Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/2061/22-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 01.06.2023. Зареєстровано: 02.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2023.
Дата набрання законної сили: 01.06.2023
Номер судового провадження: К/990/36164/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 червня 2023 року 
		м. Київ
		справа № 120/2061/22-а
		адміністративне провадження № К/990/36164/22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
		суддів - Єресько Л.О., Жука А.В.,
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №120/2061/22-а
		за позовом ОСОБА_1 
		до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області,
		про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2022 року (головуючий суддя: Сушко О.О., судді: Залімський І.Г., Мацький Є.М.).
		УСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У травні 2022 року ОСОБА_1 пред`явив позов до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), у якому просив суд:
		1.1. визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бертман Руслани Павлівни щодо винесення постанови від 9 лютого 2022 про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1;
		1.2. визнати протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бертман Руслани Павлівни про закінчення виконавчого провадження від 9 лютого 2022 року ВП НОМЕР_1.
		2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що попередньо у нього був спір із пенсійним фондом з приводу перерахунку й виплати пенсії, який суд вирішив на його користь. Надалі державний виконавець виконував рішення суду і згодом закінчив виконавче провадження. Проте з цим рішенням він не погодився та оскаржив до суду постанову про закінчення виконавчого провадження. Після її скасування, виконавець 15 грудня 2021 року відновив виконавче провадження, однак 9 лютого 2022 року вдруге закінчив його. Підставою для прийняття такого рішення слугував факт непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у місячний строк.
		2.1. ОСОБА_1 стверджував, що закінчення виконавчого провадження фактично узаконює невиконання судового рішення. Зауважував, що оскільки виконавчий документ був повернутий до суду, то за законом саме цей орган повинен був у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання. Одночасно з цим, зазначав, що державний виконавець не з`ясував причини непред`явлення судом виконавчого документа до виконання та не вчинив жодних дій з цього приводу.
		2.2. На цій основі ОСОБА_1 стверджував, що державний виконавець не виконав своїх обов`язків і формально підійшов до вирішення питання про закінчення виконавчого провадження, внаслідок чого його дії є протиправними, а відповідна постанова не може залишатися в силі.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 8 серпня 2022 року (головуюча суддя: Крапівницька Н.Л.) позов задоволено повністю:
		3.1. визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бертман Руслани Павлівни щодо винесення постанови від 9 лютого 2022 про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1;
		3.2. визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бертман Руслани Павлівни про закінчення виконавчого провадження від 9 лютого 2022 року ВП НОМЕР_1;
		3.3. стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) судовий збір у розмірі: 992,40 грн.
		4. Місцевий суд виходив з того, що державний виконавець вправі винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» лише за наявності належних доказів надходження до стягувача постанови про відновлення виконавчого провадження та лише після закінчення місячного строку з дати надходження до стягувача такої постанови.
		4.1. У цьому контексті суд указав на відсутність доказів вручення позивачу постанови про відновлення виконавчого провадження.
		4.2. На тлі цього суд дійшов висновку, що відповідач належним чином не повідомив позивача про відновлення виконавчого провадження, що унеможливило повторне подання виконавчого листа для виконання.
		4.3. Також суд виснував, що оскільки позивач не отримав постанову про відновлення виконавчого провадження, то передбачений частиною другою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання не закінчується і триває у часі.
		4.4. На цій основі суд констатував неправомірність і передчасність постанови державного виконавця від 9 лютого 2022 року про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		5. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2022 року задоволено скаргу відповідача, скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		6. Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права (пункти 11, 13 частини першої, частину третю статті 39, статтю 41 Закону України «Про виконавче провадження»), вважаючи, що повторно виконавчий лист мав подати стягувач, якому такий лист не повертався. 
		6.1. У цьому контексті апеляційний суд зазначив, що оскільки виконавчий лист був повернений до суду як того вимагає стаття 39 Закону України «Про виконавче провадження», то й обов`язок його повторно подати або забезпечити таке подання після скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження належить суду, а не стягувачу, який має право лише повторного звернення такого листа для примусового виконання у межах строків пред`явлення для виконання.
		6.2. На цій основі апеляційний суд констатував, що постанова державного виконавця від 9 лютого 2022 року про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 була винесена відповідно до вимог законодавства і підстави для її скасування відсутні.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
		7. Скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		8. Підстави касаційного оскарження обґрунтував посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»). 
		9. Позиція скаржника полягає в тому, що суди неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права і не враховували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі №653/2554/17, від 22 серпня 2019 року у справі №1140/3479/18.
		9.1. Ці доводи скаржник пояснює тим, що суди не проаналізували його аргументи і не навели належної мотивації своїх висновків. Натомість судове рішення залишається не виконаним і не буде виконане у майбутньому. Стверджує, що постанова про закінчення виконавчого провадження суперечить засадами виконавчого провадження.
