		«46. При розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності (стаття 20 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
		48. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору».
		За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення щодо суті пред`явлених вимог до належного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).
		За таких обставин, враховуючи, що належні відповідачі - власник спірного автомобіля ОСОБА_2 , яка зазначена у постановах про накладення арештів як боржник, та ОСОБА_3 , в інтересах якого накладені такі арешти, залучені до участі у справі як відповідачі, тому факт незалучення до участі у справі ОСОБА_4 , який на момент вирішення спору по суті не є власником частки у праві спірне авто, не може бути підставою для відмови у позові до належних відповідачів.
		Щодо інших доводів касаційної скарги
		Оцінюючи доводи касаційної скарги про вихід апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги та її вимог, Верховний Суд врахував, що заявник їх належно не обґрунтував, не зазначив, у чому саме полягає вихід апеляційного суду за межі доводів та вимог апеляційної скарги, а тому такі доводи касаційної скарги не підтверджені та відхилені Верховним Судом.
		Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, які мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, вийшовши за межі доводів апеляційної скарги, Верховний Суд врахував, що такий довід касаційної скарги також належно не був обґрунтований.
		Апеляційний суд на момент постановлення у справі рішення по суті спору мав враховувати ті обставини, що під час нового апеляційного розгляду справи виникли нові фактичні обставини справи, зокрема, що право на частку у розмірі 1/2 частини на автомобіль передано стягувачу ОСОБА_3 , а також, що державний виконавець зняв арешт із цієї 1/2 частини автомобіля, адже вони мають істотне значення для правильності вирішення спору.
		Дослідження нових доказів у справі, які не були подані до суду під час первісного розгляду справи у зв`язку з тим, що на той момент таких обставин та відповідно доказів не існувало, не доводить, що такі нові докази отримані з порушенням порядку, а тому є недопустимими.
		Щодо постановлення нового рішення у справі
		Підсумовуючи, Верховний Суд встановив помилковість висновків суду апеляційної інстанції про відмову у позові. Апеляційний суд не врахував пріоритетного права позивача на реалізацію предмета застави, а накладені арешти на автомобіль перешкоджають заставодержателю у реалізації його пріоритетних прав. Висновки про незалучення до участі у справі ОСОБА_4 не впливають на правильність вирішення спору, адже позивач залучив до участі у справі належних відповідачів, якими є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		За таких обставин, встановивши, що ОСОБА_1 має пріоритет забезпечувального обтяження, застосувавши правовий висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18, на який апеляційний суд послався у оскаржуваній постанові, суд апеляційної інстанції повинен був задовольнити позов.
		Оцінюючи, чи є законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції, Верховний Суд врахував, що суд першої інстанції помилково вважав, що відмінність реєстраційного номера автомобіля за ідентичності VIN-коду є підставою для відмову у звільнення майна з-під арешту.
		Транспортні засоби ідентифікуються за VIN-кодом. Ідентифікаційний номер транспортного засобу (англ. Vehicle identification number - VIN) - це унікальний серійний номер, що застосовується в автомобільній промисловості для індивідуального розпізнавання кожного механічного транспортного засобу, причіпного транспортного засобу, мотоцикла та мопеда, визначення яких подані в міжнародному стандарті ISO 3833. Ідентифікаційний номер транспортного засобу наноситься на транспортному засобі у місцях та відповідно до вимог міжнародного стандарту ISO 4030 та заноситься у паспорт транспортного засобу.
		За таких обставин, автомобіль підлягає звільненню з-під арештів та заборони відчуження, які накладені постановами Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ від 04 червня 2014 року та від 10 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936. 
		Такий правовий результат вирішення спору відповідатиме правовим висновкам, сформованим Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень із ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_1 , звільнення з-під арештів та заборони відчуження автомобіля.
		Водночас Верховний Суд встановив, що такі підстави касаційного оскарження як те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази; суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, вийшовши за межі доводів апеляційної скарги, належно не підтверджені та не обґрунтовані.
		Також Верховний Суд відхиляє доводи заявника про застосування до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду, зробленого у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 523/12153/15-ц (провадження № 61-1433св18), оскільки такий правовий висновок сформований щодо інших норм права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		Щодо застосування до спірних правовідносин правових висновків, зроблених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16 
		(провадження № 61-28728сво18), від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), то Верховний Суд встановив, що заявник не обґрунтував застосування цих правових висновків у справі, яка переглядається.
		Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18, підтвердилися. За результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень усупереч частині четвертій статті 263 ЦПК України не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, про захист прав заставодержателя, який має пріоритетні права на предмет застави, за судовим рішенням шляхом звільнення майна з-під арешту.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Надаючи оцінку доводам заяви ОСОБА_3 про розгляд його клопотання, поданого до апеляційного суду, про закриття провадження у справі, а також заяви про закриття провадження у справі, поданого 30 травня 2023 року безпосередньо до суду касаційної інстанції, Верховний Суд врахував, що відповідач мав викласти такі доводи у касаційній скарзі, не погоджуючись із постановою апеляційного суду в цій частині, проте таким правом відповідач не скористався, не оскаржив постанову апеляційного суду у частині висновків, що немає підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, а отже, погодився з нею, а тому підстав для розгляду таких питань Верховним Судом немає.
		Розподіл судових витрат
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову, суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої інстанції та апеляційної інстанції, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про її задоволення, скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову, тому судові витрати, понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню йому відповідачами у рівних частках.
		Верховний Суд врахував, що відповідно до матеріалів справи позивач, звертаючись до суду з позовом з двома вимогами немайнового характеру, сплатив судовий збір у розмірі 1 536, 80 грн, за подання апеляційної скарги - 1 152, 00 грн, за подання касаційних скарг у 2021 та 2022 роках - 1 536, 80 грн та 1 229, 44 грн, разом 5 455, 64 грн, що підлягає відшкодуванню відповідачами позивачу, враховуючи правовий результат вирішення спору, що становить по 2 727, 82 грн з кожного з відповідачів.
		ОСОБА_3 звертався із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції та сплатив 1 152, 60 грн, також ОСОБА_3 подав до Верховного Суду у доповненнях до відзиву на касаційну скаргу заяву про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу у касаційному суді у розмірі 54 000, 00 грн, що є фіксованим розміром гонорару.
		Вирішуючи питання про стягнення на користь ОСОБА_3 судових витрат Верховний Суд врахував таке.
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
		Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
		За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Верховний Суд дійшов висновку, що враховуючи правовий результат вирішення спору судові витрати, понесені відповідачем, покладаються на нього. 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотань ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про закриття провадження у справі відмовити.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2022 рокускасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
		Звільнити з-під арешту та заборони відчуження майна втомобіль марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 ), шасі №  НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 01 червня 2007 року Житомирським ОРЕВ УДАІ УСВС України в Житомирській області, які накладено згідно з постановами Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міжрегіонального управління юстиції в Житомирській області від 04 червня 2014 року та від 10 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936.
		Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі по 2 727, 82 грн з кожного.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                     О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                 І. Ю. Гулейков
		 
		 
		А. С. Олійник
		 
		 
		С. О. Погрібний
		 
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...