Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9566/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренди.
Надіслано судом: 01.06.2023. Зареєстровано: 03.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2023.
Дата набрання законної сили: 28.08.2023
Результат оскарження 28.08.2023 Північний апеляційний господарський суд: повернуто апеляційну скаргу
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		31.05.2023Справа №  910/9566/22
		Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінфоконсалт" (Харківське шосе, буд. 175, м. Київ, 02121)
		до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (вул. Лисенка, 4, м. Київ, 01054)
		про стягнення 556 075,20 грн.
		 
		Представники сторін: не викликались.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінфоконсалт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" про стягнення 556 075,20 грн., в тому числі 407 512,77 грн. основного боргу, 21 964,87 грн. проценті річних та 126 597,56 грн. втрат від інфляції.
		В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про оренду автомобіля від 01.03.2020 року в частині своєчасної та повної сплати орендної плати та компенсації витрат орендодавця на ремонт автомобіля, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
		Через відділ діловодства суду 17.10.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 07.10.2022 року надійшла заява б/н від 14.10.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9566/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
		Так, через канцелярію суду 16.11.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №01.3.1-10/73 від 15.11.2022 року з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає оскільки рахунки на оплату за Договором про оренду автомобіля від 01.03.2020 року уповноваженим представником авіакомпанії МАУ не отримувалися, строк виконання зобов`язань щодо оплати послуг за вказаним договором для відповідача не настав, а тому відсутнє прострочення виконання зобов`язання. Додатково відповідач наголошує не долученні позивачем до матеріалів справи актів від обслуговуючої компанії, на підставі яких були складені акти про надання послуг щодо компенсації витрат на технічне обслуговування та ремонт автомобіля, а також звертає увагу на те, що в актах надання послуг міститься посилання на договір без номера та без дати його укладання, а в рахунках на оплату - на Договір №0109/17-М від 01.09.2017 року. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
		В свою чергу, через канцелярію суду 21.11.2022 року від позивача надійшла відповідь б/н від 21.11.2022 року на відзив на позовну заяву з доказами її надсилання на адресу відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача та повідомляє, що всі документи за спірним Договором, а саме акти надання послуг та рахунки на оплату, передавались від позивача уповноваженому представнику відповідача щомісячно та безпосередньо із рук в руки, при цьому будь-які розписки або акти приймання-передачі таких документів між сторонами не складались та не підписувались.    
		Позивач також зауважує, що при складанні рахунків на оплату на підставі Договору про оренду автомобіля від 01.03.2020 року позивачем помилково було зазначено Договір №0109/17-М від 01.09.2017 року, оскільки на підставі цього договору надавався в оренду той самий автомобіль, проте у попередній період з 01.09.2017 - 28.02.2019 року. 
		Водночас, позивач вказує на те, що умовами спірного Договору не встановлено обов`язок орендодавця надавати орендарю акти виконаних робіт від обслуговуючої компанії на ремонт автомобіля, а також просить суд стягнути з відповідача вартість професійної правничої допомоги у розмірі 31 500,00 грн., на підтвердження надання якої до вказаної відповіді позивачем надано копію акту приймання-передачі правової допомоги №2 від 20.09.2022 року, копію платіжної інструкції №454 від 20.09.2022 року, копію акту приймання-передачі правової допомоги №5 від 30.10.2022 року та копію платіжної інструкції №576 від 11.11.2022 року. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
		Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.
		В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
		З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
		Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінфоконсалт» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір про оренду автомобіля (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування автомобіль Орендодавця на умовах, визначених в цьому Договору (пункт 1.1 Договору).  
		Цільове призначення оренди ТЗ - автомобіль надається для виробничих потреб орендаря (пункт 1.2 Договору).
		Розділами 2-8 Договору сторони узгодили права і обов`язки сторін, ціну, загальну вартість та порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, порядок вирішення суперечок, строк дії Договору тощо.
		За змістом частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
		Приписами частини 4 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
		Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що цей Договір набуває чинності з 01.03.2020 року та діє до 31.07.2021 року.
		Вказаний договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками юридичних осіб.
		Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу, який підпадає під правове регулювання норм § 1, 5 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.
		Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.
		Згідно з частиною 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
		Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 3 статті 760 Цивільного кодексу України).
		Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі (частина 1 статті 799 Цивільного кодексу України). 