		10. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні скарги та залишити без змін оскаржувану постанову.
		10.1. Відповідач вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
		11. Третя особа у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення.
		11.1. Третя особа також відстоює позицію про те, що виконавче провадження було закінчене правомірно і суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		12. 11 лютого 2021 року Вінницький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №120/124/21-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії.
		12.1. Цим рішенням суд позов задовольнив, а саме:
		визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплаті пенсії з урахуванням оновленої довідки Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 17 листопада 2020 року №ХЛ64346;
		зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії починаючи з 1 квітня 2019 року на підставі довідки Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 17 листопада 2020 року №ХЛ64346, з урахуванням зазначених у довідці основних та додаткових видів грошового забезпечення та премії, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
		13. 29 березня 2021 року Вінницький окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі №120/124/21-а про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити позивачу перерахунок пенсії починаючи з 1 квітня 2019 року на підставі довідки Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 17 листопада 2020 року №ХЛ64346, з урахуванням зазначених у довідці основних та додаткових видів грошового забезпечення та премії, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
		14. 8 квітня 2021 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бертман Руслана Павлівна винесла постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.
		15. 29 червня 2021 року державний виконавець винесла постанову про закінчення цього виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
		15.1. Копії цієї постанови державний виконавець направила сторонам виконавчого провадження і Вінницькому окружному адміністративному суду разом із виконавчим листом.
		16. 7 жовтня 2021 року Вінницький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №120/7312/21-а за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії.
		16.1. Цим рішенням суд позов задовольнив частково:
		визнав протиправною і скасував постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бертман Руслани Павлівни від 29 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1;
		у решті позовних вимог відмовив.
		17. 15 грудня 2021 року, на виконання указаного рішення суду, державний виконавець винесла постанову про відновлення виконавчого провадження.
		17.1. Копію цієї постанови державний виконавець надіслала сторонам виконавчого провадження і Вінницькому окружному адміністративному суду із зобов`язанням у місячний строк з дня надходження постанови пред`явити виконавчий лист до виконання.
		18. 20 грудня 2021 року Вінницький окружний адміністративний суд отримав копію указаної постанови.
		19. Станом на 9 лютого 2022 року до відповідача від Вінницького окружного адміністративного суду не надходив виконавчий лист у справі №120/124/21-а.
		20. 9 лютого 2022 року державний виконавець винесла постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
		21. Вважаючи протиправними такі дії й постанову державного виконавця, ОСОБА_1 звернувся до суду.
		IІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
		22. Згідно зі статтею 3 Конституції України Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		24. Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
		25. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - «Закон №1404-VIII», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		26. Згідно з приписами статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
		27. Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		28. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		29. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
		30. Відповідно до пунктів 1, 3, 10, 14, 22 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
		31. За змістом частини четвертої статті 18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
		32. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.
		33. Згідно зі статтею 41 Закону №1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. 
		33.1. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.
		34. Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII (у редакції, станом на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 29 червня 2021 року) виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
		35. Згідно з частиною третьою статті 39 Закону №1404-VIII (у редакції, чинній на 29 червня 2021 року) у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
		IV. ОЦІНКА СУДУ
		36. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		37. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року касаційне провадження в цій справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		38. У цій справі предметом судового контролю є правомірність дій і рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, коли у місячний строк, установлений частиною другою статті 41 цього Закону, суд, якому був повернутий виконавчий лист, не пред`явив його до виконання.
		39. З огляду на доводи й вимоги касаційної скарги та висновки судів, ключові питання цієї справи на стадії касаційного перегляду стосуються відповідності висновків суду апеляційної інстанції практиці Верховного Суду щодо розгляду подібних спорів.
		40. Перевіривши доводи касаційної скарги та надавши оцінку правильності застосування судами першої й апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.
		41. Правильність здійсненого апеляційним судом правозастосування скаржник ставить під сумнів під кутом доводів про неврахування ним висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі №653/2554/17, від 22 серпня 2019 року у справі №1140/3479/18.
		42. Аналіз висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у справі №1140/3479/18, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, дозволяє констатувати відсутність подібності правовідносин.
		43. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що у справі №1140/3479/18 спірні правовідносини склалися довкола обставин прийняття державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 листопада 2018 року ВП НОМЕР_2 на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». 
		44. За змістом указаної норми, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
		45. Отже, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду у справі №1140/3479/18, на які покликається скаржник, стосуються правовідносин, що не є подібними до тих, з яких виник спір у цій справі, а відтак не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом норм права при ухваленні судового рішень щодо якого подана касаційна скарга.
		46. Разом з цим, інша постанова Верховного Суду, на яку скаржник покликається в обґрунтування підстави касаційного оскарження (від 4 березня 2020 року у справі №653/2554/17), дійсно стосується подібних правовідносин.
