Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/2229/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 01.06.2023. Зареєстровано: 02.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2023.

Номер судового провадження: 1-кп/759/30/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22017011000000018

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  М. КИЄВА   
		ун. № 759/2229/18
		пр. № 1-кп/759/30/23 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		31 травня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва в складі колегії суддів:
		головуючого судді: ОСОБА_1 ,
		суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		при секретарях: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження № 220017011000000018, внесене до ЄРДР 11 жовтня 2017 року) за обвинуваченням  ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Севастополь, гр. України, освіта вища, який зареєстрований на тимчасово окупованій території АР Крим за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, -
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
		сторони кримінального провадження:
		прокурори: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , 
		ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , 
		ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
		захисник: ОСОБА_17 ,
		ВСТАНОВИЛА:
		ОСОБА_8 будучи громадянином України, депутатом Севастопольської міської ради 6 скликання, обраний на чергових виборах депутатів Верховної Ради АР Крим, місцевих та сiльських, селищних, мiських голів 31 жовтня 2010 року нехтуючи вищевказаними вимогами Конституції і законів України, достовірно знаючи про те, що територія міста Севастополя є невід`ємною частиною України, прийняв участь у позачерговому засіданні Севастопольської міської ради від 11.03.2014 та голосував за прийняття так званої «Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя».
		Продовжуючи свої дії, направленi на проведення підривної діяльності проти України, ОСОБА_18 , прийняв участь у позачерговому засіданні Севастопольської міської ради від 11.03.2014 та голосував за незаконне рішення № 7156 про підтримку рiшення Верховної Ради АР Крим про незалежність Криму та створення так званоi «Республіки Крим», а також
		про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття міста Севастополь до складу Російської Федерації в статусі міста федерального значення, а також, про перейменування Севастопольської міської ради у «Законодательное собрание города Севастополь».
		Продовжуючи свої дії, направлені на проведення підривної діяльності проти України, ОСОБА_8 прийняв участь у засіданні Севастопольської міської ради від 17.03.2014 та голосував за незаконне рішення № 7156 про підтримку рішення Верховної Ради АР Крим про незалежність Криму та створення так званоi «Республіки Крим», а також про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття міста Севастополь до складу Російської Федерації в статусi мiста федерального значення, а також, про перейменування Севастопольської міської ради у «Законодательное собрание у Севастополь».
		У подальшому, ОСОБА_18 продовжив свою роботу в незаконно створеному органі «Законодательное собрание города Севастополь», чим забезпечив функціонування незаконно створеного представницького органу та сприяв представникам Російської Федерації у проведенні підривноi дiяльностi на території України.
		Застосовані судом правові процедури.
		Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) (т. 1, а. пр. 41, 63, 70, 78, 82-83, 86-87, 91-93, 96, 101-102,165, 166-170, 172, 175-176, 181, 184, 185-186, 189, 191-193, 196-197, 200, 202, 207-208,213, 215, 218, 221, 223-226, 241, 244-245, 248-249, т.2, а. пр. 4-7, 10-13, 15-16, 24, 28-29, 36-41, 43-46, 49-52, 54-58, 154-156, т.3 а.пр.173-174), останній показань суду не надавав, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавав.
		Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою - суд реагував на випадки неналежного виконання адвокатом своїх професійних обов`язків, здійснюючи у такій спосіб всі можливі дії з тим, що наданий державою захист не був формальним (т. 1 а. 60-62, т.3. а. пр. 25-30). 
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів   ОСОБА_8 до слідчого (прокурора) (т. 2 а.пр, 22-23, 24, 25), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри (т. 2 а.пр.110-111, т. 3 а. пр. 16, 17, 18-19), свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_8 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Доводи сторони захисту про те, що процедура спеціального судового провадження була розпочата безпідставно, суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на процесуальному законі.
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_8 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.
		Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Позиція сторони захисту.
		Захисник не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим ОСОБА_8 і з`ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення та просить його виправдати.
		На думку захисту, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні поставленого у провину злочину має бути ретельно перевірена судом, а всі сумніви з цього приводу розтлумачені на його користь.
		Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
		Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
		Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 2 а.пр. 184-223), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 2 а.пр. 177-183).
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
		Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.
		Крім того, колегія суддів, безпосередньо дослідивши подані стороною обвинувачення докази та допитавши свідків, також встановила наступне.
		ОСОБА_8 є громадянином України та на час дій, які ставляться йому у провину, був депутатом Севастопольської міської ради 6 скликання, обраний на чергових виборах депутатів Верховної Ради АР Крим, місцевих та сiльських, селищних, мiських голів 31 жовтня 2010 року ( т.3. а.пр.65-70 п. 34).
		Так, згідно листа Департаменту захисту національної державності СБ України від 06.08.2015 на виконання доручення, встановлено, що депутат Севастопольської міської ради ОСОБА_8 - громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Севастополя, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 (том 1 а.пр.125-130-п.45 ).
		Як вбачається із листа Департаменту захисту національної державності СБ України від 26.02.2016, ОСОБА_8 знаходиться на території АР Крим та м. Севастополь, а також періодично виїжджає до Російської Федерації. Фактів перетину кордону материкової частини України не зафіксовано (а.пр.131-134 ( п.32), том 1).
		Також згідно з протоколом огляду Інтернетвидань від 30.06.2015р. та безпосередньо дослідженого судом відеозапису позачергової сесії Севастопольської міської ради від 11.03.2014, на якій як учасники зафіксовані депутати, які брали участь у голосуванні та результатами якого прийнята «Декларація про незалежність Автономної республіки Крим та міста Севастополя» (том 3 а.пр.129-136, 137-146, 147-150 - диск з відеозаписом).
		Відповідно до протоколу огляду від 17.03.2014р., оглянуто Інтернет-ресурс «Официальный сайт Севастопольского городского Совета», де розміщено результати поіменного голосування депутатів Севастопольської міської ради 6 скликання. Серед списку депутатів є ОСОБА_8 який 11.03.2014 проголосував «за» прийняття вказаної декларації про незалежність АРК і міста Севастополь (т. 3 а.пр.84-89).
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 суду показав, що у 2014 році він був депутатом Севастопольської міської ради та знайомий із ОСОБА_8 . У той період більшість із 75 депутатів Севастопольської міської ради проголосували за проведення референдуму, хоча давали присягу служити Україні, таким чином порушивши її. Останнього разу на сесії міської ради він був приблизно у лютому 2014 р. 14-17 березня 2014р., коли депутати приймали декларацію про незалежність Криму та створення республіки Крим, він особисто присутній не був, оскільки на той час вже виїхав з Криму. Вказав на присутніх депутатів, їх місця у залі ради, бачив, що за декларацію голосував в тому числі і ОСОБА_8 . Йому не відомо чи продовжував ОСОБА_8 бути депутатом після перейменування Севастопольської міської ради. На даний час вказати конкретні відео, на яких він бачив ОСОБА_8 не може, однак ці відео стосуються проведення референдуму та щодо вступу Криму до складу РФ.
		Оглянувши у судовому засіданні додаток до протоколу огляду від 30.06.2015, позачергової сесії Севастопольської міської ради від 11.03.2014 свідок вказав на ОСОБА_8 як депутата, який був присутнім на цій сесії Севастопольської міської ради 11.03.2014р. та підтвердив, що це саме ті події, які відбувались у залі засідань міської ради.
		Суд визнає інформацію та відомості, які містить протокол огляду Інтернетвидань від 30.06.2015р. щодо обставин та подій, які відбулись 11.03.2014 на позачерговій сесії Севастопольської міської ради належними та допустимими доказами. Вони повністю узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_19 який беззаперечно вказав на ОСОБА_8 як депутата, який за наслідками голосування проголосував «за» прийняття Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Разом з тим, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_8 обвинувачується ще й у тому, що 11.03.2014 прийняв участь у позачерговому засіданні Севастопольської міської ради. Суд виключає посилання на цю обставину з обвинувачення, оскільки ОСОБА_8 брав участь у засіданні як діючий депутат, що виключає оцінку таких його дій як протиправних.