		Згідно частиною 1 статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
		Так, відповідно до умов пункту 2.1.1 Договору Орендодавець зобов`язаний надати Орендарю в тимчасове користування власний автомобіль марки Mercedes-Benz S550, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , тип автомобіля, легковий седан, рік випуску: 2007 (далі Автомобіль) у технічно справному і працездатному стані.
		За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
		Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду транспортний засіб - автомобіль марки Mercedes-Benz S550, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , тип автомобіля, легковий седан, рік випуску: 2007.
		Наразі, за відсутності підписаного сторонами Договору акту про приймання- передачу майна (автомобіля) в оренду, факт отримання автомобіля в оренду, його стан та комплектація на час передачі та подальше користування сторонами не заперечувались.
		При цьому судом враховано викладений в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 925/1596/16 висновок, згідно якого при вирішенні питання щодо визначення початку користування орендованим майном (момент виникнення орендних правовідносин та відповідних прав та обов`язків) та щодо обрахування початку перебігу строку оренди має значення наявність будь-якого належного доказу, що підтверджує відповідні обставини, а не виключно назва документу - акт приймання-передачі, прямо передбачена законодавством (частина 1 статті 795 ЦК України), що підтверджує прийняття майна в оренду. Відповідна правова позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 02.11.2006 у справі № 3/639. 
		За вказаних обставин суд зазначає, що акт приймання-передачі майна від позивача відповідачу за Договором (який не був складений та підписаний сторонами) не є єдиним доказом, передбаченим нормами законодавства, який може підтвердити початок перебігу строку оренди та користування відповідачем орендованим майном.
		Згідно ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
		Таким чином, зважаючи на визнання обома сторонами Договору обставин передачі майна в оренду, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі в оренду ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» майна - автомобіля марки Mercedes-Benz S550, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.
		Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
		Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
		Частинами 1, 4 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
		Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		Відповідно до пункту 2.2.1 Договору до обов`язків орендаря відноситься обов`язок здійснювати оплату послуг Орендодавця відповідно до розділу 3 цього Договору.
		Згідно з пунктом 3.1 Договору орендна плата за наданий Автомобіль складає 10 650,00 грн. за один календарний місяць.  
		За умовами пункту 3.2 Договору на підставі Акту виконаних робіт Орендодавець виставляє рахунок на їх оплату та передає його уповноваженому представнику Орендаря.
		Також, відповідно до умов пункту 2.2.4 Договору Орендар зобов`язаний компенсувати всі витрати Орендодавця, пов`язані з ремонтними роботами Автомобіля, які виникли в наслідок його використання Орендарем та заміною його запчастин в повному -обсязі. На підставі Акту виконаних робіт від обслуговуючої компанії Орендодавець виставляє рахунок на їх оплату та передає його уповноваженому представнику Орендаря.
		Орендар проводить сплату згідно наданих рахунків у строк до десяти банківських днів з моменту отримання такого рахунку (пункт 3.3 Договору). 
		Отже, суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем тимчасового права користування транспортним засобом - автомобілем марки Mercedes-Benz S550, державний номер НОМЕР_1 , що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати як орендну плату за користування орендованим майном, так і здійснювати технічне обслуговування предмета оренди.
		При цьому згідно з пунктами 2.1.2, 2.1.3 Договору орендодавець також зобов`язаний за свій рахунок здійснювати усі види технічного обслуговування необхідні для підтримки Автомобіля в технічно справному і працездатному стані; самостійно і за свій рахунок, здійснювати обов`язкові для власника Автомобіля платежі (проходження технічного контролю).
		Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору відповідачем в період 01.03.2020 року - 31.07.2021 року здійснювалась користування переданим в оренду транспортним засобом марки Mercedes-Benz S550, державний номер НОМЕР_1 , на підтвердження чого сторонами погоджено та підписано у відповідності до умов правочину без зауважень та заперечень Акти надання послуг (оренди автомобіля) на загальну суму 181 050,00 грн., а саме: Акт №24 від 31.03.2020 на суму 10 650,00 грн., №27 від 30.04.2020 на  суму 10 650, грн., №30 від 31.05.2020 на суму 10 650,00 грн., №32 від 30.06.2020 на суму 10 650,00 грн., №41 від 31.07.2020 на суму 10 650,00 грн., №52 від 31.08.2020 на суму 10 650,00 грн., №64 від 30.09.2020 на суму 10 650,00 грн., №72 від 31.10.2020 на суму 10 650,00 грн., №83 від 30.11.2020  на суму 10 650,00 грн., №93 від 31.12.2020  на суму 10 650,00 грн., № 2 від 31.01.2021 на суму 10 650,00 грн., №10 від 28.02.2021 на суму 10 650,00 грн., №20 від 31.03.2021 на суму 10 650,00 грн., №25 від 30.04.2021 на суму 10 650,00 грн., №32 від 31.05.2021 на суму 10 650,00 грн., №38 від 30.06.2021 на суму 10 650,00 грн., №45 від 31.07.2021 на суму 10 650,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
		При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку орендаря відсутні.
