Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/3881/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано для оприлюднення: 02.06.2023. Зареєстровано: 03.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2023.
Дата набрання законної сили: 31.05.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 травня 2023 року 
		м. Київ
		cправа №  914/3881/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В.,
		 
		секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
		 
		за участю представників:
		Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад істейт» -  Миска Т.Г.,
		Приватного акціонерного товариства       
		«Національна акціонерна компанія «Надра Україна» - Гераська О.А., Єленіної С.М.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра Україна»
		 
		на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 (у складі колегії суддів: Бойко С.М. (головуючий), Бонк Т.Б., Желік М.Б.)
		рішення Господарського суду Львівської області від 04.07.2022 (суддя Синчук М.М.)
		та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 17.08.2022 (суддя Синчук М.М.)
		 
		у справі №   914/3881/21
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад істейт»
		до Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра Україна»
		про визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно в частині,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Листопад істейт» (далі - ТОВ «Листопад істейт») звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра Україна» (далі - ПрАТ «НАК «Надра Україна»), у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 388801, видане 09.02.2013 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції на будівлю, що знаходиться за адресою: м. Львів, площа Міцкевича, 8, в частині посвідчення права власності за ПрАТ «НАК «Надра Україна» на допоміжні приміщення та приміщення загального користування загальною площею 1865,9 кв. м, зокрема: підвальні приміщення: по підвалу у спільному користуванні 1235,6 кв. м; приміщення 1-го поверху: у спільному користуванні 184,3 кв. м; приміщення 2-го поверху: у спільному користуванні 69,6 кв. м; приміщення 3-го поверху: у спільному користуванні 78,0 кв. м; приміщення 4-го поверху: у спільному користуванні 80,10 кв. м; приміщення 5-го поверху: у спільному користуванні 80,1 кв. м; приміщення 6-го поверху: у спільному користуванні 80,20 кв. м; приміщення 7-го поверху: у спільному користуванні 48,1 кв. м; приміщення антресолі:  у спільному користуванні 9,9 кв. м.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 09.02.2013, індексний номер: 388801,  ПрАТ «НАК «Надра Україна» на праві приватної власності належить будинок № 8 на площі Міцкевича А. у м. Львові, загальною площею 8273,8 кв. м, у яку включено всі допоміжні приміщення та приміщення спільного користування, площа яких становить 1865,9 кв. м.
		ТОВ «Листопад істейт» є власником квартир № № 3, 4, 12 у будинку № 8 по площі Міцкевича А. у м. Львові, що підтверджується витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 31722603 від 26.12.2014, індексний номер 31719292 від 26.12.2014 та індексний номер 45069485 від 05.10.2015.
		Позивач зазначає, що спірні приміщення є приміщеннями загального користування (допоміжними та технічними), тому з огляду на положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку та не можуть бути зареєстровані за відповідачем як окремі нежитлові приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв`язку із чим свідоцтво про право власності у відповідній частині має бути визнано недійсним.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.07.2022 позов задоволено.
		29.07.2022 ТОВ «Листопад істейт» подало заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить суд ухвалити додаткове рішення та стягнути з відповідача понесені витрати на проведення будівельно-технічної експертизи в сумі 18  000,00 грн.
		Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 17.08.2022 заяву ТОВ «Листопад істейт» задоволено. Стягнуто з ПрАТ «НАК «Надра Україна» на користь ТОВ «Листопад істейт» 18 000, 00 грн.
		Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 04.07.2022 та додаткове рішення цього ж суду від 17.08.2022 залишено без змін.
		Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2023 року ПрАТ «НАК «Надра Україна» подало касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.04.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 914/3881/21 за касаційною скаргою ПрАТ «НАК «Надра Україна» з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 31.05.2023.
		ТОВ «Листопад істейт» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
		При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 25.10.2000 № 1181 дозволено Українському державному геологічно-розвідувальному інституту перепланувати частину нежитлових приміщень у будинку № 8 на площа Міцкевича у м. Львові під квартири: № 3 та № 4.
		Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.04.2001 № 137 «Про розгляд листа Львівського відділення Українського державного геологорозвідувального Інституту» затверджено зазначене розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 25.10.2000 № 1181 про технічну можливість переобладнання нежитлових приміщень у будинку № 8 на площа Міцкевича А. у м. Львові під дві житлові квартири з присвоєнням номерів (квартира № 3 та № 4), дозволено Львівському відділенню Українського державного геологорозвідувального Інституту здійснити в установленому порядку переобладнання приміщень (квартири № 3 та № 4) під житлові квартири.
		Відповідно до зазначеного рішення виконавчий комітет Львівської міської ради надав розпорядження Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, міському комунальному підприємству «Айсберг» внести зміни в інвентаризаційні справи відповідно до цього рішення.
		Разом із тим, за встановлених обставин, у розпорядженні Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 25.10.2000 № 1181 відсутня інформація про приміщення загального користування, які необхідні для доступу та належного обслуговування приватизованих квартир.
		Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.07.2001 № 894 «Про затвердження акту технічної комісії Галицького району про готовність до експлуатації квартир №№ 3, 4 на пл. Міцкевича А., 8, утворені в результаті переобладнання нежитлових приміщень» затверджено акт технічної комісії Галицького району про готовність до експлуатації квартир №№ 3, 4 на площа Міцкевича А., 8, утворених в результаті переобладнання нежитлових приміщень, здійсненого Львівським відділенням державного геологорозвідувального Інституту на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.04.2001 № 137.
		20.05.2003 Галицька районна адміністрація Львівської міської ради видала ДП НАК «Надра України «Західукргеологія» свідоцтво за № 00653 про право власності в цілому на будинок за адресою: м. Львів, площа Міцкевича А., 8, загальною площею 8620,0 кв. м.
		У листі Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 13.07.2021 наведено інформацію про те, зокрема, що первинно будинок за адресою: м. Львів, площа Міцкевича А., 8, належав НАК «Надра України ДП «Західукргеологія» та перебував у статусі нежитлової будівлі; на момент оформлення права власності на будинок, право власності на квартири № 3, № 4 не оформлялося. Розпорядженням Галицької районної адміністрації від 29.03.2004 № 301 надано дозвіл на оформлення квартир № 3 та № 4 черговикам Львівського відділення Українського державного геологорозвідувального інституту; квартира № 2 була переобладнана під нежитлові офісні приміщення. Відповідно до листа НАК «Надра України ДП «Західукргеологія» від 29.01.2013 №03-111/13 в технічну документацію на будинок № 8 на площі Міцкевича А. у м. Львові були внесені зміни з виключенням площ квартир: № 2, № 3, № 4, № 9, № 10 та № 12. Станом на 29.12.2012 реєстрація права власності була проведена на квартири: № 2, № 3, № 4 та № 12. Згідно з техпаспортом на будинок за цією адресою, що виготовлений 01.02.2013 на підставі листа-замовлення ДП «Західукргеологія», було виключено з загальної площі будинку площі квартир і загальна площа будинку після внесення змін становить 8273,8 кв. м. При проектуванні, а в подальшому реконструкції нежитлових приміщень під квартири мали враховуватись місця загального користування чи інші допоміжні приміщення, які б мали відноситись до квартир в будинку і перебувати в загальному користуванні власників усіх житлових і нежитлових приміщень будинку. Цьому підприємству не відомі причини  відсутності в розпорядженні Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 25.10.2000 № 1181 інформації про приміщення загального користування, що необхідні для доступу та належного обслуговування приватизованих квартир.
		Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.02.2013 індексний номер 388801 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлова будівля за адресою: м. Львів, площа Міцкевича А., 8, загальною площею 8273,8 кв. м належить на праві власності ПАТ «НАК «Надра України».
		ТОВ «Листопад Істейт» володіє на праві приватної власності квартирами № 3, 4, 12, що знаходяться за адресою м. Львів, площа Міцкевича А., 8, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. 
		Так, квартира № 3 - об`єкт житлової нерухомості, загальна площа: 38,5 кв. м, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 7862, виданий 05.10.2015, видавник: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дячук О.А.
		Квартира № 4 - об`єкт житлової нерухомості, загальна площа: 73,8 кв. м, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 2901, виданий 26.12.2014, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б.
		Квартира № 12 - об`єкт житлової нерухомості, загальна площа: 34,7 кв. м, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 2900, виданий 26.12.2014, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б.
		Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ «Листопад Істейт», заявлена до ПрАТ «НАК «Надра Україна», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 388801, видане 09.02.2013 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції на будівлю, що знаходиться за адресою: м. Львів, площа Міцкевича А., будинок 8, у частині посвідчення права власності за відповідачем на допоміжні приміщення та приміщення загального користування загальною площею 1865,9 кв. м, обґрунтована тим, що спірні приміщення є приміщеннями загального користування (допоміжними та технічними), а отже, є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку, а тому не можуть бути зареєстровані за відповідачем як окремі нежитлові приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, зокрема, що чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення -  для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. При цьому в основу судових рішень було покладено висновок експерта за № 16/11-21/2 від 03.12.2021, доданий позивачем до позову, за змістом якого будівля, що розташована за адресою: м. Львів, площа Міцкевича А., 8, в цілому є багатофункціональною, так як формується з приміщень різного функціонального призначення; за цим висновком площа приміщень спільного користування будинку, які у технічному паспорті позначені римськими цифрами, всього становить 1865,9 кв. м. З огляду на те, що позивач не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем, то права та інтереси позивача підлягають захисту у спосіб, що визначено останнім, а саме шляхом визнання недійсними свідоцтва про право власності в частині допоміжних приміщень в будівлі. 
		Водночас суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з ПрАТ «НАК «Надра Україна» на користь ТОВ «Листопад Істейт» витрат на проведення експертизи в сумі 18  000,00 грн.