		Лист Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Верховної Ради України від 05.03.2015р. про правовий статус та повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради, а також голів цих рад, обраних до анексії півострова Крим, щодо депутатського корпусу Севастопольської міської ради, обраного на чергових виборах 31 жовтня 2010 року, а саме про те, що рішень щодо призначення позачергових виборів Севастопольської міської ради Верховною Радою України не приймалося, хоча саме Верховна рада України відповідно до пункту 30 частини першої статті 85 Конституції України має повноваження щодо призначення позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (а.с.56-58, том 3), вказані висновки суду не спростовує.
		Керуючись правилами ч. 3 ст. 337 КПК України, колегія суддів виключає з обвинувачення посилання на нібито причетність ОСОБА_8 до надання допомоги окремим представникам іноземної держави, оскільки таких конкретних фактів не встановлено, протиправна діяльність ОСОБА_8 яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням з його боку допомоги іноземній держави (Російська Федерація) в цілому.
		Приймаючи до уваги, що обсягом обвинувачення, що ставляться у провину, такі події не охоплюються, суд визнає їх неналежними доказами та сприймає їх виключно як загальні дані щодо подій, які передували голосуванню Севастопольської міської ради 11.03.2014.
		Витяги з ЄРДР щодо кримінального провадження №22017011000000020, постанови про виділення матеріалів досудового розслідування та визначення підслідності, постанови про призначення групи слідчих, прокурорів, повідомлення про підозру, повідомлення про початок досудового розслідування, доручення, клопотання та постанова про продовження строку, постанови про зупинення та відновлення досудового розслідування, протоколи огляду суд також бере до уваги на підтвердження допустимості доказів, зібраних у межах даного кримінального провадження ( том 2 а.пр. 1-4, 5-9, 10-11, 12-14, 15-17, 18, 19-26, 27-28, 44-48, 49-53, 54-55, 56-57, 58-59, 60-61, 63-65, 86-87, 88, 89; том 3 а.пр. 5-6, 7-9, 10, 11, 12, 13, 14-15, 16-17).
		Таким чином, судом визнано доведеним, що ОСОБА_8 , будучи громадянином України, депутатом Севастопольської міської ради 6 скликання, обраний на чергових виборах депутатів Верховної Ради АР Крим, місцевих та сільських, селищних міських голів 31 жовтня 2010 року, нехтуючи вимогами Конституції і законів України, достовірно знаючи про те, що територія міста Севастополя є невід`ємною частиною України, на позачерговому засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014 голосував за прийняття «Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», чим сприяв Російській Федерації у проведенні підривної діяльності на території України.
		У колегії суддів не виникає сумніву у тому, що ОСОБА_8 , особисто підтримуючи рішення про прийняття «Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», діяв з метою надання допомоги Російській Федерації в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду, принаймні, суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканості, надання іноземній державі (Російській Федерації) допомоги в проведення підривної діяльності проти України.
		Вказані дії ОСОБА_8 суд кваліфікує за ч.1 ст.111 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року  № 2341-ІII, яка діяла на момент вчинення злочину ОСОБА_20 у березні 2014 року), оскільки він, будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто умисне діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		При призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, його ставлення до вчиненого, який свідомо розірвавши всі правові стосунки з державою, яка надала йому право діяти від її імені, а також дані про його особу, який раніше не судимий.
		Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_8 не встановлено.
		Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_8 не встановлено.
		Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, колегія суддів вважає за можливе призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року  № 2341-ІII, яка діяла на момент вчинення злочину ОСОБА_20 у березні 2014 року), оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.
		На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. ст. 368, 373-376, ч.15 ст.615 КПК України КПК України, ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», колегія суддів, -
		УХВАЛИЛА:
		ОСОБА_8  визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року  № 2341-ІII, яка діяла на момент вчинення злочину ОСОБА_20 у березні 2014 року), за якою призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років.
		Початок строку відбування покарання   ОСОБА_8   обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
		Речові докази після набрання вироком законної сили - залишити при матеріалах кримінального провадження.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		 
		Головуючий суддя: ОСОБА_1 
		 
		Суддя: ОСОБА_2 
		 
		Суддя: ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...