		Судом також встановлено, що за наслідками проведення позивачем за власний рахунок ремонтних робіт з технічного обслуговування автомобіля марки Mercedes-Benz S550, державний номер НОМЕР_1 , у період 01.03.2020 року - 31.07.2021 року, останнім на підставі актів виконаних робіт від обслуговуючої кампанії було складено відповідні Акти надання послуг (компенсація за технічне обслуговування та ремонт орендованого автомобіля) на загальну суму 391 773,14 грн., а саме: Акт №22 від 31.03.2020 на суму 58 239,41 грн., №29 від 30.04.2020 на суму 18 454,12 грн., №31 від 31.05.2020 на суму 11 937,60 грн., №33 від 30.06.2020 на суму 8 603,02 грн., №34 від 30.06.2020 на суму 4130,02 грн., №35 від 30.06.2020 на суму 24 250,20 грн., №44 від 31.07.2020 на суму 21 566,08 грн., №75 від 31.10.2020 на суму 20 576,10 грн., №76 від 31.10.2020 на суму 27 216,00 грн.,  №12 від 28.02.2021 на суму 26 519,05 грн., №34 від 31.05.2021 на суму 25 399,20 грн., №35 від 31.05.2021 на суму 1 700,02 грн., №41 від 30.06.2021 на суму 65 847,14 грн., №48 від 31.07.2021 на суму 54 153,16 грн., №49 від 31.07.2021 на суму 731,99 грн., №50 від 31.07.2021 на суму 22 450,03 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
		Зазначені Акти надання послуг на компенсацію за технічне обслуговування та ремонт орендованого автомобіля на загальну суму 391 773,14 грн. підписано уповноваженими представниками орендаря та орендодавця без зауважень та заперечень щодо змісту, ціни та обсягу виконаних ремонтних робіт, вартість яких підлягає компенсації відповідачем.  
		Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг з оренди та технічного обслуговування автомобіля, а також відмови відповідача від приймання останніх та підписання актів, а також заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору до суду не надходило.
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання в оренду транспортного засобу у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах надання послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги оренди у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
		Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
		Отже, підписання орендарем (відповідачем) актів надання послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги з оренди автомобіля.
		Окрім цього, позивачем у відповідності до умов Договору виставлялись відповідачу рахунки на оплату оренди за період 01.03.2020 року - 31.07.2021 року включно, а саме: №26 від 31.03.2020 на суму 58 239,41 грн., №23 від 03.03.2020 на суму 10 650,00 грн., №29 від 30.04.2020 на суму 10 650,00 грн., №30 від 30.04.2020 на суму 18 454,12 грн., №31 від 31.05.2020 на суму 10 650,00 грн., №32 від 31.05.2020 на суму 11 937,60 грн., №33 від 30.06.2020 на суму 10 650,00 грн., №34 від 30.06.2020 на суму 8 603,02 грн., №35 від 30.06.2020 на суму 4 130,02 грн., №45 від 31.07.2020 на суму 21 566,08 грн., №53 від 03.08.2020 на суму 10 650,00 грн., №65 від 08.09.2020 на суму 10 650,00 грн., №75 від 05.10.2020 на суму 10 650,00 грн., №78 від 31.10.2020 на суму 20 576,10 грн., №79 від 31.10.2020 на суму 27 216,00 грн., №85 від 02.11.2020 на суму 10 650,00 грн., №92 від 02.12.2020 на суму 10 650,00 грн., №3 від 03.01.2021 на суму 10 650,00 грн.,  №9 від 02.02.2021 на суму 10 650,00 грн., №17 від 02.03.2021 на суму 26 519,05 грн., №15 від 02.03.2021 на суму 10 650,00 грн., №24 від 02.04.2021 на суму 10 650,00 грн., №32 від 05.05.2021 на суму 10 650,00 грн., №34 від 31.05.2021 на суму 25 399,20 грн., №35 від 31.05.2021 на суму 1 700,02 грн., №38 від 02.06.2021 на суму 10 650,00 грн., №41 від 30.06.2021 на суму 65 847,14 грн., №45 від 02.07.2021 на суму 10 650,00 грн., №48 від 31.07.2021 на суму 54 153,16 грн., №49 від 31.07.2021 на суму 731,99 грн., №50 від 31.07.2021 на суму 22 450,03 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.
		Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати та компенсацію витрат позивача на технічне обслуговування автомобіля в повному обсязі не здійснив, частково сплативши за оренду автомобіля та компенсацію витрат на проведення ремонтних робіт у загальному розмірі 165 310,37 грн. платіжними дорученнями № TAS0057336 від 15.06.2021 року на суму 127 561,15 грн. та № TAS0058724 від 21.07.2021 року на суму 37 749,22 грн., у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» обліковується прострочена заборгованість з орендної плати та з компенсації витрат на технічне обслуговування автомобіля в загальній  сумі 407 512,77 грн.    
		Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.
		Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		У зв`язку з нездійсненням оплати орендної плати та компенсації витрат на технічне обслуговування автомобіля та з метою досудового врегулювання спору 07.09.2021 року позивач направив на поштові адреси відповідача (м. Київ, вул. Лисенка, 4 та м. Київ, Харківське шосе, 201-203) листом №06/09-1 від 06.09.2022 року претензію щодо сплати заборгованості за Договором у сумі 407 512,77 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів кладення у цінний лист від 07.09.2021 року, поштової  накладної №0212114135205 від 07.09.2021 року та поштової  накладної №0212114135191 від 07.09.2021 року, а також фіскальних чеків від 07.09.2021 року. 
		Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
		Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення в повному обсязі оплати оренди автомобіля та компенсації ремонтних робіт з технічного обслуговування автомобіля  за період оренди березень 2020 року - липень 2021 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у загальному розмірі 407 512,77 грн., яку останній просив суд стягнути в поданій позовній заяві.
		За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
		У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором та письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
		Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Доказів визнання недійсним Договору оренди автомобіля від 01.03.2020 року та/або його окремих положень суду також не надано.
		Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору оренди на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
		 
		 
		 
		Поряд із цим, як встановлено судом за матеріалами справи, між орендарем та орендодавцем було складено Акти звірки взаємних розрахунків за період 2020 - 2021 року за Договором, копії яких надані позивачем, за змістом яких за ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» рахується заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінфоконсалт» з оренди автомобіля та компенсації витрат позивача на ремонт автомобіля станом на 31.12.2020 року у сумі 243 030,45 грн. за період оренди березень 2020 року - грудень 2020 року та станом на 31.12.2021 у сумі 319 142,69 грн. за період оренди січень 2021 року - липень 2021 року. 
		З боку відповідача вказані акти звірки підписано головним бухгалтером ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України»  Прокопьєвим Є.Ю. та скріплені печаткою відповідача. 
		Господарський суд зазанчає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. 
		Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу.
		Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 року справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 року у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17.
		Таким чином суд зазначає, що надані позивачем акти звірки взаєморозрахунків, за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими вони підписані, зокрема, з боку відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи розцінюються судом як обставина, що свідчить про визнання заборгованості за Договором у загальній сумі 407 512,77 грн. (з урахуванням її часткової оплати) та останнім не заперечується. 
		В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що у зв`язку з відсутністю доказів передання позивачем відповідачу спірних рахунків на оплату орендних платежів та компенсації витрат на технічне обслуговування автомобіля за Договором на загальну суму 407 512,77 грн., строк виконання зобов`язань відповідача щодо оплати вказаних послуг за Договором не настав та, відповідно, прострочення відповідача щодо їх оплати відсутнє.   
		Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Згідно частини 4 статті 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
		Відповідно до частини третьої статті 220 ГК України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
		Суд зазначає, що згідно з частинами 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
		Тобто, в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором, необхідних дій (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 925/577/21).
		Згідно викладеного в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 року у справі №554/2542/16-ц правового висновку щодо застосування ч.1 ст.613 ЦК України прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов`язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов`язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення у виконанні зобов`язання, то прострочення кредитора - це прострочення в прийнятті виконання зобов`язання.
		Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, рахунок або рахунок - фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь - яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
		Ненадання рахунка-фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу  України, тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача за первісним позовом  від обов`язку сплатити грошові кошти за Договором (близька за змістом правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 року у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 року у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 року у справі № 915/641/19).
		Зокрема, визначеному у пункті 2.2.1 Договору обов`язку орендаря здійснювати відповідно до розділу 3 Договору оплату вартості наданих орендодавцем послуг кореспондує передбачений п. 3.2 Договору обов`язок останнього виставляти рахунок на оплату на підставі акту виконаних робіт та передавати його уповноваженому представнику орендаря.  
		При цьому, за змістом наданих позивачем копій актів наданих послуг за спірний період, які підписані відповідачем без зауважень та претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) судом встановлено, що в останніх містяться посилання на відповідні рахунки ТОВ «Укрінфоконсалт» на оплату вартості наданих послуг оренди та компенсацію за технічне обслуговування і ремонт орендованого автомобіля.
		Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують прийняття відповідачем як орендарем усіх наданих позивачем послуг оренди та робіт з технічного обслуговування і ремонту орендованого автомобіля без зауважень та, зокрема, здійснення ним часткових оплат за Договором, посилання відповідача на те, що внаслідок ненадання позивачем рахунків для оплати у нього не виникло законних підстав для виконання свого зобов`язання за Договором щодо своєчасної оплати оренди та компенсації технічного обслуговування судом визнаються безпідставними та до уваги не приймаються. 
		Водночас суд наголошує, що зазначеними умовами Договору сторонами не визначено конкретного порядку передачі рахунків на оплату, зокрема, шляхом їх надсилання позивачем на поштову адресу відповідачу засобами поштового зв`язку або шляхом складання сторонами в момент передачі рахунків на оплату підтверджуючих отримання таких рахунків документів (розписок чи актів приймання-передачі).
		В свою чергу, як зазначає позивач, передача документів у спірний період (актів надання послуг, рахунків на оплату, інших) за Договором про оренду автомобіля від 01.03.2020 року від позивача до відповідача відбувалось щомісячно особисто (безпосередньо з рук в руки без відправки поштою) представником позивача ОСОБА_1 представнику відповідача ОСОБА_2 в офісному приміщенні ПАТ  «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України»  за адресою м. Київ, Харківське шосе, 201-203, поверх 6.   
		При цьому, при передачі документів (актів надання послуг та рахунків на оплату за Договором) жодних документів, що підтверджують факт такої передачі, між вказаними особами не складалось.
		На підтвердження вказаних обставин позивачем надано суду в якості письмового доказу письмові пояснення б/н від 21.11.2022 року за підписом генерального директора ТОВ «Укрінфоконсалт» Наталії Кваша та головного бухгалтера ТОВ «Укрінфоконсалт» ОСОБА_1, відповідно до яких ОСОБА_1 працює на посаді Головного бухгалтера ТОВ «Укрінфоконсалт» з 2019 року по даний час та у правовідносинах з ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» по Договору про оренду автомобіля від 01.03.2020 діяла як уповноважена особа. 
		В свою чергу, ОСОБА_2 у спірний період працювала провідним бухгалтером з обліку матеріалів відділу розрахунків з постачальниками та обліку матеріалів ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» та діяла від імені відповідача з відома і за дорученням помічника віце-президента з наземного обслуговування та сервісу ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» ОСОБА_3.
		Відповідно до вказаних пояснень, у період з березня 2020 року по липень 2021 року передача документів (актів надання послуг, рахунків на їх оплату) по Договору про оренду автомобіля від 01.03.2020 відбувалася щомісячно особисто власноруч від ОСОБА_1 представнику відповідача ОСОБА_2 в офісному приміщенні ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України». При цьому під час передачі документів за договором будь-яких актів прийому-передачі, письмових розписок чи інших підтверджувальних документів про отримання, зокрема, рахунків на оплату, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не складалось та не підписувалось. 
		Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
		Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
		Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
		Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів  видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
		Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно зі ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
		Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
		Поряд із цим суд зазначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76 - 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на спростування обставин надання уповноваженій особі відповідача протягом дії спірного Договору рахунків на оплату вартості наданих послуг.