		У поданій касаційній скарзі ПрАТ «НАК «Надра Україна» посилається на те, що судами попередніх при вирішенні справи неправильно застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), оскільки цими нормами урегульовано питання спільної власності співвласників багатоквартирного житлового будинку, такий Закон не підлягає застосуванню у цьому випадку з огляду на те, що будинок 8 на площі Міцкевича у м. Львові не є об`єктом житлової нерухомості, а є нежитловим будинком, який є адміністративною будівлею, що підтверджується технічною документацією, та належить на праві власності відповідачу. Судами попередніх інстанцій не встановлено, а позивачем не доведено правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності в оспорюваній частині. При цьому скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах. Судами попередніх інстанцій порушено положення статей 73, 76, 78 ГПК, Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу від 26.12.2012 № 1950/5), що стосується висновків про належність, допустимість та дійсність такого доказу, поданого позивачем, як висновок експерта № 16/11-21/2 від 03.12.2021 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за заявою ТОВ «Листопад Істейт». Судами попередніх інстанцій залишилося поза увагою положення статті 4 ГПК і не враховано, що на момент подання позову та винесення судових рішень взагалі відсутній предмет спору, оскільки права позивача жодним чином не порушено, а сама позовна заява ґрунтується виключно на безпідставних припущеннях. Судами попередніх інстанцій порушено положення статті 41 Конституції України,  статей 316, 317, 319, 328 ЦК, оскільки оскаржуваними судовими рішеннями порушено право власності відповідача на спірне майно, набуте ним у встановленому законом порядку. Крім того, у касаційній скарзі ПрАТ «НАК «Надра Україна» зазначило, що при винесенні додаткового рішення судами попередніх інстанцій порушено положення статті 129 ГПК, оскільки замовлення експертизи та отримання експертного висновку за ініціативою позивача до звернення до суду не дають підстав для подальшого відшкодування витрат на його підготовку. При цьому судами попередніх інстанцій не було враховано висновків, викладених у постанова Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 824/647/19-а, від 13.07.2021 у справі № 640/19089/20, стосовно того, що  витрати на експерти, залученого стороною до подання позову та відкриття провадження в справі, не можуть бути судовими витратами та такими, що пов`язані з розглядом справи.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК,  переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
		У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
		Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК).
		За змістом статей 15, 16 ЦК  кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
		Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,  що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
		Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
		Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
		Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).
		Обрання позивачем неналежного  способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. 
		Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України  й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17). 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).
		Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
		За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок  господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
		Так, предметом позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
		ТОВ «Листопад Істейт», звертаючись до суду з позовом у справі, що розглядається, обрав такий спосіб захисту права, як  визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 388801, виданого 09.02.2013 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції на будівлю, що знаходиться за адресою: м. Львів, площа Міцкевича, 8, в частині посвідчення права власності за ПрАТ «НАК «Надра Україна» на допоміжні приміщення та приміщення загального користування загальною площею 1865,9 кв. м. Обґрунтовуючи позов, позивач послався на те, що станом на дату пред`явлення позову позивач позбавлений можливості володіти  та користуватися спірними приміщеннями, існує виправданий ризик відчуження відповідачем будинку разом із спірними площами, що є допоміжними та мають належати на спільній сумісній власності власникам усіх приміщень будинку, що порушує їх цивільні права, передбачені статтями 317, 319, 369, 382 ЦК. З огляду на те, що позивач не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документа, що посвідчує таке право за іншою особою - відповідачем, то права та інтереси позивача підлягають захисту в обраний спосіб.
		ПрАТ «НАК «Надра Україна», заперечуючи проти позову, зазначило, що набуло право власності на будинок за наведеною адресою у встановленому законом порядку, зазначене нежитлове приміщення, що підтверджується технічною документацією, є нежитловим приміщенням, не має статусу об`єкта житлової нерухомості, не відноситься до багатоквартирного будинку, а відтак приміщення у цьому будинку не є спільним майном в розумінні статті 382 ЦК та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», тому відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності в частині.
		За змістом статей 316, 317, 319 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Відповідно до статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1). Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2).
		У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
		Відповідно до частин 3, 4  статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог  або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74  ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
		Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).
		Згідно з частинами 1, 2 статті 98 ГПК висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
		Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
		Статтею 104 ГПК передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
		Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.