		47. Так, у вказаній справі спір існував з приводу, зокрема, правомірності дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження; правомірності його бездіяльності щодо прийняття дієвих заходів задля виконання судового рішення; визнання протиправною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, яка прийнята на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
		48. У зазначеній постанові Верховний Суд виклав низку висновків, які є релевантними до обставин справи ОСОБА_1 , і можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом норм права при ухваленні судового рішень щодо якого подана касаційна скарга.
		Щодо протиправності спірних дій і постанови
		49. Суд апеляційної інстанції установив, що відповідач направив Вінницькому окружному адміністративному суду копію постанови від 29 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження разом із виконавчим листом.
		50. Також суди з`ясували, що відповідач направив Вінницькому окружному адміністративному суду копію постанови від 15 грудня 2021 року про відновлення виконавчого провадження і що ця постанова була доставлена до указаного суду 20 грудня 2021 року.
		51. Зрештою суди встановили, що у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження Вінницький окружний адміністративний суд не пред`явив до виконання виконавчий лист у справі №120/124/21-а.
		52. З огляду на правове регулювання, окреслене нормами частини другої статті 19 Конституції України, частинами першою, другою статті 18, пункту 13 частини першої статті 39, статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», у контексті спірних правовідносин Суд дійшов такого висновку: непред`явлення Вінницьким окружним адміністративним судом у місячний строк з дня надходження постанови державного виконавця від 15 грудня 2021 року про відновлення виконавчого провадження (з 20 грудня 2021 року) виконавчого листа від 29 березня 2021 року у справі №120/124/21-а є підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.
		53. Відтак суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині. 
		54. Крім цього, суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що оскільки виконавчий лист був повернутий до суду, а не стягувачу, то суд першої інстанції неправильно застосував приписи частини другої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», вважаючи, що повторно пред`явити виконавчий лист до виконання мав стягувач. 
		55. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, про визнання протиправною постанови про закінчення виконавчого провадження, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні указаних вимог.
		56. Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі №653/2554/17, і колегія суддів не бачить підстав для відступу від неї.
		Щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження
		57. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
		58. Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
		59. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
		60. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
		61. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
		62. Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
		63. У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).
		64. Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
		65. Відтак виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
		66. На основі аналізу встановлених судами фактичних обставин справи, Верховний Суд зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 29 березня 2021 року виконавчого листа у справі №120/124/21-а, рішення суду залишається досі невиконаним, а закінчення виконавчого провадження з виконання цього виконавчого листа неодноразово було предметом судового оскарження.
		67. Наведене свідчить про те, що держава в особі своїх органів (органу виконавчої служби; боржника за виконавчим документом; Вінницького окружного адміністративного суду), створюючи умови для зволікання з виконанням рішення національного суду, ставить під загрозу дотримання з боку України взятих на себе зобов`язань, зокрема, статті 6 Конвенції.
		68. З огляду на такі обставини і міркування, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, незважаючи на її формальну відповідність вимогам національного законодавства, не може залишатись у силі.
		69. За правилами пунктів 2, 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		70. Зважаючи на відсутність у постанови державного виконавця від 9 лютого 2022 року про закінчення виконавчого провадження такої ознаки як протиправність, Суд вважає належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача саме скасування такої постанови.
		71. Цей висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі №653/2554/17.
		72. Відтак є помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у частині скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. 
		73. У цій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції, не врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі №653/2554/17, помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.
		Висновки по суті вимог касаційної скарги
		74. Узагальнивши викладене, Суд констатує, що аргументи скаржника, покладені в основу обґрунтування касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, знайшли часткове підтвердження.
		75. За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		76. За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		77. На тлі викладеного Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості позовної вимоги про скасування постанови державного виконавця від 9 лютого 2022 року про закінчення виконавчого провадження і відсутності підстав для її задоволення.
		78. У цій частині постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції в указаній частині необхідно залишити в силі.
		79. Стосовно іншої частини позовних вимог (про визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження; про визнання протиправною постанови про закінчення виконавчого провадження), то Верховний Суд констатує їхню безпідставність, тому у цій частині постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
		80. Отже, касаційну скаргу належить задовольнити частково.
		81. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 351, 352, 355, 356, 359 КАС України,
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бертман Руслани Павлівни про закінчення виконавчого провадження від 9 лютого 2022 року ВП НОМЕР_1 - скасувати.
		У цій частині залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 8 серпня 2022 року.
		3. У іншій частині постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		 
		…………………………………
		 
		…………………………………
		 
		…………………………………
		Н.М.          Мартинюк
		Л.О.           Єресько
		А.В.          Жук,
		Судді          Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...