		Водночас, судом взято до уваги, що в матеріалах справи наявні підписані з боку відповідача акти надання послуг за період 01.03.2020 - 31.07.2021 року на загальну суму 572 823,14 грн., які передавались позивачем відповідачу одночасно із рахунками на їх оплату, при цьому частина вказаних рахунків була оплачена відповідачем платіжним дорученням № TAS0057336 від 15.06.2021 року на суму 127 561,15 грн. (оплата рахунків №78, 79 від 31.10.2020, №3 від 04.01.2021, №9 від 02.02.2021, №15, 17 від 02.03.2021, №24 від 02.04.2021, №32 від 05.05.2021) та платіжним дорученням № TAS0058724 від 21.07.2021 року на суму 37 749,22 грн. (оплата рахунків №34,35 від 31.05.2021 та №38 від 02.06.2021), що спростовує доводи відповідача про неотримання ним рахунків.
		Відтак, з урахуванням встановлених судом та визнаних відповідачем обставин підписання ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» як орендарем спірних Актів надання послуг за Договором, а також здійснення їх часткової оплати, суд наголошує на необхідності врахування принципу заборони суперечливої поведінки як одного із принципів цивільного права. 
		Як зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №461/9578/15-ц, від 10.04.2019 року у справі №390/34/17, від 30.11.2021 року у справі №910/4224/21, добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.  
		За таких обставин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, зокрема, в частині обставин передавання позивачем відповідачу рахунків на оплату щомісячно разом з актами надання послуг, які підписані обома сторонами, а також оплати відповідачем частини рахунків, суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту передачі/отримання відповідачем рахунків на оплату наданих позивачем послуг за Договором та, відповідно, про виникнення у відповідача обов`язку щодо їх оплати.  
		При цьому в частині посилання відповідача на те, що у частині спірних рахунків на оплату позивачем зазначений Договір №1009/17-М від 01.09.2017 року, стягнення заборгованості за яким не є предметом спору у даній справі, суд зазначає з урахуванням змісту наданої позивачем копії Договору про оренду автомобіля №1009/17-М від 01.09.2017 року, що предметом вказаного договору оренди є той самий автомобіль марки Mercedes-Benz S550, державний номер НОМЕР_1 , оренда якого здійснювалась у попередній період з 01.09.2017 року по 28.02.2019 року. 
		Таким чином, за висновком суду, посилання у спірних рахунках на оплату саме на  Договір №1009/17-М від 01.09.2017 року замість спірного Договору від 01.03.2020 року було здійснено позивачем помилково та є технічною опискою, що з урахуванням змісту спірних рахунків, дати їх виставлення, а також відсутності заперечень відповідача щодо отримання послуг оренди зазначеного у рахунках автомобіля марки Mercedes-Benz S550, державний номер НОМЕР_1 , у період з 01.03.2020 - 31.07.2021 року за Договором від 01.03.2020 року, як і незазначення в актах надання послуг номера та дати договору, позаяк доказів укладення між сторонами будь-яких інших договорів оренди автомобіля  Mercedes-Benz S550, державний номер НОМЕР_1 відповідачем суду не надано, не впливає на зобов`язання відповідача щодо оплати рахунків та актів як таких, що складені складено на підставі та на виконання умов саме Договору про оренду автомобіля від 01.03.2020 року.  
		Крім того, за умови підписання орендарем актів на компенсацію технічного обслуговування автомобіля та відсутності визначеного умовами Договору обов`язку орендодавця щодо надання орендарю актів виконаних робіт від обслуговуючої компанії стосовно ремонтних робіт по технічному обслуговування автомобіля, заперечення відповідача у відповідній частині судом до уваги не приймаються. 
		Разом з тим відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача з претензіями протягом усього періоду дії  спірного Договору щодо розміру витрат позивача на ремонт орендованого автомобіля та порядку і підстав його визначення. 
		Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати орендних платежів та компенсації вартості ремонтних робіт відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 407 512,77 грн. за вказаним Договором підлягають задоволенню.
		Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
		Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".
		З урахуванням приписів статті 549, частини  2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
		Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
		Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
		Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати орендної плати та компенсації витрат позивача на ремонтні роботи з технічного обслуговування автомобіля у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано на підставі статті 625 Цивільного кодексу України проценти річних у розмірі 21 964,87 грн. та інфляційні втрати у розмірі 126 597,56 грн. за період з 11.04.2020 - 19.09.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
		З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
		Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
		В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
		У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
		При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
		За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		Суд зазначає, що відповідно до умов пункту 3.3 Договору відповідач проводить оплату наданих позивачем послуг за договором згідно наданих рахунків у строк до десяти банківських днів з моменту отримання такого рахунку.