		Суди попередніх інстанцій, при вирішені спору у справі, що розглядується, поклавши в основу судових рішень про задоволення позову виключно висновок експерта № 16/11-21/2 від 03.12.2021 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за заявою ТОВ «Листопад Істейт», наведених норм чинного законодавства не врахували, не встановили та не зазначили, які саме права (інтереси) позивача були порушені, не визнані чи оспорюються у зв`язку із наявністю у відповідача свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна (правомірність набуття якого взагалі не є предметом судового розгляду)  та в який спосіб відбувається таке порушення; не аргументували наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку; правові наслідки задоволення позову для позивача також залишено  поза увагою.
		При цьому поза увагою судів попередніх інстанцій та без належної правової оцінки залишилися ті обставини, що позивач став власником зазначених об`єктів нерухомого майна (квартири № 3, № 4, № 12) за адресою: м. Львів, площа Міцкевича, 8, лише у 2014-2015 роках, а відтак не встановили порушення прав позивача як власника оспорюваним свідоцтвом про право власності, виданим відповідачу 09.02.2013.
		Суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на те, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», взагалі не надали належної оцінки поданим відповідачем доказам стосовно правового статусу будинку № 8 на площі Міцкевича у м. Львові як об`єкта нежитлової нерухомості, реєстрацію якого проведено у встановленому порядку.
		Водночас, пославшись на те, що позивач  не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем, суди попередніх інстанцій жодним чином не обґрунтували, з яких підстав відповідач позбавляється права власності на частину майна, право на яке посвідчене оспорюваним у справі свідоцтвом. 
		При цьому суди, не встановивши відповідні обставини, від яких залежить вирішення цієї справи, не надавши належної оцінки, зокрема запереченням відповідача та поданим на їх підтвердження доказам, не врахували, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та залежати від настання або ненастання певних обставин, висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
		Щодо стягнення додатковим рішенням судових витрат, понесених позивачем на проведення експертизи, необхідно зазначити таке.
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
		За змістом статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		За змістом статті 127 ГПК експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків (частина 2). У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом (частина 3). Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (частина 4). Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (частина 5). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7).
		У статті 129 ГПК визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову -  на відповідача (пункт 1 частини 2). 
		Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК).
		За змістом статті 98 ГПК предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
		Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав (стаття 101 ГПК).
		Експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв`язку з характером досліджень, або якщо об`єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться за замовленням учасника справи (частина 1 статті 103 ГПК).
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. 
		Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини  у справі «Lavents v. Latvia» від 28.11.2002 (заява 58442/00) зазначено, що згідно  зі статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
		З урахуванням викладеного, склад та розмір судових витрат, зокрема, пов`язаних із проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, тощо.
		Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Положення наведених норм процесуального права передбачають, що судом встановлюється розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта на підставі договорів, рахунків та інших доказів. 
		Відповідно до статті 41 ГПК у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
		Отже, положення ГПК встановлюють порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. Це означає, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням  та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.
		Подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 824/647/19-а, від 13.07.2021 у справі № 640/19089/20, на які здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі на підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
		За таких обставин, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не надали належної оцінки, що замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою позивача до його звернення до суду з позовом, а відтак не надали оцінки наявності правових підстав для відшкодування позивачу  витрат на складення такого експертного висновку.
		Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
		У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими. 
		З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
		Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК). 
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не дослідили зібрані докази й не встановив ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, на які послався скаржник у касаційній скарзі, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК. 
		За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра Україна» задовольнити.
		 
		2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2023, рішення  Господарського суду Львівської області від 04.07.2022 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 17.08.2022 у справі № 914/3881/21 скасувати.
		3. Справу №   914/3881/21 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  суддя          І.С. Берднік
		 
		 
		Судді:          В.А. Зуєв 
		 
		 
		          О.В. Случ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...