		Проте, як встановлено судом, позивачем початок періоду прострочення та, відповідно, нарахування процентів річних та втрат від інфляції за Договором визначено без урахування визначених п. 3.3. Договору строків оплати та вищенаведених приписів чинного законодавства, позаяк граничний строк обраховувався виходячи зі строку оплати десять календарних днів. 
		За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду нарахування, становить 21  964,11 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 21  964,11 грн. процентів річних.
		В свою чергу за результатами перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду нарахування, становить 136  796,52 грн. інфляційних нарахувань, що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 ГПК України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції за несвоєчасну сплату оренди та компенсації технічного обслуговування підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 126  597,56 грн. втрат від інфляції.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
		Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
		Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
		Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
		При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
		Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
		У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
		З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
		Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 31 500,00 грн., суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
		Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
		Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
		Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України). 
		Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до частини першої, другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
		Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Наразі, як встановлено судом,  у позовній заяві позивачем відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн. в разі визнання позову відповідачем та в сумі 54000,00 грн. в разі не визнання позову останнім.
		Окрім цього, у поданій суду 21.11.2022 року відповіді на відзив позивачем зазначено про понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 31  500,00 грн., які останній просить стягнути з відповідача, а також додано докази на підтвердження розміру понесених витрат.
		В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
		Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
		Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
		При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано. 
		При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України.
		Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
		Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
		За приписами пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного закону).
		В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
		Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
		За приписами частиною 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
		Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору про надання правової допомоги №47/2022 від 22.08.2022 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінфоконсалт» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським об`єднанням «Т.О.РУЛ» (виконавець); копію Додаткової угоди №2 від 22.08.2022 року до договору про надання правової допомоги; копію акту приймання-передачі правової допомоги №2 від 20.09.2022 року на суму 27 000,00 грн.; копію акту приймання-передачі правової допомоги №5 від 31.10.2022 року на суму 4 500,00 грн.; копію довіреності від 22.08.2022 року на ім`я адвоката Костинюк Олега Івановича; копії платіжних доручень №454 від 20.09.2022 року на суму 27 000,00 грн. та №576 від 11.11.2022 року на суму 4 500,00 грн.
		Поряд із цим до матеріалів справи позивачем додано копію ордеру на надання правничої допомоги серія АА №1238072 на надання правової допомоги у Господарському суді міста Києва адвокатом Костинюк О.І., виданого Адвокатським об`єднанням «Т.О.РУЛ», а також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4116 від 31.08.2010 року на ім`я адвоката Костинюк Олега Івановича.  
		Наразі, як підтверджується матеріалами справи, представництво інтересів ТОВ «Укрінфоконсалт» під час розгляду справи № 910/9566/22 здійснювалось адвокатським об`єднанням «Т.О.РУЛ» в особі адвоката Костинюк Олега Івановича, яким було підготовано, підписано і подано від імені позивача позовну заяву б/н від 21.09.2022 року,  заяву про усунення недоліків б/н від 14.10.2022 року, відповідь на відзив б/н від 21.11.2022 року. 
		За твердженням позивача, загальна сума оплачених та заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/9566/22, склала 31 500,00 грн.
		Згідно Договору про надання правової допомоги №47/2022 від 22.08.2022 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінфоконсалт» (клієнт за договором, позивач у справі) та Адвокатським об`єднанням «Т.О.РУЛ» (виконавець за договором), Виконавець зобов`язується надавати правову допомогу Клієнту при вирішенні його справ у судових органах та установах, державних і правоохоронних органах, у правовідносинах із фізичними та юридичними особами, а Клієнт зобов`язується оплачувати надану Виконавцем правову допомогу на умовах, викладених Сторонами у додаткових угодах, які є додатками до Договору і його невід`ємними частинами (пункт 1.1 договору).
		За правову допомогу, передбачену пунктами 1.1, 1.2. Договору, Клієнт сплачує виконавцеві винагороду у формі гонорару в розмірі та строки, які визначаються за домовленістю Сторін у додаткових угодах до Договору.
		Додатковою угодою №2 від 22.08.2022 року сторони узгодили, що Виконавець зобов`язується надати правову допомогу Клієнту у відносинах щодо стягнення заборгованості за Договорами про оренду автомобіля від 01.03.2020 року та від 01.08.2021 року, укладеними між ТОВ «УКРІНФОКОНСАЛТ» та ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України», а Клієнт зобов`язується оплачувати надану Виконавцем правову допомогу на викладених нижче умовах  (пункт 1 додаткової угоди №2).
		Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди №2 від 22.08.2022 року Сторони домовилися, що за правову допомогу, передбачену пунктом 1 Додаткової угоди № 2, Клієнт оплачує Виконавцеві винагороду у формі гонорару, що розраховується за формулою: Гонорар = Кількість годин X Ставка X Індекс К, де ставка становить 3 000,00 грн., індекс К - співвідношення середнього банківського курсу долару США до гривні.
		Оплата за цією додаткової угодою здійснюється клієнтом на наступних умовах: Клієнт здійснює оплату у національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця, вказаний у даній Додаткові угоді № 2, протягом трьох робочих днів з дати направлення Виконавцем акту приймання-передачі правової допомоги (пункт 3 додаткової угоди). 
		Відповідно до Акту приймання-передачі правової допомоги №2 від 20.09.2022 року, підписаного позивачем та адвокатським об`єднанням без зауважень, останнім надано, а клієнтом отримано правову допомогу на загальну суму 27 000,00 грн., а саме: вивчення документів, збір інформації щодо заборгованості по Договору про оренду автомобіля від 01.03.2020; підготовка правової позиції з урахуванням матеріалів справи, положень діючого законодавства України та існуючої судової практики, підготовка позовної заяви щодо заборгованості по Договору про оренду автомобіля від 01.03.2020. 
		Відповідно до Акту приймання-передачі правової допомоги №5 від 31.10.2022 року, підписаного позивачем та адвокатським об`єднанням без зауважень, останнє надало, а клієнт отримав правову допомогу на загальну суму 4 500,00 грн., а саме: підготовка проекту з додатками, відправлення відповідачу, подання до Господарського суду м. Києва заяви про усунення недоліків по справі №910/9566/22.
		Поряд із цим за результатами дослідження наданих позивачем актів приймання-передачі правової допомоги та матеріалів справи, в тому числі змісту позовної заяви, суд зазначає про ненаведення в тексті останньої чинної правової практики щодо предмета позову та врегулювання спірних правовідносин, окрім порядку нарахування втрат від інфляції, а також враховує обставини залишення поданого ТОВ «УКРІНФОКОНСАЛТ» позову без руху у зв`язку з недодержанням вимог ст. 162 ГПК України. 
		При цьому позивачем на підтвердження оплати наданих послуг адвокатського об`єднання надано копію платіжного доручення №454 від 20.09.2022 року на суму 27000,00 грн. та копію платіжного доручення №576 від 11.11.2022 року на суму 4 500,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на реквізити укладеного з адвокатським об`єднанням договору №47/2022 від 22.08.2022 року.
		Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
		Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
		Суд зазначає, що визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
		Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
		При цьому судом враховано, що заявлені до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 31 500,00 грн. позивачем сплачені в повному обсязі, факт їх оплати належним чином підтверджено матеріалами справи.
		Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, в т.ч. акти приймання-передачі правової допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу і висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що зменшення розміру витрат відповідача до 24500,00 грн. від попередньо заявленої суми 31500,00 грн., яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності. Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
		За таких обставин, з урахуванням вищенаведених висновків суду про зменшення витрат, заява відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 24499,97 грн.
		Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241  Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позовні вимоги задовольнити частково.
		2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (вул. Лисенка, 4, м. Київ, 01054; код ЄДРПОУ 14348681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінфоконсалт" (Харківське шосе, буд. 175, м. Київ, 02121; код ЄДРПОУ 32827159) 407  512,77 грн. (чотириста сім тисяч п`ятсот дванадцять грн. 77 коп.) основного боргу, 21  964,11 грн. (двадцять одну тисячу дев`ятсот шістдесят чотири грн. 11 коп.) проценті в річних, 126  597,56 грн. (сто двадцять шість тисяч п`ятсот дев`яносто сім грн. 56 коп.) втрат від інфляції, 24  499,97 грн. (двадцять чотири тисячі чотириста дев`яносто дев`ять грн. 97 коп. витрат на правничу допомогу та 8341,11 грн. (вісім тисяч триста сорок одну грн. 11 коп.) судового збору. 
		3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
		Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення складено та підписано 31 травня 2023 року.
		        
		 
		          Суддя                                                                                 А.М. Селівон

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...